Рішення № 138610996, 01.06.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01.06.2026Справа № 910/15020/25

Господарський суд міста Києва у складі судді Ковтуна С.А., секретар судового засідання Мамонтова О.О., розглянувши матеріали справи

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Шахтоуправління «Донбас»

до ОСОБА_1

про зобов`язання вчинити дії,

Представники:

від позивача Брухно В.С.

від відповідача Тимошина О.А.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулося з позовом товариство з обмеженою відповідальністю «Шахтоуправління «Донбас» (далі - ТОВ «Шахтоуправління «Донбас»/ ТОВ «ШУ «Донбас») до ОСОБА_1 про зобов`язання надати такі установчі та фінансово-господарські документи:

засвідчений нотаріусом Луценко С.І. статут, в редакції, затвердженій протоколом загальних зборів учасників (далі - ЗЗУ) № 8 від 28.05.2015;

засвідчений нотаріусом Коніченко Н.М. протокол ЗЗУ № 1 від 04.03.2010;

протокол ЗЗУ № 7 від 03.12.2014;

протокол ЗЗУ № 8 від 25.05.2015;

наказ ТОВ «Шахтоуправління «Донбас» № 5 від 28.05.2015;

виписка ТОВ «Шахтоуправління «Донбас» з ЄДРПОУ від 29.12.2014;

спеціальний дозвіл на користування надрами № 4793 від 01.12.2008;

спеціальний дозвіл на користування надрами № 5120 від 21.01.2010;

договір на виконання робіт № 11 від 20.01.2015, в т.ч. додаткові угоди № 1-5;

договір про постачання вугільної продукції № 544/УД від 30.11.2015;

претензію-вимогу про сплату заборгованості за Договором № 544/УД від 30.11.2015 (вн. № 6-юр від 13.07.2017);

акт № 31-1 від 31.12.2015 прийому-передачі партії вугільної продукції за договором постачання № 544/УД від 30.11.2015;

акт № 51 від 31.01.2016 прийому-передачі партії вугільної продукції за договором постачання № 544/УД від 30.11.2015;

акт № 11 від 08.02.2016 прийому-передачі партії вугільної продукції за договором постачання № 544/УД від 30.11.2015;

акт № 84 від 29.02.2016 прийому-передачі партії вугільної продукції за договором постачання № 544/УД від 30.11.2015;

акт № 7 від 11.03.2016 прийому-передачі партії вугільної продукції за договором постачання № 544/УД від 30.11.2015;

акт № 8 від 11.03.2016 прийому-передачі партії вугільної продукції за договором постачання № 544/УД від 30.11.2015;

акт № 9 від 11.03.2016 прийому-передачі партії вугільної продукції за договором постачання № 544/УД від 30.11.2015;

акт № 10 від 11.03.2016 прийому-передачі партії вугільної продукції за договором постачання № 544/УД від 30.11.2015;

акт № 11 від 11.03.2016 прийому-передачі партії вугільної продукції за договором постачання № 544/УД від 30.11.2015;

акт № 12 від 11.03.2016 прийому-передачі партії вугільної продукції за договором постачання № 544/УД від 30.11.2015;

акт № 20 від 24.03.2016 прийому-передачі партії вугільної продукції за договором постачання № 544/УД від 30.11.2015;

акт № 34 від 29.03.2016 прийому-передачі партії вугільної продукції за договором постачання № 544/УД від 30.11.2015;

акт № 35 від 29.03.2016 прийому-передачі партії вугільної продукції за договором постачання № 544/УД від 30.11.2015;

акт № 36 від 29.03.2016 прийому-передачі партії вугільної продукції за договором постачання № 544/УД від 30.11.2015;

акт № 37 від 29.03.2016 прийому-передачі партії вугільної продукції за договором постачання № 544/УД від 30.11.2015;

акт № 38 від 29.03.2016 прийому-передачі партії вугільної продукції за договором постачання № 544/УД від 30.11.2015;

акт № 39 від 29.03.2016 прийому-передачі партії вугільної продукції за договором постачання № 544/УД від 30.11.2015;

акт № 40 від 29.03.2016 прийому-передачі партії вугільної продукції за договором постачання № 544/УД від 30.11.2015;

акт № 48 від 31.03.2016 прийому-передачі партії вугільної продукції за договором постачання № 544/УД від 30.11.2015;

акт № 49 від 31.03.2016 прийому-передачі партії вугільної продукції за договором постачання № 544/УД від 30.11.2015;

акт № 50 від 31.03.2016 прийому-передачі партії вугільної продукції за договором постачання № 544/УД від 30.11.2015;

договір про постачання вугільної продукції № 553/УД від 07.10.2016, в т.ч. додаткову угоду № 1, та специфікації № 1-7;

акт № 51 від 31.03.2016 прийому-передачі партії вугільної продукції за договором постачання № 544/УД від 30.11.2015;

акт № 52 від 31.03.2016 прийому-передачі партії вугільної продукції за договором постачання № 544/УД від 30.11.2015;

акт № 6 від 07.04.2016 прийому-передачі партії вугільної продукції за договором постачання № 544/УД від 30.11.2015;

акт № 8 від 07.04.2016 прийому-передачі партії вугільної продукції за договором постачання № 544/УД від 30.11.2015;

акт № 9 від 07.04.2016 прийому-передачі партії вугільної продукції за договором постачання № 544/УД від 30.11.2015;

акт № 10 від 07.04.2016 прийому-передачі партії вугільної продукції за договором постачання № 544/УД від 30.11.2015;

акт № 12 від 07.04.2016 прийому-передачі партії вугільної продукції за договором постачання № 544/УД від 30.11.2015;

акт № 13 від 07.04.2016 прийому-передачі партії вугільної продукції за договором постачання № 544/УД від 30.11.2015;

акт № 16 від 11.04.2016 прийому-передачі партії вугільної продукції за договором постачання № 544/УД від 30.11.2015;

акт № 35 від 12.04.2016 прийому-передачі партії вугільної продукції за договором постачання № 544/УД від 30.11.2015;

акт № 58 від 30.04.2016 прийому-передачі партії вугільної продукції за договором постачання № 544/УД від 30.11.2015;

акт № 60 від 30.04.2016 прийому-передачі партії вугільної продукції за договором постачання № 544/УД від 30.11.2015;

акт № 63 від 30.04.2016 прийому-передачі партії вугільної продукції за договором постачання № 544/УД від 30.11.2015;

акт № 64 від 30.04.2016 прийому-передачі партії вугільної продукції за договором постачання № 544/УД від 30.11.2015;

акт № 65 від 30.04.2016 прийому-передачі партії вугільної продукції за договором постачання № 544/УД від 30.11.2015;

акт № 66 від 22.04.2016 прийому-передачі партії вугільної продукції за договором постачання № 544/УД від 30.11.2015;

акт № 67 від 22.04.2016 прийому-передачі партії вугільної продукції за договором постачання № 544/УД від 30.11.2015;

акт № 68 від 22.04.2016 прийому-передачі партії вугільної продукції за договором постачання № 544/УД від 30.11.2015;

акт № 69 від 22.04.2016 прийому-передачі партії вугільної продукції за договором постачання № 544/УД від 30.11.2015;

акт № 70 від 22.04.2016 прийому-передачі партії вугільної продукції за договором постачання № 544/УД від 30.11.2015;

акт № 71 від 22.04.2016 прийому-передачі партії вугільної продукції за договором постачання № 544/УД від 30.11.2015;

акт № 72 від 22.04.2016 прийому-передачі партії вугільної продукції за договором постачання № 544/УД від 30.11.2015;

акт № ОУ-0000006 від 31.03.2016 здачі-прийняття робіт (надання послуг);

акт № ОУ-0000003 від 12.04.2016 здачі-прийняття робіт (надання послуг);

договір про надання правової допомоги з АО «Лігал веріті»;

залізничну накладну від 02.12.2015 на 558000 кг;

залізничну накладну від 02.12.2015 на 140000 кг;

залізничну накладну від 02.12.2015 на 140000 кг;

залізничну накладну від 01.12.2015 на 489000 кг;

сертифікат якості вугілля № 132 від 01.12.2015;

сертифікат якості вугілля № 94 від 11.03.2016;

вимогу про сплату 3% річних та інфляційних витрат (індексу інфляції) вн. № 79-юр від 17.09.2023;

структуру власності, засвідчена нотаріусом Г.С. Дьомкіною 09.10.2021;

правовстановлюючі документи на 40 вантажних залізничних вагонів за номерами: 56513807, 56564800, 56513823, 56513658, 56513849, 56513815, 56564735, 56564875, 56564701, 56564719, 56564743, 56564867, 56513682, 56564909, 56564685, 56564834, 56564826, 56564768, 56564859, 56513708, 56513757, 56690860, 56816879, 56839756, 56816911, 56839244, 56691066, 56843139, 56814585, 56690902, 56814528, 56816937, 56663537, 56663545, 56839129, 56691280, 56814601, 56663966, 56822000, 56663552.

Суд своєю ухвалою від 08.12.2025 відкрив провадження у справі № 910/15010/25, постановив розглядати справу у порядку загального позовного провадження.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 , який 19.03.2024 був звільнени й з посади генерального директора ТОВ «ШУ «Донбас», не передав новопризначеному керівнику ( ОСОБА_2 ) за актом приймання-передачі наведені документи. Обґрунтовуючи наявність такого обов`язку позивач посилається на Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», за яким відповідальність за збереження документів покладається на уповноважений орган (посадову особу), який здійснює керівництво підприємством, та Правила організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18.06.2015 №1000/5 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 22.06.2015 за №736/2718, відповідно до яких під час зміни керівника установи наявність і стан документів (справ), що знаходяться в діловодстві структурних підрозділів та в архіві, також облікових документів та довідкового апарату до них відбиваються окремим розділом в акті приймання-передачі установи.

Відповідач відхилив позовні вимоги у повному обсязі, вважаючи недоведеним позивачем наявності у відповідача документів, щодо яких заявлені вимоги. Також відповідач посилається на те, що позивач звертається з позовом із такими ж самими вимогами та з таких же самих підставах (справа № 910/9134/24), у якій 09.04.2025 Північним апеляційним господарським судом ухвалено постанову про відмову у позові. 25.06.2025 Верховний Суд вказане рішення апеляційного господарського суду залишив без змін.

Оскільки аргументи, наведені відповідачем, є підставою для закриття провадження у справі відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України (є таке, що набрало законної сили, рішення суду у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав), вони підлягають оцінці судом окремо від доводів, що стосуються суті заявлених вимог.

Оцінюючи їх суд не знаходить підстав для закриття провадження у справі з огляду на таке.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога, адресована позивачем до відповідача, стосовно якої останній просить прийняти судове рішення. Предметом позову у справі № 910/9134/24 були вимоги ТОВ «Шахтоуправління «Донбас» до ОСОБА_1 про зобов`язання надати:

- оригінали фінансової звітності, бухгалтерської звітності товариства з обмеженою відповідальністю «Шахтоуправління «Донбас»;

- оригінали установчих документів, оригінали реєстраційних документів, оригінали протоколів загальних зборів товариства з обмеженою відповідальністю «Шахтоуправління «Донбас»;

- оригінали господарських договорів, укладених від імені товариства з обмеженою відповідальністю «Шахтоуправління «Донбас», та додатків до них;

- банківські виписки щодо руху коштів на розрахункових рахунках товариства з обмеженою відповідальністю «Шахтоуправління «Донбас», платіжні доручення на перерахування коштів по розрахункових рахунках за період діяльності товариства з обмеженою відповідальністю «Шахтоуправління «Донбас»;

- оригінали правовстановлюючих документів на рухоме та нерухоме майно товариства з обмеженою відповідальністю «Шахтоуправління «Донбас»;

- будь-які інші документи, які б свідчили про господарську діяльність товариства з обмеженою відповідальністю «Шахтоуправління «Донбас» (ділову переписку, журнали реєстрації, тощо);

- печатку товариства з обмеженою відповідальністю «Шахтоуправління «Донбас»;

- документи, які стосуються рухомого та нерухомого майна товариства з обмеженою відповідальністю «Шахтоуправління «Донбас».

Відмовляючи в задоволенні цього позову Північний апеляційний господарський суд зазначив, що предмет позову є абстрактний - фактично відсутній, від наявності якого залежить ефективність виконання рішення у разі задоволення позову.

На відміну від вимог у справі № 910/9134/24, вимоги позивача у цій справі мають посилання на реквізити документів, зобов`язання про надання яких є предметом позову, які позивач просить надати. Вказане свідчить про те, що предмети позовних вимог ТОВ «ШУ «Донбас» у справах № 910/9134/24 та № 910/15020/25 не є тотожними, а тому спір підлягає розгляду по суті.

Розглянувши надані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти позову, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

Рішення про заснування товариства з обмеженою відповідальністю «Шахтоуправління «Донбас» (далі - Товариство) ухвалено 04.03.2010 його засновниками - публічним акціонерним товариством «Шахтоуправління «Донбас» (частка в статутному капіталі позивача у розмірі 55168883,00 грн, що складає 51 % статного капіталу) та товариством з обмеженою відповідальністю «Енергетичнозбагачувальний комплекс «Донбасвуглепереробка» (частка в статутному капіталі Товариства в розмірі 53005397,39 грн, що складає 49 % статутного капіталу).

09.03.2010 проведено державну реєстрацію створення юридичної особи - товариства з обмеженою відповідальністю «Шахтоуправління «Донбас» (код ЄДРПОУ 36982901) та внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідну інформацію (номер запису: 12661020000035565).

З моменту заснування Товариства його директором був ОСОБА_1 .

З 2014 року місцезнаходженням Товариства було м. Селидове (Донецька обл.), вулиця Щорса, будинок 10, квартира 67.

У 2015 році Товариство затвердило нову редакцію статуту, передбачивши у ньому посаду генерального директора як виконавчого органу Товариства. Ця редакція статуту затверджена рішенням загальних зборів учасників Товариства 28.05.2015, протокол № 28. У зв`язку з введенням посади генерального директора цим же рішенням загальних зборів учасників Товариства (28.05.2015) ОСОБА_1 переведено на посаду генерального директора Товариства.

28.05.2015 ОСОБА_1 видав як генеральний директор Товариства наказ №5 «Про виконання обов`язків генерального директора», згідно з яким він приступив до виконання обов`язків генерального директора Товариства з 28.05.2015.

За новою редакцією статуту Товариства генеральний директор є його виконавчим органом, здійснює керівництво його поточною діяльністю (п. 5.19 статуту), до його компетенції відносяться всі питання, пов`язані з діяльністю Товариства, крім тих, що віднесені до компетенції загальних зборів учасників товариства (п. 5.20 статуту), зокрема: без довіреності діяти від імені Товариства та укладати угоди, договори, контракти (у тому числі зовнішньоекономічні), вчиняти будь-які інші правочини від імені Товариства в межах повноважень, вирішувати кадрові питання, визначати організаційну структуру, затверджувати штатний розклад Товариства, укладати трудові договори (контракти) з працівниками Товариства, укладати колективний договір із колективом Товариства, призначати на посади, приймати та звільняти працівників Товариства, відкривати та закривати будь-які рахунки в банках та інших фінансових установах, видавати внутрішні нормативні документи, накази, вказівки, обов`язкові для всіх підрозділів і працівників Товариства, вирішувати інші питання, віднесені до його компетенції статутом, рішеннями загальних зборів учасників, чинним законодавством (п. 5.23 статуту).

19.03.2024 загальні збори учасників Товариства ухвалили ряд рішень, що оформлені протоколом від №19-03, одними з яких було звільнення ОСОБА_1 з посади генерального директора 19.03.2024 та призначення на цю посаду ОСОБА_2 з 20.03.2024.

Збори проведені у м. Києві, а 25.03.2024 проведена державна реєстрація змін місцезнаходження Товариства на місто Київ, вул. Менделєєва, буд. 12 офіс 94/1.

ОСОБА_1 на загальних зборах учасників Товариства не був присутній.

Ухваливши 19.03.2024 рішення про зміну генерального директора Товариство будь-яких організаційних рішень щодо фіксації стану зберігання документів Товариства та їх передачі попереднім керівником (відповідачем) не ухвалювали.

Тільки 01.07.2025 Товариство видало наказ № 3-2025/АД про проведення позапланової інвентаризації. Інвентаризація завершена 22.09.2025, яка встановила відсутність документів, витребування яких є предметом позову.

05 листопада 2025 року позивач надіслав ОСОБА_1 лист від 29.10.2025 про повернення цих документів.

На цей час жодних дій між сторонами щодо повернення документів не вчинено.

Вирішуючи спір суд виходить з такого.

Правовий статус товариств з обмеженою відповідальністю та товариств з додатковою відповідальністю, порядок їх створення, діяльності та припинення, права та обов`язки їх учасників визначає Закон України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (далі - Закон).

Згідно з ч. 1-3 ст. 43 Закону Товариство зобов`язано зберігати такі документи: 1) протокол зборів засновників товариства (рішення одноосібного засновника); 2) статут товариства та зміни до статуту; 3) протоколи загальних зборів учасників; 4) документи товариства, що регулюють діяльність органів товариства, та зміни до них; 5) положення про філії (представництва) товариства у разі їх створення (відкриття); 6) протоколи засідань наглядової ради товариства та колегіального виконавчого органу товариства, накази і розпорядження виконавчого органу товариства; 7) аудиторські висновки та результати надання інших аудиторських послуг; 8) річну фінансову звітність; 9) документи звітності, що подаються відповідним державним органам; 10) документи, пов`язані з випуском емісійних цінних паперів; 11) інші документи, передбачені законодавством, статутом товариства, рішеннями загальних зборів учасників, наглядової ради та виконавчого органу товариства; 12) документи, що підтверджують права товариства на майно; 13) документи бухгалтерського обліку. Відповідальність за зберігання документів товариства покладається на виконавчий орган товариства та на головного бухгалтера (у разі призначення) - щодо документів бухгалтерського обліку та фінансової звітності. Документи підлягають зберіганню протягом усього строку діяльності товариства, крім документів бухгалтерського обліку, строки зберігання яких визначаються відповідно до законодавства.

Правила організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18.06.2015 №1000/5 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 22.06.2015 за №736/27181 (далі - Правила) встановлюють єдині вимоги щодо створення управлінських документів і роботи зі службовими документами, а також порядок їх архівного зберігання в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності (далі - установи).

Згідно з п. 1 розділу XV Правил під час зміни керівника установи наявність і стан документів (справ), що знаходяться в діловодстві структурних підрозділів та в архіві, а також облікових документів та довідкового апарату до них відбиваються окремим розділом в акті приймання-передавання установи. Відповідно до облікових даних служби діловодства та архіву в акті наводяться окремо кількість документів, що знаходяться в діловодстві, та кількість справ, що зберігаються в архіві, у тому числі кількість справ, що внесені до Національного архівного фонду.

Систематизація та зберігання документів у діловодстві визначається розділом IV Правил, за яким (розділ 3) документи діловодства з моменту створення чи надходження і до передавання на зберігання в архів установи зберігаються за місцем формування справ у службі діловодства чи інших структурних підрозділах установи відповідно до номенклатури справ; оригінали нормативно-правових актів зберігаються за місцем їх видання, а документи щодо їх розроблення, погодження тощо - за місцем створення; керівники структурних підрозділів установи і працівники, відповідальні за організацію діловодства в цих підрозділах, зобов`язані забезпечити зберігання документів і справ; у разі втрати документів і справ, що числяться за номенклатурою, у структурних підрозділах вживаються заходи відповідно до п. 9 глави 2 розділу V цих Правил.

Так, п. 9 глави 2 розділу V Правил визначено, що у разі встановлення в процесі експертизи цінності фактів нестачі документів і справ, що внесені до номенклатури, відповідними структурними підрозділами установи здійснюється їх розшук. У разі негативного результату розшуку керівник установи за поданням служби діловодства або керівника архіву (особи, відповідальної за архів) створює комісію зі службового розслідування, призначає службове розслідування і видає наказ про притягнення до відповідальності осіб, винних у втраті документів або справ. Довідка про причини відсутності документів або справ, підписана членами комісії та керівником відповідного структурного підрозділу, передається до архіву установи.

На підставі довідки архів складає акт про нестачу справ (документів) у структурних підрозділах за формою, наведеною в додатку 13 до цих Правил, який підписує керівник архіву (особа, відповідальна за архів), візує керівник служби діловодства та затверджує керівник установи.

Отже, наведене свідчить про те, що керівник підприємства не здійснює безпосереднє зберігання документів діловодства. Таке зберігання є обов`язком служби діловодства чи інших структурних підрозділів установи відповідно до номенклатури справ, керівників структурних підрозділів установи і працівників, відповідальних за організацію діловодства в цих підрозділах.

З огляду на це адресування вимоги керівнику про витребування документів, які повинні знаходитись у відповідних службах Товариства, може мати місце за наявності доказів, що ці документи вибули з Товариства та перебувають у ОСОБА_1 .

Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено ст. 16 ЦК України. Суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист їх прав і охоронюваних законом інтересів, які порушені або оспорюються.

Згідно з частинами першою, другою статті 2 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частин першої, другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Водночас позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

У постанові від 09.02.2022 у справі № 910/6939/20 Велика Палата Верховного Суду вказувала, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. При цьому суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають ураховувати його ефективність. Це означає те, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340.

Отже, коли особа звернулася до суду по захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до відповідного порушення, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту.

Такий правовий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20.

Крім того, за висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду.

Таким чином, судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18).

Суди повинні встановити, настання яких дійсних правових наслідків прагне досягнути позивач шляхом подання позову і чи за встановлених обставин обраний позивачем спосіб захисту призведе до поновлення його прав та інтересів.

В господарському процесі, основні положення про докази та доказування, наведені у главі 5 ГПК України, передбачають, що докази мають бути досліджені та оцінені судом з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно із статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Допустимість доказів за статтею 77 ГПК України полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 ГПК України).

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

У частині третій статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Відповідні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц та постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 30.06.2022 у справі № 927/774/20.

За змістом статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Наведена норма зобов`язує суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, які необхідні для правильного вирішення спору.

Стандарт «вірогідності доказів» не нівелює обов`язок суду щодо оцінки доказів в порядку приписів статті 86 ГПК України з урахуванням надання оцінки допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених у статті 86 ГПК України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

Близька за змістом правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 908/2846/19, від 27.05.2021 у справі № 910/702/17, від 17.11.2021 у справі № 910/2605/20.

На момент ухвалення рішення про звільнення ОСОБА_1 місцезнаходженням Товариства було м. Селидове Донецької області, яке на той час знаходилось в безпосередній близькості від зони ведення бойових дій (місто фактично окуповано у жовтні 2024 року, офіційна окупація датована січнем 2025 року).

Звільнення відповідача мало місце шляхом ухвалення Товариством відповідного рішення на зборах у м. Києві, на яких відповідач не був присутнім. Позивач після ухвалення рішення про звільнення відповідача організаційних заходів щодо передачі документів не вжив. Інвентаризація, яку провів позивач, мала місце тільки у другій половині 2025 року, тобто вже після окупації м. Селидове. Відсутні докази того, що зміна місцезнаходження Товариства (березень 2024 року) супроводжувалась зміною місяця зберігання справ службою діловодства, що може свідчити про високу вірогідність перебування документів Товариства саме за попередньої адресою його місцезнаходження. Всупереч наведеним вище Правилам, позивач, встановивши нестачу документів, їх розшук не здійснив з визначенням причин відсутності відповідальних осіб, винних у втраті документів.

З огляду на викладене, оскільки:

- нормативно на керівника підприємства не покладено обов`язку здійснювати безпосереднє зберігання документів діловодства;

- звільнення відповідача не супроводжувалось зі сторони позивача вжиттям організаційних заходів щодо передачі документів;

- при зміні місцезнаходження Товариства, яке відбулось після звільнення відповідача, позивач не організував зміну місця зберігання документів Товариства;

- позивач не здійснив розшук документів з визначенням причин їх відсутності та встановленням відповідальних осіб, винних у втраті документів,-

та застосовуючи наведені вище стандарти доказування, суд вважає, що позивач не довів знаходження документів, витребування яких є предметом позову, у відповідача.

Верховний Суд у постанові від 18.09.2025 у справі № 917/111/25 зазначив, що задоволення позову про передачу документів можливе після чіткого і підтвердженого встановлення обставин, зокрема, щодо вчинення товариством після зміни керівника будь-яких організаційно-розпорядчих дій щодо створення комісії для чіткої фіксації стану справ у товаристві та наявності документів щодо його діяльності, встановлення причин їх відсутності, винних осіб та порядку і способів розшуку, встановлення місцезнаходження, повернення, витребування чи відновлення таких документів, а також печаток, електронних ключів тощо, особливо враховуючи, що ініціатором складання такого акту має виступати саме Товариство, в тому числі в особі новопризначеного директора з метою виявлення, перевірки всієї належної товариству документації, забезпечення збереження якої в майбутньому має здійснювати Товариство через новопризначеного директора.

Суд повинен з`ясувати:

- чим підтверджується що після звільнення відповідача витребувані документи знаходяться безпосередньо у відповідача;

- як була врегульована у статуті Товариства процедура та власне обов`язковість оформлення передачі документації від колишнього директора Товариства новопризначену.

Жодну з наведених вище обставин позивач не довів. З огляду на це позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 248 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити товариству з обмеженою відповідальністю «Шахтоуправління «Донбас» у позові до ОСОБА_1 .

Покласти судові витрати на товариство з обмеженою відповідальністю «Шахтоуправління «Донбас».

Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана до Північного апеляційного господарського суду.

Повний текст рішення складений 30.07.2026.

Суддя С. А. Ковтун