Рішення № 138623693, 30.07.2026, Комунарський районний суд м. Запоріжжя

Справа № 333/8167/26

Провадження № 2-а/333/91/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2026 р. м. Запоріжжя

Комунарський районний суд м. Запоріжжя в складі: головуючого - судді Ковальової Ю.В., секретар судового засідання Березовська Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Комунарського відділу у місті Запоріжжі Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області до ОСОБА_1 про затримання з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України,

за участі:

представників позивача Ємашевої Н.В.,Прінь В.О.,

відповідача ОСОБА_1 ,

захисника- адвоката Боярської В.Л.,

перекладача- Колодяжної В.А.,

ВСТАНОВИВ:

Комунарський відділ у місті Запоріжжі Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про затримання з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що 08.04.2025 на адресу Комунарського відділу у м. Запоріжжі УДМС у Запорізькій області від Управління ДМС у Запорізькій області надійшли матеріали подання Управління міграційної поліції Головного управління Національної поліції в Запорізькій області (далі - УМП ГУНП в Запорізькій області) про відкликання рішення про надання дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання громадянину російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідно до змісту подання УМП ГУНП в Запорізькій області про відкликання рішення про надання дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання, а також доданих до нього матеріалів, громадянин російської федерації ОСОБА_1 систематично порушує вимоги Закону України «Про дорожній рух», постанову Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 № 1306 «Про правила дорожнього руху», вимоги Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», вимоги Глави 10 та 15 Кодексу України про адміністративні правопорушення, таким чином учиняючи суспільно небезпечні протиправні діяння, за що поліцейськими складалися матеріали про порушення норм Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП). Відповідно до перевірок за обліками Комунарського відділу у м. Запоріжжі УДМС у Запорізькій області було встановлено, що 06.04.2013 Комунарським РВ у м. Запоріжжі УДМС України у Запорізькій області Щербіні О.В. був наданий дозвіл на імміграцію в Україну на підставі пункту 3 частини 3 статті 4 Закону України «Про імміграцію» як особі, яка має право на набуття громадянства України за територіальним походженням, оскільки він народився до 24.08.1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України». 21.05.2013 ОСОБА_1 . Управлінням ДМС України в Запорізькій області було оформлено безстрокову посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_1 . Крім того, було встановлено, що громадянин російської федерації ОСОБА_1 порушує законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, а саме проживає на території України за документом строк дії якого закінчився паспортний документ НОМЕР_2 від 23.06.2016, виданий г/к росії, Харків, строком дії до 23.06.2021, а також проживає за недійсною посвідкою на постійне проживання в Україні. За дані правопорушення Відповідач неодноразово притягувався міграційною службою до адміністративної відповідальності за статтею 203 КУпАП. Відповідних висновків не робив, заходів щодо обміну документів не здійснював. Штрафи залишаються несплаченими й по сьогоднішній день. Перевіркою Відповідача за даними Єдиного реєстру боржників наявна інформація стосовно ОСОБА_1 - є боржником за виконавчими провадженнями про стягнення коштів на корить держави, обов`язки щодо сплати заборгованості не виконує, ухиляючись від виконання адміністративних стягнень. Ураховуючи, що інформація викладена у поданні УМП ГУНП в Запорізькій області про відкликання дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання громадянину російської федерації ОСОБА_1 була підставою для відкликання іноземцю дозволу на імміграцію в Україну, 30.04.2025 Комунарським відділом у м. Запоріжжі УДМС у Запорізькій області на підставі пунктів 2, 3, 4 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію», а також керуючись частиною першої статті 13 цього Закону, були прийняті рішення про відкликання дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання з одночасним прийняттям рішення про примусове видворення. Громадянин російської федерації ОСОБА_1 не надав підтвердження жодної з обставин, на підставі якої відповідно до статті 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» він не міг би бути примусово видворений. За даними Єдиної інформаційної аналітичної системи Управління міграційними процесами ДМС України, Відповідач із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про визнання особою без громадянства, не звертався. Не погодившись із прийнятими Комунарським відділом у м. Запоріжжі УДМС у Запорізькій області рішеннями, останні були оскаржені Відповідачем в суді. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 08.09.2025 по справі № 280/4427/25 в задоволенні позовних вимог про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання здійснити обмін посвідки на постійне проживання, відмовлено. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 12.02.2026 по справі № 280/4427/25 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення першої інстанції - без змін. Рішенням Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 28.04.2026 по справі № 335/10761/25 в задоволенні позовних вимог про скасування рішення про примусове видворення відмовлено. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 10.06.2026 по справі № 335/10761/25 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення першої інстанції - без змін. Таким чином, обставини незаконного перебування Відповідача на території України, його правовий статус та протиправна поведінка вже були предметом повного і всебічного дослідження у судових справах № 280/4427/25 та № 335/10761/25. Ухвалюючи рішеня у зазначених справах, суд вже надав остаточну правову оцінку всім обставинам, що мають значення для цієї справи, та підтвердив наявність законних підстав для застосування до особи примусових заходів. Таким чином, громадянин російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не має законних підстав для перебування на території України, не має= документа, що дає право на виїзд з України, та підлягає примусовому видворенню за межі України. Зважаючи на те, що Відповідач самостійно не вживає заходів щодо виконання рішення про примусове видворення, навіть після оскарження ним всіх прийнятих відносно нього рішень, жодних пояснень не надавав, існує обґрунтована ймовірність, що він ухилятиметься від виконання рішення про видворення та/або перешкоджатиме проведенню цієї процедури. На підставі викладеного та відповідно до чинного законодавства, ОСОБА_1 підлягає розміщенню в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для його ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення.

30.07.2026 від представника відповідача надійшов відзив на позов, який обґрунтовано таким. Так, відповідач, ОСОБА_1 , проживає в Україні на законних підставах з 2007 року. У 2013 році ним належним чином було отримано дозвіл на імміграцію в Україну та посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_1 . За час проживання в Україні Відповідач створив сім`ю з громадянкою України ( ОСОБА_2 ), з якою має двох спільних неповнолітніх дітей: - сина ОСОБА_3 , 2011 року народження (громадянин України); - доньку ОСОБА_4 , 2014 року народження (громадянка України) ( копії свідоцтва надані суду та долучені до матеріалів справи). Крім того, у м. Запоріжжі мешкають мама Відповідача (яка має посвідку на постійне проживання в Україні) та рідний брат (громадянин України). Відповідач є годувальником для своїх дітей, бере активну участь у їх вихованні та утриманні. Будь-які зв`язки з територією РФ повністю втрачені. Поміщення Відповідача до ПТПІ призведе до розриву сімейних зв`язків, позбавить неповнолітніх дітей-громадян України батьківського піклування, що порушує ч. 1 ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ЄКПЛ) та Закон України «Про охорону дитинства». Так, дійсно, Відповідачем реалізовано право на судовий захист оскаржено зазначені рішення ДМС в адміністративному порядку/до суду. Але до ухвалення остаточного рішення судом апеляційної інстанції при оскарженні рішення про примусове видворення Відповідач звертався до Позивача із заявою про визнання його біженцем і з заявою про визнання його особою без громадянства, які залишені без розгляду по суті з формальних причин (копії додаються). Наразі відповідачем в судовому порядку оскаржується відмова Позивача у розгляді по суті його заяви про визнання його особи без громадянства, справа № 280/5527/26 розглядається ЗОАС у спрощеному провадженні без виклику сторін та станом на 30.07.2026 року рішення судом не прийнято (копія ухвали про відкриття надана суду). Відповідач вважає себе особою без громадянства, оскільки відповідно до законодавства України (зокрема Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства») та міжнародних нормативно-правових актів: особа без громадянства (апатрид) це особа, яку жодна держава не вважає своїм громадянином під дією свого законодавства. Особи, чиї документи підтвердження громадянства були вилучені, скасовані або визнані недійсними, що в нашому випадку має місце, а документального підтвердження громадянства іншої країни немає. В Україні функціонує офіційна процедура визнання особою без громадянства (регламентована ст. 6-1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства») відповідно до якої особа, яка не може отримати паспорт жодної держави або чий правовий статус є неоформленим може звернутися з письмовою заявою про визнання його особою без громадянства. На час розгляду така особа отримує Довідку про звернення за визнанням особою без громадянства (що дає право законно перебувати в Україні під час процедури). У разі позитивного рішення особа отримує Рішення про визнання особою без громадянства та має право отримати Посвідку на тимчасове (надалі й постійне) проживання в Україні і посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон. Але Позивач навмисно перешкоджає Відповідачу у такий способі легалізуватись. Саме тому Відповідач звернувся до суду з вищевказаним позовом. Відповідач також просить звернути увагу суду на те, що відповідно до стаття 6-1 Законі України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», для осіб, які подали заяву про визнання особою без громадянства (ОБГ), передбачено обов`язок перебувати за вказаним у заяві місцем проживання та з`являтися до ДМС за викликом під час проходження процедури. Але затримання Відповідача та поміщення його до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України позбавить його такого обов`язку, тим самим будуть порушені його права на розгляд заяви про визнання його ОБГ. Прострочення паспорта громадянина РФ (термін дії закінчився 23.06.2021) відбулося з об`єктивних та незалежних від Відповідача причин (карантинні обмеження COVID-19, а згодом початок повномасштабної збройної агресії РФ проти України 24.02.2022 та припинення діяльності консульських установ РФ в Україні). Відповідач неодноразово самостійно звертався до органів ДМС для врегулювання свого правового статусу, результатом чого було складання відносно його протоколів та постанов про адміністративні правопорушення та стягнення штрафів, а отже він після виявлення прострочення паспорту громадянина оф для виїзду за кордон діяв добросовісно, не переховувався, приймав участі у судових Документ сформований в системі «Електронний суд» 29.07.2026 4 засіданнях та звертався до Позивача з різними заявами. Відмовитись від громадянства рф (припинення громадянства РФ за власною ініціативою) наразі він також не може, оскільки йому для цього необхідно виїжджати до рф. Така відмова є офіційною процедурою, яка регулюється Законом рф. Для осіб, які проживають за кордоном, вихід з громадянства здійснюється у спрощеному порядку через дипломатичні представництва або консульські установи РФ, які наразі на території України не працюють, а виїхати у ці представництва та консульства Відповідач також не може у зв`язку з відсутністю такого документу на виїзд. Окрім того, для подання такої заяви необхідно мати дійсний паспорт громадянина рф, якого у Відповідача немає та взагалі в нього його немає. Ризики ухилення або переховування Відповідача від процедури видворення відсутні, а його поміщення до ПТПІ є непропорційним заходом обмеження права на свободу та особисту недоторканність (ст. 29 Конституції України, ст. 5 ЄКПЛ) та порушують права його неповнолітніх дітей на відміну від взяття на поруки підприємством, установою чи організацією або зобов`язання з`являтися до органу ДМС через визначені проміжки часу або за першим викликом, а також повідомити про своє місце проживання/перебування. Просить відмовити у задоволенні позову.

В судовому засіданні представники позивача позов підтримали, просили його задовольнити.

Відповідач та його захисник в судовому засіданні проти позову заперечили з підстав, вказаних у відзиві на позов.

Вислухавши пояснення учасників судового розгляду, вивчивши матеріали справи, суд встановив наступне.

01.03.2013 громадянин Російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 звернувся із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну та йому 06.04.2013 був наданий дозвіл на імміграцію в Україну на підставі п. 3 ч. 3 ст. 4 Закону України «Про імміграцію» як особі, яка має право на набуття громадянства України за територіальним походженням, оскільки народився до 24.08.1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України» та Управлінням ДМС України в Запорізькій області оформлено посвідку на постійне проживання № НОМЕР_1 від 21.05.2013.

На адресу Комунарського відділу у м. Запоріжжі УДМС у Запорізькій області надійшло подання Управління міграційної поліції Головного управління Національної поліції в Запорізькій області від 01.04.2025 № 486/9/01-2025 про відкликання дозволу на імміграцію в Україну громадянину російської федерації ОСОБА_1 , згідно якого громадянин російської федерації ОСОБА_1 (паспорт громадянина російської федерації для виїзду за кордон № НОМЕР_3 , термін дії якого закінчився 23.06.2021), має посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 21.05.2013 (орган, що видав: 2301), систематично порушує вимоги Закону України «Про дорожній рух», постанову Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року № 1306 «Про правила дорожнього руху», вимоги Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», вимоги глави 10 та 15 КУпАП, таким чином, учиняючи суспільно небезпечні протиправні діяння, за що поліцейськими та ДМС складалися матеріали про порушення норм КУпАП, а саме: 03.11.2023 року винесено постанову суду за ч. 5 ст. 126 КУпАП (керування транспортним засобом особою, яка не має відповідних документів на право керування таким транспортним засобом або не пред`явила їх для перевірки, або стосовно якої встановлено тимчасове обмеження у праві користування транспортними засобами); 03.11.2023 винесено постанову суду за ч. 1 ст. 130 КУпАП (керування транспортними засобами або суднами особами, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції); 09.05.2024 винесено постанову суду за ч. 1 ст. 130 КУпАП (керування транспортними засобами або суднами особами, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції) та ч. 5 ст. 126 КУпАП (керування транспортним засобом особою, яка не має відповідних документів на право керування таким транспортним засобом або не пред`явила їх для перевірки, або стосовно якої встановлено тимчасове обмеження у праві користування транспортними засобами); 17.05.2024 складено адміністративний протокол за ч. 2 ст. 203 (порушення іноземцями та особами без громадянства законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства); 14.03.2025 складено адміністративний протокол за ч. 3 ст. 203 (порушення іноземцями та особами без громадянства законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства).

Згідно постанови про накладення адміністративного стягнення від 17.01.2023 ОСОБА_1 притягнутий до адміністративної відповідальності за порушення п. 22 ст. 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», що передбачене ч. 1 ст. 203 КУпАП у виді штрафу у розмірі 1700 грн. Штраф сплачений 31.01.2023.

Згідно постанови про накладення адміністративного стягнення від 17.05.2024 ОСОБА_1 притягнутий до адміністративної відповідальності за порушення п. 22 частин 1, 3 ст. 9, ч. 1 ст. 17 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», що передбачене ч. 2 ст. 203 КУпАП у виді штрафу у розмірі 3400 грн.

За результатами розгляду подання Управління міграційної поліції Головного управління Національної поліції в Запорізькій області сформований висновок за результатами розгляду подання про відкликання рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну громадянину російської федерації ОСОБА_1 , затверджений начальником Комунарського відділу у м.Запоріжжі УДМС у Запорізькій області 30.04.2025 про відкликання рішення Комунарського РВ у м. Запоріжжі УДМС у Запорізькій області від 06.04.2013 про надання дозволу на імміграцію громадянину російської федерації ОСОБА_5 , та відкликання і вилучення, знищення, виданої на підставі цього дозволу посвідки на постійне проживання серії № НОМЕР_1 від 21.05.2013, орган видачі 2301.

В цей же день, 30.04.2025, міграційною службою прийнято рішення № 2312100100000368 про примусове видворення ОСОБА_1 з території України.

Не погодившись з вказаними рішеннями, позивач звернувся з позовом до суду.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 08.09.2025 року, яке залишено без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 12.02.2026, в задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено. За наслідками розгляду справи №280/4427/25 суди дійшли висновку про те, що рішення про відкликання дозволу на імміграцію та рішення про відкликання посвідки на постійне проживання прийнятті за наявності для цього правових підстав з огляду на встановлені факти неодноразового порушення ОСОБА_1 правил перебування іноземця на території України. При цьому, суди зазначили, що сам по собі факт наявності у іноземця на території України дружини та дітей, як і відсутність у країні походження близьких родичів, а також будь-якого майна, не спростовує встановлені відповідачем порушення з боку позивача та не є підставою для скасування оскаржуваного рішення, адже чинним законодавством не передбачено виключень із загальних для всіх іноземців правил перебування на території України і не звільняють особу від відповідальності за вчинення порушення міграційного законодавства України; саме по собі проживання особи на території України протягом тривалого часу та факт наявності дружини та дітей, не означає автоматично, що особа абсолютно захищена від примусового повернення до країни походження міркуваннями збереження її приватного життя, внаслідок зобов`язань держави відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Крім того, рішенням Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 28 квітня 2026 року у справі №335/10761/25 відмовлено в позові ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби у Запорізькій області в особі Територіального підрозділу Комунарського відділу у м.Запоріжжі Управління Державної міграційної служби у Запорізькій області про скасування рішення про примусове видворення. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 10.06.2026 вказане рішення залишено без змін.

Отже, в судовому порядку встановлено правомірність рішень міграційної служби про відкликання дозволу на імміграцію та про відкликання посвідки на постійне проживання, наслідком прийняття яких і стало прийняття міграційною службою рішення про примусове видворення, і, як наслідок,-подання позову, що розглядається.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, повноваження органів державної влади, що беруть участь у визначенні такого статусу та діють в інтересах забезпечення прав і свобод осіб та національної безпеки України, а також порядок в`їзду в Україну та виїзду з України таких осіб визначається Законом України «Про

правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі Закон).

Умови і порядок надання права на постійне проживання в Україні іноземцям та особам без громадянства, підстави і порядок отримання дозволу на імміграцію в Україну та його скасування, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань щодо надання дозволу на імміграцію та діють в інтересах забезпечення прав і свобод осіб та національної безпеки України, порядок оскарження рішень з питань імміграції, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб, визначаються Законом

України «Про імміграцію».

Відповідно до пункту 7 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку вїхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні.

В`їзд в Україну та виїзд з України іноземців та осіб без громадянства здійснюється за

паспортним документом за наявності відповідної візи, якщо інший порядок вїзду та виїзду не встановлено законодавством чи міжнародним договором України (абзац 2 статті 15 цього

Закону).

Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією , законами чи міжнародними договорами України. Іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави (стаття 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»).

Відповідно до частини 1 статті 23 Закону України «Про правовий статус іноземців та

осіб без громадянства», нелегальні мігранти та інші іноземці та особи без громадянства, які

вчинили кримінальні, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність відповідно до закону.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, разом із рішенням про відкликання або визнання недійсним дозволу на

імміграцію та посвідки на постійне проживання одночасно приймає рішення про примусове

повернення. Особа, стосовно якої прийнято рішення про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання, повинна виїхати з України протягом строку, визначеного рішенням про примусове повернення (ст. 13 Закону України «Про імміграцію»).

Примусове повернення не застосовується до іноземців та осіб без громадянства, які не

досягли 18-річного віку, до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а так само не може бути застосовано до осіб, які не мають документів, що посвідчують особу та дають право на виїзд з України (такі іноземці та особи без громадянства затримуються у встановленому законом порядку з метою ідентифікації, документування та забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або примусового видворення відповідно до цього Закону) (ч. 8 ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»).

У зв`язку із відсутністю у Відповідача, на час його виявлення, діючого паспортного документа який би посвідчував його особу та давав право на виїзд з України, 30.04.2025 Комунарським відділом у м. Запоріжжі УДМС у Запорізькій області було прийнято рішення

про примусове видворення, а не про примусове повернення.

Відповідно до частини першої статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції

(імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, або орган охорони державного кордону на підставі відповідного рішення суду має право розміщувати іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій

цієї статті, у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України (частина третя статті 30 Закону).

Іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на

території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб

без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх

ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців (частина четверта статті 30 Закону).

Відповідно до пункту 4 Розділу ІV Інструкції про примусове повернення і примусове

видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України 23.04.2012 № 353/271/150, іноземці, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, поміщуються до ПТПІ на строк, необхідний для їх ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більше ніж на вісімнадцять місяців.

Частиною першою статті 289 Кодексу адміністративного судочинства (надалі по тексту - КАСУ) передбачено, що за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення або реадмісію, ухилятиметься від виконання рішення про його (її) примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик його (її) втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення, документа, що дає право на виїзд з України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальний орган чи підрозділ, орган охорони державного кордону, орган Служби безпеки України подає до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням зазначених органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовну заяву про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів:

1) затримання з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового

видворення за межі території України;

2) затримання з метою забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів

України про реадмісію;

3) взяття на поруки підприємством, установою чи організацією;

4) зобов`язання внести заставу.

Відповідно до частини 11 статті 289 КАСУ, строк затримання іноземців та осіб без громадянства у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства, такий строк може бути продовжено, але загальний строк затримання не повинен перевищувати вісімнадцять місяців.

Відповідно до підпункту f пункту 1 статті 5 положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначено, що кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно

до процедури, встановленої законом - законний арешт або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в'їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.

З огляду на це, право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може

бути обмежене на підставах та в порядку чітко визначених законом.

Один з винятків, що міститься у підпункті f, дозволяє державі затримувати іноземців «з метою запобігання [їхньому] недозволеному в`їзду в країну» або «щодо яких провадиться процедура депортації або екстрадиції» (рішення Європейського суду з прав людини від 18 червня 2020 в справі "Нур Ахмед та інші проти України" (Nur Ahmed and others v. Ukraine), пункт 79 (Заява № 42779/12 та 5 інших заяв).

Будь-яке позбавлення свободи у відповідності до другої частини статті 5 § 1 (f) буде виправданим лише до тих пір, поки йде процес депортації або екстрадиції. Якщо така процедура не виконується з належною ретельністю, позбавлення волі перестає бути допустимим відповідно до статті 5 § 1 (f) (A. and Others v. the Unied Kingdom (А. та інші проти Сполученого Королівства) від 19.02.2009 [ВП], § 164) .

Як зазначає Верховний Суд у Постанові від 27 лютого 2020 року у справі №585/2811/19 «…правовий аналіз норм матеріального та процесуального права щодо вирішення питання затримання іноземця або особи без громадянства стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, дає Суду право дійти висновку, що за наявності певних перелічених у цих нормах умов, існує правова можливість здійснити таке затримання як з метою ідентифікації та забезпечення видворення за межі території України, так і лише для забезпечення видворення за межі території України, як досягнення самостійної мети без необхідності ідентифікації.

Затримання особи-відповідача не зважаючи на серйозність заходу, з огляду на встановлені фактичні обставини, є цілком виправданими та належними, тому як в даному випадку застосування інших, менш суворих заходів, буде недостатніми для гарантування виконання такою особою певних обов`язків пов`язаних із залишенням території України.

Затримання до закінчення проведення процедури видворення, в тому числі для належної ідентифікації особи, відповідає волі національному законодавству, воно є також необхідним за конкретних обставин.»

Рішення про примусове видворення іноземця або особи без громадянства виконується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів. Контроль за правильністю і своєчасністю виконання рішення про примусове видворення здійснює орган, який прийняв таке рішення (частина п`ята статті 30 Закону).

Отже, громадянин російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не має законних підстав для перебування на території України, не має документа, що дає право на виїзд з України, та підлягає примусовому видворенню за межі України. Зважаючи на те, що Відповідач самостійно не вживає заходів щодо виконання рішення про примусове видворення, навіть після оскарження ним всіх прийнятих відносно нього рішень, існує обґрунтована ймовірність, що він ухилятиметься від виконання рішення про видворення та/або перешкоджатиме проведенню цієї процедури.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку про наявність законних підстав для затримання та розміщення ОСОБА_1 в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для його ідентифікаціїта/або забезпечення примусового видворення.

Щодо доводів відповідача про наявність міцних соціальних зв`язків суд зазначає таке. Наявність дітей, перебування в цивільному шлюбі тощо не є тотожним легалізації іноземця на території України, такий може бути лише підставою для оформлення права такої особи на проживання (перебування) в Україні, але не може сам по собі заміняти передбачені законом дії такої особи для реалізації цього права; бажання іноземця зберегти свої сімейні права покладає саме на цю особу передбачені діючим законодавством обов`язки щодо оформлення права на проживання (перебування) в Україні, а за відсутності волевиявлення та здійснення будь-яких дій такої особи з метою легалізації на території України (щонайменше звернення до міграційних органів з цього приводу), вказані права не можуть бути реалізовані шляхом незастосування державними органами до цієї особи наслідків незаконного перебування в Україні всупереч діючого законодавства.

Щодо доводів відповідача про звернення до відповідних органів про визнання його особою без громадянства, суд зазначає таке. З наданих відповідачем документів вбачається листування з відповідача з управлінням ДМС України , натомість Довідку про звернення за визнанням особою без громадянства (що дає право законно перебувати в Україні під час процедури) відповідачем не надано.

Стосовно доводів відповідача про те, що такі порушення як не оформлення паспортного документа (у зв`язку із спливом строку дії паспорта громадянина рф) пов`язано з поважними причинами введенням воєнного стану в Україні, суд зазначає, що таким доводам вже надано оцінку судами при розгляді позовів ОСОБА_6 про оскарження рішень міграційної служби. Так, припинення діяльності консульських установ рф на території України не звільняє її громадян від обов`язку своєчасного оформлення документів через відповідні органи, які продовжують функціонувати на території третіх держав. При цьому, слід звернути увагу і на те, що строк дії паспортного документа позивача закінчився ще 23.06.2021, тобто ще до припинення діяльності консульських установ рф на території України.

За змістом ч. 1 ст. 371 КАС України рішення про затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України підлягає негайному виконанню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9, 19, 20, 72-77, 241-247, 286, 289, 371 КАС України,

в и р і ш и в :

Позов Комунарського відділу у місті Запоріжжі Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області до ОСОБА_1 про затримання з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України- задовольнити.

Затримати громадянина російської федерації ОСОБА_1 ( ОСОБА_7 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , та помістити його до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в України, з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України, терміном на шість місяців, починаючи з дня фактичного затримання.

Допустити негайне виконання рішення відповідно до вимог п. 3 ч. 2 ст. 371 КАС України.

Копію рішення невідкладно видати учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Інформація про учасників справи відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 246КАС України:

Позивач: Комунарський відділ у місті Запоріжжі Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області, код ЄДРПОУ 37834773 ,юридична адреса: м. Запоріжжя, Космічна, буд. 40.

Відповідач: ОСОБА_1 ( ОСОБА_7 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин Російської федерації, місце проживання: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення виготовлено 30.07.2026 року.

Суддя: Ю.В.Ковальова