Вирок № 138644670, 31.07.2026, Глибоцький районний суд Чернівецької області

Справа № 715/4310/24

Провадження № 1-кп/715/100/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31.07.2026 селище Глибока

Глибоцький районний суд Чернівецької області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1

секретар судового засідання ОСОБА_2

учасники процесу:

прокурор ОСОБА_3

обвинувачений ОСОБА_4

захисник ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за № 12024262020004201 за обвинуваченням:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , непрацюючого, раніше не судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_4 , діючи умисно за попередньою змовою із іншими невстановленими особами, вчинив злочин, пов`язаний із незаконним переправленням осіб через державний кордон України.

Так, невстановлена органом досудового розслідування особа, в проміжок часу до 27.11.2024 року, підшукала громадянина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також іншу невстановлену особу чоловічої статі, які бажали незаконно перетнути державний кордон України. При цьому, завчасно обумовили порядок незаконного переправлення через державний кордон України вищевказаних громадян, узгодивши із ними оплату за вказані незаконні послуги, зокрема ОСОБА_6 мав сплатити грошові кошти в сумі 8000 доларів США.

В подальшому, 27.11.2024 року близько 17 год. 00 хв. ОСОБА_4 , діючи відповідно до попередньо розробленого плану із іншими невстановленими особами, керуючи належним йому автомобілем марки «Toyota Land Cruiser», чорного кольору, державний реєстраційний номерний знак « НОМЕР_1 », забрав з м. Чернівці ОСОБА_6 та іншу невстановлену особу та почав рух в напрямку державного кордону через с. Годилів. Після цього через деякий час він здійснив зупинку поблизу населеного пункту с. Багринівка Чернівецького району Чернівецької області, а саме біля залізничної колії, де провів ОСОБА_6 та іншій невстановленій особі інструктаж щодо подальших дій з метою незаконного перетину державного кордону, при цьому відкривши карту на мобільному пристрої, вказав місце, куди саме їм потрібно рухатися, щоб перетнути лінію розмежування державного кордону України з Румунією, після чого ОСОБА_6 за вказівкою ОСОБА_4 витягнув з кишені куртки грошові кошти в сумі 8000 доларів США та надав їх іншій невстановленій особі в якості оплати за надану послугу.

Того ж дня під час здійснення руху в напрямку лінії державного кордону ОСОБА_6 було затримано прикордонним нарядом відділення інспекторів прикордонної служби НОМЕР_2 прикордонного загону.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненні інкримінованого йому злочину визнав частково, зокрема вказав, що визнає вину за ч. 2 ст. 332 КК України, однак заперечив щодо наявного у нього корисливого мотиву, та пояснив, що він не є організатором незаконного переправлення осіб через державний кордон України, а тільки як водій довіз осіб до кордону. Зокрема вказав, що він надання послуг з перевезення пасажирів на власному автомобілі. Того дня, 27 листопада 2024 року до нього подзвонила дівчина з його ларька, яка працює продавцем та повідомила, що є людина, яка бажає скористатися його послугами перевезення, на що він погодився та прибув до магазину в селищі Глибока. Там він зустрів невідомого йому чоловіка у військовій формі, який попросив доставити його до м. Чернівців, а потім до с. Багринівка, за що вони погодили оплату близько 1700 грн., його звали ОСОБА_7 , до того часу він його жодного разу не бачив, він був світловолосий, без бороди, приблизно 43 роки.

По дорозі до м. Чернівців вони підібрали одного пасажира на роздоріжжі, що веде до с. Чагор, а також ще одного пасажира на вулиці Південно-Кільцевій м. Чернівці. Вказав, що на вулиці Південно Кільцевій вони зупинилися, він розвернув машину, ОСОБА_7 та ще один пасажир вийшли з машини, приблизно за 7-10 хвилин вони повернулися, з ними був ОСОБА_8 . Пасажир з Коровії сів спереду, а ОСОБА_7 і ОСОБА_8 на заднє сидіння, при цьому останній сів за ним. Вказав, що з машини він не виходив.

Пояснив, що вони поїхали через с. Годилів в напрямку с. Багринівка за вказівкою ОСОБА_9 , оминаючи блокпости, так як у хлопців не було документів. Вказав, що його пасажири з метою уникнення проходження перевірки на блокпосту в с. Кам`янка вийшли з автомобіля та перейшовши містком через річку Сірет, оминули блокпост, а він проїхав блокпост власним автомобілем, чекав їх біля церкви. По прибуттю в с. Багринівка вони вийшли з транспортного засобу.

Зазначив, що жодних послуг по організації незаконного переправлення осіб через державний кордон він не надавав, а лише перевозив осіб в якості таксиста. Також вказав, що ОСОБА_7 в автомобілі спілкувався з ОСОБА_8 , про що він не знає, будь яких коштів при ньому ніхто не передавав, він про це нічого не чув. Також зазначив, що відразу він не знав, що його пасажири мають намір перетнути кордон, однак, в ході перевезення пасажирів він зрозумів, що вони мають намір незаконно перетнути кордон, йому стало їх шкода, так як він сам був військовослужбовцем, тому він довіз їх до того місця звідки вони мали незаконно перетнути кордон.

Заслухавши пояснення обвинуваченого, свідків, дослідивши докази по справі суд приходить до наступних висновків.

Встановлено, що 29.11.2024 року зареєстровано кримінальне провадження № 12024262020004201 за повідомленням ІНФОРМАЦІЯ_3 про те, що 27 листопада близько 20 год. 50 хв. працівниками прикордонної служби неподалік державного кордону близько 350 метрів в с. Багринівка Чернівецького району Чернівецької області було затримано ОСОБА_6 , який намагався незаконно перетнути державний кордон України поза пунктом пропуску (а.с. 6-8).

Органами досудового розслідування на підставі вказаного повідомлення 29.11.2024 року розпочато досудове розслідування за ч. 3 ст. 332 КК України.

З протоколу про адміністративне затримання від 27 листопада 2024 року вбачається, що ОСОБА_6 27 листопада 2024 року о 20 годині 50 хвилин був затриманий працівниками прикордонної служби під час спроби незаконного перетину державного кордону України (а.с. 12-13).

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ЗхРУ №153290 від 27 листопада 2024 року, ОСОБА_6 27 листопада 2024 року о 20 годині 50 хвилин вчинив спробу незаконного перетину державного кордону із України в Румунію поза встановленим пунктом пропуску через державний кордон України на напрямку 829 прикордонного знаку на ділянці відповідальності відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 », ділянка відповідальності ВПС « ІНФОРМАЦІЯ_5 », територія Глибоцької територіальної громади, був затриманий прикордонним нарядом «Прикордонний патруль» спільно з офіцерами ПОРВ (з м.д. АДРЕСА_1 ) під час руху в сторону кордону на відстані 50 метрів до лінії державного кордону, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст.204-1 КУпАП (а.с. 10-11);

З протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 29 листопада 2024 року, свідок ОСОБА_6 за наданими фото чотирьох осіб за зовнішніми ознаками впізнав особу під номером № 4, зокрема, ОСОБА_4 як на особу, яка 27 листопада 2024 року на транспортному засобі марки «Toyota», чорного кольору, за грошову винагороду у розмірі 8000 доларів США організував та сприяв у його спробі незаконно перетнути кордон України (а.с. 16-19).

Із протоколу проведення слідчого експерименту зі свідком ОСОБА_6 від 30 листопада 2024 року, вбачається, що останній вказав, куди саме 27 листопада 2024 року до нього під`їхав ОСОБА_4 з двома іншими особами на автомобілі марки «Toyota», державний номерний знак « НОМЕР_3 », чорного кольору. Після цього свідок пояснив, що він сів у вказаний транспортний засіб, вони поїхали в напрямку с. Годилів. Приїхавши в с. Багринівка, водій наказав передати 8000 тисяч доларів чоловіку на передньому пасажирському сидінні, після чого його та іншу особу, яка мала намір незаконно перетнути державний кордон, висадили біля колії, перед цим водій попередньо на власному мобільному телефоні, використовуючи додаток з мапою, вказав їм напрямок руху до лінії розмежування Державного кордону України. В подальшому його затримали працівники прикордонної служби (а.с. 21-24).

Із протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімком від 02 грудня 2024 року, вбачається, що свідок ОСОБА_10 вказав, що 27 листопада 2024 року транспортним засобом марки «Toyota», державний номерний знак « НОМЕР_3 » (серію державного номерного знаку пригадати не може), чорного кольору керував ОСОБА_4 , який за грошову винагороду в сумі 8000 доларів США організував незаконний перетин кордону України для його пасинка ОСОБА_11 (а.с. 40-42).

Із протоколу огляду DVD-R диску від 15 грудня 2024 року встановлено маршрут руху транспортного засобу марки «Toyota», державний номерний знак « НОМЕР_1 » ввечері 27 листопада 2024 року в бік державного кордону через села Годилів, Тисовці, ОСОБА_12 (а.с.58-61).

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_10 пояснив, що він був вітчимом ОСОБА_6 . Вказав, що він перебував на автовокзалі (точної дати він не памятає) м. Чернівці, де в ході розмови з незнайомим чоловіком він повідомив, що його пасинок ОСОБА_13 хоче виїхати за кордон. Вони обмінялися номерами телефонів. Незнайомець надав йому номер чоловіка, який допоможе йому вивезти пасинка за кордон дипломатичним шляхом за 8000 доларів США. Про цю домовленість він повідом ОСОБА_14 , на що той погодився. За деякий час йому зателефонували і сказали, що ОСОБА_14 чекає чорна машина - джип біля обміну валют на вулиці Південно- Кільцевій. Вказав, що він провів ОСОБА_14 до машини. За кремом автомобіля був обвинувачений, його він бачив вперше, раніше він з ним не домовлявся, домовлявся про незаконний перетин з іншою людиною. ОСОБА_15 сів до автомобіля, він повернувся. Вночі біля 2 години йому зателефонували з контррозвідки і сказали, що ОСОБА_14 затримали на кордоні, він повернувся через 3 дні. Вказав, що після цього випадку вони посварилися через те, що ОСОБА_15 втратив гроші і не перейшов кордон. Також зазначив, що він на даний час проходить лікування у відділенні психіатричної лікарні після отриманих поранень.

Свідок ОСОБА_6 , допитаний в порядку ст.225 КПК України, пояснив, що проживає в АДРЕСА_1 . На початку листопада 2024 року у зв`язку із ситуацією в країні він з вітчимом та матір`ю обговорювали питання щодо його незаконного виїзду за кордон, оскільки хотів працевлаштуватися в Польщі, де проживає його тітка. Приблизно 10 листопада 2024 року до його вітчима ОСОБА_10 підійшла людина та запропонувала допомогу в організації незаконного перетину через державний кордон України. 25 листопада 2024 року вітчиму зателефонувала людина, номер якої йому дали попереднього разу при зустрічі на вулиці та повідомила, що допоможуть в перетині державного кордону. 27 листопада 2024 року вітчиму знову зателефонували та призначили зустріч в м. Чернівці на вул. Південно-Кільцева біля Укрпошти, на зустріч він поїхав з вітчимом. Приїхавши на вказане місце, вони побачили транспортний засіб марки «Toyota», державний номерний знак « НОМЕР_4 » (серію державного номерного знаку пригадати не може), чорного кольору, в якому знаходилися троє осіб, як пізніше йому стало відомо - двоє з них були організаторами, а інший чоловік також хотів незаконно перетнути державний кордон України. Коли він з вітчимом підійшов до транспортного засобу, до них вийшов водій, який сказав, щоб він швидко сідав в автомобіль, що він і зробив, а вітчим пішов додому. З даним водієм його вітчим раніше обговорював грошову винагороду в розмірі 8 000 доларів США за перетин Державного кордону. Сівши у вище вказаний транспортний засіб на заднє пасажирське сидіння, вони почали рух у напрямку с. Годилів, в подальшому с. Кам`янка, де водій зупинився і повідомив, що потрібно піти пішки через навісний міст над річкою. Вони вийшли з одним з організаторів на ім`я « ОСОБА_7 » та іншим чоловіком, який мав намір незаконно перетнути державний кордон України та пішли через міст, після чого водій забрав їх з іншої сторони. Після цього водій зупинився в невідомому йому населеному пункті та на мобільному телефоні відкрив карту, показав їм, що потрібно ще пробігти 300 метрів до лінії розмежування Державного кордону. В подальшому водій зупинився на колії і сказав, що вони повинні бігти по колії прямо. Після цього водій сказав, щоб він розрахувався, передавши грошову суму пасажиру на передньому сидінні на ім`я « ОСОБА_7 », який знаходився біля ОСОБА_4 . Він надав 8000 доларів США чоловіку, який сидів поруч з водієм. Коли він віддав гроші, їм сказали виходити та бігти, їх повинні були зустріти з іншої сторони на території Румунії, однак його затримали працівники прикордонної служби. Вказав, що саме водій керував усім процесом та організацією незаконного перетину державного кордону України (а.с.50);

Отже, на підставі досліджених доказів у справі, пояснень обвинуваченого судом в становлено, що в діях обвинуваченого ОСОБА_4 є склад злочину, передбачений ч. 3 чт. 332 КК України, а саме, сприяння в незаконному переправленні осіб через державний кордон України, за кваліфікуючими ознаками: вчинене щодо кількох осіб, за попередньою змовою групою осіб, з корисливих мотивів.

Суд критично оцінює покази обвинуваченого ОСОБА_4 про те, що він діяв виключно як перевізник та в його діях відсутній корисливий мотив, оскільки такі його посилання спростовуються встановленими обставини в ході в розгляду справи.

Так, із показів свідка ОСОБА_6 та ОСОБА_10 встановлено, що обвинувачений вказав ОСОБА_6 сісти до салону автомобіля на місці зустрічі. Із показів свідка ОСОБА_6 встановлено, що саме обвинувачений сказав гроші передати пасажиру на ім`я ОСОБА_7 , та саме обвинувачений показував маршрут руху на карті.

Крім того, свідок ОСОБА_10 підтвердив, що при домовленості за незаконний перетин кордону його пасинка було обумовлено суму 8000 доларів США., саме цю суму він озвучив ОСОБА_6 на що той погодився. При цьому свідок зазначив, що після невдалої спроби перетину кордоном його пасинком вони посварилися, так як його звинувачували, що ОСОБА_6 втратив гроші і не перетнув кордон.

Крім того, під час розгляду справи сам обвинувачений вказував на те, що він перевозив двох осіб чоловічої статі до кордону, як таксис та мав отримати за це кошти в сумі 1700 гривень, при цьому він розумів куди він їх везе та з якою метою.

Також суд критично оцінює покази обвинуваченого ОСОБА_4 про те, що він перевозив ОСОБА_6 та ще одну особу в якості таксиста без мети організації та сприяння незаконному переправленню таких осіб через Державний кордон України. Адже будь яких доказів того, що останній надає послуги з перевезення пасажирів суду не надано, останній не зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності. Причому судом встановлено із показів свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_10 , що обвинувачений ОСОБА_4 забрав ОСОБА_6 з місця, яке повідомили по телефону організатори незаконного переправлення через державний кордон телефоном ОСОБА_10 .

При цьому, такі показання обвинуваченого повністю спростовуються чіткими, послідовними, деталізованими та співвідносними з іншими доказами показами свідка ОСОБА_6 щодо ролі ОСОБА_4 та його активної поведінки в організації та сприянні незаконному переправленні його та ще однієї особи через Державний кордон України, а також одержанні неправомірної вигоди за це. Крім того, слід зазначити, що надані покази ОСОБА_6 в повному обсязі є співставними з обставинами, встановленими в ході проведення інших слідчих дій з цим свідком, зокрема під час пред`явлення особи до впізнання за фотознімками та слідчого експерименту.

Крім того, встановлено, що обвинувачений був добре обізнаний про маршрут руху до державного кордону, в об`їзд контрольно пропускних пунктів, саме він сказав всім вийти з автомобіля, оминути пост, саме він показував маршрут руху та сказав передати гроші ОСОБА_16 .

Крім того, суд зазначає, що із показів свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_10 встановлено, що до організації незаконного переправлення ОСОБА_6 через державний кордон було задіяно кілька осіб, дії яких були узгоджені та спрямовані на досягнення єдиного умислу на переправлення його через державний кордон поза пунктами пропуску. При цьому, ОСОБА_6 нічого не домовлявся із обвинуваченим, а прийшов на місце зустрічі, саме ОСОБА_4 його зустрів, сказав сісти до автомобіля та поїхав в сторону державного кордону, оминаючи контрольно пропускні пункти. Тобто його дії були наперед погоджено із іншими учасниками незаконного перетину, що свідчить про попередньою змову групою осіб.

Суд зазначає, що хоча свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні і не підтвердив обставини, викладені в обвинуваченні, що він домовлявся про незаконний перетин свого пасинка напередодні саме із ОСОБА_4 , разом з тим, в судовому засіданні він вказував на обвинуваченого ОСОБА_4 , як на водія, який приїхав наперед обумовлене місце, забрав ОСОБА_6 та віз до державного кордону, з метою його незаконного переправлення через нього.

Отже, враховуючи ту роль, яку ОСОБА_4 виконував, його дії правильно кваліфіковані за ч. 3 ст. 332 КК України, як сприяння незаконному переправленню осіб через державний кордон України, вчиненому щодо кількох осіб, за попередньою змовою групою осіб, з корисливих мотивів, однак доказів того, що він організував такий перетин не надано, тому таку кваліфікуючу ознаку як організація незаконного перетину із обвинувачення слід виключити.

З огляду на вказане суд вважає, що посилання сторони захисту про те, що будь якої домовленості з іншими особами з боку обвинуваченого не було є безпідставними.

Суд відхиляє доводи сторони захисту, що покази свідка ОСОБА_6 є неналежними доказами. Так, встановлено, що такі покази були отримані в передбаченому ст. 225 КПК України порядку.

Так, суд бере до уваги, що відповідно до пункту 16 частини 1 статті 7 КПК безпосередність дослідження показань є загальною засадою кримінального судочинства, а стаття 23 КПК визначає, що показання учасників кримінального провадження суд отримує усно, і відомості, що містяться в показаннях, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, не можуть бути визнані доказами, крім випадків, передбачених КПК. Також Кодекс передбачає, що суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом; перше речення частини 4 статті 95 КПК передбачає, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК. Таким чином, у Кодексі кілька разів висловлено вимогу усного допиту в судовому засіданні.

Суд звертає увагу на те, що ця вимога сформульована як принцип, яким має керуватися суд, приймаючи процесуальні рішення в конкретній ситуації, у тому числі рішення щодо допустимості або недопустимості доказів.

Принцип безпосередності дослідження доказів спрямований передусім на найкраще забезпечення права сторін на перехресний допит особи, яка дає показання, що дає можливість з`ясувати всі обставини, які вони вважають важливими для вирішення справи, уточнити показання свідка та поставити під сумнів ті чи інші повідомлення особи або її репутацію.

Однак суд зазначає, що засаді безпосередності, як і будь-якій іншій загальній засаді, притаманна певна гнучкість при застосуванні в конкретних обставинах. В залежності від обставин ця засада реалізується в різних формах, оскільки суд має узгоджувати її з іншими засадами кримінального процесу та/або легітимними інтересами суспільства чи окремих осіб.

При цьому, суд бере до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), відповідно до якої неможливість допитати свідка не у всіх випадках свідчить про порушення права на справедливий судовий розгляд. Як зазначав ЄСПЛ, всі докази проти обвинуваченої особи зазвичай мають бути представлені у її присутності під час публічного розгляду. Виключення з цього принципу можливі, але не мають порушувати права захисту, які, як правило, передбачають, що обвинувачена особа має отримати адекватну та належну можливість допитати свідка проти неї під час її допиту або на подальших стадіях провадження.[5]

У той же час ЄСПЛ вважає, що гарантії пункту 3 (d) статті 6 Конвенції є особливим аспектом справедливого розгляду, і першочергова увага ЄСПЛ відповідно до частини 1 статті 6 полягає в оцінці загальної справедливості кримінального судочинства. Для такої оцінки ЄСПЛ розглядає процес у цілому, у тому числі спосіб, яким були отримані докази, враховуючи як права сторони захисту, так і інтереси суспільства та потерпілих у належному обвинуваченні і, якщо необхідно, права свідків.[6]

Для оцінки допустимості показань відсутнього свідка суд дослідить:

(i) чи існували поважні причини для неявки свідка та, відповідно, для прийняття показань недопитаного відсутнього свідка як доказів[7];

(ii) чи були показання відсутнього свідка єдиною або вирішальною підставою для засудження обвинуваченого[8];

(iii) чи існували достатні врівноважуючі фактори, у тому числі вагомі процесуальні гарантії, здатні компенсувати незручності, спричинені стороні захисту в результаті допуску доказу та забезпечити, щоб судовий розгляд у цілому був справедливим[9].

Суд вважає, що в обставинах цього провадження неможливість забезпечити явку свідка в судове засідання для допиту мало об`єктивні причини. Встановлено, що свідок ОСОБА_6 , неодноразово викликався, як судом під час розгляду справи, апеляційним судом, застосовувалися неодноразові приводи, однак, вони не призвели до результату, останній за місце проживання відсутній, його місце перебування невідоме. Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні також повідомляв, що він не знає де знаходиться його пасинок, він з ним не спілкується. Таким чином, Суд вважає, що існували поважні причини відсутності цього свідка.

Поряд з цим, суд вважає за необхідне зазначити, що будь-які сумніви щодо достовірності показів свідка, отриманих в порядку ст. 225 КПК України, відсутні, які і не встановлено факти, які б свідчили про застосування фізичного чи психологічного примусу до свідка при виконанні положень зазначеної статті КПК. Більш того, такі покази в повному обсязі є співставними з обставинами, встановленими в ході проведення інших слідчих дій з цим свідком, зокрема під час пред`явлення особи до впізнання за фотознімками та слідчого експерименту. Також суд зазначає, що на момент допиту свідка ОСОБА_6 , обвинуваченому ОСОБА_4 підозру не було оголошено, тому слідчий суддя об`єктивно не міг повідомити останнього та його захисника про такий допит.

Також, суд зазначає, що сторона захисту не надала будь яких доказів на спростування показів свідка, адже кримінальний процесуальний закон, принцип диспозитивної процесу, надає широкі можливості спростовувати достовірність показань свідків.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд не вважає, що неможливість сторони захисту допитати свідка під досудового розслідування та судового розгляду становить істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, а тому відхиляє цей довід сторони захисту.

Суд також відхиляє доводи сторони захисту щодо недопустимості такого доказу, як протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімком, оскільки на думку суду, посилання сторони захисту на порушення порядку оформлення протоколу і його додатків стосуються оцінки достовірності цього доказу, а не його допустимості.

Також безпідставними є посилання сторони захисту на недопустимість доказу, зокрема, протоколу огляду DVD-R диску від 15 грудня 2024 року, на якому зафіксовано маршрут руху транспортного засобу марки «Toyota», державний номерний знак « НОМЕР_1 » ввечері 27 листопада 2024 року, оскільки DVD-R визнаний речовим доказом, інформація що міститься на ньому отримана в ході виконання доручення.

Відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують і обтяжують.

Визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 69 КК України за наявності декількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої у санкції статті Особливої частини цього Кодексу.

Вирішуючи питання про розмір і вид покарання, яке слід призначити обвинуваченому ОСОБА_4 суд враховує ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який, відповідно до ч. 5 ст. 12 КК України належить до тяжких злочинів у сфері охорони державної таємниці, недоторканості державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації; особу винного, який раніше не судимий, одружений, на обліку у лікарів нарколога чи психіатра не перебуває, психічними розладами не страждає, має позитивну характеристику за місцем проживання.

Обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 , є те, що останній має статус учасника бойових дій, який брав участь у відбитті збройної агресії російської федерації проти України, до кримінальної відповідальності притягується вперше.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, згідно ст.67 КК України, судом не встановлено.

Вказані обставини, в тому числі ступінь фактичної тяжкості вчиненого злочину та обставини його скоєння, його роль у вчиненому злочині, поведінка обвинуваченого після вчинення злочину, наявність декількох обставин, що пом`якшують покарання, із врахуванням даних про особу обвинуваченого, у сукупності істотно знижують ступінь тяжкості скоєного.

Суд вважає, що такі обставини є достатньою підставою для застосування вимог ч. 1 ст. 69 КК України і призначення покарання ОСОБА_4 у виді позбавлення волі нижче від найнижчої межі, встановленої санкцією ч. 3 ст. 332 КК України.

При цьому часткове визнання своєї вини обвинуваченим ОСОБА_4 , зокрема, невизнання корисливого мотиву у своїх діях, суд розцінює як спосіб захисту.

Крім того, враховуючи, що ОСОБА_4 вчинив тяжкий корисливий злочин, суд вважає, що йому слід призначити додаткове покарання у виді конфіскації всього належного майна, за винятком житла, що відповідає вимогам статей 50, 65 КК.

Отже, обвинуваченому ОСОБА_4 слід призначити покарання із застосуванням ст. 69 КК України, у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавлення права займатись діяльністю, пов`язаною з наданням логістичних послуг та перевезенням громадян в прикордонних районах України на строк 3 (один) рік із конфіскацією всього належного йому майна, за виключенням житла, яке належить відбувати реально, є доцільним та виправданим в аспекті визначеної законом мети покарання, і не тільки щодо виправлення та перевиховання обвинуваченого ОСОБА_4 , а й щодо превенції вчинення злочинів іншими особами.

На думку суду застосувати щодо обвинуваченого приписи ст. 75 КК, як того просив у своїй промові захисник останнього, не буде відповідати меті призначення покарання за вчинене ними діяння, оскільки, як вже зазначалося судом, відповідно до ст. 12 КК вчинений обвинуваченими злочин належить до категорії тяжких, за його вчинення передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 9 років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років з конфіскацією майна. Крім того, обвинувачений ОСОБА_4 вчинив даний злочин з метою особистого збагачення у важкий для держави та суспільства в цілому час, а саме в період введення на території України воєнного стану внаслідок протидії збройній агресії російської федерації та сприяв у переправленні за межі України осіб призовного віку, які можливо потенційно могли б стати на захист країни, що в сукупності з викладеним вище свідчить про підвищену суспільну небезпечність вчиненого.

Долю речових доказів вирішити відповідно до ст. 100 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 349, 368, 371, 374 КПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України.

Призначити ОСОБА_4 покарання із застосуванням ст.69 КК України у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки з конфіскацією всього майна, належного на праві приватної власності, за виключенням житла, з позбавлення права займатись діяльністю, пов`язаною з наданням логістичних послуг та перевезенням громадян в прикордонних районах України строком на 3 (три) роки.

Строк відбування покарання ОСОБА_4 обчислювати з моменту фактичного затримання засудженого для доставлення в установу відбування покарання на виконання вироку, що набрав законної сили. В строк відбуття покарання зарахувати строк тримання обвинуваченого під вартою зарахувавши в строк відбування покарання період перебування в Чернівецькому слідчому ізоляторі - з 13 грудня 2024 року по 17 грудня 2024 року та з 05.08.2025 року по 23.01.2026 року.

До набрання вироком законної сили, обвинуваченому ОСОБА_4 залишити міру запобіжного заходу у виді застави.

Після набрання вироком законної сили повернути:

- заставодавцю ОСОБА_17 заставу у розмірі 242 240 (двісті сорок дві тисячі двісті сорок) гривень, внесені нею на рахунок UA548201720355279001000008745, одержувач коштів: ТУ ДСА України в Чернівецькій області, код ЄДРПОУ 26311401, банк: Держказначейська служба України, м. Київ, код банку отримувача: 820172, відповідно до платіжної інструкції №0.0.4065152684.1 від 13.12.2024 року, згідно ухвали Глибоцького районного суду Чернівецької області від 13 грудня 2024 року.

- заставодавцю ОСОБА_18 заставу у розмірі 57 280,00 (п`ятдесят сім тисяч двісті вісімдесят) гривень, внесені нею на рахунок UA548201720355279001000008745, одержувач коштів: ТУ ДСА України в Чернівецькій області, код ЄДРПОУ 26311401, банк: Держказначейська служба України, м. Київ, код банку отримувача: 820172, відповідно до платіжної інструкції №0.0.47288693782.1 від 22.01.2026 року, згідно ухвали Глибоцького районного суду Чернівецької області від 22 січня 2026 року.

Речовий доказ автомобіль марки «Toyota Land Cruiser», державний номерний знак « НОМЕР_5 », що належить обвинуваченому ОСОБА_4 - конфіскувати в дохід держави, скасувавши арешт, накладений ухвалою слідчого судді.

Речовий доказ мобільний телефон марки «Redmi Note 11 Pro», чорного кольору, залишити ОСОБА_6 .

Речовий доказ компакт диск CD-R залишити у матеріалах справи.

На вирок суду може бути подано апеляцію до Чернівецького апеляційного суд через Глибоцький районний суд Чернівецької області протягом 30-ти діб з дня його проголошення всіма учасниками процесу.

Суддя: