Рішення № 138616783, 30.07.2026, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

30 липня 2026 року м. Рівне№460/11031/26

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Друзенко Н.В., розглянувши за правилами письмового провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним рішення, зобов`язання вчинення певних дій, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним рішення відповідача про відмову в виплаті надбавки на догляд за особою з інвалідністю з дитинства І групи, віднесеній до підгрупи Б, - 100 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність та зобов`язання відповідача здійснити виплату йому надбавки на догляд за особою з інвалідністю з дитинства 1 групи, віднесеній до підгрупи Б, - 100 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Ухвалою суду від 23.06.2026 відкрито провадження в адміністративній справі та ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що є особою з інвалідністю з дитинства І групи підгрупи Б, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , та отримує державну соціальну допомогу у розмірі 100 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Вказує, що законодавством передбачено виплату надбавки на догляд особі з інвалідністю з дитинства І групи підгрупи Б у розмірі 100 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, а оскільки особа, яка здійснює за ним догляд, відсутня, вважає, що така надбавка має виплачуватися безпосередньо йому. Зазначає, що звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області із заявою про призначення та виплату зазначеної надбавки, однак за результатами її розгляду відповідач відмовив у проведенні відповідного перерахунку. Вважаючи таку відмову протиправною та такою, що порушує його право на належний соціальний захист, просить суд визнати дії відповідача незаконними та зобов`язати здійснити нарахування і виплату надбавки на догляд.

Відповідач, Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, правом надати відзив на позов не скористався.

Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступні обставини.

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є особою з інвалідністю з дитинства І групи підгрупи Б, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим Управлінням соціального захисту населення Сарненської районної державної адміністрації.

Судом встановлено, що позивач перебуває на обліку в уповноваженому органі та отримує державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства у розмірі 100 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, що становить 2595,00 грн та підтверджується відповідними документами щодо призначення і розрахунку соціальної виплати.

Згідно змісту позовної заяви, позивач стверджує, що законодавством передбачено встановлення особі з інвалідністю з дитинства І групи, віднесеній до підгрупи Б, надбавки на догляд у розмірі 100 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, оскільки особа, яка здійснює за ним догляд, відсутня, вважає, що відповідна надбавка має нараховуватися та виплачуватися безпосередньо йому.

На обґрунтування необхідності отримання такої надбавки вказує, що розмір призначеної державної соціальної допомоги не забезпечує задоволення його основних життєвих потреб та належного рівня матеріального забезпечення.

З метою реалізації свого права позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області із заявою про призначення та виплату надбавки на догляд як особі з інвалідністю з дитинства І групи підгрупи Б у розмірі 100 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, що підтверджується поданою заявою та матеріалами її розгляду.

За результатами розгляду звернення відповідачем прийнято рішення про відмову у проведенні відповідного перерахунку та надано позивачу розрахунок призначеної соціальної допомоги, що підтверджується рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області та долученим до нього розрахунком. Вважаючи таку відмову безпідставною та такою, що порушує гарантоване Конституцією України і законами України право на соціальний захист та належне матеріальне забезпечення, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Порядок надання державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства та дітям інвалідам, затверджений Наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства охорони здоров`я України, Міністерства фінансів України від 30.04.2002 № 226/293/169 (далі - Порядок, чинний на момент виникнення спірних правовідносин), розроблений відповідно до Закону України від 16.11.2000 № 2109-III «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю»(далі - Закон № 2109-III) і визначає умови призначення та порядок надання і виплати: державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам віком до 18 років; надбавок на догляд за інвалідами з дитинства та дітьми-інвалідами віком до 18 років; допомоги на поховання інваліда з дитинства або дитини-інваліда віком до 18 років.

Відповідно до пункту 1.2 Порядку, державна соціальна допомога призначається і виплачується громадянам України, які постійно проживають на території України; іноземним громадянам та особам без громадянства, які переселилися з інших держав на постійне проживання в Україну, та особам, які набули статусу біженців.

Державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам призначається структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (крім міст Києва та Севастополя) рад (далі - місцеві органи з питань соціального захисту населення).

Згідно з пунктом 2.1 Порядку, право на державну соціальну допомогу мають інваліди з дитинства та діти-інваліди віком до 18 років.

Пунктом 2.3 Порядку передбачено, що органи медико-соціальної експертизи та заклади охорони здоров`я у триденний строк зобов`язані надіслати виписку з акта огляду медико-соціальною експертною комісією (далі - виписка з акта огляду МСЕК) інваліда з дитинства або медичний висновок про дитину-інваліда віком до 18 років (далі - медичний висновок про дитину-інваліда) до місцевого органу з питань соціального захисту населення за місцем проживання інваліда з дитинства або законного представника дитини-інваліда.

Відповідно до абзацу 2 пункту 2.3 Порядку, а також, згідно з частиною другою статті 7 Закону № 2109-III, не пізніше 10 днів після надходження зазначених документів місцевий орган з питань соціального захисту населення зобов`язаний направити письмове повідомлення інваліду з дитинства, законному представнику дитини-інваліда про право на державну соціальну допомогу, умови, розмір і порядок її призначення.

Аналогічні норми передбачено постановою КМУ від 03.02.2021 № 79, якою затверджено Порядок призначення і виплати державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю.

Статтею 1 Закону 2109-IIІ визначено, що право на державну соціальну допомогу мають особи з інвалідністю з дитинства і діти з інвалідністю віком до 18 років.

Приписами статті 2 Закону № 2109-IIIвстановлено розмір державної соціальної допомоги, зокрема розмір державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства I групи становить 100 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Окрім того, Законом України від 02.09.2020 № 851-IX «Про внесення змін до статті 3 Закону України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю" щодо підвищення особам з інвалідністю з дитинства надбавки на догляд» (введеним в дію з 01.01.2021) частину першу третю статті 3 Закону України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю" було викладено в такій редакції: Особам з інвалідністю з дитинства I групи встановлюється надбавка на догляд за ними в розмірі: особам з інвалідністю з дитинства, віднесеним до підгрупи А I групи, - 200 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; особам з інвалідністю з дитинства, віднесеним до підгрупи Б I групи, - 100 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Державна соціальна допомога інвалідам з дитинства призначається на весь час інвалідності, встановленої органами медико-соціальної експертизи (стаття 4 Закону № 2109-III).

Так, судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є особою з інвалідністю з дитинства І групи підгрупи Б, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим Управлінням соціального захисту населення Сарненської районної державної адміністрації. Позивач перебуває на обліку в уповноваженому органі як отримувач державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства.

З матеріалів справи та наданої відповідачем інформації вбачається, що згідно з даними Єдиної інформаційної системи соціальної сфери з 01.01.2026 позивачу призначено державну соціальну допомогу в загальному розмірі 5190,00 грн, яка складається з 2595,00 грн основного розміру допомоги, що становить 100 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, та 2595,00 грн надбавки на догляд, що також становить 100 відсотків відповідного прожиткового мінімуму. Зазначені обставини підтверджуються відомостями Єдиної інформаційної системи соціальної сфери, розрахунком призначеної позивачу допомоги та результатами проведеної відповідачем перевірки правильності її визначення.

Отже, фактично призначений позивачу загальний розмір державної соціальної допомоги включає дві окремі складові: основний розмір державної соціальної допомоги та надбавку на догляд. При цьому кожна з таких складових визначена у розмірі 100 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» право на державну соціальну допомогу мають особи з інвалідністю з дитинства та діти з інвалідністю віком до 18 років.

Згідно зі статтею 2 Закону №2109-ІІІ розмір державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства І групи становить 100 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Водночас частиною першою статті 3 Закону №2109-ІІІ передбачено, що особам з інвалідністю з дитинства І групи встановлюється надбавка на догляд за ними. Для осіб з інвалідністю з дитинства, віднесених до підгрупи Б І групи, така надбавка встановлюється у розмірі 100 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що законодавець передбачив для особи з інвалідністю з дитинства І групи підгрупи Б право одночасно на отримання основного розміру державної соціальної допомоги та надбавки на догляд. При цьому надбавка на догляд є складовою загального розміру державної соціальної виплати, а не окремою виплатою, яка повинна нараховуватися повторно або додатково понад уже визначений відповідно до закону загальний розмір допомоги.

Поряд із тим суд враховує, що право на надбавку на догляд особі з інвалідністю з дитинства І групи підгрупи Б безпосередньо пов`язується законом із установленим статусом такої особи та належністю її до відповідної групи і підгрупи інвалідності. Чинні положення статті 3 Закону №2109-ІІІ не ставлять призначення такої надбавки у залежність від наявності окремо визначеної фізичної особи, яка здійснює догляд, або від подання документів про таку особу.

Разом з тим зазначена обставина не впливає на правильність визначення відповідачем розміру соціальної допомоги позивачу, оскільки матеріалами справи підтверджується, що надбавка на догляд у встановленому законом розмірі вже включена до загальної суми призначеної йому виплати та фактично становить 2595,00 грн.

Таким чином, доводи позивача про невиплату йому надбавки на догляд спростовуються наявними у справі доказами. Відомості Єдиної інформаційної системи соціальної сфери та розрахунок державної соціальної допомоги підтверджують, що з 01.01.2026 позивачу нараховується як основний розмір допомоги у сумі 2595,00 грн, так і надбавка на догляд у такому самому розмірі 2595,00 грн, а загальний розмір призначеної виплати становить 5190,00 грн.

Отже, фактична підстава, покладена позивачем в основу заявлених вимог, а саме ненарахування та невиплата надбавки на догляд, не знайшла підтвердження під час судового розгляду. Навпаки, сукупність досліджених судом доказів свідчить, що відповідачем така надбавка призначена, включена до структури державної соціальної допомоги та врахована при визначенні її загального розміру.

Суд також зазначає, що зміст позовних вимог фактично зводиться до зобов`язання відповідача повторно призначити та виплачувати надбавку на догляд, яка вже призначена позивачу у повному передбаченому законом розмірі. Однак чинне законодавство не передбачає можливості подвійного нарахування або повторної виплати однієї й тієї самої надбавки за один і той самий період.

Сам по собі розмір отримуваної позивачем соціальної допомоги та його твердження про недостатність такої виплати для забезпечення основних життєвих потреб не можуть бути правовою підставою для покладення на відповідача обов`язку здійснити додаткову виплату понад розмір, прямо визначений законом. Встановлення розмірів державної соціальної допомоги та надбавок належить до повноважень законодавця, тоді як суб`єкт владних повноважень при їх призначенні зобов`язаний діяти виключно у межах і спосіб, визначені законом.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У спірних правовідносинах відповідач, визначаючи позивачу основний розмір державної соціальної допомоги та надбавку на догляд, діяв відповідно до статей 2 та 3 Закону №2109-ІІІ та у межах наданих йому повноважень.

Судом не встановлено, що при визначенні розміру державної соціальної допомоги відповідачем неправильно застосовано прожитковий мінімум, не враховано належну позивачу складову виплати, зменшено встановлений законом відсоток надбавки або допущено арифметичну помилку. Позивачем також не надано доказів, які б свідчили про фактичне отримання ним лише основного розміру допомоги без надбавки на догляд.

Водночас наданий відповідачем розрахунок містить чітке розмежування складових загальної суми виплати та підтверджує, що надбавка на догляд становить 100 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, тобто відповідає розміру, прямо визначеному статтею 3 Закону №2109-ІІІ.

Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що розмір державної соціальної допомоги ОСОБА_1 визначено правильно та відповідно до вимог чинного законодавства. Загальна сума допомоги у розмірі 5190,00 грн включає як основний розмір державної соціальної допомоги 2595,00 грн, так і надбавку на догляд 2595,00 грн.

За таких обставин рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, прийняте за результатами розгляду звернення позивача, не порушує його права на отримання надбавки на догляд, оскільки відповідна надбавка вже призначена та врахована у загальному розмірі державної соціальної допомоги.

Відтак правові підстави для визнання протиправним рішення відповідача про відмову у додатковій виплаті надбавки на догляд та для зобов`язання відповідача повторно призначити і виплачувати таку надбавку відсутні.

Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо відмови у виплаті надбавки на догляд особі з інвалідністю з дитинства І групи підгрупи Б у розмірі 100 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, та зобов`язання здійснити виплату такої надбавки є безпідставними, законодавчо необґрунтованими, не відповідають установленим судом фактичним обставинам справи та не підтверджені належними і допустимими доказами, у зв`язку із чим задоволенню не підлягають.

Суд зазначає, що в розумінні КАС України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладене, позов задоволенню не підлягає.

Підстави для розподіду судових витрат на підставі ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України у суду відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним рішення, зобов`язання вчинення певних дій - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 30 липня 2026 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ,

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, буд. 7,м. Рівне,Рівненська обл.,33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076)

Суддя Н.В. Друзенко