Рішення № 138625796, 30.07.2026, Монастириський районний суд Тернопільської області

Справа № 344/8777/26

Провадження №2/603/293/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 липня 2026 року м. Монастириська

Монастириський районний суд Тернопільської області у складі:

головуючого судді Галіяна І. М.,

секретар судового засідання Бішко І. М.,

за відсутності учасників справи,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

у с т а н о в и в:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» (далі ТОВ «ФК «Процент») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 20305 від 02.10.2024 року в розмірі 37 632,60 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач вказує на те, що 02.10.2024 року між ТОВ «ФК «Процент» і ОСОБА_1 за допомогою вебсайту procent.com.ua було укладено кредитний договір № 20305. Відповідно до умов вказаного договору відповідачу надано кредит у розмірі 7 000,00 грн шляхом переказу на його платіжну картку на строк 730,00 днів зі встановленням плати за користування кредитом в розмірі 1 % в день. ТОВ «ФК «Процент» виконало свої зобов`язання за договором, надавши відповідачу кредитні кошти на вказаний ним у договорі картковий рахунок. Проте внаслідок неналежного виконання ОСОБА_1 умов договору в нього виникла заборгованість зі сплати процентів, розмір якої станом на 13.04.2026 року становив 37 632,60 грн. Оскільки строк договору не закінчився, позивач просить стягнути з ОСОБА_1 вказаний розмір заборгованості за процентами, а також судові витрати, що складаються з 2 662,40 грн сплаченого судового збору та 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

У відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 не погодився з позовними вимогами, вважає їх недоведеними у заявленому розмірі. Окрім того, звертає увагу суду, що сума позову значно перевищує суму кредиту. Просить суд ретельно перевірити правильність її розрахунку, законність нарахування процентів, комісій, штрафних санкцій та інших платежів, відповідність такого розрахунку вимогам чинного законодавства України, при розгляді справи керуватися принципами справедливості, добросовісності та розумності, а також врахувати правові гарантії, встановлені законодавством України для захисту прав споживачів фінансових послуг, та його скрутне матеріальне становище.

У відповіді на відзив представник позивача ТОВ «ФК «Процент» зазначає, що положення кредитного договору № 20305 від 02.10.2024 року відповідають законодавчим вимогам, зокрема ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», згідно з якою максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до ч. 4 цієї статті, не може перевищувати 1 %. На підставі наведеного просить стягнути з відповідача заборгованість за процентами за користування кредитом в сумі 37 632,60 грн, що нарахована за період з 12.10.2024 року по 05.04.2026 року відповідно до п. 1.2 кредитного договору за ставкою 1 % за кожен день користування кредитом (365 % річних) та графіку платежів, а також судові витрати.

Представник позивача ТОВ «ФК «Процент» в судове засідання не з`явився, разом з позовом подав клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач ОСОБА_1 належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи,не з`явився в судове засідання.

Суд встановив такі обставини.

02.10.2024 року ТОВ «ФК «Процент» (далі кредитодавець, товариство) і ОСОБА_1 (позичальник) за допомогою інформаційно-комунікаційної системи кредитодавця із використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором (625631) в електронному вигляді уклали кредитний договір № 20305, відповідно до якого п. 1.1 якого товариство зобов`язалося надати позичальникові грошові кошти в розмірі 7 000,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в строки, визначені цим договором.

За змістом п. 1.3 кредитного договору строк надання кредиту та строк дії договору становить 730 днів, зі сплатою кредиту вкінці строку користування згідно з додатком № 1 до цього договору.

Відповідно до п. 1.2 кредитного договору процентна ставка за користування кредитом становить 1 % від суми кредиту за кожен день користування кредитом (365 % річна процентна ставка).

Денна процентна ставка на дату укладення договору становить 1 % (п. 1.7 договору).

Відповідно до п. п. 2.4.1 кредитного договору позичальник зобов`язався у встановлений строк сплачувати нараховані проценти за користування кредитом, штрафні санкції (у разі наявності) та повернути кредит.

Згідно з п. 4.2 кредитного договору нарахування процентів за кредитним договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом. При цьому проценти за користування кредитом нараховуються щоденно, з дня його надання позичальнику (дня перерахування грошових коштів на електронний платіжний засіб позичальника), до дня повернення суми кредиту, визначеної у додатку № 1 до цього договору (зарахування грошових коштів на поточний рахунок товариства, зазначений у п. 9 цього договору) включно. Нарахування і сплата процентів проводиться на залишок заборгованості за кредитом.

Відповідно до п. 1.3 договору періодичність платежів зі сплати процентів ставить кожні 10 днів. Детальні терміни (дати) повернення кредиту та сплати процентів визначені в таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача, графіку платежів та реальної річної процентної ставки, що є додатком № 1 до цього договору.

Відповідно до п. 1.6 договору товариство зобов`язалось переказати суми кредиту на електронний платіжний засіб № НОМЕР_1 , що належить позичальникові. Переказ суми кредиту здійснюється товариством через платіжний сервіс (фінансову установу, що здійснює діяльність переказу коштів без відкриття рахунків) або іншим способом.

На підтвердження перерахунку позивачем 02.10.2024 року на рахунок відповідача № НОМЕР_2 коштів у сумі 7 000,00 грн за кредитним договором № 20305 від 02.10.2024 року ТОВ «ФК «Процент» надало відповідну квитанцію про виплату з платіжного сервісу «Platon».

Згідно з відповіддю АТ КБ «ПриватБанк» № 20.1.0.0.0/7-260704/16170-БТ від 06.07.2026 року на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_3 , на яку 02.10.2024 року здійснено зарахування коштів на суму 7 000,00 грн. Також банк надав виписку по вказаному рахунку за період з 02.10.2024 року до 07.10.2024 року та підтвердив, що фінансовий номер телефону ОСОБА_1 НОМЕР_4 .

До позовної заяви також додано копію паспорта споживчого кредиту (інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит), підписаного відповідачем із використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, Правил надання коштів та банківських металів у кредит ТОВ «ФК «Процент», затверджених наказом директора ТОВ «ФК «Процент» № 03/09-24П-1 від 03.09.2024 року.

Із детального розрахунку заборгованості (щоденні нарахування і погашення) за кредитним договором № 20305 від 02.10.2024 року відомо, що станом на 05.04.2026 року загальна сума заборгованості відповідача становила 44 601,60 грн, з яких: 6 969,00 грн строкова заборгованість за сумою кредиту, 37 632,60 грн прострочена заборгованість за несплаченими процентам за користування кредитом.

Як видно зі змісту цього розрахунку ОСОБА_1 12.10.2024 року здійснив платіж на повернення кредиту на суму 731,00 грн, з яких 700,00 грн зараховано у сплату процентів за кредитом, а 31,00 грн тіла кредиту. Відсотки за вказаним договором нараховувались у період з 02.10.2024 року до 05.04.2026 року за ставкою 1 % у день.

Суд, розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши зібрані по справі докази, вважає, що позовні вимоги ТОВ «ФК «Процент» слід задовольнити з таких підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до правил ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ч. 2 ст. 638 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (ст. ст. 1046-1053), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За змістом ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору (ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України).

Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

У ч. 4 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що денна процентна ставка розраховується у процентах за формулою: ДПС = (ЗВСК/ЗРК)/t ? 100%, де ДПС - денна процентна ставка; ЗВСК - загальні витрати за споживчим кредитом; ЗРК - загальний розмір кредиту; t - строк кредитування у днях.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку (ч. 1 ст. 207 ЦК України).

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі, що передбачено абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття (ч. 1 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до абз. 1 ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Згідно з правилами абз. 3 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до приписів ч. 5 ст. 18 Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» електронний підпис чи печатка не можуть бути визнані недійсними та не розглядатися як доказ у судових справах виключно на тій підставі, що вони мають електронний вигляд або не відповідають вимогам до кваліфікованого електронного підпису чи печатки.

Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За правилами ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно з вимогами ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, що закріплений у ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Встановлено, що 02.10.2024 року сторони в електронній формі уклали кредитний договір № 20305, на підставі якого ТОВ «ФК «Процент» надало ОСОБА_1 кредит в розмірі 7 000,00 грн на строк 730,00 днів зі встановленням плати за користування кредитом в розмірі 1 % в день. ОСОБА_1 отримав надані позивачем кошти, проте належним чином не виконав узяті на себе зобов`язання, чим допустив заборгованість зі сплати процентів.

Підсумовуючи вищевикладене, зважаючи на відсутність доказів належного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором, суд дійшов висновку, що з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Процент» слід стягнути заборгованість зі сплати процентів за кредитним договором № 20305 від 02.10.2024 року в розмірі 37 632,60 грн, що нарахована за період з 12.10.2024 року по 05.04.2026 року.

Щодо судових витрат позивача суд зазначає таке.

У позовній заяві ТОВ «ФК «Процент», серед іншого, просить стягнути з відповідача на користь товариства судові витрати, які складаються із судового збору у розмірі 2 662,40 грн та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

У ч. 1 ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що видами адвокатської діяльності, серед іншого, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137 ЦПК України).

Установлено, що 03.06.2024 року ТОВ «ФК «Процент» (далі замовник) і фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі виконавець) уклали договір про надання юридичних послуг № 03/06/2024, відповідно до п. 1.1 якого виконавець, який має право на заняття адвокатською діяльністю відповідно до Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 2412 від 23.10.2018 року, виданого на підставі рішення Ради адвокатів Полтавської області № 18 від 23.10.2018 року, зобов`язався надати замовнику юридичні послуги, а замовник зобов`язався прийняти такі послуги та оплатити їх в порядку, строки та на умовах, визначених цим договором.

У п. 3.1 цього договору його сторони погодили вартість послуг виконавця, зокрема, 9 000,00 грн за складання позовної заяви про стягнення заборгованості з боржника замовника, 1 000,00 грн за складання заяв, клопотань.

Як видно зі змісту акта приймання-передачі наданих послуг № 108 до договору № 03/06/2024 про надання юридичних послуг від 03.06.2026 року виконавець надав, а замовник прийняв послуги зі складання та подання позовних заяв до суду про стягнення заборгованості з боржників ТОВ «ФК «Процент» згідно з реєстром № 1 від 04.02.2026 року на суму 100 000,00 грн.

Згідно з реєстром № 1 до акта приймання-передачі наданих послуг № 108 до договору № 03/06/2024 про надання юридичних послуг від 03.06.2024 року виконавець надав послуги зі складання та подання позовної заяви до суду про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , та клопотання про витребування доказів (вартість 9 000,00 грн), а також адвокатського запиту про витребування доказів по боржнику ОСОБА_1 (вартість 1 000,00 грн) за кредитним договором № 20305 від 02.10.2024 року.

До позовної заяви також додано копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ № 2412 від 23.10.2018 року, виданого Руденку К. В., довіреності ТОВ «ФК «Процент», виданої адвокату Руденку К. В. від 31.12.2025 року, платіжної інструкції № 4321 від 05.02.2026 про оплату за надання юридичних послуг за договором № 03/06/2024 від 03.06.2024 року згідно з актом № 108 від 04.02.2026 року.

Враховуючи наведене, суд вважає, що позивач має право на відшкодування витрат на правничу допомогу адвоката. Водночас суд зазначає, що у додатковій постанові від 19.02.2020 року (справа № 755/9215/15-ц) та постанові від 12.05.2020 року (справа № 904/4507/18) Велика Палата Верховного Суду вказує на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Тобто в цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п. п. 34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 року у справі № 910/12876/19).

Водночас не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (подібний висновок викладено у п. 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 року у справі № 904/4507/18).

За змістом ч. ч. 4-6 ст. 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе винятково на підставі клопотання іншої сторони у разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 року у справі № 911/3312/21.

Водночас у ч. 3 ст. 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.

Близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року № 922/1964/21.

Отже, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч. 3 ст. 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.

Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.

Таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2024 року в справі № 686/5757/23. У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду наголошує, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи.

Суд враховує, що вказана справа належить до категорії малозначних, обсяг документів, доданих до позовної заяви, є незначним, судова практика у справах цієї категорії є сталою і не потребувала значного часу для аналізу законодавства.

З огляду на вищевикладене, вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат та визначаючи розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає стягненню із відповідача на користь позивача, враховуючи характер спірних правовідносин, обсяг наданих адвокатом послуг позивачу, складність справи, процесуальні дії сторони, реальність наданих адвокатських послуг, розгляд справи без участі представника позивача, необхідність дотримання критерію розумності розміру понесених стороною витрат, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000,00 грн, оскільки саме такий розмір суд вважає обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача (п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України).

У силу вимог ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_1 на користь позивача слід стягнути 2 662,40 грн сплаченого судового збору.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 81, 141, 259, 263, 265, 268, 273, 274,279, 354 ЦПК України, ст. ст. 526, 530, 628, 638, 639, 1048, 1054, 1055, 1056-1 ЦК України, суд

у х в а л и в:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» заборгованість за кредитним договором № 20305 від 02.10.2024 року в розмірі 37 632 (тридцять сім тисяч шістсот тридцять дві) грн 60 (шістдесят) коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн 40 (сорок) коп. сплаченого судового збору і 3 000 (три тисячі) грн 00 коп витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Тернопільського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про сторін:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент», місцезнаходження: бульвар Вацлава Гавела, 4, м. Київ, код ЄДРПОУ 41466388.

Відповідач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 .

Головуючий суддя І. М. Галіян