Рішення № 138619221, 30.07.2026, Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/7542/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2026 року с-ще.Овідіополь

Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Спічака Вадима Олексійовича,

за участю:

секретаря судового засідання Пірожок В.Ю.

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 до ОСОБА_4 , АДРЕСА_1 , третя особа: Обслуговуючого кооперативу «Радуга-3», місцезнаходження: м. Одеса, вул. Академіка Корольова, буд. 92А, код ЄДРПОУ: 39504525, про поділ майна подружжя,-?

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції позивача

Позивач ОСОБА_3 звернувся до Овідіопольського районного суду Одеської області з позовною заявою до ОСОБА_4 , у якій просить визнати квартиру, за адресою: АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю подружжя; визнати за позивачем право власності на одну другу частку квартири ( тобто половину) за адресою: АДРЕСА_2 .

Позовні вимоги мотивує тим, що 16 травня 2014 року сторони уклали шлюб. Від шлюбу у сторін народилась спільна донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивач зазначає, що у 18 березня 2021 року, знаходячись у зареєстрованому шлюбі, відповідачка ОСОБА_4 уклала договір асоційованого членства з Обслуговуючим кооперативом «Радуга-3» для набуття квартири по АДРЕСА_3 ).

За умовами договору ОСОБА_4 повинна була сплатити всі необхідні платежі до 30.09.2022 року, для того щоб набути право власності на квартиру і для можливості зареєструвати право власності не неї.

Позивач зазначає, що всі платежі за договором було внесено у повному обсязі, і відповідачка має право на реєстрацію права власності на квартиру у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується копією договору асоційованого членства; свідоцтвом про асоційоване членство; актом повернення частки внеску у пайовий фонд ОК «Радуга-3»; додатковою угодою до Договору асоційованого членства ; витягом зі списку членів ОК «Радуга-3»; довідкою про повну виплату паю.

Позивач вказує, що квартира була куплена за сумісні кошти подружжя і є сумісною власністю подружжя.

Стислий виклад позиції відповідача

Представником відповідачки ОСОБА_4 було подано відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що відповідачкою не заперечується той факт, що вона отримала всі необхідні документи від Обслуговуючого кооперативу «Райдуга-3» для подальшої реєстрації права власності на вище зазначену квартиру, оскільки саме вона була стороною Договору про асоційоване членство № РТ746Б від 18.03.2021 року, а не Позивач. Однак, нею не було здійснено реєстрацію права власності через те, що вже тривалий час Відповідачка пропонує Позивачу вирішити питання щодо розподілу спільної сумісної власності подружжя у позасудовому порядку.

Відповідачка зазначає, що наразі квартира без ремонту, не придатна для подальшого користування та проживання, а тому потребує вкладень коштів. Також відповідач зазначає, що разом з дочкою проживають у місті Болград Одеської області, і на утримання квартири, ремонт та сплату комунальних послуг за квартиру у Відповідачки кошти відсутні.

Крім того, відповідачка вказує, що спір про право на частку у спільному сумісному майні між Позивачем та Відповідачкою відсутній, позивач обізнаний, що Відповідачка не заперечує його право. Більш того, Відповідачкою надано пропозицію щодо досудового порядку поділу спільного майна шляхом викупу ним її частки у спільному майні або навпаки, шляхом продажу спільного майна та розділення коштів від його реалізації. Оскільки, дане майно є неподільним, то визнання за Позивачем права власності на одну другу частину квартири не призведе до задоволення інтересів Сторін, так як подальше спільне володіння квартирою є неможливим.

Відповідачка вказує, що звернення Позивача з позовною заявою до суду є зловживанням ним матеріальним правом, оскільки спір відсутній між сторонами щодо його права на одну другу частину спільного майна, і у зв`язку з вище зазначеним, позов не підлягає задоволенню.

Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 19 січня 2026 року було відкрито провадження у справі.

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 30 квітня 2026 року було закрито підготовче провадження у даній цивільній справі та призначено справу до розгляду по суті.

Представник позивача у судовому засіданні просила позов задовольнити з підстав викладених у позовній заяві.

Представник відповідачки у судовому засіданні просила у задоволенні позовних вимог відмовити з підстав, викладених у відзиві.

Фактичні обставини, встановлені судом.

Судом встановлено, що між позивачем ОСОБА_3 та відповідачкою ОСОБА_6 був укладений шлюб, зареєстрований 16 травня 2014 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Болградського районного управління юстиції в Одеській області (актовий запис № 70).

ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народилась донька ОСОБА_7 .

У період перебування у шлюбі з позивачем, 18 березня 2021 року ОСОБА_4 було укладено договір асоційованого членства № РТ749Б з Обслуговуючим кооперативом «Радуга-3».

18 березня 2021 року Обслуговуючим кооперативом «Радуга-3» було видано свідоцтво про асоційоване членство в кооперативі, відповідно до якого ОСОБА_4 є Асоційованим членом ОБСЛУГОВУЮЧОГО КООПЕРАТИВУ «РАДУГА-3» (код ЄДРПОУ: 39504525: місце знаходження. України 65104, Одеська обл., м. Одеса, вул. Академіка Корольова, буд 924). Згідно Договору асоційованого членства № РТ7495 від 18.03.2021 року, початковий розмір паю на момент укладання договору, який вона зобов`язується сплатити, складає 786697,45 гривень. Вказаний пай підлягає поверненню в майновій формі у вигляді квартири будівельний АДРЕСА_4 .

Відповідно до додаткової угоди до Договору асоційованого членства № РТ7495 від 18.03.2021 року від 22 січня 2025 року викладено підпункт 1.1. пункту 1 Договору в наступній (новій) редакції: «1.1. Об`єкт будівництва житловий будинок АДРЕСА_3 », Викладено підпункт 1.2. пункту 1 Договору в наступній (новій) редакції: «1.2. Об`єкт нерухомості квартира АДРЕСА_5 , загальною площею 68,20 кв.м., що розташована на 6-му поверсі Об`єкта будівництва.».

Відповідно до Довідки про повну виплату паю № Д48-а/49 від 23.01.2025 року, згідно Договору асоційованого членства № РТ7495 від 18.03.2021 року, ОСОБА_4 с Асоційованим членом ОК «РАДУГА-3», станом на 23.01.2025 року повністю оплатила свій пай, перерахувавши на рахунок ОК «РАДУГА-3» 100 (сто) відсотків його вартості. Відповідно Статуту ОК «РАДУГА-3», Договору асоційованого членства №№ РТ7496 від 18.03.2021 також Акту повернення частки внеску у пайовий фонд ОК «РАДУГА-3» ОСОБА_4 с власником квартири АДРЕСА_6 . Довідка видана для державної реєстрації права власності на вищевказану квартиру.

Відповідно до Акту повернення частки внеску у пайовий фонд ОК «РАДУГА-3 до Договору асоційованого членства № РТ7495 від 18.03.2021 р., підписаного з відповідачкою від 23.01.2025 року Кооператив повернув Асоційованому члену ОСОБА_4 частку його пайового внеску у пайовий фонд ОК «РАДУГА-3», частка пайового внеску, що повертається - квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 з наступними характеристиками: номер квартири АДРЕСА_7 , кількість житлових кімнат 2, загальна площа - 68,2 кв.м.

Згідно відповіді ОК «Радуга-3» Вих. № 01/28-11/25 від 28.11.2025, ОСОБА_4 , здійснила оплату паю (частки паю) за Договором асоційованого членства № РТ749Б від 18.03.2021 року, у повному обсязі, та отримала право на реєстрацію права власності на квартиру за вказаною адресою.

З матеріалів справи та пояснень сторін вбачається, що право власності на спірну квартиру наразі за відповідачкою ОСОБА_4 не зареєстровано.

Доказів щодо набуття подружжям іншого майна під час шлюбу сторонами до суду надано не було.

Норми права, які застосував суд, та висновки суду

Щодо встановленя обсягу спільної сумісної власності подружжя у даній справі

За змістом частин першої та сьомої статті 41 Конституції України, частин першої та п`ятої статті 319 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і таке використання не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.

Частиною 3 ст. 368 ЦК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Згідно зі статтею 68 СК України зазначено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.

Відповідно до пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз`яснено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частину третю статті 368 ЦК України), відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Частиною першою статті 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Законодавцем визначено, що право на поділ майна, яке перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у своїй Постанові від 19.01.21 року зазначила, що найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте у шлюбі майно, зокрема і неподільне. Це відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є недопустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Згідно з частиною першою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до ст. 177 ЦК України, об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

У постанові від 30 січня 2013року №6-168цс12 Верховний Суд України визначив майнове право як право очікування, яке є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав.

Визначення майнового права як права очікування та повноваження власника таких прав також надано у висновках Верховного Суду України, викладених у постановах від 30 січня 2013 року у справі № 6-168цс12, від 15 травня 2013 року у справі № 6-36цс13, від 04 вересня 2013 року у справі № 6-51цс13, від 24 червня 2015 року у справі № 6-318цс15, від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1920цс15, від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1858цс15, від 02 грудня 2015 року у справах № 6-1502цс15 та № 6-1732цс15, від 10 лютого 2016 року у справі № 6-2124цс15, від 16 березня 2016 року у справі № 6-290цс16, від 23 березня 2016 року у справі № 6-289цс16, від 30 березня 2016 року у справах № 6-3129цс15 та № 6-265цс16, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2994цс15, від 25 травня 2016 року у справі № 6-503цс16, від 07 грудня 2016 року у справі № 6-1111цс16.

За змістом ст. 655, 656 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму; предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права; до договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.

Відповідно до ст. 4 і ч. 5 ст.7 Закону України «Про інвестиційну діяльність», інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об`єктом і результатом інвестицій (об`єктами інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, а також майнові права).

Частиною 1 ст. 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

У ч. 2 ст. 331 ЦК України вказано, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна); якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації; якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно з частиною четвертою статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14вересня 2021 року у справі №359/5719/17(провадження№ 14-8цс21) вказано, що нормами законодавства встановлено первинний спосіб набуття права власності на річ, на яку раніше не було і не могло бути встановлене право власності інших осіб; саме інвестор як особа, за кошти якої і на підставі договору з яким був споруджений об`єкт інвестування, є особою, якою набувається первісне право власності на новостворений об`єкт інвестування; інвестор після виконання умов інвестування набуває майнові права (тотожні праву власності) на цей об`єкт і після завершення будівництва об`єкта нерухомості набуває права власності на об`єкт інвестування як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об`єкт за собою (пункти 92, 93, 95 постанови).

Натомість, враховуючи, що право власності на квартиру за адресою АДРЕСА_3 з наступними характеристиками: номер квартири АДРЕСА_7 , кількість житлових кімнат 2, загальна площа - 68,2 кв.м., наразі не зареєстровано, не зважаючи, що спірний об`єкт готовий на 100 %, суд вважає за необхідне зауважити, що ступінь готовності об`єкта не є кваліфікуючою ознакою для його ідентифікації як квартири, на яку судом може бути визнано право власності, оскільки право власності на зазначене майно виникає з моменту його державної реєстрації у встановленому законом порядку.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що під час шлюбу сторонами було набуто саме майнові права на об`єкт нерухомості квартиру за адресою: за адресою: АДРЕСА_3 з наступними характеристиками: номер квартири АДРЕСА_7 , кількість житлових кімнат 2, загальна площа - 68,2 кв.м., за Договором асоційованого членства № РТ749Б, укладеного з Обслуговуючим кооперативом «Радуга-3».

Щодо вимоги позову про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя

Суд вважає за необхідне зауважити, що окрема вимога позивача про визнання об`єкта спільною сумісною власністю подружжя не підлягає задоволенню, оскільки саме по собі задоволення вимоги про поділ майна як спільної сумісної власності шляхом визнання за позивачем та відповідачем права власності на частину цього майна (майнового права) за кожним вже свідчить про визнання майна спільним сумісним майном та припинення правового режиму спільної сумісної власності на такий об`єкт.

Так, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року в справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16 (пункт 38), від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц, від 4 червня 2019 року в справі № 916/3156/17 (пункт 72), від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 13 жовтня 2020 року в справі № 369/10789/14-ц (пункт 7.37), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 42), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 11 січня 2022 року у справі № 904/1448/20 (пункт 5.31), від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21).

Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 23 січня 2024 року (справа № 523/14489/15-ц, провадження № 14-22цс20) зазначила, що при розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна.

Питання ефективності такого способу захисту порушеного права, як визнання певного майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя, перебувало на вирішенні Великої Палати Верховного Суду, а саме у справі № 523/14489/15.

У постанові від 23 січня 2024 року, ухваленій у вказаній справі, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна.

З огляду на викладене вимога позову, заявлена в цій справі, про визнання квартири об`єктом спільної сумісної власності подружжя не відповідає критерію ефективності способу захисту порушеного права позивача.

Така вимога складає підставу (а не предмет) позову і не потребує окремого артикулювання в позовній заяві.

Щодо вимоги про визнання за позивачем право власності на одну другу частку квартири ( тобто половину) за адресою: АДРЕСА_2 , суд зазначає наступне:

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. При цьому способи захисту порушеного права передбачені ч. 2 ст. 16 ЦК України, зокрема одним із способів захисту є визнання права власності.

Такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватись тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою (постанова ВС від 16.02.2022 року у справі № 761/7955/19, провадження № 61-1132св20).

У Постанові від 27.11.2024 року у справі №201/13593/19 зазначено, що поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (стаття 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (стаття 71 СК України). У разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України). При цьому не виключається звернення одного із подружжя, при наявності спору, з позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі.

Відповідно до Постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 квітня 2026 року у справі № 607/10858/22 провадження № 14-138цс24 Велика Палата нагадала основоположні приписи сімейного права, які регулюють виникнення правового режиму спільної сумісної власності. Зокрема, майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 71 Сімейного кодексу України, далі СК України).

Водночас не виключається звернення одного з подружжя, при наявності спору, з позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України (частини друга, четверта статті 71 СК України).

Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою (абзаци перший і другий частини другої статті 364 ЦК України).

Право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї (частина перша статті 365 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору.

Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України).

Тому залежно від мети, яку ставить перед собою позивач / позивачка у справі про поділ майна подружжя ефективні способи захисту можуть відрізнятися.

На думку суду, якщо особа прагне отримати грошовий еквівалент вкладеного подружжям у придбання такого об`єкта майна (майнових прав), то її право може бути захищене шляхом пред`явлення вимоги про стягнення з іншого співвласника компенсації вартості . Так само ця особа може просити залишити таке майно за собою з виплатою компенсації частки іншому з подружжя та попереднім її внесенням на депозитний рахунок суду.

Конституційний Суд України у Рішенні від 01 червня 2016 року № 2-рп/2016 у справі № 1-1/2016 зазначив, що держава, виконуючи свій головний обов`язок утвердження і забезпечення прав і свобод людини (частина друга статті 3 Конституції України) повинна не тільки утримуватися від порушень чи непропорційних обмежень прав і свобод людини, але й вживати належних заходів для забезпечення можливості їх повної реалізації кожним, хто перебуває під її юрисдикцією. Із цією метою законодавець та інші органи публічної влади мають забезпечувати ефективне правове регулювання, яке відповідає конституційним нормам і принципам, та створювати механізми, необхідні для задоволення потреб та інтересів людини.

Тому за обставин, коли позивач - співвласник, який не є асоційованим членом кооперативу і не може здійснити юридично значущі дії щодо оформлення права власності, прагне захистити свої правомірні очікування щодо набуття права власності на нерухоме майно, може звернутися до суду та просити визнати за собою право на належну йому частку майнових прав на квартиру.

Верховний Суд у постанові від 27 грудня 2024 року у справі № 726/1387/22 (провадження № 61-8670св24) зробив висновок, що відповідно до норм статей 328 та 329 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. За змістом зазначених норм матеріального права до державної реєстрації право власності на це новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільного обороту не виникає, та здійснення його поділу, як нерухомого, є неможливим.

Як вже було встановлено судом, під час шлюбу сторін було набуто майнові права на об`єкт нерухомості квартиру за адресою: за адресою: АДРЕСА_3 з наступними характеристиками: номер квартири АДРЕСА_7 , кількість житлових кімнат 2, загальна площа - 68,2 кв.м., за Договором асоційованого членства № РТ749Б, укладеного з Обслуговуючим кооперативом «Радуга-3», право власності на яку не зареєстровано у встановленому законом порядку, у зв`язку з чим квартира за адресою: АДРЕСА_2 як нерухома річ ще не може бути об`єктом спільної сумісної власності подружжя,

В даному випадку у позивача виникає право на частину саме майнових прав на вказану квартиру (а не право власності на частину квартири), або на присудження компенсації за належну частку майнових прав на квартиру, однак таких вимог позивач у даній справі не заявив.

Відповідно до положень частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Верховний Суд у у постанові від 20 листопада 2024 року у справі № 757/1523/22 (провадження № 61-16991св23) зазначив, що ЦПК України не надає суду такого права, як вихід за межі позовних вимог з власної ініціативи, оскільки норми матеріального права не повинні суперечити нормам процесуального права, якими суд керується при вирішенні спору (стаття 3 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 264 ЦПК України при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

З урахуванням принципу диспозитивності цивільного процесу, суд приходить до переконання, що саме із вищезазначених підстав слід відмовити у задоволенні позовної заяви про визнання спільною сумісною власністю подружжя квартири за адресою АДРЕСА_2 та визнання за позивачем права власності на 1/2 частину вказаної квартири.

Разом з тим, позивач не позбавлений можливості захистити своє право шляхом пред`явлення вимоги про поділ майна подружжя та визнання за ним права на частину майнових прав на квартиру (якщо право власності на квартиру так і не буде зареєстроване), або з урахуванням конкретних обставин ставити питання про залишення майнових прав одній із сторін з одночасним присудженням компенсації.

Такі висновки кореспондуються із правовою позицією, що міститься в постанові Верховного Суду від 16 лютого 2024 року у справі №209/510/21.

Враховуючи вищевикладене, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, що підтверджені доказами, оціненими судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні, суд прийшов до висновку про відмову у позовних вимог.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що суд відмовляє у задоволенні позовних вимог, розподіл судових витрат не здійснюється.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 57, 60, 61, 63, 65, 68, 69, 70, 71, 72, 114 СК України, ст. 15, 16, 325, 368, 372 ЦК України, ст. 4, 13, 81, 141, 259, 264, 265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 до ОСОБА_4 , АДРЕСА_1 , третя особа: Обслуговуючого кооперативу «Радуга-3», місцезнаходження: м. Одеса, вул. Академіка Корольова, буд. 92А, код ЄДРПОУ: 39504525, про поділ майна подружжя,-? відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Одеського апеляційного суду у 30-денний строк з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 30 липня 2026 року.

Суддя Спічак В.О.