Рішення № 138616031, 30.07.2026, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №760/16839/24

Провадження №2/760/1712/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2026 року м. Київ

Солом`янський районний суд м. Києва в складі:

головуючої судді Тесленко І. О.,

за участю секретаря судового засідання Верганівського Б.І.,

представника позивача Паруль Ю.О.,

представника відповідача Завальнюк Ж.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, про встановлення факту перебування особи на утриманні,

ВСТАНОВИВ:

22 липня 2024 року до Солом?янського районного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Паруль Ю.О. з позовом до Міністерства оборони України про встановлення факту перебування особи на утриманні.

В обґрунтування вимог заяви зазначає наступне. 24 червня 1995 року укладений шлюб між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вказану обставину підтверджує копія свідоцтва про шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_3 у подружжя народилась донька - ОСОБА_1 , батьком якої є ОСОБА_2 , а матір - ОСОБА_4 . Вказану обставину підтверджує копія свідоцтва про народження дитини. 08 січня 1997 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 - розірваний. Вказану обставину підтверджує копія свідоцтва про розірвання шлюбу. ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 помер, під час виконання своїх обов`язків по військовій службі. Вказану обставину підтверджує копія свідоцтва про смерть. ОСОБА_1 все своє життя перебувала на утриманні свого батька ОСОБА_2 . Вказану обставину підтверджується відомостями з податкової, відповідно до яких позивач не має жодних доходів. Дохід, що отримував ОСОБА_2 був основним доходом його сім`ї. Встановлення факту перебування ОСОБА_1 на утриманні свого батька - ОСОБА_2 необхідне для отмання частки одноразової грошової допомоги відповідно до п.2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168. 02 травня 2024 року суддя Білоцерківського міськрайонного суду Київської обл. розглянув заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа Міністерство оборони України про встановлення факту перебування особи на утриманні та прийняв судове рішення - ухвалу про залишення заяви без розгляду (справа 375/16456/23). Вказану обставину підтверджує ухвала про залишення заяви без розгляду від 02 травня 2024 року по справі 357/16456/23. При вирішенні питання щодо встановлення вищевказаного факту суд приймає до уваги п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.95 р. N 5 "Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення", де передбачено, що встановлення факту перебування особи на утриманні померлого має значення для одержання спадщини, призначення пенсії або відшкодування шкоди, якщо допомога, яка надавалась, була для заявника постійним і основним джерелом засобів до існування. Одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд встановить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання. Згідно статті 38 Закону України «Про пенсійне забезпечення» члени сім`ї померлого вважаються такими, що буди на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Позивач, повідомляє про те, що не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав. Відповідно до ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до нього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору за власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. За загальним правилом статей 15,16 ЦК України кожна особа має право за захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою ст. 16 ЦК України. На підставі вищевикладеного просила встановити факт перебування ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника додатків: НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_2 виданий Білоцерківським МВ Управління ДМС України в Київській обл. від 02 листопада 2012 року, на утриманні батька - ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .

23 липня 2024 року на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріали цивільної справи передані судді Тесленко І.О. Фактично справу передано судді згідно реєстру передачі справ 24 липня 2024 року.

Ухвалою Солом?янського районного суду міста Києва від 14 серпня 2024 року позовну заяву залишено без руху.

На виконання вимог ухвали від 14 серпня 2024 року про залишення позову без руху на адресу суду 19 серпня 2024 року надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви. Недоліки позовної заяви усунуто.

Ухвалою суду від 09 вересня 2024 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

19 вересня 2024 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, який обґрунтований наступним. Щодо не відповідності позовної заяви вимогам ЦПКУ Відповідно до ст. 187 ЦПКУ суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим ст. ст. 175, 177 ЦПКУ, в тому числі зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів. Відповідно до ч. 1 ст. 187 ЦПКУ суддя відкриває провадження в цивільній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі. Вважаємо, наданий позов не відповідає вимогам ст. 175, 177 ЦПКУ з огляду на таке. Так, згідно із приписами ч. 1 ст. 4 ЦПКУ кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Ч. 1 ст.175 ЦПК У визначено, що у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Згідно з ч. 1 ст. 48 ЦПКУ сторонами в цивільному процесі є позивач та відповідач. Позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до цивільного суду. Відповідачі - фізичні особи, а також суб`єкт владних повноважень, до яких подано позов до цивільного суду з позовними вимогами: встановити юридичний факт, що позивач перебувала на утриманні загиблого батька. У той же час, заявник звертається до суду із даними вимогами, та жодними доводами та доказами не обґрунтовує і не зазначає у вступній частині позовної заяви, які її права, свободи та інтереси порушив відповідач - Міноборони (суб`єкт владних повноважень). Тобто, позовні вимоги, не стосуються особи, до яких вони заявляються. Отже вважають, що у порядку усунення недоліків позову позивачу слід уточнити позовні вимоги, із заміною відповідача або позовних вимог. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 185 ЦПКУ суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 175, 177 ЦПКУ, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Щодо відсутності правових підстав для притягнення Міноборони до відповідальності за порушення прав Позивача Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною. Конституція України гарантує право кожного на судовий захист своїх прав та інтересів, що включає також право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Разом з тим, право на доступ до правосуддя в Україні, як і в більшості держав світу, не є абсолютним і обмежене певними процесуальними механізмами. Згідно з частиною 1 статті 187 Цивільного процесуального кодексу України, за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п`яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 185 цього Кодексу. Відповідно до норм частини 1 статті 175 Цивільного процесуального кодексу України, у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. За приписами пункту 4 частини 3 статті 175 Цивільного процесуального кодексу України, позовна заява повинна містити: зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них. Під змістом позовних вимог розуміються запропоновані Позивачем способи судового захисту свого права, свободи чи інтересу, які повинні формулюватися максимально чітко і зрозуміло. Позовні вимоги і обставини в їх обґрунтування мають викладатися лаконічно, чітко, зрозуміло, з використанням прийнятої юридичної термінології. Обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, складають підставу позову. Підстава позову перебуває у нерозривному логічному взаємозв`язку зі змістом позовних вимог (з предметом позову). Виклад обставин підстав позову необхідний для визначення тотожності позову та визначення предмета доказування в спорі між сторонами. Так, частиною першою статті 4 Цивільного процесуального кодексу України, встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом Позивача, а встановлення належності відповідачів та обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. Проте, за даних обставин, Позивачем зазначено у якості відповідача по справі Міністерство оборони України, проте не висуває будь-яких окремих вимог для поновлення порушених прав. Не зазначає, при виконанні рішення суду, у разі задоволення позову, які порушені права Позивача відновляться. Звертаємо увагу на те, що за нормами частиною 4 статті 58 Цивільного процесуального кодексу України, держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності є наявність трьох умов: неправомірні дії органу державної влади, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має Позивач, який звернувся з позовом до Відповідачів. Тож, заявляючи позовні вимоги до органу державної влади (Міноборони) та інші відповідачі, Позивач мав визначити суб`єктний склад учасників справи, виходячи з фактичних обставин спірних правовідносин, натомість прохальна частина позовної заяви містить вимоги, які жодним чином не конкретизовані до органу, який на думку Позивача має виконати його позовні вимоги Позивач у тексті Позовної заяви не наводить фактів, які його права, свободи та інтереси порушив відповідачі. Зазначені вище обставини вказують на невідповідність позовної заяви вимогам Цивільного процесуального кодексу України, оскільки Позивачем взагалі не вказано, яким чином порушені його права з боку Міноборони, які дії/бездіяльність Міноборони призвели до порушення прав Позивача, та не наведено жодних аргументів чи доказів на наявність причинного зв`язку між такими діями/бездіяльністю та заподіяною йому моральної шкоди. Вказані обставини є недоліками позовної заяви, що своєю чергою, створює перешкоди для вирішення спору. Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Повноваження Міністерства оборони України визначені у законах України «Про національну безпеку України» (ст. 15), «Про оборону України» (ст. 10), «Про Збройні Сили України» (ст. 10), «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (ст. 14), Положенні про Міністерство оборони України, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 р. № 671 та іншими актами. До повноважень Міністерства оборони України належать організація в силах оборони заходів оборонного планування, визначення засад воєнної, військової кадрової та військово-технічної політики у сфері оборони, здійснення в установленому порядку координації діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування щодо підготовки держави до оборони (стаття 15 Закону України «Про національну безпеку України»). Основні функції Міністерства оборони України визначені до у положеннях статті 10 Закону України «Про оборону України», положенні статті 10 Закону України «Про оборону України», статті 10 Закону України «Про Збройні Сили України», відповідно до яких питання які зазначені в позовних вимогах Позивач не розповсюджується. Вважають за необхідне зазначити, що відповідно до вищевказаних положень чинного законодавства України, Міністерство оборони України є неналежним відповідачем по справі. Позивачем невірно було обрано спосіб судового захисту, пред`явивши позов до неналежного відповідача, цього органу чиї дії або бездіяльність завдали таку шкоду Позивачу. Таким чином, Позивачем не доведено порушення його прав з боку Міноборони та не надано будь-яких доказів на підтвердження згаданих обставин. Щодо відсутності порушення прав, свободи чи інтересу позивача з боку Міноборони Відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. У численних постановах (зокрема, від 2 серпня 2019 року у справі №0240/3532/18-а, 30 квітня 2020 року у справі №826/10631/17, 14 травня 2020 року у справі №805/1479/16-а) Верховний Суд сформував правову позицію, відповідно до якої обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Положеннями ч. 1 ст. 2 ЦПКУ завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПКУ, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Отже, завдання цивільного судочинства полягає у захисті саме порушених прав, свобод чи інтересів особи, що звернулася до суду з позовом. За аналогією, Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в своєму Рішенні від 14 грудня 2011 року №19 рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Це означає, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи - позивача з боку відповідача, яка стверджує про їх порушення. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові. Аналіз викладених положень законодавства також дає підстави для висновку, що звертаючись до суду з позовом, позивач повинен пояснити, які правові наслідки безпосередньо для нього породжує дії або бездіяльність відповідачів, як аналогічним чином вказано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 березня 2020 року у справі №9901/575/19. З аналізу позовних матеріалів вбачається, що позивач в позові не навів які саме, конкретно, його права, свободи або інтереси порушив відповідач. За таких обставин, позивач не мав з боку відповідача порушеного права, свободи чи інтересу, яке б підлягало судовому захисту, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. Щодо іншого порядку встановлення факту. Позивач в позовній вимозі просить суд встановити юридичний факт про перебування на утриманні. Згідно з частиною першою статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Тлумачення частини першої статті 293 ЦПК України свідчить, що суд розглядає справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, з метою підтвердження наявності або відсутності таких фактів. Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 1 постанови від 31 березня 1995 року № 5 ?Про судову практику в спорах про встановлення фактів, що мають юридичне значення?, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та іншої мети - ні. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі № 320/948/18 зроблено висновок про те, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Позивач не зазначає у чому полягає спір між нею та відповідачем, зазначаючи позовні вимоги до суб`єкта владних повноважень, Міноборони: встановити факт перебування на утриманні. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішення спору про право. При вирішенні питання про прийняття позовної заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній. Як вже зазначалось, частиною другою статті 315 ЦПК України визначено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Водночас, звертають увагу суду, що Позивач не надала жодних доказів, які б підтверджували факт звернення до відповідних органів державної влади з метою встановлення даного факту. Тобто, є підстави вважати, що в даному випадку відсутній спір про право. Якщо позивач формує свої вимоги до суб`єкта владних повноважень, то наведене виключає можливість розгляду позовної заяви в порядку цивільного судочинства, що є підставою для закриття провадження в справі на підставі пункту 1, 2 частини першої статті 255 ЦПК України. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Щодо позасудового порядку встановлення даного факту Факт перебування фізичної особи на утриманні способів: По-перше, особа може вирішити у декілька особа має право звернутися до органу місцевого самоврядування (виконавчі органи сільських, селищних, міських рад або Центр надання адміністративних послуг відповідно до місця проживання), за отриманням Довідки про підтвердження факту перебування особи на утриманні померлого годувальника непрацездатних членів сім`ї. За документ, що засвідчує факт перебування на утриманні непрацездатних членів сім`ї, приймаються довідки або інші документи про склад сім`ї, видані відповідно до чинного законодавства за місцем проживання (реєстрації) особи, зокрема органом місцевого самоврядування, або документ про реєстрацію місця проживання (разом з годувальником за однією адресою), виданий згідно із вимогами статті 3 Закону України «Про свободу пересування. Подати заяву з додатками на отримання послуги заявник може особисто або через законного представника. Позивач не скористалась своїм правом встановити факт перебування на утриманні у відповідних повноважних органах і організаціях. По-друге, подати заяву до суду про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку окремого провадження. У разі, якщо встановлення юридичного факту пов`язане з вирішенням спору про право, заінтересована особа має звернутися до суду в порядку позовного провадження (абзац 3 пункту 3 постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 № 5 "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення", ст.ст. 315-318 ЦПК України). Щодо підсудності справи Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено право кожної особи звернутися до адміністративного суду, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Відповідно до ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України). Вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, зокрема, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність, тобто суддя повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Визначаючи, чи пов`язується з встановленням зазначеного факту виникнення у заявника певних цивільних прав та обов`язків, суд застосовує положення ст. 1 Цивільного кодексу України. За змістом ч. 1 ст. 1 Цивільного кодексу України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (цивільні відносини). Тобто цивільними є відносини, які відповідають наведеним критеріям. Відповідно у порядку цивільного судочинства, за загальним правилом, не підлягають вирішенню спори (розгляду заяви), що виникають не з цивільних, земельних, трудових, сімейних або житлових правовідносин. Усі інші спори, що виникають у публічно-правових відносинах за участю осіб, підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства виключно у тих випадках, коли безпосередньою нормою процесуального права визначено, що вирішення такого спору належить здійснювати саме в порядку цивільного судочинства. Тож у спірних правовідносинах суд повинен врахувати правову мету звернення заявника до суду. Питання юрисдикції впливає на визначення компетентного суду, належного кола учасників справи, розподіл тягаря доведення тощо, тож має вирішуватися судом пріоритетно до вирішення усіх інших правових питань. Вимоги Позивача у цій справі пов`язані з доведенням наявності права на отримання Позивачем як одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю військовослужбовця, відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», так і інших пільг, встановлених цим законом, а також на призначення пенсії та субсидії, ці вимоги не пов`язані з будь-якими цивільними правами та обов`язками, їх виникненням, існуванням та припиненням. Відповідно, за своїм предметом та можливими правовими наслідками такі вимоги пов`язані з публічно-правовими відносинами заявника з державою чи її органами, а отже, не підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 30 січня 2020 року в справі № 287/167/18-ц зробила висновок, що якщо при розгляді заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, визначено, що існує спір про право і справа має розглядатися за правилами того судочинства, за яким подано цю заяву, проте в порядку позовного провадження, то суд залишає заяву без розгляду. У випадку якщо справа підлягає розгляду в порядку іншого судочинства, ніж подано заяву про встановлення факту, що має юридичне значення, то суд відмовляє у відкритті провадження або закриває провадження у справі, якщо провадження у справі було відкрито. Аналогічні висновки та мотиви, викладені Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 23 травня 2022 року в справі № 539/4118/19. Згідно із пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Виходячи з того, що метою встановлення факту для Позивача є отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю військовослужбовця, рішення про виплату якої приймає Міністерство оборони України, а тому при наявності спору, він має вирішуватися у порядку адміністративного судочинства. Рішення про відмову може бути оскаржене у встановленому законом порядку, зокрема, у порядку адміністративного судочинства. Разом з тим повідомляємо суд, позивач уже неодноразово зверталась до судів з аналогічними вимогами, де був спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Дані заяви були подані представником позивача одночасно, в зв`язку з чим було відкрито провадження у двох справах, і як наслідок, ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду від 02.05.24 у справі №357/16456/23 заяву залишено без розгляду; ухвалою від 29.04.24 закрито провадження у справі. Станом на теперішній час, також, постановою Шостого ААС від 05.06.2024 апеляційну скаргу Позивачки залишено без задоволення, ухвалу Київського ОАС від 18.03.2024 залишено без змін. Зазначені судові рішення оскаржуються позивачем в касаційному порядку. Як визначено процесуальними нормами ЦПК України та КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається. З урахуванням конкретних обставин справи суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню адміністративного та цивільного судочинства, зокрема: подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями. Звертаємо увагу суду, Відповідач не порушував права, свободи та інтереси Позивача. Зокрема, Позивачем не сформульовані будь-які позовні вимоги до Відповідача, що вказує в дійсності на відсутність спору. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що «пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження». Тобто, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. По суті справи Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначено у Законі України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII). Відповідно до підпункту 2 п. 1 ст. 3 згаданого Закону дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти. Ст. 16-1 Закону № 2011-XII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 п. 2 ст. 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста. Члени сім`ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". Ст. 10-1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII передбачено, хто належить до членів сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України. Так, до членів сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України, зазначених у цій статті, належать: батьки; один із подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні; діти, які не мають (і не мали) своїх сімей; діти, які мають свої сім`ї, але стали особами з інвалідністю до досягнення повноліття; діти, обоє з батьків яких загинули або пропали безвісти; утриманці загиблого (померлого), яким у зв`язку з цим виплачується пенсія. Згідно з абз. 2 резолютивної частини рішення Конституційного суду України № 5 рп/99 від 03.06.1999 року (справа про офіційне тлумачення терміна "член сім`ї") до членів сім`ї військовослужбовця належать його (її) дружина (чоловік), їхні діти і батьки. Абзац перший п. 4.2 розділу IV Наказу Міністерства оборони України від 14.08.2014 № 530, що затверджує Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і забезпечення соціальними виплатами осіб, звільнених з військової служби у Збройних Силах України, та членів їх сімей, передбачає, що коло осіб, які мають право на одержання компенсаційних сум за загиблих (померлих) військовослужбовців, визначається відповідно до статей 30 і 31 Закону. При цьому батьки і дружина (чоловік) мають право на їх одержання незалежно від віку та працездатності. Дана норма є підтвердженням того, що до членів сім`ї загиблого військовослужбовця, які отримують одноразову грошову допомогу незалежно від віку та працездатності, належать лише батьки і дружина (чоловік) загиблого військовослужбовця. Виходячи з цього, до дітей загиблого військовослужбовця повинна бути застосована вимога щодо їх віку та працездатності. Позивач є дочкою загиблого військовослужбовця, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами. Однак, "дитиною" у розумінні положень Сімейного кодексу Позивач не являється і, виходячи з цього, не є особою, яка підпадає під визначення "член сім`ї військовослужбовця". У даному випадку, Позивач наголошує на тому, що на момент смерті батька перебувала на його утриманні, проживала разом з батьком до дня його смерті. Тобто, для вірного вирішення даного спору, необхідно встановити коло осіб, вважаються членами сім`ї військовослужбовців які та мають право на отримання грошової допомоги у разі загибелі таких військовослужбовців. Так, відповідно до ч. 1 ст. 31 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні постійним і основним або одержували від нього допомогу, яка була для них джерелом засобів до існування. Відповідно до п. 2 ст.16-2 та п. 9 ст.і 16-3 Закону України № 2011-XII Кабінет Міністрів України затвердив Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві від 25.12.2013 № 975 (далі - Порядок № 975). П. 10 згаданого Порядку передбачений необхідний перелік документів, який подають члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого), яким призначається та виплачується одноразова грошова допомога, на підставі який уповноважений орган приймає рішення про надання зазначеної виплати. Так, абзацом 15 п. 10 Порядку № 975 встановлено, що до заяви про виплату одноразової грошової допомоги додаються, серед іншого, рішення суду або нотаріально посвідченого правочину, що підтверджуватиме факт перебування заявника на утриманні загиблого (померлого) (надають особи, які не були членами сім`ї загиблого (померлого), але перебували на його утриманні). Водночас, Позивачем не надано жодного із зазначених документів, які б свідчили про перебування на утриманні у загиблого військовослужбовця. Той факт, що загиблий надавав певну матеріальну допомогу Заявниці не може бути доказом перебування її на утриманні, а є лише констатацією факту надання відповідних коштів за відсутності будь-яких інших квитанцій, чеків тощо на підтвердження вказаного факту. На момент загибелі батька - ОСОБА_2 . Заявниця досягла повноліття, тому вона не має правового статусу дитини загиблого і не є членом сім`ї загиблого за Сімейним кодексом України. Отже, вважають, що прийняте Комісією рішення є підтвердженням того, що Заявниця не відноситься до членів сім`ї загиблого військовослужбовця. Щодо не доведення Заявницею факту перебування на утриманні Відповідно до ст. 16? Закону № 2011-ХІІ, у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 п. 2 ст. 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого) . Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб " за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення). Відповідно до ст. 30 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09 квітня 1992 року №2262-XII (далі Закон № 2262-XII), право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих , померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні. Зауважують, що доказів непрацездатності Позивача (наприклад, висновок МСЕК) нею до позовної заяви не долучено. З системного аналізу ст. 16, 16? Закону № 2011-ХІІ та ст. 30 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" вбачається, що Позивач не є непрацездатним членом сім`ї загиблого, який перебував на його утриманні та має право на отримання одноразової грошової допомоги загиблого військовослужбовця та на отримання пенсії в разі втрати годувальника. за Крім цього, відповідно до ст. 31 ЗУ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування . Тобто, для встановлення факту перебування на утриманні, утримання мало бути повним або допомога, яка надавалась утриманцю, була постійним і основним джерелом засобів до існування навіть, коли утриманець (заявник) мав заробіток, одержував пенсію, стипендію тощо. Така позиція викладена в постановах Верховного Суду від 13.01.2021 № 592/17552/18, від 22.10.2020 у справі №210/343/19, від 22.05.2019 у справі № 520/6518/17. Згідно із роз`ясненнями які містяться в п. 8 Постанови Пленуму ВСУ № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», при вирішенні заяв про встановлення факту перебування на утриманні необхідно враховувати, що за загальним правилом право на пенсію в разі смерті годувальника мають непрацездатні члени сім`ї годувальника, які були на його утриманні. Утримання може полягати у систематичній грошовій допомозі у виді грошових переказів, продуктових чи речових посилок тощо. Повне утримання означає відсутність у члена сім`ї інших джерел доходів, крім допомоги померлого. Якщо крім допомоги, що надавалася померлим, особа мала інші джерела доходів, то судам слід встановити, чи була допомога годувальника постійним і основним джерелом засобів до існування. Постійний характер допомоги означає , що вона була не одноразовою, а надавалася систематично, протягом певного періоду часу, померлий взяв на себе обов`язок щодо утримання цього члена сім`ї . Основне значення допомоги слід з`ясовувати шляхом порівняння розміру допомоги з боку померлого та інших доходів. Вирішення питання залежить від співвідношення розмірів допомоги та інших одержуваних доходів. У позовній заяві Заявниця вказує, що факт перебування на утриманні, підтверджує довідка з ДПС у Київській обл. Вважаємо дана довідка не є належним доказом перебування на утриманні у померлого, оскільки не відображає усіх видів доходів позивачки, враховуючи що остання уже багато років проживає за кордоном, одружена (має чоловіка, свою смію), має двох дітей народжених в іншій країні. Представник Міноборони заперечує щодо належності даного «ймовірного» доказу, оскільки вона може під твердити лише той факт, що заявниця є безробітною з власної волі (даний висновок представник Міноборони робить на підставі наданих заявницею доказів). На думку представника, у разі наявності факту непрацездатності Заявниці, вона б надала підтверджуючі це документи. Крім цього, Заявниця не надала жодного підтверджуючого документу щодо отримання/неотримання державної та соціальної матеріальної допомоги . У разі своєї непрацездатності. У такому разі, батьківська допомога не була б єдиним джерелом доходів Заявниці. А достатніх та належних доказів на підтвердження факту перебування на постійному та повному утриманні у батька - загиблого ОСОБА_2 , Заявниця не надала. Також, на підтвердження свого місця реєстрації Заявниця надає копію паспорту: АДРЕСА_1 . Одночасно надає свідоцтво про смерть ОСОБА_2 , яке видається за місцем реєстрації останнього, де зазначено: смт. Гостомель, Бучанського р-ну , Київської обл. Копії цих документів можуть підтвердити лише факт того, що Заявниця та її батько проживали окремо один від одного. Одночасно просять суд врахувати і той факт, що позивач народилась ІНФОРМАЦІЯ_3 . Ії батьки розлучились 08.01.97 р. Рішення суду про розірвання даного шлюбу позивач не надає. Вважають за необхідне дослідження і даного питання, оскільки при вирішенні справи суд також мав вирішити питання і щодо проживання та утримання малолітньої дитини. Одночасно звертають увагу суду, що позивач не зазначає свою матір жодних відомостей (яка відповідно до Сімейного кодексу України зобов`язана була разом з батьком дитини піклуватись та виховувати її). Звертають увагу суду, що жодних інших доказів Заявницею не надано. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 02.12.19 року по справі № 490/4949/17. При розгляді аналогічної справи у Білоцерківському міськрайонному суді та КОАС позивач просила допитати в якості свідка свою матір, що в свою чергу підтверджує присутність матері в житті позивачки. Факт перебування фізичної особи на утриманні, зацікавлена особа може вирішити у декілька способів: По-перше, особа має право звернутися до органу місцевого самоврядування (виконавчі органи сільських, селищних, міських рад або Центр надання адміністративних послуг відповідно до місця проживання), за отриманням Довідки про підтвердження факту перебування особи на утриманні померлого годувальника непрацездатних членів сім`ї. За документ, що засвідчує факт перебування на утриманні непрацездатних членів сім`ї, приймаються довідки або інші документи про склад сім`ї, видані відповідно до чинного законодавства за місцем проживання (реєстрації) особи, зокрема органом місцевого самоврядування, або документ про реєстрацію місця проживання (разом з годувальником за однією адресою), виданий згідно із вимогами статті 3 Закону України «Про свободу пересування. Подати заяву з додатками на отримання послуги заявник може особисто або через законного представника. Заявниця не скористалась своїм правом встановити факт перебування на утриманні у відповідних повноважних органах і організаціях. По-друге, подати заяву до суду про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку окремого провадження. У разі, якщо встановлення юридичного факту пов`язане з вирішенням спору про право, заінтересована особа має звернутися до суду в порядку позовного провадження (абзац 3 пункту 3 постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 № 5 "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення", ст.ст. 315-318 ЦПК України). Крім того, звертають увагу суду, що встановлення факту перебування у батька на утриманні виникло у Заявниці тільки після його смерті. Вважають, суд зобов`язаний встановити дійсні обставини справи, дослідити, в тому числі, обов`язково, і встановлення факту того, чи є Заявниця непрацездатною і т. д. У разі підтвердження непрацездатності Заявниці, також, необхідно встановити той факт, чи не перебувала вона на утриманні іншої особи/осіб, держави і т. д. на утриманні, а не на утриманні саме, і тільки, загиблого батька. Також вважають, що суд при розгляді справи зобов`язаний встановити фактичне проживання позивача, період такого проживання витребувавши у позивача докази за останні десять років (в тому числі довідку про виїзд/в`їзд за межі України за остання 10 років). При цьому просять суд врахувати, що дана обставина частково була встановлена Білоцерківським міськрайонним судом, а саме довготривале проживання позивача в державі Ізраїль. Щодо статусу утриманця Водночас, згідно з часиною першою статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що пенсійне забезпечення військовослужбовців після звільнення їх з військової служби провадиться відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". Частиною третьою статті 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" визначено, що члени сімей військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти, мають право на пенсію в разі втрати годувальника. Статтею 29 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" визначено, що умовами для призначення пенсій в разі втрати годувальника є пенсії в разі втрати годувальника сім`ям військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом призначаються, якщо годувальник помер у період проходження служби або не пізніше 3 місяців після звільнення зі служби чи пізніше цього строку, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних у період проходження служби, а сім`ям пенсіонерів з числа цих військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом - якщо годувальник помер у період одержання пенсії або не пізніше 5 років після припинення її виплати. При цьому сім`ї військовослужбовців, які пропали безвісти в період бойових дій, прирівнюються до сімей загиблих на фронті. Статтею 30 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" визначено, що членами сім`ї, які мають право на пенсію в разі втрати годувальника є непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31). Незалежно від перебування на утриманні годувальника пенсія призначається: непрацездатним дітям; непрацездатним батькам і дружині (чоловікові), якщо вони після смерті годувальника втратили джерело засобів до існування, а також непрацездатним батькам і дружині (чоловікові) військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти в період проходження служби або пізніше внаслідок поранення, контузії, каліцтва чи захворювання, що мали місце під час служби. Батьки військовослужбовців, інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули (померли) у період проходження військової служби (виконання службових обов`язків) чи після звільнення зі служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих при виконанні обов`язків військової служби (службових обов`язків), захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи чи виконанням інтернаціонального обов`язку, безпосередньою участю в антитерористичній операції або забезпеченням її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах її проведення, безпосередньою участю у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченням здійснення зазначених заходів, перебуваючи безпосередньо в районах та у період їх здійснення, безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, мають право на призначення дострокової пенсії за віком, після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років, за наявності страхового стажу не менше 25 років - для чоловіків і не менше 20 років - для жінок. Непрацездатними членами сім`ї вважаються: а) діти, брати, сестри та онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років. При цьому братам, сестрам та онукам право на пенсію надається у тих випадках, якщо у них немає працездатних батьків; б) батьки та дружина (чоловік), якщо вони досягли віку, що дає право на призначення пенсії за віком, встановленого частиною першою статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (незалежно від тривалості страхового стажу), або є особами з інвалідністю; в) батьки та дружина (чоловік), якщо вони не взяли повторний шлюб військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули, померли чи пропали безвісти в період проходження служби або померли після звільнення зі служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних при виконанні обов`язків військової служби (службових обов`язків), захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи чи виконанням інтернаціонального обов`язку, безпосередньою участю в антитерористичній операції або забезпеченням її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах її проведення, безпосередньою участю у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченням здійснення зазначених заходів, перебуваючи безпосередньо в районах та у період їх здійснення, безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, мають право на пенсію не раніш як за 5 років до досягнення віку, що дає право на призначення пенсії за віком, встановленого частиною першою статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (незалежно від тривалості страхового стажу), або якщо вони мають право на пенсію незалежно від віку відповідно до частини третьої статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", на дострокову пенсію за віком, пенсію за віком на пільгових умовах чи пенсію із зменшенням пенсійного віку відповідно до закону, або якщо вони є особами з інвалідністю. Відповідне зниження пенсійного віку жінкам, установлене абзацом першим цього пункту, застосовується також до завершення періоду збільшення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року; г) дід і бабуся - при відсутності осіб, які за законом зобов`язані їх утримувати; д) дружина (чоловік) або один з батьків чи дід, бабуся, брат або сестра, незалежно від віку і працездатності, якщо вона (він) зайнята доглядом за дітьми, братами, сестрами чи онуками померлого годувальника, які не досягли 8-річного віку, і не працює. Дружина (чоловік) годувальника, померлого внаслідок причин, зазначених у пункті "а" статті 20 цього Закону, має право на пенсію в разі втрати годувальника відповідно до пункту "д" частини четвертої цієї статті незалежно від того, працює (проходить військову службу) вона (він) чи ні. Вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, стажисти, які навчаються за денною формою навчання у загальноосвітніх навчальних закладах, а також професійно технічних, вищих навчальних закладах (у тому числі у період між завершенням навчання в одному із зазначених навчальних закладів та вступом до іншого навчального закладу або у період між завершенням навчання за одним освітньо кваліфікаційним рівнем та продовженням навчання за іншим за умови, що такий період не перевищує чотирьох місяців), мають право на пенсію в разі втрати годувальника до закінчення навчальних закладів, але не більш як до досягнення ними 23 років. Діти-сироти мають право на пенсію в разі втрати годувальника до досягнення ними 23 років незалежно від того, навчаються вони чи ні. У разі смерті осіб, зазначених у пунктах "а"-"д", "з" статті 1-2 цього Закону, які загинули (померли) при виконанні службових обов`язків під час проходження військової служби, служби в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаного під час виконання цих обов`язків, і були посмертно нагороджені державними нагородами України або колишнього Союзу РСР, непрацездатні члени сім`ї осіб, зазначені в частині четвертій цієї статті, які мають право на пенсію в разі втрати годувальника, мають право на встановлення до пенсії надбавки за умов та в розмірах, що встановлюються Законом України "Про пенсії за особливі заслуги перед Україною". Для батьків і дружин (чоловіків) окремих категорій загиблих військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом Кабінет Міністрів України може встановлювати інші умови призначення пенсії у зв`язку із втратою годувальника. Статтею 31 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" визначено, що члени сім`ї, які вважаються утриманцями є члени сім`ї померлого, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім`ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які самі одержували будь-яку пенсію, мають право перейти на нову пенсію. Статтею 32 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" визначено, що виплата пенсії в разі втрати годувальника дітям, які перебувають на повному державному утриманні здійснюється тим дітям, які втратили обох батьків, а за період перебування на повному державному утриманні пенсія виплачується у повному розмірі. Іншим дітям, які перебувають на повному державному утриманні, виплачується 50 процентів призначеної пенсії. Статтею 33 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" визначено, що право на пенсію в разі втрати годувальника усиновителів і усиновлених, мають усиновителі нарівні з батьками, а усиновлені - нарівні з рідними дітьми. Неповнолітні, які мають право на пенсію в разі втрати годувальника, зберігають це право і при їх усиновленні. Статтею 34 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" визначено, що право на пенсію в разі втрати годувальника вітчима і мачухи, пасинка і падчерки, має право на пенсію вітчим і мачуха нарівні з батьком і матір`ю за умови, якщо виховували або утримували померлого пасинка чи падчерку не менш як 5 років. Пасинок і падчерка, якщо вони не одержували аліментів від батьків, мають право на пенсію нарівні з рідними дітьми. Статтею 35 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" визначено збереження пенсії в разі втрати годувальника при повторному одруженні. Пенсія, призначена в разі смерті одного з подружжя, зберігається і при повторному одруженні пенсіонера. Статтею 36 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" визначено розміри пенсій в разі втрати годувальника, а саме: Пенсії в разі втрати годувальника призначаються в таких розмірах: а) членам сімей військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули (померли) внаслідок поранення, контузії або каліцтва, одержаних при захисті Батьківщини, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи або виконанні інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), або внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з`єднаннях та підпільних організаціях і групах, визнаних такими законодавством України, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи чи участю у бойових діях у мирний час, а саме батькам (одному з батьків), дружині (чоловікові), іншому непрацездатному члену сім`ї загиблого (померлого) годувальника, якщо право на пенсію має один непрацездатний член сім`ї, - у розмірі 70 процентів грошового забезпечення (заробітної плати) загиблого (померлого) годувальника на кожного непрацездатного члена сім`ї; якщо право на пенсію мають два і більше непрацездатних членів сім`ї (крім батьків, дружини (чоловіка) - у розмірі 50 процентів грошового забезпечення (заробітної плати) загиблого (померлого) годувальника на кожного непрацездатного члена сім`ї. У таких самих розмірах, незалежно від причини смерті годувальника, обчислюються пенсії членам сімей померлих осіб з інвалідністю внаслідок війни та членам сімей, до складу яких входять діти, які втратили обох батьків; б) сім`ям військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які померли внаслідок каліцтва, одержаного в результаті нещасного випадку, не пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби (службових обов`язків), або внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням служби, - 30 процентів заробітку годувальника на кожного непрацездатного члена сім`ї. Статтею 37 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" визначено мінімальні розміри пенсій в разі втрати годувальника, а саме, що пенсії в разі втрати годувальника (або частина спільної пенсії кожного непрацездатного члена сім`ї), що призначається членам сімей військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію згідно з цим Законом, з розрахунку на кожного непрацездатного члена сім`ї не може бути меншою ніж два визначені законом розміри прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Статтею 38 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" визначено обчислення пенсій в разі втрати годувальника круглим сиротам. Та зазначено, що сім`ям військовослужбовців строкової служби, до складу яких входять діти, що втратили обох батьків (круглі сироти), пенсія в разі втрати годувальника може обчислюватись із загальної суми заробітку обох батьків за нормами, встановленими Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Статтею 39 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" визначено підвищення пенсій у разі втрати годувальника та зазначено, що пенсії у разі втрати годувальника ветеранам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", підвищуються в порядку і на умовах, передбачених зазначеним Законом. Статтею 40 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" визначено період, на який призначається пенсія в разі втрати годувальника та зміна розміру пенсії і зазначено, що пенсія в разі втрати годувальника встановлюється на весь період, протягом якого член сім`ї померлого вважається непрацездатним (стаття 30), а членам сім`ї, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", - довічно. Зміна розміру пенсії, якщо у складі сім`ї, якій було призначено пенсію у разі втрати годувальника, станеться зміна, внаслідок якої окремі члени сім`ї або сім`я в цілому втратять право на пенсію, перерахунок пенсії або припинення її виплати провадиться з першого числа місяця, що йде за тим місяцем, у якому сталася зміна. Статтею 41 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" визначено призначення пенсії в разі втрати годувальника кожному члену сім`ї та зазначено, що пенсія в разі втрати годувальника призначається кожному непрацездатному члену сім`ї, який має право на таку пенсію. Статтею 42 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" визначено порядок і строки встановлення інвалідності членам сім`ї та зазначено, що на членів сім`ї, які є особами з інвалідністю, відповідно поширюються правила про порядок і строки встановлення інвалідності, викладені у статтях 19, 26-28 цього Закону. Також зазначають, що у даному випадку, на отримання одноразової грошової допомоги можуть претендувати і інші особи за померлого, дружина, діти чи інші його утриманці, у разі наявності яких, та враховуючи мету заявленої позовної вимоги, необхідно залучити у якості третіх осіб в дану справу. Також Заявник не надала до суду документи про те, що вона намагалася вирішити дану справу в позасудовому порядку і органи державної реєстрації актів цивільного стану їй відмовили у встановленні статусу утриманця. Тому суд повинен витребовати від Заявника документи про те, що вона намагалася вирішити справу у позасудовому порядку. У разі ненадання таких документів (заяв, тощо) залишити заяву без розгляду Відповідно до п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, у кожній справі після її порушення суддя зобов`язаний провести підготовчі дії, передбачені, зокрема, з`ясувати, які фізичні особи і організації можуть бути заінтересовані у вирішенні даної справи і підлягають виклику в судове засідання, у необхідних випадках запропонувати заявникові та третім особам подати додаткові докази на підтвердження заявлених вимог чи заперечень проти них. Залежно від мети встановлення фактів заінтересованими особами в цих справах можуть бути, наприклад, дружина, діти, інші члені сім`ї, утриманці, відділи соціального захисту населення - у справах про встановлення факту перебування на утриманні особи, яка померла, для призначення пенсії заявникові; інші спадкоємці - у справах про встановлення факту прийняття спадщини; органи внутрішніх справ - у справах про встановлення факту родинних відносин для вирішення питання про належність до громадянства України; органи страхування - у справах про встановлення факту належності страхового свідоцтва. У зв`язку з цим, вважають, що позовна заява ОСОБА_1 про встановлення факту перебування на утриманні має бути залишена без руху, а у разі не усунення вказаних недоліків у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 необхідно відмовити у повному обсязі. Враховуючи викладене, просили позовну заяву залишити без руху; у разі незадоволення вказаного клопотання, позовну заяву ОСОБА_1 до Міністерства оборони України залишити без розгляду; разі незадоволення зазначеного клопотання, відмовити у повному обсязі у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 09 вересня 2024 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про встановлення факту перебування особи на утриманні за правилами загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою суду від 10 грудня 2024 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу десятиденний строк для усунення недоліків. Оскільки позовна заява не відповідає вимогам ст. ст. 175, 177 ЦПК України.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 16 січня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про встановлення факту перебування особи на утриманні, залишено без розгляду.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 29 квітня 2025 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Паруль Ю. О., задоволено; Ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 16 січня 2025 року скасовано, справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, про встановлення факту перебування особи на утриманні, направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

У червні 2025 року до Солом`янського районного суду міста Києва на підставі Постанови Київського апеляційного суду повернулись матеріали справи за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, про встановлення факту перебування особи на утриманні.

27 червня 2025 року на підставі протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду матеріали цивільної справи передані судді Тесленко І.О. Фактично справу передано судді згідно реєстру передачі справ 30 червня 2025 року.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 03 червня 2025 року призначено підготовче засідання у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, про встановлення факту перебування особи на утриманні.

Ухвалою від 08 грудня 2025 року підготовче провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, про встановлення факту перебування особи на утриманні,- закрито; призначено справу до судового розгляду по суті у судовому засіданні.

Інших процесуальних рішень не приймалось.

Представник позивача приймала участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача приймала участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, проти задоволення позовної заяви заперечувала з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Позивач в судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце проведення судового засідання була повідомлена належним чином.

Вислухавши учасників, дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини, що регулюються нормами цивільно-процесуального законодавства.

Як вбачається зі Свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , батьками ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є ОСОБА_2 та ОСОБА_4 (а.с. 7).

Відповідно до Свідоцтва про укладення шлюбу серія НОМЕР_4 , між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 24 червня 1995 року було укладено шлюб (а.с. 6).

08 січня 1997 року вказаний шлюб було розірвано, що підтверджується Свідоцтвом про розірвання шлюбу серія НОМЕР_5 (а.с.8).

Згідно до свідоцтва про смерть серія НОМЕР_6 , ІНФОРМАЦІЯ_8 ОСОБА_2 помер (а.с. 9).

Відповідно до Витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової допомоги та компенсації сум від 04 серпня 2022 року, з поданих ОСОБА_1 документів неможливо встановити, чи є повнолітня дочка загиблого особою, яка перебувала на утриманні солдата ОСОБА_2 . Крім того, за поданими документами про місце реєстрації дочки неможливо встановити що вона проживала разом зі своїм батьком, вела спільне господарство і мала взаємні права та обов`язки, а також чи має власну сім`ю (а.с. 10).

Як вбачається з засвідченого перекладу, ОСОБА_7 є матір`ю ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_10 (а.с. 11 - 22).

Відповідно до листа Національної академії внутрішніх справ Міністерства внутрішніх справ (Вих. №46/02/5505 від 12.12.2023 року), у період з 10.05.2015 до 18.08.2018 ОСОБА_1 навчалась у навчально - науковому інституті заочного та дистанційного навчання НАВС для здобуття ступеня вищої освіти бакалавра за напрямком підготовки «Психологія» за кошти фізичних або юридичних осіб. Наказом НАВС від 18.08.2018 №1101 ОСОБА_1 відрахована з числа студентів навчально - наукового інституту заочного та дистанційного навчання (а.с. 23).

Судом також досліджено лист Головного управління ДПС у Київській області (ВИХ. №57309/6/10-36-12-03-08 від 11.12.2023 року) з додатками, з яких вбачається, що інформація щодо отримання ОСОБА_1 доходу у період з 1 кварталу 1998 року по 4 квартал 2012 року відсутня; дохід у 2013 році склав 1817,89 грн.; у період з 1 кварталу 2014 року по 3 квартал 2023 року інформація про доходи відсутня (а.с. 24 - 32).

Інших доказів суду надано не було.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною першою статті 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 315 ЦПК України).

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб (постанови Верховного Суду від 17 червня 2024 року у справі № 753/21178/21 та від 11 вересня 2024 року у справі № 335/4669/23).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2026 року в справі № 308/17634/23 (провадження № 14-40цс25) вказано, що: «97. У багатьох випадках норми цивільного права настання певних правових наслідків пов`язують із перебуванням фізичної особи на утриманні іншої. 98. Так, підтвердження судом перебування фізичної особи на утриманні померлого (безвісно відсутнього) може бути передумовою для здійснення різноманітних прав та інтересів утриманців: надання утримання за рахунок майна безвісно відсутньої особи (стаття 44 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого (стаття 1200 ЦК України), спадкування (стаття 1265 ЦК України). 99. За сімейним законодавством України зв`язок утримання з відповідними правовими наслідками має системний характер. Так, статті 75-91 Сімейного кодексу України визначають підстави реалізації права чоловіка, дружини на утримання (аліменти). 100. Члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування (положення статті 31 Закону № 2262-ХІІ). 101. Отримання завником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів не може бути безумовною підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні. 102. Отже, на підтвердження (спростування) перебування фізичної особи на утриманні померлого закон вимагає надання відповідних доказів [наприклад, довідки про склад сім`ї, спільне проживання або утримання, медичні документи, виписки з банківських рахунків, довідки про доходи, чеки, квитанції, договори про оплату комунальних, навчальних, медичних послуг, показання свідків, фото / відеоматеріали, листування (особистого або ділового характеру)], які зумовлють дослідження судом обставин приватного життя утриманця та особи, яка надавала утримання. 103. Таким чином, відносини, пов`язані з наданням утримання і перебуванням фізичної особи на утриманні, є за своєю сутністю цивільно-правовими. 104. Перебування на утриманні як триваючий юридичний факт може бути також підставою для реалізації прав у сфері соціального забезпечення (виплата допомоги (стаття 16-1 Закону № 2011-ХІІ), призначення пенсії (стаття 30 Закону № 2262-ХІІ) тощо). 105. Норми цивільного процесуального законодавства (глава 6 ЦПК України) визначають, що суд розглядає справи про перебування фізичної особи на утриманні, причому безвідносно до того, задля виникнення яких правовідносин необхідним є встановлення цього факту. 106. Також норми цивільного процесуального права допускають встановлення інших фактів, що мають юридичне значення, для реалізації прав у сфері соціального забезпечення (наприклад, згідно з пунктом 3 частини першої статті 315 ЦПК України суд встановлює факт каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню). 107. Отже, визнання судом фізичної особи такою, що перебувала на утриманні померлого, може мати правове значення як у приватних, так і в публічних правовідносинах, однак зазначене не змінює цивільного характеру правовідносин на публічні».

Позивач звернулась до суду з позовною заявою в якій просила встановити факт перебування її на утриманні батька - ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Стаття 46 Конституції України передбачає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Положеннями частини першої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби.

У статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» зазначено осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, а саме: у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають діти, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав; вдова (вдівець); батьки (усиновлювачі) загиблої (померлої) особи, якщо вони не були позбавлені стосовно неї батьківських прав або їхні батьківські права були поновлені на час її загибелі (смерті); внуки загиблої (померлої) особи, якщо на момент її загибелі (смерті) їх батьки загинули (померли); жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили; утриманці загиблої (померлої) особи, визначені відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Відповідно до статті 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім`ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які самі одержували будь-яку пенсію, мають право перейти на нову пенсію.

Статтею 37 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що при вирішенні заяв про встановлення факту перебування на утриманні необхідно враховувати, що за загальним правилом право на пенсію в разі смерті годувальника мають непрацездатні члени сім`ї годувальника, які були на його утриманні. Непрацездатними членами сім`ї вважаються: а) діти, брати, сестри й онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали інвалідами до досягнення 18 років, при цьому брати, сестри й онуки - за умови, якщо вони не мають працездатних батьків; б) батьки та дружина (чоловік), якщо вони досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», або є особами з інвалідністю. в) один з батьків, або чоловік (дружина), або дід, бабуся, брат чи сестра, незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) зайнятий доглядом за дітьми, братами, сестрами чи онуками померлого годувальника, які не досягли 8 років, і не працює; г) дід і бабуся - в разі відсутності осіб, які за законом зобов`язані їх утримувати.

Згідно зі статтею 38 Закону України «Про пенсійне забезпечення», члени сім`ї померлого вважаються такими, що були на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім`ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували яку-небудь пенсію, мають право перейти на нову пенсію.

Відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (у редакції, чинній на дату загибелі ОСОБА_2 ) сім`ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Якщо сім`я загиблої особи одночасно має право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, та одноразової грошової допомоги або компенсаційної виплати, встановлених іншими актами законодавства, здійснюється одна з таких виплат за її вибором.

В абзаці першому частини другої статті 3 Сімейного кодексу України встановлено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства (частина четверта статі 3 СК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що «згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна «член сім`ї» членами сім`ї військовослужбовця є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки».

Про необхідність встановлення вищевказаних обставин як обов`язкової умови для визнання осіб членами сім`ї неодноразово зауважувалось Верховним Судом, зокрема, у змісті постанов від 16 січня 2019 року у справі № 343/1821/16-ц (провадження № 61-10270св18), від 25 листопада 2019 року у справі № 202/5003/16-ц (провадження № 61-44809св18) та від 05 лютого 2020 року у справі № 712/7830/16-ц (провадження № 61-28377св18).

У постанові Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 592/17552/18 (провадження № 61-8512св20) наведено правовий висновок з приводу того, що повне утримання означає відсутність у члена сім`ї інших джерел доходів, крім допомоги померлого. Якщо крім допомоги, що надавалася померлим, особа мала інші джерела доходів, то судам слід встановити, чи була допомога годувальника постійним і основним джерелом засобів до існування.

Постійний характер допомоги означає, що вона була не одноразовою, а надавалася систематично, протягом певного періоду часу, померлий взяв на себе обов`язок щодо утримання цього члена сім`ї. Основне значення допомоги слід з`ясовувати шляхом порівняння розміру допомоги з боку померлого та інших доходів. Вирішення питання залежить від співвідношення розмірів допомоги та інших одержуваних доходів.

Таким чином, у спірних правовідносинах для встановлення факту перебування особи на утриманні померлого суду необхідно дослідили зазначені обставини в сукупності та враховувати, що одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів чи окреме проживання від померлого не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд встановить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у змісті постанов від 22 жовтня 2020 року у справі № 210/343/19, від 22 травня 2019 року у справі № 520/6518/17, від 27 червня 2018 року у справі № 210/2422/16-ц.

При цьому, на підтвердження обставин, викладених у позовній заяві щодо перебування позивачки на утриманні загиблого ОСОБА_2 , суду були надані довідки щодо відсутності у органах податкової інформації щодо доходів, отриманих нею протягом відповідного періоду, а також свідоцтва про народження її малолітніх дітей. Натомість будь - яких доказів надання їй загиблим матеріальної допомоги, її систематичного характеру, надано суду не було.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2026 року в справі № 308/17634/23 (провадження № 14-40цс25) зазначено, що: «108. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні. 109. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 318 ЦПК України у заяві повинно бути зазначено, який факт заявник просить встановити та з якою метою. 110. Частиною першою статті 319 ЦПК України передбачено, що у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт. 111. Метою встановлення будь-якого факту, що має юридичне значення, є можливість скористатися правом, яке надане заявнику відповідно до чинного законодавства України. 112. У справах окремого провадження суд підтверджує наявність чи відсутність певних юридичних фактів, що є умовою здійснення прав і реалізації інтересів заявника. Тому суд наділений лише повноваженнями з`ясувати можливість досягнення тієї мети, яку перед собою ставить заявник у разі подання заяви про встановлення факту, що має юридичне значення. Суд, встановивши наявність чи відсутність певного юридичного факту, своїм рішенням підтверджує це, не зобов`язуючи особу діяти певним чином. 113. Під час з`ясування юридичного значення факту перебування фізичної особи на утриманні померлого суд обмежений у вирішенні питання про те, наділений чи ні заявник тим суб`єктивним правом, що підтверджується юридичним фактом, який просить встановити заявник. 114. Іншими словами, встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні загиблого пов`язане з доведенням підстав для визнання (підтвердження) за заявником певного соціально-правового статусу. 115. Однак судове рішення, ухвалене загальним судом у порядку окремого провадження, про наявність чи відсутність цього юридичного факту набуває самодостатнього значення і не є вирішенням питання про те, чи має заявник певне суб`єктивне право. 116. Суд на підставі поданих доказів лише з`ясовує можливість досягнення тієї мети, яку перед собою ставить заявник, у разі подання заяви про встановлення факту, що має юридичне значення. Питання про те, чи має юридичне значення той чи інший факт, із заявою про встановлення якого особа звернулася до суду, вирішується залежно від мети його встановлення (постанова Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25 березня 2024 року у справі № 161/9609/22). 117. Виходячи з наведених вище міркувань правова мета, задля якої заявник ініціює встановлення судом факту його перебування на утриманні померлого, не може впливати на судову юрисдикцію та імперативно визначати вид судочинства, в якому такий факт підлягає розгляду.

Згідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як вбачається зі ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Докази мають бути належними, допустимими, достовірними (ст. ст. 77, 78, 79 ЦПК України).

Відповідно до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд, за загальним правилом, за власною ініціативою не може збирати докази (постанова Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі № 362/3705/20).

Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд зважає на те, що будь - яких доказів на підтвердження надання позивачці її батьком ОСОБА_2 будь - якої матеріальної допомоги, систематичного характеру її надання, відсутності інших джерел доходу, надано суду не було.

З врахуванням вищенаведеного суд дійшов висновку, що у задоволенні позовної заяви слід відмовити.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 12, 81, 133, 141, 212 - 218, 247, 258, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, про встановлення факту перебування особи на утриманні, - відмовити.

Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання безпосередньо до Київського апеляційного суду апеляційної скарги.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 );

Відповідач: Міністерство оборони України (місцезнаходження: 03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, буд. 6, код ЄДРПОУ 00034022).

Суддя І. О. Тесленко