Рішення № 138644469, 31.07.2026, Немишлянський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Фрунзенський районний суд м. Харкова)

Справа № 645/2395/26

Провадження № 2/645/2246/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2026 року місто Харків

Немишлянський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Костіної І.Г.,

за участю секретаря судового засідання Бугай К.О.,

представника відповідача адвоката Кислого А.М.( в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження в приміщенні Немишлянського районного суду м. Харкова цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в:

Представник позивача ТОВ «ФК «Позика» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 51280565 від 06.01.2022 року у розмірі 17 000,00грн, судовий збір у розмірі 2662,40 грн., а також витрати на професійну правову допомогу у розмірі 5 500,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 06.01.2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінанасова комапнія «Ірбіс» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №51280565, за яким кредитодавець зобов`язався надати позичальнику кредит, в розмірі визначеному кредитним договором, на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов, зазначених у кредитному договорі, додатках до нього та в правилах надання грошових коштів у позику, що розміщені на офіційному веб-сайті кредитодавця. Таким чином, відповідач уклав кредитний договір №51280565 від 06.01.2022 із ТОВ «ФК «Ірбіс»» та відповідачу було перераховано кредтні кошти на рахунок в сумі 5 000,00 грн.

Відповідачем не виконані належним чином кредитні зобов`язання, що є грубим порушенням чинного законодавства України в частині виконання договірних відносин ст.526 та ст.527 Цивільного кодексу України, внаслідок чого, керуючись нормами ст.ст. 530, 1082, 1084 ЦК України, 01.09.2025 року між ТОВ «ФК «ІРБІС» (ЄДРПОУ: 42427514) та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПОЗИКА» (ЄДРПОУ:39493634), (далі- ТОВ «ФК «ПОЗИКА», «Новий кредитор») відповідно до чинного законодавства України, укладений Договір факторингу №01092025/1 (далі- «Договір факторингу»).

Згідно даного Договору факторингу 01.09.2025 року відбулося відступлення права вимоги за Кредитним договором № 51280565 від 06.01.2022 року. Відповідно до Договору факторингу сума боргу перед Новим кредитором (ТОВ «ФК «ПОЗИКА») є обґрунтованою та документально підтвердженою, що становить 17000 грн., із яких: заборгованість за тілом кредиту становить 5000 грн.; заборгованість за відсотками становить 12000 грн.; заборгованість за штрафними санкціями та комісіями становить 0 грн.

Ухвалою Немишлянського районного суду міста Харкова від 26.03.2026 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений своєчасно та належним чином, надав до суду заяву, в якій просить слухати справу за його відсутності, позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача адвокат Кислий А.М. в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував в повному обсязі, з підстав їх необґрунтованості. Заперечуючи проти позову, зазначив, що позивачем не надано доказів укладення кредитного договору та підписання його відповідачем. Договір факторингу між позивачем та ТОВ «ФК «ІРБІС» укладений поза межами позовної давності та відсутні докази повідомлення відповідача про відступлення права вимоги. Витрати на правову допомогу вважав завищеними та вказував на відсутність документів, які підтверджують надану правову допомогу.

Заслухавши пояснення представника відповідача, з`ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд дійшов наступного.

Судом встановлено, що ТОВ «ФК «Ірбіс» та ОСОБА_1 уклали договір про надання фінансового кредиту №51280565. Кредитний договір укладено в електронній формі та підписано відповідачем ОСОБА_1 електронним підписом /591006/.

Відповідно до п. 3.1 договору - за цим Договором Товариство надає Кредит Клієнту у розмірі 5 000,00 грн, з оплатою по процентній ставці, що вираховується в наведеному графіку згідно п. 3.2 цього Договору, а Клієнт зобов`язується повернути Кредит та сплатити передбачені цим Договором проценти у строки та на умовах даного Договору.

Згідно з п. 3.2 договору - Графік (порядок та умови надання кредиту). За користування кредитом Клієнт зобов`язаний сплатити Товариству стандартну процентну ставку у розмірі 3%. Стандартна процентна ставка застосовується у межах строку, визначеного у п. 4.2. цього Договору та у межах нового стандартного періоду строку кредитування, якщо відбулось продовження строку кредитування за ініціативою Клієнта. При цьому, Клієнт може скористуватись Пільговим періодом та отримати пільгову процентну ставку (знижку) на умовах, визначених в п.п. 3.2.1, 3.2.2. п.3.2. цього Договору.

Відповідно до п. 3.2.1 договору пільговий період становить 30 календарних днів з 06.01.2022 по 05.02.2022, процента ставка 2,%.

П. 3.2.2 договору передбачає, що стандартний період становить 60 календарних днів з 06.02.2022 по 06.04.2022, процента ставка 3%.

Згідно з п. 4.1 договору - видача (надання) товариством кредиту клієнту за цим Договором проводиться протягом трьох операційних банківських дні з моменту укладення цього Договору шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок Клієнта, операції за яким можуть здійснюватися з використанням платіжної картки, реквізити якої зазначені Клієнтом у Особистому кабінеті, та, яка визначена Клієнтом у якості Основної платіжної картки.

Відповідно до п. 4.2 договору - клієнт зобов`язується повністю повернути кредит та сплатити відсотки, що були нараховані за Кредитом до 06.04.2022 (далі за текстом «строк кредитування») шляхом перерахування відповідної суми на поточний рахунок Товариства.

Додатком №1 до договору про надання фінансового кредиту між сторонами погоджено таблицю обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором.

З довідки про ідентифікацію клієнта від 01.09.2025 вбачається, що ОСОБА_1 ідентифікована (2022-01-06 10:09:25) в інформаційно- телекомунікаційній системі Товариства. Акцепт оферти позичальником для укладення договору № 51280565: унікальний ідентифікатор 591006, мобільний телефон 0503001889, дата 1/6/2022, номер картки НОМЕР_1 .

Відповідно до довідки ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 21.10.2025 між ТОВ «УПР» та ТОВ «ФК «Ірбіс» укладено договір на переказ коштів. Відповідно до зазначеного договору було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта: 06-01-2022 10:09:25 на суму 5 000,00 грн, маска картки № НОМЕР_1 , номер транзакції в системі iPay.ua 129543843, призначення платежу: Зачисление 5 000,00 грн на карту НОМЕР_1 .

Згідно розрахунку заборгованості за договором № 51280565 від 06.01.2022 року про надання фінансового кредиту станом на 01.09.2025, складеним ТОВ «ФК «Ірбіс», ОСОБА_1 має заборгованість у розмірі 17 000,00 грн., із яких: сума основного боргу за кредитом становить 5 000,00 грн.; сума нарахованих відсотків становить 12 000,00 грн.

01.09.2025 ТОВ «ФК «ІРБІС» та ТОВ «ФК «ПОЗИКА» уклали договір факторингу №01092025/01, відповідно до п. 2.1 якого клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені в реєстрі прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та сплатити клієнту суму фінансування за таке відступлення на умовах, визначених цим договором.

Згідно з п. 4.1 договору факторингу право вимоги переходить від клієнта до фактора з моменту підписання ними відповідного реєстру прав вимог у формі, наведеній в додатку №1 до цього договору.

Відповідно до платіжної інструкції №6054383 від 02.09.2025 ТОВ «ФК «ПОЗИКА» перерахувало ТОВ «ФК «ІРБІС» кошти у сумі 3 490 472,17 грн в якості оплати згідно з договором факторингу №01092025/01 від 01.09.2025.

01.09.2025 ТОВ «ФК «ІРБІС» та ТОВ «ФК «ПОЗИКА» підписали акт приймання-передачі реєстру прав вимог за договором факторингу №01092025/01 від 01.09.2025, за яким кредитор передав (відступив), а фактор (новий кредитор) прийняв реєстр прав вимог за договором у кількості боржників 25 419 осіб, загальна сума заборгованості 213 674 446,94 грн.

Згідно з витягом з додатку №1 до договору факторингу №01092025/01 від 01.09.2025 ТОВ «ФК «ПОЗИКА» набуло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором №51280565 від 06.01.2022 на суму 17 000,00 грн, з яких: 5000,00 грн сума заборгованості за тілом кредиту; 12 000,00 грн сума заборгованості за відсотками.

За правилом частини першої статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Матеріали справи свідчать про те, що оспорювані договори укладені в електронній формі.

Порядок укладання договорів в електронній формі регламентується також Законом України «Про споживче кредитування» та Законом України «Про електронну комерцію».

Зокрема, в ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» зазначено, що Договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.

Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пунктом 12 частини 1 статті 3 Закону).

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону).

Згідно із частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договорів, щодо виконання яких виник спір між сторонами, їх укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 уклавши кредитний договір №51280565 в електронній формі, шляхом підписання за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, погодилася з умовами, які вважала зручними для себе, та підтвердив умови отримання кредиту, відтак укладення кредитного договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача, а тому, цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Оскільки кредитні договори укладені шляхом накладення електронного підпису відповідача, який ідентифікує його особу, тому договір вважається укладеним.

При цьому, суд зазначає, що спірні договори відповідачем в судовому порядку не оскаржувалися, недійсним не визнавалися.

Презумпція правомірності правочину закріплена у статті 204 ЦК України та може бути спростована насамперед нормою закону, яка містить відповідну заборону. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний відповідно до закону судом недійсним.

У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Відповідач не надав суду доказів щодо спростування презумпції правомірності кредитних договорів.

Оскільки кредитні договори були укладені на сайті позикодавця та відповідач підписав його одноразовими ідентифікаторами, отриманим у SMS-повідомленнях, тому без отримання SMS-повідомлень, без здійснення входу на сайт товариства договори між ОСОБА_1 та Товариством не були б укладені.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд в Постановах від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18; від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19, від 10 червня 2021 року 234/7159/20, від 02 листопада 2021 року у справі № 243/6552/20087, відповідно до вимог частини 4 статті 263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.

Отже, у відповідності до вимог ч.6 та 8 ст.11 і ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», суд вважає доведеним той факт, що відповідач ознайомився та погодився з умовами договорів, а тому сторони досягли усіх істотних умов щодо суми кредиту, строку кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, розмір і тип процентної ставки та уклали в належній формі обидва кредитні договори.

Відтак посилання представника відповідача, на те, що матеріали справи не містять жодних підтверджень, що договори були укладені сторонами, в порядку, передбаченому законом, є необґрунтованими та безпідставними, оскільки спростовуються наведеним судом обставинами та дослідженими доказами.

Суд приймає розрахунок заборгованості, наданий позивачем. Вказана позивачем сума заборгованості встановлена судом на підставі наявних у справі доказів. Суд звертає увагу, що відповідач доказів щодо спростування суми заборгованості не надав.

Сторони обумовили у письмовому вигляді сплату процентів за користування кредитними коштами (погодили їх розмір) та відповідальність за порушення умов договору.

За змістом постанови Верховного Суду від 17.02.2023 у справі №910/23042/16, проценти за користування кредитом є зобов`язанням за кредитним договором та є складовим елементом плати за наданий кредит, що разом із тілом кредиту становлять загальну суму боргу і охоплюються поняттям «основна сума заборгованості із зобов`язань за кредитом».

Таким чином, позовна вимога щодо стягнення з відповідача процентів за користування кредитами ґрунтується на вимогах закону та узгоджена сторонами кредитного договору.

Таким чином, за кредитними договорами нарахування відсотків здійснювалося в межах строків, передбачених його умовами. Судом перевірено надані представником позивача розрахунок, з якого вбачається, що розмір відсотків за договором розрахований в межах строку кредитного договору, за кожен день користування кредитом, та в розмірі визначеному п.3.2 Договору. Кількість днів нарахування процентів, здійснених позивачем, становить 90 днів.

Отже, ТОВ «ФК «Позика» пред`явлено вимоги щодо стягнення тіла кредиту та відсотків за користування кредитними коштами, що були обумовлені договором.

Щодо посилання сторони відповідача на відсутність доказів повідомлення боржника про передачу прав вимог іншій особі, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Поряд з цим, право грошової вимоги до боржника може бути відступлене також на підставі договору факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), за яким згідно з частиною першою статті 1077 ЦК України одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до частини першої статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Як встановлено судом, 01.09.2025 ТОВ «ФК «ІРБІС» та ТОВ «ФК «ПОЗИКА» уклали договір факторингу №01092025/01, відповідно до п. 2.1 якого клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені в реєстрі прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та сплатити клієнту суму фінансування за таке відступлення на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до платіжної інструкції №6054383 від 02.09.2025 ТОВ «ФК «ПОЗИКА» перерахувало ТОВ «ФК «ІРБІС» кошти у сумі 3 490 472,17 грн в якості оплати згідно з договором факторингу №01092025/01 від 01.09.2025.

Згідно з витягом з додатку №1 до договору факторингу №01092025/01 від 01.09.2025 ТОВ «ФК «ПОЗИКА» набуло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором №51280565 від 06.01.2022 на суму 17 000,00 грн, з яких: 5000,00 грн сума заборгованості за тілом кредиту; 12 000,00 грн сума заборгованості за відсотками.

Таким чином позивачем доведено належними доказами те, що ТОВ «ФК «ПОЗИКА» набуло право вимоги до відповідача за кредитними договорами №51280565 від 06.01.2022.

Згідно зі статтею 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Частинами першою, другою статті 1082 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним.

Неотримання боржником письмового повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові не є перешкодою для реалізації права фактора звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду, а боржник у судовому засіданні має можливість заперечувати проти вимог фактора, що відповідає положенням статті 124 Конституції України.

Таким чином, за змістом наведених положень закону, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особи, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первинному кредитору і таке виконання зобов`язання є належним.

Щодо доводів представника відповідача про застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне.

Представник відповідача обґрунтовуючи заперечення щодо позовних вимог посилався на те, що договір факторингу №01092025/01, укладений поза межами позовної давності.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу України загальну позовну давність встановлено в строк три роки.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 липня 2025 року у справі № 903/602/24 зробила висновки про те, що «Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 1 та ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України).

Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.

Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року № 540-IX) було визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 Цивільним Кодексом України та строки визначені Господарським кодексом України, а саме ст.232, 269, 322, 324 продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» скасовано з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.

Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Воєнний стан неодноразово було продовжено. Такий діє і по сьогоднішній день.

Пунктом 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України визначено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Проте, законом України від 14 травня 2025 року № 4434-IX виключено пункт 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, яким було зупинено строк позовної давності на час дії воєнного стану і цей Закон набув чинності 04 вересня 2025 року.

Кредитний договір було укладено 06.01.2022 року в той час, як позивач звернувся до суду 24.03.2026 року, враховуючи зупинення перебігу строку позовної давності у зв`язку з карантином на території України та введенням воєнного стану в Україні, посилання відповідача на пропуск строку позовної давності не заслуговує на увагу суду.

Отже, з урахуванням наведених вище правових норм, строк позовної давності позивачем не було пропущено.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Тобто належним виконанням зобов`язання з боку відповідача є повернення кредиту, сплата процентів за користування кредитом у строки, розмірі та у валюті, визначеними Кредитним договором.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи, що відповідач фактично отримані та використані кошти в добровільному порядку не повернув, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості за договором № 51280565 від 06.01.2022 року у розмірі 17 000,00 грн.

Щодо стягнення з відповідача витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України, враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зазначено, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі №814/698/16.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представником позивача суду надано: копію договору про надання правової допомоги № 39493634/03 від 02.01.2026, укладеного між ТОВ «ФК «ПОЗИКА» та ФОП ОСОБА_2 ; додаткову угоду № 51280565 від 16.02.2026 до договору про надання правової допомоги № 39493634/01 від 02.01.2026, якою розділ 1 договору викладено у новій редакції, зокрема, доповнено п. 1.2 наступного змісту: «Виконавець зобов`язується здійснити представництво та захист інтересів клієнта у справі щодо стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_1 ; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю; копію акту надання послуг від 16.02.2026, згідно якого адвокатом надано послуги на загальну суму 5500 гр.; детальний опис робіт (наданих послуг), згідно якого адвокатом були надані наступні послуги на загальну суму 5500 гр., а саме: письмова консультація клієнта щодо спірних правовідносин: тривалість 0,5 год., вартість 500 гр.; правовий аналіз обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій (консультацій) щодо захисту інтересів ТОВ «ФК «Позика»»: тривалість 1 год., вартість 1500 гр.;складання позовної заяви про стягнення кредитної заборгованості, в тому числі попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи: тривалість 2 год., вартість 3000 гр.; формування додатків до позовної заяви (письмові докази): тривалість 0,5 год., вартість 500 гр.

Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.

Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів суд враховує, зокрема, пов`язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат, їхню пропорційність до предмета спору, а також виходить з критеріїв: їхньої реальності (тобто встановлення їхньої дійсності та необхідності); розумності їхнього розміру (виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін).

Отже, суд може зменшити розмір понесених витрат на правничу допомогу, якщо обсяг робіт і час, витрачений на підготовку документів, є явно неспівмірним із складністю виконаних адвокатом робіт.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Суд враховуючи, що справа, яка розглядається судом, за своєю категорією в розумінні п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України відноситься до малозначних справ, беручи до уваги обсяг правової допомоги, наданої адвокатом, враховуючи заперечення сторони відповідача щодо заявленого позивачем розміру витрати на професійну правничу допомогу, застосовуючи принципи співмірності та розумності розміру судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, виходячи з конкретних обставин справи, суд вважає за можливе стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Позика» задовольняються у повному обсязі, сплачений позивачем при зверненні до суду судовий збір у розмірі 2662, 40 грн підлягає стягненню з відповідача.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.525, 526, 626-629, 638, 1048, 1054, 1055 ЦК України, ст.ст.1,2,77-78,81,89,141,247,259,263-265,273,279, 354 ЦПК України, суд,

вирішив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» заборгованість за кредитним договором № 51280565 від 06.01.2022 року у розмірі 17 000 (сімнадцять тисяч) грн. 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» судовий збір у сумі 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн. 40 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000 ( три тисячі) грн. 00 коп.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У випадку проголошення в судовому засіданні скороченого судового рішення строк для апеляційного оскарження обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Відомості про сторін:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика», юридична адреса: 07406, м. Бровари, вул. Симона Петлюри, буд. 21/1, ЄДРПОУ 39493634;

відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ,адреса: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення складено 31.07.2026 року.

Суддя І.Г. Костіна