Ухвала суду № 138632494, 30.07.2026, Калинопільський районний суд Черкаської області (до 25.04.2025 - Катеринопільський районний суд Черкаської області)

Справа № 698/525/26

Провадження № 2/698/480/26

УХВАЛА

30 липня 2026 р. Калинопільський районний суд Черкаської області у складі:

головуючого судді Лазаренка В.В.,

за участю секретаря судових засідань Триліс Я.О.,

розглянувши клопотання ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 про зупинення провадження у цивільній справі за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

04.06.2026 року ТОВ «Споживчий центр» звернулося до Калинопільського районного суду Черкаської області з позовною заявою до ОСОБА_1 , в якій просило стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 30.03.2025-100000389 від 30.03.2025 року у розмірі 21360,00 грн., а також просить судові витрати покласти на відповідача.

Ухвалою Калинопільського районного суду Черкаської області від 08.06.2026 року відкрито провадження у справі та вирішено проводити її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін.

15.07.2026 року від відповідача надійшло клопотання, в якому він просить зупинити провадження у справі відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України, оскільки проходить військову службу у складі ЗСУ, в зв`язку з чим не має можливості належним чином брати участь у судовому розгляді.

Крім того, 29.07.2026 року через підсистему «Електронний суд» представником відповідача ОСОБА_2 подано до суду клопотання про зупинення судового провадження, відповідно до якого просить зупинити провадження у справі, у зв`язку з перебуванням відповідача ОСОБА_1 у складі Збройних Сил України. Вказує, що у зв`язку з перебуванням на лікуванні з подальшою реабілітацією після поранення у Комунальному некомерційному товаристві «Дніпропетровська обласна клінічна лікарня ім. І.І. Мечникова» Дніпровської обласної ради Слободяник Р.І. не має можливості реалізувати свої процесуальні права та виконувати свої обов`язки, передбачені ст.ст. 49, 178 ЦПК України.

Дослідивши матеріали клопотань, суд приходить до наступного висновку.

Зупинення провадження у справі означає тимчасове припинення вчинення процесуальних дій судом. Провадження зупиняється до моменту, коли відпадуть обставини, які є перешкодою для розгляду справи, або будуть вчинені необхідні дії.

Підстави зупинення провадження у цивільній справі та відповідний порядок визначені статтею 251 Цивільного процесуального кодексу України. Цей перелік є вичерпним та передбачає як підстави для обов`язкового зупинення провадження у справі, так і випадки, коли суд не зобов`язаний, але може зупинити провадження у справі.

Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України визначено, що суд зупиняє провадження у справі в разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших, утворених відповідно до закону, військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції, до припинення перебування таких осіб у складі ЗСУ або інших, утворених відповідно до закону, військових формувань.

Частиною 2 ст. 251 ЦПК України передбачено, що суд з питань, зазначених у цій статті постановляє ухвалу.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 253 ЦПК України провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених: пунктом 2 частини першої статті 251 цього Кодексу, - до припинення перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Верховний Суд у постанові від 01.02.2022 року у справі № 160/12705/19 акцентує, що зупинення провадження у справі має бути доцільним і мотивованим. Суд аналізує ймовірні наслідки зупинення з урахуванням суті спірних правовідносин, щоб це не призвело до безпідставного затягування строків розгляду справи.

Таким чином, самого факту введення воєнного стану і формального перебування сторони на військовій службі для зупинення провадження у справі недостатньо. Сторони мають надати докази залучення особи до бойових дій, здійснення заходів з національної безпеки та оборони, переведення конкретної військової частини на військовий стан тощо, оскільки безпідставна перерва в судовому розгляді буде порушувати право на справедливий суд.

Зупинення провадження у справі можливе лише за умов перебування відповідної особи у складі ЗСУ у військовій частині, яка переведена на воєнний стан і виконує бойові завдання у зоні бойових дій. Довідка військової частини про перебування військовослужбовця на військовій службі у цій частині під час дії воєнного стану, запровадженого Указом Президента України від 24.02.2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», складена відповідно до чинної Інструкції.

Відповідачем надано копію військового квитка серії НОМЕР_1 від 31.08.2023 року та довідку від 08.07.2026 року № 4784/388/2111, з якої вбачається, що молодший сержант ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у в/ч НОМЕР_2 з 04.11.2024 року по теперішній час.

Крім того, з пояснень наданих представником відповідача вбачається, що ОСОБА_1 перебуває на лікуванні з подальшою реабілітацією після поранення у Комунальному некомерційному товаристві «Дніпропетровська обласна клінічна лікарня ім. І.І. Мечникова» Дніпровської обласної ради. Разом з тим, доказів з зазначеного питання суду не надано.

Згідно з частинами першою - третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової плати Касаційного цивільного суду задля розвитку судової практики вважає за необхідне, з урахуванням зазначеного вище, відступити від правового висновку, викладеного у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09.11.2022 року у справі № 753/19628/17, від 29.03.2023 року у справі № 756/3462/20, від 13.03.2025 року у справі № 557/1226/23, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.03.2025 року у справі № 904/4027/22 та Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 25.04.2024 року у справі № 852/2а-1/24 (провадження № А/990/24) з приводу того, що доведення підстави застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, пункту 3 частини першої статті 227 ГПК України, пункту 5 частини першої статті 236 КАС України можливе лише на підставі доказів залучення відповідної особи, військової частини, у якій вона проходить військову службу, до воєнних (бойових) дій у відповідному районі, а довідка військової частини про перебування військовослужбовця на військовій службі у цій частині під час дії воєнного стану, запровадженого Указом, складена відповідно до чинної інструкції з діловодства ЗСУ, зокрема за формою № 5, не є належним або достатнім доказом підстави застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України.».

Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав. У суб`єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб`єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов`язків. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право, що, на переконання суду, і має місце у даній справі.

Враховуючи викладене, клопотання відповідача та його представника суд вважає необґрунтованим, оскільки клопотання подане відповідачем через канцелярію суду 15.07.2026 року, в той час, як в клопотанні його представника від 29.07.2026 року зазначено про його перебуванні на лікуванні у Комунальному некомерційному товаристві «Дніпропетровська обласна клінічна лікарня ім. І.І. Мечникова» Дніпровської обласної ради, що між собою не узгоджується і таку поведінку сторони відповідача під час розгляду справи суд розцінює як недобросовісну та таку, що може призвести до затягування розгляду справи.

Крім того, суд при вирішенні клопотання враховує, що ОСОБА_1 користується правничою допомогою представника, котрий приймає участь у процесі розгляду справи, та відповідно не позбавлений можливості вчиняти процесуальні дії в інтересах відповідача, заперечуючи щодо вимог позовної заяви, клопотання про перехід розгляду справи із спрощеного провадження без виклику сторін до іншого провадження суду не заявлялися.

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Зокрема суд зазначає про те, що у відповідності до ч. 3 ст. 252 ЦПК України суд не зупиняє провадження у випадках, встановлених п.п. 1-3 ч. 1 цієї статті, якщо відсутня сторона веде справу через свого представника.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про залишення клопотання ОСОБА_1 та його представника Бородіної Т.А. про зупинення провадження у справі без задоволення.

Керуючись ст.ст. 251, 252, 253, 259 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 та його представника Бородіної Тетяни Анатоліївни про зупинення провадження у цивільній справі за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Черкаського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.В. Лазаренко