Рішення № 138613887, 30.07.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2026 рокуСправа №160/15807/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПрудника С.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

09.06.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України», в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення №1808/26/1973 від 03.03.2026 року Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» (код ЄДРПОУ 03191673, адреса місцезнаходження: 49005, м. Дніпро, провулок Феодосія Макаревського, 1-А) щодо відмови у призначенні мені, ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) III (третьої) групи інвалідності безстроково;

- зобов`язати Державну установу «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» повторну розглянути скаргу ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) із врахуванням всіх медичних документів в порядку, передбаченому Положенням про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2024 р. №1338.

Означені позовні вимоги вмотивовані тим, що позивач не погоджується з рішенням Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» №1808/26/1973 від 03.03.2026, яким йому відмовлено у встановленні III групи інвалідності безстроково. Позивач зазначає, що відповідачем не було враховано всі наявні у нього захворювання, ступінь порушення функцій організму та обставини щодо необхідності пожиттєвого гормонального лікування після оперативного втручання. На думку позивача, характер його захворювання та стан здоров`я свідчать про наявність підстав для встановлення інвалідності без зазначення строку повторного огляду. Позивач вважає, що під час розгляду його скарги відповідачем не було забезпечено повного та об`єктивного дослідження медичних документів, не вжито всіх необхідних заходів для встановлення фактичних обставин, зокрема не направлено його на додаткове обстеження, у зв`язку з чим прийнято необґрунтоване рішення. У зв`язку з цим позивач просить визнати протиправним та скасувати спірне рішення відповідача та зобов`язати повторно розглянути його скаргу з урахуванням усіх медичних документів.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.06.2026 року, зазначена вище справа була розподілена та 10.06.2026 року передана судді Пруднику С.В.

15.06.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду прийнято до свого провадження означену позовну заяву та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Витребувано від Центру оцінювання функціонального стану особи Державної установи Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України»: засвідчені належним чином у відповідності до вимог ст. 94 КАС України копії усіх документів, які слугували підставою для прийняття рішення №1808/26/1973 від 03.03.2026 року. Судом зобов`язано витребувані судом докази подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (також шляхом направлення на електронну адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду (inbox@adm.dp.court.gov.ua; inboxdoas@adm.dp.court.gov.ua) ) у строк до 09.07.2026 року. Судом попереджено Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» про можливість застосування судом заходів процесуального примусу, зокрема накладення штрафу та винесення окремої ухвали у разі невиконання вимог даної ухвали суду.

22.06.2026 року від Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» до суду надійшла заява про виконання ухвали суду, у якій відповідач зазначив про надання на виконання ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/16339/26 належним чином засвідчених копій документів, які слугували підставою для прийняття рішення №1808/26/1973 від 03.03.2026. У поданій заяві відповідач зазначив, що розгляд медико-експертної справи позивача здійснювався в електронній системі щодо оцінювання повсякденного функціонування особи відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 15.11.2024 №1338 «Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи». Після формування рішення Центру оцінювання функціонального стану особи №1808/26/1973 від 03.03.2026 та завершення розгляду справи позивача доступ до відповідних матеріалів в електронній системі блокується, що унеможливлює надання інших документів, які містяться у справі. Разом із заявою відповідачем надано копії наявних у нього документів, зокрема витяг з рішення експертної команди, протокол, рішення №1808/26/1973 від 03.03.2026, матеріали скарги позивача та додані до неї документи, документи щодо направлення витягу позивачу, а також документи на підтвердження повноважень представника відповідача.

24.06.2026 року від Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив щодо задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач зазначив, що після проведення реформи медико-соціальної експертизи з 01.01.2025 року повноваження щодо розгляду скарг на рішення експертних команд з оцінювання повсякденного функціонування особи покладено на Центр оцінювання функціонального стану особи, права та обов`язки якого здійснює Державна установа «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» відповідно до наказу МОЗ України від 03.12.2024 № 2022. Відповідач вказав, що розгляд скарги позивача на рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівський онкологічний регіональний лікувально-діагностичний центр» № 7/25/6777 від 01.10.2025 року здійснювався у порядку та спосіб, визначені постановою Кабінету Міністрів України від 15.11.2024 № 1338 «Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи». Також відповідач зазначив, що позивачем під час подання скарги не заявлялося клопотання про її розгляд за його безпосередньої участі, у зв`язку з чим скарга була розглянута експертною командою Центру оцінювання функціонального стану особи заочно на підставі наявних у медико-експертній справі документів. За результатами розгляду скарги та вивчення медичної документації експертною командою Центру оцінювання функціонального стану особи 17.02.2026 року прийнято рішення № 1808/26/1973, яким підтверджено рішення первинної експертної команди щодо встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності строком на один рік. Відповідач послався на те, що під час оцінювання було враховано наявність у позивача стану після тотальної тиреоїдектомії з приводу папілярної карциноми щитоподібної залози з розвитком післяопераційного гіпотиреозу, однак надані медичні документи не містили достатніх відомостей про наявність стійких та виражених функціональних порушень організму, які б були підставою для встановлення безстрокової інвалідності. Зокрема, відповідач зазначив, що у матеріалах справи були відсутні належним чином оформлені медичні документи, підтвердження частих госпіталізацій, дані щодо декомпенсованого перебігу гіпотиреозу, а також результати додаткових лабораторних та інструментальних досліджень, які б свідчили про стійкі порушення функцій організму. При цьому необхідність пожиттєвої гормональної терапії сама по собі, на думку відповідача, не є безумовною підставою для встановлення інвалідності без зазначення строку повторного огляду. Крім того, відповідач наголосив, що питання встановлення групи інвалідності належить до компетенції спеціалізованих органів у сфері медицини, а суд не може перебирати на себе повноваження експертних команд та здійснювати власну оцінку медичних висновків. Посилаючись на правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 17.03.2020 у справі № 240/7133/19, від 25.09.2018 у справі № 804/800/16 та від 26.09.2018 у справі № 817/820/16, відповідач зазначив, що судова перевірка має здійснюватися виключно щодо дотримання процедури прийняття рішення та відповідності його вимогам законодавства. Також відповідач зазначив, що ним було виконано вимоги ухвали суду про витребування доказів та надано наявні документи, які слугували підставою для прийняття оскаржуваного рішення. Водночас надати копії усієї медичної документації позивача відповідач не має можливості, оскільки після прийняття рішення електронна система оцінювання повсякденного функціонування особи блокує доступ до матеріалів електронної справи. З огляду на викладене відповідач вважає, що оскаржуване рішення прийнято у межах наданих повноважень, у порядку та спосіб, передбачені чинним законодавством, а тому просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом установлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , виданий органом 6333 05.01.2018 року, є особою, якій за результатами оцінювання повсякденного функціонування встановлено інвалідність ІІІ групи.

Як убачається з матеріалів справи, 29.04.2023 року позивач проходив медичний огляд військово-лікарською комісією ІНФОРМАЦІЯ_2 , за результатами якого складено довідку військово-лікарської комісії №1883 від 19.04.2023 року.

Відповідно до зазначеної довідки ВЛК позивач - солдат ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , був оглянутий військово-лікарською комісією ІНФОРМАЦІЯ_3 29.04.2023 року. За результатами медичного огляду встановлено наявність захворювань, за наслідками яких позивач був визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку.

У подальшому, після проходження відповідного лікування та медичного обстеження, позивач був направлений на проведення оцінювання повсякденного функціонування особи.

З матеріалів справи вбачається, що 01.10.2025 року експертною командою з оцінювання повсякденного функціонування особи Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівський онкологічний регіональний лікувально-діагностичний центр» прийнято рішення № 7/25/6777/В.

Відповідно до витягу з рішення експертної команди №7/25/6777/В від 01.10.2025 року позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності строком на один рік.

Дата, з якої встановлено інвалідність, визначена 18.09.2025 року, строк повторного оцінювання - до 01.10.2026 року.

Підставою для встановлення інвалідності визначено:

основний діагноз - С73 «Злоякісне новоутворення щитоподібної залози»;

супутній діагноз - J04.1 «Гострий трахеїт»;

ускладнення основного діагнозу - Е03.2 «Гіпотиреоз, викликаний медикаментами та іншими екзогенними речовинами».

В обґрунтуванні рішення експертної команди зазначено, що з урахуванням помірного ступеня обмеження життєдіяльності відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.11.2024 №1338 «Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи» позивачу встановлено третю групу інвалідності строком на один рік.

Не погодившись із таким рішенням у частині визначення строку інвалідності, позивач 15.10.2025 року звернувся до Центру оцінювання функціонального стану особи зі скаргою на рішення експертної команди № 7/25/6777/В від 01.10.2025 року.

У своїй скарзі позивач зазначав, що рішення експертної команди є необґрунтованим, оскільки, на його думку, під час оцінювання не були враховані всі наявні у нього захворювання та їхній вплив на функціональний стан організму.

Зокрема, позивач посилався на те, що окрім основного онкологічного захворювання, у нього наявні:

стан після оперативного лікування щитоподібної залози з необхідністю довічної гормональної замісної терапії;

хронічна вертеброгенна люмбалгія;

торакалгія з помірним м`язово-тонічним синдромом;

дегенеративно-дистрофічні зміни грудного відділу хребта;

протрузія міжхребцевого диска Th11-Th12;

спондилоартроз Th3-Th9;

кіфосколіоз;

варикозне розширення вен;

внутрішній геморой І-ІІ ступеня та зовнішній геморой ІІ ступеня.

На підтвердження зазначених обставин позивачем було надано медичні документи, зокрема:

консультативний висновок лікаря загальної практики сімейної медицини від 11.06.2024 року;

висновок лікаря-рентгенолога від 07.10.2022 року щодо КТ-ознак дегенеративно-дистрофічних змін грудного відділу хребта;

протоколи малоінвазивного втручання від 23.08.2022 року та 19.09.2022 року;

консультативний висновок проктолога від 01.09.2022 року;

консультативний висновок спеціаліста від 18.08.2025 року.

Позивач вважав, що з огляду на перенесене онкологічне захворювання, проведення тотальної тиреоїдектомії та необхідність постійного прийому гормональних препаратів стан його здоров`я має незворотний характер, а тому наявні підстави для встановлення ІІІ групи інвалідності безстроково.

За результатами розгляду поданої скарги Центром оцінювання функціонального стану особи прийнято рішення № 1808/26/1973 від 03.03.2026 року.

Як убачається з витягу з рішення експертної команди Центру оцінювання функціонального стану особи № 1808/26/1973/ВП від 03.03.2026 року, розгляд скарги проведено заочно, без участі позивача, лише за наданими документами.

Експертною командою Центру встановлено, що у позивача наявний стан після тотальної тиреоїдектомії з приводу папілярної карциноми щитоподібної залози (T3N0M0, І стадія) із розвитком післяопераційного гіпотиреозу у стадії медикаментозної субкомпенсації.

Разом із тим, у рішенні № 1808/26/1973 від 03.03.2026 року зазначено, що більшість наданих позивачем консультативних висновків не містять належного оформлення, а саме відсутні печатки закладів охорони здоров`я та підписи відповідальних осіб.

Також Центром зазначено, що матеріали справи не містять підтверджених відомостей щодо:

частих госпіталізацій;

декомпенсованого перебігу гіпотиреозу;

об`єктивних результатів лабораторних та інструментальних досліджень, які б свідчили про наявність стійких та виражених функціональних порушень.

Крім того, експертною командою враховано, що відповідно до наданих документів кратність амбулаторних звернень позивача становить приблизно один раз на рік, а відсутність стаціонарного лікування, на думку експертної команди, не відповідає перебігу тяжкого гіпотиреозу.

За результатами розгляду скарги Центр оцінювання функціонального стану особи дійшов висновку про відсутність достатніх підстав для встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності безстроково, однак з урахуванням перенесеного онкологічного захворювання та необхідності довічної гормональної терапії підтвердив раніше прийняте рішення експертної команди №7/25/6777/В від 01.10.2025 року.

Таким чином, рішенням експертної команди Центру оцінювання функціонального стану особи №1808/26/1973 від 03.03.2026 року підтверджено рішення про встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності строком на один рік, а у встановленні інвалідності безстроково відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням Центру оцінювання функціонального стану особи № 1808/26/1973 від 03.03.2026 року, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом, у якому просить визнати його протиправним та скасувати, а також зобов`язати відповідача прийняти рішення про встановлення йому ІІІ групи інвалідності безстроково.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, виходячи з положень норм законодавства, які діяли на момент їх виникнення, суд виходив із такого.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає, зокрема, право на забезпечення у разі інвалідності. Реалізація зазначеного конституційного права здійснюється шляхом проведення відповідної медичної експертизи та встановлення факту наявності або відсутності стійких порушень функцій організму, які зумовлюють обмеження життєдіяльності особи.

Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади, органи місцевого самоврядування та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України.

Водночас, відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зазначені критерії є одночасно вимогами до діяльності суб`єкта владних повноважень та межами судового контролю за його рішеннями, діями чи бездіяльністю.

При цьому суд зазначає, що перевірка судом рішення суб`єкта владних повноважень не означає підміну адміністративним судом компетентного органу у питаннях, які належать до його виключної дискреції, а полягає у встановленні того, чи дотримано таким органом визначеної законом процедури, чи враховано всі юридично значимі обставини та чи є прийняте рішення належним чином обґрунтованим.

Правовідносини у сфері встановлення інвалідності на час виникнення спірних правовідносин регулювалися, зокрема, Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 № 875-XII, постановою Кабінету Міністрів України від 15.11.2024 № 1338 «Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи», а також затвердженими нею Положенням про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи та Порядком проведення оцінювання повсякденного функціонування особи.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Згідно із частиною першою статті 3 Закону № 875-XII інвалідність як міра втрати здоров`я визначається шляхом експертного обстеження органами медико-соціальної експертизи (з урахуванням змін законодавства - експертними командами з оцінювання повсякденного функціонування особи) на підставі комплексної оцінки стану здоров`я особи, ступеня порушення функцій організму, обмеження життєдіяльності та потреби у соціальному захисті.

Суд звертає увагу, що сама по собі наявність у особи певного діагнозу або захворювання не є безумовною підставою для встановлення відповідної групи інвалідності або визначення її безстроково. Вирішальним є не лише факт наявності захворювання, а сукупна оцінка його перебігу, наслідків, ступеня стійкості порушень функцій організму та фактичного впливу таких порушень на здатність особи до самообслуговування, пересування, орієнтації, спілкування, контролю поведінки, навчання, трудової діяльності та інших сфер життєдіяльності.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема у постанові від 20.05.2021 у справі № 420/6107/19, в якій зазначено, що суд при розгляді спорів щодо рішень органів медико-соціальної експертизи повинен перевіряти не медичний діагноз як такий, а дотримання органом встановленого законом порядку проведення експертизи, повноту дослідження обставин та обґрунтованість прийнятого рішення.

Також Верховний Суд у постанові від 17.03.2021 у справі № 160/5230/19 зазначив, що дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень не можуть реалізовуватися довільно, а рішення такого суб`єкта повинно відповідати критеріям обґрунтованості, вмотивованості та пропорційності, визначеним частиною другою статті 2 КАС України.

Судом встановлено, що позивачу ОСОБА_1 за результатами оцінювання повсякденного функціонування особи рішенням експертної команди Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівський онкологічний регіональний лікувально-діагностичний центр» № 7/25/6777/В від 01.10.2025 року встановлено ІІІ групу інвалідності строком на один рік - з 18.09.2025 року до 01.10.2026 року.

Підставою для такого рішення визначено основний діагноз: С73 - злоякісне новоутворення щитоподібної залози, а також ускладнення основного захворювання: Е03.2 - гіпотиреоз, викликаний медикаментами та іншими екзогенними речовинами.

Не погодившись із визначеним строком інвалідності, позивач 15.10.2025 року подав скаргу до Центру оцінювання функціонального стану особи, у якій просив скасувати рішення експертної команди № 7/25/6777/В від 01.10.2025 року та встановити йому ІІІ групу інвалідності безстроково.

За результатами розгляду зазначеної скарги Центром оцінювання функціонального стану особи прийнято рішення № 1808/26/1973 від 03.03.2026 року, яким рішення, що оскаржувалося, підтверджено.

Як убачається із витягу з рішення № 1808/26/1973/ВП від 03.03.2026 року, експертною командою Центру було досліджено надані позивачем медичні документи, у тому числі відомості щодо перенесеної тотальної тиреоїдектомії з приводу папілярної карциноми щитоподібної залози (T3N0M0, І стадія), післяопераційного гіпотиреозу та необхідності гормональної замісної терапії.

Разом з тим, експертна команда Центру дійшла висновку, що надані документи не містять достатніх об`єктивних даних про наявність саме стійких та виражених функціональних порушень, які б відповідали критеріям для встановлення інвалідності безстроково.

При цьому Центром враховано, що позивач потребує довічної гормональної замісної терапії, однак сама по собі необхідність постійного прийому лікарських засобів без підтвердження тяжкого перебігу захворювання, декомпенсації стану або істотного порушення функцій організму не є безумовною підставою для встановлення інвалідності безстроково.

Суд зазначає, що відповідно до пункту 11 Критеріїв встановлення інвалідності, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 15.11.2024 № 1338, ІІІ група інвалідності встановлюється особам, які мають помірний ступінь (1 ступінь) обмеження одного або кількох критеріїв життєдіяльності, зумовлених захворюванням, наслідками травм або вродженими вадами.

Водночас встановлення інвалідності без строку повторного оцінювання потребує наявності передбачених законодавством підстав, зокрема стійких, необоротних функціональних порушень, які підтверджені належними медичними документами та об`єктивними показниками.

Верховний Суд у постанові від 02.12.2021 у справі № 160/13213/20 наголосив, що суд не вправі самостійно встановлювати факт наявності у особи певного ступеня втрати здоров`я чи визначати групу інвалідності, оскільки це потребує спеціальних медичних знань та належить до компетенції відповідних експертних органів. Водночас суд має право перевірити, чи діяли такі органи у межах наданих їм законом повноважень та чи є їх висновки обґрунтованими.

Таким чином, під час розгляду даної справи суд має перевірити не питання доцільності медичного висновку як такого, а лише законність процедури його прийняття, повноту врахування медичних документів, мотивованість рішення та відповідність його критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України.

Оцінюючи доводи позивача щодо неврахування експертною командою інших захворювань, зокрема захворювань опорно-рухового апарату, варикозного розширення вен, геморою та інших порушень стану здоров`я, суд зазначає наступне.

Як убачається з матеріалів справи, позивач у скарзі від 15.10.2025 року та в позовній заяві посилався на те, що під час проведення оцінювання повсякденного функціонування особи експертною командою не було враховано наявність у нього хронічної вертеброгенної люмбалгії, торакалгії з помірним м`язово-тонічним синдромом, дегенеративно-дистрофічних змін грудного відділу хребта, протрузії міжхребцевого диска Th11-Th12, спондилоартрозу Th3-Th9, кіфосколіозу, варикозного розширення вен, а також геморою.

Разом із тим, суд звертає увагу, що відповідно до пункту 34 Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.11.2024 № 1338, під час розгляду справи члени експертної команди досліджують усі надані документи, а також відповідні медичні записи, що підтверджують стан здоров`я особи та містяться в електронній системі охорони здоров`я.

Тобто законодавством передбачено обов`язок експертної команди оцінити не лише факт наявності певного діагнозу, а саме його вплив на функціональний стан особи, ступінь обмеження життєдіяльності та наявність стійких порушень функцій організму.

Суд зазначає, що наявність у позивача певних хронічних захворювань сама по собі не свідчить про обов`язковість встановлення більш тривалого строку інвалідності або встановлення її безстроково, оскільки визначальним є не кількість встановлених діагнозів, а ступінь їх клінічного прояву, перебіг захворювання, ефективність лікування, наявність ускладнень та фактичний вплив на здатність особи здійснювати повсякденну діяльність.

Щодо посилань позивача на захворювання хребта, судом встановлено, що до матеріалів справи долучено висновок лікаря-рентгенолога від 07.10.2022 року, відповідно до якого за результатами комп`ютерної томографії встановлено ознаки дегенеративно-дистрофічних змін грудного відділу хребта, протрузію диска Th11-Th12, спондилоартроз Th3-Th9 та кіфосколіоз.

Однак зазначений медичний документ датований 07.10.2022 року та сам по собі не містить висновку щодо наявності у позивача стійкого порушення функцій опорно-рухового апарату, яке призводить до істотного обмеження життєдіяльності, втрати здатності до самообслуговування або виконання трудової діяльності.

Крім того, у матеріалах справи відсутні докази проходження позивачем у зв`язку із зазначеними захворюваннями тривалого стаціонарного лікування, проведення оперативного втручання, встановлення тяжкого ступеня функціональних порушень або висновків профільних спеціалістів щодо незворотного характеру таких порушень.

Щодо посилань позивача на наявність кіфосколіозу, суд зазначає, що відповідно до Переліку анатомічних дефектів та захворювань, при яких група інвалідності встановлюється без строку повторного оцінювання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.11.2024 № 1338, підставою для встановлення ІІІ групи інвалідності безстроково може бути, зокрема, сколіоз III ступеня, кіфосколіоз III ступеня з наявністю легеневої недостатності II ступеня або сколіоз чи кіфосколіоз IV ступеня.

Водночас позивачем не надано належних доказів того, що встановлений у нього кіфосколіоз відповідає саме тим критеріям, які передбачені вказаним Переліком для встановлення інвалідності без строку повторного оцінювання.

Також матеріали справи не містять доказів наявності у позивача легеневої недостатності II ступеня або кіфосколіозу IV ступеня, які б могли бути самостійною підставою для застосування відповідного положення нормативного акта.

Щодо доводів позивача про наявність геморою ІІІ ступеня та проведення малоінвазивного лікування у 2022 році, суд зазначає, що відповідні медичні документи підтверджують факт наявності такого захворювання та проведення лікування, однак не містять відомостей про стійкі порушення функцій організму або обмеження життєдіяльності, які б впливали на визначення групи чи строку інвалідності.

Аналогічно, наявність варикозного розширення вен без підтвердження тяжкого перебігу захворювання, порушення кровообігу, трофічних змін, необхідності оперативного лікування чи інших ускладнень не може бути самостійною підставою для встановлення інвалідності безстроково.

Суд також враховує, що основним захворюванням, яке стало підставою для встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності, є перенесене онкологічне захворювання щитоподібної залози - папілярна карцинома, після проведення тотальної тиреоїдектомії з розвитком післяопераційного гіпотиреозу.

При цьому Центр оцінювання функціонального стану особи у рішенні № 1808/26/1973 від 03.03.2026 року не заперечував наявність у позивача зазначеного захворювання та необхідність довічної гормональної замісної терапії, а навпаки врахував ці обставини та підтвердив встановлення ІІІ групи інвалідності строком на один рік.

Разом із тим, експертна команда дійшла висновку про відсутність достатніх об`єктивних даних, які б свідчили про наявність саме стійких і виражених функціональних порушень, що є необхідною умовою для встановлення інвалідності безстроково.

Суд погоджується з таким висновком, оскільки з наданих матеріалів справи не вбачається, що стан здоров`я позивача характеризується незворотними порушеннями функцій організму, які виключають можливість покращення або потребують встановлення інвалідності без проведення повторного оцінювання.

Верховний Суд у постанові від 11.02.2020 у справі № 826/15469/18 зазначив, що адміністративний суд при перевірці рішень органів, які здійснюють спеціальну оцінку стану здоров`я особи, не може перебирати на себе функції відповідного органу та самостійно встановлювати медичні обставини, які потребують спеціальних знань. Водночас суд повинен перевірити, чи прийняте рішення на підставі повного та об`єктивного дослідження наданих документів і чи відповідає воно вимогам законодавства.

У даній справі судом встановлено, що експертною командою Центру оцінювання функціонального стану особи було досліджено матеріали справи, надані медичні документи, враховано основний діагноз позивача, наслідки оперативного лікування, необхідність гормональної терапії та надано оцінку доводам, викладеним у скарзі.

Рішення № 1808/26/1973 від 03.03.2026 року містить мотиви, з яких експертна команда дійшла висновку про підтвердження попереднього рішення, а саме відсутність належного документального підтвердження стійких функціональних порушень, які б давали підстави для встановлення інвалідності безстроково.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач при прийнятті оскаржуваного рішення діяв у межах наданих йому законом повноважень, із дотриманням процедури, визначеної постановою Кабінету Міністрів України від 15.11.2024 № 1338, а рішення експертної команди Центру оцінювання функціонального стану особи № 1808/26/1973 від 03.03.2026 року є обґрунтованим та таким, що відповідає критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України.

За таких обставин підстави для визнання зазначеного рішення протиправним та його скасування відсутні.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 до Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задоволенню не підлягають.

Згідно із ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У рішенні по справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, суд повторює, що згідно із його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З огляду на викладене вище, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .

Враховуючи відмову у задоволені позовних вимог, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії відмовити повністю.

Судові витрати стягненню не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С. В. Прудник