Рішення № 138630266, 30.07.2026, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/8567/24

Провадження № 2/369/1405/26

РІШЕННЯ

Іменем України

30.07.2026 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючої судді Пінкевич Н.С.,

при секретарі Худинець Д.С.

за участі

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

відповідача ОСОБА_4

представника відповідача ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа ОСОБА_6 , Головне управління Держгеокадастру у м.Києві та Київській області про усунення перешкод-

в с т а н о в и в :

У травні 2024 року позивач звернувсь до суду з позовом про скасування державної реєстрації земельної ділянки площею 0,0374га з кадастровим номером 3222487001:01:004:5189, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , власником якої є ОСОБА_3 , рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 71675497 від 20 лютого 2024 року 14:00:59, приватний нотаріус Романовський Богдан Петрович, Київський міський нотаріальний округ, м.Київ; визнати за ОСОБА_1 право на внесення змін до конфігурації (координати поворотних точок) меж земельної ділянки площею 0,0374га з кадастровим номером 3222487001:01:004:5189, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 у відповідності до висновку судового експерта та встановлення меж в натурі (на місцевості) без згоди власника даної земельної ділянки ОСОБА_3 ; судові витрати покласти на відповідача.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 травня 2024 року відкрито провадження по справі в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

01 липня 2024 року до суду надійшов відзив на позовну заяву від відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4

29 липня 2024 року до суду надійшов відзив на позовну заяву від представника Головного управління Держгеокадастру у м.Києві та Київській області.

У підготовчому судовому засідання 16 жовтня 2024 року судом прийнято заяву про зміну предмету позову.

04 лютого 2024 року до суду надійшла заява про зміну предмету позову.

Позивачка ОСОБА_1 вказала, що їй на праві власності належить земельна ділянка з кадастровим номером 3222487001:01:004:5454, а відповідачці ОСОБА_3 земельна ділянка з кадастровим номером 3222487001:01:004:5189. Між нею відповідачами існує конфлікт та склались неприязні стосунки. Відповідачка ОСОБА_3 як власниця земельної ділянки обмежила позивачку та членів її родини права вільного доступу до території котеджного містечка, в якому розташоване її домоволодіння. Так, спочатку відключили можливість автоматичного відкриття воріт через мобільний додаток, потім змінили замки на воротах, залишивши їй лиш можливість входу через бокову хвіртку. Потім відключив водопостачання та електроенергію, заборонив проїзд машини для викачки вигрібної ями, що зробило неможливим її проживання в будинку. Згодом відповідачами з встановлений паркан на її земельній ділянці, що повністю унеможливлюють не лише заїзд, а й доступ пішки. Паркан встановлений з грубими порушеннями, захватом її земельної ділянки. Але інші власники та мешканці котеджного містечка мають безперешкодний заїзд та прохід до своїх будинків та земельних ділянок.

Вона вимушено проживає в квартирі сестри, оскільки є переселенкою, іншого житла немає. У добровільному порядку вирішити спір не має можливості, тому вважає своє право порушеним.

Вказала, що також на земельній ділянці відповідачі як солідарні боржники почали самочинне будівництво нежитлової будівлі, з грубими порушеннями не лише законодавства, а її прав на вільний доступ до свого майна. Подане повідомлення про початок виконання будівельних робіт не відповідає дійсності, оскільки як площа, так і місце розташування реально існуючого нежитлового будинку та запланованого садового будинку не узгоджуються між собою.

Просила суд:

зобов`язати ОСОБА_3 та ОСОБА_4 як солідарних боржників усунути перешкоди в користуванні земельної ділянки з кадастровим номером 3222487001:01:004:5454, площею 0,06га шляхом знесення самочинно збудованої нежитлової будівлі, що розташована вдовж такої земельної ділянки в більшій частині на земельній ділянці з кадастровим номером 3222487001:01:004:5189 та шляхом демонтажу встановленого на земельній ділянці з кадастровим номером 3222487001:01:004:5454 металевого забору (огорожі);

визнати незаконним та скасувати повідомлення про початок виконання будівельних робіт, реєстраційний номер ІУ051240326303, зареєстроване 27 березня 2024 року в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва Державною інспекцією архітектури та містобудування України щодо нового будівництва садового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

25 березня 2025 року до суду надійшов відзив на позов. Не погоджуючись з доводами позову, відповідачка ОСОБА_3 вказала, що спірний паркан повністю встановлений на земельній ділянці з кадастровим номером 3222487001:01:004:5189, не виходить за її межі та жодним чином не порушує межі земельної ділянки з кадастровим номером 3222487001:01:004:5454, яка належить позивачці. Паркан є сталим межовим знаком, що чітко визначає межі суміжних ділянок. Також встановлений паркан жодним чином не порушує право проходу, проїзду до земельної ділянки позивачки, оскільки остання має вихід на АДРЕСА_1 . Позивачка як мала доступ до свого майна, так і має можливість відкачувати вигрібну яму. Жодних перешкод їй не створено.

Вказали, що висновок експерта визначив, що і паркан встановлений по периметру земельної ділянки з кадастровим номером 3222487001:01:004:5189, і нежитлова будівля , яку просить знести ОСОБА_1 , повністю розташована в межах земельної ділянки з кадастровим номером 3222487001:01:004:5189. Крім того, винуватцем того, що до будинку позивачки є дещо замалий проїзд є власник земельної ділянки (з боку АДРЕСА_1 ) з кадастровим номером 3222487001:01:004:0238, а не відповідачі. Тому саме власник цієї земельної ділянки є належним відповідачем і саме до нього має бути пред`явлений позов.

Крім того, ОСОБА_1 не подала доказів того, що нежитлова будівля є самочинно побудованою, або побудована з істотними порушеннями, що її побудова суперечить суспільним інтересам, її не можливо перебудувати, не вказала та не довела порушення її поданим повідомленням про початок будівництва. Тому підстави для знесення як паркану, так і нежитлової будівлі, скасування повідомлення відсутні. Також скасування повідомлення є неналежним способом захисту порушеного права.

Просила відмовити у задоволенні позову.

У підготовчому судовому засіданні 26 березня 2025 року до участі у справі у якості третьої особи залучено ОСОБА_6 .

23 квітня 2025 року позивачем подано висновок судового експерта за результатами проведеної судової земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи №06/17-24-25 від 17 березня 2025 року.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 липня 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

11 листопада 2025 року до суду надійшли письмові заперечення на висновок експерта від відповідача ОСОБА_3 .

У судовому засіданні позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали, просили позов задоволити.

У судовому засіданні відповідачі та представник відповідачів та третьої особи проти позову заперечували, просили відмовити у задоволенні позову.

Дослідивши письмові докази та матеріали справи в їх сукупності, заслухавши пояснення і заяви осіб, які беруть участь у справі, їх представників, оцінивши їх відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Пунктом 2Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2передбачено, що відповідно до статей55,124 Конституції Українитастатті 3 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно дост. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст.15,16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно дост. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

У пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гурепка проти України № 2» наголошується на принципі рівності сторін, одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

При розгляді справи судом встановлено, що ОСОБА_7 та ОСОБА_1 є співвласниками земельної ділянки з кадастровим номером 3222487001:01:004:5454, загальною площею: 0,06 га, з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), що знаходиться: АДРЕСА_1 , та на якій розташований житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею: 112,0 кв.м.

Право власності на відповідні об?єкти нерухомості виникло у ОСОБА_1 31 березня 2023 року на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_1 , як покупцями, та ОСОБА_4 , як продавцем, що був посвідчений приватним нотаріусом Синиця Т.В. та зареєстрований в реєстрі за N? 1077.

З матеріалів справи та пояснень сторін встановлено, що ОСОБА_4 був з 17.02.2021 року власником земельної ділянки з кадастровим номером 3222487001:01:004:5189 цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 0,0374 га, право власності на земельну ділянку було зареєстроване 17.02.2021 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно Державним реєстратором Гутій І.В. Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області за номером запису про право власності - 40682363, реєстраційний номер об?єкту нерухомого майна - 2297392432224.

20 лютого 2024 року Відповідач - ОСОБА_4 уклав договір дарування земельної ділянки, кадастровий номер 3222487001:01:004:5189, площею 0.0374 га зі своєю дружиною відповідачем ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Романовським Б.П.

А з 15 жовтня 2024 року власником земельної ділянки з кадастровим номером 3222487001:01:004:5189 є ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 15 жовтня 2024 року, посвідченого приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Мудриком К.А., зареєстрований в реєстрі за N? 1381.

На підставі заяви ОСОБА_3 зареєстроване Повідомлення про початок виконання будівельних робіт реєстраційний номер НОМЕР_1 зареєстроване 27 березня 2024 року в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва Державною інспекцією архітектури та містобудування України щодо нового будівництва садового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Стаття 47 Конституції України визначає, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров?я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Висновки Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо застосування статті 8 Конвенції свідчать про гарантування кожній особі права на повагу до її житла. Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24 листопада 1986 року), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18 лютого 1999 року).

Згідно ст. 9 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Відповідно до ст. 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені для постійного проживання.

Згідно ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження свої майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ч. 1 ст.319 Ц України).

Згідно ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, ст. ст. 386, 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування своїм майном будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який враховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК УРСР та передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім?ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в права власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Згідно 3 ч. ч. 1 та 2 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Частиною 1 статті 356 ЦК України передбачено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою (ч. 1 ст. 358 ЦК України).

Спільна часткова власність є специфічною конструкцією, оскільки, існує: (а) множинність суб?єктів; (б) єдність об?єкта. Декільком учасникам спільної часткової власності завжди належить певна сукупність майна. Частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненнім ним права користування а розпорядження своїм майном.

Пунктами 33, 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ N 5 від 07 лютого 2014 року "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" роз?яснено, що відповідно до змісту положень статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень прав, не пов?язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов?язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача.

Задовольняючи позов про захист права власності від порушень, не пов?язаних із позбавленням володіння, суд має право, як заборонити відповідачу вчиняти певні дії, так 1 зобов?язати відповідача у сунути наслідки порушення права позивача.

Конвенція в статті 1 Першого протоколу, практично в єдиному приписі, що стосується майна, об?єднує всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність.

ЄСПЛ у ряді рішень зауважує, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.

У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно "суспільний інтерес"; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Тлумачення та застосування національного законодавства - прерогатива національних судів, але спосіб, у який це тлумачення і застосування відбувається, повинен призводити до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики ЄСПЛ.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання

"справедливого балансу", враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб?єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина 1 статті 12 ЦПК України).

Відповідно до частини другої, шостої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов?язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п?ятою цієї статті, суд може зобов?язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

За правилами доказування, визначеними статтями 12,81 ЦПК України, кожна сторона зобов?язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до статті 89 ЦІК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об?єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв?язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З пояснень сторін вбачається, що відповідачами ОСОБА_4 та ОСОБА_9 самовільно встановили паркан на спільній межі, спочатку в один лист, а згодом підвищили його висоту, встановивши ще один лист, оскільки позивачка перекидала різні речі. На час вирішення справи між сторонами склались вкрай неприязні стосунку, наявні різні судові спори, внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинення кримінальних правопорушень.

У матеріалах справи наявний Висновок експерта Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України Плюти Т.П. N? 19/111/24/74172 від 04.12.2024р за результатами проведеної судової земельно-технічної експертизи, що була виконана підставі Постанови старшого дізнавача капітана поліції Олексенко Інною від 19.08.2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до ЄДРСР 12024116140000126 від 21.05.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого положеннями ч. 1 ст. 197-1 КК України.

Згідно Висновку експерта від 04.12.2024р за наслідками проведеного огляду земельної ділянки з кадастровим номером 3222487001:01:004:5454 на місцевості, що відбувся 03.10.2024 року було встановлено: доступ до земельної ділянки можливий тільки пішохідний, із земель загального користування, які мають невелику ширину ( фото 1-5); земельна ділянка по периметру огороджена металевим парканом (фото 8-12); проїзд до ділянки на автомобілі неможливий; на земельній ділянці розташований житловий будинок з терасою (фото 13,14).

Відповідна інформація підтверджує зазначену позивачами інформацію, що металевий паркан був встановлений 14 вересня 2025 року ОСОБА_4 з використанням невідомих підрядників, тобто і на час зміни власника.

Факт встановлення ними паркану не заперечувався відповідачами. Також факт монтажу паркану ОСОБА_4 підтверджено показаннями свідка ОСОБА_10 .

Суд враховує правову позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладену в постанові 30 вересня 2025 року у справі N? 705/1744/16-ц:

Тлумачення статті 391 ЦК України свідчить, що негаторний позов - це вимога власника про усунення перешкод. Тобто негаторний позов подається з метою усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном, тобто припинення неправомірних дій, не пов?язаних з порушенням володіння. Негаторний позов може вчинятися тоді, коли майно не вибуває з володіння власника, тобто при порушенні насамперед такої правомочностей власника, як користування та розпорядження своїм майном. Належним відповідачем у негаторному позові є особа, яка перешкоджає власнику користуватися та розпоряджатися своїм майном.

Враховуючи наведене, а також те, що фактично відповідачі проживають на земельній ділянці, належній третій особі, суд приходить до висновку, що зміна 18.10.2024р власника земельної ділянки, кадастровий номер 3222487001:01:004:5189, не впливає на визначення належного відповідача у справі. Тобто належним відповідачем є особа що створила перешкоди власнику користуватися та розпоряджатися своїм майном, наявність у такого перешкоджальника права власності на інше майно, в тому числі використане для створення перешкод значення не матиме.

Суд враховує як доказ Висновок експерта Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України Плюти ТП. N? 19/111/24/74172 від 04.12.2024р, в якому вказано: «В матеріалах наданих на дослідження містяться фото матеріали відповідно до яких встановлено що до 17.09.2024р земельні ділянки з кадастровими номерами 3222487001:01:004:5454, 3222487001:01:004:5455, 3222487001:01:004:5456, 3222487001:01:004:5457 та 3222487001:01:004:5189 використовувались як одна спільна земельна ділянка (зображення НОМЕР_2 ) в подальшому межі земельної ділянки з кадастровим номером 3222487001:01:004:5454 були огороджені парканом (зображення 8, 9). Також і обстеження в натурі на місцевості земельних ділянок з кадастровими номерами 3222487001:01:004:5454, 3222487001:01:004:5455, 3222487001:01:004:5456, 3222487001:01:004:5457 та 3222487001:01:004:5189 встановлено, що ділянки використовувались як одна спільна ділянка про що свідчить пішохідні доріжки та висаджені вздовж них зелені насадження (фото 31, 34)».

Відсутність парканів між земельною ділянкою з кадастровим номером 3222487001:01:004:5189 та ділянками з кадастровими номерами 3222487001:01:004:5455, 3222487001:01:004:5456, 3222487001:01:004:5457 підтверджено також показаннями свідків, допитаних в судовому засіданні.

Відповідно до частин 1, 2 статті 106 3К України N 2768-І, спосіб закріплення спільних меж між земельними ділянками визначається за згодою власників таких земельних ділянок. Межовими знаками можуть бути природні чи штучні споруди і рубежі (річки, струмки, канали, лісосмуги, рослинні смуги, дерева, стежки, рівчаки, стіни, паркани, огорожа, шляхові споруди, бетонні або металеві стовпи, плити, моноліти, камені, інші споруди і рубежі), що збігаються із межею земельної ділянки або спеціально встановлюються на ній. Межові знаки на водних об?єктах не встановлюються.

Враховуючи вказані положення ст 106 3К та підтверджене узвичаєне тривале використання земельних ділянок з кадастровими номерами 3222487001:01:004:5454, 3222487001:01:004:5455, 3222487001:01:004:5456, 3222487001:01:004:5457 та 3222487001:01:004:5189 як одна спільна ділянка, то в разі виникнення станом на дату встановлення паркану (14.09.2025р) у відповідачів бажання встановити спільний межовий знак, вони як суміжні користувачі мали запропонувати власникам ділянки з кадастровим номером 3222487001:01:004:5454 (в тому числі позивачці) встановити такий спільний межовий знак і врахувати за наявності волю власників щодо того, якої конструкції повинен бути паркан (прозорим, суцільним, чи частково прозорим), з якого матеріалу повинна бути конструкція, його висоту. Також між сторонами повинно було бути вирішено питання розподілу витрат на його встановлення.

Відповідачі з жодними зверненнями до позивача не звертались, що не заперечувалось при розгляді справи.

Твердження позивачки про встановлення паркану здійснено шляхом незаконного проникнення на її земельну ділянку, суд не приймає до уваги, оскільки доказів цим обставинам не надано, а сам лиш факт розміру та висоти паркану (більше 3,0 метрів в висоту), не може ототожнюватись з такими обставинами.

При вирішенні спору, суд враховує положення п. 6.1.34 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій»: висоту огорожі слід встановлювати згідно з вимогами ДБН Б.2.2-5 та правилами благоустрою населених пунктів. Встановлення огорожі не може погіршувати інсоляцію житлових будинків на суміжних територіях.

Відповідно до п. 6.7. ДБН Б.2.2-5:2011 імперативно визначено, що Висота огорожі має бути не більше ніж 2,0 м. на межі сусідніх земельних ділянок для забезпечення нормативної інсоляції та провітрювання суміжних територій.

Враховуючи наявні в справі матеріали суд погоджується що встановлений відповідачами паркан порушує визначені ДБН Б.2.2-12:2019 та ДБН Б.2.2-5:2011 вимоги.

Суд враховує що саме відповідач ОСОБА_4 разом зі своєю дружиною відповідачем ОСОБА_3 здійснили продаж в тому числі Позивачці земельної ділянки кадастровий номер 3222487001:01:004:5454, загальною площею: 0,06 га та розташованого на ній житлового будинку. Умови відповідного договору купівлі-продажу від 31 березня 2023 року не містять погодження встановлення паркану.

Коли Відповідачі продавали в тому числі Позивачці відповідне домоволодіння та земельну ділянку то жодний паркан на межі з внутрішніми земельними ділянками був відсутній та ОСОБА_1 вільно використовувала доступ до будинку по наявним облаштованим доріжкам. Раптово закривши доступ до Будинку парканом відповідачі по суті в односторонньому порядку змінили умови проживання в будинку, який самі й продали. Допитані судом свідки підтвердили що паркан встановлений виключно на межі з ділянками ОСОБА_1 , інші землевласники мають вільний доступ до свої будинків.

Враховуючи вищевикладене, на підставі наданих сторонами доказів, суд приходить до висновку, що права позивачки є порушеними та такими, що підлягають захисту, а тому їм слід усунути перешкоди в користуванні домоволодінням та земельною ділянкою шляхом шляхом демонтажу встановленого на ній металевого забору (огорожі).

Щодо знесення будівлі.

Частиною першою статті 9 Закону України «Про архітектурну діяльність» передбачено, що будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об`єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку, визначеному Законом України «Про регулювання містобудівної документації».

Положенням частини другої статті 8 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено, що планування та забудова земельних ділянок здійснюється їх власниками чи користувачами в установленому законодавством порядку.

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України об`єкт нерухомості відноситься до самочинного будівництва за наявності однієї із наведених умов: земельна ділянка не відведена для цієї мети; відсутній належний дозвіл на будівництво; відсутній належним чином затверджений проект; під час будівництва допущені істотні порушення будівельних норм і правил.

За змістом частин четвертої та сьомої статті 376 ЦК України залежно від ознак самочинного будівництва особи, зазначені у цих пунктах, можуть вимагати від особи, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво: знесення самочинно збудованого об`єкта або проведення перебудови власними силами або за її рахунок; приведення земельної ділянки в попередній стан або відшкодування витрат.

З урахуванням змісту зазначеної норми у поєднанні з положеннями статей 16, 386, 391 ЦК України позивачами за такими вимогами можуть бути відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування та інші особи, право власності яких порушено самочинним будівництвом.

Отже, за змістом статті 376 ЦК України вимоги про знесення самочинного будівництва інші особи можуть заявляти за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою. Такий висновок узгоджується з нормами статей 3, 15, 16 ЦК України, статті 4 ЦПК України згідно з якими кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 19 листопада 2014 року у справі № 6-180цс14, а також неодноразово була підтримана Верховним Судом, зокрема у постановах: від 10 квітня 2019 року у справі № 127/27333/16-ц (провадження № 61-663св18), від 24 липня 2019 року у справі № 369/8107/15-ц (провадження № 61-30914св18), від 20 листопада 2019 року у справі № 685/1537/17-ц (провадження № 61-13076св19).

Збудований об`єкт нерухомості може бути знесений особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок лише на підставі судового рішення у випадках, передбачених частинами четвертою та сьомою статті 376 ЦК України, а саме: якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, що здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці; якщо така забудова порушує права інших осіб; якщо проведення перебудови об`єкта є неможливим; особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, відмовляється від проведення перебудови відповідно до прийнятого судом рішення.

У пунктах 5, 22, 24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 6 «Про практику застосування судами статті 376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва)» судам роз`яснено, що, розглядаючи позови про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості відповідно до вимог статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та положень частини сьомої статті 376 ЦК України, мають встановлювати, чи було видано особі, яка здійснила самочинне будівництво, припис про усунення порушень, чи можлива перебудова об`єкта та чи відмовляється ця особа від такої перебудови.

Знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил (у тому числі за відсутності проекту), допустиме лише за умови, якщо неможливо здійснити перебудову нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Частиною першою статті 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З пояснень позивача вбачається, що на суміжній земельній ділянці відповідачами проводиться будівництво нежитлової будівлі, яка перешкоджає її вільному користуванню своєю власністю, при цьому не довела неможливості реконструкції спірної забудови, чи знесення лише її певної частини. Судом враховується, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності, тому підстави для задоволення позову в цій частині задоволенню не підлягає. Доводи позивачки, що при будівництві спірного приміщення допустив численні грубі порушення ДБН, а також інші порушення її прав, не спростовують вимоги закону про те, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою та можливе лише у разі неможливості здійснення перебудови, що не було доведено позивачем, незважаючи на те, що це було його процесуальним обов`язком відповідно до статей 12, 81 ЦПК України.

Щодо скасування повідомлення.

Суд не вбачає підстав для задоволення заявленої до відповідачів вимоги визнати незаконним та скасувати Повідомлення про початок виконання будівельних робіт реєстраційний номер ІУ051240326303 зареєстроване 27.03.2024 року в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва Державною інспекцією архітектури та містобудування України щодо нового будівництва садового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Як вказано у Висновку експерта Плюти Т.П. N? 19/111/24/74172 від 04.12.2024р в межах земельної ділянки з кадастровим номером N? 3222487001:01:004:5189 знаходиться нежитлова будівля частина бетонного фундаменту якої знаходиться на вузькому проході з кадастровим номером 3222487001:01:004:5454.

Як зазначено самою позивачкою в заяві про зміну позовних вимог, згідно якої і заявлена відповідна вимога позивачка стверджує що зареєстроване Повідомлення про початок виконання будівельних робіт N? ГУ051240326303 від 27.03.2024р стосувалося будівництва існуючого нежитлового об`єкту ніж існуюча нині нежитлова будівля оскільки як площа, так і місце розташування реального існуючого нежитлового будинку та запланованого садового будинку ніяк не узгоджуються між собою.

Таким чином Позивачкою не доведено як реєстрація Повідомлення про початок виконання будівельних робіт N? IУ051240326303 від 27.03.2024р впливає на її права та інтереси, а також необхідність знесення такої будівлі.

Відповідно до статті Конституції України будь-яка особо має право звернутися до суду, якщо її права порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У Постанові Касаційного цивільного суду Верховного суду (надалі - «КЦС ВС») від 14 серпня 2020 року у справі N? 826/14568/15 сказано: «43. Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. ???Крім того, заінтересованість повинна мати правовий характер, який виявляється в тому, що рішення суду повинно мати правові наслідки для позивачів. ????Заінтересованість повинна мати об?єктивну основу. Для відкриття провадження у справі недостатньо лише суб?єктивного твердження позивачів, наведеного у позовній заяві, про порушення права, свободи або законного інтересу. Юридична заінтересованість не випливає з факту звернення до суду, а повинна передувати йому.»

Позивачкою не доведено що реєстрація Повідомлення про початок виконання будівельних робіт N? IV051240326303 від 27.03.2024р порушує її права та інтереси тому в цій частині позов підлягає відхиленню.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 2, 4, 5, 10, 12, 76-83, 141, 209-211, 223, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа ОСОБА_6 , Головне управління Держгеокадастру у місті Києві та Київській області про усунення перешкод - задовольнити частково.

Зобов`язати ОСОБА_3 , ОСОБА_4 усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою з кадастровим номером 3222487001:01:004:5454, площею 0,06га шляхом демонтажу встановленого на земельній ділянці з кадастровим номером 3222487001:01:004:5454 металевого забору (огорожі).

В іншій частині позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 30 липня 2026 року.

Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ