Ухвала суду № 138619898, 30.07.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

УХВАЛА

30 липня 2026 року Справа № 520/17257/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Садової М. І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в приміщенні суду в місті Харкові клопотання позивача про поновлення строку звернення до адміністративного суду у адміністративній справі № 520/17257/26,

у с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, у якому просить: - визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 19.08.2021 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 02.09.2025 включно; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та стягнути на користь ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення 4059 грн. 95 коп. в місяць за період 19.08.2021 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по включно відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 та стягнути загальну суму 147991 грн. 64 коп. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

Ухвалою суду від 26.06.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі в порядку за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням (викликом) сторін.

Позивач у заяві про поновлення строку подання адміністративного позову наводить аргументи про те, що відповідно до ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку, який обчислюється з дня, коли особа дізналася про порушення своїх прав, однак у зв`язку з воєнним станом, проходженням військової служби, позивач фактично був позбавлений можливості своєчасно звернутися до суду. Крім того, Конституційний Суд України визнав неконституційним тримісячний строк для звернення працівника до суду щодо стягнення заробітної плати, що підтверджує право на поновлення строку. Враховуючи психологічні та соціальні обставини, а також невиконання відповідачем обіцянок щодо проведення розрахунків, просить визнати причини пропуску строку поважними та поновити строк звернення до суду з адміністративним позовом про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Відтак з доданих до позову та заяви про поновлення строку звернення до суду доказів неможливо встановити відколи позивач був обізнаний про порушення свого права. Тож з`ясування судом питання дотримання позивачем строку подання позову потребує додаткових доказів й перевірки відповідних обставин.

Відповідачем подано до суду відзив, який містить заперечення на позов. Наводить аргументи про те, що позивачем заявляються вимоги щодо нарахування та виплати частини грошового забезпечення про ненарахування та невиплату яких він повинен був знати з дати отримання грошового забезпечення за відповідний період, то строк звернення до адміністративного суду за вирішенням трудового спору у відносинах публічної служби, визначений ч. 5 ст. 122 КАС України, ним пропущений.

Ухвалою суду від 26.06.2026 витребувати від відповідача докази: - інформацію, коли вперше було надано позивачу за його заявою чи представнику позивача на адвокатський запит архівні відомості про грошове забезпечення позивача за оспорюваний період, після звільнення позивача4 докази вручення грошового атестату.

Щодо клопотання сторони позивача про поновлення строку звернення до суду із цим позовом, суд вирішує заявлене питання у порядку письмового провадження на підставі матеріалів справи.

Відповідно до частини першої статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

В судовій практиці усталеним є підхід щодо застосування приписів Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір. Такий підхід відповідає висновкам Конституційного Суду України, сформульованим у рішенні від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002, за змістом якого при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних законах норм, може застосовувати норми КЗпП України, у якому визначені основні трудові права працівника.

Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23 зробила правовий висновок про те, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні над частиною п`ятою статті 122 КАС України. Під час визначення строків звернення до адміністративного суду для вирішення спорів, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, в тому числі і за позовами осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, згідно з позицією Великої Палати необхідно застосовувати приписи статті 233 КЗпП України.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин від 01.07.2022 № 2352-ІХ, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

З метою забезпечення єдності практики вирішення спорів у правовідносинах щодо застосування приписів статті 233 КЗпП України, судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду (далі - Судова палата) здійснила перегляд судового рішення у справі №460/21394/23. У зазначеній постанові Судова палата дійшла висновку, що, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19.07.2022, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону №2352-ІХ, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-ІХ).

Отже до спірних правовідносин з 19.07.2022 підлягають застосуванню положення ч. 2 ст. 233 КЗпП України у редакції Закону №2352-ІХ, яка початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову пов`язує з днем, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

За приписами пункту 11.1 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту (додаток до наказу Міністерства оборони України від 22.05.2017 №280 (у редакції наказу Міністерства оборони України від 22.04.2021 №104) грошовий атестат видається військовослужбовцю військовою частиною, в якій він перебуває на грошовому забезпеченні, зокрема, у випадку вибуття до нового місця служби (навчання) з виключенням зі списків особового складу військової частини.

Форма грошового атестата встановлена додатком 16 Правил та передбачає відображення в атестаті всіх складових грошового забезпечення військовослужбовця, які йому нараховані та виплачені у день виключення зі списків особового складу військової частини.

Отже, грошовий атестат за своєю правовою природою є документом про остаточний розрахунок військової частини з військовослужбовцем у день його виключення зі списків особового складу військової частини та підтверджує виплату належних йому складових грошового забезпечення саме на цей день, водночас грошовий атестат не містить інформацію про нараховані та виплачені суми грошового забезпечення з розшифровкою за його складовими за минулі періоди служби.

Суд установив, позивачем особисто 02.09.2025 отримано грошовий атестат, що підтверджено копією грошового атестату.

Досліджуючи інформацію, яку містить грошовий атестат установлено, що по посаді позивача було встановлено наступні види грошового зобов`язання: оклад за військове звання до 02.09.2025 у сумі 40,00 грн, посадовий оклад до 02.09.2025 у сумі 172,00 грн, надбавка за вислугу років до 02.09.2025 у сумі 111,00 грн, премію до 02.09.2025 у сумі 1148,42 грн, НОПС до 02.09.2025 у сумі 333,00 грн.

Відповідно до даних грошового атестату такі види грошового забезпечення позивача у вказані станом на момент звільнення позивача із служби.

Отже позивачу було відомо про нараховані та виплачені суми грошового зобов`язання при звільненні.

Попри те, відповідно до висновку Верховного Суду, який зроблено у постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23 основним орієнтиром, який дозволив би однозначно визначати момент, з якого позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права на виплату належного йому розміру грошового забезпечення, є дата ознайомлення військовослужбовця з документом, що відображає фактичні суми нарахувань та виплат.

Чинне законодавство не передбачає форми такого документа та способу його доведення військовослужбовцю. Водночас такими документами можуть бути розрахункові листи, відомості про нараховане і виплачене грошове забезпечення, фінансові повідомлення або інші документи, які б розкривали зміст виплати грошового забезпечення (складові, їх розміри, утримання), які роботодавець зобов`язаний надати під час виплати грошового забезпечення та з яких працівник (військовослужбовець) може об`єктивно встановити розмір виплаченої йому суми, її складові та можливу неповноту виплат.

Саме з моменту ознайомлення з відповідним документом у військовослужбовця виникає реальна можливість і об`єктивна необхідність оцінити правильність здійснених нарахувань, виявити допущені порушення, що і буде усвідомленим сприйняттям особи наявності/відсутності порушеного права щодо належних виплат.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство належить застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Проаналізувавши положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» і Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, Верховний Суд дійшов висновку, що спеціальне законодавство не встановлює обов`язку роботодавця інформувати військовослужбовця про суму нарахованого та виплаченого грошового забезпечення з розшифруванням за видами виплат. Саме тому, з огляду на відсутність такого регулювання у спеціальних нормах, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи загального трудового законодавства, які покладають на роботодавця відповідний обов`язок.

Так, положення статті 110 КЗпП України передбачають, що при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; б) розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; в) сума заробітної плати, що належить до виплати.

Обумовлений приписами цієї статті обов`язок роботодавця забезпечує працівнику визначеність у нарахованих і виплачених сумах та, у разі виникнення спірних ситуацій, сприяє своєчасному захисту його трудових прав.

Для встановлення дат, з якими частина перша статті 233 КЗпП України пов`язує початок обчислення строку звернення до суду з позовними вимогами за періоди з 19.07.2022 до 31.12.2022 та з 01.01.2024 до 02.09.2025, суд повинен з`ясувати, чи виконав відповідач передбачений статтею 110 КЗпП України обов`язок щодо позивача (якщо так, то в якій формі), та коли позивач набув документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум грошового забезпечення за кожен місяць зазначеного періоду. Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 28.04.2026 у справі № 240/21955/25.

На виконання ухвали суду про витребування доказів відповідачем подано до суду архівні відомості про грошове забезпечення позивача, зокрема за оспорюваний період, які містять дані про щомісячні суми грошового забезпечення позивача вказаного періоду. Інших даних суду не надано.

Попри те жодних відомостей, які б підтверджували, що при кожній виплаті грошового забезпечення позивача було повідомлено про нараховані та виплачені складові грошового зобов`язання, з метою дотримання вимог ст. 110 КЗпП України, суду не надано.

Разом із тим, представник позивача 04.06.2026 звернувся до відповідача із адвокатським запитом щодо надання інформації про грошове забезпечення позивача.

Відповідач листом від 05.06.2026 надав відповідну інформацію та архівні відомості про грошове забезпечення позивача.

З огляну на викладене суд дійшов переконання про те, що позивач набув документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум грошового забезпечення за кожен місяць зазначеного періоду у червні 2026 року, звернувшись із адміністративним позовом до суду 10.06.2026.

З огляду на викладене приходжу до переконання про те, що причини, які наведені позивачем, підтверджені відповідними доказами, а відтак такі визнаються судом поважними, а тому строк звернення до суду із адміністративним позовом за періоди з 19.07.2022 до 31.12.2022 та з 01.01.2024 до 02.09.2025 слід поновити, а клопотання позивача задовольнити.

Відповідно до ч. 6 ст. 121 КАС України про поновлення або продовження процесуального строку, відмову у поновленні або продовженні процесуального строку суд постановляє ухвалу, яка не пізніше наступного дня з дня її постановлення надсилається особі, яка звернулася із відповідною заявою.

Керуючись статтями 121, 241-246, 256 Кодексу адміністративного судочинства України,

п о с т а н о в и в:

Клопотання позивача про поновлення процесуального строку задовольнити.

Поновити процесуальний строк звернення до суду із адміністративним позовом у справі № 520/17257/25, в частині позовних вимог за періоди з 19.07.2022 до 31.12.2022 та з 01.01.2024 до 02.09.2025.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Повне судове рішення складено та підписано суддею 30.07.2026.

Суддя М. І. Садова