Ухвала суду № 138612540, 29.07.2026, Тростянецький районний суд Вінницької області

Справа № 147/1031/26

Провадження № 1-кп/147/462/26

УХВАЛА

29 липня 2026 року с-ще Тростянець

Тростянецький районний суд Вінницької області у складі:

головуючого суддіОСОБА_1 із участю секретаря за участю: ОСОБА_2 прокурораОСОБА_3 обвинуваченого захисникаОСОБА_4 ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Тростянецького районного суду Вінницької області кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 09.02.2026 за №12026020150000034, про обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України,

в с т а н о в и в :

в провадженні Тростянецького районного суду Вінницької області перебуває кримінальне провадження, внесене до ЄРДР 09.02.2026 за №12026020150000034, про обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.

Прокурор звернувся з клопотанням про продовження обвинуваченому ОСОБА_4 строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Клопотання прокурора обґрунтоване тим, що ОСОБА_4 обґрунтовано обвинувачується в тому, що У порушення вимог ст. ст. 11, 16, 49, 127, 128, 200 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 , солдат ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 о 07.00 год, діючи з прямим умислом, із особистих мотивів та з метою тимчасово ухилитись від проходження військової служби, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, в умовах воєнного стану, знаючи про ранкову перевірку особового складу військової частини НОМЕР_1 , на вказану перевірку не з`явився, а самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 , та проводив час на власний розсуд за місцем свого проживання, за адресою: АДРЕСА_1 , не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби, до моменту його повернення на службу, а саме до 14.08.2025. За час відсутності у військовій частині НОМЕР_1 солдат ОСОБА_4 обов`язки. військової служби не виконував, перебуваючи поза межами указаної військової частини, правоохоронні органи або органи військового управління про свою належність до військової служби, а також про учинене ним самовільне залишення військової частини, без поважних причин тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану, не повідомляв та проводив час на власний розсуд, не пов`язуючи з виконанням службових обов`язків. Таким чином, ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, тобто у самовільному залишені військової частини, вчиненому військовослужбовцем (крім строкової служби) без поважних причин, тривалістю понад три доби, в умовах воєнного стану.

Крім того, солдат ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 о 14:20 год, діючи з прямим умислом, із особистих мотивів та з метою тимчасово ухилитись від проходження військової служби, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, в умовах воєнного стану, знаючи про ранкову перевірку особового складу військової частини НОМЕР_2 , на вказану перевірку не з`явився, а самовільно залишив військову частину НОМЕР_2 , та проводив час на власний розсуд за місцем свого проживання, за адресою: АДРЕСА_1 , не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби, до моменту затримання працівниками поліції, а саме до 10.04.2026. За час відсутності у військовій частині НОМЕР_2 солдат ОСОБА_4 обов`язки. військової служби не виконував, перебуваючи поза межами указаної військової частини, правоохоронні органи або органи військового управління про свою належність до військової служби, а також про учинене ним самовільне залишення військової частини, без поважних причин тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану, не повідомляв та проводив час на власний розсуд, не пов`язуючи з виконанням службових обов`язків. Таким чином, ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, тобто у самовільному залишені військової частини, вчиненому військовослужбовцем (крім строкової служби) без поважних причин, тривалістю понад три доби, в умовах воєнного стану.

Ухвалою слідчого судді Шаргородського районного суду Вінницької області, відносно ОСОБА_4 , обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави. Оскільки в даному кримінальному провадженні продовжують існувати ризики, які стали підставою для обрання запобіжного заходу, передбачені ст. 177 КПК України, вважає, що є достатні підстави для продовження запобіжного заходу у вигляді тримання ОСОБА_4 під вартою.

Вказує, що вина ОСОБА_4 повністю підтверджується зібраними по кримінальному провадженню доказами, а саме: показаннями свідків, матеріалами службового розслідування, а також іншими матеріалами кримінального провадження у їх сукупності.

Стверджує, що обставини, які зумовили обрання ОСОБА_4 найсуворішого запобіжного заходу, не втратили своєї актуальності, а навпаки загострилися у зв`язку зі скеруванням обвинувального акта до суду, що значно підвищує мотивацію обвинуваченого до уникнення відповідальності. Так, ОСОБА_4 небезпідставно обвинувачується у вчиненні тяжких злочинів. Тому метою продовження запобіжного заходу ОСОБА_4 у відповідності до ст. 177 КПК України, є забезпечення виконання ним покладених на нього процесуальних обов`язків та запобігання ризикам, передбачених п. п. 1,3 ст. 177 КПК України, а саме ОСОБА_4 може в будь-який момент без зайвих труднощів покинути місце свого проживання, при цьому усвідомлюючи загрозу застосування реальної міри покарання, може здійснити спроби переховуватися від суду; за відсутності жодного контролю ОСОБА_4 вільно пересуваючись, може незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, з метою їх спонукання шляхом погроз, вмовляння надати неправдиві показання або відмови від участі у кримінальному провадженні, що негативно вплине на хід досудового розслідування та його результати. Вказує, що стан здоров`я та вік обвинуваченого ОСОБА_4 дозволять утримувати його під вартою. Застосування іншого більш м`якого запобіжного заходу, окрім тримання під вартою не зможе запобігти наявним ризикам, а також сприяти виконанню покладених на обвинуваченого обов`язків задля дотримання розумних процесуальних строків.

Прокурор вказує на вагомість наявних доказів про вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, репутацію обвинуваченого, тяжкість покарання, що йому загрожує у разі визнання останнього винним у вчинені інкримінованих йому кримінальних правопорушень. Вчинені обвинуваченим кримінальні правопорушення мають високий ступінь суспільної небезпеки, зумовлені тяжкими наслідками не лише для конкретної особи, а й для суспільства в цілому, а також суспільний інтерес, оскільки злочини вчинені в умовах воєнного стану.

Тому просить продовжити строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою до обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , строком на 60 днів.

В судовому засіданні прокурор оголосив зміст клопотання про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою, підтримав його та просив його задоволити.

Обвинувачений ОСОБА_4 та його захисник адвокат ОСОБА_5 в судовому засіданні щодо вирішення питання про продовження строку запобіжного заходу поклалися на розсуд суду.

Суд, заслухавши думку учасників кримінального провадження, дослідивши подане прокурором письмове клопотання, дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що що ухвалою слідчого судді Шаргородського районного суду Вінницької області від 10.04.2026 до ОСОБА_4 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою строком до 09.06.2026, який в подальшому було продовжено ухвалою Тростянецького районного суду Вінницької області від 02.06.2026 до 31.07.2026 .

Відповідно до ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

З метою досягнення завдань кримінального провадження та для належного здійснення правосуддя у справах про вчинення кримінального правопорушення Кодексом передбачено види заходів забезпечення кримінального провадження, до яких належать запобіжні заходи, включаючи домашній арешт та тримання під вартою (статті 131,176,181,183 КПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 331 КПК України, вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України за наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

При цьому, відповідно до частини восьмої статті 176 КПК України під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто виключно тримання під вартою.

Статтею 177 КПК України передбачено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою ст.177 КПК України.

У відповідності до ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

У відповідності з пунктом 4 частини другої статті 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосований до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.

Положення ст. 199 КПК України передбачають, що при розгляді доцільності продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у ст. 184 цього Кодексу, ураховуються обставини, які свідчать про те, що ризики не зменшились або з`явились нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою та обставини, які перешкоджають завершенню розгляду справи до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.

Вирішуючи питання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинуваченого, суд враховує вимоги п. 3, 4 і 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.

У рішенні Європейський суд з прав людини по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року зазначено, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.

У справі «Ілійков проти Болгарії» від 26.07.2001 року № 33977/96 ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

У рішенні по справі «Харченко проти України» від 10.02.2011 року Європейський суд з прав людини вказав, що розумність строку тримання під вартою не може оцінюватись абстрактно, вона має оцінюватись в кожному конкретному випадку залежно від особливостей конкретної справи.

Отже, Європейський суд з прав людини підкреслює, що наявність підстав для тримання особи під вартою та продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що його вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.

В судовому засіданні судом встановлено, що ОСОБА_4 раніше згідно ст 89 КК України несудимий, обвинувачується у вчиненні тяжких злочинів, за які передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п`яти до десяти років, розгляд кримінального провадження в суді перебуває на стадії судового розгляду, думка обвинуваченого щодо інкримінованого злочину судом ще не з`ясована, жодні докази судом не дослідженні.

Враховуючи обставини кримінального правопорушення, його наслідки в умовах сьогодення, а саме те, що злочин вчинено під час правового режиму воєнного стану у зв`язку зі збройною агресією російської федерації проти України, тяжкість покарання за злочин, по якому оголошено обгрунтовану підозру, особу обвинуваченого, стадію судового розгляду, суд, аналізуючи положення ч. 8 ст. 176 КК України, під час розгляду клопотання дійшов висновку, що обвинувачений ОСОБА_4 перебуваючи на волі може переховуватися від суду, а також може перешкоджати кримінальному провадженню шляхом впливу на свідків в даному кримінальному провадженні.

Враховуючи зазначене, суд дійшов до висновку про продовження щодо обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки і надалі існує обґрунтована підозра у вчиненні обвинуваченим інкримінованих кримінальних правопорушень. Об`єкт посягань кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_4 , який є військовослужбовцем, обставини кримінального правопорушення, зокрема те, що ОСОБА_4 обвинувачується в тому, що вчиняв дії, які свідчать про його ухилення від проходження військової служби, наслідки кримінального правопорушення в умовах сьогодення, а саме те, що кримінальне правопорушення вчинено під час правового режиму воєнного стану у зв`язку зі збройною агресією російської федерації проти України, вид і тяжкість санкції за інкриміновані діяння, вік обвинуваченого, перебування справи на стадії підготовчого судового засідання, тобто на стадії, де свідки та обвинувачений не допитані, письмові докази не досліджені у сукупності дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може переховуватися від суду, перешкоджати кримінальному провадженню шляхом впливу на свідків в даному кримінальному провадженні. Зазначені ризики є суттєвими і таким ризикам неможливо запобігти в умовах застосування до ОСОБА_4 будь-якого іншого запобіжного заходу, не пов`язаного із триманням під вартою.

Будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, для відсутності необхідності застосування щодо обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, з врахуванням обставин даного кримінального провадження, не встановлено, а тому існування зазначених ризиків виправдовує подальше тримання його під вартою.

Запобіжний захід у виді тримання під вартою є співмірним існуючим ризикам, відповідає особі ОСОБА_4 та тяжкості пред`явленого йому обвинувачення, зможе забезпечити виконання обвинуваченим своїх процесуальних обов`язків, його вік і стан здоров`я дозволяє застосування до нього запобіжного заходу, пов`язаного з позбавленням волі, а відтак є необхідним за даних обставин та відповідає характеру кримінального провадження.

Щодо визначення обвинуваченому розміру застави, суд враховує наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України суддя при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Разом з тим, абзацом 8 частини четвертої статті 183 КПК України передбачено, що під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.

Однак, у рішенні Конституційного Суду України від 19.06.2025 № 7-р(II)/2024 зазначено, що виходячи зі змісту приписів статей 3, 8, частин першої, другої статті 29, частини першої статті 55, частини першої статті 62, частини першої статті 64 Конституції України Конституційний Суд України вважає, що відповідно до вказаних приписів Кодексу під час застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за частиною шостою статті 176 Кодексу є можливість, за певних підстав та обставин, визначених статтями 177, 178 Кодексу, застосувати заставу як більш м`який запобіжний захід. Отже, за частиною шостою статті 176 Кодексу запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не визначено як безальтернативний винятковий запобіжний захід.

З огляду на наведене вище, відповідно до вимог ч. 4 ст. 182 КПК України, суд визначає розмір застави, який повинен достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього, враховуючи обставини кримінального правопорушення, майновий стан обвинуваченого ОСОБА_4 та встановлені вище ризики.

За таких обставин суд вважає, що достатнім для забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків буде застава у розмірі 70 (сімдесяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 232 960,00 (двісті тридцять дві тисячі дев`ятсот шістдесят) гривень, з покладенням на нього обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України. Внесення застави саме в такому розмірі, на думку суду, може гарантувати виконання підозрюваним покладених на нього обов`язків.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 176, 177, 178, 182, 183, 193, 197, 331, 372, 395 КПК України, суд

у х в а л и в:

Клопотання прокурора задовольнити.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 (шістдесят) днів, тобто з 29.07.2026 року по 26 вересня 2026 року включно.

Одночасно визначити ОСОБА_4 заставу у розмірі 70 (сімдесяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 232 960,00 (двісті тридцять дві тисячі дев`ятсот шістдесят) гривень, після внесення якої обвинувачений звільняється з-під варти під заставу.

Застава може бути внесена у будь-який момент протягом дії ухвали як самим обвинуваченим так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок: код отримувача (код за ЄДРПОУ) 26286152; банк отримувача ДКСУ, м. Київ, код банку отримувача (МФО) 820172; рахунок отримувача (IBAN) UA688201720355219002000000401, призначення платежу: запобіжний захід застава.

Роз`яснити обвинуваченому, що у разі внесення застави у визначеному у даній ухвалі розмірі, оригінал документа з відміткою банку, який підтверджує внесення на депозитний рахунок коштів, має бути наданий уповноваженій особі місця ув`язнення. Після отримання та перевірки документа, що підтверджує внесення застави, уповноважена особа місця ув`язнення має негайно здійснити розпорядження про звільнення з-під варти та повідомити усно і письмово, прокурора та суд.

З моменту звільнення з-під варти у зв`язку з внесенням застави обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у виді застави.

У разі внесення застави на обвинуваченого покласти наступні обов`язки: прибувати до суду за першою вимогою; не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи.

У разі невиконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків та якщо він, будучи належним чином повідомлений, не з`явиться за викликом суду без поважних причин чи не повідомить про причини своєї неявки, заставу буде звернуто в дохід держави.

Термін дії обов`язків покладених судом, у разі внесення застави визначити на час дії ухвали суду.

Копію ухвали вручити учасникам кримінального провадження.

Копію ухвали для відома та виконання направити начальнику Державної установи «Вінницька установа виконання покарань (№ 1)».

Ухвала підлягає до негайного виконання після її проголошення.

Ухвала, може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення. Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.

Подання апеляційної скарги на ухвалу суду не зупиняє її виконання.

Повний текст ухвали виготовлено та проголошено 30.07.2026 о 08:20 год

Суддя ОСОБА_1