Ухвала суду № 138628263, 29.07.2026, Корольовський районний суд м. Житомира

Справа № 296/1743/23

4-с/296/43/26

У Х В А Л А

Іменем України

29 липня 2026 рокум. Житомир

Суддя Корольовського районного суду м.Житомира Маслак В.П., розглянувши матеріали справи за скаргою ОСОБА_1 на дію/бездіяльність головного державного виконавця Корольовського відділу державної виконавчої служби у місті Житомирі Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Бєльського Олександра Сергійовича,-

ВСТАНОВИВ:

У провадження судді Корольовського районного суду м. Житомира Маслак В.П. надійшли матеріали вказаної скарги, в якій ОСОБА_1 просить:

- визнати дії державних виконавців Корольовського відділу державної виконавчої служби у місті Житомирі Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Первушиної Юлії Олександрівни та Бєльського Олександра Сергійовича протиправними;

- визнати протиправною та скасувати постанову про визначення розміру мінімальних витрат виконавчого провадження від 23.07.2024 року;

- визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу від 02.07.2025 року;

- визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу від 29.04.2026 року;

- визнати протиправною та скасувати постанову про арешт коштів боржника від 29.04.2026 року;

- визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору від 29.04.2026 року по виконавчому провадженню №75603924;

- визнати протиправною та скасувати постанову про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження від 12.05.2026 року;

- визнати протиправною та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження від 17.06.2026 року.

Слід також зазначити, що суддя Маслак В.П. у період з 29.06.2026р. по 24.07.2026р. перебувала у щорічній відпустці.

Дослідивши надані матеріали скарги, судом встановлено, що у відкритті провадження у справі слід відмови, виходячи з наступного.

Статтею 447 ЦПК України передбачено право сторін виконавчого провадження звернутися до суду із скаргою, якщо вони вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до ч.1 ст.448 ЦПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Тобто, зазначеними нормами ЦПК України передбачено можливість оскарження дій державного виконавця до того суду, який видав виконавчий документ на виконання свого рішення, ухваленого в порядку цивільного судочинства. Така скарга подається з метою судового контролю за виконанням судового рішення, ухваленого у цивільній справі.

Виконавче провадження є особливою процедурою виконання виконавчих документів, у тому числі судових рішень, що врегульована процесуальними кодексами (ЦПК України, КАС України, ГПК України) та Законом України «Про виконавче провадження».

За змістом пункту 5 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» постанови державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, приватних виконавців про стягнення основної винагороди є окремими виконавчими документами.

Згідно з ч. 1 ст. 42 Законом України «Про виконавче провадження» кошти виконавчого провадження складаються з виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; авансового внеску стягувача; стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

Примусовому виконанню підлягають не лише виконавчі документи, видані судами в передбачених законом випадках на виконання судових рішень, але й постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу.

За загальними правилами процесуальних кодексів скарги на рішення, дії та бездіяльність службових осіб під час виконання судових рішень подаються за юрисдикцією того суду, який ухвалив судове рішення, що знаходиться на виконанні.

Крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначеного наведеними нормами процесуального законодавства, відповідні спеціальні норми встановлені Законом України «Про виконавче провадження».

Згідно із ч. 1 ст. 74 Законом України «Про виконавче провадження», рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

При цьому частиною 2 статті 74 зазначеного Законом України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Натомість згідно з правилами адміністративного судочинства щодо особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця за частиною першою статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово висновувала, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.

Подібні за змістом висновки про застосування норм права викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15, від 14 листопада 2018 року у справі № 906/515/17, від 16 січня 2019 року у справі № 910/22695/13, від 07 лютого 2019 року у справі № 927/769/16, від 03 квітня 2019 року у справі № 370/1034/15, від 11 вересня 2019 року у справі № 925/138/18, від 15 січня 2020 року, від 23 листопада 2021 року у справі № 175/1571/15, від 26 жовтня 2022 року у справі № 229/1026/21, від 18.03.2026 року у справі № 619/10103/24, тобто судова практика є сталою, змін не зазнавала, є обов`язковою для застосування судами нижчих юрисдикцій відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , інтереси якої представляє ОСОБА_2 , оскаржує правомірність дій державного виконавця при винесенні постанов про визначення розміру мінімальних витрат виконавчого провадження, накладення штрафу, стягнення виконавчого збору, що полягало у неправильному застосуванні виконавцем норм Закону.

Враховуючи вищенаведені норми закону та практику Верховного Суду, скарга ОСОБА_1 , інтереси якої представляє ОСОБА_2 , на рішення державного виконавця, зокрема, про визначення розміру мінімальних витрат виконавчого провадження, стягнення штрафу та стягнення виконавчого збору має розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

Частиною 4 ст. 188 ЦПК України не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до приписів п. 2 ч. 4 ст. 185 ЦПК України заява повертається у випадках, коли порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 188 цього Кодексу).

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про наявність підстав для повернення скарги, оскільки частина заявлених ОСОБА_1 вимог, а саме, про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу, постанови про стягнення виконавчого збору, визначення розміру мінімальних витрат виконавчого провадження, стягнення виконавчого збору- не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Також скаржнику слід роз`яснити право звернення з позовом про визначення розміру мінімальних витрат виконавчого провадження, накладення штрафу, стягнення виконавчого збору до відповідного адміністративного суду за правилами, встановленими КАС України.

Керуючись статтями 186, 188, 447-1 Цивільного процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Скаргу ОСОБА_1 на дію/бездіяльність головного державного виконавця Корольовського відділу державної виконавчої служби у місті Житомирі Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Бєльського Олександра Сергійовича- повернути.

Копію ухвали про повернення скарги, разом із усіма доданими до неї матеріалами надіслати особі, яка її подала.

Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання суддею та може бути оскаржена до Житомирського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Суддя В. П. Маслак