Рішення № 138623656, 28.07.2026, Комунарський районний суд м. Запоріжжя

Cправа №333/3682/26

Провадження №2/333/3711/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2026 року м. Запоріжжя

Комунарський районний суд міста Запоріжжя у складі:

головуючої судді Круглікової А.В.,

при секретарі судового засідання Єрмоленко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за позовом: ТОВАРИСТВА З ОБЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «БІЗНЕС ПОЗИКА», код ЄДРПОУ: 41084239, місцезнаходження: м. Київ, бульв. Лесі Українки, буд. 26, офіс 411

до відповідача: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1

про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» (далі ТОВ «БІЗПОЗИКА») звернулось до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 ) заборгованості за договором № 538596-КС-002 про надання кредиту від 04.06.2025 в загальній сумі 46 020 грн. Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач вказує, що 04.06.2025 ОСОБА_1 уклав з Товариством з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» договір № 538596-КС-002 про надання кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями. ТОВ «БІЗПОЗИКА» свої зобов`язання за договором кредиту виконало в повному обсязі та надало позичальнику грошові кошти в розмірі 18 000 грн. Однак, відповідач свої зобов`язання з повернення суми кредиту, комісії та відсотків за користування кредитом належним чином не виконав. У зв`язку з чим, за ОСОБА_1 за вказаним вище договором обліковується заборгованість в загальній сумі 46 020 грн. На підставі викладеного, позивач просить суд позов задовольнити.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений своєчасно та належним чином, надав заяву про розгляд справи без його участі, позов підтримує в повному обсязі, просить суд його задовольнити, проти заочного розгляду справи не заперечує.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений своєчасно та належним чином, 23.07.2026 надав на адресу суду заяву, в якій повідомляє, що на час розгляду справи проходить військову службу.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, судом встановлені наступні обставини та визначені відповідно до них правовідносини.

Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» № 675-VIII від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

У статті 3 вказаного Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частини 3 статті 11 зазначеного вище Закону, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону).

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (частина 6 статті 11 вказаного Закону). Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (частина 12 статті 11 Закону № 675-VIII).

За змістом статті 12 вказаного Закону, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Статтею 1046 ЦК України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Як встановлено судом, 04.06.2025 ОСОБА_1 шляхом підписання електронним підписом відповідача (вчиненим одноразовим ідентифікатором, з урахуванням положень Закону України «Про електронну комерцію») уклав з Товариством з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» договір № 538596-КС-002 про надання кредиту на наступних умовах: тип кредиту кредит, строк кредиту 16 тижнів, процентна ставка: в день 1%, фіксована; загальний розмір наданого кредиту 18 000 грн.; комісія за видачу кредиту 3600 грн., термін дії договору: до 24.09.2025.

Згідно з ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Частиною 1 ст. 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 530 ЦК України передбачає, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач прийняті на себе зобов`язання зі сплати основного боргу за наведеним вище договором кредиту належним чином не виконав, внаслідок чого за останнім обліковується заборгованість в сумі 18 000 грн. прострочених платежів по тілу кредиту.

Будь-яких доказів на спростування наданого позивачем розрахунку заборгованості відповідач суду не надав, як і не надав доказів щодо належного виконання прийнятих на себе зобов`язань, встановлених умовами кредитного договору.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що заявлені ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» вимоги до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 18 000 грн прострочених платежів по тілу кредиту підлягають задоволенню в повному обсязі.

Водночас, розглянувши вимоги позивача про стягнення 17 640 грн. нарахованих процентів за користування кредитом, суд виходить з наступного.

Згідно ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом, з 01.10.2023 року відповідач несе службу у Збройних силах України і на даний час перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_2 , в складі якої бере участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населенні та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, що підтверджується довідкою вказаної вище військової частини.

Відповідно до ч.15 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави.

Пунктом 1 Розділу II Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань» під час проведення мобілізації дію підпункту 3 пункту 4 цього Закону поширено на військовослужбовців з початку і до закінчення особливого періоду, а на резервістів та військовозобов`язаних з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду, на час проходження військової служби.

Згідно з положеннями Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», особливим періодом є період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

В Україні особливий період розпочався 18 березня 2014 року і триває до теперішнього часу.

Відповідно до п.13 ст.14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», особам, які мають право на пільги, гарантії та компенсації, передбачені цим Законом, видаються посвідчення.

Аналіз статті 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» дає підстави зробити висновок, що перелік пільг військовослужбовців та членів їх сімей закріплений у пунктах 1-12 цього Закону та право на отримання саме цих пільг потребує наявність відповідного посвідчення.

Разом з цим п.15 ст.14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» є самостійною нормою і будь-якого посилання про можливість застосування вказаного пункту лише при наявності у військовослужбовця відповідного статусу (учасника бойових дій) закон не передбачає. Крім цього, дія зазначеної норми поширюється на всіх військовослужбовців без виключення.

Вказані правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 26 грудня 2018 року у справі № 522/12270/15-ц, провадження № 61-21025св18.

У постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі №131/1449/16-ц (касаційне провадження № 61-4157св18); від 14 лютого 2018 року у справі № 727/2187/16-ц (касаційне провадження № 61-3951св18); від 20 лютого 2018 року у справі № 640/4439/16-ц (касаційне провадження № 61-4304св18); від 21 лютого 2018 року у справі № 211/1546/16-ц (касаційне провадження № 61-4255св18); від 25 квітня 2018 року у справі № 205/1993/17-ц (касаційне провадження № 61-1664св17) зроблено висновки, що особливий період діє в Україні від 17 березня 2014 року, після оприлюднення Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 Про часткову мобілізацію. Президент України відповідного рішення про скасування особливого періоду, як і рішення про демобілізацію військовослужбовців, прийнятих на військову службу за контрактом на строк до закінчення особливого періоду, не приймав.

Оскільки відповідачем надано суду документи, що підтверджують його статус військовослужбовця, суд вважає за необхідне застосувати у спірних правовідносинах пункт 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», за яким військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову, а військовослужбовцям під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (житлового будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля.

Отже, зазначеним вище Законом заборонено нарахування відсотків за користування кредитом.

Застосування приписів п. 15 ст. 14 Закону обумовлено самим фактом наявності статусу військовослужбовця у конкретної особи, яка несе відповідальність перед банківською установою, їх застосування є обов`язком суду та жодним чином не обумовлено відомостями про обізнаність банку щодо наявності в особи спеціального статусу. Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 16.11.2016 року № 6-1746цс16.

Разом з тим, норми Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» не звільняють військовослужбовців від виконання зобов`язання за кредитним договором повністю.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вимог ТОВ «БІЗПОЗИКА» в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за відсотками за користування кредитом в сумі 17 640 грн.

Також, розглянувши вимоги позивача про стягнення з ОСОБА_1 1 740 грн. комісії, суд виходить з наступного.

Відповідно до п. 1.12. договору про надання коштів у кредит від 29.06.2025 № 71641624, комісія за надання кредиту грошові кошти, які згідно з умов договору позичальник зобов`язаний сплатити кредитодавцю за надання та користування кредитом в якості однієї зі складових витрат за споживчим кредитом.

Пунктом 2.5. наведеного вище договору обумовлено, що кКомісія за видачу кредиту: 3 600,00 грн. Комісія нараховується одноразово при видачі Кредиту в дату видачі Кредиту.

Розмір Комісії, встановлений цим пунктом Договору, залишається незмінним протягом усього строку (терміну) Договору. Вставлений Договором розмір Комісії не може бути збільшено Кредитове односторонньому порядку.

Комісія за видачу додаткових грошових коштів у Кредит також належить до Комісії за видачу кредиту і може одноразово нараховуватись при кожному отриманні Позичальником у Кредит додаткових грошових коштів, якщо нарахування Комісії за видачу додаткових грошових кошів передбачено відповідними Додатковими угодами до цього Договору, якими Сторони оформили отримання Позичальником у Кредит додаткових грошових коштів, зазначено, що Комісія за видачу додаткових грошових коштів у Кредит становить 0% (нуль відсотків), вказане означає, що Комісія за видачу додаткових грошових кошів у Кредит на підставі такої Додаткової угоди до цього Договору є відсутньою.

Тарифи за цим договором є незмінними продовж дії договору (…).

За змістом п. 2.6. договору, Комісійна винагорода, яка стягується з Позичальника на користь третьої особи, що надає платіжні послуги, під час здійснення платежів за Договором через Сайт Кредитодавця або через Особистий кабінет становить не більше 0,65% від суми платежу, що вноситься Позичальником. При цьому Кредигодавець забезпечує Позичальнику можливість безкоштовного здійснення переказу коштів (без стягнення комісійної винагороди) способами оплати, визначеними Кредигодавцем. Інформація про такі способи оплати розміщена на Сайті Кредитодавця за посиланням: https://my.tpozyka.com/pay

У разі, якщо Позичальник здійснює оплату за Договором іншими способами, не передбаченими цим пунктом Договору, Позичальник самостійно сплачує комісійну винагороду та інші збори, що стягуються установами, які надають платіжні послуги, а також вартість послуг з розрахунково-касового обслуговування у відділеннях банків під час здійснення Позичальником платежів за Договором, відповідно до тарифів, встановлених такими установами та банками.

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит, банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит, загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування», після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті11, частини п`ятої статті12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому, до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Визнання судом нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, оскільки нікчемний правочин є недійсним в силу закону з моменту його укладення.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2022 року у справі № 755/11636/21 (провадження № 61-7098св22), від 08 лютого 2023 року у справі № 168/349/20 (провадження № 61-2223св21) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2022 року у справі № 755/9486/21 (провадження № 61-5581св22).

Також, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі N 204/224/21 у постанові від 06.11.2023 дійшов висновку про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті11, частини п`ятої статті12 Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Відповідно до ч. 5 ст. 216 ЦК України, вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов`язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити спір по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення в якості обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як встановлено судом в ході розгляду цієї справи, в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з обслуговуванням кредиту (кредитної заборгованості), що надаються відповідачу та за які банком встановлена комісія за обслуговування кредиту.

Враховуючи те, що позивачем не зазначено та не надано доказів наявності переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні даного кредитного договору, то умови укладеного 04.06.20205 між ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» та ОСОБА_1 договору про надання кредиту № 538596-КС-002 щодо сплати комісії за видачу кредиту є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача 1 740 грн. заборгованості по комісії на підставі умов договору про надання кредиту від 04.06.20205 № 538596-КС-002, які є нікчемними. У зв`язку з чим, у задоволенні вимог в цій частині судом відмовляється.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 8 640 грн. відповідно до ст. 625 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При розгляді справи судом враховано, що «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктами 18 і 19 згідно із Законом № 2120-IX від 15 березня 2022 року, за змістом яких у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Отже, з огляду на положення п.п. 18, 19 «Прикінцевих та перехідних положень» Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вимог про стягнення з ОСОБА_1 8 640 грн. заявлених на підставі ст. 625 ЦК України.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір в сумі 1041,36 грн. покладається судом на відповідача, тобто пропорційно до розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 141, 258, 259, 263-265, 268, 273-274, 279 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «БІЗНЕС ПОЗИКА» (код ЄДРПОУ: 41084239, місцезнаходження: м. Київ, бульв. Лесі Українки, буд. 26, офіс 411) 18 000 (вісімнадцять тисяч) грн. заборгованості за основним боргом та 1 041 (одну тисячу сорок одну) грн. 36 коп. судового збору.

У задоволенні іншої частини позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Комунарського районного суду

м. Запоріжжя А.В.Круглікова