Рішення № 138638422, 30.07.2026, Лозівський міськрайонний суд Харківської області

Справа № 629/4926/26

Номер провадження 2/629/2047/26

РIШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.07.2026 року Лозівський міськрайонний суд Харківської області у складі:

головуючого - судді Попова О.Г.,

за участі секретаря судового засідання - Уваренко В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Лозова Харківської області в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця», третьої особи виробничого підрозділу «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ вагон-сервіс» Акціонерного товариства «Укрзалізниця» про стягнення матеріальної допомоги при звільненні на пенсію, матеріальної допомоги на оздоровлення, середнього заробітку за час затримки розрахунку,

в с т а н о в и в:

Представник позивача адвокат Смірнова Н.А. звернулась до суду з позовом, в якому просить поновити строк звернення до суду для подання позовної заяви та визнати причини його пропуску поважними; стягнути з Акціонерного товариства «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 : одноразову матеріальну допомогу при звільненні працівників з роботи за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком у розмірі 3 середньомісячних заробітків в сумі 41097 грн. 93 коп.; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком за період з 16.12.2025, тобто з дня, наступного за днем звільнення по 15.06.2026 (шість місяців) у сумі 71208 грн. 00 коп.; матеріальну допомогу на оздоровлення до відпусток за 2022 рік у сумі 3250 грн., за 2023 рік у сумі 3350 грн., судові витрати за послуги адвоката у сумі 5000 грн. Зазначає, що згідно наказу виробничого підрозділу «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ вагон-сервіс» Акціонерного товариства «Укрзалізниця» № 791/ОС від 10.12.2025 року ОСОБА_1 звільнено 15.12.2025 року з посади лаборанта хімічного аналізу 3 розряду центральної заводської лабораторії за ст. 38 КЗпП України , за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком. Вищевказаним наказом передбачено виплату 3 середньомісячних заробітків згідно п. 6.30 Колективного договору, які в день звільнення виплачені не були. В інтересах позивача до адміністрації виробничого підрозділу «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ вагон-сервіс» Акціонерного товариства «Укрзалізниця» направлявся адвокатський запит щодо встановлення сум, які виплачені ОСОБА_1 при звільненні та які залишаються невиплаченими. Згідно відповіді вбачається, що відповідно до рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 (протокол №Ц-54/31 Ком.т.), на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №54/2022, інші додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, призупинено. 15 березня 2022 року Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» , яким на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, передбачених статтями 43 , 44 Конституції України , та за статтею 11 цього Закону на період дії воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути призупинена за ініціативною роботодавця. Однак, вказаний закон набрав чинності лише 24 березня 2022 року, а тому ухвалювати рішення про призупинення додаткових виплат працівникам, посилаючись на правовий режим воєнного стану, 14 березня 2022 року у правління АТ «Укрзалізниця» правових підстав не було. Неодноразові звернення ОСОБА_1 до відповідача стосовно усунення причин заборгованості, належних їй при звільненні виплат, не сприяли вирішенню спору і станом на день подання позовної заяви до суду ці виплати грошових коштів відповідачем не здійснені. На даний час відповідно до наказу (розпорядженню) № 791/ОС від 10.12.2025 щодо строків проведення виплат, окремого рішення правління АТ «Укрзалізниця» не видано. Відповідач неодноразово запевняв, що належні ОСОБА_1 кошти будуть виплачені у короткий термін, що ситуація буде врегульована та необхідно лише зачекати. При кожному зверненні позивача щодо проведення остаточного розрахунку відповідач фактично повторював одні й ті самі запевнення про майбутню виплату коштів. У свою чергу ОСОБА_1 , враховуючи тривалі трудові відносини з відповідачем, вірила таким запевненням, мала надію на добросовісне виконання роботодавцем своїх обов`язків та очікувала добровільного проведення остаточного розрахунку без необхідності звернення до суду. Пропуск строку звернення до суду обумовлений об`єктивними причинами, пов`язаними із дією воєнного стану, безпековою ситуацією у Харківській області, а також необхідністю отримання професійної правничої допомоги та збору доказів. Остаточна позиція відповідача щодо фактичної відмови у виплаті спірних сум стала відома позивачу лише після отримання відповіді на адвокатський запит. Початок перебігу строку звернення до суду законодавець пов`язував із суб`єктивною поінформованістю працівника про порушення його права, доповнюючи її об`єктивним критерієм моментом, коли працівник повинен був дізнатися про таке порушення. Разом із тим механізм поновлення пропущеного строку був прив`язаний виключно до юридичних фактів, що супроводжують припинення трудових відносин. За таких умов пов`язування строків звернення працівника до суду лише з актами, якими оформлюється звільнення, говорить про те, що законодавець виходив із моделі «залишкового розрахунку після звільнення», не врахувавши специфіки продовжуваних трудових правовідносин та постійного обов`язку роботодавця щодо своєчасної виплати доходу працівнику. Окрім того, варто зауважити, що ОСОБА_1 не є юридично обізнаною особою, не має спеціальних знань у сфері трудового законодавства та обґрунтовано покладалась на запевнення Відповідача щодо добровільного проведення остаточного розрахунку. При цьому відповідачем не було роз`яснено позивачу ані строки звернення до суду, ані можливі наслідки їх пропуску, а також не повідомлено про необхідність невідкладного судового захисту її прав. За таких обставин ОСОБА_1 , добросовісно очікуючи виконання відповідачем своїх обов`язків, не могла повною мірою усвідомлювати юридичні наслідки несвоєчасного звернення до суду. Відповідно до довідки про розмір одноразової матеріальної допомоги (без дати та номеру) наданої на адвокатський запит сума одноразової матеріальної допомоги у розмірі 3 середньомісячних заробітків становить 41 097 грн. 93 коп. Також, позивач вважає за необхідне стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, за період з 16.12.2025, тобто з дня, наступного за днем звільнення, по 15.06.2026. Згідно наданої довідки про середню заробітну плату виробничого підрозділу «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ вагон-сервіс» Акціонерного товариства «Укрзалізниця» (без дати та номеру) середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 552 грн. а середньомісячна 14352 грн. Кількість робочих днів з часу звільнення (16.12.2025 року) по 15.06.2026 рік (шість місяців) 129 робочих днів. Відтак, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку, яка підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 , 71208 грн. Крім того, згідно довідки (без дати та номеру) наданої на адвокатський запит, відповідачем не було виплачено ОСОБА_1 матеріальну допомогу на оздоровлення до відпусток за 2022 рік у сумі 3250 грн., за 2023 рік у сумі 3350 грн.

Позивач та її представник адвокат Смірнова Н.А. до суду не з`явились, від представника надійшла відповідь на відзив, у якій представник просила про розгляд справи за їх відсутності, позовні вимоги підтримала у повному обсязі, зазначила, що 11 грудня 2025 року Велика палата Конституційного Суду України ухвалила рішення №1-р/2025, яким визнала неконституційною ч. 1 ст. 233 Кодексу законів про працю (далі КЗпП) щодо встановлення тримісячного строку звернення працівника до суду щодо стягнення заробітної плати та інших належних виплат. У вересні 2024 року Верховний Суд звернувся із конституційним поданням щодо відповідності Конституції України ч. 1 ст. 233 КЗпП. 19 липня 2022 року набрав чинності Закон України від 01.07.2022 №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі Закон №2352), яким були внесені зміни до ст. 233 КЗпП в частині строку звернення працівника із заявою про вирішення трудового спору в тримісячний строк із дня, коли дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. До набрання чинності Законом №2352 КЗпП не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Конституційний Суд у своєму рішенні від 11.12.2025 №1-р/2025 згідно з ч. 1 ст. 233 КЗпП вказав, що строк звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати обмежений трьома місяцями з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а ст. 234 КЗпП передбачає, що в разі пропуску з поважних причин суд може поновити його лише якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові під час звільнення, минуло не більше одного року. Отже, початок перебігу строку звернення працівника до суду залежить від суб`єктивної поінформованості працівника, але водночас передбачено й об`єктивний критерій («повинен був дізнатися»). Відповідно до ст. 234 КЗпП в разі пропуску з поважних причин тримісячного строку звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суд може поновити цей строк лише тоді, коли з часу настання таких юридичних фактів, як отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення працівника або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові під час звільнення, минуло не більше одного року. Отже, пов`язування строку звернення працівника до суду лише з актами, якими оформлюють припинення трудових відносин, свідчить про те, що законодавець виходив із логіки «остаточного розрахунку після звільнення», але не врахував специфіки правовідносин, що тривають. Конституційний Суд звернув увагу на те, що відповідно до частини першої статті 233 КЗпП строк звернення працівника до суду з вимогами про стягнення заробітної плати обмежувався трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався чи повинен був дізнатися про порушення свого права. Водночас стаття 234 КЗпП передбачала можливість поновлення цього строку лише за умови, що з дня отримання працівником копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні, минуло не більше одного року. Таким чином, початок перебігу строку звернення до суду законодавець пов`язував із суб`єктивною поінформованістю працівника про порушення його права, доповнюючи її об`єктивним критерієм моментом, коли працівник повинен був дізнатися про таке порушення. Разом із тим механізм поновлення пропущеного строку був прив`язаний виключно до юридичних фактів, що супроводжують припинення трудових відносин. За таких умов пов`язування строків звернення працівника до суду лише з актами, якими оформлюється звільнення, говорить про те, що законодавець виходив із моделі «залишкового розрахунку після звільнення», не врахувавши специфіки продовжуваних трудових правовідносин та постійного обов`язку роботодавця щодо своєчасної виплати доходу працівнику. Конституційний Суд встановив, що ч. 1 ст. 233 КЗпП в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат є такою, що не відповідає Конституції України . Частина перша статті 233 КЗпП в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, втратила чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення, тобто з 11.12.2025 року. Отже, відтепер строк звернення до суду щодо стягнення заробітної плати або інших платежів не обмежений. Проте строк у три місяці для звернення працівника до суду залишається для вирішення трудового спору, наприклад щодо оскарження наказів про догани, простою, призупинення, відсторонення тощо. Після звільнення позивач розраховувала на добровільне проведення відповідачем відповідних виплат, оскільки представниками відповідача зазначалося про тимчасове призупинення окремих виплат у зв`язку із воєнним станом та складним фінансовим становищем АТ «Укрзалізниця», а не про остаточну відмову у їх виплаті. Крім того, пропуск строку звернення до суду також обумовлений об`єктивними причинами, пов`язаними із дією воєнного стану, безпековою ситуацією у Харківській області, а також необхідністю отримання професійної правничої допомоги та збору доказів. Остаточна позиція відповідача щодо фактичної відмови у виплаті спірних сум стала відома позивачу лише після отримання відповіді на адвокатський запит. Також слід врахувати, що невиплата належних позивачу сум при звільненні є триваючим порушенням трудових прав працівника, оскільки остаточний розрахунок із позивачем не проведено до цього часу.

Представник відповідача Мельник К.О. у судове засідання не з`явилась, надала відзив на позов, в якому просила відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, зазначивши наступне. Строки звернення до суду осіб, трудові відносини з якими припинені, регулюються ч. 2 ст. 233 КЗпП України. Так, згідно ч. 2 ст. 233 КЗпП України, із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 КЗпП України). Дана норма неконституційною не визнавалась. Письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні позивачка фактично отримала 15.12.2025, таким чином, тримісячний строк звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати при звільненні розпочав свій відлік з 16.12.2025, а закінчився 16.03.2026. З матеріалів справи вбачається, що представник Позивача звернувся до суду шляхом подання позовної заяви через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» 08.06.2026, а відтак вбачається, що строк на звернення до суду позивачем пропущено. Щодо клопотання про поновлення строку на звернення до суду зазначила, що позивачці в день звільнення 15.12.2025 було вручено повідомлення про суми, нараховані та виплачені їй при звільненні, отже з цього дня вона чітко розуміла, що її права порушено саме з дня звільнення і підтверджує це заявляючи позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні саме з моменту звільнення. Проте, позивачкою було прийнято самостійне рішення не звертатися до суду та очікувати своєї черги на виплату, через що і було пропущено тримісячний строк звернення до суду, який для нього закінчився 16.03.2026, а позов подано аж 08.06.2026. За усталеною практикою Верховного Суду введення воєнного стану може бути визнано судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв`язку з такою обставиною. Введений в країні воєнний стан суттєво ускладнив (подекуди унеможливив) повноцінне функціонування, зокрема, органів державної влади, місцевого самоврядування. Між тим, сама по собі ця обставина, без належного її обґрунтування крізь призму неможливості ситуативного (в конкретних умовах) виконання процесуальних прав і обов`язків учасника справи, й підтвердження її належними й допустимими доказами, не може слугувати підставою для поновлення пропущеного процесуального строку. Отже, в матеріалах справи відсутні докази наявності обставин, які були об`єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення позивача та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду з цим позовом. Щодо стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення та при звільненні на пенсію зазначено, що умовами колективного договору передбачені виплати працівникам інших додаткових виплат та матеріальної допомоги, але з 14.03.2022 Правлінням АТ «Укрзалізниця» на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022, керуючись ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», було прийнято рішення про призупинення інших додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів. Таким чином, з березня 2022 року інші додаткові виплати, передбачені колективними договорами, були призупинені, роз`яснення щодо нарахування та виплати яких буде надано додатково директором з управління персоналом та соціальної політики. Тобто, дія призупинення виплат була здійснена на легітимних підставах і у встановлений спосіб. Виплата інших додаткових виплат саме призупинена, а не відмінена. І той факт, що матеріальну допомогу позивачка отримає після окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця», підтверджується проставленням позивачем підпису в наказі про припинення трудового договору від 10.12.2025 № 791/ОС в графі «З наказом ознайомлений». Системний аналіз законодавства свідчить про те, що дія статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» , якою роботодавцю надається право в односторонньому порядку зупиняти окремі положення колективного договору, поширюється на правовідносини, що виникли з 24 лютого 2022 року. Отже, оскільки виплати, що є предметом спору у цій справі, передбачені пунктами колективного договору, їх призупинення відповідачем узгоджується із положенням статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Вказаний Закон є чинним, не скасований, не визнаний неконституційним, а тому підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Щодо середнього заробітку за час затримки розрахунку зазначено, що розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців. Інфраструктура АТ «Укрзалізниця» постійно зазнає значних руйнувань від російських обстрілів, а Товариство несе значні збитки, продовжуючи виконувати соціально значущі перевезення: рейси до регіонів, де тривають або можливі бойові дії, перевезення поранених військовослужбовців тощо. Загальновідомою є інформація, що АТ «Укрзалізниця» за 9 місяців 2025 року отримало чистий збиток 7,3 млрд грн. В умовах збройної агресії рф проти України усі витрати мають бути орієнтовані на підтримку забезпечення спроможності Товариства виконувати завдання Міністерства оборони України щодо перевезення військових вантажів та захисту критичної інфраструктури, підтримки працівників, які безпосередньо здійснюють оборону країни, або постраждали від війни.

Представник третьої особи у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином, причину неявки суду не повідомив.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Згідно зі ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Частиною 1 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

У рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що згідно наказу виробничого підрозділу «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ вагон-сервіс» Акціонерного товариства «Укрзалізниця» № 791/ОС від 10.12.2025 року ОСОБА_1 звільнено 15.12.2025 року з посади лаборанта хімічного аналізу 3 розряду центральної заводської лабораторії за ст. 38 КЗпП України, за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком.

Вищевказаним наказом передбачено виплату 3 середньомісячних заробітків згідно п. 6.30 Колективного договору.

Письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні позивачка фактично отримала 15.12.2025.

Відповідно до довідки про розмір одноразової матеріальної допомоги виробничого підрозділу «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ вагон-сервіс» Акціонерного товариства «Укрзалізниця» (без дати та номеру), наданої на адвокатський запит, сума одноразової матеріальної допомоги у розмірі 3 середньомісячних заробітків становить 41097 грн. 93 коп.

Згідно наданої довідки про середню заробітну плату виробничого підрозділу «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ вагон-сервіс» Акціонерного товариства «Укрзалізниця» (без дати та номеру), наданої на адвокатський запит, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 552 грн., а середньомісячна - 14352 грн. Кількість робочих днів з часу звільнення (16.12.2025 року) по 15.06.2026 рік (шість місяців) 129 робочих днів. Відтак, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку становить 71208 грн.

Крім того, згідно довідки виробничого підрозділу «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ вагон-сервіс» Акціонерного товариства «Укрзалізниця» (без дати та номеру), наданої на адвокатський запит, відповідачем не було виплачено ОСОБА_1 матеріальну допомогу на оздоровлення до відпусток за 2022 рік у сумі 3250 грн., за 2023 рік у сумі 3350 грн.

Статтею 43 Конституції України установлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами (стаття 97 КЗпП України).

Згідно з частиною першою статті 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.

У колективному договорі встановлюються взаємні зобов`язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема: нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.); встановлення гарантій, компенсацій, пільг (частина друга статті 13 КЗпП України).

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Вбачається, що відповідач не заперечує права позивачки на отримання спірних матеріальних допомог та їх розміру, однак вважає правомірним відтермінування їх виплати як тимчасовий захід, зумовлений збройною агресією, з метою забезпечення сталої діяльності товариства.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (у редакції, чинній до 13 вересня 2025 року) на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору могла бути зупинена за ініціативою роботодавця.

На обґрунтування своїх заперечень відповідач посилався на підпункт 1.1.4 пункту 1.1 протокольного рішення правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 «Про деякі питання оплати праці працівників акціонерного товариства «Укрзалізниця», яким було призупинено виплату матеріальної допомоги, передбаченої галузевими угодами та колективними договорами.

Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» № 2136-IX набрав чинності лише 24 березня 2022 року, а тому відповідно до статті 58 Конституції України його положення не могли бути застосовані при прийнятті зазначеного рішення правління від 14 березня 2022 року.

Крім того, постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі № 211/7338/23 залишено без змін рішення суду першої інстанції, яким визнано незаконним і скасовано підпункт 1.1.4 пункту 1.1 протокольного рішення № Ц-54/31 у частині призупинення додаткових виплат, передбачених галузевою угодою та колективними договорами, зокрема матеріальної допомоги.

Верховний Суд у вказаній постанові дійшов висновку про те, що відповідач, усупереч вимогам Закону України «Про колективні договори і угоди», не ініціював внесення змін до колективних договорів у встановленому законом порядку, тоді як призупинення чи зміна строків виплати матеріальної допомоги могли бути здійснені лише за взаємною згодою сторін, а не в односторонньому порядку.

За таких обставин підпункт 1.1.4 пункту 1.1 протокольного рішення правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року № Ц-54/31, який визнано незаконним і скасовано судовим рішенням, що набрало законної сили, не може бути підставою для відтермінування виплати позивачці спірних матеріальних допомог.

Інших рішень відповідача про зупинення дії положень Колективного договору в частині виплати одноразової та додаткової матеріальної допомоги матеріали справи не містять. За таких обставин підстав для незастосування положень Колективного договору, які передбачають їх виплату, суд не вбачає.

У постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що під належними звільненому працівникові сумами слід розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право станом на день звільнення відповідно до умов трудового договору та державних гарантій, установлених законодавством.

Отже, положення статті 116 КЗпП України покладають на роботодавця обов`язок у день звільнення провести з працівником повний розрахунок та виплатити всі належні йому суми, право на отримання яких передбачено не лише законодавством, а й колективним договором та іншими локальними актами. При цьому зазначена норма не пов`язує обов`язок роботодавця провести остаточний розрахунок із належністю відповідних виплат до фонду оплати праці.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 30 червня 2021 року у справі № 759/10613/20.

Таким чином, станом на день звільнення ОСОБА_1 відповідно до Колективного договору мала право на отримання одноразової матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію в трьох середньомісячних заробітків в сумі 41097 грн. 93 коп., матеріальної допомоги на оздоровлення до відпусток за 2022 рік у сумі 3250 грн., за 2023 рік у сумі 3350 грн.

Встановлені та досліджені судом обставини дають підстави для висновку про порушення роботодавцем положень статей 47, 116, 117 КЗпП України та обґрунтованість позовних вимог і в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Щодо строку звернення до суду, передбаченого статтею 233 КЗпП, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк із дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, у тримісячний строк із дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 КЗпП України).

Справа, яка переглядається, належить до трудових спорів про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні відповідно до статті 116 КЗпП України.

Отже, тримісячний строк звернення до суду з вимогами, що ґрунтуються на статті 116 КЗпП України, відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України пов`язується не з моментом, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а з моментом одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Саме дата вручення такого повідомлення є юридичним фактом, з яким закон пов`язує початок перебігу строку звернення до суду.

Встановлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Ці строки не перериваються та не зупиняються.

Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116 КЗпП України), минуло не більше одного року.

Наслідки пропуску строку звернення до суду у вигляді відмови в задоволенні позову застосовуються лише у разі, якщо суд встановить, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, однак строк звернення до суду пропущено, а підстав для його поновлення немає. Якщо ж право або охоронюваний законом інтерес особи не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.

Наявне в матеріалах справи повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні працівнику позивачка фактично отримала 15.12.2025, таким чином, тримісячний строк звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати при звільненні розпочав свій відлік з 16.12.2025, а закінчився 16.03.2026.

Таким чином, тримісячний строк для звернення до суду із заявою про вирішення трудового спору про стягнення належних при звільненні сум сплинув 16.03.2026, тоді як позовну заяву подано лише 08.06.2026, тобто з пропуском установленого законом строку на 85 днів.

Верховний Суд у постанові від 25 червня 2026 року у справі № 520/25416/25 зазначив, що у спорах про виплату всіх сум, належних працівникові при звільненні, перебіг тримісячного строку звернення до суду, визначений частиною другою статті 233 КЗпП України, починається з дня отримання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні. Водночас відсутність у такому документі повної інформації про механізм нарахування окремих складових грошового забезпечення не означає, що перебіг цього строку не обмежений часом і розпочинається лише після отримання відповіді на адвокатський запит чи інший інформаційний запит. Особа повинна діяти добросовісно та активно реалізовувати своє право на судовий захист, а час, необхідний для отримання додаткової інформації, включається до загального тримісячного строку звернення до суду. Зазначене не надає особі права протягом необмеженого часу не вчиняти жодних дій, а згодом, після направлення інформаційного запиту, фактично розпочинати новий тримісячний строк звернення до суду.

У позові представник позивачки просила поновити строк звернення до суду, посилаючись на те, що роботодавець усно обіцяв здійснити виплату позивачці і вона добросовісно очікувала добровільного розрахунку, крім того, в Україні діє воєнний стан та вона потребувала отримання професійної правничої допомоги та збору доказів.

За загальними правилами поважними причинами пропуску строку є ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

Однак суд вважає, що наведені позивачкою обставини поважності причини пропуску строку самі по собі не є об`єктивними, непереборними перешкодами для звернення до суду.

Так, вже 15.12.2025 позивачка мала достатню інформацію для пред`явлення позову. Подальше очікування добровільної виплати є її власною процесуальною поведінкою, а не обставиною, яка унеможливлювала звернення до суду. Верховний Суд також виходить із того, що очікування працівником остаточного розрахунку не відтерміновує перебіг установленого законом строку.

Загальне посилання на воєнний стан, на переконання суду, також недостатнє. Позивачкою не встановлено прямий причинний зв`язок між конкретними обставинами війни та неможливістю звернення до суду, зокрема перебування на окупованій території, евакуація, припинення роботи суду, відсутність доступу до зв`язку тощо.

Таким чином, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити, оскільки нею пропущений строк звернення до суду.

Відповідно до ст. 141 КПК України, в зв`язку з відмовою в позові, позивачці судові витрати не відшкодовуються.

Керуючись ст. 4, 13, 76-81, 89, 141 , 258, 259, 263-265, 354-355 ЦПК України,-

в и р і ш и в:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця», третьої особи виробничого підрозділу «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ вагон-сервіс» Акціонерного товариства «Укрзалізниця» про стягнення матеріальної допомоги при звільненні на пенсію, матеріальної допомоги на оздоровлення, середнього заробітку за час затримки розрахунку - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Акціонерне товариство «Українська залізниця», адреса: 03150, місто Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5, ЄДРПОУ 40075815.

Третя особа: виробничий підрозділ «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ вагон-сервіс» Акціонерного товариства «Укрзалізниця», адреса: 64660, місто Лозова, Харківська обл., с-ще Лиманівка, вулиця Заводська, будинок 5.

Суддя Олексій ПОПОВ