Рішення № 138613915, 30.07.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2026 рокуСправа №160/10168/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Горбалінського В.В.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління соціальної та ветеранської політики Криворізької районної державної військової адміністрації (50002, м. Кривий Ріг, вул. Кобилянського, 148А, код ЄДРПОУ 03192371), Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» (49005, м. Дніпро, пров. Феодосія Макаревського, 1А, код ЄДРПОУ 03191673), Управління з питань ветеранської політики Дніпропетровської обласної державної адміністрації (49004, м. Дніпро, пр. Олександра Поля, 1, код ЄДРПОУ 42062483), ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

21.04.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Управління соціальної та ветеранської політики Криворізької районної державної військової адміністрації, Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України», Управління з питань ветеранської політики Дніпропетровської обласної державної адміністрації, ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність Управління соціальної та ветеранської політики Криворізької районної державної військової адміністрації щодо невидачі ОСОБА_1 посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи на підставі рішення, №ВОР-1770 від 12.09.2025 року;

- визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» щодо невнесення рішення №ВОР-1770 від 12.09.2025 року до системи міжвідомчої електронної взаємодії «Трембіта» та відповідних державних реєстрів;

- визнати протиправним рішення (лист) Управління з питань ветеранської політики Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 02.03.2026 року №02-06-384/0/175-26 про заборону видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи;

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо невнесення відомостей про ІІ групу інвалідності ОСОБА_1 до Єдиного державного реєстру «Оберіг»;

- зобов`язати Управління соціальної та ветеранської політики Криворізької районної державної військової адміністрації виправити кінцеву дату дії посвідчення ІІІ групи (серія НОМЕР_3 ) на 01.08.2026 року та внести відповідні зміни до реєстрів «Дія» та «Оберіг»;

- зобов`язати Управління соціальної та ветеранської політики Криворізької районної державної військової адміністрації видати ОСОБА_1 посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи строком дії до 01.09.2027 року на підставі рішення №ВОР-1770 від 12.09.2025 року;

- зобов`язати Державну установу «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» забезпечити внесення рішення №ВОР-1770 від 12.09.2025 року до системи «Трембіта» та державних реєстрів;

- зобов`язати 1-й відділ ІНФОРМАЦІЯ_2 внести до реєстру «Оберіг» відомості про ІІ групу інвалідності ОСОБА_1 - «Поранення, травма, пов`язана із захистом Батьківщини» (діє до 01.09.2027 року);

- стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 200 000,00 грн..

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачами протиправно не забезпечено отримання позивачем посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи, чим позбавлено позивача його конституційного права на соціальний захист.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.04.2026 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

11.05.2026 року Управління соціальної та ветеранської політики Криворізької районної державної адміністрації надало до Дніпропетровського окружного адміністративного суду відзив на позовну заяву.

В обґрунтування відзиву представник відповідача зазначив, що при перевірці достовірності паперового витягу з рішення експертної команди оцінювання повсякденного функціонування особи від 12.09.2025 року № BOP-1770 через функціонал верифікації, було з`ясовано, що витяг. наданий ОСОБА_1 із зазначеною другою групою інвалідності, не значився в електронній системі, що позбавило Управління можливості прийняття рішення щодо оформлення та видачі останньому посвідчення про статус особи з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи.

Як вказує представник відповідача, Управління дотрималося вимог законодавства, Витяги з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 22.07.2025 року № 507/25/13 та ВОР-1770 від 12.09.2025 року було верифіковано через функціонал верифікації, де було з`ясовано, що в електронній системі значиться лише один витяг, а саме Витяг від 22.07.2025 року № 507/25/13, що підтверджує наявність третьої групи інвалідності. Для перевірки достовірності паперового витягу ВОР-1770 від 12.09.2025 року Управлінням було зроблено запит до Центру оцінювання функціонального стану особи Державна установа «Український державний науково дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України», де надано відповідь про те, що експертною командою Центру оцінювання було прийнято рішення від 12.09.2025 року № ВОР -1770. Зазначений Витяг із рішення є офіційним документом, що має юридичну силу.

18.05.2026 року на адресу суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив Управління соціальної та ветеранської політики Криворізької районної державної адміністрації, в якій підтримано позицію, викладену в позовній заяві, та зазначено, що відзив є законодавчо необґрунтованим та таким, що не спростовує доводів, викладених в позовній заяві, як підстави для задоволення позову.

22.05.2026 року на адресу суду від представника Управління соціальної та ветеранської політики Криворізької районної выйськової адміністрації надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких останній проти задоволення позовних вимог заперечував, та підтримав позицію, викладену у письмовому відзиві на позовну заяву, та зазначено, що міркування позивача ґрунтуються виключно на формальних запереченнях щодо встановлених обставин справи.

26.05.2026 року Державна установа "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України" надала до Дніпропетровського окружного адміністративного суду відзив на позовну заяву.

В обґрунтування відзиву представник відповідача зазначив, що відповідно до абзаців 5-8 пункту 68 Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2024 року № 1338, за результатами розгляду скарги експертна команда Центру оцінювання функціонального стану особи приймає рішення про: 1) підтвердження оскарженого рішення експертної команди; 2) скасування оскарженого рішення експертної команди; 3) формування нового рішення щодо результату оцінювання. Таким чином, права та обов`язки ДУ «УКРДЕРЖНДІМСПІ МОЗ УКРАЇНИ» регулюються, по-перше, Положенням про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.11.2024 року за №1338, по-друге, Порядком проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.11.2024 року за №1338 та відсутні повноваження у ДУ «УКРДЕРЖНДІМСПІ МОЗ УКРАЇНИ» вносити дані про особу до системи міжвідомчої електронної взаємодії «Трембіта» та відповідних державних реєстрів або робити будь-які коригування даних про осіб в держаних реєстрах. Також, повідомлено, що ДУ «УКРДЕРЖНДІМСПІ МОЗ УКРАЇНИ» не є адміністратором електронної системи «Трембіта» та не контролює електронні системи охорони здоров`я України, що свідчить про необґрунтованість і незаконність позовних вимог ОСОБА_1 до ДУ «УКРДЕРЖНДІМСПІ МОЗ УКРАЇНИ».

26.05.2026 року на адресу суду від представника позивача надійшли додаткові пояснення, в яких підтримано позицію, викладену в позовній заяві та у відповіді на відзив, та зазначено, що відзив є законодавчо необґрунтованим та таким, що не спростовує доводів, викладених в позовній заяві, як підстави для задоволення позову.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.05.2026 року клопотання Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» про поновлення строку для подання відзиву задоволено.

Поновлено Державній установі «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» строк для подання відзиву на позовну заяву по адміністративній справі №160/10168/26.

03.06.2026 року на адресу суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив Державної установи "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України", в якій підтримано позицію, викладену в позовній заяві, та зазначено, що відзив є законодавчо необґрунтованим та таким, що не спростовує доводів, викладених в позовній заяві, як підстави для задоволення позову.

29.06.2026 року Державна установа "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України" надала до Дніпропетровського окружного адміністративного суду додаткові пояснення, в яких підтримано доводи та твердження, що викладені у відзиві відповідача.

14.07.2026 року на адресу суду від представника позивача надійшли додаткові пояснення, в яких підтримано позицію, викладену в позовній заяві та у відповіді на відзив.

Як встановлено судом, відповідачами Управлінням з питань ветеранської політики Дніпропетровської обласної державної адміністрації та 1-м відділом ІНФОРМАЦІЯ_1 отримано ухвалу про відкриття провадження у цій справі 27.04.2026 року та позов з додатками 22.04.2026 року, що підтверджується довідками про доставку електронного повідомлення.

Згідно із ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно положень ст. 126 КАС України відповідачі є належно повідомленими про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява та відзив на позовну заяву, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням від 30.12.2023 року, серія НОМЕР_4 , та офіцером Збройних Сил України, що підтверджується посвідченням офіцера НОМЕР_5 .

Згідно свідоцтва про хворобу №2025-0611-1002-2961-0 від 11.06.2025 року, виданого Позаштатною постійною діючою гарнізонною ВЛК №1 в/ч НОМЕР_6 , поранення, травма ОСОБА_1 , ТАК, пов`язан(-а/е/і) із захистом Батьківщини; За ступенем тяжкості (наказ МОЗ У країни від 04.07.2007 №370): Травма відноситься до тяжких. На підставі статті 76а графи ПІ розкладу хвороб ОСОБА_1 непридатний до військової служби.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 направлено на оцінювання повсякденного функціонування особи.

За результатами проведення оцінювання експертна команда з оцінювання повсякденного функціонування особи прийняла рішення № 507/25/13/Р від 22.07.2025 року (номер Витягу № 507/25/13/В).

Зі змісту вказаного рішення видно, що ОСОБА_1 встановлено ІІІ групу інвалідності.

Причина інвалідності: поранення (контузії, травми, каліцтва), захворювання або інші ушкодження здоров`я, одержані під час захисту Батьківщини, виконання інших обов`язків військової служби, пов`язаних з перебуванням на фронті в інші періоди

Наявний висновок ВЛК, або ЛЕК, або МЕЛК Збройні Сили України. Поранення (контузія, травма, каліцтво), ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини.

Позивач, не погодившись із рішенням № 507/25/13/Р від 22.07.2025 року, в частині встановленої групи інвалідності, звернувся із скаргою до Центру оцінювання функціонального стану особи Державної установи "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України".

Рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи Центру оцінювання функціонального стану особи за результатами розгляду скарги на рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи або рішення медико-соціальної експертної комісії № ВОР-1770 від 12.09.2025 року скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Вказаним рішенням встановлено, що ОСОБА_1 , 22.07.2025 року вперше оглянутий ЕК ЗОЗ за результатом огляду визнаний особою з інвалідністю ІІІ групи "Поранення. Травма, ТАК, пов`язане з захистом Батьківщини" (свідоцтво про хворобу №2025-0611-1002-2961-0 від 11.06.2024 року). Пацієнт оскаржив дане рішення до ПО. Був викликаний на додаткове обстеження в ДУ УкрДержНДІМСПІ МОЗ України. Після аналізу медико-експертної документації та дообстеження в умовах ДУ УкрДержНДІМСПІ МОЗ України з 25.08.2025 по 03.09.2025 року (Виписка №4031) ЕК ЦО дійшла висновку: наявна патологія у гр. ОСОБА_1 її характер перебігу та ускладнення призводять до значного обмеження здатності до трудової діяльності ІІ ст., здатності до пересування 1 ст. Згідно Постанови КМУ №1338 від 15.11.2024 р. встановлено другу групу інвалідності "Поранення. Травма, ТАК, пов`язане з захистом Батьківщини" (свідоцтво про хворобу №2025-0611-1002-2961-0 від 11.06.2024 року) з 22.07.2025 року по 01.08.2027 року.

12.10.2025 року ОСОБА_1 звернувся до Управління соціальної та ветеранської політики Криворізької районної державної військової адміністрації з заявою про надання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, ІІ групи.

29.10.2025 року Управлінням соціальної та ветеранської політики Криворізької районної державної військової адміністрації видано посвідчення «Особи з інвалідністю внаслідок війни» ІІІ групи (Серія НОМЕР_3 від 29.10.2025 року), на підставі верифікованого витягу від 22.07.2025 року № 507/25/13 (рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи).

Відмовлено у видачі посвідчення «Особи з інвалідністю внаслідок війни» ІІ групи, у зв`язку з тим, що при перевірці достовірності паперового витягу з рішення експертної команди оцінювання повсякденного функціонування особи від 12.09.2025 року № BOP-1770 через функціонал верифікації, було з`ясовано, що витяг наданий ОСОБА_1 із зазначеною другою групою інвалідності не значився в електронній системі, що позбавило Управління можливості прийняття рішення щодо оформлення та видачі останньому посвідчення про статус особи з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи.

Позивач, вважаючи такі дії відповідача щодо відмови у встановленні йому статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи та пов`язані з цим бездіяльність інших суб`єктів владних повноважень неправомірними, звернувся до суду з цим позовом.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (частина друга статті 3 Основного Закону України).

В Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; зокрема, закони приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (стаття 8, частина друга статті 19 Основного Закону України).

Правовий статус ветеранів війни визначений Законом України від 22.10.1993 №3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон №3551-XII).

Статтею 4 Закону №3551-XII визначено, що ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Згідно з частиною першою статті 7 Закону №3551-XII до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків) чи пов`язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з`єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Другої світової воєн або з участю в бойових діях у мирний час.

Відповідно до пункту 11 частини другої статті 7 Закону №3551-ХІІ до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа військовослужбовців (резервістів, військовозобов`язаних, добровольців Сил територіальної оборони) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, розвідувальних органів України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовців військових прокуратур, осіб рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейських, осіб рядового, начальницького складу, військовослужбовців Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань, осіб начальницького складу Національного антикорупційного бюро України, осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України та стали особами з інвалідністю внаслідок травми (поранення, контузії, каліцтва) або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, під час безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, під час безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, а також працівників підприємств, установ, організацій, які залучалися до забезпечення проведення антитерористичної операції, до забезпечення здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, до участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресію Російської Федерації проти України і стали особами з інвалідністю внаслідок травми (поранення, контузії, каліцтва) або захворювання, одержаних під час забезпечення проведення антитерористичної операції безпосередньо в районах та у період її проведення, під час забезпечення здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпечення здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.

У силу частини третьої статті 7 Закону №3551-XII порядок надання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни особам, зазначеним у пунктах 11-15 частини другої цієї статті, визначається Кабінетом Міністрів України.

За змістом статті 18 Закону №3551-XII електронне посвідчення ветерана (далі - е-посвідчення ветерана) - документ, що підтверджує статус осіб, зазначених у статтях 6-10-1, 16-1 цього Закону, та формується автоматично (крім випадків, встановлених частиною восьмою, дев`ятою або десятою цієї статті) після встановлення статусу у формі електронного відображення інформації, що містить відомості про особу, зазначену у статтях 6-10-1, 16-1 цього Закону, разом з унікальним електронним ідентифікатором (QR-кодом, штрих-кодом, цифровим кодом), який забезпечує перехід за посиланням на відповідний підтверджувальний запис у Реєстрі. Невід`ємною частиною е-посвідчення ветерана є відцифрований образ обличчя, що міститься в Реєстрі або відображається в е-паспорті/е-паспорті для виїзду за кордон, за згодою особи.

Е-посвідчення ветерана формується безоплатно на ім`я особи, якій встановлено статус, із застосуванням засобів Реєстру.

Е-посвідчення ветерана пред`являється особами, зазначеними у статтях 6-10-1, 16-1 цього Закону, без вимог до додаткового пред`явлення посвідчення.

Порядок формування та відображення е-посвідчення ветерана, його перевірка органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами визначається Кабінетом Міністрів України. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, юридичні та фізичні особи зобов`язані забезпечити перевірку е-посвідчення ветерана, що пред`являється громадянином України.

Е-посвідчення ветерана та посвідчення ветерана мають однакову юридичну силу та використовуються на території України для підтвердження відповідного статусу, отримання пільг, гарантій та компенсацій".

На виконання вимог частини третьої статті 7 Закону №3551-XII постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2015 №685 затверджено Порядок надання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни особам, які отримали інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх проведення, під час безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України (далі - Порядок №685 у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин).

Відповідно до підпункту 1 пункту 4 Порядку №685 підставою для надання заявникам статусу особи з інвалідністю внаслідок війни є: для заявників з числа осіб, зазначених у пункті 11 частини другої статті 7 Закону (крім осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, та працівників підприємств, установ, організацій) та пункті 12 частини другої статті 7 Закону: витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи або довідка медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності чи виписка з акта огляду медико-соціальною експертною комісією, у якій міститься інформація про групу та причину інвалідності, за формою, затвердженою МОЗ; документи про безпосередню участь особи, яка захищала незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України та брала безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, довідка за формою згідно з додатком 6 до Порядку надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 р. № 413.

За змістом пункту 5 Порядку №685 для надання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни заявник подає місцевому структурному підрозділу з питань ветеранської політики за задекларованим/зареєстрованим місцем проживання (перебування) або за адресою фактичного місця проживання (для внутрішньо переміщених осіб) заявника заяву у паперовій формі за задекларованим/зареєстрованим місцем проживання (перебування) або за адресою фактичного місця проживання (для внутрішньо переміщених осіб) заявника безпосередньо місцевому структурному підрозділу з питань ветеранської політики, у тому числі шляхом надсилання засобами поштового зв`язку або через центр.

Згідно з пунктом 13 Порядку №685 рішення про надання (відмову у наданні) статусу особи з інвалідністю внаслідок війни приймається місцевим структурним підрозділом з питань ветеранської політики за задекларованим/ зареєстрованим місцем проживання (перебування) або за адресою фактичного місця проживання (для внутрішньо переміщених осіб) заявника в місячний строк з дня надходження заяви (заяви в електронній формі).

У силу підпунктів 1, 2, 3, 5 пункту 16 Порядку №685 місцевий структурний підрозділ з питань ветеранської політики за задекларованим/зареєстрованим місцем проживання (перебування) або за адресою фактичного місця проживання (для внутрішньо переміщених осіб) заявника відмовляє заявнику у наданні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни у разі:

1) відсутності необхідних документів, визначених пунктом 4 цього Порядку, з урахуванням положень, передбачених пунктом 14 цього Порядку;

2) подання неправдивих відомостей;

3) виявлення підробок у поданих документах;

5) коли причина інвалідності внаслідок поранення (контузії, каліцтва або захворювання) заявника не пов`язана із безпосередньою участю в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення або заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Рішення місцевого структурного підрозділу з питань ветеранської політики, прийняте за результатами розгляду заяви, може бути оскаржене відповідно до Закону України Про адміністративну процедуру та/або в судовому порядку.

Відповідно до пункту 19 Порядку №685 посвідчення з написом Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни та нагрудний знак Ветеран війни - особа з інвалідністю видається відповідно до Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 р. № 302 (ЗП України, 1994 р., № 9, ст. 218).

За змістом підпункту 2 пункту 2 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 №302 (далі Положення №302) посвідчення ветерана - один із таких документів у паперовій формі, виданий за бажанням особи, щодо якої створено реєстрову інформацію про наданий відповідний статус згідно із статтями 6-10-1 Закону, яку внесено до Єдиного державного реєстру ветеранів війни: (...) посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни (...).

Згідно з пунктом 3 Положення №302 посвідчення ветерана та електронне посвідчення ветерана мають однакову юридичну силу та використовуються на території України для підтвердження відповідного статусу, отримання пільг, гарантій та компенсацій.

Відповідно до абзацу першого пункту 5 Положення №302 особам з інвалідністю внаслідок війни (стаття 7 Закону) видається нагрудний знак Ветеран війни - особа з інвалідністю внаслідок війни, лист талонів і за бажанням посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.

В абзаці першому пункту 10 Положення №302 визначено, що посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни, посвідчення учасника війни і відповідні нагрудні знаки, посвідчення члена сім`ї загиблого, посвідчення члена сім`ї загиблого Захисника чи Захисниці України видаються структурними підрозділами районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчими органами міських, районних у місті (у разі утворення) рад, на які покладено функції з питань ветеранської політики (далі - місцеві структурні підрозділи з питань ветеранської політики) за задекларованим/зареєстрованим місцем проживання (перебування) або адресою фактичного місця проживання (для внутрішньо переміщених осіб) особи.

Згідно з частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Предметом цього спору є правовідносини щодо наявності підстав для видачі позивачу посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи.

Відповідач, відмовляючи ОСОБА_1 у наданні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи, виходив з того, що при перевірці достовірності паперового витягу з рішення експертної команди оцінювання повсякденного функціонування особи від 12.09.2025 року № BOP-1770 через функціонал верифікації, було з`ясовано, що витяг наданий ОСОБА_1 із зазначеною другою групою інвалідності не значився в електронній системі.

На переконання відповідача наведене не зумовлює підстав для надання позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи.

Водночас, суд звертає увагу, що відповідно до підпунктів 1, 2, 3, 5 пункту 16 Порядку №685 місцевий структурний підрозділ з питань ветеранської політики за задекларованим/зареєстрованим місцем проживання (перебування) або за адресою фактичного місця проживання (для внутрішньо переміщених осіб) заявника відмовляє заявнику у наданні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни у разі:

1) відсутності необхідних документів, визначених пунктом 4 цього Порядку, з урахуванням положень, передбачених пунктом 14 цього Порядку;

2) подання неправдивих відомостей;

3) виявлення підробок у поданих документах;

5) коли причина інвалідності внаслідок поранення (контузії, каліцтва або захворювання) заявника не пов`язана із безпосередньою участю в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення або заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Суд вказує, що жодна із зазначених підстав, Управлінням соціальної та ветеранської політики Криворізької районної державної військової адміністрації не встановлено та не зазначено, що вказує на протиправність дій, під час вирішення питання щодо надання статусу ОСОБА_1 особи з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи.

Більш того, як встановлено судом та підтверджується поясненнями відповідачів, Центр оцінювання функціонального стану особи Державна установа «Український державний науково дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України», надав письмове підтвердження, що рішення від 12.09.2025 року № ВОР -1770 є офіційним документом, що має юридичну силу.

Суд критично ставиться до доводів Управлінням соціальної та ветеранської політики Криворізької районної державної військової адміністрації про наявність у останнього повноважень для здійснення перевірки достовірності, наданого позивачем паперового витягу з рішення експертної команди оцінювання повсякденного функціонування особи від 12.09.2025 року № BOP-1770 через функціонал верифікації, оскільки відповідні дії не передбачені, ані Законом №3551-XII, ані Порядком №685, під час вирішення питання щодо надання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни.

Таким чином, суд доходить висновку, що Управлінням соціальної та ветеранської політики Криворізької районної державної військової адміністрації безпідставно та необґрунтовано відмовлено ОСОБА_1 у наданні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи.

Щодо вимог про невнесення рішення №ВОР-1770 від 12.09.2025 року до системи міжвідомчої електронної взаємодії «Трембіта» та відповідних державних реєстрів, суд зазначає про таке.

Процедуру проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, а саме повнолітніх громадян України, іноземців або осіб без громадянства, які проживають в Україні на законних підставах, з обмеженнями повсякденного функціонування або з інвалідністю з метою встановлення причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, соціальній та психологічній реабілітації, а також складення та затвердження індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю на основі комплексного реабілітаційного обстеження особи та індивідуального реабілітаційного плану (за наявності) визначає Порядок проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 15.11.2024 №1338 "Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи" (далі - Порядок проведення оцінювання, в редакції на дату виникнення спірних правовідносин).

Рішення експертної команди підписується в електронній системі кожним членом експертної команди шляхом накладення кваліфікованого електронного підпису або удосконаленого електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису користувача електронної системи відповідно до Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги" (п. 44 Порядку проведення оцінювання).

У разі складення експертною командою документів в паперовій формі такі документи підписуються всіма членами експертної команди (п. 45 Порядку проведення оцінювання).

У разі проведення очного або виїзного розгляду справи роздрукована форма прийнятого рішення та рекомендації у зв`язку з прийнятим рішенням, які є частиною індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю (у разі встановлення інвалідності), надаються особі на підпис (п. 46 Порядку проведення оцінювання).

Після проведення оцінювання, прийняття та підписання в електронній системі рішення експертної команди на адресу електронної пошти особи, яка проходила оцінювання, надсилається витяг із рішення, що формується в електронній системі у зв`язку з прийнятим рішенням, та рекомендації у зв`язку з прийнятим рішенням, які є частиною індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю (у разі встановлення інвалідності). У разі відсутності електронної пошти зазначені документи надсилаються протягом п`яти календарних днів засобами поштового зв`язку рекомендованим листом із повідомленням про вручення на адресу задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування).

Витяг з прийнятого рішення та рекомендації у зв`язку з прийнятим рішенням, які є частиною індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю (у разі встановлення інвалідності), також відображаються в електронній системі для лікаря, який направив, та за запитом особи можуть бути роздруковані та надані їй у паперовій формі (п. 53 Порядку проведення оцінювання).

Рішення експертних команд щодо результатів оцінювання можуть бути оскаржені особами, яким було проведено таке оцінювання (далі - скаржник) (їх уповноваженими представниками), в порядку адміністративного оскарження згідно з вимогами цього Порядку та/або до адміністративного суду (п. 57 Порядку проведення оцінювання).

Відповідно до пунктів 42, 43 Порядку функціонування електронної системи щодо оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.11.2024 №1338 "Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи" (в редакції на дату виникнення спірних правовідносин), головуючі та члени експертних команд: 1) вносять інформацію та підписують рішення, прийняті експертною командою за результатами проведення оцінювання; 2) формують та підписують протоколи розгляду справ експертною командою; 3) мають доступ до всіх справ, які розглядаються експертною командою, членами яких вони є, у день розгляду цих справ.

Інформація про результати оцінювання вважається внесеною до електронної системи з моменту наповнення рішення, прийнятого експертною командою за результатами проведення оцінювання, інформацією, визначеною законодавством, та підписання такого рішення головуючими та членами експертних команд.

Як встановлено судом та підтверджується поясненнями Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України», рішення від 12.09.2025 року № ВОР -1770 є офіційним сформованим документом, що має юридичну силу.

Втім, докази внесення рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи Центру оцінювання функціонального стану особи за результатами розгляду скарги на рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи або рішення медико-соціальної експертної комісії від 12.09.2025 року № BOP-1770 до електронної системи матеріали справи не містять.

При цьому, у суду відсутні підстави вважати, що рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи Центру оцінювання функціонального стану особи за результатами розгляду скарги на рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи або рішення медико-соціальної експертної комісії від 12.09.2025 року № BOP-1770 повинно бути внесено саме до системи «Трембіта» та державних реєстрів, з огляду на наведене правове регулювання спірних правовідносин.

Отже, суд доходить висновку про протиправну бездіяльність Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» щодо невнесення рішення №ВОР-1770 від 12.09.2025 року до електронної системи, та, як наслідок, суд вважає за необхідне зобов`язати Державну установу «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» забезпечити внесення рішення №ВОР-1770 від 12.09.2025 року до електронної системи.

Щодо вимог про виправлення кінцевої дати дії посвідчення ІІІ групи (серія НОМЕР_3 ) на 01.08.2026 року та внесення відповідних змін до реєстрів «Дія» та «Оберіг», суд зазначає про таке.

Згідно відомостей з електронного військово-облікового документа у системі «Резерв+» позивача, у останнього наявне посвідчення ІІІ групи (серія НОМЕР_3 ), дійсне до 07.07.2026 року.

Продовження строків дії посвідчення ІІІ групи серії НОМЕР_3 після 07.07.2026 року матеріали справи не містять.

Більш того, суд також звертає увагу і на наступне.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Таким чином, захисту адміністративним судом підлягають порушені права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.

Судом встановлено, що позивач не звертався до Управління соціальної та ветеранської політики Криворізької районної державної військової адміністрації із вимогами щодо виправлення кінцевої дати дії посвідчення ІІІ групи (серія НОМЕР_3 ) на 01.08.2026 року та внесення відповідних змін до реєстрів «Дія» та «Оберіг», а, відповідно відповідачем вказане питання не досліджувалось, а тому вимога позивача в цій частині є передчасною та необґрунтованою.

Суд не може під час прийняття рішення вирішувати питання щодо правовідносин, які можливо будуть мати місце у майбутньому, тому суд приходить до висновку про відмову в позові у частині вказаних позовних вимог.

Отже, станом на час розгляду справи у суду відсутні підстави для внесення виправлення кінцевої дати дії посвідчення ІІІ групи (серія НОМЕР_3 ).

Таким чином. суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про зобов`язання Управління соціальної та ветеранської політики Криворізької районної державної військової адміністрації виправити кінцеву дату дії посвідчення ІІІ групи (серія НОМЕР_3 ) на 01.08.2026 року та внести відповідні зміни до реєстрів «Дія» та «Оберіг».

Також, суд вказує про передчасність позовних вимог про бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо невнесення відомостей про ІІ групу інвалідності ОСОБА_1 до Єдиного державного реєстру «Оберіг», з огляду на відсутність у позивача статусу особи з інвалідністю ІІ групи.

Щодо вимог позивача про визнання протиправним листа Управління з питань ветеранської політики Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 02.03.2026 року №02-06-384/0/175-26 про заборону видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи, суд зазначає про таке.

Судом встановлено, що зі змісту листа Управління з питань ветеранської політики Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 02.03.2026 року №02-06-384/0/175-26 вбачається наступне.

У даному листі вказано, що за інформацією Криворізької райдержадміністрація згідно заяви позивача про надання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та верифікованого витягу від 22.07.2025 № 507/25/13 було встановлено статус (Рішення 1221/18-2 від 29.10.2025) та 29.10.2025 видано посвідчення "Особа з інвалідністю внаслідок війни" Ш групи (Серія НОМЕР_3 від 29.10.2025). Витяги з рішення експертної комісії з оцінювання повсякденного функціонування особи від 22.07.2025 № 507/25/13 та ВОР-1770 від 12.09.2025 було верифіковано через функціонал верифікації, де було з`ясовано, що в електронній системі значиться лише один витяг, а саме Витяг від 22.07.2025 № 507/25/13, що підтверджує наявність третьої групи інвалідності. Для перевірки достовірності паперового витягу ВОР- 1770 від 12.09.2025, де було зазначено про встановлення ІЇ групи інвалідності, було зроблено запит до Центру оцінювання функціонального стану особи Державна установа Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України".

Листом від 23.02.2024 № 3548/01-16/2026 Центр оцінювання повідомив, що паперовий витяг ВОР-1770 від 12.09.2025 є офіційним документом, що має юридичну силу, однак даний витяг станом на розгляд звернення не занесено до електронної системи. Додатково, для надання роз`яснень щодо вирішення питання райдержадміністрацією був надісланий лист від 26.02.2026 Ме215/01-06/26 до Міністерства у справах ветеранів України. Зазначаено, що зміна групи інвалідності безпосередньо впливає на обсяг соціальних гарантій, пільг, компенсацій та інших видів державної підтримки, що фінансуються за рахунок бюджетних коштів. Згідно положень Бюджетного кодексу України бюджетні зобов`язання можуть братися лише за наявності належних правових підстав та підтверджених даних. У зв`язку з відсутністю внесення відповідної інформації до електронної системи, видача посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи без належного підтвердження може бути розцінена як перевищення повноважень та/або порушення бюджетного законодавства.

З огляду на викладене, вказано, що питання видачі посвідчення буде розглянуто райдержадміністрацією після внесення та підтвердження відповідних відомостей у державній електронній системі в установленому порядку.

Виходячи зі змісту листа, суд доходить висновку, що листом Управління з питань ветеранської політики Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 02.03.2026 року №02-06-384/0/175-26 не встановлювалась жодна заборона щодо видачі позивачу посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи.

Суд вказує, що лист Управління з питань ветеранської політики Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 02.03.2026 року №02-06-384/0/175-26 за своєю суттю та характером не є рішенням суб`єкта владних повноважень, не створює жодних правових наслідків для позивача, тому не може порушувати його права чи інтереси.

Більш того, суд зазначає, що листом Управління з питань ветеранської політики Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 02.03.2026 року №02-06-384/0/175-26 надано відповідь на звернення позивача, надіслане листом до Міністерства у справах ветеранів України від 10.02.2026 року.

Враховуючи викладене, суд зазначає про необґрунтованість та безпідставність вимог в цій частині, а тому, як наслідок, такі вимоги не підлягають задоволенню.

Щодо доводів позивача про відшкодування моральної шкоди, суд зазначає про таке.

Як зазначено у пункті 2.3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012 право фізичних та юридичних осіб на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої внаслідок порушення їхніх прав, свобод та законних інтересів, має конституційно-правову природу і передбачено в статтях 32, 56, 62, 152 Основного Закону України.

Згідно із статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частини першої та пункту 9 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу із застосуванням, зокрема, такого способу захисту, як відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Згідно з частинами першою та другою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до частини першої статті 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров`я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім`я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.

Стаття 1167 ЦК України передбачає загальні підстави відповідальності за спричинену моральну шкоду, зокрема, встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Верховний Суд у постанові від 27.11.2019 у справі № 750/6330/17 (на яку посилається позивач у своїй касаційній скарзі) підкреслив, що у практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (див. наприклад, Рисовський проти України, № 29979, п. 86, 89, від 20.10.2011, Антоненков та інші проти України, № 14183/02, п. 71, 22.11.2005).

Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі № 464/3789/17 (на яку посилався позивач у касаційній скарзі). Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49).

Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п. 52).

Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір (п. 55).

Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56).

Пунктом 3 Постанови Пленума Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 р. № 4 (далі - Постанова) встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктами 4,5 Постанови визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Згідно з пунктом 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Виходячи з вищезазначеного, суд вважає, що позивачем не обґрунтовано наявності причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями відповідача, відповідно до яких заподіяно шкоду. Тобто, позивач повинен довести факт завдання йому моральної шкоди, надати належні докази того, що саме дії та бездіяльність відповідача призвела до матеріальних втрат і душевних страждань, що вимагає від позивача додаткових зусиль для організації його життя.

Суд зазначає, що позивачем не надано жодних доказів заподіяння їй душевних страждань, зокрема, доказів погіршення здоров`я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок незаконної бездіяльності відповідача.

При цьому, позивач жодним чином не обґрунтувала розмір моральної шкоди в сумі саме 200000,00 грн.

Позивачем має бути доведено, а судом оцінено наявність та розмір такої шкоди в кожному окремому випадку.

Враховуючи те, що позивачем належним чином не доведені факт заподіяння відповідачем моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, а також не зазначено, з чого позивач виходив при оцінюванні заподіяної їй шкоди, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо стягнення витрат на правничу допомог, суд зазначає про таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно ч.ч.1, 2 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно положень ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно з п.п. 1, 2 ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Відповідно до ч. 2, 3, 4 ст. 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Іншого порядку розподілу судових витрат КАС України не передбачено.

Стаття 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» від 5 липня 2012 року № 5076-VI передбачає, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, суд зазначає, що при вирішенні питання про відшкодування витрат враховані критерії, відповідно до яких визначається розмір витрат на оплату послуг адвоката, встановлені частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України.

Як встановлено судом між ОСОБА_1 та адвокатом Марченко Віктором Володимировичем укладено договір про надання правничої допомоги б/н від 25.07.2025 року.

Суд вказує, що відповідно до п.4.1. 4.5. Договору, за надання правової допомоги Клієнт сплачує Адвокату гонорар у розмірі: - поетапна оплата. Додатковий гонорар (гонорар успіху) становить 50% від: - суми економічного ефекту, отриманого в результаті надання правової допомоги. Гонорар успіху сплачується протягом 5 робочих днів з моменту настання відповідної події (задоволення позову, зменшення позовних вимог тощо). Фактичні витрати, пов`язані з наданням правової допомоги (судовий збір, експертизи, відрядження тощо), відшкодовуються Клієнтом додатково на підставі підтверджуючих документів протягом 3 робочих днів з моменту їх надання.

10.05.2026 року між ОСОБА_1 та адвокатом Марченко Віктором Володимировичем укладено Акт виконаних робіт (приймання-передачі наданих послуг за договором від 31.07.2025 року).

Також, на підтвердження оплати правничої допомоги до суду надано квитанції.

Дослідивши надані докази, суд зазначає, що Акт виконаних робіт (приймання-передачі наданих послуг) складений до договору від 31.07.2025 року.

Втім, суд вказує, що між ОСОБА_1 та адвокатом Марченко Віктором Володимировичем укладено договір про надання правничої допомоги б/н від 25.07.2025 року.

Отже, Акт виконаних робіт (приймання-передачі наданих послуг) складений до договору від 31.07.2025 року не підтверджує надання виконання договору про надання правничої допомоги б/н від 25.07.2025 року, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Марченко Віктором Володимировичем.

Зі змісту наданих квитанцій неможливо встановити виконання договору про надання правничої допомоги б/н від 25.07.2025 року, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Марченко Віктором Володимировичем, що також не може бути взято судом до уваги, як доказ, що підтверджую надання правничої допомоги.

Як встановлено судом, на підтвердження витрат на правову допомогу до суду не надано жодних доказів, крім договору про надання правничої допомоги б/н від 25.07.2025 року, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Марченко Віктором Володимировичем, який сам по собі не може підтверджувати понесених витрат на правничу допомогу.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані, зокрема, договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 300/941/19, від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19 та від 28 квітня 2021 року у справі № 640/13685/19.

За правилами оцінки доказів, встановлених ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд, з огляду на відсутність будь-яких доказів на підтвердження витрат на правову допомогу, робить висновок, що в даній конкретній справі витрати на правову допомогу є непідтвердженими.

Поряд з цим, при вирішенні справи суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення…Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ( справа «Проніна проти України», рішення ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року)

Очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди умотивовувати свої рішення. Але дану вимогу не слід розуміти як таку, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовної заяви.

Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 243-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління соціальної та ветеранської політики Криворізької районної державної військової адміністрації (50002, м. Кривий Ріг, вул. Кобилянського, 148А, код ЄДРПОУ 03192371), Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» (49005, м. Дніпро, пров. Феодосія Макаревського, 1А, код ЄДРПОУ 03191673), Управління з питань ветеранської політики Дніпропетровської обласної державної адміністрації (49004, м. Дніпро, пр. Олександра Поля, 1, код ЄДРПОУ 42062483), ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Управління соціальної та ветеранської політики Криворізької районної державної військової адміністрації щодо невидачі ОСОБА_1 посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи на підставі рішення, №ВОР-1770 від 12.09.2025 року.

Визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» щодо невнесення рішення №ВОР-1770 від 12.09.2025 року до електронної системи.

Зобов`язати Управління соціальної та ветеранської політики Криворізької районної державної військової адміністрації видати ОСОБА_1 посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи, на підставі рішення №ВОР-1770 від 12.09.2025 року.

Зобов`язати Державну установу «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» забезпечити внесення рішення №ВОР-1770 від 12.09.2025 року до електронної системи.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

У задоволенні клопотання про стягнення витрат на правову допомогу відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтею 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В. Горбалінський