Ухвала суду № 138642031, 31.07.2026, Соснівський районний суд м. Черкас

ЄУ № 712/8324/26

Провадження №2/712/4605/26

УХВАЛА

Іменем України

31 липня 2026 року м. Черкаси

Соснівський районний суд м. Черкаси у складі головуючого судді Стеценко О.С., за участі представника позивача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси позов ОСОБА_2 до Другого відділу державної виконавчої служби у м. Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про зняття арешту з майна,

УСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до Соснівського районного суду м. Черкаси з позовною заявою до відповідача, в якій просить зняти арешт з нерухомого майна, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_1 , накладений постановою АА №041435 від 05.05.2010, зареєстрований 06.05.2010, реєстраційний номер обтяження 9799456.

У обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що ОСОБА_2 є власником квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

У травні 2026 року ОСОБА_2 , маючи намір подарувати належну йому на праві власності квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , звернувся до нотаріуса з метою уточнення переліку документів, необхідних для оформлення відповідного договору дарування. Нотаріус в усному порядку повідомив, що оформлення договору дарування квартири є неможливим, оскільки на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , Центральним відділом ДВС Черкаського міського управління юстиції накладено арешт.

Позивачем з`ясовано, що арешт на квартиру накладений постановою державного виконавця Центрального відділу ДВС Черкаського міського управляння юстиції Косолап В.І. АА №041435 від 05.05.2010.

Наразі виконавчі провадження відносно боржника завершені на підставі п.9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження».

Отже, арешт мав бути знятий державним виконавцем із зазначенням про це у постанові про закінчення виконавчого провадження.

Наявність арешту на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , власником якої є ОСОБА_2 , порушує його права як власника майна на розпорядження даним нерухомим майном.

З урахуванням вищевикладеного, єдиним вірним способом захисту порушеного права ОСОБА_2 є зняття арешту, накладеного постановою державного виконавця Центрального відділу ДВС Черкаського міського управління юстиції Косолап В.І. АА №041435 від 05.05.2010 на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , власником якої є ОСОБА_2 (реєстраційний номер обтяження №9799456), оскільки іншим шляхом поновити порушене право неможливо.

Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 19 червня 2026 року відкрито спрощене позовне провадження у цивільній справі, призначено судове засідання з викликом сторін.

Протокольною ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 22 липня 2026 року оголошено перерву до 31 липня 2026 року для ухвалення судового рішення у справі.

Представник позивача у судовому засіданні просила задовольнити позов.

Відповідач до судового засідання не з`явився, про час та місце слухання справи повідомлені належним чином, надав заяву, в якій просив справу розглянути без участі свого представника та вирішити її на розсуд суду.

Заслухавши сторони, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про закриття провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст. 255 ЦПК України, виходячи з наступного.

Відповідно до визначеного ст. 8 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Указана норма кореспондується з положеннями ст. 6 Конвенції, відповідно до якої в поняття «суд, встановлений законом», входить лише той суд, до підсудності якого віднесений розгляд тієї чи іншої справи.

Згідно із Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV, інститут підсудності безпосередньо пов`язаний із забезпеченням права на справедливий судовий розгляд, закріпленого у п. 1 ст. 6 Конвенції, оскільки за його допомогою визначається «належний суд», тобто суд, уповноважений розглядати конкретну справу.

Відповідно до усталеної прецедентної практики Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» (рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zandv. Austria), заява №7360/76, доповідь Комісії від 12 жовтня 1978 року). Суд повторює, що, як було раніше визначено, фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

У рішенні у справі «Занд проти Австрії», що згадувалось раніше, Комісія висловила думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…).

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Позивач є власником квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно із Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, на указану квартиру накладено арешт, підстава обтяження: постанова АА №041435 від 05.05.2010, Центральний відділ ДВС Черкаського міського управління юстиції.

Відповідно до листа Другого ВДВС у місті Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 22.05.2026 № 8646/20.21.40/77804, перевіркою автоматизованої системи виконавчого провадження встановлено, що на виконанні у Другому ВДВС перебували виконавчі провадження відносно боржника ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 . Станом на 22.05.2026 у Другому ВДВС виконавчі провадження відносно боржника ОСОБА_2 сплачені у повному обсязі та закінчені по п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавчі провадження» (повне фактичне виконання). Однак ідентифікувати, під час якого виконавчого документу накладено арешт, неможливо.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Відповідно до ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

При цьому, в порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

Відповідно до ст. 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року в справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19) сформульовано висновок про те, що боржник як сторона виконавчого провадження у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред`являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Якщо суд помилково прийняв позов до розгляду, під час судового розгляду він має закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Указана позиція Верховного Суду є сталою, що вбачається із постанови Верховного Суду від 03 червня 2026 року у справі № 932/5808/25, де зазначено, ОСОБА_1 як боржник у виконавчих провадженнях обґрунтовано звернувся з вимогами про скасування арешту майна в порядку оскарження бездіяльності державного виконавця.

Отже, ОСОБА_2 , як боржник виконавчого провадження, мав би звернутися із скаргою на дії/бездіяльність державного виконавця, натомість звернувся до суду із позовом.

У зв`язку із цим боржник не може пред`явити такий позов, оскільки у судовому процесі він є відповідачем та законом для нього встановлений інший порядок вирішення питання. У разі пред`явлення до суду такого позову в порядку цивільного судочинства суддя має відмовити у відкритті провадження на підставі пункту 1 частини 1 статті 186 ЦПК України, а помилково прийнявши позов до розгляду, під час судового розгляду суд має закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Положеннями ч.2 ст. 19 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.

Таким чином, ураховуючи, що позивач у справі ОСОБА_2 є боржником виконавчого провадження, в рамках якого він просить зняти арешт з майна, тобто стороною виконавчого провадження, така справа не може розглядатися за правилами позовного провадження в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи (ст.256 ЦПК України).

Роз`яснити позивачу право на звернення з вимогами про скасування арешту майна в порядку оскарження бездіяльності державного виконавця.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 255, 256, 258, 260, 261, 353 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до Другого відділу державної виконавчої служби у м. Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про зняття арешту з майна закрити.

Роз`яснити позивачу право на звернення з вимогами про скасування арешту майна в порядку оскарження бездіяльності державного виконавця.

Ухвала може бути оскаржена до Черкаського апеляційного суду протягом 15-ти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення.

Повний текст ухвали виготовлено 31.07.2026.

Суддя: О.С. Стеценко