Рішення № 138619060, 30.07.2026, Доброславський районний суд Одеської області (до 25.04.2025 - Комінтернівський районний суд Одеської області)

Справа №504/4063/20

Провадження №2/504/1960/26

Доброславський районний суд Одеської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.07.2026с-ще Доброслав

Доброславський районний суд Одеської області у складі:

Головуючого судді Барвенко В.К.,

секретаря судового засідання Ориник М.В., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду № 5, № 504/4063/20 за позовом ОСОБА_1 проти ТОВ «Фінансова компанія «Алькор Інвест», державного реєстратора КП «Агенція реєстраційних послуг» Манюта Сергія Васильовича про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, -

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою судді Комінтернівського районного суду Одеської області ( ОСОБА_2 ) від 10.12.2020 року відкрито провадження у справі. Призначено підготовче засідання.

05.11.2025 року у зв`язку із відстороненням судді ОСОБА_2 від здійснення правосуддя, повторним автоматизованим розподілом судової справи визначено суддю Барвенка В.К. суддею по справі.

Ухвалою судді Комінтернівського районного суду Одеської області (Барвенко В.К.) від 05.11.2025 року матеріали прийняті до свого провадження.

Ухвалою Доброславського районного суду Одеської області від 12.05.2026 року закрито підготовче провадження а справу призначено до судового розгляду.

Короткий зміст позовних вимог:

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом проти ТОВ «Фінансова компанія «Алькор Інвест», державного реєстратора КП «Агенція реєстраційних послуг» Манюта Сергія Васильовича, яким просив суд визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Манюта С.В. № 47880228 від 22.07.2019 року про реєстрацію права власності за ТОВ «Фінансова компанія «Алькор Інвест».

Мотивуванням позову стало те, що 05.12.2003 року за договором купівлі- продажу, який посвідчений приватним нотаріусом Комінтернівського районного нотаріального округу Одеської області Туйськ І.І., внесений до реєстру за № 2955, ОСОБА_1 набув у власність квартиру АДРЕСА_1 .

17.10.2006 року між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 16-к-15, за умовами якого ОСОБА_3 отримав кредит в сумі 18000 доларів США.

17.10.2006 року між іпотекодержателем ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» та іпотекодателем ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, який посвідчений приватним нотаріусом Комінтернівського районного нотаріального округу Одеської області Марченко О.М., внесений до реєстру за № 157, яким, на забезпечення виконання умов вищевказаного кредитного договору, передано в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 .

15.10.2007 року між страховиком ЗАТ «СК «Веско» та ОСОБА_1 укладено договір страхування майна громадян № 2736-ИГ/07о, яким застраховано від передбачуваних даним договором страхових випадків квартиру АДРЕСА_1 .

15.10.2007 року між страховиком ЗАТ «СК «Веско» та ОСОБА_3 укладено договір страхування майна громадян № 2735-НС/07о, яким застраховано від передбачуваних даним договором страхових випадків життя та здоров`я ОСОБА_3

27.10.2008 року між страховиком ЗАТ «СК «Веско» та ОСОБА_1 укладено договір страхування майна громадян № 3338-ИГ/08о, яким застраховано від передбачуваних даним договором страхових випадків квартиру АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

23.04.2019 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ТОВ «Алькор Інвест» укладено договір про відступлення права вимоги, за змістом якого до ТОВ «Алькор Інвест» перейшло право вимоги за вказаним кредитним договором.

23.04.2019 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ТОВ «Алькор Інвест» укладено договір про відступлення права вимоги, за змістом якого до ТОВ «Алькор Інвест» перейшли права за вказаним іпотечним договором.

Рішенням Державного реєстратора № 47880228 від 22.07.2019 року про реєстрацію права власності за ТОВ «Фінансова компанія «Алькор Інвест» зареєстровано право власності на вказану іпотечну квартиру в рахунок виконання зобов`язання за вказаним кредитним договором.

Позивач вважає, що реєстрація права власності відбулась у порушення вимог Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Позивач вказує, що не має іншого альтернативного житла.

Крім того, заявник вказує, що відповідно до відомостей, які вказані у відповідному реєстрі, станом на 12.01.2016 року внесені відомості про припинення ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», і тому позивач вважає, що банк продовжував здійснювати свою діяльність не зважаючи на статус юридичної особи - припинено.

Заявник також вважає, що на момент укладення первинним кредитором 23.04.2019 року договорів переуступки права вимоги, діяли вимоги закону- кредитна установа не може уступити заборгованість або борг на користь іншої особи, якщо кредитна установа перебуває у стані процедури виведення з ринку.

Також вказує, що згоди на відчуження належного йому іпотечного майна він не надавав.

Позивач повідомлений про дату, час та місце розгляду справи по суті.

Раніше подавав заяву про розгляд справи у свою відсутність.

Заявлений позивачем відвід головуючому судді Барвенко В.К. відхилений ухвалою Доброславського районного суду Одеської області від 22.06.2026 року.

Відповідач у судове засідання не з`явився, повідомлений належним чином про дату, час та місце його проведення.

Справа перебуває на розгляд в суді першої інстанції з 2020 року.

Представник відповідача спочатку приймав активну участь у розгляді справи, пізніше припинив цікавитись її рухом.

Відзив на позов так і не поданий.

Суд вважає, що тривалий розгляд справи дійсно істотно порушує права та законні інтереси позивача, тому суд ухвалює рішення за наявними у справі доказами.

Дослідивши матеріали справи суд дійшов до наступного висновку:

Судом встановлено, що 05.12.2003 року за договором купівлі- продажу, який посвідчений приватним нотаріусом Комінтернівського районного нотаріального округу Одеської області Туйськ І.І., внесений до реєстру за № 2955, ОСОБА_1 набув у власність квартиру АДРЕСА_1 .

17.10.2006 року між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 16-к-15, за умовами якого ОСОБА_3 отримав кредит в сумі 18000 доларів США.

17.10.2006 року між іпотекодержателем ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» та іпотекодателем ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, який посвідчений приватним нотаріусом Комінтернівського районного нотаріального округу Одеської області Марченко О.М., внесений до реєстру за № 157, яким, на забезпечення виконання умов вищевказаного кредитного договору, передано в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 .

15.10.2007 року між страховиком ЗАТ «СК «Веско» та ОСОБА_1 укладено договір страхування майна громадян № 2736-ИГ/07о, яким застраховано від передбачуваних даним договором страхових випадків квартиру АДРЕСА_1 .

15.10.2007 року між страховиком ЗАТ «СК «Веско» та ОСОБА_3 укладено договір страхування майна громадян № 2735-НС/07о, яким застраховано від передбачуваних даним договором страхових випадків життя та здоров`я ОСОБА_3

27.10.2008 року між страховиком ЗАТ «СК «Веско» та ОСОБА_1 укладено договір страхування майна громадян № 3338-ИГ/08о, яким застраховано від передбачуваних даним договором страхових випадків квартиру АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

23.04.2019 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ТОВ «Алькор Інвест» укладено договір про відступлення права вимоги, за змістом якого до ТОВ «Алькор Інвест» перейшло право вимоги за вказаним кредитним договором.

23.04.2019 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ТОВ «Алькор Інвест» укладено договір про відступлення права вимоги, за змістом якого до ТОВ «Алькор Інвест» перейшли права за вказаним іпотечним договором.

Рішенням Державного реєстратора № 47880228 від 22.07.2019 року про реєстрацію права власності за ТОВ «Фінансова компанія «Алькор Інвест» зареєстровано право власності на вказану іпотечну квартиру в рахунок виконання зобов`язання за вказаним кредитним договором.

За умовами іпотечного договору визначено право іпотекодержателя на задоволення вимог шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

Щодо дії мораторію:

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

Згідно частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 09.12.2019 року у справі № 464/8589/15-ц об`єднана палата нагадала, що у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зроблено висновок, що«недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.

По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим».

У пункті 1 Закону України від 03 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

У постанові Верховного Суду України від 06 липня 2016 року у справі № 6-969цс16 зроблено висновок, що «мораторій є відстроченням виконання зобов`язання, а не звільненням від його виконання.

Відтак установлений Законом України від 03 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє його примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

Оскільки Закон України від 3 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов`язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності.

Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України від 3 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає виконанню».

Мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє його примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

Згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати:

- передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»;

- право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.

У пунктах 58, 59 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (провадження № 14-112цс19) зазначено, що:

«закон визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина третя статті 33 Закону):

судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду);

позасудовий: захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).

Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, є (частина третя статті 36 Закону):

1) передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону;

2) право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону».

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду нагадала, що у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) зроблено висновок, що «у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору.

Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати.

Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при:

(1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін;

(2) розірванні договору в судовому порядку;

(3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом;

(4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України;

(5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)».

У договорі іпотеки від 17 жовтня 2006 року, укладеному між ОСОБА_1 та банко, сторони обумовили право іпотекодержателя на задоволення вимог шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

Суд встановив, що право власності за новим кредитором зареєстровано на підставі саме цього іпотечного застереження.

Тлумачення статті 38 Закону України «Про іпотеку» свідчить, що звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідному застереженні в іпотечному договорі), який передбачає право іпотекодержателя на задоволення вимог шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку» не може вважатися примусовим стягненням (відчуженням без згоди власника).

Оскільки таке право іпотекодержателя виникло на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в іпотечному договорі), згоду на яке надано іпотекодавцем шляхом підписання відповідного договору.

Схожий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц (провадження № 14-203цс19), у якій зазначено:

«продаж іпотекодержателем предмета іпотеки третій особі відповідно до статей 36, 38 цього Закону та згідно з умовами іпотечного застереження, визначеного у договорі іпотеки, є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду».

За таких обставин правильним є висновок судів про те, що положення Закону України від 03 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не поширюються на випадки звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку» на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в іпотечному договорі).

У зв`язку із наведеним Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду відступає від висновку, викладеному у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/1310/17 (провадження № 61-29771св18).

Аргумент позову, щодо застосування пункт 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки кредит наданий у іноземній валюті, суд відхиляє, оскільки норми цього закону не поширюються на випадки звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку» на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в іпотечному договорі).

Щодо відступлення права вимоги банком у стані процедури припинення (ліквідації).

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).

Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України).

Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України).

Правочинами, на підставі яких відбувається відступлення права вимоги, можуть бути, зокрема, купівля-продаж, дарування, факторинг.

Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру.

До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом(частина третя статті 656 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).

Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов`язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги.

Договір відступлення права вимоги має такі ознаки: 1) предметом є відступлення права вимоги щодо виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) таке зобов`язання може бути як грошовим, так і не грошовим (передання товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним або безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, за яким виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні. Отже, за договором відступлення права вимоги первісний кредитор у конкретному договірному зобов`язанні замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункти 37, 38)).

Договір факторингу має такі ознаки: 1) предметом є надання фінансової послуги за плату; 2) мета полягає у наданні фактором й отриманні клієнтом фінансової послуги; 3) зобов`язання, в якому клієнт відступає право вимоги, може бути тільки грошовим; 4) такий договір має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, але й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 5) укладається тільки у письмовій формі та має містити визначені Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» умови (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункт 48)).

Велика Палата Верховного Суду вже виснувала про те, що суб`єктний склад правочинів з відступлення права вимоги законом не обмежений, на відміну від договорів факторингу, однією зі сторін якого обов`язково має бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (пункти 51-52)).

Оскільки сторони договору купівлі-продажу майнових прав у процедурі ліквідації банку фактично уклали договір купівлі-продажу права вимоги, на виконання якого здійснена цесія, а її сторонами можуть бути будь-які фізичні або юридичні особи, висновок судів першої й апеляційної інстанцій про те, що відступлення права вимоги суперечить закону, є помилковим.

Крім того, положення нормативно-правових актів, які врегулювали процедуру ліквідації банку, допускають продаж на конкурсних засадах майна банку, що перебуває у стадії виведення з ринку (ліквідації), шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та за договорами забезпечення виконання зобов`язання будь-яким суб`єктам правовідносин, зокрема і без статусу банку або іншої фінансової установи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 грудня 2020 року у справі № 640/14873/19).

З огляду на вказане суд вважає, що продаж і відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язання у процедурі ліквідації банку може відбутися на конкурсних засадах на користь будь-якої особи.

Тому помилковими є доводи позову про те, що банк в стані ліквідації (припинення) в силу вимог закону не міг бути стороною договору купівлі-продажу майнових прав та договору відступлення права вимоги за іпотечним договором.

Щодо укладення угоди банком, який припинений як юридична особа:

Доводи позову, що відповідно до відомостей, які вказані у відповідному реєстрі, станом на 12.01.2016 року внесені відомості про припинення ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», і тому позивач вважає, що банк продовжував здійснювати свою діяльність не зважаючи на статус юридичної особи - припинено, - безпідставні.

Юридична особа ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» припинена 02.07.2007 року шляхом реорганізації.

Цього ж дня 02.07.2007 року створена нова юридична особа- шляхом перетворення ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит».

З 12.01.2016 року ця юридична особа перебуває в стані припинення, однак до теперішнього часу не припинена.

Тому ці доводи безпідставні.

Доводи позову про не надання позивачем згоди на відчуження іпотечного майна спростовуються змістом самого іпотечного застереження у іпотечному договорі.

Доводи того, що у позивача відсутнє інше житло не впливають на можливість застосування іпотекодержателем умов іпотечного застереження.

Інші доводи зводяться до власного розуміння діючого законодавства.

Судовий збір:

Судовий збір відноситься на рахунок позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2,4,7,9,10,76-81,141,258,259,263, 264, 265,268,273, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 проти ТОВ «Фінансова компанія «Алькор Інвест», державного реєстратора КП «Агенція реєстраційних послуг» Манюта Сергія Васильовича про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, - залишити без задоволення.

Судовий збір віднести на рахунок позивача.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Одеського апеляційного суду протягом 30 днів з часу його проголошення до суду апеляційної інстанції.

Суддя В. К. Барвенко