Рішення № 138633547, 29.07.2026, Салтівський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Московський районний суд м. Харкова)

Справа № 643/10009/25

Провадження № 2/643/774/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.07.2026 м. Харків

Салтівський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого судді: Новіченко Н.В.,

за участю секретаря судового засідання: Штонди В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС»

до ОСОБА_1

про стягнення 29 651,33 грн,

ВСТАНОВИВ:

І. Стислий зміст заявлених позовних вимог.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (далі Позивач, Товариство) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі Відповідач) про стягнення заборгованості за Договором кредитної лінії № 464275368 від 18 жовтня 2023 року в розмірі 29 651,33 грн, з яких: заборгованість за основною сумою кредиту 6 099,50 грн, заборгованість за процентами 23 551,83 грн.

Крім того, Позивач просив стягнути з Відповідача витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000,00 грн.

На обґрунтування позовних вимог Позивач зазначив, що 18 жовтня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та Відповідачем було укладено договір кредитної лінії № 464275368, відповідно до умов якого Відповідачу було надано кредитні кошти. Водночас Відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання щодо повернення кредиту та сплати процентів, у зв`язку з чим утворилася заборгованість. У подальшому на підставі договорів факторингу право вимоги за зазначеним кредитним договором перейшло до Позивача. Оскільки заборгованість Відповідачем не була погашена, Позивач звернувся до суду із цим позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

ІІ. Стислий зміст заперечень Відповідача проти позову.

Відповідач подав до суду відзив на позов, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на таке:

- у матеріалах справи відсутні докази, які б давали можливість встановити, що саме Відповідач пройшов ідентифікацію в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» під час входу до особистого кабінету в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», з використанням номера телефону, який він нібито зазначив. Відповідач не визнає факту заповнення формуляра заяви чи іншої форми про прийняття пропозиції в електронній формі, отримання одноразового ідентифікатора, а також вчинення інших дій, які могли б свідчити про прийняття ним пропозиції укласти електронний договір;

- копія наданого Позивачем платіжного доручення не містить відмітки про час його прийняття та виконання банком, а також не містить повного номера платіжної картки, унаслідок чого, на думку Відповідача, неможливо встановити факт перерахування коштів саме на картковий рахунок Відповідача. Крім того, у договорі кредитної лінії № 464275368 від 18 жовтня 2023 року відсутні відомості про номер банківського рахунку або номер платіжної картки, на які мали бути перераховані кредитні кошти;

- строк дії договору кредитної лінії № 464275368 від 18 жовтня 2023 року закінчився 18 листопада 2023 року та не був продовжений, однак Позивач продовжував нарахування процентів після закінчення строку кредитування;

- зі змісту наданих Позивачем договорів факторингу вбачається, що право вимоги від первісного кредитора Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» перейшло до нового кредитора на підставі договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, тоді як договір кредитної лінії № 464275368 було укладено лише 18 жовтня 2023 року, тобто більш ніж через чотири роки після укладення зазначеного договору факторингу. На думку Відповідача, такі обставини є взаємовиключними, оскільки договір факторингу як похідний правочин не може бути укладений раніше кредитного договору, право вимоги за яким відступається;

- у договорі факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року не зазначено ціну відступлення права вимоги, а також розмір вимоги до боржника, що відступається. Крім того, матеріали справи не містять доказів здійснення повної оплати за договорами факторингу на момент їх укладення або після цього. У зв`язку із цим Відповідач вважає, що Позивач не довів факту переходу до нього права грошової вимоги до Відповідача за договором кредитної лінії № 464275368 від 18 жовтня 2023 року;

- наданий Позивачем розрахунок заборгованості за процентами жодним чином не підтверджує її розмір, оскільки, на думку Відповідача, він не відповідає вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», не підтверджений первинними документами та підписаний представником, який не має повноважень на підписання первинних бухгалтерських документів або розрахунків банку;

- посилаючись на положення пункту 6-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» та пункту 5 Правил розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача і реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, затверджених постановою Правління Національного банку України № 49 від 08 червня 2017 року, Відповідач вважає, що відсутні підстави вважати, що сторони у письмовій формі погодили розмір процентів, а тому позовні вимоги в цій частині є безпідставними;

- посилаючись на положення Закону України «Про споживче кредитування», Відповідач зазначає, що максимальний розмір пені та штрафів за прострочення виконання споживачем зобов`язань за договором споживчого кредиту не може перевищувати подвійного розміру суми отриманого кредиту та не може бути збільшений. Крім того, на думку Відповідача, відповідно до зазначеного Закону споживач має право насамперед погасити основну суму кредиту, а вже потім сплачувати проценти. Отже, проценти, на його переконання, не можуть перевищувати суму кредиту. При цьому Відповідач звертає увагу суду на те, що кредит було надано в розмірі 6 100,00 грн, а тому навіть за умови застосування подвійного розміру кредиту сума процентів не могла перевищувати 12 200,00 грн, а не 23 551,83 грн;

- відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки (штрафу, пені), так і процентів річних, нарахованих відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери кредитора.

Щодо заявлених Позивачем витрат на професійну правничу допомогу Відповідач зазначає, що вартість послуг із підготовки позовної заяви та вивчення матеріалів справи є явно завищеною, оскільки становить майже одну четверту від загальної суми заборгованості, яку Позивач просить стягнути.

Також Відповідач вважає сумнівною доцільність направлення адвокатського запиту до банку з метою з`ясування обставин щодо перерахування кредитних коштів на його рахунок, оскільки адвокату має бути відомо про конфіденційний характер такої інформації. Водночас, на думку Відповідача, саме Товариство з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» до укладення договору мало пересвідчитися, кому саме та на які реквізити перераховуються кредитні кошти.

У зв`язку із цим Відповідач вважає, що заявлені Позивачем до стягнення витрати на професійну правничу допомогу є явно неспівмірними зі складністю справи та ціною позову, а витрати на складання адвокатського запиту і клопотання про витребування інформації є необґрунтованими та не підлягають компенсації.

ІІІ. Рух справи.

Ухвалою від 23 червня 2025 року Салтівський районний суд міста Харкова відкрив провадження у справі № 643/10009/25, вирішив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, явку сторін у судове засідання визнав обов`язковою, в порядку статті 84 Цивільного процесуального кодексу України витребував у Акціонерного товариства «Універсал Банк» додаткові докази у справі.

У подальшому розгляд справи відкладався з різних підстав.

У судове засідання 24 липня 2026 року сторони не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Статтею 223 Цивільного процесуального кодексу України визначені наслідки неявки учасників справи у судове засідання.

Зокрема, відповідно до частини третьої статті 223 Цивільного процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

У разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення) (частина четверта статті 223 Цивільного процесуального кодексу України).

При цьому, згідно з частиною четвертою статті 12 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Водночас, оскільки суд неодноразово надавав можливість сторонам реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Враховуючи, що у справі маються достатні дані про права і взаємовідносини сторін, сторони належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду справи, суд розглядає справу за відсутності сторін.

Відповідно до частини другої статті 247 Цивільного процесуального кодексу України за відсутності всіх осіб, які беруть участь у справі, суд проводить розгляд цивільної справи без фіксування технічними засобами, за наявними у справі матеріалами.

За правилами частин четвертої, п`ятої статті 268 Цивільного процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Оскільки сторони у судове засідання 24 липня 2026 року не з`явилися, враховуючи положення частин четвертої, п`ятої статті 268 Цивільного процесуального кодексу України та висновки Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладені у постанові від 05 вересня 2022 року у справі № 1519/2-5034/11, датою ухвалення цього рішення суду є 29 липня 2026 року.

IV. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

18 жовтня 2023 року між Відповідачем (далі - Позичальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» (далі - Кредитодавець) було укладено Договір кредитної лінії № 464275368 (далі Кредитний договір), відповідно до п. 2.1. якого Кредитодавець зобов`язується надати Позичальникові кредит у вигляді кредитної лінії, у розмірі кредитного ліміту на суму 6 100, 00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику, у тому числі на умовах фінансового кредиту Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» (далі Правила).

Розділом 4 Кредитного договору узгоджено порядок укладення договору та створенні електронного підпису сторонами.

Так, згідно з п. 4.1. Кредитного договору з метою укладення цього Договору Позичальник, ознайомившись з Правилами, заповнив заявку, вказавши всі дані, визначені в заявці як обов`язкові. При подачі заявки Позичальник вказав суму грошових коштів, яку він бажає отримати одразу після укладення договору (перший транш) та строк оплати обов`язкового платежу по процентам за користування кредитом. Протягом обраного строку застосуються спеціальні умови користування кредитом дисконтний період. Максимально доступна сума кредиту, яка доступна Позичальнику і яку Позичальник може отримати шляхом ініціювання другого та наступних траншів, вказана в п. 2.1. договору як сума кредитного ліміту, та визначається Кредитодавцем в залежності від кредитного рейтингу Позичальника.

Відповідно до п. 4.2. Кредитного договору Позичальник підтверджує, що вказав в заявці повні, точні та достовірні особисті дані, які необхідні Кредитодавцю для прийняття рішення про надання чи ненадання кредиту, а також бажаний спосіб отримання кредиту. Позичальник зобов`язується оновлювати ці дані в особистому кабінеті не пізніше ніж протягом 3-х календарних днів з дня виникнення змін в таких даних.

З урахуванням вимог законодавства про захист персональних даних, під час заповнення заявки, проставляючи відповідну відмітку у спеціальному полі на першій сторінці Заявки, Позичальник підтвердив, що ознайомлений з повідомленням про володільця персональних даних, склад та зміст зібраних персональних даних, права Позичальника, визначені законодавством про захист персональних даних, мету збору персональних даних та осіб, яким передаються персональні дані враховуючи також інформацію про транскордонну передачу персональних даних, про спосіб обробки персональних даних, а також про те, що Кредитодавець має право передавати персональні дані Позичальника, повністю або частково, третім особам без повідомлення про це Позичальника з метою належного виконання цього Договору та відповідно до норм чинного законодавства України (п. 4.3. Кредитного договору).

За умовами п. 4.5. Кредитного договору за результатами заповнення заявки Позичальник вказує реквізити платіжної картки, яка випущена для управління відкритого на його ім`я рахунком, на який він бажає отримати кредит. Для зручності Позичальника після введення повних реквізитів платіжної карти створюється токен (електронний ключ доступу) карти, що додається до облікових даних Позичальника та в подальшому відображається в його особистому кабінеті в розділі «Мої карти». В подальшому Позичальник може здійснювати платежі за цим договором без повторного введення повних реквізитів доданих платіжних карток. При подачі заявки на отримання другого та наступних кредитів Позичальник обирає платіжну карту на яку бажає отримати кредит із переліку тих, що додані до його особистого кабінету.

Згідно з п. 4.6. Кредитного договору на підставі даних, зазначених у первинній заявці, Інформаційно-комунікаційна система Кредитодавця здійснила ідентифікацію Позичальника та формувала його особистий кабінет. Особистий кабінет створюється під час подачі заявки на перший кредит. У разі якщо Позичальник укладає другий чи наступні кредитні договори з Кредитодавцем, то останнім обробляються актуальні дані внесені до особистого кабінету Позичальником.

Відповідно до п. 4.7. Кредитного договору Кредитодавець в якості суб`єкта первинного фінансового моніторингу до укладення Договору та встановлення ділових відносин здійснив всі необхідні дії спрямовані на виконання вимог законодавства про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, в тому числі здійснив заходи належної перевірки особи Позичальника, в тому числі Позичальнику запропоновано здійснити ідентифікацію технічними засобами, що використовуються Кредитодавцем. Верифікація Позичальника здійснена шляхом отримання інформації про Позичальника з офіційного та/або надійного джерела, а саме наступним способом: спосіб верифікації - Система BankID НБУ, дата отримання інформації 05.02.2022, ідентифікатор для перевірки сесії передачі інформації 76106e1b-e625-44ea-9f98 b42248d1096f.

Пунктом 4.10. Кредитного договору передбачено, що цей договір укладений в наступному порядку:

4.10.1. Позичальником через комунікаційний ресурс Кредитодавця подано заявку на отримання кредиту в ІКС Кредитодавця. При подачі заявки Позичальник обрав бажану суму першого траншу за договором та строк дисконтного періоду кредитування;

4.10.2. після обробки інформації вказаної в заявці, збору та аналізу інформації про Позичальника з інших джерел в тому числі з бюро кредитних історій, проведення оцінки кредитоспроможності, проведення заходів спрямованих на виконання вимог законодавства про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення та після проведення інших обов`язкових процедур ІКС Кредитодавця прийнято рішення про надання Позичальнику суми кредиту за першим траншем та про встановлення йому кредитного ліміту;

4.10.3. ІКС Кредитодавця, шляхом підстановки всієї необхідної інформації, в тому числі обраних Позичальником і погоджених Кредитодавцем істотних умов в типову форму кредитного договору, згенеровано оферту, що містила усі істотні умови;

4.10.4. Позичальник був проінформований про позитивне рішення по заявці в особистому кабінеті, а також шляхом надсилання відповідного повідомлення на номер телефону Позичальника та/або електронним листом на електронну пошту, вказану в заявці;

4.10.5. Позичальник з використанням комунікаційного ресурсу Кредитодавця в особистому кабінеті перейшов до ознайомлення з офертою, яка містить в собі Паспорт кредиту та проект договору. Також оферта у вигляді електронного документа відправлена на електронну пошту Позичальника. Одночасно ІКС Кредитодавця згенеровано одноразові ідентифікатори для підтвердження ознайомлення з Паспортом кредиту та для акцептування умов Договору, які направлено Позичальнику в СМС-повідомлені та/або в повідомлені в Месенджер та/або в електронному листі на електронну пошту та/або в особистому кабінеті;

4.10.6. Позичальник ознайомився з інформацію наведеною в Паспорті кредиту, який надано Кредитодавцем Позичальнику у вигляді електронного документа, підписаного створенням кваліфікованого електронного підпису директора Кредитодавця, шляхом відправки оферти електронним листом на адресу електронної пошти Позичальника та шляхом відображення оферти в особистому кабінеті. На підтвердження ознайомлення з Паспортом кредиту Позичальник вводить одноразовий ідентифікатор направлений Кредитодавцем у спеціальному полі під офертою в особистому кабінеті;

4.10.7. Позичальник ознайомившись з усіма істотними умовами оферти надав згоду (акцепт) на укладення договору шляхом направлення повідомлення Кредитодавцю, яке підписано відповідно до абзацу 2 статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», а саме: шляхом введення у спеціальному полі під офертою, яка містить усі істотні умови договору, одноразового ідентифікатора, який відповідає вимогам п. 3 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», та натиснення іконки «відправити/підписати». Вказана іконка стає активною лише після отримання та введення одноразового ідентифікатора для підписання договору та одноразового ідентифікатора для підписання Паспорту кредиту. Після підпису електронного повідомлення Позичальником, зазначене повідомлення надійшло в Інформаційно-комунікаційну систему Кредитодавця, відповідно з цього моменту Кредитодавець повідомлений про те, що Позичальник надав згоду (акцептував) на пропозицію (оферту) Кредитодавця щодо укладання договору. Моментом підписання цього договору є використання його сторонами електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Підписанням договору зі сторони Кредитодавця є формування на дання на ознайомлення Позичальнику оферти, а також генерація та направлення Позичальнику одноразового ідентифікатора. Підписанням договору зі сторони Позичальника є направлення Позичальником повідомлення, що містить одноразовий ідентифікатор отриманий від Кредитодавця, через особистий кабінет;

4.10.8. після створення сторонами електронних підписів одноразовими ідентифікаторами, текст оферти, реквізити підписів, які дають змогу встановити дату та час вчинення кожною з сторін дій спрямованих на ознайомлення з Паспортом кредиту та підписання цього договору, та реквізити сертифікату кваліфікованого електронного підпису директора Кредитодавця, зберігаються в файлі формату, що унеможливлює зміну чи видалення інформації;

4.10.9. після формування фінального файлу з цим договором, ІКС створює з цим файлом кваліфіковану електронну печатку Кредитодавця. Файл договору та файл з даними кваліфікованої електронної печатки, що містить кваліфіковану мітку часу, одразу (до надання кредиту) відправлено на електронну пошту Позичальника та стали доступними для скачування в особистому кабінеті Позичальника.

Згідно з п. 2.2. Кредитного договору сума кредитного ліміту, вказана у п. 2.1. договору, це максимальна сума кредиту, яка протягом строку дії Договору одночасно може бути у розпорядженні Позичальника.

Пунктом 2.3. Кредитного договору передбачено, що Кредитодавець надає Позичальнику перший транш за Договором в сумі 6 100,00 грн 18.10.2023 (що є датою надання кредиту).

Відповідно до п. 3.1. Кредитного договору Позичальнику надається дисконтний період кредитування, протягом якого Позичальник може збільшувати суму кредиту (отримати черговий транш) у межах кредитного ліміту, шляхом ініціювання такої операції в особистому кабінеті, а також частково повернути суму кредиту. На момент укладення цього договору строк дисконтного періоду користування складає 30 днів від дати отримання Позичальником першого траншу. Загальний строк дисконтного періоду користування кредитом вираховується в порядку, передбаченому п. 3.2. Договору. У випадку надання першого траншу не в день укладення договору строк дії кредитної лінії та строк дисконтного періоду автоматично продовжується на ту кількість днів, на яку відрізняється дата укладення договору по відношенню до дати надання першого траншу за договором.

Умовами п. 3.2. Кредитного договору сторони погодили, що встановлений у п. 3.1. Договору строк дисконтного періоду може бути продовжено Позичальником шляхом здійснення протягом дисконтного періоду та пільгового періоду оплати всіх фактично нарахованих процентів, за умови, якщо Позичальником в особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів Кредитодавця активовано функцію продовження строку дисконтного періоду. Кількість продовжень дисконтного періоду на умовах, описаних в цьому пункті, не обмежена.

Відповідно до п. 3.3. Кредитного договору для здійснення першої пролонгації дисконтного періоду за цим договором Позичальнику необхідно сплатити всі нараховані за перші 30 днів дисконтного періоду проценти у розмірі 1 921, 50 грн. Про суму нарахованих процентів, що Позичальнику необхідно сплатити для оформлення другої і наступних пролонгацій, Позичальник інформується через особистий кабінет.

Пунктом 5.1. Кредитного договору передбачено, що кожен окремий транш за цим договором надається Позичальнику шляхом ініціювання кредитового переказу грошових коштів з рахунку Кредитодавця, на рахунок Позичальника, використовуючи реквізити платіжної картки 4441-11ХХ-ХХХХ-4175, що відбувається не пізніше ніж протягом трьох банківських днів з моменту укладення договору чи ініціювання отримання чергового траншу за договором.

Позичальник несе відповідальність за правильність наданих Кредитодавцю реквізитів для зарахування суми кредиту, та підтверджує, що за наданими реквізитами сума кредиту буде зарахована на його власний рахунок (п. 5.3. Кредитного договору).

Згідно з п. 7.1. Кредитного договору рекомендована (не обов`язкова) дата дострокового повного повернення всієї суми кредиту за всіма наданими траншами є дата закінчення дисконтного періоду кредитування 17.11.2023, а саме протягом 30 днів від дати отримання першого траншу Позичальником.

Відповідно до п. 7.2. Кредитного договору в обов`язковому порядку сума кредиту має бути повернена Позичальником не пізніше ніж протягом 30 календарних днів після настання однієї з наступних обставин:

7.2.1. закінчення строку дії договору в порядку, передбаченому п. 11.1. Договору;

7.2.2. дострокового припинення дії Договору в порядку, передбаченому п. 9.1.1.2. або п. 9.1.1.7. договору.

Пунктом 7.3. Кредитного договору передбачено, що кінцевою датою повернення (виплати) кредиту є 17.11.2028.

Згідно з п. 7.4. Кредитного договору проценти за договором сплачуються в наступному порядку:

7.4.1. протягом дисконтного періоду кредитування Позичальник зобов`язаний сплатити Кредитодавцю проценти не пізніше останнього дня дисконтного періоду кредитування. У разі продовження Позичальником дисконтного періоду кредитування, Позичальник кожен раз сплачує всі нараховані проценти не пізніше нової дати закінчення дисконтного періоду кредитування, вирахуваної відповідно до правил цього договору;

7.4.2. після закінчення дисконтного періоду кредитування, Позичальник зобов`язаний сплачувати Кредитодавцю проценти щоденно.

Згідно з п. 8.1. Кредитного договору за користування кредитом Позичальник зобов`язаний сплачувати Кредитодавцю проценти за користування кредитом. Інших витрат Позичальника, крім процентів за належне користування кредитом, договором не передбачено.

Пунктом 8.2. Кредитного договору передбачено, що процентні ставки за договором є фіксованими і не підлягають зміні Кредитодавцем в односторонньому порядку в сторону погіршення для Позичальника. Загальні витрати за договором та загальна вартість кредиту за договором залежить від обраної моделі поведінки Позичальника і прораховується в порядку описаному нижче.

Відповідно до п. 8.3. Кредитного договору протягом дисконтного періоду кредитування зобов`язання Позичальника по сплаті процентів фактичні дні користування Кредитом визначають наступним чином:

8.3.1. за період від дати видачі Кредиту до 17.11.2023 (включно) проценти нараховуються за процентною ставкою 383,25 відсотків річних, що на день укладення договору становить 1,05 відсотків від суми кредиту за кожний день користування ним (далі - дисконтна процентна ставка);

8.3.2. у разі якщо Позичальник вчинить описані в п. 3.2. договору дії щодо продовження дисконтного періоду (ініціює пролонгацію) один або декілька разів, за період з наступного дня після 17.11.2023 проценти нараховуються за ставкою 383,25 відсотків річних, що на день укладення договору становить 1,05 відсотків в день від суми кредиту за кожний день користування ним (далі - Індивідуальна процента ставка);

Після закінчення дисконтного періоду кредитування проценти нараховуються за процентною ставкою 1087,70 відсотків річних, що на день укладення договору становить 2,98 відсотків в день від суми залишку кредиту, що знаходиться у Позичальника за кожний день користування ним (п. 8.4. Кредитного договору).

Відповідно до п. 8.5. Кредитного договору у разі здійснення Позичальником двох та більше пролонгацій, Кредитодавець має право зменшити розмір індивідуальної процентної ставки у наступних періодах пролонгації. Про порядок надання додаткових знижок і про їх розмір Позичальник інформується в Особистому кабінеті. Після закінчення Дисконтного періоду жодних знижок на проценту ставку не надається.

Згідно з п. 8.6. Кредитного договору проценти в розмірі визначеному за правилами цього договору нараховуються на фактичну суму залишку кредиту за кожен день користування кредитом починаючи з першого дня надання траншу за договором та до дня закінчення строку дії цього Договору.

Умовами п. 8.8. Кредитного договору передбачено, що для суми кредиту за першим траншем, що вказана у п. 2.3 договору, за перші 30 днів дисконтного періоду орієнтовна загальна вартість кредиту складає 8 021,50 грн та буде включати в себе загальні витрати за кредитом у вигляді процентів за користування кредитом у розмірі 1 921,50 грн та суму кредиту у розмірі 6 100,00 грн. Орієнтовна реальна процентна ставка, розрахована згідно методики Національного банку України, складає 2698,53% річних, при цьому загальна вартість першого траншу за кредитом у процентному виражені за строк дисконтного періоду складає 131,50% від суми першого траншу.

Пунктом 9.2.2.1. Кредитного договору на Позичальника покладено обов`язок здійснювати повернення суми кредиту та сплату нарахованих процентів на поточний рахунок Кредитодавця, що вказаний в реквізитах договору, у строки передбачені договором.

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє протягом 5 років або до його дострокового розірвання, а в частині розрахунків до повного та належного їх виконання. У будь-якому разі зобов`язання, що виникли під час дії Договору, діють до повного їх виконання (п. 11.1. Кредитного договору).

Відповідно до п. 12.4 Кредитного договору сторони погодили, що за користування грошовими коштами після закінчення строку дії договору чи його дострокового розірвання Позичальник зобов`язаний сплачувати на користь Кредитодавця проценти за користування чужими грошовими коштами за ставкою 1087,70% річних. Сторони погоджуються, що проценти, нараховані після закінчення строку дії цього Договору є процентами за користування грошовими коштами в розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Кредитний договір підписаний Відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором JZWT, який відправлено 18.10.2023 о 0:41:44 на номер телефону Відповідача НОМЕР_1 та введено ним 18.10.2023 о 0:42:47.

Крім того, Позивачем долучено до матеріалів справи паспорт споживчого кредиту з інформацією про контактні дані Кредитодавця, умови кредитування, орієнтовну реальну річну процентну ставку, загальну вартість кредиту, порядок повернення кредиту, який підписаний Відповідачем з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором (5845).

На виконання умов вищевказаного Кредитного договору Товариство з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало на картку Відповідача № 4441-11ХХ-ХХХХ-4175, вказану у заявці на отримання грошових коштів в кредит від 18 жовтня 2023 року, грошові кошти у розмірі 6 100,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № d79ba7f2-9573-4064-9672-0e8371fcecb4 від 18 жовтня 2023 року.

Крім того, на виконання ухвали суду про витребування доказів, від Акціонерного товариства «Універсал Банк» надійшла інформація, з якої вбачається, що ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) у період з 18.10.2023 23.10.2025 на платіжну карту № НОМЕР_3 було зараховано платіж в сумі 6 100,00 грн.

Таким чином, Товариство з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» у повному обсязі виконало свої зобов`язання за вищевказаним Кредитним договором, здійснивши переказ коштів Відповідачу на його картковий рахунок.

17 листопада 2023 року Відповідач здійснив часткове погашення заборгованості в сумі 1 922,00 грн, з яких 0,50 грн зараховано у рахунок погашення тілу кредиту, а 1 921,50 грн у рахунок погашення заборгованості за процентами.

Згідно з розрахунком заборгованості, складеного Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога», станом на 23 січня 2024 року за Відповідачем значиться заборгованість за тілом кредиту в сумі 6 099,50 грн, та заборгованість за процентами в сумі 8 646,69 грн.

28 листопада 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» (Фактор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» (Клієнт) укладено Договір факторингу № 28/1118-01 (далі Договір № 28/1118-01).

31 грудня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» (Фактор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» (Клієнт) було укладено Додаткову угоду № 26, якою текст Договору № 28/1118-01 викладено у новій редакції.

Згідно з п. 2.1. Договору № 28/1118-01 Клієнт зобов`язується відступити Фактору права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а Фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.

Умовами п. 1.3. Договору № 28/1118-01 передбачено, що «право вимоги» - означає всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржника по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строку платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть у майбутньому.

Пунктом 1.2 Договору № 28/1118-01 визначено, що перелік кредитних договорів наводиться у відповідних додатках до договору, а саме Реєстрах прав вимоги.

Наявне право вимоги переходить від Клієнта до Фактора з моменту підписання ними відповідного Реєстру прав вимоги по формі, встановленій у відповідному додатку. Право майбутньої вимоги передається з моменту виникнення такого права та додаткового оформлення не потребує. Підписанням Реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників у повному обсязі, за відповідним реєстром прав вимоги (п. 4.1 Договору № 28/1118-01).

Відповідно до п. 8.1 Договору № 28/1118-01 цей договір набуває чинності та всі права та обов`язки сторін за цим договором набувають повної юридичної сили з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками (за наявності її у сторони).

Згідно з п. 8.2 Договору № 28/1118-01 строк цього Договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 8.1 Договору, та закінчується 31 грудня 2021 року, але у будь-якому разі до моменту належного та повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за цим договором.

31 грудня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон плюс» укладено Додаткову угоду № 27 до Договору № 28/1118-01 від 28.11.2018, за умовами якої сторони продовжили строк дії договору до 31 грудня 2022 року.

31 грудня 2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон плюс» укладено Додаткову угоду № 31 до Договору № 28/1118-01 від 28.11.2018, за умовами якої сторони продовжили строк дії договору до 31 грудня 2023 року.

31 грудня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон плюс» укладено Додаткову угоду № 32 до Договору № 28/1118-01 від 28.11.2018, за умовами якої, зокрема сторони продовжили строк дії договору до 31 грудня 2024 року.

Як вбачається з витягу з Реєстру прав вимоги № 268 від 23.01.2024 на виконання Договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога», за № 45 значиться « ОСОБА_1 », кредитний договір № 464275368 від 18.10.2023, загальна заборгованість 14 746,19 грн, з яких заборгованість по основному боргу (тіло кредиту) 6 099,50 грн, заборгованість по відсотках 8 646,69 грн.

19 грудня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» (Клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» (Фактор) було укладено Договір факторингу № 19/1224-01 (далі Договір № 19/1224-01), відповідно до п. 2.1. якого Клієнт зобов`язується відступити Фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а Фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.

Згідно з п. 4.1. Договору № 19/1224-01 право вимоги переходить від Клієнта до Фактора з моменту підписання ними відповідного реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному Додатку.

Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги № 1 від 19.12.2024 до Договору № 19/1224-01, укладеного між ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Таліон Плюс», серед боржників за № НОМЕР_4 значиться « ОСОБА_1 », кредитний договір № 464275368 від 18.10.2023, загальна заборгованість 29 651,33 грн, з яких: 6 099,50 грн тіло кредиту, 23 551,83 грн проценти.

Згідно розрахунку заборгованості, складеного Товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс», станом на 19.12.2024 Відповідач має заборгованість за Кредитним договором у розмірі 29 651,33 грн, з яких тіло кредиту 6 099,50 грн, проценти 23 551,83 грн.

29 травня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» (Клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (Фактор) було укладено Договір факторингу № 29/05/25-Е (далі Договір № 29/05/25-Е), відповідно до п. 1.1. якого за цим договором Фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження Клієнта (ціна продажу) за плату, а Клієнт відступити Факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов`язання (суму позики), плату за позикою (проценти за користування позикою та проценти на прострочену позику), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить Клієнту. Перелік боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені в реєстрі боржників, який формується згідно з Додатком № 1 є невід`ємною частиною Договору.

Згідно з п. 1.2. Договору № 29/05/25-Е перехід від Клієнта до Фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акта прийому-передачі реєстру боржників згідно з Додатком № 2, після чого Фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками Акт прийому-передачі реєстру боржників підтверджує факт переходу від Клієнта до Фактора прав вимоги заборгованості та є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до Реєстру боржників від 29.05.2025 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» до Позивача перейшло право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором на загальну суму 29 651,33 грн з яких: 6 099,50 грн тіло кредиту, 23 551,83 грн проценти.

Згідно з випискою з особового рахунку за Кредитним договором заборгованість Відповідача перед Позивачем становить 29 651,33 грн, з яких: 6 099,50 грн заборгованість за тілом кредиту, 23 551,83 грн заборгованість за процентами.

IV. Мотиви, з яких виходить суд вирішуючи даний спір та застосовані норми права.

Відповідно до частини першої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частин першої, другої статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Частина друга статті 1056-1 Цивільного кодексу України визначає, що розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Згідно з частиною першою статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Положеннями частини першої статті 1049 Цивільного кодексу України унормовано, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» належним чином виконало взяті на себе зобов`язання та надало Відповідачу кредит в сумі 6 100,00 грн.

Однак, Відповідач взяті на себе за Кредитним договором зобов`язання належним чином не виконав, внаслідок чого за ним утворилася заборгованість в сумі 6 099,50 грн тіло кредиту, 23 551,83 грн проценти за користування кредитом.

Відповідно до частини першої статті 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно зі статтею 1078 Цивільного кодексу України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

З матеріалів справи вбачається, що внаслідок укладання договорів факторингу Позивач отримав право вимоги до Відповідача за Кредитним договором.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 Цивільного кодексу України).

Під виконанням зобов`язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов`язків, що є змістом зобов`язання.

Невиконання зобов`язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов`язання, а неналежним виконанням є виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

З огляду на викладене, а також враховуючи те, що сума простроченої заборгованості Відповідача за тілом кредиту у розмірі 6 099,50 грн підтверджується належними доказами, наявними у матеріалах справи, і Відповідач на момент ухвалення рішення не надав доказів, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед Позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Позивача про стягнення з Відповідача заборгованості за тілом кредиту та процентами за користування кредитом.

Водночас, суд не погоджується з розміром заявлених Позивачем до стягнення процентів за користування кредитом в сумі 23 551,83 грн, які нараховані за період з 18 жовтня 2023 року по 14 квітня 2024 року.

Так, згідно з наявними у матеріалах справи розрахунками за період з 18 жовтня 2023 року по 17 грудня 2023 року проценти нараховувалися у розмірі 1,05% в день (п. п. 8.3.1., 8.3.2. Кредитного договору), а з 18 грудня 2023 року по 14 квітня 2024 року у розмірі 2,98% в день (п. 8.4. Кредитного договору).

Однак, у даному випадку підлягає застосуванню інша ставка процентів, яка передбачена Законом України «Про внесення змін по деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року, що набрав чинності 24 грудня 2023 року, яким було внесено зміни до частини п`ятої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», та яким відповідно встановлено обмеження максимальної денної процентної ставки на рівні 1 %.

Пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів (з 24 грудня 2023 року по 21 квітня 2024 року) 2,5 %; протягом наступних 120 днів (з 22 квітня 2024 року по 19 серпня 2024 року) 1,5 %.

Отже, передбачена пунктом 8.4. Кредитного договору процентна ставка у розмірі 2,98 % на день після набрання чинності зазначеними змінами до Закону України «Про споживче кредитування» суперечить імперативним вимогам законодавства, а тому нарахування процентів за такою ставкою після 24 грудня 2023 року є неправомірним. У зв`язку із цим суд здійснює перерахунок заборгованості за процентами, виходячи з граничного розміру денної процентної ставки, встановленого законом.

Таким чином, розмір процентів за користування кредитом становить:

- з 18 жовтня 2023 року по 17 грудня 2023 року (дисконтний період відповідно до умов договору та розрахунку заборгованості) 6 100,00 грн х 1,05% х 61 день = 3 906,44 грн;

- з 18 грудня 2023 року по 23 грудня 2023 року (період до набрання чинності Законом України «Про споживче кредитування») 6 100,00 грн х 2,98% х 6 днів = 1 090,62 грн;

- з 24 грудня 2023 року по 14 квітня 2024 року (період дії п. 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування») 6 100,00 грн х 2,5% х 113 днів = 17 232,50 грн.

Загальний розмір процентів, який підлягає стягненню, становить 22 229,56 грн.

Оскільки матеріалами справи підтверджується, що Відповідачем було частково сплачено проценти у сумі 1 921,50 грн, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за процентами за користування кредитом підлягають частковому задоволенню у розмірі 20 308,06 грн (22 229,56 грн 1 921,50 грн).

Водночас слід зазначити, що статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Так, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами встановлений частиною третьою цієї статті.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Крім цього, у постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17, зроблено висновок, що недійсність договору, як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.

Враховуючи, що Відповідач не заявляв зустрічних вимог щодо визнання Кредитного договору недійсним у частині визначення розміру процентів за користування кредитними коштами у зв`язку з можливим порушенням вимог Законів України «Про захист прав споживачів» та «Про споживче кредитування», суд відхиляє доводи Відповідача неправомірність нарахування процентів, оскільки відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Крім того, як вбачається з розрахунку заборгованості, Відповідач частково погашав заборгованість, а саме: 17.11.2023 1 922,00 грн, що свідчить про визнання факту укладання Кредитного договору, отримання кредитних коштів та погодження з умовами кредитування.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до вимог частини третьої статті 12, частини першої статті 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно з частиною другою статті 12 Цивільного процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

У відповідності до частини першої статті 12 Цивільного процесуального кодексу України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Положеннями частин першої та третьої статті 83 Цивільного процесуального кодексу України унормовано, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (частина четверта статті 83 Цивільного процесуального кодексу України).

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (частина сьома статті 81 Цивільного процесуального кодексу України).

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження відсутності боргу перед Позивачем.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що Відповідач неналежним чином виконував взяті на себе зобов`язання, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з урахуванням наведеного.

VІ. Оцінка судом доводів Відповідача, які викладені у відзиві на позов.

У даній справі, Договір кредитної лінії № 464275368 від 18.10.2023 було укладено між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та Відповідачем в електронній формі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

З указаного вбачається, що укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

У даній справ судом встановлено, що Порядок укладання Фінансовою компанією договорів у вигляді електронного документа, що підписується сторонами при наданні споживчих послуг розміщені на сайті https://moneyveo.ua/, https://moneyveo.com.ua/, https://moneyveo.co/, тобто перебувають у загальному доступі для ознайомлення всіх зацікавлених осіб і є публічною офертою Товариства до укладення договору.

Отже, послідовність дій щодо акцептування пропозиції укласти електронний договір чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію.

Таким чином, виконавши послідовно дії в інформаційній системі, яку використовує ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», вважається, що сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину.

Завершальним етапом укладення Кредитного договору є його підписання сторонами.

Підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц.

У даній справі Кредитний договір підписано Позичальником шляхом введення одноразового ідентифікатора JZWT, який відправлено 18.10.2023 о 0:41:44 на номер телефону Відповідача НОМЕР_1 та введено ним 18.10.2025 о 0:42:47.

Судом враховано, що без здійснення входу на сайт ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та без введення Відповідачем одноразового ідентифікатора, що означає підписання електронного повідомлення про прийняття пропозиції (акцепту), Кредитний договір між Позичальником і Кредитодавцем не був би укладеним.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18 , від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 12 січня 2021 у справі №524/5556/19, від 28 квітня 2021року у справі №234/7160/20, від 10 червня 2021 року у справі №234/7159/20, від 18 червня 2021 року у справі №234/8079/20, від 14 червня 2022 року у справі №757/40395/20, від 12 серпня 2022 року у справі №234/7297/20, від 09 лютого 2023року у справі№640/7029/19.

З урахуванням викладеного, встановивши, що без здійснення вказаних дій Відповідачем, Кредитний договір не був би укладений сторонами, суд дійшов висновку, що цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі Відповідача.

Доказів того, що персональні дані Відповідача (копія паспорта громадянина України, картка фізичної особи-платника податків, реквізити банківської картки) були використані третіми особами для укладення кредитних договорів від його імені, Відповідачем не надано. До правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно нього шахрайських дій Відповідач не звертався.

У контексті викладеного суд вважає необґрунтованими та такими, що не заслуговують на увагу доводи Відповідача в частині того, що у матеріалах справи відсутні докази, з яких можливо було б встановити, що саме Відповідач пройшов ідентифікацію у інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» при вході в особистий кабінет в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», через номер телефону, і невизнання Відповідачем факту заповнення формуляру заяви або іншої форми про прийняття пропозиції в електронній формі, отримання одноразового ідентифікатора, а також вчинення інших дій, які можна розцінювати як прийняття пропозиції укласти електронний договір.

Надаючи оцінку доводам Відповідача про відсутність належних доказів надання кредиту, суд зазначає таке.

Згідно з частиною першою статті 76 Цивільного процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 Цивільного процесуального кодексу України).

Статтею 79 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно з частиною першою статті 80 Цивільного процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Як вбачається з п. 5.1. Кредитного договору кредит надається Позичальнику шляхом ініціювання кредитового переказу грошових коштів з рахунку Кредитодавця на рахунок Позичальника використовуючи реквізити платіжної картки НОМЕР_5 .

Отже, умовами Кредитного договору прямо визначено, що належним способом виконання Кредитодавцем свого обов`язку є саме здійснення безготівкового переказу коштів на платіжну картку, реквізити якої були зазначені Позичальником під час укладення Кредитного договору.

Згідно з платіжним дорученням № d79ba7f2-9573-4064-9672-0e8371fcecb4 від 18.10.2023 платник Товариство з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало отримувачу ОСОБА_1 на картку НОМЕР_5 грошові кошти в сумі 6 100,00 грн з призначенням платежу «Переказ коштів згідно договору № 464275368 від 18.10.2023, ОСОБА_1 , код НОМЕР_2 , для зарахування на платіжну картку 4441-11ХХ-ХХХХ-4175, без ПДВ. Безготівкове зарахування Moneyveo SFD Visa Transfer».

Суд звертає увагу, що зазначене платіжне доручення містить усі істотні реквізити банківської операції, а саме: відомості про платника та отримувача коштів, суму платежу, дату здійснення переказу, реквізити платіжної картки отримувача, номер кредитного договору, на виконання якого здійснювався платіж, а також призначення платежу із зазначенням: «Переказ коштів згідно договору № 464275368 від 18.10.2023…».

Таким чином, зміст зазначеного документа безпосередньо пов`язує здійснену банківську операцію із конкретним кредитним договором, укладеним між сторонами, що виключає випадковий чи інший характер такого платежу.

При цьому, саме по собі платіжне доручення не є єдиним доказом виконання Кредитодавцем свого обов`язку. Його зміст отримав своє повне підтвердження незалежними документами, наданими безпосередньо банківською установою, яка не є стороною спірних правовідносин та не має будь-якої матеріально-правової заінтересованості у результаті розгляду справи.

Так, відповідно до листа Акціонерного товариства «Універсал Банк» № БТ/Е-10085 від 06.08.2025, за період з 18.10.2023 23.10.2023 на платіжну картку № НОМЕР_3 , що належить ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) було зараховано платіж в сумі 6 100,00 грн.

Згідно з наданою Акціонерним товариством «Універсал Банк» про рух коштів по картці ОСОБА_1 № НОМЕР_3 , 18.10.2023 о 00:43:03 год. на банківську картку Відповідача були перераховані грошові кошти в сумі 6 100,00 грн.

Отже, аналіз наведених доказів свідчить про наявність їх повної взаємоузгодженості щодо всіх істотних обставин, а саме: дати здійснення переказу; суми грошових коштів; особи отримувача; номера платіжної картки; підстави здійснення платежу; фактичного зарахування коштів на рахунок Відповідача.

Жодних суперечностей між зазначеними документами судом не встановлено. Навпаки, кожний наступний доказ підтверджує достовірність попереднього, а їх сукупність виключає можливість випадкового збігу наведених у них відомостей.

Суд також бере до уваги, що Відповідач не надав жодного належного та допустимого доказу, який би спростовував інформацію, викладену у зазначених документах. Зокрема, матеріали справи не містять доказів того, що зазначена у Кредитному договорі платіжна картка не належала Відповідачу, що банківський переказ було скасовано, що кошти були повернуті платнику без зарахування на рахунок отримувача або що банківські документи містять недостовірні відомості.

Саме лише посилання Відповідача на відсутність належних доказів надання кредиту без наведення будь-яких доказів на підтвердження своїх заперечень не може бути підставою для відхилення належних письмових доказів, наданих Позивачем, оскільки заперечення сторони не мають наперед установленої доказової сили та повинні підтверджуватися відповідними доказами.

Суд виходить із того, що у цивільному процесі встановлення фактів здійснюється не шляхом оцінки кожного доказу ізольовано, а шляхом їх комплексного аналізу. У даному випадку умови Кредитного договору, платіжне доручення, лист АТ «Універсал Банк» та виписка про рух коштів є належними, оскільки безпосередньо стосуються предмета доказування; допустимими, оскільки отримані у спосіб, передбачений законом; достовірними, оскільки підтверджуються банківськими документами та не містять взаємних суперечностей; а в сукупності достатніми для висновку про належне виконання Кредитодавцем свого обов`язку щодо надання Відповідачу кредитних коштів у сумі 6 100,00 грн.

Таким чином, доводи Відповідача про відсутність належних доказів отримання кредитних коштів спростовуються дослідженими судом доказами, є необґрунтованими, не підтверджені жодними належними та допустимими доказами, а тому відхиляються судом як такі, що не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду.

Надаючи оцінку доводам Відповідача про відсутність доказів переходу права вимоги від первісного кредитора до Позивача, суд зазначає таке.

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (частина перша статті 1077 ЦК України).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (частина перша статті 1078 ЦК України).

Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається (частина друга статті 1078 ЦК України).

Як на тому наголошено у постанові Верховного Суду від 07 січня 2026 року у справі № 727/2790/25:

допускається відступлення за договором факторингу наявної вимоги та майбутньої вимоги. При цьому для розмежування прав грошової вимоги, що може відступатися на підставі договору факторингу обрано різні критерії. Зокрема, для: (а) наявної вимоги - це строк платежу; (б) майбутньої вимоги - це момент виникнення. Різність критеріїв, які покладені в виокремлення видів, створює складнощі у розумінні як наявної, так і майбутньої вимоги;

наявна вимога - це право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (частина перша статті 1078 ЦК України). Втім очевидно, що строк платежу визначає не існування, а тільки можливість здійснення права грошової вимоги. І, звісно, що наявні грошові вимоги не вичерпуються тими, строк платежу яких настав. Оскільки якщо зробити протилежний висновок, то в категорію майбутніх вимог слід віднести будь-які інші права грошової вимоги, навіть ті які існують в зобов`язанні, але їх здійснення залежить від настання умови чи спливу строку. Саме тому до наявних вимог потрібно віднести й «недозрілі» грошові вимоги. «Недозріла» вимога - це різновид наявної вимоги, тобто право грошової вимоги, можливість здійснення якого залежить від настання умови чи спливу строку платежу. Як наслідок наявна та недозріла вимога існують до або в момент укладення договору факторингу;

майбутня вимога - це право грошової вимоги, що виникне в майбутньому (частина перша статті 1078 ЦК України), тобто майбутніми мають кваліфікуватися такі права грошової вимоги, що «з`явилися» із тих чи інших договорів, укладених після договору факторингу;

у договорі факторингу необхідно індивідуалізувати право грошової вимоги. Наявна та «недозріла» вимоги мають бути визначені в договорі факторингу з максимальним ступенем конкретності, яка б забезпечувала можливість виокремити такі вимоги від інших вимог клієнта в момент укладення договору факторингу. Для наявної та «недозрілої» вимоги, оскільки вони існують на час укладення договору факторингу, індивідуалізація може полягати, зокрема, у вказівці предмета (розміру чи обсягу вимоги), суб`єктів (як активного - кредитора, так і пасивного - боржника), підстави виникнення (наприклад, договір поставки);

майбутня вимога має піддаватися індивідуалізації не пізніше, аніж в момент її виникнення. Тобто майбутня вимога повинна мати потенційну властивість для ідентифікації в момент її виникнення. До цього часу майбутня вимога хоча б якось має пов`язуватися із клієнтом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 серпня 2023 року у cправі № 910/8115/19 (910/13492/21) (провадження № 12-42гс22) зазначено, що:

«58. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 106) зазначила такі характеристики договору факторингу як правочину: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові, операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватися у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальної вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону про фінансові послуги.

59. Крім того, у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 48) Велика Палата Верховного Суду додатково навела ознаки договору факторингу: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом про фінансові послуги умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.

60. Як уже зазначалося раніше, відповідно до абзацу 1 частини першої статті 1077 Цивільного кодексу України договір факторингу передбачає, зокрема, те, що фактор передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові свою грошову вимогу до третьої особи (боржника).

61. Звідси за договором факторингу фактором має надаватися фінансова послуга, яка полягає в наданні коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (пункт 6 частини першої статті 4 Закону про фінансові послуги), тобто грошові кошти мають передаватися клієнту в розпорядження і клієнт має сплатити фактору за відповідну послугу з фінансування (надання позики або кредиту).

62. При цьому, як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 61), така плата за надану фактором послугу може бути встановлена у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається, у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної в договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

63. При цьому сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатися як плата за надану фактором фінансову послугу (позику чи кредит).

64. Натомість грошова вимога, яку клієнт передає фактору, може відступатися клієнтом фактору у зв`язку з її продажем останньому (частина перша статті 1084 Цивільного кодексу України) або з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором, оскільки за змістом частини другої статті 1084 Цивільного кодексу України фактор має право у разі невиконання клієнтом зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставленої грошової вимоги до боржника.

65. Таким чином, договір факторингу є змішаним договором, який обов`язково поєднує у собі елементи договору позики або кредитного договору та елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги.

66. Виходячи з цього правочин, який не відповідає ознакам, притаманним договору факторингу, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги (подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 106))».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 серпня 2023 року у cправі № 910/8115/19 (910/13492/21) (провадження № 12-42гс22) зазначено:

«75. У свою чергу абзац 1 частини першої статті 632 Цивільного кодексу України передбачає, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

76. При цьому Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що право вимоги, яка відступається (продається), може мати так звану номінальну вартість та реальну вартість.

77. Номінальною вартістю права вимоги в такому разі є розмір самої вимоги, що відступається (продається) за відповідним договором відступлення.

78. Реальна вартість права вимоги, як і будь-якого майна, формується з урахуванням ринкових умов, а саме попиту на такий вид вимоги, ліквідності такої вимоги, що залежить від імовірності її задоволення, зокрема, через наявність спору щодо вимоги або складний фінансовий стан боржника, а в процедурах банкрутства - через запровадження мораторію на задоволення вимог кредиторів, черговість задоволення таких вимог, недостатній обсяг ліквідної маси боржника для їх повного задоволення.

79. Реальна вартість права вимоги має динамічний характер (може змінюватися в будь-який момент залежно від низки обставин), на відміну від номінальної вартості, яка визначається лише розміром самої вимоги кредитора до боржника.

80. Відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни. Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути обумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не свідчить про наявність фінансової послуги, яка надається новим кредитором попередньому (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 57)).

81. Звідси Велика Палата Верховного Суду зазначає, що сторони договору відступлення права вимоги, зокрема договору купівлі-продажу права вимоги, мають право на власний розсуд визначити ціну, за якою право вимоги продається, з огляду на реальну вартість права вимоги, що відступається (продається), яка може бути як більшою, так і меншою за номінальну вартість такої вимоги.

82. Тобто сторони договору відступлення права вимоги, зокрема договору купівлі-продажу права вимоги, не обмежені номінальною вартістю права вимоги та встановлюють ціну, за якою таке право вимоги продається, з огляду на реальну вартість права грошової вимоги, яка залежить від попиту на такий вид грошової вимоги та ліквідності конкретної вимоги, що відступається (продається).

83. Оскільки сторони договору відступлення права вимоги не обмежені номінальною вартістю права вимоги, сама по собі різниця між номінальною вартістю права вимоги, що відступається, та ціною продажу такої вимоги, визначеною сторонами в договорі купівлі-продажу права вимоги, не може вважатися платою за договором факторингу».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 лютого 2018 року у справі № 2-127/11 (провадження № 61-1648св17) зазначено, що «скориставшись правом на врегулювання відносин у договорі, первинний кредитор та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» на власний розсуд визначили момент виникнення у фактора права вимоги. Так, в пункті 4.1. укладеного між ними договору визначено, що право власності на права вимоги, які відступаються за укладеним договором, вважається таким, що перейшло від клієнта (ПАТ «УкрСиббанк») до фактора (ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія») в день підписання акта приймання-передачі права вимоги, за умови виконання фактором зобов`язань, передбачених пунктом 3.1.1. договору. Право вимагати від боржника виконання всіх зобов`язань в межах відступлених прав у фактора наступає після виконання ним зобов`язань, передбачених пунктом 3.1.1. договору. Як встановлено судами та свідчать матеріали справи, оскільки заявником не надано доказів на підтвердження виконання умов пунктом 3.1. договору, відповідно до якого фінансування за відступлені права вимоги надається фактором клієнту шляхом перерахування суми фінансування на рахунок клієнта двома платежами, суди зробили правильний висновок, що заявником не було належним чином доведено факт виникнення права вимоги, що відступається за укладеним договором. Сторони договору поставили три умови щодо настання моменту виникнення права вимоги за договором факторингу, що мають одночасно настати: укладення договору факторингу, підписання акта приймання-передачі права вимоги та сплата суми фінансування на рахунок клієнта. Враховуючи недоведеність заявником перерахування суми фінансування на рахунок клієнта за відступлені права вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій були позбавленні правової можливості зробити висновок щодо переходу права вимоги до заінтересованої особи. Тягар доведення цих обставин у цьому провадженні покладається на заінтересовану особу, яка саме й звернулася із згаданими вимогами до суду, оскільки частиною третьою статті 10 ЦПК України та частиною першою статті 60 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи) передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом».

Повертаючись до обставин цієї справи суд зазначає, що майбутня вимога - це право грошової вимоги, що виникне в майбутньому, тобто майбутніми мають кваліфікуватися такі права грошової вимоги, що «з`явилися» із тих чи інших договорів, укладених після договору факторингу. Майбутня вимога має піддаватися індивідуалізації не пізніше, аніж в момент її виникнення. Тобто майбутня вимога повинна мати потенційну властивість для ідентифікації в момент її виникнення.

Внаслідок послідовного укладення договорів факторингу права вимоги за Кредитним договором, укладеним між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та Відповідачем перейшло від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Фінансова компанія «Ейс».

Також суд звертає увагу, що умовами укладених договорів факторингу передбачено перехід права вимоги з моменту підписання реєстру права вимоги та не пов`язано з оплатою за договором факторингу, проведення якої відтерміновано на визначений договором строк.

Доводи Відповідача про те, що строк дії Кредитного договору сплив 18 листопада 2023 року у зв`язку з чим нарахування процентів після закінчення строку кредитування є неправомірним, суперечать умовам п. п. 7.3. та 11.1. Кредитного договору, у зв`язку з чим судом до уваги не приймаються.

Посилання Відповідача на пункт 6-1 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» суд відхиляє, оскільки цей пункт було виключено на підставі Закону № 3498-IX від 22.11.2023 «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг».

Положення Закону України «Про споживче кредитування», які встановлюють обмеження щодо загального розміру неустойки (штрафів, пені) або загальної суми платежів за договором, не передбачають обмеження розміру процентів за користування кредитом подвійною сумою наданого кредиту. Проценти за користування кредитом є платою за користування грошовими коштами, визначаються умовами договору та не є штрафною санкцією чи неустойкою.

Посилання Відповідача на те, що проценти не можуть перевищувати суму кредиту або її подвійний розмір, не відповідає змісту Закону України «Про споживче кредитування», оскільки законодавством таке обмеження щодо договірних процентів не встановлено. Обмеження, на які посилається Відповідач, стосуються виключно відповідальності споживача за порушення зобов`язань (штрафів, пені та інших санкцій), а не плати за правомірне користування кредитними коштами.

Крім того, твердження Відповідача про те, що споживач має право в першу чергу погасити основну суму кредиту, а вже потім проценти, також не спростовує правомірності нарахування процентів відповідно до умов укладеного договору. Черговість зарахування платежів регулюється законом (стаття 534 Цивільного кодексу України) та умовами п. 7.7. Кредитного договору, і сама по собі не припиняє обов`язку позичальника сплатити проценти, нараховані за фактичний період користування кредитними коштами.

Відтак доводи Відповідача про те, що проценти за Кредитним договором не могли перевищувати 12 200,00 грн при сумі кредиту 6 100,00 грн, є необґрунтованими та не відповідають положеннями чинного законодавства.

З приводу застосування правової позиції викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 справа № 902/417/18, суд зазначає таке.

У пункті 8.38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Однак у даній справі Позивач вимогу про стягнення процентів, що нараховуються за прострочення виконання грошових зобов`язань не заявляв, а лише просив, окрім тіла кредиту, стягнути проценти за правомірне користування кредитними коштами.

Розмір процентів за користування кредитними коштами був визначений сторонами Кредитного договору за їх взаємною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 Цивільного кодексу України, при цьому волевиявлення сторін на укладення та підписання договору було усвідомленим і добровільним.

Відповідач, укладаючи Кредитний договір, мав можливість самостійно обрати фінансову установу для отримання кредиту, оцінити запропоновані умови кредитування та зважити на можливість їх виконання з огляду на своє фінансове становище.

Крім того, згідно з п. 9.2.1.6. Кредитного договору Позичальник має право протягом 14 календарних днів з дня укладення Договору відмовитися (в односторонньому порядку) від Договору, розірвати чи припинити Договір, без пояснення причин, у тому числі в разі отримання ним грошових коштів. Проте Відповідач таким правом не скористався.

За таких обставин відсутні підстави вважати, що у даній справі нарахування процентів за користування кредитом суперечить принципам справедливості, добросовісності та розумності.

Суд критично оцінює доводи Відповідача про те, що наданий Позивачем розрахунок заборгованості не відповідає вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», не підтверджений первинними бухгалтерськими документами та підписаний особою, яка не має повноважень на підписання первинних документів чи розрахунків банку, з огляду на таке.

Насамперед суд зазначає, що розрахунок заборгованості, який подається стороною на підтвердження заявлених вимог, за своєю правовою природою не є первинним бухгалтерським документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Такий розрахунок є документом, складеним стороною спору з метою обґрунтування заявлених вимог, який містить узагальнені відомості щодо порядку визначення розміру заборгованості на підставі первинних документів, умов договору та інформації, що міститься в облікових системах кредитодавця.

Крім того, наданий Позивачем розрахунок заборгованості оцінюється судом не ізольовано, а у сукупності з іншими доказами у справі, зокрема кредитним договором, документами, що підтверджують факт видачі кредитних коштів, умовами нарахування процентів, інформацією щодо руху заборгованості та іншими письмовими доказами.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 червня 2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

VІІ. Розподіл судових витрат.

Відповідно до статті 141 Цивільного процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на Відповідача пропорційно задоволеній частині позову.

Що стосується понесених Позивачем витрат на правничу допомогу у розмірі 7 000, 00 грн, суд зазначає таке.

Згідно з частиною третьою статті 133 Цивільного процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини (ст. 30 зазначеного Закону).

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Згідно зі статтею 11 Цивільного процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 Цивільного процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 Цивільного процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 Цивільного процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 Цивільного процесуального кодексу України);

3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 Цивільного процесуального кодексу України).

Згідно з частиною першою статті 137 Цивільного процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно з частиною третьою статті 137 Цивільного процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу Позивачем надано суду:

- договір про надання правничої допомоги № 29/05/25-01 від 29 травня 2025 року, укладений між Адвокатським Бюро «Тараненко та партнери» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС», відповідно до умов якого Клієнт доручає, а Адвокатське Бюро приймає на себе зобов`язання надавати правничу допомогу в обсязі та на умовах, передбаченим цим договором. Відповідно до п. 3.6 Договору сума гонорару, якщо вона буде стягнута на користь Клієнта сплачується на користь адвоката не пізніше 10 числа місяця наступного за місяцем фактичного отримання коштів на рахунок Клієнта;

- довіреність від 29.05.2025, видану директором ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» на ім`я адвоката Тараненка А. І.;

- свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 4956 на ім`я Тараненка А. І.;

- протокол погодження вартості послуг до договору про надання правничої допомоги № 29/05/25-01 від 29.05.2025;

- додаткову угоду № 25770845078 до Договору про надання правничої допомоги № 29/05/25-01 від 29.05.2025;

- акт прийому-передачі наданих послуг, який є невід`ємною частиною до Договору про надання правничої допомоги № 29/05/25-01 від 29.05.2025, згідно з яким Клієнт отримав наступні послуги: складання позовної заяви ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» до боржника, яким є ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за Кредитним договором № 464275368 від 18.10.2023 2 години, вартістю 5 000, 00 грн.; вивчення матеріалів справи про стягнення заборгованості з боржника, яким є ОСОБА_1 , за Кредитним договором № 464275368 від 18.10.2023 2 години, вартістю 1 000, 00 грн.; підготовка адвокатського запиту щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів за Кредитним договором № 464275368 від 18.10.2023 на рахунок боржника, яким є ОСОБА_1 1 година, вартістю 500, 00 грн.; підготовка та подача клопотання щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів за Кредитним договором № 464275368 від 18.10.2023 на рахунок боржника, яким є ОСОБА_1 1 година, вартістю 500, 00 грн. Всього 7 000, 00 грн.

Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 Цивільного процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 Цивільного процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини п`ятої статті 137 Цивільного процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене у частині четвертій статті 141 Цивільного процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини третьої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 13 січня 2021 року у справі № 596/2305/18-ц.

Крім цього, Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

Такі самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

При цьому, з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Оцінивши заявлені Позивачем до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу, суд виходить із того, що відповідно до положень цивільного процесуального законодавства такі витрати мають бути не лише документально підтвердженими, а й співмірними зі складністю справи, обсягом фактично наданих адвокатом послуг, часом, необхідним для їх виконання, значенням справи для сторін та принципом розумності.

При визначенні розміру витрат, які підлягають компенсації, суд враховує ціну позову, характер спірних правовідносин, категорію та складність справи, яка не потребувала значного обсягу доказування, проведення складних процесуальних дій чи формування нової правової позиції, а також те, що спір є типовим для даної категорії справ.

Разом із тим суд бере до уваги обсяг фактично виконаної адвокатом роботи, який підтверджується матеріалами справи, а також заперечення Відповідача щодо неспівмірності заявлених до стягнення витрат. Водночас суд виходить із того, що компенсації підлягають лише ті витрати, які були фактично понесені, є необхідними для забезпечення належного захисту прав сторони та відповідають критеріям реальності, необхідності й розумності.

Зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, суд також враховує принцип пропорційності розподілу судових витрат, закріплений положеннями цивільного процесуального законодавства, відповідно до якого розмір витрат, що підлягають компенсації, має відповідати результатам вирішення спору.

З урахуванням сукупності наведених обставин, керуючись принципами справедливості, співмірності та розумності, суд дійшов висновку, що справедливим і таким, що відповідає критеріям реальності та необхідності понесених витрат, є стягнення з Відповідача на користь Позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2 500,00 грн, який є достатнім, обґрунтованим та пропорційним обсягу фактично наданої правничої допомоги у цій справі.

Керуючись статтями 12, 13, 76, 81, 141, 264, 265 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» задовольнити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» заборгованість за тілом кредиту у розмірі 6 099 (шість тисяч дев`яносто дев`ять) грн 50 коп, заборгованість за процентами в сумі 20 308 (двадцять тисяч триста вісім) грн 06 коп, витрати по сплаті судового збору в сумі 2 157 (дві тисячі сто пятдесят сім) грн 40 коп, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 500 (дві тисячі п`ятсот) грн. 00 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Рішення може бути оскаржено у встановленому порядку до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його підписання. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (код ЄДРПОУ 42986956; м. Київ, Харківське шосе, буд. 19, офіс 2005).

6. Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ; АДРЕСА_1 ).

Повне рішення складено та підписано 29.07.2026 року.

Суддя Н.В. Новіченко