Ухвала суду № 138616674, 30.07.2026, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

30 липня 2026 року м. ПолтаваСправа № 440/7161/26

Суддя Полтавського окружного адміністративного суду Молодецький Р.І., розглянувши без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні заяву представника позивача про забезпечення позову (вхідний № 56614/26 від 28.07.2026), подану після відкриття провадження у справі 440/7161/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖК-ТРАНС" до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови,

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "ЖК-ТРАНС" (далі також позивач, заявник), звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної служби України з безпеки на транспорті в якій просить:

визнати протиправною та скасувати Постанову Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Управління державного нагляду (контролю) у Полтавській області від 26 травня 2026 року №114836 про застосування до Позивача адміністративно-господарського штрафу у розмірі 51.000,00 грн.

Підставою для звернення до суду позивач зазначає порушення своїх прав у сфері публічно-правових відносин оскаржуваним рішенням відповідача.

В обґрунтування позову представник позивача зазначає, що 26 травня 2026 року відповідачем винесена постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу № 114836, відповідно до змісту якої позивача притягнуто до відповідальності за абз. 17 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» та накладено штраф у розмірі 51.000,00 грн. Згідно з текстом Постанови, порушення габаритно-вагових параметрів начебто було виявлено під час рейдової перевірки (ГВК) належного позивачу транспортного засобу марки IVECO, модель TRAKKER AD410T42, державний номерний знак НОМЕР_1 . Проте, представник позивача наголошує, що під час детального ознайомлення з матеріалами перевірки було встановлено, що у Талоні зважування №2131 від 31.03.2026 в графі АВТО зафіксовано зовсім інший транспортний засіб із номерним знаком НОМЕР_2 , який не перебуває у власності, оренді чи законному користуванні позивача. Отже, на переконання представника позивача, первинний документ фіксації талон (чек) габаритно-вагового контролю автомобіля належного позивачу автомобілю з номерним знаком НОМЕР_1 відсутній. Таким чином, позивач доходить висновку, що відповідач притягнув його до відповідальності на підставі первинних даних, які стосуються зовсім іншого автомобіля.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 08.06.2026 позовну заяву залишено без руху.

У строк та спосіб, позивач усунув недоліки позовної заяви, визначені ухвалою суду.

17.06.2026 Полтавським окружним адміністративним судом постановлена ухвала про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження в адміністративній справі № 440/7161/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖК-ТРАНС" до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови. Вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

28.07.2026, після відкриття провадження у справі № № 440/7161/26, судом через систему «Електронний суд» одержана заява представника позивача про забезпечення позову (вхідний № 56614/26) шляхом зупинення дії Постанови Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Управління державного нагляду (контролю) у Полтавській області від 26 травня 2026 року №114836 про застосування до Позивача адміністративно-господарського штрафу у розмірі 51.000,00 грн. до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі.

В обґрунтування вказаної заяви про забезпечення позову представником позивача зазначено, що звертаючись до суду з позовом у цій справі позивач вважає, що є очевидні ознаки протиправності оскаржуваної постанови. Крім того, невжиття заходів забезпечення позову, на переконання заявника, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а також ефективний захист і поновлення порушених прав позивача. Також зазначає, що оскаржувану постанову вже направлено для примусового виконання до Київського відділу державної виконавчої служби у місті Полтаві Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України. 27.07.2026 виконавцем відкрито виконавче провадження ВП № 81590067 та накладено арешт на грошові кошти/майно Позивача. Представник позивача стверджує, що примусове стягнення коштів до вирішення спору по суті призведе до безпосереднього вилучення оборотних коштів підприємства (або особистих коштів громадянина), що загрожує повною зупинкою господарської діяльності, неможливістю виплати заробітної плати та сплати податків. Повернення безпідставно стягнутих коштів з бюджету у майбутньому є тривалим і складним процесом, що покладе на Позивача надмірний фінансовий тягар. Вважає, що зупинення дії постанови Укртрансбезпеки є тимчасовим заходом, не вирішує спір по суті, а лише зберігає існуючий стан до встановлення судом правомірності рішення державного органу. Натомість, невжиття таких заходів завдасть значної шкоди правам позивача.

Частиною 1 статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

За змістом пункту 10 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої та другої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав, або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся, або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно з положеннями частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено шляхом: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Згідно Рекомендацій № R (89) 8 Про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятих Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, приймаючи рішення щодо необхідності надання особі тимчасового захисту, суд бере до уваги всі фактори та інтереси, які мають відношення до цієї справи. Рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд (prima facie) наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта.

Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний гарантувати, у суворій відповідності до закону та за наявності безумовних фактичних підстав, (1) виконання майбутнього рішення суду або/та (2) ефективний захист позивача, який неможливий без негайного втручання суду.

Заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог, бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Вказані висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 25 квітня 2019 року у справі №826/10936/18.

Суд зазначає, що судове рішення про забезпечення позову є винятковим екстраординарним заходом, застосування якого потребує особливої уваги до дотримання засад (принципів) судочинства, визначених у частині другій статті 129 Конституції України основними засадами (принципами) судочинства, а саме, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами. При цьому, таке судове рішення стає обов`язковим для виконання до його апеляційного перегляду.

Забезпечення позову шляхом зупинення дії акта повинно повною мірою узгоджуватися з положеннями частини першої статті 6 Основного Закону України, які встановлюють, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Суд також зазначає, що коли заявлене забезпечення позову спрямоване на зупинення дії індивідуального акта, заявник має довести реальні та невідворотні наслідки невжиття заходів, які унеможливлять виконання майбутнього рішення, а не лише створять додаткові витрати чи тимчасові незручності. Самі по собі фінансові ризики чи потреба подальшого судового захисту не становлять невідворотних наслідків і, як правило, компенсовані правовими засобами, отже не виправдовують зупинення дії індивідуального акта.

Тому, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 05 березня 2019 року у справі №826/16911/18, від 25 квітня 2019 року у справі №826/10936/18, від 26 червня 2019 року у справі №826/13396/18, від 30 вересня 2019 року у справі №420/5553/18, від 30 вересня 2019 року у справі №640/868/19, від 30 вересня 2019 року у справі №1840/3517/18, від 29 січня 2020 року у справі №640/9167/19, від 20 травня 2021 року у справі №640/29749/20 та від 11 січня 2022 року у справі №640/18852/21.

В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.

Зазначені висновки суду також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 20 травня 2021 року у справі №640/29749/20.

В Постанові від 06 жовтня 2025 року у справі №380/9861/25 Верховний Суд зазначив, що систематизуючи судову практику та з метою формування єдиного підходу до застосування заходів забезпечення позову, колегія суддів вважає за необхідне визначити такий алгоритм, якого суди мають дотримуватися при розгляді відповідних заяв:

- суд насамперед зобов`язаний встановити, чи надав заявник належні й допустимі докази існування реальних, а не гіпотетичних, ризиків, визначених частиною другою статті 150 КАС України. Тягар доказування таких ризиків покладається виключно на заявника. Загальні посилання на можливі негативні наслідки без документального підтвердження (наприклад, фінансових документів, що свідчать про загрозу суттєвого погіршення майнового стану, чи доказів уже розпочатих дій з примусового виконання), не можуть вважатися достатнім обґрунтуванням для вжиття заходів забезпечення;

- у разі встановлення наявності підстав для забезпечення позову суд обирає конкретний захід, який є найменш обтяжливим, але водночас достатнім для ефективного захисту прав. Як правило, у справах, де оскаржуваний акт передбачає примусове стягнення коштів, застосування зупинення стягнення на підставі виконавчого документа (пункт 5 частина перша статті 151 КАС України) є доцільним, оскільки тимчасово захищає майновий інтерес заявника без втручання у чинність самого акта;

- зупинення дії індивідуального акта (пункт 1 частина перша статті 151 КАС України) є заходом, що потребує окремого обґрунтування. Його застосування допустиме лише тоді, коли заявник доведе, а суд визнає, що менш обтяжливі заходи не забезпечують належного захисту прав. У такому випадку суд має навести мотиви, чому саме цей захід є необхідним;

- незалежно від обраного заходу, суд зобов`язаний перевірити, чи користь від його застосування для позивача явно переважає потенційну шкоду, яку може бути завдано відповідачу або публічним інтересам. Забезпечення позову не повинно призводити до суттєвого дисбалансу між приватним інтересом заявника і тими інтересами, на захист яких спрямовано оскаржуваний акт.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач зазначив, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваної постанови, може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист його прав. Позивач також вважає, що існують очевидні ознаки протиправності оскаржуваної постанови. Водночас необхідність вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії Постанови Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Управління державного нагляду (контролю) у Полтавській області від 26 травня 2026 року №114836, пов`язує із відкриттям 27.07.2026 виконавчого провадження ВП № 81590067 з примусового стягнення коштів та накладенням арешту на грошові кошти/майно позивача, що призведе до безпосереднього вилучення оборотних коштів підприємства (або особистих коштів громадянина), що загрожує повною зупинкою господарської діяльності, неможливістю виплати заробітної плати та сплати податків, а повернення безпідставно стягнутих коштів з бюджету у майбутньому є тривалим і складним процесом, що покладе на позивача надмірний фінансовий тягар.

Вирішуючи заяву представника позивача про забезпечення позову (вхідний № 56614/26 від 28.07.2026), подану після відкриття провадження у справі 440/7161/26, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт", адміністративно-господарські штрафи стягуються відповідно до закону центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), і зараховуються до загального фонду Державного бюджету України, крім 50 відсотків адміністративно-господарських штрафів, передбачених абзацами чотирнадцятим - сімнадцятим частини першої статті 60 цього Закону, та плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю, що зараховуються до державного дорожнього фонду, створеного у складі спеціального фонду Державного бюджету України.

Як передбачено пунктом 7 частини першої статті 3 Закону України "Про виконавче провадження", відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: рішень інших державних органів, рішень (актів) Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами.

Пунктом 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 р. № 103 (далі Положення № 103) визначено, що Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем`єр-міністра з відновлення України - Міністра розвитку громад та територій (далі - Міністр) і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.

Згідно підпункту 29 пункту 5 Положення № 103 Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань: у випадках, передбачених законом, складає протоколи про адміністративні правопорушення, розглядає справи про адміністративні правопорушення і накладає адміністративні стягнення.

Зі змісту Порядку проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2006 р. № 1567 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2025 р. № 141) вбачається, що адміністративно-господарські штрафи накладаються шляхом винесення за результатами розгляду справи про порушення керівником територіального органу Укртрансбезпеки або його заступником відповідної постанови, яка є обов`язковою для виконання правопорушником.

У свою чергу, Законом України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі рішення) це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (частина перша статті 1 Закону України «Про виконавче провадження»).

Пунктом 1 частини 1 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Системний аналіз вказаних норм свідчить про те, що постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу у розумінні Закону України "Про виконавче провадження", є виконавчим документом та за умови відсутності її добровільного виконання, вона підлягає примусовому виконанню на підставі Закону України "Про виконавче провадження".

Згідно із статтею 10 Закону України «Про виконавче провадження», заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Згідно наданих представником позивача доказів заступником начальника Київського відділу державної виконавчої служби у місті Полтаві Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України за наслідками розгляду заяви стягувача про примусове виконання постанови № 114836, виданої 26.05.2026 Управлінням державного нагляду (контролю) у Полтавській області про стягнення з ТОВ "ЖК - ТРАНС" на користь держави штрафу в розмірі 51000,00 грн., 27.07.2026 винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № 81590067. Також у вказаному виконавчому провадженні 27.07.2026 заступником начальника Київського відділу державної виконавчої служби у місті Полтаві Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України винесені постанови про стягнення виконавчого збору та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження,

Таким чином звернення відповідачем оскаржуваної постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу для примусового виконання до вирішення справи судом та набрання законної сили судовим рішенням, може призвести до фактичного стягнення з позивача штрафу.

Суд зауважує, що саме по собі відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом без наведення позивачем обставин, які обґрунтовано свідчать про неможливість відновлення прав та інтересів у разі задоволення позову, не є беззаперечним свідченням настання тяжких негативних наслідків для позивача, та, відповідно, не свідчить про наявність обставин, за яких допускається вжиття заходів забезпечення позову.

Водночас позивачем не наведені обставини, які впливають на співмірність та необхідність забезпечення позову з метою уникнення негативних наслідків які, в свою чергу, можуть істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист прав позивача.

Зокрема, при зверненні із заявою про забезпечення позову, представник позивача обмежився лише твердженнями про те, що примусове стягнення коштів до вирішення спору по суті призведе до безпосереднього вилучення оборотних коштів підприємства (або особистих коштів громадянина), що загрожує повною зупинкою господарської діяльності, неможливістю виплати заробітної плати та сплати податків, не надаючи належних та допустимих доказів, що містять відомості про фінансовий стан позивача, та його співвідношення із можливими санкціями та наслідками для здійснення господарської діяльності.

Так, позивачем до заяви про забезпечення позову не додано документів (письмових доказів), які б містили відомості щодо його поточних фінансових показників, обсягу оборотних коштів (активів), розміру грошових коштів, розміщених, в тому числі на банківських рахунках, інформацію про наявність або відсутність інших активів тощо.

Матеріали справи також не містять доказів неможливості позивачем, з урахуванням розміру накладеного штрафу, продовжувати здійснювати господарську діяльність.

У висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 07 серпня 2025 року у справі №160/23979/24, сформовано правову позицію, що фінансові ризики позивача повинні бути реально обґрунтовані та мати невідворотний характер, а не бути лише ймовірними негативними наслідками. У разі задоволення позову і скасування припису, право позивача вважатиметься відновленим, а застосовані штрафні санкції можуть бути скасовані або відшкодовані, що не ускладнює виконання майбутнього судового рішення.

У разі оскарження відповідного акта суб`єкта владних повноважень особа має право заявити вимоги про відшкодування спричиненої таким актом шкоди, тому зазначене не є безумовними підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у справі №380/11600/20.

Крім того, щодо посилання позивача на ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту чи поновлення порушених прав та інтересів без вжиття запропонованих ним заходів забезпечення позову, суд зазначає, що підприємницька діяльність передбачає ведення господарської діяльності на власний ризик, який включає в себе можливі втрати інвестицій, виникнення додаткових витрат та інше. Безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб`єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте суд зауважує, що відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є беззаперечними підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 22.09.2022 у справі №160/1609/22 та від 29.09.2022 у справі №380/3826/21, від 19 червня 2025 року у справі №260/976/25.

Позивач зазначає, що виконання оскаржуваної постанови накладає надмірний фінансовий тягар, проте до матеріалів справи на обґрунтування зазначених обставин жодного доказу не надано.

Водночас, наводячи доводи про наявність підстав для забезпечення представник позивача посилається на наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваної постанови, що є підміною доведення очевидної протиправності акта оцінкою аргументів однієї зі сторін.

Однак, висновок про очевидну протиправність рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень має ґрунтуватися на високому ступені імовірності та вимагає від суду ретельної оцінки на предмет явного порушення компетенції чи закону.

У висновках, викладених у постановах від 02 квітня 2025 року у справі №320/16011/24 та від 07 квітня 2025 року №242зп-24/160 Верховний Суд наголошував, що питання правомірності рішення органу влади має бути встановлено під час розгляду справи по суті, і передчасне висловлення позиції судом про очевидну протиправність лише на підставі аргументів позивача є порушенням принципу змагальності.

В той же час, застосування заходу забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваної постанови підмінює судове рішення, оскільки фактично надає позивачеві результат, якого він прагне досягти за допомогою позову.

Заходи забезпечення позову не повинні бути спрямовані на вирішення спору по суті та не можуть встановлювати для позивача становище, яке існувало б у разі задоволення його позову.

У висновку Верховного Суду, викладеному постанові від 05 червня 2024 року у справі №460зп-23/160, зазначено, що забезпечення позову не може полягати у фактичному задоволенні позовних вимог, оскільки це буде втручанням у дискреційні повноваження відповідача, яке може мати наслідком порушення балансу інтересів.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28 березня 2018 року у справі №800/521/17 сформувала позицію, що позов не може бути забезпечено таким способом, який фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті судом.

В той же час суди не можуть застосовувати заходи забезпечення позову ґрунтуючись лише на необхідності збереження існуючого становища суб`єкта господарювання, якщо відсутня хоча б одна з прямо визначених законом підстав. Збереження становища є наслідком застосування таких заходів, але не може бути самостійним критерієм чи підставою для їх вжиття.

Отже на стадії забезпечення позову заявник зобов`язаний довести наявність передбачених статтею 150 КАС України умов. Водночас заявником не доведено необхідність вжиття застосованого судом заходу забезпечення позову з урахуванням положень частини другої статті 150 КАС України, застосовані заходи є такими, що суперечать приписам частини другої статті 151 КАС України, у зв`язку з чим суд вважає,

На підставі викладеного, дослідивши зміст заяви представника позивача, судом встановлено, що ним не доведено та документально не підтверджено обставини, які б вказували на очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника, що унеможливило б захист його прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення у справі, як і не доведено того, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду у цій справі.

В обсязі встановлених під час розгляду заяви представника позивача про забезпечення позову обставин та з урахуванням положень частини другої статті 150 та частини другої статті 151 КАС України, суд доходить висновку про відсутність підстав для забезпечення позову у даній справі.

Підсумовуючи все викладене вище, у задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову (вхідний № 56614/26 від 28.07.2026), поданої після відкриття провадження у справі 440/7161/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖК-ТРАНС" до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови, слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись статтями 150-154, 248, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову (вхідний № 56614/26 від 28.07.2026), поданої після відкриття провадження у справі 440/7161/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖК-ТРАНС" до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови, - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала суду може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня складення ухвали до Другого апеляційного адміністративного суду, в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Р.І. Молодецький