Рішення № 138620364, 13.07.2026, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2026 року справа № 580/5262/26 м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рідзеля О.А., розглянувши правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи Центр пробації про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

19.05.2026 у Черкаський окружний адміністративний суд надійшов позов ОСОБА_1 (далі позивач) до Державної установи Центр пробації (далі відповідач), в якому позивач просить:

визнати протиправними дії Державної установи Центр пробації які полягають у застосуванні з січня 2020 по 31.10.2022 розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення, інших надбавок і доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку з проходженням служби та звільненням;

зобов`язати Державну установу Центр пробації здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 з січня 2020 року по 31.10.2022 грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення, інших надбавок і доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку з проходженням служби, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 відповідно.

В обґрунтування позову зазначено, що з моменту набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, починаючи з 29.01.2020 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу повинні визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 постанови Кабінету міністрів України №704. Однак, за спірний період розмір посадового окладу позивача розрахований шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018, що призвело також до обчислення грошової допомоги на оздоровлення у зменшеному розмірі.

Ухвалою суду від 25.05.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними матеріалами.

Відповідач подав суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у її задоволенні. Зазначає, що Кабінетом Міністрів України прийнято постанову «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704, пункти 4, 10, що викладені: установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14; ця постанова набирає чинності з 1 січня 2018 року.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення зміни до пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704» від 27.12.2017 №1052 внесено зміну до пункту 10 Постанови № 704 замінивши цифри 2018 цифрами 2019.

У подальшому прийнято Кабінетом Міністрів України постанову «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» від 21.02.2018 № 103, пункт 4 викладено в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 .». У пункті 10 цифри і слова 1 січня 2019 року замінити цифрами і словами 1 березня 2018 року. У пункті 8 розділу Прикінцеві положення Закону України «Про державний бюджет на 2019 рік» установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.

Зміни до Постанови № 704 в частині визначення розміру прожиткового мінімуму для визначення розміру грошового забезпечення, внесені Постановою № 103 були внесені в межах повноважень, визначених Конституцією та законами України, та з метою пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства.

У подальшому, постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 було внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704, де чітко зазначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Зазначені зміни набули чинності 20.05.2023.

Відтак, Кабінет Міністрів України визначив чітку суму, без прив`язки до прожиткового мінімуму, але в цілому базова сума для нарахування грошового забезпечення не змінилась.

Враховуючи вищенаведене, при нарахуванні усіх складових грошового забезпечення Позивачу, Центр пробації правомірно використовував розрахункову величину прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018, відповідно до Постанови № 704 (із змінами, внесеними Постановою № 103). Протягом спірного періоду (2020-2023 роки), зміни до розміру прожиткового мінімуму, який є розрахунковою величиною для нарахування та виплати грошового забезпечення Позивачу, Кабінетом Міністрів України не вносились.

Оцінивши доводи сторін, дослідивши письмові докази, суд встановив таке.

Згідно з довідкою відповідач від 07.10.2024, позивач проходила службу в Державній установі Центр пробації з 01.07.2018 до 31.10.2022.

Не погоджуючись із розміром застосованого прожиткового мінімуму для обрахунку грошового забезпечення (1762,00 грн), позивач звернувся в суд з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним обставинам, суд врахував ч.2 ст.19 Конституції України, якою встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У ч. 1 ст. 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з метою визначення порядку та умов виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 № 925/5 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України (далі Порядок №925/5).

Згідно з п.п.2-4 Розділу 1 Порядку №925/5 цей Порядок визначає механізм виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України (далі - особи рядового і начальницького складу).

Грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за спеціальним званням; надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; премія.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: допомога для оздоровлення; матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.

Грошове забезпечення виплачується особам рядового і начальницького складу, які займають штатні посади в Департаменті з питань виконання кримінальних покарань, міжрегіональних управліннях з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, органах пробації, установах виконання покарань, слідчих ізоляторах, воєнізованих формуваннях, закладі вищої освіти із специфічними умовами навчання, що належить до сфери управління Міністерства юстиції України (далі заклад вищої освіти із специфічними умовами навчання), та закладах охорони здоров`я, таборах для тримання військовополонених, на підприємствах установ виконання покарань, інших підприємствах, в установах і організаціях, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.

На підставі п.1 Розділу 2, п.1 Розділу 4 Порядку №925/5 особам рядового і начальницького складу встановлюється оклад за спеціальним званням у розмірі, визначеному додатком 14 до Постанови №704 (з урахуванням пункту 4 Постанови № 704), крім курсантів закладу вищої освіти із специфічними умовами навчання, які перед зарахуванням на навчання не перебували на службі в Державній кримінально-виконавчій службі України.

Особам рядового і начальницького складу (крім курсантів закладу вищої освіти із специфічними умовами навчання, які перед зарахуванням на навчання не перебували на службі в Державній кримінально-виконавчій службі України) виплачується надбавка за вислугу років у розмірах, визначених додатком 16 до Постанови № 704, із дня виникнення права на її отримання.

Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову від 30 серпня 2017 року №704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, встановлено, зокрема схему тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби згідно з додатком 8 (далі Постанова №704).

Пунктом 2 Постанови №704 установлено, що грошове забезпечення курсантів вищих військових навчальних закладів (закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання та їх відокремлених підрозділів) та військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, закладів фахової передвищої військової освіти, закладів вищої освіти Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Державної кримінально-виконавчої служби, які не перебували на військовій службі (службі цивільного захисту та в Державній кримінально-виконавчій службі на посадах начальницького і рядового складу) перед зарахуванням на навчання, складається з посадового окладу, щомісячної надбавки до посадового окладу, надбавки до посадового окладу за результатами чергової екзаменаційної сесії, а також інших виплат, які здійснюються відповідно до законодавства.

Додатком 8 до Постанови №704 визначено схему тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби.

Пунктом 4 Постанови №704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови №704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

Застосування цих нормативних актів у подібних правовідносинах вже було предметом розгляду у Верховному Суді. Зокрема, у постанові від 02.08.2022 у справі №440/6017/21 Верховний Суд дійшов наступних висновків: «21.02.2018 Кабінет Міністрів України ухвалив постанову №103, пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».

Тобто, на момент набрання чинності Постановою №704 (01.03.2018) пункт 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно із пунктом 6 постанови № 103, а саме: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Отже, станом на 01.03.2018 пункт 4 Постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.

Водночас, Закон України від 05.10.2000 №2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі Закон №2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

У свою чергу, базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти (стаття 6 Закону №2017-III).

Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

При цьому, згідно із ч.2 ст.92 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).

Відтак, зазначення у п.4 Постанови №704 у формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб) як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення.

Разом з цим, суд наголошує на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.

При цьому суд зазначає, що пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 №2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.

У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 №294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі Закон №294-IX) та Закон №1082-IX таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020, 2021, 2022, 2023 роки, відповідно, не містять.

Тобто, положення п.4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом №294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.

Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі №913/204/18, від 10.03.2020 у справі №160/1088/19).

Отже, з огляду на визначені в ч.3 ст.7 КАС України правила, а також враховуючи на те, що з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону №1082-ІХ із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

Як було зазначено вище, 30.08.2017 Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №704, яка набрала чинності 01.03.2018, та якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років, пунктом 2 якої установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Таким чином, через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (2020, 2021, 2022, 2023 роки), виникли підстави для обрахунку грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою №704, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 12 вересня 2022 року у справі №500/1813/21.

При цьому, встановлене положеннями п.3 Розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року.

Зазначені норми права у своїй сукупності вказують на те, що з 29 січня 2020 року розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями слід визначати шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704.

Натомість розмір мінімальної заробітної плати, встановлений законом на 01 січня 2020 року, на розрахунок посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями не впливає.

Відповідач не заперечує, що за період служби нараховував позивачу грошове забезпечення виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року у розмірі 1762,00 грн.

Суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481, яка набрала чинності 20.05.2023, внесено зміну до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, виклавши абзац перший в такій редакції: 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14..

Отже, на підставі вищенаведених норм за спірний період з 29.01.2020 до 31.10.2022 позивачу здійснювалось нарахування і виплата грошового забезпечення із застосуванням неправильної розрахункової величини.

Зазначені висновки суду узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 11 грудні 2019 року у справі № 240/4946/18, щодо застосування п. 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України та не суперечать їй.

Отже, позовна вимога зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу грошового забезпечення підлягає задоволенню за період з 29.01.2020 до 31.10.2022.

Стосовно позовної вимоги зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу матеріальної допомоги на оздоровлення з врахуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого Законом станом на 01 січня відповідного року, суд зазначає таке.

Відповідно до п.п.1, 2, 3 Розділу 14 Порядку №975/5 особам рядового і начальницького складу один раз на рік надається допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

2. Виплата допомоги для оздоровлення особам рядового і начальницького складу здійснюється на підставі наказу органу або установи, а начальникам цих органів або установ - згідно із пунктом 24 розділу I цього Порядку.

Наказ видається на підставі рапорту цієї особи, погодженого керівником структурного підрозділу та фінансовою службою відповідного органу або установи.

До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір допомоги для оздоровлення, включаються посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, щомісячні види грошового забезпечення, які мають постійний характер, на які має право особа рядового чи начальницького складу на день підписання наказу про надання цієї допомоги, та премія, розрахована відповідно до пункту 22 розділу І цього Порядку.

Оскільки розмір матеріальної допомоги на оздоровлення залежить від грошового забезпечення, наявні підставі для перерахунку позивачу вказаної допомоги, що виплачені за 2020-2022 роки у зв`язку перерахунком розміру грошового забезпечення з урахуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого Законом станом на 01 відповідного року.

Стосовно доводів відповідача щодо пропуску строку звернення, суд зазначає таке.

Відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01 липня 2022 року Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:

Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Характерною особливістю спірних правовідносин є те, що позивач просить перерахувати грошове забезпечення за період, який охоплює часові проміжки як до, так і після внесення змін до статті 233 КЗпП України (19 липня 2022 року).

Аналіз наведених правових положень дає змогу дійти висновку, що з моменту набрання чинності Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин (19 липня 2022 року) положення статті 233 КЗпП України, у попередній редакції, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 233 КЗпП України.

Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, у редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином:

- правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції);

- у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин).

Такий правовий підхід застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 та Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23.

Велика Палата Верховного Суду у вказаному рішенні констатувала, що до вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 02 серпня 2019 року по 04 листопада 2021 року та середнього заробітку за час недопуску до продовження виконання повноважень члена ВРП за період з 05 листопада 2021 року по 19 липня 2022 року застосовується частина друга статті 233 КЗпП України, у редакції до змін, унесених Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин, якою визначено, що особа (працівник, службовець) має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком; до вимог щодо стягнення середнього заробітку за час недопуску до продовження виконання повноважень члена ВРП за період з 19 липня 2022 року по 13 травня 2023 року застосовується частина перша статті 233 КЗпП України, у редакції, що діє з 19 липня 2022 року, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня, коли особа (працівник, службовець) дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Окрім викладеного, відповідно до пункту 1 глави XIX Прикінцеві положення КЗпП України під час дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 з 24:00 год 30 червня 2023 року скасовано карантин, установлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, запроваджений на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 (термін якого неодноразово продовжувався).

Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23 зазначила, що Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), який набрав чинності 02 квітня 2020 року, КЗпП України доповнено главою XIX (зокрема, пунктом 1, який передбачає продовження строків, визначених статтею 233 на строк дії карантину).

На момент внесення цих змін стаття 233 КЗпП України передбачала тримісячний строк звернення за вирішенням трудового спору (з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права); місячний строк (з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки) - у справах про звільнення та річний строк (з дня виявлення заподіяної працівником шкоди) для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації.

Отже, приймаючи указаний Закон, законодавець мав на меті не допустити порушення прав працівників і роботодавців, які могли б мати місце у зв`язку із поширенням коронавірусу COVID-19, та забезпечити суб`єктам права можливість звернутися до суду із трудовими спорами (у тому числі, спорами про звільнення) та зі спорами про стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації протягом дії карантину.

Водночас, на момент внесення цих змін, стаття 233 КЗпП України діяла у редакції, яка передбачала можливість звернення до суду із позовом про стягнення заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23 зазначила, що постанова Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651, якою з 24:00 год 30 червня 2023 року скасовано карантин, опублікована в офіційному виданні Урядовий кур`єр №130, 30 червня 2023 року, тобто в останній день карантину.

На переконання Судової палати, правова позиція, згідно з якою строки, визначені статтею 233 КЗпП України, завершилися 01 липня 2023 року, з огляду на опублікування Постанови №651 в останній день карантину, суперечить меті Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), позбавляє осіб, які мають бажання скористатися правом звернення до суду, можливості належним чином скерувати свою поведінку, що суперечить принципу юридичної визначеності.

З огляду на викладене, Судова палата вважає, що, з урахуванням пункту 1 глави XIX Прикінцеві положення КЗпП України, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.

Такий підхід до вирішення питання строку звернення до суду з урахуванням скасування карантину застосовано Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2024 року у справі №444/2538/23.

Підсумовуючи наведене, Судова палата зазначає, що, вирішуючи питання щодо застосування статті 233 КЗпП України, в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, дійшла таких висновків:

- якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин);

- з урахуванням пункту 1 глави XIX Прикінцеві положення КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.

Повертаючись о обставин справи, що розглядається з урахуванням висновків Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23, суд зазначає, що період до 19.07.2022 регулюється положеннями статті 233 КЗпП України, у редакції до внесення змін Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин, яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належного їй грошового забезпечення без обмеження будь-яким строком.

Проте період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України.

При цьому, період до 30.06.2023 включно (з урахуванням карантину (COVID-19)) не обмежується строком звернення в суд.

Враховуючи, що спірним у цій справі є період з 29.01.2020 до 31.10.2022, який не обмежується строком звернення в суд, доводи відповідача про пропуск позивачем такого строку є необґрунтованими.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору і не надав доказів понесених судових витрат, відсутні підстави для їх розподілу.

Керуючись ст.ст.2-14, 138-139, 242-245, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Державної установи Центр пробації щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 29.01.2020 до 31.10.2022, виплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення за 2020-2022 роки без врахування розміру прожиткового мінімуму, встановленого Законом станом на 01 січня відповідного року.

Зобов`язати Державну установу Центр пробації (04050, м. Київ, вул. Ю. Іллєнка, буд.81, код ЄДРПОУ 41847154) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) грошового забезпечення за період з 29.01.2020 до 31.10.2022, виплачених матеріальної допомоги на оздоровлення за 2020-2022 роки з урахуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого Законом станом на 01 січня відповідного року, шляхом множення прожиткового мінімуму на тарифний коефіцієнт, з урахуванням проведених виплат.

2. Судові витрати розподілу не підлягають.

3. Копію рішення направити учасникам справи.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту.

Суддя Олексій РІДЗЕЛЬ