Рішення № 138619507, 30.07.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

30.07.2026 р. справа №520/13800/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання та без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом

ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)до Військової частини НОМЕР_1 (далі за текстом - відповідач, владний суб`єкт, орган публічної адміністрації)провизнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги: 1) визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ЄДРПОУ: НОМЕР_2 щодо невидачі ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_3 , довідки про вартість речового майна, що належало до видачі станом на 28.04.2026 року; 2) зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ЄДРПОУ: НОМЕР_2 видати ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_3 довідку про вартість речового майна, що належало до видачі станом на 28.04.2026 року; 3) визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ЄДРПОУ: НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_3 , грошової компенсації за неотримане речове майно за період з 15.12.2016 року по 28.04.2026 року, виходячи із закупівельної вартості речового майна за цінами станом на 01 січня 2026 року; 4) зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ЄДРПОУ: НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_3 , грошову компенсацію за неотримане речове майно за період з 15.12.2016 року по 28.04.2026 року, виходячи із закупівельної вартості речового майна за цінами станом на 01 січня 2026 року.

Аргументуючи ці вимоги, зазначив, що станом на день виключення заявника зі списків особового складу військової частини суб"єкт владних повноважень не виплатив заявнику грошову компенсацію за неотримане речове майно.

Відповідач з поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що згідно наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 28.04.2026 №120 відповідно до п.п.3,4 Постанови КМУ №178 від 16.03.2016 нараховано грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно в сумі - 10.557 грн 48 коп. Видача довідки про вартість речового майна військовослужбовцю діючим законодавством не передбачено.

Суд, вивчивши доводи позову та аргументи відзиву на позов, повно виконавши процесуальний обов`язок із збору доказів, всебічно перевіривши доводи сторін добутими доказами, з`ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

За викладеним у позові твердженням, заявник з 15.12.2016 р. проходив військову службу у військовій частині ПП НОМЕР_4 , а з 31.10.2017 по 28.04.2026 - у Військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_5 від 06.05.1980.

Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №120 від 28.04.2026, штаб-сержант ОСОБА_1 , сержант із матеріального забезпечення 1 мінометної батареї НОМЕР_6 штурмового батальйону, звільнений наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 01.04.2026 №91-РС у відставку за статтею 26 частиною 5 пунктом 3 підпунктом а (за віком) Закону України Про військовий обов`язок і військову службу, вважається таким, що 28.04.2026 приступив до здачі справ та посади, цього ж числа справи та посаду здав, і з 28.04.2026 виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Відповідно до п. 3, 4 Постанови Кабінету Міністрів України №178 від 16.03.2016 року, виплатити грошову компенсацію вартості за не отримане речове майно в сумі 10557 грн. 48 коп.

Отже, у межах спірних правовідносин суб"єктом владних повноважень було видано наказ №120 від 28.04.2026 про визначення заявнику грошової компенсації вартості за не отримане речове майно в сумі - 10.557 грн. 48 коп.

Заявник у межах справи №520/13800/26 цього наказу не оскаржив.

Доказів втрати юридичної дії рішенням суб`єкта владних повноважень у формі наказу Військової частини НОМЕР_1 №120 від 28.04.2026 матеріали справи не містять.

Доказів невідповідності арифметичних розрахунків суб"єкта владних повноважень у наказі Військової частини НОМЕР_1 №120 від 28.04.2026 позивач до суду усупереч ч.2 ст.79, ч.4 ст.161 КАС України не подав.

Судом самостійно під час розгляду справи на виконання ч.4 ст.9 КАС України таких доказів не виявлено.

За викладеними у позові твердженнями, станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу відповідач не провів з позивачем розрахунків щодо виплати компенсації вартості за неотримане речове майно, тому заявником до командира Військової частини НОМЕР_1 був поданий рапорт про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, який було зареєстровано 03.05.2026р. та згідно резолюції доручено начальнику речової служби підготувати довідку.

Згідно з наданою довідкою про вартість речового майна, що належить до видачі на штаб-сержанта ОСОБА_2 , сума до компенсації складає - 10.557,48 грн.

Доказів особистого усного чи письмового звернення заявника до суб"єкта владних повноважень з приводу фізичного отримання довідки про вартість неодержаного під час проходження військової служби речового майна матеріали справи не містять.

Відповідно до заявки від 03.07.2026р. №26/1/4692 на бюджетні асигнування до кінця 2026 року, оформленої відповідачем, потрібно допризначити з урахуванням залишку (перевитрат) 481.335,90 грн; детальним розрахунком потреб в коштах за бюджетною програмою (підпрограмою) КПКВ 2101020/3 КЕКВ 2210 код видатків 026/3 на 2026р. підтверджено факт нарахування заявнику компенсації вартості за неотримане речове майно у загальній сумі - 12.457,83 грн, сума грошової компенсації - 10.557,48 грн; ПДФО (18%) - 1.900,35 грн.

Стверджуючи про протиправність управлінського волевиявлення суб`єкта владних повноважень з приводу ненарахування та невиплати грошової компенсації за неотримане під час проходження військової служби речове майно заявник ініціював даний спір.

Надаючи оцінку обставинам спірних правовідносин та відповідності реально вчиненого управлінського волевиявлення субєкта владних повноважень вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

У розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України відповідач є субєктом владних повноважень.

Тому на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється дія ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб`єкти права (учасники суспільних відносин) зобов`язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

За приписами ст.43 Конституції України кожен має право на працю, а право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.

Суд зважає, що суспільні відносини з приводу проходження громадянином публічної військової служби унормовані, насамперед, приписами Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов`язок та військову службу", Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей".

Відповідно до статті 1 Закону № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

За змістом частини другої статті 1-2 Закону № 2011-XII у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Абзац другий ч.1 статті 91 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачає, що речове забезпечення військовослужбовців, а також резервістів і військовозобов`язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, здійснюється за нормами і в строки, що визначаються відповідно центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, правоохоронні та розвідувальні органи, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно військовослужбовців, резервістів і військовозобов`язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, визначається Кабінетом Міністрів України.

Частиною 3 статті 24 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі за текстом - Закон №2232-XII) встановлено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

На подальший розвиток приписів ч.1 статті 91 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" Урядом України було прийнято постанову КМУ від 16.03.2016р. №178 про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі за текстом - Порядок №178).

За приписами пункту 2 Порядку № 178 виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.

Дія цього Порядку не поширюється на військовослужбовців строкової військової служби, курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети, кафедри, відділення військової підготовки.

Згідно з п.3 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця; переведення військовослужбовця до інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Держспецзв`язку, правоохоронних органів спеціального призначення і державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями для подальшого проходження військової служби з виключенням із списків особового складу військової частини.

Пункт 4 Порядку №178 установлює, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Пункт 5 Порядку №178 визначає, що довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Застосовуючи положення наведених вище норм права до установлених обставин спору, суд доходить до переконання про те, що довідка про вартість речового майна повинна складатись з урахуванням дійсної закупівельної вартості предметів речового майна, визначеної станом на 1 січня року, у якому здійснюється виплата грошової компенсації.

Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 14.11.2018 у справі №809/1488/16, від 17.03.2020 у справі №815/5826/16, від 25.02.2021 у справі №380/2458/20, у яких зазначено, що при визначенні розміру грошової компенсації має застосовуватись саме закупівельна вартість предметів речового майна станом на 1 січня поточного року, а не будь-яка інша дата чи пропорційне зменшення.

Абзаци 1-3 пункту 4 розділу III Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період (затверджена наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016р. №232; далі за текстом - Інструкція №232), передбачають, що військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна.

Порядок виплати грошової компенсації здійснюється відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178 Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.

Грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, виплачується на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, форма якої наведена у додатку до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178, яка видається речовою службою військової частини, виходячи із заготівельної вартості цих предметів.

Абзаци 1, 3 пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (затверджене Указом Президента України від 10.12.2008р. №1153/2008; далі за текстом - Положення №1153/2008;) установлюють, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання, а особи, звільнені з військової служби у розвідувальному органі Міністерства оборони України, - до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки чи відповідного підрозділу розвідувального органу Міністерства оборони України. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк з дня їх виключення зі списків особового складу прибути до відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки / відповідного підрозділу розвідувального органу Міністерства оборони України для взяття на військовий облік.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Звідси слідує, що зміст ч.1 ст.91 Закону України №2011-XII, а також норм Порядку №178 гарантує безумовну виплату грошової компенсації за неотримане під час проходження військової служби речове майно у разі звільнення з військової служби (тобто гарантує реалізацію вже набутого військовослужбовцем права), а відповідне письмове звернення військовослужбовця у вигляді рапорту (п.4 Порядку №178) є суто приводом для вчинення суб"єктом владних повноважень відповідного управлінського волевиявлення і тому відсутність згаданого документу не може бути визнана справедливою підставою для позбавлення особи вже набутого права.

Таке тлумачення змісту ч.1 ст.91 Закону України №2011-XII стосовно правової природи грошової компенсації вартості неотриманого речового майна повністю узгоджується із п.4 Порядку №178, за яким грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Суд відмічає, що гарантоване ст.91 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» право військовослужбовця на отримання речового майна або грошової компенсації його вартості є майновим правом, котре підпадає під правовий режим захисту за ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, відповідно до якої ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, ніж в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом.

Тож, обсяг цього права не може бути зменшений у залежності від форми, змісту, характеру та наслідків правової поведінки військовослужбовця, адже грошова компенсація вартості неодержаного під час проходження військової служби речового майна не є мірою юридичної відповідальності.

Згідно з усталеною практикою Верховного Суду (постанови від 14.11.2018 у справі №809/1488/16, від 23.08.2019 у справі №2040/7697/18, від 17.03.2020 у справі №815/5826/16, від 09.01.2024 у справі №400/5062/22), у разі звільнення військовослужбовця у нього виникає право на грошову компенсацію за неотримане речове майно, реалізація якого здійснюється шляхом подання заяви (рапорту) за місцем проходження служби. Застосування у пункті 3 Порядку №178 словосполучення «у разі звільнення з військової служби» свідчить, що право на компенсацію не залежить від моменту виключення військовослужбовця зі списків особового складу, а виникає з факту звільнення.

Право на компенсацію, таким чином, має безумовний характер і не може бути поставлене в залежність від будь-яких пропорційних розрахунків або формул, не передбачених законом.

Судом установлено, що відповідач здійснив нарахування позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно, оформив відповідну довідку про вартість речового майна та включив суму компенсації до заявки на виділення бюджетних асигнувань, чим вчинив дії, спрямовані на забезпечення її фінансування.

Матеріали справи не містять ані доказів помилковості проведених суб"єктом владних повноважень розрахунків, ані доказів особистого звернення заявника з приводу фізичного отримання довідки про вартість належного до видачі речового майна, неотриманого під час проходження військової служби.

Разом із тим, матеріали справи не містять належних і допустимих доказів фактичної виплати позивачу нарахованої грошової компенсації належного до видачі речового майна, неотриманого під час проходження військової служби за наказом від 28.04.2026р. №120.

Отже, суд дійшов висновку, що відповідачем виконано дії щодо нарахування компенсації та ініційовано питання її фінансування, проте обов`язок щодо її фактичної виплати позивачу на момент розгляду справи не виконано.

Стосовно позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невидачі позивачу довідки про вартість речового майна, що належало до видачі, але не було одержано під час проходження військової служби, суд зазначає, що зі змісту рапорту позивача вбачається, що останній звертався саме з вимогою про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно.

При цьому положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку №178 не покладають на військову частину обов`язку видавати військовослужбовцю довідку про вартість речового майна нарочно чи надсилати її окремо. Навпаки, така довідка є внутрішнім документом, який оформлюється речовою службою військової частини та використовується як підстава для визначення розміру грошової компенсації і її виплати.

Оскільки національним законом не запроваджено обов`язку відповідача - суб"єкта владних повноважень з приводу видачі зацікавленій особі довідки про вартість речового майна, що належало до видачі, але не було одержано під час проходження військової служби, а позивач у межах спірних правовідносин фактично звертався із заявою про виплату компенсації (а не із заявою про видачу довідки), то підстави для висновку про допущення відповідачем протиправної бездіяльності у цій частині відсутні.

Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

Тому відповідність закону рішення чи діяння (управлінського волевиявлення) суб`єкта владних повноважень як у спорі про набуття приватною особою додаткового блага чи активу, так і у спорі про спростування новоствореного за рішенням суб`єкта владних повноважень публічного обов`язку, зокрема, за критеріями дотримання компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед, відповідачем - суб`єктом владних повноважень.

При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.

У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав та інтересів та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.

Визначаючись з приводу реально вчиненого суб`єктом владних повноважень у спірних правовідносинах управлінського волевиявлення, суд зазначає, що за загальним правилом з огляду на положення п.18 ч.1 ст.19, п.19 ч.1 ст.4 КАС України, п.1 ч.2 ст.24, п.2 ч.2 ст.24, ч.3 ч.2 ст.24 Митного кодексу України під рішенням суб`єкта владних повноважень слід розуміти - письмовий акт, під дією суб`єкта владних повноважень слід розуміти - вчинок з приводу реалізації управлінського повноваження, під бездіяльністю суб`єкта владних повноважень слід розуміти - ухилення від виконання обов`язку, під відмовою суб`єкта владних повноважень слід розуміти - оформлене офіційним письмовим документом - листом відхилення прохання/звернення приватної особи.

У спірних правовідносинах суб`єктом владних повноважень було вчинено управлінське волевиявлення у формі бездіяльності саме з приводу виплати компенсації за неотримане заявником речове майно, оскільки матеріалами справи підтверджено здійснення відповідачем нарахування належної позивачу компенсації, а також подання заявки на виділення бюджетних асигнувань для її фінансування.

Події вчинення суб"єктом владних повноважень управлінського волевиявлення у формі відмови у видачі довідки про вартість речового майна, що належало до видачі, але не було одержано під час проходження військової служби за зверненням зацікавленої особи або події вчинення за означеним зверненням бездіяльності судовим розглядом не підтверджено.

Тому, перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, підсумовуючи викладені вище міркування, суд доходить до переконання про те, що владним суб`єктом у ході розгляду справи не доведено дотримання вимог ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України виключно в частині вчинення управлінського волевиявлення з приводу виплати вже нарахованої компенсації за неотримане заявником речове майно.

Тож за наслідками розгляду справи за цим епізодом суд вважає недоведеним за правилами ч.2 ст.77 КАС України факт відповідності оскарженого управлінського волевиявлення субєкта владних повноважень вимогам ч.2 ст.2 КАС України та навпаки доведеним за правилами ч.1 ст.77 КАС України факт існування у заявника порушеного публічного права в частині отримання компенсації за неотримане речове майно, що спонукає суд часткового задоволення позовних вимог та надання праву заявника захисту у спосіб, котрий сформульований у резолютивній частині цього судового акту.

У решті вимог позов до задоволення не підлягає у зв"язку із не підтвердженням приєднаними до справи доказами факту порушення власних публічних прав (інтересів) заявника на отримання довідки як фізичного документа за відсутності попереднього звернення стосовно цього та чинністю наказу військової частини НОМЕР_1 від 28.04.2026р. №120 в частині визначення розміру нарахованої компенсації за неотримане заявником речове майно.

Стосовно доводів суб"єкта владних повноважень про пропуск заявником строку звернення до суду необхідно зазначити, що у силу правових висновків постанови Верховного Суду від 04.12.2025р. у справі №380/25392/24: 1) законодавство не встановлює форму інформування роботодавцем працівника про складові нарахованих і виплачених сум заробітної плати, а тому суд, при вирішенні питання дотримання строку звернення до суду, повинен, крім іншого, з`ясовувати таку форму повідомлення, що буде відповідати дотриманню принципу офіційності в адміністративному судочинстві; 2) для встановлення дат, з якими частина перша статті 233 КЗпП України пов`язує початок обчислення строку звернення до суду з позовними вимогами, суд повинен з`ясувати, чи виконав відповідач передбачений статтею 110 КЗпП України обов`язок щодо позивача (якщо так, то в якій формі), та коли позивач набув документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум грошового забезпечення за кожен місяць зазначених періодів; 3) для обрахунку передбаченого частиною другою статті 233 КЗпП України строку звернення до суду суд повинен встановити дату одержання позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

У ході розгляду справи за правилами ч.1 ст.77 КАС України суб"єкт владних повноважень не подав доказів належного інформування заявника про структуру грошового забезпечення ані в аспекті ч.1 ст.233 Кодексу законів про працю України, ані в аспекті ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України.

Тому стан оформлення позову в частині вимог ч.6 ст.161 КАС України у даному конкретному випадку не містить підстав для застосування наслідків за ч.13 ст.171, ч.15 ст.171, ч.3 ст.123, ч.4 ст.123 КАС України.

Стан оформлення позову в частині сплати судового збору за ч.3 ст.161 КАС України з урахуванням положень п.1 ч.1 ст.5 Закону України від 08.07.2011р. №3674-VI "Про судовий збір" не містить підстав для застосування наслідків за ч.13 ст.171, ч.15 ст.171 КАС України.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), надав оцінку усім юридично значимим доводам, факторам та обставинам, дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.

Розподіл витрат з оплати судового збору по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, 72-77, 90, 211, 241-243, 255, 257, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (ідентифікаційний код - НОМЕР_2 ) провести виплату ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_3 , зареєстрована адреса місця проживання - АДРЕСА_1 ) грошової компенсації за неотримане речове майно, що належало до видачі станом на момент звільнення.

Позов у решті вимог - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що рішення суду підлягає оскарженню згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України.

Суддя А.В. Сліденко