Рішення № 138611681, 29.07.2026, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" липня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/2523/22 (922/1760/26)

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Міньковського С.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕВЕНПОРТ" до Приватного акціонерного товариства "Харківський підшипниковий завод" про стягнення коштів без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Севенпорт" в особі представника адвоката Улинець О.М. звернулись до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Харківський підшипниковий завод", в якій просять суд стягнути заборгованість у розмірі 469 095,73 грн, з яких: основна заборгованість за Договором б/н від 29.06.2023р. та Договором транспортного експедирування №25 від 30.06.2023р в сумі 364 950,00 грн, пеня в сумі 104145,73 грн, а також витрати на сплату судового збору в сумі 7036,44 грн, а також витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10000,00 грн.

Свої позовні вимоги, позивач обґрунтовує тим, що 29.06.2023 року між ТОВ "Севенпорт" та ПАТ "Харківський підшипниковий завод" укладено Договір-доручення та Договір транспортного експедирування №25 від 30.06.2023 р., на виконання умов зазначених договорів позивачем упродовж 2025 року були належним чином надані транспортно-експедиторські, митно-брокерські та супутні послуги, однак, всупереч договірним зобов`язанням, відповідач безпідставно ухиляється від виконання обов`язку щодо оплати отриманих послуг.

Відповідно до ч. 2 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною яких є боржник.

Враховуючи вищевикладене, відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду позовна заява в межах справи про банкрутство передана на розгляд судді Міньковському С.В.

Суд звертає увагу, що ухвалу у даній справі постановлено у перший робочий день після виходу судді Міньковського С.В. з відпустки, а саме 26.05.2026 року.

Ухвалою суду від 26.05.2026 року позовну заяву залишено без руху.

27.05.2026 через підсистему Електронний суд від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою суду від 27.05.2026 року прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Севенпорт" подану в особі представника адвоката Улинець О.М. до розгляду та відкрити провадження за заявою №922/1760/26 в межах справи № 922/2523/22; відкрито провадження у справі №№922/2523/22 (922/1760/26); ухвалено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи; ухвалено відповідачу згідно зі ст.ст. 250, 251 ГПК України встановити строк 15 календарних днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву та заяви із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з доказами їхнього надсилання (надання) позивачу; ухвалено позивачу згідно зі ст. 251 ГПК України встановити строк 5 календарних днів з дня отримання відзиву для подання до суду відповіді на відзив з доказами її надсилання (надання) відповідачу та заяви із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження; ухвалено відповідачу відповідно до ст. 251 ГПК України встановлено строк 5 календарних днів з дня отримання відповіді на відзив для подання до суду заперечень з доказами їхнього надсилання (надання) позивачу.

Відповідач вимоги ухвали суду від 27.05.2026 року не виконав, відзив на позов не подав, проти позовних вимог будь-яких заперечень не надав.

Згідно з ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ч. 9 ст. 165 ГПК України, ч. 2 ст. 178 ГПК України, суд вирішує спір за наявними матеріалами справи.

Як вже зазначалось судом вище, ухвалою Господарського суду Харківської області від 27.05.2026 прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Севенпорт" подану в особі представника адвоката Улинець О.М. до розгляду та відкрити провадження за заявою №922/1760/26 в межах справи № 922/2523/22; відповідно до приписів ст. 252 ГПК України, суд ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами; встановив сторонам строки для подання відзиву, відповіді на відзив, заперечення та повідомив, що останні мають право у разі наявності заперечень проти розгляду справи без повідомлення (виклику) сторін, подати суду відповідне обґрунтоване клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін: відповідач - в строк для подання відзиву; позивач - не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Копію ухвали від 27.05.2026 про відкриття провадження у справі суд надіслав відповідачу, згідно з вимогами ч. 5 ст. 242 ГПК України, в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом.

Згідно довідки про доставку електронного листа, документ доставлено та отримано відповідачем 28.05.2026.

В контексті викладеного, суд дійшов висновку, що відповідач був належним чином, у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України, повідомлений про розгляд даної справи.

Враховуючи те, що клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, та з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, згідно з ч. 5 ст. 252 ГПК України справа розглядається за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до частини 4 статті 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши відповідно до приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України в сукупності всі докази, які мають значення для вирішення спору по суті, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд встановив таке.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ ТА ВИСНОВОК СУДУ.

Судом встановлено, що 29.06.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Севенпорт" (Виконавець) та Приватним акціонерним товариством "Харківський підшипниковий завод" (Клієнт) укладено Договір-доручення, відповідно до умов якого Виконавець зобов`язався за дорученням та в інтересах Клієнта організовувати та забезпечувати виконання визначених договором послуг, а Клієнт, у свою чергу, зобов`язався приймати належним чином надані послуги та своєчасно здійснювати їх оплату у порядку і строки, визначені договором.

Крім того, 30.06.2023 між цими ж сторонами укладено Договір транспортного експедирування №25, відповідно до умов якого позивач як експедитор зобов`язався за плату та за рахунок відповідача організовувати виконання транспортно-експедиторських послуг, пов`язаних із перевезенням вантажів, а відповідач зобов`язався приймати належним чином надані послуги та оплачувати їх вартість у строки, передбачені договором.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, а відповідно до статті 629 цього Кодексу договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію, а кредитор має право вимагати виконання такого обов`язку.

Правовідносини сторін за договором транспортного експедирування №25 від 30.06.2023 регулюються, зокрема, статтею 929 Цивільного кодексу України, відповідно до якої за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних із перевезенням вантажу.

Відповідно до статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу у строки, в порядку та розмірі, встановлених договором.

Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, а одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускаються.

На виконання умов Договору-доручення від 29.06.2023 позивач надав відповідачу послуги, що підтверджується наявними у матеріалах справи актами наданих послуг: №46/Б/25 від 31.01.2025 на суму 13 900,00 грн, №57/Б/25 від 04.02.2025 на суму 7 800,00 грн, №116/Б/25 від 14.02.2025 на суму 8 300,00 грн, №119/Б/25 від 21.02.2025 на суму 5 500,00 грн, №129/Б/25 від 03.03.2025 на суму 6 700,00 грн, №176/Б/25 від 25.03.2025 на суму 7 000,00 грн та №369/Б/25 від 10.06.2025 на суму 5 400,00 грн. Всього на суму 54600,00 грн

Крім того, на виконання умов Договору транспортного експедирування №25 від 30.06.2023 позивач надав відповідачу транспортно-експедиторські послуги, що підтверджується актами наданих послуг: №43/К/25 від 31.01.2025 на суму 25 100,00 грн, №40/К/25 від 05.02.2025 на суму 123 620,00 грн, №68/К/25 від 17.02.2025 на суму 117 600,00 грн, №88/К/25 від 21.02.2025 на суму 48 400,00 грн, №109/К/25 від 03.03.2025 на суму 22 360,00 грн, №166/К/25 від 25.03.2025 на суму 51 940,00 грн та №358/К/25 від 10.06.2025 на суму 21 330,00 грн. Всього на суму 410350,00 грн

Зазначені акти містять відомості про найменування, обсяг та вартість наданих послуг, підписані в електронному вигляді уповноваженими представниками сторін та скріплені їх електронними печатками без будь-яких зауважень чи заперечень щодо обсягу, якості та вартості наданих послуг, що свідчить про належне виконання позивачем своїх договірних зобов`язань та прийняття відповідачем результатів наданих послуг.

Матеріалами справи підтверджується, що 30.07.2025 відповідач здійснив часткову оплату у сумі 100 000,00 грн за Договором транспортного експедирування №25 від 30.06.2023, що підтверджується банківською випискою, у якій призначенням платежу зазначено: "оплата за рахунком №40/К/25". Отже, відповідач частково виконав грошове зобов`язання саме за зазначеним договором, однак у повному обсязі вартість наданих за ним послуг не оплатив.

Отже, загальний розмір заборгованості за двома договорами, з урахуванням здійснених оплат становить 364 950,00 грн ( 54600,00 грн.+ 410350,00 -100000,00)

З метою досудового врегулювання спору позивач неодноразово звертався до відповідача з письмовими вимогами про погашення заборгованості, зокрема листами-вимогами від 03.06.2024 №01/06, від 12.05.2025 №08/05, від 10.07.2025 №09/07 та від 11.05.2026 №11-05-1, однак зазначені вимоги залишилися без належного реагування.

Крім того, факт існування заборгованості підтверджується актом звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2025 по 07.05.2026, підписаним уповноваженими представниками обох сторін без будь-яких зауважень, відповідно до якого заборгованість ПрАТ "Харківський підшипниковий завод" перед ТОВ "Севенпорт" становить 364 950,00 грн.

Суд зазначає, що акт звірки взаємних розрахунків не є первинним документом бухгалтерського обліку, однак за умови його підписання уповноваженими представниками сторін підтверджує узгодження сторонами стану взаємних розрахунків. У сукупності з договорами, актами наданих послуг та банківською випискою про часткову оплату він є належним та допустимим доказом наявності і розміру заборгованості.

Будь-яких належних та допустимих доказів, які б свідчили про неналежне виконання позивачем своїх договірних зобов`язань, невідповідність обсягу чи вартості наданих послуг, повне погашення заборгованості або наявність інших обставин, що спростовують заявлені позовні вимоги, відповідачем суду не надано.

Оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності відповідно до вимог статті 86 ГПК України, суд дійшов висновку, що позивач належними та допустимими доказами підтвердив факт належного виконання своїх зобов`язань за Договором-доручення від 29.06.2023 та Договором транспортного експедирування №25 від 30.06.2023, тоді як відповідач порушив взяті на себе договірні зобов`язання щодо своєчасної та повної оплати наданих послуг.

Таким чином, досліджені судом докази у їх сукупності підтверджують факт належного виконання позивачем договірних зобов`язань, прийняття відповідачем наданих послуг без будь-яких зауважень, часткове виконання відповідачем грошового зобов`язання та наявність непогашеної заборгованості у розмірі 364 950,00 грн. Доказів повного або часткового погашення зазначеної заборгованості матеріали справи не містять.

За таких обставин позовні вимоги в частині стягнення основної заборгованості у сумі 364 950,00 грн є обґрунтованими, підтвердженими належними та допустимими доказами, а тому підлягають задоволенню.

ЩОДО НАРАХОВАНОЇ ДО СТЯГНЕННЯ ПЕНІ.

Відповідно до статей 73, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Саме на позивача покладається обов`язок доведення не лише наявності права на стягнення штрафних санкцій, а й правильності здійсненого розрахунку та визначення їх розміру.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 104 145,73 грн, нараховану на загальну суму основної заборгованості 364 950,00 грн за період з 10.06.2025 по 11.05.2026.

Разом з тим зазначена сума основної заборгованості сформована із зобов`язань, що виникли на підставі Договору-доручення від 29.06.2023 та Договору транспортного експедирування №25 від 30.06.2023, умови яких щодо моменту виникнення права на нарахування пені є різними.

Так, пунктом 5.4 Договору-доручення передбачено, що пеня нараховується у разі непогашення заборгованості, зазначеної в акті, протягом 30 календарних днів з дати його складання.

Водночас відповідно до пункту 2.2 Договору транспортного експедирування №25 від 30.06.2023 клієнт зобов`язаний оплатити вартість наданих послуг протягом п`яти календарних днів з дня виставлення рахунку, а пунктом 5.3 цього договору встановлено, що у разі прострочення виконання такого обов`язку пеня нараховується за весь період прострочення без обмеження шістьма місяцями.

Отже, саме дата виставлення рахунку за Договором транспортного експедирування №25 є юридичним фактом, з яким сторони пов`язали початок перебігу строку виконання грошового зобов`язання, а відтак і момент виникнення прострочення, з якого може бути розпочато нарахування пені.

При цьому суд зазначає, що відсутність у матеріалах справи рахунків сама по собі не спростовує факту надання позивачем послуг та не впливає на обґрунтованість вимог про стягнення основної заборгованості, оскільки такий факт підтверджується підписаними сторонами актами наданих послуг, здійсненою відповідачем частковою оплатою та підписаним сторонами актом звірки взаємних розрахунків. Разом із тим відсутність рахунків унеможливлює встановлення дати, з якої відповідно до пункту 2.2 Договору транспортного експедирування №25 настав строк виконання грошового зобов`язання, а отже і моменту виникнення прострочення, необхідного для перевірки правильності нарахування пені.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що заборгованість виникла на підставі декількох окремих актів наданих послуг, складених у різні дати, а тому строк виконання відповідних грошових зобов`язань настав неодночасно. Відповідно, момент виникнення прострочення та період нарахування пені щодо кожного окремого грошового зобов`язання також є різними.

Матеріалами справи також підтверджується, що 30.07.2025 відповідачем здійснено часткову оплату у сумі 100 000,00 грн за рахунком №40/К/25.

При цьому з банківської виписки вбачається, що зазначена оплата здійснена саме за Договором транспортного експедирування №25 від 30.06.2023 із призначенням платежу "оплата за рахунком №40/К/25". Однак із наданого позивачем розрахунку пені неможливо встановити, яким чином зазначена часткова оплата була врахована при її обчисленні, чи було зменшено базу нарахування пені після здійснення платежу, а також з якого моменту пеня нараховувалася на залишок непогашеної заборгованості. Відсутність таких відомостей унеможливлює перевірку правильності заявленого до стягнення розміру пені.

Суд також враховує, що наведений у позовній заяві розрахунок фактично містить лише опис способу обчислення пені та її кінцевий розмір. При цьому позивачем не наведено жодного розрахунку окремо щодо кожного грошового зобов`язання із зазначенням дати виникнення прострочення, періоду нарахування пені, суми заборгованості, на яку здійснювалося нарахування у відповідний період, порядку врахування часткової оплати, а також не надано рахунків, від дати виставлення яких відповідно до пункту 2.2 Договору транспортного експедирування №25 залежить початок перебігу строку виконання грошового зобов`язання. Відсутність таких вихідних даних не дає суду можливості перевірити правильність заявленого до стягнення розміру пені.

Суд звертає увагу, що він не пов`язаний розрахунком штрафних санкцій, наданим позивачем, та має право самостійно здійснити їх перерахунок за умови, що матеріали справи містять усі необхідні вихідні дані для такого обчислення. Водночас у даному випадку зазначений позивачем у позові розрахунок не містить необхідних вихідних даних, які б давали суду можливість перевірити правильність нарахування пені або здійснити її самостійний перерахунок на підставі наявних у справі доказів. За таких обставин здійснення судом власного розрахунку фактично означало б формування нового розрахунку позовних вимог замість позивача.

Відповідно до частин першої, третьої та четвертої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи та на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частинами першою та другою статті 14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених законом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, суд не вправі підміняти сторону у виконанні її процесуального обов`язку щодо доведення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій, самостійно визначати вихідні дані для їх обчислення та формувати новий розрахунок позовних вимог замість позивача, оскільки це суперечило б принципам змагальності та диспозитивності господарського судочинства.

З огляду на викладене, позивачем не доведено належними та допустимими доказами правильність здійсненого розрахунку пені та заявленого до стягнення її розміру, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині стягнення пені у сумі 104 145,73 грн є недоведеними та задоволенню не підлягають.

ЩОДО РОЗПОДІЛУ ВИТРАТ НА ПРОФЕСІЙНУ ПРАВНИЧУ ДОПОМОГУ.

У позовній заяві позивач зазначив про понесення витрат на професійну правничу допомогу в орієнтовному розмірі 10 000,00 грн та просив стягнути їх з відповідача. Після залишення позовної заяви без руху позивачем подано заяву про усунення недоліків, у якій повторно наведено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, відповідно до якого витрати на професійну правничу допомогу становлять 10 000,00 грн.

Водночас до матеріалів справи позивачем не надано договору про надання правничої допомоги, документів, що підтверджують погоджений сторонами розмір гонорару, детального опису виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), актів приймання-передачі послуг, рахунків, платіжних документів або інших належних та допустимих доказів, які б підтверджували фактичне понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу або виникнення у нього обов`язку щодо їх сплати.

Відповідно до ч.ч. 2-4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на професійну правничу допомогу визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Крім того, справа розглядалася у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Станом на момент ухвалення рішення позивач не подав належних та допустимих доказів, що підтверджують розмір понесених витрат на професійну правничу допомогу або виникнення у нього обов`язку щодо їх сплати, а також не подав заяви в порядку частини восьмої статті 129 ГПК України про неможливість подання таких доказів до ухвалення рішення суду.

За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для покладення на відповідача витрат на професійну правничу допомогу, у зв`язку з чим у задоволенні вимоги позивача про їх стягнення у розмірі 10 000,00 грн суд відмовляє.

ЩОДО РОЗПОДІЛУ СУДОВИХ ВИТРАТ ЗІ СПЛАТИ СУДОВОГО ЗБОРУ.

Згідно з приписами пункту 12 частини 3 статті 2 ГПК України до основних засад (принципів) господарського судочинства віднесено, зокрема, відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до частини 1 статті 123 ГПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

При зверненні до суду з позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 7036,44 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 1659 від 15.06.2026.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позовні вимоги заявлені на суму 469 095,73 грн, а судом задоволено вимоги у розмірі 364 950,00 грн, тоді як у задоволенні вимог про стягнення пені у сумі 104145,73 грн відмовлено, судовий збір підлягає покладенню на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 5474,25 грн, а решта судового збору в сумі 1 562,19 грн покладається на позивача.

Керуючись статтями 7 Кодексу України з процедур банкрутства, статтями 73, 74, 76-79, 86, 129, 236-241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Харківський підшипниковий завод" (61089, м. Харків, пр. Індустріальний, 3, код ЄДРПОУ 05808853) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Севенпорт" (79011, м. Львів, вул. Паркова, буд. 16, офіс 4А, код ЄДРПОУ 44551074) основну заборгованість у розмірі 364 950,00 грн. та 5474,25 грн. судового збору. Всього 370 424,25 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позовних вимог відмовити.

3. Рішення направити позивачу, відповідачу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до статей 256, 257 ГПК України та з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Кодексу.

Повне рішення складено "29" липня 2026 р.

СуддяС.В. Міньковський