Ухвала суду № 138631784, 30.07.2026, Машівський районний суд Полтавської області

Справа № 948/690/26

Номер провадження 4-с/948/3/26

30.07.2026

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Машівський районний суд Полтавської області в складі:

головуючого судді Тимофєєвої Г.Л.,

за участю:

секретаря судового засідання Порохні І.І.,

представник скаржника Золотаря О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Машівського районного суду Полтавської області скаргу Акціонерного товариства «Комерційний Банк «ПРИВАТБАНК» на дії/ бездіяльність приватного виконавця Лукмасло Миколи Миколайовича, заінтересована особа ОСОБА_1 -

В С Т А Н О В И В:

13 липня 2026 року представник АТ «КБ «ПРИВАТБАНК» Вікторжевський О.М. звернувся через систему «Електронний суд» до Машівського районного суду Полтавської області зі скаргою на дії/бездіяльність приватного виконавця Лукмасло Миколи Миколайовича, заінтересована особа ОСОБА_1 , в якій просить визнати незаконною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Лукмасло Миколи Миколайовича від 06.07.2026 у виконавчому провадженні № 76766837 про закінчення виконавчого провадження та направити виконавчий лист № 2/540/300/13 (справа № № 540/844/13-ц ) про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" заборгованість за договором № б/н від 22.02.2006 року в розмірі 5808,82 доларів США, що за офіційним курсом складає 46429,87 гривень до приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Лукмасло М.М. для подальшого стягнення боргу.

В обґрунтування скарги представник заявника зазначав, що 23.09.2013 Машівським районним судом Полтавської області прийнято рішення у справі № 540/844/13-ц про стягнення з ОСОБА_1 (надалі - Боржник) на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (надалі - Банк або Скаржник) заборгованості за кредитним договором № б/н від 22.02.2006 року у розмірі 5808,82 доларів США, що еквівалентно курсу НБУ складає 46429,87 грн. 14.02.2014 Машівським районним судом Полтавської області було видано виконавчий лист № 2/540/300/13. 12.12.2024 приватним виконавцем виконавчого округу Полтавської області Лукамаслом Миколою Миколайовичем було прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження №76766837 (код доступу 4Г1181ГВАЕВ0) з примусового виконання вищевказаного виконавчого листа. 06.07.2026 приватним виконавцем виконавчого округу Полтавської області Лукамаслом Миколою Миколайовичем було встановлено, що з боржника стягнуто суму боргу, виконавчого збору та витрат виконавчого провадження, тобто рішення виконано фактично в повному обсязі та керуючись вимогами п. 9 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження №76766837. 10.07.2026 представник АТ КБ Приватбанк онлайн ознайомився з матеріалами виконавчого провадження №76766837 внесеними до Автоматизованої системи виконавчого провадження (за посиланням https://asvpweb.minjust.gov.ua), зокрема з постановою приватного виконавця від 06.07.2026 про закінчення виконавчого провадження №76766837. Вищевказану постанову Стягувач не отримував. Крім того, представником Скаржника було встановлено, що відповідно до виписок по рахункам заборгованості стягнута рішенням Машівського районного суду Полтавської області у справі № 540/844/13-ц заборгованість за кредитним договором Боржником у повному обсязі не сплачена.

АТ КБ Приватбанк вважає постанову приватного виконавця від 06.07.2026 про закінчення виконавчого провадження № 76766837 щодо примусового виконання виконавчого листа № 2/540/300/13 виданого 14.02.2014р. Машівським районним судом Полтавської області у справі № 540/844/13-ц незаконною та такою, що порушує права Банку.

З виданого судом виконавчого листа вбачається, що стягненню з Боржника підлягає заборгованість у розмірі 5808,82 доларів США, що за курсом НБУ складає 46429,87 грн. Закінчуючи виконавче провадження приватний виконавець зазначив, що борг сплачено. Однак, приватним виконавцем стягнення заборгованості було здійснено у гривнях, після чого виконавче провадження було закінчено.

Визначаючи характер грошового зобов`язання, судом було визначено стягнення з боржника суми саме в іноземній валюті. Враховуючи викладене, приватний виконавець був зобов`язаний під час примусового виконання виконавчого листа, виданого на підставі рішення суду, керуватися положеннями ч. 3 ст. 533 ЦК України, оскільки між Стягувачем та Боржником існувало валютне грошове зобов`язання і заборгованість за кредитним договором була стягнута судом також в іноземній валюті. Вищевказані вимоги Закону при стягненні боргу за виконавчим листом у справі № 540/844/13-ц приватним виконавцем виконані не були, що спричинило збитки банку в розмірі курсової різниці 2013-2026 років. Так, на момент ухвалення судом рішення (23.09.2013) курс долара США до гривні становив 7,9 грн. за 1 долар США, в той час, як станом на дату закінчення виконавчого провадження (06.07.2026) 44,56 грн. за 1 долар США (курсова різниця: 36,66 грн. за кожен недоотриманий банком долар США). Згідно з випискою за договором після ухвалення судового рішення у справі №540/844/13-ц, у період з 23.09.2013 р. по 06.07.2026 на погашення заборгованості надійшли кошти в розмірі 766,20 доларів США. При цьому, згідно з рішенням у справі № 540/844/13-ц стягненню з Боржника підлягає заборгованість у розмірі 5808,82 доларів США.

Таким чином, у справі, що є предметом судового розгляду, під час виконавчого провадження виконання зобов`язання за судовим рішенням у національній валюті, а не у валюті кредиту, без прив`язки до офіційного курсу валют НБУ зумовило невиконання судового рішення у повному обсязі. У звязку з чим, представник банку звренувся до суду зі скаргою на дії виконавця.

Ухвалою суду від 14.07.2026 скаргу прийнято до розгляду на 30.07.2026.

В судовому засіданні 30.07.2026 представник заявника підтримав вимоги, з підстав, викладених у заяві.

Приватний виконавець Лукмасло М.М., будучи належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи (а.с.37) в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Боржник ОСОБА_1 повідомлена про розгляд справи належним чином, шляхом направлення на її адресу судової повістки, яка повернулась до суду не врученою з відміткою «адресат відсутній» (а.с.53,54)

Відповідно до ч. 2 ст. 450 ЦПК України, неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Ухвалою суду від 30.07.2026 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення до 30.07.2026 до 15.30 год.

Дослідив матеріали провадження, суд в становив таке.

Рішенням Машівського районного суду Полтавської області від 23.09.2013 у справі № 540/844/13-ц позов публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» заборгованість за договором № б/н від 22.02.2006 року в розмірі 5808,82 доларів США, що за офіційним курсом складає 46429,87 (сорок шість тисяч чотириста двадцять дев`ять) гривень 87 копійок. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» сплачений судовий збір в розмірі 464,30 гривень. Рішення набрало законної сили 04.10.2013 (а.с.11).

14 лютого 2014 року Машівським районним судом Полтавської області було видано виконавчий лист № 2/540/300/13 про стягнення з боржниці ОСОБА_2 на користь банку заборгованості (а.с.12).

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Лукамасло Миколою Миколайовичем було відкрито виконавче провадження №з примусового виконання вищевказаного виконавчого листа (а.с.13).

06.07.2026 приватним виконавцем виконавчого округу Полтавської області Лукамасло Миколою Миколайовичем була ухвалена постанова про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2/540/300/13 від 14.02.2013, у зв`язку зі стягненням з боржника заборгованості за виконавчим документом, основної винагороди приватного виконавця та витрат на проведення виконавчих дій в повному обсязі (а.с.14-18).

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказував у своїх рішеннях, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», № 18357/91, § 40).

Виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду й ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статями 6, 13 Конвенції.

Саме такий принцип застосовує ЄСПЛ у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень є невід`ємною частиною судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь-якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи.

ЄСПЛ неодноразово наголошував у своїх рішеннях, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень (рішення у справах «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року, «Ясіун`єне проти Литви» від 06 березня 2003 року, «Руйану проти Румунії» від 17 червня 2003 року, «Півень проти України» від 29 червня 2004 року).

Існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов`язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для «законного сподівання» на виплату такої заборгованості і становить «майно» цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу (рішення ЄСПЛ у справі «Агрокомплекс проти України» від 25 липня 2013 року).

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції.

Згідно з частиною п`ятою статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Частиною першою статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх в добровільному порядку, на час видачі 03 вересня 2014 року Подільським районним судом міста Києва виконавчого листа № 2-710/11 та першого пред`явлення його до виконання були врегульовані Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV), який втратив чинність 05 жовтня 2016 року.

Відповідно до частини першої статті 22 Закону № 606-XIV виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання в такі строки: 1) посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців; 2) інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом.

05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон № 1404-VIII.

Згідно з пунктом 5 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.

Тлумачення пункту 5 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII свідчить, що положення цього Закону застосовуються лише до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання за якими не сплив на час набрання чинності цим Законом. Вказаним пунктом Закону не передбачено зворотної дії в часі і можливості застосування норм цього Закону до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання яких сплив на час набрання ним чинності.

Відповідно до пункту 7 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом 05 жовтня 2016 року виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Конституція України закріпила принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (частина перша статті 58). Це означає, що дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом (пункт 4 Рішення Конституційного Суду України від 05 квітня 2001 року у справі № 3-рп/2001).

Згідно зі статтею 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Пунктом 9 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Відповідно до статті 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

При цьому Конституція України не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Отже відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Відповідно до статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України.

Заборони на виконання грошового зобов`язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Отже у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення правочинів, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 Цивільного кодексу України, а також частини першої статті 1049 Цивільного кодексу України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Вищенаведене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18 вересня 2020 року у справі № 916/4693/15, на яку послався заявник в касаційній скарзі.

Таким чином, у разі якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті та кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам частини третьої статті 533 ЦК України.

Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Закону України від 05 квітня 2001 року № 2346-III «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», в редакції, чинній на час здійснення виконавчого провадження, переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.

При цьому правовий режим іноземної валюти на території України, хоча і пов`язується з певними обмеженнями в її використанні як платіжного засобу, тим не менше, не виключає здійснення платежів в іноземній валюті.

З огляду на зазначене виконання за виконавчим листом повинне було здійснюватися в іноземній валюті.

У частинах першій-третій статті 53 Закону № 606-XIV, в редакції, чинній на час видачі 14.02.2014 року Машівським районним судом Полтавської області виконавчого листа № 2/540/300/13, зазначено, що у разі якщо кошти боржника в іноземній валюті розміщені на рахунках, внесках або на зберіганні у банку чи іншій фінансовій установі, що мають право на продаж іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку, державний виконавець зобов`язує їх продати протягом семи днів іноземну валюту в сумі, необхідній для погашення боргу. У разі якщо такі кошти розміщені у банку або іншій фінансовій установі, які не мають права на продаж іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку, державний виконавець зобов`язує їх перерахувати протягом семи днів ці кошти до банку або іншої фінансової установи, які мають таке право, для їх реалізації відповідно до вимог частини першої цієї статті. У разі обчислення суми боргу в іноземній валюті державний виконавець у результаті виявлення у боржника коштів у відповідній валюті стягує ці кошти на валютний рахунок органу державної виконавчої служби для їх подальшого перерахування стягувачу. У разі виявлення коштів у гривнях чи іншій валюті державний виконавець за правилами, встановленими частинами першою і другою цієї статті, дає доручення про купівлю відповідної валюти та перерахування її на валютний рахунок органу державної виконавчої служби.

Відповідно до частин першої-третьої цієї статті 49 Закону № 1404-VIII в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі якщо кошти боржника в іноземній валюті розміщені на рахунках, внесках або на зберіганні у банку чи іншій фінансовій установі, які мають право на продаж іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку, виконавець зобов`язує їх продати протягом семи робочих днів іноземну валюту в сумі, необхідній для погашення боргу. У разі якщо такі кошти розміщені в банку або іншій фінансовій установі, які не мають права на продаж іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку, виконавець зобов`язує їх перерахувати протягом семи робочих днів такі кошти до банку або іншої фінансової установи за вибором виконавця, що має таке право, для їх реалізації відповідно до частини першої цієї статті. У разі обчислення суми боргу в іноземній валюті виконавець у результаті виявлення у боржника коштів у відповідній валюті стягує такі кошти на валютний рахунок органу державної виконавчої служби, а приватний виконавець - на відповідний рахунок приватного виконавця для їх подальшого перерахування стягувачу. У разі виявлення коштів у гривнях чи іншій валюті виконавець за правилами, встановленими частинами першою і другою цієї статті, дає доручення про купівлю відповідної валюти та перерахування її на валютний рахунок органу державної виконавчої служби, а приватний виконавець - на відповідний рахунок приватного виконавця.

В постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) та від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19), на які послався заявник в касаційній скарзі, зазначено, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті.

Велика Палата Верховного Суду також висловлювала висновки щодо особливостей звернення стягнення на кошти боржника в іноземній валюті та виконання рішень при обчисленні боргу в іноземній валюті, зокрема висновки щодо застосування положень статті 53 Закону № 606-XIV, у яких вказано, що у разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквіваленту такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні. Перерахування стягувачеві суми у національній валюті України чи іншій валюті, аніж валюта, зазначена у резолютивній частині судового рішення, не вважається належним виконанням судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14 (провадження № 14-134цс18), на яку послався заявник в касаційній скарзі).

В постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16 (провадження № 14-446цс18), на яку послався заявник в касаційній скарзі, Велика Палата Верховного Суду вказала, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який має бути виконаний примусово за участю державного виконавця. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.

Таким чином, у зв`язку з ухваленням судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті, стягувачу має бути перерахована сума саме в іноземній валюті, визначена судовим рішенням, а у боржників існує обов`язок виконати зобов`язання саме в іноземній валюті (доларах США), а не у національній валюті України - гривні. Тому стягнення приватним виконавцем з боржника заборгованості та витрат на проведення виконавчих дій, в гривні на суму 56072,59 грн заборгованості, а саме перерахування 30.06.2026 на користь стягувача 34362,45 грн, не може свідчити про фактичне виконання в повному обсязі рішення суду, яким було стягнуто заборгованість в іноземній валюті, оскільки офіційний курс долара США, встановлений Національним банком України станом на 6 липня 2026 року (дата закінчення виконавчого провадження), становив 44,5696 грн за 1 долар США, отже сума боргу відповідала 44,5696 (курс доллара) х 5808,82 доларів США (заборгованість за рішенням) = 258 869,78 грн, тоді як станом на день ухвалення рішення суду 23.03.2013, курс доллара становив 7,9930 грн за 1 долар США.

Іншого порядку стягнення заборгованості у судовому рішенні судом не встановлено та не передбачено її перерахунок в грошовому еквіваленті до національної валюти України - гривні, тому у приватного виконавця були відсутні правові підстави для перерахунку встановленого судом розміру заборгованості у національну валюту - гривню, визначеного в іноземній валюті (доларах США).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі № 686/5863/13-ц (провадження № 61-21099св21), від 06 липня 2022 року у справі № 0538/5438/2012 (провадження № 61?20248св21), від 28 вересня 2022 року у справі № 2-306/11 (провадження № 61-6118св22).

Аналогічна позиція висловлена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 листопада 2023 року у справі № 2-710/11.

Враховуючи викладене, оскільки між стягувачем та боржниками існувало валютне грошове зобов`язання і заборгованість за кредитним договором була стягнута судом в іноземній валюті - доларах США, то приватний виконавець зобов`язаний був під час примусового виконання виконавчого листа, виданого на підставі рішення суду, керуватися положеннями статті 49 Закону № 1404-VIII, а саме, виявивши у боржника кошти у гривнях, приватний виконавець за правилами, встановленими частинами першою і другою цієї статті, мав дати доручення про купівлю валюти та перерахування її на відповідний рахунок приватного виконавця., а в подальшому - спрямувати ці кошти на рахунок стягувача.

Однак в порушення вимог статті 49 Закону № 1404-VIII приватний виконавець перераховував стягувачу грошові кошти у гривнях, а не у валюті, зазначеній в резолютивній частині судового рішення, що не вважається належним виконанням такого рішення.

Згідно з частиною другою статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

З огляду за викладене вище, суд доходить висновку, що обставини, на які представник заявника посилалася в обґрунтування поданої скарги, знайшли своє підтвердження, а відтак, скарга підлягає задоволенню.

Щодо направлення виконавчого листа на виконання до приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Лукмасло Миколи Миколайовича для подальшого стягнення боргу, суд зазначає що суб`єктивним правом пред`являти виконавчий лист на примусове виконання судового рішення наділений стягувач (особа, на користь якої ухвалено рішення), його представник або інші уповноважені суб`єкти. В матеріалах цивільної справи № 540/844/13-ц, провадження 2/540/300/13 відсутні відомості щодо виконавчого провадження № 76766837 з примусового виконання виконавчого листа № 2/540/300/13, виданого 14.02.2014 Машівським районним судом Полтавської області.

У зв`язку з чим, в частині вимог представника стягувача про направлення виконавчого листа приватному виконавцю для подальшого стягнення боргу, слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 447-453,353-355 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Скаргу Акціонерного товариства публічного акціонерного товариства «Приватбанк» задовольнити частково.

Визнати дії приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Лукмасло Миколи щодо винесення постанови від 06.07.2026 про закінчення виконавчого провадження № 76766837 з примусового виконання виконавчого листа № 2/540/300/13, виданого 14.02.2014 Машівським районним судом Полтавської області, неправомірними.

Скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Лукмасло Миколи від 06.07.2026 про закінчення виконавчого провадження № 76766837 з примусового виконання виконавчого листа № 2/540/300/13, виданого 14.02.2014 Машівським районним судом Полтавської області.

Зобов`язати приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Лукмасло Миколу відновити виконавче провадження № 76766837 з примусового виконання виконавчого листа № 2/540/300/13, виданого 14.02.2014 Машівським районним судом Полтавської області.

В задоволенні іншої частини вимог відмовити.

Ухвала суду може бути оскаржена протягом п`ятнадцяти днів з дня її складання в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Полтавського апеляційного суду.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст ухвали суду складено 30 липня 2026 року.

Суддя Г.Л.Тимофєєва