Рішення № 138632141, 30.07.2026, Дубровицький районний суд Рівненської області

Справа №760/20043/25

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 липня 2026 року Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:

головуючого судді Тарасюк А.М.,

секретаря судових засідань Пінчук О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дубровиця в порядку спрощеного позовного провадження Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу,

в с т а н о в и в:

Позивач Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна», через свого представника Боровика Андрія Віталійовича (довіреність №2457 від 01 січня 2025 року) звернулося в суд з позовом до відповідача ОСОБА_1 та просить стягнути з останнього завдані збитки у розмірі 7200,00 грн.

Крім того, просить стягнути з відповідача на свою користь понесені по справі судові витрати .

Позовні вимоги мотивовані тим, що 08 грудня 2020 року в смт. Отинія відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю ОСОБА_1 , який керував транспортним засобом ГАЗ реєстраційний номер НОМЕР_1 та транспортного засобу Renault, реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу ГАЗ реєстраційний номер НОМЕР_1 була застрахована в ПрАТ "СК "ПЗУ Україна" за Полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ЕР.161786521.

Відповідно до постанови суду по справі №346/5549/20 від 04 січня 2021 року, відповідача було визнано винним у спричиненні ДТП та скоєнні адміністративних правопорушень, передбачених ст. 124 та ч. 4 ст. 121 КУпАП.

Із заявою про виплату страхового відшкодування внаслідок настання страхового випадку звернулася потерпіла сторона та надала всі необхідні документи. На підставі даної заяви та наданих потерпілою особою документів було складено страховий акт.

На підставі зазначеного страхового акту позивачем здійснено виплату страхового відшкодування у розмірі 7200,00 грн., а тому виникло право подати регресний позов на фактично виплачену суму до водія.

У позовній заяві представник позивач просить проводити розгляд справи без участі представника за наявними у справі матеріалами та у випадку неявки відповідача ухвалити заочне рішення.

Відповідач у судове засідання , призначене на 17 червня 2026 року не з`явився, хоча про день, час та місце розгляду справи був повідомлений своєчасно та належним чином про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення

До того ж, у судове засідання, призначене на 30 липня 2026 року, відповідач не з`явився, оскільки відмовився від отримання судового виклику, про що свідчать деталі трекінгу поштового відправлення.

Зі змісту ч. 9 ст. 130 ЦПК України, особа, які відмовилася одержати судову повістку, вважається повідомленою.

Причини своєї неявки відповідач суду не повідомив. Правом на подання відзиву відповідач не скористався, будь-яких інших заяв та клопотань до суду не надав.

Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Враховуючи вищезазначене, приймаючи до уваги, що відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, не з`явився у судове засідання без поважних причин, без повідомлення причин, не подав відзив, представник позивача не заперечує проти такого вирішення справи, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних та доказів, постановивши заочне рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, давши оцінку доказам, які мають значення для справи, суд приходить до наступного висновку

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Як визначено ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що 08 грудня 2020 року на автодорозі Н-10 132 км в смт. Отинія Коломийського район сталася ДТП за участі транспортного засобу ГАЗ 3302, д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 та транспортним засобом Volkswagen Tovran, д.н.з. НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_2 та транспортного засобу Renault Megane, д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_3 .

Постановою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 04 січня 2021 року у справі №346/5549/20 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст.ст. 121, 124 КУпАП, тобто порушенні Правил дорожнього руху України, внаслідок якого, в тому числі, спричинено ДТП, у якій транспортні засоби отримали механічні ушкодження. Постанова суду набрала законної сили 15 січня 2021 року.

За змістом постанови суду, 08 грудня 2020 року о 09:53 год. ОСОБА_1 на автодорозі Н-10 132 км. в смт. Отинія Коломийського району, керуючи транспортним засобом ГАЗ 3302, д.н.з. НОМЕР_4 перед виїздом не перевірив і не забезпечив технічно-справний стан транспортного засобу, не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою та технічним станом транспортного засобу під час руху в якого відірвалися два задніх колеса з лівої сторони та пошкодили причіп ПФО1Фермер, д.н.з. НОМЕР_5 , який причіпнутий за автомобілем Volkswagen Tovran, д.н.з. НОМЕР_3 під керуванням водія ОСОБА_2 та транспортним засобом Renault Megane, д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_3 .

ОСОБА_1 вину визнав повністю.

Власником автомобіля марки Renault Megane, д.н.з. НОМЕР_2 є ОСОБА_3 , згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного НОМЕР_6 (а.с.12).

Цивільно-правова відповідальність транспортного засобу ГАЗ 3302, номерний знак НОМЕР_1 забезпечена полісом №ЕР.161786521 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладеного між ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» та ОСОБА_4 , строк дії договору з 00:00 11.12.2019 року по 24:00 10.12.2020 включно, франшиза становить 2600,00 грн. (а.с.9).

09 грудня 2020 року потерпіла особа, власник транспортного засобу Renault Megane, д.н.з. НОМЕР_2 , ОСОБА_3 звернувся до ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» з повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду та заявою про страхове відшкодування. (а.с.10, 11, 20)

На підставі страхового акту №1093/1 ПАТ «СК «ПЗУ Україна» здійснила виплату страхового відшкодування потерпілому ОСОБА_3 у розмірі 7200,00 гр., що підтверджено платіжним дорученням №00051063 від 18 лютого 2021 року (а.с. 22, 23).

Відповідно до положень ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитки у результаті порушення її цивільного права, має право на відшкодування. Пунктом 1 частини 2 вказаної статті передбачено, що збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч. 4 ст. 82 ЦПК України).

За нормами ч. 6 ст. 82 ЦПК України, постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов`язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

У пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18 грудні 2009 року "Про судове рішення у цивільній справі" роз`яснено, що відповідно до частини четвертої статті 61 ЦПК при розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок, що набрав законної сили, або постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, цей вирок або постанова обов`язкові для суду лише з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою №48553/99 "Совтрансавто-Холдинг" проти України», а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою №28342/95 171 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь - якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Тобто, розглядаючи позов, який випливає з кримінальної справи чи зі справи про адміністративне правопорушення, суд не вправі обговорювати вину відповідача, а може вирішувати питання лише про розмір відшкодування.

Отже, вина відповідача ОСОБА_1 , у дорожньо-транспортній пригоді, яка сталася 08 грудня 2020 року, внаслідок якої був пошкоджений автомобіль Renault Megane, д.н.з. НОМЕР_2 , власнику якого позивачем було здійснено страхове відшкодування, була встановлена постановою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 04 січня 2021 року і додатковому доказуванню не підлягає. Постановою суду встановлено, що відповідач перед виїздом не перевірив і не забезпечив технічно-справний стан транспортного засобу

Разом з тим правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок.

До сфери обов`язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України від 01.07.2004 № 1961-IV "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі Закон України № 1961-IV), який був чинний на час вчинення дорожньо-транспортної пригоди.

Статтею 1 Закону України «Про страхування» визначено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Відповідно до ст. 3 Закону України № 1961-IV, обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Згідно ст. 6 Закону України № 1961-IV, страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Згідно п. 22.1 ст. 22 Закону України № 1961-IV, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до ст. 29 Закону України № 1961-IV, у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Згідно вимог ст. 979 ЦК України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 988 ЦК України та п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про страхування" передбачено, що страховик зобов`язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у строк, встановлений договором.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначено статтею 1166 ЦК України.

Положеннями ст. 1166 ЦК України встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до вимог ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується ; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Згідно з ч. 1 ст. 1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Відповідно до п.п. г) п. 38.1.1. ст. 38 Закону України № 1961-IV, страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо дорожньо-транспортна пригода визначена в установленому порядку безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу існуючим вимогам Правил дорожнього руху

Доказами наявності у позивача, права вимоги до особи, відповідальної за заподіяння шкоди, є платіжна інструкція яка підтверджує виплату регламентної виплати (страхового відшкодування).

Отже, до позивача, який виплатив потерпілому ОСОБА_3 страхове відшкодування, перейшло в порядку ч. 1 ст. 1191 ЦК України та п. 38.1.1. ст. 38 Закону України № 1961-IV право вимоги (регресу) до винної особи - відповідача ОСОБА_1 .

Як роз`яснено у п. 26 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 01 березня 2013 року №4 "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки", до страховика, який виплатив страхове відшкодування, переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, яка одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. Сума страхового відшкодування підлягає стягненню з особи, відповідальної за завдані збитки.

Згідно з ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування", до страхової компанії, яка здійснила виплату страхового відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке Страхувальник мав до особи відповідальної за заподіяні збитки.

Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі", враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Водночас, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідачем не надано суду доказів, які б спростовували докази, надані позивачем щодо суми виплаченого страхового відшкодування.

Таким чином, дослідивши матеріали справи в повному обсязі, враховуючи те, що вина відповідача у вчиненні правопорушення встановлена та не підлягає доказуванню, а встановлені та зазначені в даному рішенні факти, вказують на те, що ПрАТ "Страхова компанія "ПЗУ Україна" у порядку регресу, має право на відшкодування збитків, то суд доходить висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Таким чином з відповідача на користь позивача належить стягнути виплачену суму страхового відшкодування у розмірі 7200,00 грн.

Крім того, на підставі ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача понесені ним та документально підтверджені судові витрати в сумі 2422,40 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 11, 979, 988, 993, 1166, 1187, 1188, 1191 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 12, 13, 19, 76-82, 89, 141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 273, 274-279, 354, 355 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Позов Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу - задоволити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» завдані збитки в розмірі 7200,00 грн (сім тисяч двісті гривень).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» 2422,40 грн. (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні сорок копійок) понесених витрат на оплату судового збору.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана позивачем через Дубровицький районний суд Рівненської області до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи, згідно п. 4 ч. 5 ст.265 ЦПК України:

Позивач: Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ПЗУ Україна", ЄДРПОУ 20782312, місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 40.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_7 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя: підпис.

Згідно з оригіналом.

Суддя Дубровицького

районного суду: Тарасюк А.М.