Рішення № 138616822, 30.07.2026, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

30 липня 2026 року м. Рівне№460/12797/26

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Друзенко Н.В., розглянувши за правилами письмового провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправними дії відповідача щодо відмови у перерахунку та виплаті додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, відповідно до статті 51 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи від 28 лютого 1991 року №796-Х1І у редакції Закону України Про внесення змін і доповнень до Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи від 06 червня 1996 року №230/96-ВР та зобов`язання відповідача здійснити з 01 лютого 2026 року перерахунок та виплату додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, відповідно до статті 51 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ у редакції Закону України Про внесення змін і доповнень до Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи від 06 червня 1996 року №230/96-ВР у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком (згідно із Законом про Державний бюджет України на відповідний рік) з урахуванням виплачених сум.

Ухвалою суду від 17.07.2026 року відкрито спрощене провадження по справі без виклику сторін.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Рівненській області, отримує пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII та є особою, віднесеною до 3 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Позивач вважає, що відповідно до статті 51 Закону №796-XII у редакції Закону №230/96-ВР має право на щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, однак листом від 07.07.2026 №1700-0202-8/48758 Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області відмовило у проведенні її перерахунку, зазначивши, що така пенсія виплачується позивачу відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №1210 у розмірі 113,88 грн, а підстав для її перерахунку немає. Вважаючи такі дії відповідача протиправними та такими, що порушують його право на належне пенсійне забезпечення, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом та просить позовні вимоги задовольнити.

Відповідач, Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, подав до суду відзив на позовну заяву, у якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні. В обґрунтування своїх заперечень зазначив, що відповідно до статті 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції, чинній з 01.01.2015, особам, віднесеним до 3 категорії, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, призначається у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Відповідач вказує, що позивачу така пенсія призначена та виплачується відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1210 у розмірі 113,88 грн, а тому правові підстави для її перерахунку та виплати у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до редакції статті 51 Закону №796-XII, на яку посилається позивач, відсутні. У зв`язку з цим відповідач вважає свої дії правомірними, а заявлені позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступні обставини.

Судом встановлено, що позивач, ОСОБА_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Рівненській області та отримує пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII від 28.02.1991. Пенсію позивачу призначено та обчислено відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003.

Поряд із тим, судом встановлено, що відповідно до статті 14 Закону України №796-XII позивача віднесено до категорії 3 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 .

Як убачається з матеріалів справи, в обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що, будучи особою, віднесеною до третьої категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, він має право на отримання щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до статті 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"» №230/96-ВР. На переконання позивача, саме у зазначеному розмірі Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зобов`язане здійснювати нарахування та виплату йому відповідної додаткової пенсії.

З матеріалів справи також убачається, що позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області із заявою про здійснення перерахунку та виплати щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до статті 51 Закону №796-XII.

Разом із тим, листом від 07.07.2026 №1700-0202-8/48758 Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повідомило позивача про відсутність правових підстав для здійснення такого перерахунку. У зазначеному листі відповідач послався на положення статті 51 Закону №796-XII у редакції, чинній з 01.01.2015, відповідно до яких особам, віднесеним до категорії 3, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, призначається у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Водночас відповідач зазначив, що позивачу як особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, вже призначено та виплачується щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, відповідно до статті 51 Закону №796-XII у розмірі, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи», а саме у сумі 113,88 грн. З огляду на викладене Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області дійшло висновку про відсутність підстав для проведення перерахунку та виплати позивачу щомісячної додаткової пенсії у розмірах, передбачених статтею 51 Закону №796-XII у редакції Закону України №230/96-ВР.

Не погоджуючись із зазначеною позицією органу Пенсійного фонду України, вважаючи дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо відмови у здійсненні перерахунку та виплати щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком такими, що суперечать вимогам чинного законодавства та порушують його право на належне пенсійне забезпечення, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх, зокрема, у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії та інші види соціальних виплат і допомоги, що є основним джерелом існування, повинні забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, установленого законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров`я, а також єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон №796-XII.

Відносини щодо призначення та виплати особам, віднесеним до другої, третьої та четвертої категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, врегульовані статтею 51 Закону №796-XII.

Разом із тим суд звертає увагу, що з моменту прийняття Закону №796-XII положення його статті 51 неодноразово змінювалися, а тому для правильного вирішення цього спору необхідним є з`ясування редакції відповідної норми, чинної саме у період, за який позивач просить здійснити перерахунок пенсії, тобто починаючи з 01.02.2026.

Так, статтею 51 Закону №796-XII у редакції, чинній станом на 09.07.2007, було передбачено, що особам, віднесеним до другої, третьої та четвертої категорій, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, у таких розмірах: особам, віднесеним до другої категорії, 30 відсотків мінімальної пенсії за віком; особам, віднесеним до третьої категорії, 25 відсотків мінімальної пенсії за віком; особам, віднесеним до четвертої категорії, 15 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Отже, навіть редакція статті 51 Закону №796-XII, на застосуванні якої наполягає позивач, не передбачала для осіб, віднесених до третьої категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, виплату додаткової пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Такий розмір був установлений для осіб, віднесених до другої категорії, тоді як для осіб третьої категорії відповідна виплата становила 25 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Таким чином, заявлена позивачем вимога про виплату йому, як особі третьої категорії, щомісячної додаткової пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком не узгоджується навіть зі змістом тієї редакції статті 51 Закону №796-XII, на яку він посилається як на правову підставу позову.

У подальшому Законом України від 28.12.2007 №107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» статтю 51 Закону №796-XII викладено в іншій редакції, відповідно до якої особам, віднесеним до другої категорії, призначалася щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірі 15 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; особам, віднесеним до третьої категорії, у розмірі 10 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; особам, віднесеним до четвертої категорії, у розмірі 5 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Вказаною редакцією статті 51 Закону №796-XII також передбачалося, що розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначається на момент виплати додаткової пенсії відповідно до закону про Державний бюджет України та не може коригуватися іншими нормативно-правовими актами.

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 положення Закону України №107-VI в частині внесення зазначених змін до статті 51 Закону №796-XII визнано такими, що не відповідають Конституції України, тобто неконституційними.

За змістом статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, втрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Отже, після ухвалення Конституційним Судом України рішення від 22.05.2008 №10-рп/2008 положення статті 51 Закону №796-XII підлягали застосуванню в редакції, яка діяла до внесення змін Законом України №107-VI.

Водночас суд наголошує, що наведене рішення Конституційного Суду України стосувалося виключно змін, унесених Законом України №107-VI, та не поширювало свою дію на подальші зміни законодавчого регулювання, запроваджені іншим законом у 2014 році.

Так, підпунктом 10 пункту 4 розділу І Закону України від 28.12.2014 №76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» статтю 51 Закону №796-XII викладено в новій редакції, відповідно до якої особам, віднесеним до другої, третьої та четвертої категорій, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України.

Прикінцевими положеннями Закону №76-VIII передбачено, що вказані законодавчі зміни набирають чинності з 01.01.2015.

Таким чином, починаючи з 01.01.2015, законодавець змінив механізм правового регулювання спірної соціальної виплати, безпосередньо уповноваживши Кабінет Міністрів України визначати порядок і конкретні розміри щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, для осіб, віднесених до другої, третьої та четвертої категорій постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Поряд із тим суд ураховує, що підпункт 10 пункту 4 розділу І Закону №76-VIII, яким статтю 51 Закону №796-XII викладено в новій редакції, є чинним, у встановленому Конституцією України порядку неконституційним не визнавався та на час виникнення спірних правовідносин не був скасований чи змінений.

Зокрема, рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 положення підпункту 10 пункту 4 розділу І Закону №76-VIII щодо викладення статті 51 Закону №796-XII у новій редакції неконституційними не визнавалися.

Отже, у суду відсутні правові підстави не застосовувати до спірних правовідносин чинну з 01.01.2015 редакцію статті 51 Закону №796-XII та натомість застосовувати редакцію цієї норми, яка втратила чинність до початку періоду, за який позивач просить здійснити перерахунок.

Суд зазначає, що відповідно до загальновизнаного принципу дії нормативно-правового акта в часі до правовідносин застосовується законодавство, чинне на момент виникнення відповідних прав, обов`язків та юридичних наслідків, якщо інше прямо не передбачено законом.

Позивач просить здійснити перерахунок щомісячної додаткової пенсії починаючи з 01.02.2026, а тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню редакція статті 51 Закону №796-XII, чинна саме у 2026 році, а не редакція цього Закону, яка діяла до 01.01.2015.

Надання позивачу статусу особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи, та виникнення в нього права на відповідну пенсійну виплату не означає незмінності законодавчого механізму її обчислення на майбутнє. Умови, порядок та розміри поточних періодичних соціальних виплат визначаються законодавством, чинним у відповідному періоді їх нарахування, якщо інше прямо не встановлено законом або рішенням Конституційного Суду України.

Крім того, пунктом 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України встановлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону №796-XII застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Отже, положення Бюджетного кодексу України додатково підтверджують законодавчо визначене повноваження Кабінету Міністрів України встановлювати порядок та розміри відповідних соціальних виплат, зокрема щомісячної додаткової пенсії, передбаченої статтею 51 Закону №796-XII.

Конституційний Суд України у рішенні від 26.12.2011 №20-рп/2011 наголосив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, а механізм їх реалізації може бути змінений державою, зокрема з огляду на неможливість їх фінансового забезпечення у раніше визначеному обсязі, шляхом пропорційного перерозподілу коштів із метою збереження балансу інтересів усього суспільства.

У зазначеному рішенні Конституційний Суд України виходив із того, що одним із визначальних елементів регулювання суспільних відносин у соціальній сфері є принцип пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а зміна механізму реалізації соціально-економічних прав може бути зумовлена необхідністю запобігання або усунення реальних загроз економічній безпеці України, забезпечення якої відповідно до частини першої статті 17 Конституції України належить до найважливіших функцій держави.

У рішенні від 25.01.2012 №3-рп/2012 Конституційний Суд України зазначив, що надання Верховною Радою України Кабінету Міністрів України права встановлювати у випадках, передбачених законом, порядок та розміри соціальних виплат і допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, пов`язане з функціями Кабінету Міністрів України, визначеними пунктами 2 та 3 статті 116 Конституції України.

Відповідно до статті 116 Конституції України Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини та громадянина, забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики, а також політики у сферах праці й зайнятості населення та соціального захисту.

Отже, визначення Кабінетом Міністрів України порядку та розмірів соціальних виплат, які фінансуються за рахунок бюджетних коштів, за умови наявності відповідного законодавчого уповноваження саме по собі не суперечить Конституції України та не свідчить про перевищення Урядом наданих йому повноважень.

На виконання положень статті 51 Закону №796-XII Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 23.11.2011 №1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», якою затверджено Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Зазначений Порядок визначає механізм обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва або захворювання, пенсій у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, а також додаткових пенсій за шкоду, заподіяну здоров`ю, та інших пенсійних виплат особам, на яких поширюється дія Закону №796-XII.

Відповідно до підпункту 2 пункту 13 Порядку №1210 щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, відповідно до Закону №796-XII виплачується особам, які належать до другої, третьої та четвертої категорій, у таких розмірах: особам, які належать до другої категорії, 170,82 грн; особам, які належать до третьої категорії, 113,88 грн; особам, які належать до четвертої категорії, 56,94 грн.

Постанова Кабінету Міністрів України №1210 у відповідній частині є чинною, у встановленому законом порядку незаконною чи нечинною не визнавалася, а тому є обов`язковою для застосування органами Пенсійного фонду України при призначенні, нарахуванні та виплаті щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю.

З матеріалів електронної пенсійної справи позивача судом встановлено, що ОСОБА_1 як особі, віднесеній до третьої категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, нараховується та виплачується у розмірі 113,88 грн, тобто саме в розмірі, передбаченому підпунктом 2 пункту 13 Порядку №1210.

Вказана обставина підтверджується наявними в матеріалах справи рішеннями про перерахунок пенсії та іншими документами пенсійної справи і позивачем належними та допустимими доказами не спростована.

Таким чином, відповідач не припинив виплату належної позивачу щомісячної додаткової пенсії, не позбавив його права на відповідну соціальну виплату та не відмовив у її призначенні як такому. Фактично спір між сторонами стосується виключно розміру цієї виплати та нормативно-правового акта, який має застосовуватися для його визначення.

Суд наголошує, що орган Пенсійного фонду України не наділений повноваженнями самостійно визначати інший розмір соціальної виплати, ніж той, що прямо передбачений чинним законодавством, а також не вправі на власний розсуд застосовувати редакцію законодавчої норми, яка втратила чинність.

Діючи як суб`єкт владних повноважень, відповідач був зобов`язаний застосувати чинну на момент виникнення спірних правовідносин редакцію статті 51 Закону №796-XII та виданий на її виконання Порядок №1210.

Водночас застосування органом Пенсійного фонду України редакції статті 51 Закону №796-XII, яка діяла до 01.01.2015, за відсутності відповідної вказівки закону або рішення Конституційного Суду України про відновлення її дії, суперечило б частині другій статті 19 Конституції України та означало б здійснення пенсійних виплат поза межами встановленого законодавством механізму.

Поряд із тим доводи позивача про необхідність застосування статті 51 Закону №796-XII у редакції Закону №230/96-ВР не враховують того, що зазначена редакція втратила чинність унаслідок внесення до Закону №796-XII змін Законом №76-VIII.

Сам факт того, що попередня редакція Закону передбачала більш сприятливий для певних категорій осіб порядок визначення розміру додаткової пенсії, не створює права на її безстрокове застосування після зміни законодавства.

Крім того, суд повторно звертає увагу, що відповідно до редакції статті 51 Закону №796-XII, чинної до внесення змін, особам третьої категорії була передбачена додаткова пенсія у розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком, а не 30 відсотків, як заявлено позивачем.

Отже, заявлена позивачем матеріально-правова вимога одночасно не відповідає як чинній редакції статті 51 Закону №796-XII, так і редакції цієї норми, на яку він посилається у позовній заяві.

Щодо посилання позивача на постанову Верховного Суду від 04.11.2025 у справі №480/5022/24 суд зазначає таке.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд ураховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Разом із тим урахування висновку Верховного Суду передбачає встановлення подібності правовідносин у справі, що розглядається, та у справі, у якій такий висновок сформульовано. Подібність правовідносин визначається з урахуванням суб`єктного складу, предмета та підстав позову, змісту спірних правовідносин, нормативного регулювання, юридично значимих фактичних обставин та періоду, за який заявлені відповідні вимоги.

У цій справі позивач просить здійснити перерахунок щомісячної додаткової пенсії з 01.02.2026 на підставі редакції статті 51 Закону №796-XII, яка на вказану дату не була чинною, а також просить встановити йому як особі третьої категорії розмір виплати, передбачений попереднім законодавчим регулюванням для іншої категорії постраждалих осіб.

За таких обставин саме по собі посилання на постанову Верховного Суду в іншій справі без доведення тотожності або подібності юридично значимих обставин не є достатньою підставою для задоволення позову.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За змістом частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо; добросовісно; розсудливо; із дотриманням принципу рівності перед законом; пропорційно; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення та своєчасно.

Оцінюючи дії відповідача за наведеними критеріями, суд установив, що Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області при визначенні розміру щомісячної додаткової пенсії позивача застосувало чинну редакцію статті 51 Закону №796-XII та положення підпункту 2 пункту 13 Порядку №1210.

Відповідач у листі від 07.07.2026 №1700-0202-8/48758 навів правові підстави відмови в проведенні заявленого позивачем перерахунку, зазначив чинне нормативне регулювання спірних правовідносин та повідомив про фактичний розмір виплачуваної позивачу додаткової пенсії.

Матеріалами справи підтверджено, що щомісячна додаткова пенсія позивачу виплачується у встановленому Кабінетом Міністрів України розмірі 113,88 грн.

Доказів припинення такої виплати, її виплати у меншому, ніж передбачено Порядком №1210, розмірі або неправильного застосування відповідачем чинних нормативно-правових актів позивачем суду не надано.

Таким чином, відповідачем виконано покладений на нього частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок щодо доказування правомірності оскаржуваних дій.

Системний аналіз статті 51 Закону №796-XII у редакції Закону №76-VIII, пункту 26 розділу VI Бюджетного кодексу України та положень Порядку №1210 дає суду підстави для висновку, що станом на 01.02.2026 розмір щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, для осіб третьої категорії визначався Кабінетом Міністрів України та становив 113,88 грн.

Натомість правових підстав для обчислення такої виплати у відсотковому співвідношенні до мінімальної пенсії за віком станом на період, за який позивач просить провести перерахунок, чинне законодавство не передбачало.

Застосування судом редакції статті 51 Закону №796-XII, яка втратила чинність з 01.01.2015, фактично означало б незастосування чинної норми закону та самостійне відновлення судом дії попереднього законодавчого регулювання, що не належить до повноважень адміністративного суду.

Суд не наділений повноваженнями змінювати чинне законодавство, визнавати нечинною норму закону поза встановленою Конституцією України процедурою або підміняти законодавця у визначенні механізму соціальних виплат.

Питання відповідності законів України Конституції України вирішується виключно Конституційним Судом України, а до моменту визнання відповідної норми неконституційною вона є чинною та обов`язковою для застосування.

Оскільки положення Закону №76-VIII, якими статтю 51 Закону №796-XII викладено в новій редакції, неконституційними не визнані, суд зобов`язаний застосувати їх до спірних правовідносин.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо відмови позивачу в проведенні перерахунку та виплаті з 01.02.2026 щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком є правомірними, вчиненими на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені чинним законодавством України.

Судом не встановлено порушення відповідачем права позивача на отримання щомісячної додаткової пенсії, оскільки така виплата позивачу призначена та фактично здійснюється у розмірі, визначеному чинним нормативно-правовим регулюванням.

Незгода позивача із законодавчо встановленим розміром відповідної виплати не свідчить про протиправність дій органу Пенсійного фонду України, який не має правових підстав відступати від чинного порядку її обчислення.

За наведених обставин позовна вимога про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо відмови в перерахунку та виплаті додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, відповідно до статті 51 Закону №796-XII у редакції Закону №230/96-ВР задоволенню не підлягає.

Вимога позивача про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити з 01.02.2026 перерахунок та виплату додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком з урахуванням виплачених сум є похідною від вимоги про визнання протиправними дій відповідача.

Оскільки судом не встановлено протиправності дій відповідача та не встановлено порушення права позивача на отримання додаткової пенсії у розмірі, визначеному чинним законодавством, правові підстави для покладення на відповідача обов`язку провести заявлений позивачем перерахунок відсутні.

Крім того, суд звертає увагу, що зобов`язання відповідача здійснити виплату в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком особі, віднесеній до третьої категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, не відповідало б ані чинній редакції статті 51 Закону №796-XII, ані редакції цієї статті, на яку посилається позивач, оскільки остання передбачала для третьої категорії розмір додаткової пенсії у 25 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Отже, заявлений позивачем спосіб захисту не ґрунтується на нормах матеріального права, не відповідає змісту законодавчо визначених гарантій для осіб третьої категорії та не може бути застосований судом.

Таким чином, ураховуючи встановлені обставини справи, досліджені докази, чинне на момент виникнення спірних правовідносин нормативно-правове регулювання, а також те, що відповідачем доведено правомірність оскаржуваних дій, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та задоволенню не підлягають у повному обсязі.

Суд зазначає, що в розумінні КАС України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладене, позов задоволенню не підлягає.

Підстави для розподілу судових витрат на підставі ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України у суду відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 30 липня 2026 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 )

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, буд. 7,м. Рівне,Рівненська обл.,33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076)

Суддя Н.В. Друзенко