Рішення № 138636157, 24.07.2026, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Дата документу 24.07.2026

Справа № 334/97/26

Провадження № 2-о/334/59/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2026 року Дніпровський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючої судді Турбіної Т.Ф., за участю секретаря Шерештан О.М., заявниці ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: територіальна громада в особі Запорізької міської ради, ОСОБА_3 , про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2026 ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про встановлення факту спільного проживання зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини.

В обґрунтування заяви зазначено, що матір`ю заявниці є ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . На день смерті ОСОБА_4 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Після її смерті Першою запорізькою державною нотаріальною конторою заведена спадкова справа № 179/2025.

Крім заявниці, спадкоємцями після смерті ОСОБА_4 є: її син ОСОБА_3 та мати ОСОБА_5 , які спадщину не прийняли.

Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина на спадкове майно на законом на частку у спільній сумісній власності на квартиру АДРЕСА_2 , яка належала спадкодавцю на підставі свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 , виданого 08.09.2004 Ленінською районною адміністрацією Запорізької міської ради.

09.10.2025 державним нотаріусом Першої запорізької державної нотаріальної контори винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії якою заявниці було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки вона не звернулася до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини із заявою про прийняття спадщини у строк, встановлений ст.1270 ЦК України і не надала доказів, що проживала разом із спадкодавцем на момент відкриття спадщини за однією адресою.

Встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем на момент прийняття спадщини потрібно заявниці для оформлення спадщини після смерті матері у встановленому законом порядку.

Просить встановити факт постійного проживання разом із спадкодавцем ОСОБА_4 на час відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_1 , у період з липня 2012 року по жовтень 2024 року.

Представник заінтересованої особи Запорізької міської ради подав відзив на заяву, в якому просить відмовити в задоволенні вимог ОСОБА_1 , оскільки нею не надано доказів, які підтверджують факт її постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

В судовому засіданні заявниця, представник заявниці заяву підтримали та просили її задовольнити.

Заінтересовані особи в судове засідання не з`явились.

Суд, вислухавши заявницю, представника заявниці, дослідивши матеріали справи, дійшов наступних висновків.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_4 , що підтверджується наступними документами: свідоцтвом про народження ОСОБА_6 , в якому її матір`ю зазначена ОСОБА_7 ; повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюбу, з якого вбачається, що 22.05.1981 ОСОБА_7 уклала шлюб з ОСОБА_8 та їй присвоєно прізвище « ОСОБА_9 »; свідоцтвом про укладення шлюбу, згідно якого ОСОБА_6 29.09.1995 року уклала шлюб є ОСОБА_10 та їй присвоєно прізвище « ОСОБА_11 »; копією рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 25.07.2012, яким шлюб між ОСОБА_12 та ОСОБА_10 розірвано; свідоцтвом про шлюб, згідно якого 06.02.2018 ОСОБА_12 уклала шлюб з ОСОБА_13 та їй присвоєно прізвище « ОСОБА_14 ».

ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого Заводським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса).

Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина у вигляді частки у спільній сумісній власності на квартиру АДРЕСА_2 , що належала спадкодавцю на підставі свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 , виданого 08.09.2004 Ленінською районною адміністрацією Запорізької міської ради.

17.05.2025 ОСОБА_1 звернулась до Першої запорізької державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_4 .

Як вбачається з копії матеріалів спадкової справи, заведеної нотаріусом Першої запорізької державної нотаріальної контори, крім ОСОБА_1 , спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_4 є її син ОСОБА_3 та мати ОСОБА_5 , які із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 до нотаріальної контори не звертались.

Згідно свідоцтва про смерть, ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .

09.10.2025 державним нотаріусом Першої запорізької державної нотаріальної контори Трипольською К.К. винесена постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії, якою ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на підставі ст. 1261 ЦК України на частку у спільній сумісній власності на квартиру АДРЕСА_2 , у зв`язку з тим, що вона не прийняла спадщину у встановлений законом строк після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 та не надала доказів, що проживала із спадкодавцем на момент відкриття спадщини за однією адресою.

Відповідно до частин першої та другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися до суду із заявою про встановлення цих фактів, яка в разі відсутності спору розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім`єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Якщо проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку з чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Згідно з частиною першою статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтею 1220 ЦК України встановлено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Статтею 1258 ЦК України передбачено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

У статті 1262 ЦК України визначено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно з частиною першою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до частин третьої, п`ятої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).

Справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження.

Для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування положень частини третьої статті 1268 ЦК України має значення встановлення факту постійного проживання спадкоємця за законом чи заповітом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Відповідно до статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.

Такий правовий висновок щодо застосування частини третьої статті 1268 ЦК України викладений у постановах Верховного Суду від 02 квітня 2021 року в справі №191/1808/19, від 28 квітня 2021 року в справі № 204/2707/19.

Частиною першою статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Положення статті 29 ЦК України не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації.

Право на вибір місця проживання закріплено у статті 33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Під місцем постійного проживання розуміється місце, де фізична особа постійно проживає. Тимчасовим місцем проживання є місце перебування фізичної особи, де вона знаходиться тимчасово (під час перебування у відпустці, відрядженні, зокрема у готелі чи у санаторії, тощо).

Згідно з пунктами 3.21, 3.22 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї. У разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець на день смерті спадкодавця проживав разом із цим спадкодавцем.

За загальним правилом, визначеним статтею 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, що є одним із основоположних його принципів. За змістом частини третьої зазначеної норми, обов`язок доведення обставин, які мають значення для справи і на які посилається особа як на підставу своїх вимог або заперечень, покладається на кожну із сторін.

За правилами статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

З урахуванням таких вимог статті 81 ЦПК України та положень пункту 3 частини першої і частини другої статті 318 ЦПК України заявник повинен довести ті обставини на які він посилається як на підставу своїх вимог, зазначивши про такі обставини у своїй заяві та про докази, які їх підтверджують і до заяви додати ці докази.

За змістом статей 76-80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показами свідків.

Докази мають бути належними, допустимими, достовірними, достатніми.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, яким є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню під час ухвалення судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У частинах першій-третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним в справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься в справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду під час їх оцінки.

Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги також можуть братися показання свідків про спільне проживання та ведення спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання), фото/відео матеріали, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі.

Згідно інформації департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради за адресою: АДРЕСА_1 була зареєстрована ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в період з 25.06.1984 по 28.10.2024. Разом з нею на день смерті зареєстровані особи відсутні.

Згідно Витягу з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання, ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .

На підтвердження факту проживання разом з матір`ю ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 на час її смерті, заявницею надано квитанції про оплату житлово-комунальних послуг за період з 2023 року по 2026 рік, зокрема оплату нею комунальних послуг 20.11.2020 року, 19.12.2021, 20.12.2022, також квитанціями підтверджується факт оплати нею комунальних послуг після смерті матері, починаючи з жовтня 2024 по травень 2026.

В наданих до заяви медичних документах, а саме медичній картці амбулаторного хворого, декларації про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу від 10.08.2018 місце фактичного проживання ОСОБА_1 зазначено: АДРЕСА_1 .

У деклараціях про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу, дітей заявниці ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , і ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , місцем фактичного проживання дітей зазначено адресу АДРЕСА_1 .

В особовій картці працівника КНП «Міська лікарня №9» ЗМР місце фактичного проживання ОСОБА_1 вказано: АДРЕСА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 .

01.10.2024 ОСОБА_1 замовляла автопослуги в ТОВ «Нова лінія 1» про доставку за адресою: АДРЕСА_1 , про що 01.10.2024 складено акт здачі-прийняття робіт № Усл/NZ1-0003388 від 01.10.2024.

Факт фактичного проживання ОСОБА_1 у квартирі разом з матір`ю ОСОБА_4 до її смерті підтвердили також в судовому засіданні свідки ОСОБА_17 та ОСОБА_18 .

Так, свідки пояснили, що з 2012 року, після розлучення, ОСОБА_1 з дітьми почала постійно проживати разом з матір`ю ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 по день смерті останньої. Вона доглядала за матір`ю та здійснила поховання за свої кошти.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу, наданого заявницею на підтвердження факту її проживання з матір`ю на час відкриття спадщини, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд доходить висновку про те, що надані суду докази доводять, що ОСОБА_1 постійно проживала разом зі спадкодавцем ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , на час відкриття спадщини за однією адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до ч. 7 ст. 294 ЦПК України при ухваленні судом рішення судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом.

Керуючись ст. 258-259, 263-265, 315, 316, 319 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: територіальна громада в особі Запорізької міської ради, ОСОБА_3 , про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини - задовольнити.

Встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_3 , разом зі спадкодавцем - матір`ю ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , на час відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Складення повного тексту судового рішення 31.07.2026.

Суддя: Турбіна Т. Ф.