Рішення № 138625846, 15.06.2026, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15.06.2026 Справа №607/20843/25 Провадження №2/607/2461/2026

місто Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді Якімця Т.І.,

за участю секретаря судового засідання Трембач С.О.,

за участі сторін:

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача адвоката Кантелюка Т.-Т. Ю.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Кантелюк Томаш-Теодор Юрійович, до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради про позбавлення батьківських (материнських) прав та збільшення розміру аліментів

У С Т А Н О В И В :

І. Описова частина

1. Стислий зміст позовної заяви

07 жовтня 2025 року представник ОСОБА_1 адвокат Кантелюк Т.-Т.Ю. звернувся до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області з цивільним позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради (далі також УСМПЗД) про: 1) позбавлення батьківських (материнських) прав ОСОБА_2 відносно її малолітньої доньки: ОСОБА_3 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 ; 2) збільшення розміру аліментів, що підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання доньки: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 3 196 грн, щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи

з 27 вересня 2025 року та до досягнення дитиною повноліття.

В обґрунтування позовних вимог представник ОСОБА_1 адвокат Кантелюк Т.-Т.Ю. зазначив, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірваний рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 25 вересня 2023 року. У цьому шлюбі у них народилася донька ОСОБА_3 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає разом із батьком.

Адвокат у позові зауважив, що ОСОБА_2 систематично ухиляється від виконання свого обов`язку щодо виховання малолітньої дитини, у зв`язку з цим позивач звертався до суду, утім рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 березня 2024 року (справа № 607/20064/23) у задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відмовлено, проте попереджено про необхідність змінити ставлення до виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання дочки ОСОБА_3 , оскільки ухилення від них є підставою для позбавлення батьківських прав.

Представник позивача звертає увагу суду, що УСМПЗД зазначило, що в період з 07 березня 2024 року по 13 серпня 2025 року в службу у справах дітей УСМПЗД не надходило жодних звернень від ОСОБА_2 щодо будь-яких обмежень у її спілкуванні з донькою. Також, у них відсутня інформація щодо перешкоджання з боку батька ОСОБА_1 у виконанні ОСОБА_2 її батьківських обов`язків та виконання нею рішення суду від 07 березня 2024 року.

У позові зазначено, що ОСОБА_2 довгий час проживає за кордоном. Упродовж тривалого часу зовсім не цікавиться емоційним та фізичним станом доньки, проявляє байдужість щодо неї, її потреб та здоров`я. Зазначені факти можна розцінювати як ухилення матері від виховання дитини, свідомого нехтування нею своїми обов`язками, що підтверджує відсутність серйозного ставлення відповідача до своїх батьківських обов`язків.

Крім того, у позові вказано, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 березня 2024 року (справа № 607/20064/23) вирішено стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти, однак відповідач не виконує це рішення, що також свідчить про ухилення матері від виконання своїх обов`язків щодо дитини.

В аспекті збільшення розміру аліментів представник позивача вказав, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 березня 2024 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на доньку в розмірі 2 272 грн. Проте, у 2025 році розмір прожиткового мінімуму в Україні для дітей віком

до 6 років становить 2 563 грн та 3 196 грн для дітей від 6 до 18 років, а їхній дочці на момент подання цього позову вже виповнилося 6 років, тому, позивач бажає збільшити розмір аліментів на утримання спільної доньки сторін до 3 196 грн, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

2. Стислий зміст відзиву, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив

Відповідач ОСОБА_2 своїм правом на відзив, що передбачене статтею 178 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України), не скористалася.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради та ІНФОРМАЦІЯ_2 своїм правом подати письмові пояснення щодо позову, передбаченим статтею 181 ЦПК України, не скористалися.

3. Процесуальні дії та хронологія руху справи в суді

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 жовтня 2025 року відкрито провадження у цій цивільній справі та постановлено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 квітня 2026 року залучено до участі у цивільній справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ІНФОРМАЦІЯ_2 (ТОМ ІНФОРМАЦІЯ_3 ).

Протокольною ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 травня 2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Кантелюк Т.-Т.Ю. в судовому засіданні позов підтримали у повному обсязі з підстав викладених у ньому та просили його задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася з невідомих суду причин, хоча про місце, день та час розгляду справи повідомлялася належним чином.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: УСМПЗД ТМР та ТОМ ТЦК та СП в судове засідання не з`явилися з невідомих суду причин, хоча про місце, день та час розгляду справи повідомлялися належним чином.

Відповідно до частини першої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Статтею 128 ЦПК України унормовано особливості виклику учасників справи у судове засідання судовими повістками про виклик. Верховний Суд, аналізуючи приписи пункту 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України, зазначив, що відмітка про відсутність особи за адресою місця проживання вважається врученням судової повістки цій особі, отже, наведена норма права дає підстави вважати, що врученою судова повістка вважається в день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження (постанова від 30 листопада 2022 року, справа № 760/25978/13-ц).

Згідно з частиною четвертою статті 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Тож суд вважає за можливе проведення судового засідання за відсутності учасників справи, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та прийняття законного і обґрунтованого рішення.

Такий висновок суду кореспондує з висновком Верховного Суду, який полягає у тому, що у випадку якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (постанова від 01 жовтня 2020 року, справа № 361/8331/18).

Відтак, суд вважає, що відповідач про дату та час розгляду справи повідомлена належним чином, а тому, відповідно до статті 280 ЦПК України, справу слід вирішити на підставі наявних доказів та постановити заочне рішення.

Дослідивши та оцінивши докази у справі в їх сукупності, заслухавши думку сторони позивача, суд встановив такі обставини справи.

ІІ. Мотивувальна частина

1. Фактичні обставини встановлені судом.

Рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 25 вересня 2023 року (справа № 444/2275/23) розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , укладений 12 червня 2019 року в Тернопільському міськрайонному відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області, актовий запис № 903 (а.с. 15, 16).

ІНФОРМАЦІЯ_4 народилася ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим Тернопільським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області, актовий запис № 2150. Батьками дитини зазначені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с. 12).

Відповідно до витягу з реєстру територіальної громади від 02 жовтня 2025 року №2025/014439698 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.14).

Згідно з відповідями Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 04 грудня 2023 року № 91-59782/18/23-Вих та від 15 грудня 2025 року № 19/98266-25-Вих, ОСОБА_2 у період з 01 січня 2020 року до 15 грудня 2025 року п`ять разів перетинала державний кордон України: 03 березня 2022 року виїхала з України через пункт пропуску «Рава-Руська»; 14 травня 2022 року в`їхала в Україну через пункт пропуску «Рава-Руська»; 22 травня 2022 року виїхала з України через пункт пропуску «Рава-Руська»; 21 вересня 2022 року в`їхала в Україну через пункт пропуску «Рава-Руська»; 15 жовтня 2022 року виїхала з України через пункт пропуску «Рава-Руська». Відомостей про її подальший в`їзд в Україну не виявлено (а.с. 34, 63).

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 березня 2024 року (справа № 607/20064/23) відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо доньки ОСОБА_4 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 . Попереджено відповідача про необхідність змінити ставлення до виконання своїх батьківських обов`язків, оскільки ухилення від них є підставою для позбавлення батьківських прав. Також цим судовим рішенням покладено на УСМПЗД контроль за виконанням відповідачем своїх батьківських обов`язків (а.с. 17 25).

Додатковим рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 березня 2024 року (справа № 607/20064/23) стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на доньку ОСОБА_3 в розмірі 2 272 грн, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи

з 16 жовтня 2023 року і до досягнення дитиною повноліття (а.с. 26 30).

Відповідно до довідки про розмір аліментів, сплачених у твердій грошовій сумі, виданої Жовківським відділом державної виконавчої служби у Львівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 04 липня 2025 року № 19695, ОСОБА_1 дійсно не отримував аліментів з ОСОБА_2 у березні червні 2025 року 0 грн (а.с. 33).

08 серпня 2025 року представник ОСОБА_1 адвокат Кантелюк Т.-Т.Ю. звернувся із адвокатським запитом до УСМПЗД про надання інформації. Згідно з відповіддю на запит від 13 серпня 2025 року № 23212/2025, в якій зазначено, що в період з 07 березня 2024 року по 13 серпня 2025 року в службу у справах дітей УСМПЗД не надходило жодних звернень від ОСОБА_2 щодо будь-яких обмежень у її спілкуванні з донькою ОСОБА_3 . Також, у них відсутня інформація щодо перешкоджання з боку батька ОСОБА_1 у виконанні ОСОБА_2 обов`язків щодо виховання доньки ОСОБА_3 та виконання нею рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 березня 2024 року, а також щодо зміни ставлення ОСОБА_2 до виконання своїх батьківських обов`язків (а.с. 31, 32).

Згідно з актом обстеження умов проживання від 12 серпня 2025 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 без реєстрації проживають за адресою: АДРЕСА_2 . Умови їх проживання є задовільними. Помешкання облаштоване меблями та необхідними побутовими речами. Для виховання і розвитку дитини створено належні умови: облаштовано місце для сну та занять, наявні іграшки, розвивальні ігри й дитячі книги. Санітарно-гігієнічні умови задовільні, стосунки в сім`ї доброзичливі (а.с. 35, 36).

Як убачається з психолого-педагогічної характеристики вихованки старшої групи ТЗДОЯС № 23 ОСОБА_3 , дитина відвідує заклад з травня 2022 року. Вихованням дівчинки займається тато, він приводить та забирає ОСОБА_4 з садка, оплачує харчування дитини у ЗДО, цікавиться поведінкою дитини та бере активну участь у житті групи та закладу (а.с. 37).

У консультативній карті від 16 вересня 2025 року та консультативному висновку ОСОБА_3 , з-поміж іншого зазначено, що дитина орієнтована у власній особистості, просторі та оточенні; поведінка в межах обстеження активна, однак спостерігається підвищена рухова розгальмованість, імпульсивність, труднощі з дотриманням інструкцій. Емоційний фон нестійкий, з перепадами настрою, підвищена чутливість до неуспіху. Уявлення про себе нестійке, переважають негативні судження. Відзначається підвищена потреба в підтримці та схваленні з боку дорослого. Контакт встановлюється при наявності підтримки, дитина готова до взаємодії, бере участь у діяльності. Дитина потребує подальшого психокорекційного супроводу з метою розвитку навичок довільної регуляції поведінки та самоконтролю, покращення уваги, формування позитивної самооцінки, мовленнєвих навичок, стабілізації емоційного фону, розвитку емоційної регуляції та формування безпечної прив`язаності. Відвідує корекційно-розвиткові заняття (а.с. 38 40).

Згідно з висновком органу опіки та піклування, затвердженим рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 18 березня 2026 року № 354, орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 щодо малолітньої дитини ОСОБА_3 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 87 89).

Згідно з відповіддю Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 27 березня 2026 року № 19.5.1/23148-26-Вих,

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 01 січня 2020 року

по 27 березня 2026 року не перетинала державний кордон України, відповідних відомостей в базі даних не виявлено (а.с. 86).

2. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

2.1. В Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу, а закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частини перша та друга статті 8 Конституції України). Частиною першою статті 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Конституцією України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом (частина перша статті 55). Частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод (пункт 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 грудня

1997 року №9-зп).

Відповідно до частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення; у передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно з частинами першою, другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави; суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Частиною першою статті 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 10 ЦПК України закріплено: суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (частина перша); суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (частина друга); суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (частина четверта); забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (частина десята).

2.2. Відповідно до статті 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття; повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків (частина друга); сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (частина третя).

Питання батьківства (материнства), інституту шлюбу та сім`ї, пріоритетності захисту інтересів дітей є стрижневими аспектами національної правової системи, що унормовані Сімейним кодексом України (далі СК України), Законом України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року №2402-III (далі Закон №2402), іншими актами законодавства України. На максимальний захист інтересів дітей спрямовано дію й низки міжнародних актів.

За принципом 6 Декларації прав дитини (прийнята резолюцією 1386 (ХIV) Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 року), дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, якщо це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і, в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітню дитину не слід, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, розлучати зі своєю матір`ю.

Відповідно до пункту 1 статті 3 Конвенції ООН про права дитини (далі Конвенція) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Статтею 9 Конвенції передбачено: держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (пункт 1); держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини (пункт 3).

Частиною першої, другої статті 27 цієї Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини; батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

2.3. Забезпечення найкращих інтересів дитини це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону №2402).

Частиною першою статті 8 Закону №2402 передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону №2402).

Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частини восьма, дев`ята статті 7 СК України).

Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (стаття 141 СК України).

Обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені статтею 150

СК України: батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини (частина перша); батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток (частина друга); батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя (частина третя); батьки зобов`язані поважати дитину (частина четверта).

У частинах першій та третій статті 151 СК України зазначено, що батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини; батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.

Згідно з частинами другою і четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;

6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини. Тобто перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.

У пунктах 15 та 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30 березня 2007 року №3 (далі Постанова) роз`яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема, ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

При цьому у пункті 18 Постанови звернуто увагу на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Для встановлення таких обставин суду потрібно ретельно та ґрунтовно досліджувати наявні докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, обов`язково здійснювати необхідні дії для залучення відповідача у справі та з`ясування його позиції й обґрунтувань.

Європейський суд з прав людини у справі «Савіни проти України» від 18 грудня

2008 року (заява №39948/06) зазначив, що хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати, що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (справа «Ньяоре проти Франції»/«Gnahore v. France», №40031/98, пункт 59, ECHR 2000-IX). Отже, відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава-відповідач повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини (справа «Скоццарі та Дж`юнта проти Італії»/«Scozzari & Giunta v. Italy», [GC], №39221/98 і №41963/98, пункт 148, ЄСПЛ 2000-VIII).

Зокрема, якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує («mutatis mutandis», справа «Хазе проти Німеччини»/«Haase v. Germany», №11057/02, пункт 99, ЄСПЛ 2004-III (витяги)). При винесенні рішення про відібрання дитини від батьків може постати необхідність врахування цілої низки чинників. Можливо, потрібно буде з`ясувати, наприклад, чи зазнаватиме дитина якщо її залишать під опікою батьків, жорстокого поводження, чи страждатиме вона через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки, або визначити, чи виправдовується встановлення державної опіки над дитиною станом її фізичного або психічного здоров`я (справи «Валлова і Валла проти Чеської Республіки»/«Wallova and Walla v. the Czech Republic», №23848/04, пункт 72, від 26 жовтня 2006 року; «Гавелка та інші проти Чеської Республіки»/«Havelka and Others v. the Czech Republic», №23499/06, пункт 57, від 21 червня 2007 року).

З іншого боку, сам той факт, що дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків (справа «К.А. проти Фінляндії»/«K.A. v. Finland», №27751/95, пункт 92, ЄСПЛ 2003-I). Такий захід не можна також виправдовувати виключно посиланням на ненадійність ситуації, адже такі проблеми можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз`єднання сім`ї, наприклад, забезпеченням цільової фінансової підтримки та соціальним консультуванням (справа «Мозер проти Австрії»/«Moser v. Austria»), №12643/02, пункт 68, від 21 вересня 2006 року).

Крім того, оцінюючи процес вирішення питання про встановлення опіки, який завершився рішенням про роз`єднання сім`ї, суд повинен, зокрема, переконатися, чи ґрунтуються висновки національних органів на достатній доказовій базі (яка, за потреби, може включати показання свідків, висновки компетентних органів, психологічні та інші експертні висновки та медичні довідки), і чи мали заінтересовані сторони, зокрема батьки, достатні можливості брати участь у вирішенні такого питання («mutatis mutandis», ухвали у справах: «Шульц проти Польщі»/«Schultz v. Poland», №50510/99, від 08 січня 2002 року; «Реммо і Узункая проти Німеччини»/«Remmo and Uzunkaya v. Germany», №5496/04, від

20 березня 2007 року; та «Полашек проти Чеської Республіки»/«Polasek v. Czech Republic», № 31885/05, від 08 січня 2007 року). Суд також повинен врахувати, чи самим дітям було надано можливість висловити свою думку, коли цього вимагали обставини (пункти 49 51).

Страсбурзький суд зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення від

16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09).

Відтак, суд констатує, що у кожній конкретній справі насамперед необхідно брати до уваги інтереси дитини, її право виховуватися у сім`ї за участі батька і матері; зростання дитини у сім`ї є найбільшим природним, традиційним способом її виховання й тільки встановивши, що перебування дитини під опікою її батьків (або окремо матері чи батька) несе реальну загрозу інтересам дитини, зважаючи на встановлені обставини справи, пов`язані з тривалим та систематичним нехтуванням батьками (матір`ю/батьком) своїми обов`язками, як винятковий захід є прийнятним ухвалення рішення про позбавлення батьківських/материнських прав.

2.4. Відповідно до сімейного законодавства позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який супроводжується настанням істотних юридичних наслідків як для батька (матері), так і для дитини.

Позбавлення батьківських прав тягне за собою суттєві правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою (частина четверта статті 19 СК України).

У постанові Верховного Суду від 29 січня 2024 року (справа № 185/9339/21) вказано, що тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає можливість зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Отже, вирішуючи спір про позбавлення батьківських прав, суд передусім повинен дати оцінку дотриманню якнайкращих інтересів дитини, що передбачає пошук і знаходження балансу між усіма елементами, які потрібні для ухвалення справедливого судового рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, тощо), які надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є винятковим заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати виключно після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

2.5. Як було зазначено, судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 народилася ОСОБА_3 , батьками якої вказані: ОСОБА_1 (батько), ОСОБА_2 (мати).

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 березня 2024 року (справа № 607/20064/23) у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору УСМПЗД про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відмовлено. Попереджено ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання дочки ОСОБА_3 , оскільки ухилення від них є підставою для позбавлення батьківських прав; покладено на УСМПЗД контроль за виконанням відповідачем своїх батьківських обов`язків.

Додатковим рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 березня 2024 року (справа № 607/20064/23) стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на доньку в розмірі 2 272 грн, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 16 жовтня 2023 року і до досягнення дитиною повноліття.

Відповідно до частини першої статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

На підставі досліджених доказів судом встановлено, що відповідач не виконує своїх батьківських (материнських) обов`язків, не бере участі у вихованні дитини, не цікавиться станом її здоров`я, фізичним, духовним та моральним розвитком, не підтримує з нею жодних контактів, не виявляє інтересу до її життя та фактично самоусунулась від виконання батьківських обов`язків, а також не виконує рішення суду від 07 березня 2024 року, яким її попереджено про необхідність змінити ставлення до виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання дочки ОСОБА_3 , оскільки ухилення від них є підставою для позбавлення батьківських прав.

Відповідно до статей 164, 165, 166 СК України до батьків, які ухиляються від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню дитини та не здійснюють батьківського піклування, передбачено застосування такої правової санкції, як позбавлення батьківських прав.

Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із частинами першою третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (частина п`ята статті 19 СК України).

Згідно з висновком органу опіки та піклування, затвердженим рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 18 березня 2026 року № 354, орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , щодо малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Таким чином, позивач надав суду належні та допустимі докази ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків, які є законною підставою для позбавлення її батьківських (материнських) прав, та неможливості зміни її поведінки на краще, оскільки навіть після ухвалення рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 березня 2024 року (справа № 607/20064/23), яким відповідача попереджено про необхідність змінити ставлення до виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання дочки, відповідна поведінка не зазнала позитивних змін.

Отже, суд враховує, що після рішення суду від 07 березня 2024 року (справа №607/20064/23) ОСОБА_2 не вжила жодних заходів для відновлення стосунків із донькою ОСОБА_4 , не зверталася до органу опіки та піклування, не цікавилася умовами її проживання, станом здоров`я та розвитком, не підтримувала з дитиною жодного зв`язку. З пояснень ОСОБА_1 встановлено, що відповідачка жодного разу не телефонувала та не цікавилася життям дитини. Також, ОСОБА_2 виїхала за межі України

15 жовтня 2022 року й інформації щодо її повернення в Україну станом на кінець 2025 року немає. Сукупність наведених обставин свідчить не про тимчасові труднощі у виконанні батьківських обов`язків, а про свідоме та тривале ухилення від їх виконання, що є підставою для позбавлення батьківських прав відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України.

При цьому суд враховує, що відповідачка не скористалася наданими їй процесуальними правами, не подала відзиву на позов та не надала суду будь-яких доказів, які б спростовували наведені позивачем обставини.

Тож суд констатує, що позовні вимоги щодо позбавлення ОСОБА_2 батьківських (материнських) прав стосовно її малолітньої дитини є обґрунтованими, а їх задоволення буде повною мірою відповідати інтересам малолітньої дитини.

2.6. Щодо збільшення розміру аліментів, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої та другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 1989 року держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

СК України визначає засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов`язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов`язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім`ї та родичів (частина перша статті 1).

Як вказано у статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Згідно з вимогами частини першої та другої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Відповідно до статті 8 Закону № 2402, кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (стаття 180

СК України).

Способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними; за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі; за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина; спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів (частини перша третя статті 181 СК України).

Системне тлумачення зазначених норм дає підстави для висновку, що дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою, а способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. Вибір способу стягнення аліментів належить тому з батьків, разом з яким проживає дитина, і який є позивачем у справі про стягнення аліментів. Тобто, саме позивачу належить право вибору способу стягнення аліментів (у твердій грошовій сумі чи у частці від заробітку платника аліментів).

Згідно з частиною першою статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

У роз`ясненнях, зазначених у Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15 травня 2006 року №3 вказано, що вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен урахувати: стан здоров`я та матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення; розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у частині другій статті 182 СК України (див. пункт 17).

При цьому частиною другою статті 182 СК України визначено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19 листопада 2024 року №4059-ІХ у 2025 році встановлені наступні розміри прожиткового мінімуму на одну особу для дітей віком до 6 років 2 563 грн; для дітей віком від 6

до 18 років 3 196 грн.

Частиною першою статті 192 СК України визначено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15 травня 2006 року №3 роз`яснено, що відповідно до статті 192 СК України розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них. У новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили.

Враховуючи зміст статей 181, 192 СК України розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.

Відповідно до частини першої та другої статті 184 СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі; розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше; за заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період.

На підставі частини другої статті 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Натомість мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Враховуючи наведені вище обставини у їх сукупності, суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє повне підтвердження та є доведеними належними та допустимими доказами. Доказів, які б спростовували доводи наведені позивачем та встановлені судом, відповідач не надала. Суд вважає, що позовні вимоги про позбавлення відповідача батьківських прав та збільшення розміру аліментів є підставовими, водночас вимога про стягнення аліментів у збільшеному розмірі починаючи з 27 вересня 2025 року задоволенню не підлягає, оскільки аліменти у зміненому розмірі сплачуються з дня набрання відповідним рішенням суду законної сили.

ІІІ. Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви

3.1. Враховуючи наведене, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд доходить висновку, що позовні вимоги по суті є обґрунтованими та підлягають задоволенню, однак вимога про визначення моменту, з якого підлягає збільшенню розмір аліментів, підлягає частковому задоволенню.

Суд роз`яснює відповідачу, що відповідно до положень СК України вона має право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав. Поновлення батьківських прав неможливе, якщо дитина була усиновлена або на час розгляду справи судом дитина досягла повноліття.

3.2. При визначенні розміру аліментів суд враховує факт проживання малолітньої дитини з батьком; вік дитини, стан здоров`я та матеріальне становище дитини, матеріальний стан позивача, вартість життя на цей час та необхідність здійснення витрат як для забезпечення соціально-побутових потреб розвитку, здоров`я дитини, а також матеріальне становище платника аліментів, право одержувача аліментів на зміну розміру аліментів, а тому доходить висновку, що позов у цій частині необхідно задовольнити частково та збільшити розмір аліментів, визначений додатковим рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 березня 2024 року (справа № 607/20064/23) на малолітню дитину у розмірі 2 272 грн, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 16 жовтня 2023 року і до досягнення дитиною повноліття, та стягувати з відповідача на користь позивача аліменти на утримання малолітньої дитини у твердій грошовій сумі в розмірі 3 196 грн, щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з дня набрання цим рішенням законної сили та до досягнення дитиною повноліття.

3.3. Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову на відповідача.

Враховуючи, що позовні вимоги по суті задоволені, а часткове задоволення вимоги про збільшення розміру аліментів зумовлене лише визначенням моменту, з якого підлягають стягненню аліменти у збільшеному розмірі, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у повному розмірі 2 422,40 грн, сплачений позивачем при зверненні до суду, що підтверджується чеком № M4F87Bttd0I від 06 жовтня 2025 року (а.с. 1).

Керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 19, 76 78, 133, 137, 141, 223, 244, 247, 258 268,

273 274, 280 289, 352 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. Позов ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Кантелюк Томаш-Теодор Юрійович, до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради про позбавлення батьківських (материнських) прав та збільшення розміру аліментів задовольнити частково.

2. Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_2 , батьківських (материнських) прав щодо неповнолітньої доньки: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 .

3. Роз`яснити відповідачу ОСОБА_2 , що відповідно до частини першої статті 169 СК України мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.

4. Збільшити розмір аліментів, які стягуються з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначений додатковим рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 березня 2024 року у справі № 607/20064/23.

5. Стягувати з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_4 , аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі 3 196 (три тисячі сто дев`яносто шість) гривень щомісячно, але не менше 50 (п`ятдесяти) відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з дня набрання цим рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття.

6. Розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, підлягає індексації відповідно до закону.

7. Припинити з дня набрання цим рішенням законної сили стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 2 272 гривні, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, визначених додатковим рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 березня 2024 року у справі № 607/20064/23 та присуджених до стягнення починаючи з 16 жовтня 2023 року і до досягнення дитиною повноліття.

8. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

9. Стягнути із ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (

ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_4 ) судовий збір за розгляд справи у суді першої інстанції в розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 (сорок) копійок.

10. Відповідачу надіслати копію заочного рішення суду.

11. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

12. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

13. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

14. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

15. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, шляхом подання апеляційної скарги до Тернопільського апеляційного суду. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починається відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

16. Позивач має право оскаржити заочне рішення суду в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України.

17. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

18. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Тернопільського апеляційного суду у 30-денний строк з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складено 25 червня 2026 року.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_3 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради, адреса місцезнаходження: бульвар Тараса Шевченка, 1, м. Тернопіль, код ЄДРПОУ: 43459222.

Головуючий суддяТ. І. Якімець