Рішення № 138610932, 29.07.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.07.2026Справа № 910/5245/25 (910/6708/26)Суддя Господарського суду міста Києва Яковенко А.В., розглянувши в письмовому провадженні матеріали справи

За позовом розпорядника майна Акціонерного товариства "Київмедпрепарат" арбітражного керуючого Комлика Іллі Сергійовича

до 1. Акціонерного товариства "Київмедпрепарат"

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Маріфарм" (Marifarm, proizvodnja in storitve d.o.o)

про визнання недійсним договору та стягнення 311 937 397,98 грн.

в межах справи №910/5245/25

За заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Скай-Девелопмент"

до Акціонерного товариства "Київмедпрепарат" (код ЄДРПОУ 00480862)

про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа №910/5245/25 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Скай-Девелопмент" про банкрутство Акціонерного товариства "Київмедпрепарат".

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява розпорядника майна Акціонерного товариства "Київмедпрепарат" арбітражного керуючого Комлика Іллі Сергійовича до Акціонерного товариства "Київмедпрепарат" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Маріфарм" про визнання недійсним Ліцензійного договору №070325 від 03.07.2025 та стягнення 311 937 397,98 грн.

Відповідно до витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду, вказану позовну заяву передано для розгляду судді Яковенко А.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

03.07.2026 від Акціонерного товариства "Київмедпрепарат" до суду надійшов відзив на позовну заяву.

20.07.2026 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Маріфарм" надійшов відзив на позовну заяву, клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, клопотання про продовження строку на подання відзиву, клопотання про залишення позовної заяви без руху, клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, заява щодо неналежного вручення процесуальних документів.

23.07.2026 від розпорядника майна Акціонерного товариства "Київмедпрепарат" арбітражного керуючого Комлика Іллі Сергійовича надійшла відповідь на відзив та заперечення на всі вищезазначені клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Маріфарм".

23.07.2026 до Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "Маріфарм" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

27.07.2026 до суду від відповідача 2 надійшли письмові пояснення щодо заперечення на подані відповідачем клопотання.

28.07.2026 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Маріфарм" надійшли заперечення.

Розглянувши клопотання ТОВ «Маріфарм» про залишення позовної заяви без руху, дослідивши заперечення та пояснення сторін, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для його задоволення з огляду на наступне.

Відповідач просить суд залишити позовну заяву без руху, обґрунтовуючи це тим, що підстави для відстрочення сплати судового збору відсутні.

Суд зазначає, що для уникнення перешкод у доступі до правосуддя законодавством передбачено процесуальні механізми забезпечення судового розгляду поданих процесуальних документів у випадку складності для заявників оплатити визначену законом суму судового збору повністю, такі як: відстрочення сплати судових витрат, розстрочення сплати судового збору, звільнення від його сплати, зменшення розміру необхідних до сплати судових витрат.

ЄСПЛ у справі "Креуз проти Польщі" в рішенні від 19.06.2001 зазначив, що сплата судового збору не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати його таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди суті цього права, а також повинна мати законну мету.

В іншому рішенні ЄСПЛ від 09.10.2025 у справі «Король та інші проти України» констатовано порушення Україною п. 1 ст. 6 Конвенції у зв`язку з обмеженням у доступі до суду (непосильна ставка судового збору у провадженні та/або ненадання правової допомоги)

Зазначене знайшло відображення в правових позиціях Великої Палати Верховного суду в постановах від 14.01.2021 у справі №940/2276/18 та від 21.01.2026 у справі № 925/1293/19, які суд враховував під час розгляду клопотання Позивача про відстрочення сплати судового збору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.06.2026 суд задовольнив клопотання позивача про відстрочення сплати судового збору, відстрочив розпоряднику майна Акціонерного товариства "Київмедпрепарат" арбітражному керуючому Комлику Іллі Сергійовичу сплату судового збору в розмірі 934 502,40 грн. до ухвалення рішення у даній справі.

При винесенні ухвали суд вже оцінив доводи позивача, наведені в обґрунтування поважності підстав для відстрочення сплати судового збору за подання позовної заяви про визнання недійсним договору та стягнення 311 937 397,98 грн., врахував, баланс інтересів сторін в розгляді даної справи, задовольнив клопотання та відстрочив сплату судового збору в розмірі 934 502,40 до ухвалення рішення у даній справі.

Таким чином питання про відстрочення сплати судового збору вже вирішене судом, тому клопотання про відповідача про залишення позовної заяви без руху задоволенню не підлягає.

Щодо клопотання ТОВ «Маріфарм» про залишення позовної заяви без розгляду.

Розглянувши вказане клопотання, дослідивши заперечення та пояснення сторін, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для його задоволення з огляду на наступне.

ТОВ «Маріфарм» обґрунтовує необхідність залишити позовну заяву розпорядника майна арбітражного керуючого Комлика І.С. до відповідачів АТ «Київмедпрепарат» та ТОВ «Маріфарм» без розгляду тим, що сторони оспорюваного договору уклали арбітражне застереження, яке передбачає передання будь-яких спорів, в тому числі щодо недійсності цього договору на розгляд Арбітражного центру Лубляни при ТПП Словенії.

Відповідно до п.7 ч. 1 ст. 226 ГПК України, суд залишає позов без розгляду, якщо сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення міжнародного комерційного арбітражу.

Разом з тим суд зауважує, що позовну заяву про визнання недійсним договору подано до суду арбітражним керуючим розпорядником майна боржника Комликом І.С.

Арбітражний керуючий є незалежним учасником справи про банкрутство, який має повноваження, визначені ст. 44 Кодексу України з процедур банкрутства, зокрема має право на подання до господарського суду позову щодо визнання недійсними правочинів.

Отже, ліцензійний договір оскаржується особою, яка не є стороною договору, та на яку не розповсюджується дія арбітражного застереження.

Посилання відповідача на висновок Верховного Суду з питань застосування норм права у справі № 911/2977/21 (911/3687/21) суд відхиляє з огляду на його нерелевантність, оскільки у цій справі позов було подано стороною договору.

Отже, згідно абзацу 4 частини 2 статті 7 КУзПБ даний спір підлягає розгляду господарським судом в межах справи про банкрутство, а тому клопотання про залишення позовної заяви без розгляду задоволенню не підлягає.

Щодо клопотання ТОВ «Маріфарм» про неналежне вручення процесуальних документів, суд дійшов до наступних висновків.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 170 ГПК України будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити, зокрема, зміст питання, яке має бути розглянуто судом, та прохання заявника.

Зі змісту клопотання вбачається відсутність у ньому будь якого прохання заявника, яке він просив вирішити на адресу суду.

За таких умов суд вбачає, що вказаний процесуальний документ є поясненням відповідача по справі, у відповідності до якого, зокрема, вбачається, що відповідач не має зареєстрованого електронного кабінету, а у представника відповідача електронний кабінет наявний.

Дане пояснення відповідача долучене судом до матеріалів справи.

Суд окремо зазначає, що ним у визначений ГПК спосіб направлено Відповідачам, у тому числі ТОВ «Маріфарм», ухвалу суду про відкриття провадження у справі. Крім того, в матеріалах справи наявні докази направлення Позивачем Відповідачам, у тому числі ТОВ «Маріфарм» копії позовної заяви з додатками до неї.

З огляду на те, що 20.07.2026 від ТОВ «Маріфарм» клопотання подані його повноважним представником адвокатом Калітіною О.В., то Відповідач 2 через свого представника отримує всі процесуальні документи по цій справі та, користуючись своїм правом подає клопотання та заяви по суті спору.

Щодо клопотання відповідача ТОВ «Маріфарм» про продовження строку на подання відзиву на позовну заяву, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для його задоволення з огляду на наступне.

За змістом вказаного клопотання Відповідач просить суд продовжити відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.

В обґрунтування необхідності продовження строку подання відзиву на позову заяву відповідач вказує, що він є нерезидентом, значна частина доказів складена іноземною мовою, що потребує їх опрацювання та перекладу, та просить суд продовжити строк для подання відзиву до 12.09.2026.

З матеріалів справи вбачається, що 17.06.2026 відповідачем в особі його повноважного представника подано відзив на позовну заяву з додатками, який прийнятий судом до розгляду та долучений до матеріалів справи.

Суд зазначає, що відповідності до частини 4 статті 80 ГПК України якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Тому сторона, яка не може подати докази разом з відзивом, не позбавлена можливості подати такі докази пізніше за наявності поважних причин їх неподання. Також сторона має право подавати пояснення протягом строку розгляду цієї справи.

Отже, клопотання Відповідача про продовження строку на подання відзиву на позовну заяву задоволенню не підлягає.

Щодо клопотання відповідача ТОВ «Маріфарм» про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для його задоволення з огляду на наступне.

В обґрунтування клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження Відповідач з посиланням на ГПК України вказав на ціну позову у 311 937 397,98 грн. значення справи для сторін, значення ліцензійного договору у широких комерційних та господарських відносинах між сторонами, обґрунтував складністю справи, необхідністю детального дослідження великого обсягу доказів, посиланням на ухвали господарських судів про перехід до розгляду справ за правилами загального позовного провадження під час розгляду справ про банкрутство.

Суд зауважує, що особливістю розгляду позовних заяв, заявлених в межах провадження у справі про банкрутство згідно абзацу 4 частини 2 статті 7 КУзПБ є те, що заяви (позовні заяви) учасників провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або інших осіб у спорах, стороною в яких є боржник, розглядаються в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) за правилами спрощеного позовного провадження. Тобто КУзПБ, який є спеціальним законодавчим актом та має пріоритет над нормами ГПК, прямо визначає розгляд такої категорії справ за правилами спрощеного позовного провадження.

Суд звертається до практики ЄСПЛ, зокрема у справах «Мушта проти України», «Kreuz v. Poland», «Golder v. the United Kingdom», «Stanev v. Bulgaria», згідно якої право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, дозволеним за змістом, однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями.

Згідно до частини 6 статті 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство (неплатоспроможність) у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Кодексом України з процедур банкрутства.

При цьому загальні засади (принципи) господарського судочинства поширюються на будь-яке провадження, в тому числі і на спрощене у однаковій мірі.

Тому сторона у спрощеному провадженні має такі ж самі права як і у загальному позовному провадженні, які самою лише процедурою спрощеного провадження, як такою, не є обмеженими.

У відповідності до ч. 3 ст. ст. 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Швидке вирішення справи є пріоритетним при розгляді справ про банкрутство, що покликане необхідністю забезпечення строків розгляду справи про банкрутство, яка є досить тривалою, і, відповідно, за умови розгляду спорів, стороною в яких є боржник за правилами загального позовного провадження збільшуються строки розгляду справи про банкрутство на невизначений і досить тривалий термін.

У системному зв`язку 12 ГПК України, статті 7 КУзПБ, наведеної практики ЄСПЛ зазначені відповідачем обґрунтування не є достатніми для переходу до розгляду справи за правилами загального провадження.

Отже, розгляд справ у процедурі банкрутства за процедурою спрощеного провадження не протирічить принципу змагальності сторін.

З цього приводу суд звертає увагу, що Відповідач 2 надав у справу письмові докази та документи разом із відзивом на позов, а отже реалізував надані йому процесуальні права.

Сама по собі важливість справи для сторони, сума позову в межах справи про банкрутство без складних розрахунків, обсяг письмових доказів як такий, ухвали місцевого суду у інших справах про банкрутство не є достатніми підставами для переходу до розгляду справи за правилами спрощеного провадження в межах справи про банкрутство, якщо сторона, що заявляє клопотання не доведе обґрунтовану необхідність такого переходу. Відповідач не зазначив який обсяг та перелік доказів він має намір до суду, що свідчить про відсутність належного обґрунтування цього клопотання.

З урахуванням зазначеного відповідачем належним чином не доведено необхідність здійснення переходу до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, а також необхідності проведення судового засідання, а тому у задоволенні клопотання слід відмовити.

Згідно з частиною 1 статті 148 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі, крім випадку, передбаченого частиною другою цієї статті.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

У відповідності до ч.8 статті 251 ГПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Частинами 1 та 2 статті 161 ГПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за наявними матеріалами справи, а також доказами, що були надані позивачем та відповідачами протягом усього періоду розгляду справи в суді.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, встановив наступне.

29.04.2025 ухвалою Господарського суду міста Києва у справі № 910/5245/25 прийнято до розгляду заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Скай-Девелопмент" до Акціонерного товариства "Київмедпрепарат" про відкриття провадження у справі про банкрутство.

03.07.2025 між Акціонерним товариством "Київмедпрепарат", як ліцензіаром, та Marifarm, як ліцензіатом, укладено ліцензійний договір № 070325, за умовами якого ліцензіар надає ліцензіату, на термін дії цього договору і за винагороду, право на використання комерційної таємниці для цілей, передбачених цим договором, зокрема, з метою виробництва, здійснення маркетингу, включаючи промоцію (у значенні, визначеному чинним регуляторним законодавством), детайлінг та рекламування, пропонування до продажу, в тому числі із залученням третіх осіб, в тому числі через Інтернет, продаж, будь-яке інше введення в господарський обіг зазначеного лікарського засобу, на території, шляхом надання невиключної ліцензії (пункт 2.1.).

Статтею 1 ліцензійного договору № 070325 від 03.07.2025 визначено, що продуктом є лікарський засіб Габана, капсули по 75 мг, капсули по 150 мг, та капсули по 300 мг, 10 капсул у блістері, по 2 блістери у пачці. Територією є територія України.

Відповідно до пункту 4.1.-4.9. ліцензійного договору № 070325 від 03.07.2025 за надання ліцензії, згідно з п.2.1. цього договору ліцензіат сплачує ліцензіару винагороду (роялті).

Роялті нараховуються та сплачуються ліцензіатом у порядку та терміни, визначені в цьому договорі. Роялті виплачується в євро (EUR).

Ліцензіат сплачує на користь ліцензіара роялті в розмірі 15 (п`ятнадцяти) % від суми виручки ліцензіата від продажу продукції виробленої на підставі цього ліцензійного договору та ввезеного на територію самостійно та/або через дистриб`юторів ліцензіата (окрім виключення, встановленого п.4.6. цього договору).

Зобов`язання ліцензіата по нарахуванню та сплаті роялті вперше за цим договором виникають з моменту підписання цього договору і до 31.12.2025р. Починаючи з 01.01.2026р. ліцензіат сплачує суму роялті за звітній період, який триває 1 (один) квартал. Ліцензіат повністю зобов`язується розрахуватися за звітній період протягом 30 календарних днів, з моментй його завершення.

Для цілей визначення роялті від продажу продукції за ліцензією, сторони домовилися щодо наступної формули розрахунку: сума виручки ліцензіата від продажу продукції х 15% (п`ятнадцять), як зазначено в пункті 4.3. цього договору.

У разі, якщо дистриб`ютором, який здійснює ввезення продукту на територію, виступає ліцензіар, роялті на обсяг продукту, ввезений ліцензіаром не сплачується.

Сума роялті, що розраховується відповідно до положень даного договору, за звітній період, відображається в акті-розрахунку, який є підставою для розрахунків. Акт складається та підписується сторонами в двох примірниках.

Для погодження розрахунків ліцензіат представляє копії митних декларацій, інвойсів та контрактів, з правом звірки копій з оригіналами представником ліцензіара один раз на квартал.

Ліцензіат сплачує на користь ліцензіара погоджену в акті-розрахунку суму роялті, яка визначається відповідно до умов цього договору п.4.4. шляхом перерахування коштів на поточний рахунок ліцензіара.

Згідно з пунктом 5.1.-5.11. ліцензійного договору № 070325 від 03.07.2025 цей договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє протягом 5 років з моменту підписання обома сторонами

Договір може бути продовжений за письмовою згодою Сторін.

Після закінчення терміну дії цього Договору або його дострокового розірвання Ліцензіат втрачає права, надані йому за цим Договором.

Договір може бути розірваний достроково виключно:

- за взаємною письмовою згодою Сторін;

- у випадку істотного порушення умов Договору іншою Стороною, що не було виправлене у визначений строк.

Сторона, що ініціює дострокове розірвання Договору, повинна повідомити про це іншу Сторону не менш ніж за 30 календарних днів до запланованої дати розірвання. Дострокове розірвання Договору оформлюється Сторонами шляхом укладення відповідної додаткової угоди до Договору, при цьому Сторони проводять повний взаєморозрахунок по Договору.

Ліцензіар не має права відкликати Ліцензію чи достроково розірвати цей Договір з власної ініціативи без наявності істотного порушення Договору з боку Ліцензіата, яке не було усунене протягом шістдесяти (60) календарних днів після отримання письмового повідомлення.

Сторони визнають, що у зв`язку з інвестиціями Ліцензіата, плануванням ринку та укладеними домовленостями з третіми особами надзвичайно важливим є забезпечення чинності цього Договору протягом усього погодженого строку його дії. У зв`язку з цим, у випадку одностороннього дострокового розірвання Договору Ліцензіаром без належної підстави, передбаченої пунктом 5.4 цього Договору, Ліцензіар зобов`язаний:

- сплатити Ліцензіату штраф у розмірі 3,3 мільйони (три мільйони триста тисяч) євро (або 90% від середнього розміру роялті за останні два (2) роки або меншого періоду, якщо строк дії Договору є коротшим), залежно від того, яка з вказаних сум є більшою, та;

- компенсувати всі документально підтверджені витрати Ліцензіата, понесені у зв`язку з виробництвом та просуванням Продукту.

Розірвання цього Договору з будь-яких підстав не впливає на:

- обов`язок Ліцензіара компенсувати витрати та сплатити штрафи/неустойку, передбачені цим Договором;

- права Ліцензіата реалізовувати або відчужувати Продукт, який був ввезений на Територію до моменту розірвання Договору;

- право Ліцензіата реалізовувати, просувати чи іншим чином розпоряджатися Продуктом, який уже був виготовлений до моменту розірвання цього Договору, але ще не був ввезений на Територію.

Всі спори, що виникають у зв`язку з достроковим розірванням цього Договору (включно з підставами та наслідками розірвання), підлягають виключному розгляду в арбітражному порядку відповідно до розділу 8 цього Договору. До моменту остаточного рішення арбітражу Договір вважається чинним і підлягає виконанню Сторонами.

Для цілей цього Договору, істотним порушенням (material breach) вважається будь-яка з нижченаведених подій, якщо вона не була усунута протягом шістдесяти (60) календарних днів з дати отримання письмового повідомлення від іншої Сторони:

(а) Повторне порушення з боку Ліцензіата, а саме:

- несплата роялті згідно з Розділом 4 за два (2) або більше послідовних звітних періоди без поважної причини; або здійснення промоцїї, продажу чи розповсюдження Продукту з істотним порушенням п. 2.2 (наприклад, за межами Території).

(б) Порушення з боку Ліцензіара, яке сталося з його вини, а саме:

- непідтримання чинності Реєстраційного посвідчення (РП) на Території (п. 3.11);

- виключення або заміна Ліцензіата як зазначеного виробника з досьє на РП або супровідної документації під час дії цього Договору (п. 3.12);

- припинення чинності Торговельної марки, під якою реалізується Продукт (п. 3.13).

Для уникнення сумнівів, вищезазначені випадки не вважаються істотним порушенням, якщо вони сталися внаслідок дій регуляторних органів, рішень третіх сторін або обставин поза контролем Ліцензіара, і якщо Ліцензіар вжив усіх розумно можливих заходів для запобігання або мінімізації наслідків таких обставин.

Якщо таке порушення не буде усунене протягом зазначеного строку, Сторона, яка не порушила зобов`язань, має право розірвати Договір згідно з пунктом 5.4.

Окрім передбачених у п. 5.4 засобів правового захисту, у випадку розірвання цього Договору Ліцензіатом через істотне порушення з боку Ліцензіара (як визначено у п. 5.10), Ліцензіат має право на отримання компенсації, передбаченої у п. 5.7, включаючи:

- відшкодування усіх документально підтверджених витрат та інвестицій, понесених Ліцензіатом у зв`язку з виробництвом, регуляторною

підтримкою та комерціалізацією Продукту на Території; та

- виплату штрафної санкції у розмірі 3,3 млн євро або 90% від середнього обсягу сплаченого роялті протягом двох (2) років, що передували розірванню, залежно від того, яка сума більша.

Зазначене не обмежує права Ліцензіата вимагати додаткову компенсацію фактично понесених збитків.

Спір у справі виник, на думку позивача, у зв`язку із тим, що оспорюваний ліцензійний договір № 070325 від 03.07.2025, укладений між Акціонерним товариством "Київмедпрепарат" та Marifarm, підпадає під критерії фраудаторності (передбачені ст. 42 КУзПБ), а тому просить суд визнати такий договір недійсним та як наслідком недійсності правочину, просить суд стягнути безпідставно отримані кошти у розмірі 311 937 397,98 грн.

У своєму відзиві на позовну заяву АТ «Київмедпрепарат» не заперечував проти задоволення позовних вимог.

В той же час, заперечуючи проти задоволення позовних вимог ТОВ «Маріфарм» зазначає про відсутність підстав вважати оспорюваний правочин фраудаторним, що він є економічно доцільним, час укладання спірного договору не є самостійною підставою для його недійсності.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку задовольнити позов, з огляду на наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають з договорів та інших правочинів.

За змістом статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина 5 статті 203 ЦК України).

Так, визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, а загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені нормами статті 215 ЦК України.

Згідно з частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 3 статті 215 ЦК України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом статті 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками, що містяться в постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16 тощо.

Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Недійсність договору як приватно - правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати (висновок об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17).

Частини 1 та 2 статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства визначають, що правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з таких підстав:

боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку;

боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим;

боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів

боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна;

боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав:

боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог;

боржник уклав договір із заінтересованою особою;

боржник уклав договір дарування.

Відтак, положення статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства розширюють визначені приписами статті 215 ЦК України підстави для визнання недійсними правочинів та надає можливість визнати недійсною угоду, яка відповідає вимогам Цивільного та Господарського законодавства, проте вчинена у період протягом трьох років, що передував відкриттю процедури банкрутства або після порушення справи про банкрутство, та вчинена на шкоду боржнику або його кредиторам.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.12.2025 у справі № 910/5245/25 відкрито провадження у справі про банкрутство Акціонерного товариства "Київмедпрепарат".

Приймаючи до уваги, що оспорюваний Договір укладений 03.07.2025, тобто, у межах трирічного строку, до відкриття провадження у справі про банкрутство АТ «Київмедпрепарат», до даних правовідносин підлягає застосуванню стаття 42 Кодексу України з процедур банкрутства.

Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (постанова Верховного Суду у справі №405/1820/17 від 24.07.2019, №910/8357/18 від 28.11.2019).

В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані.

Тому усі боржники мають добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора.

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів.

У постанові від 30.01.2019 у справі № 911/5358/14 Верховний Суд висловив правову позицію щодо реальності господарської операції, вказав на те, що для з`ясування правової природи як господарської операції, так і договору (укладенням якого опосередковувалося виконання цієї операції) необхідно вичерпно дослідити фактичні права та обов`язки сторін у процесі виконання операції, фактичний результат, до якого прагнули учасники такої операції, та оцінити зміни майнового стану, які відбулися у сторін в результаті цієї операції.

Відповідно до статті 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як слідує з матеріалів справи, 31.12.2025 між Акціонерним товариством "Київмедпрепарат", як ліцензіаром, та Marifarm, як ліцензіатом, підписано акт розрахунку роялті до ліцензійного договору № 070325 від 03.07.2025, за звітній період з 03.07.2025 по 31.12.2025. Даним актом сторони підтверджують, що сума роялті становить 719 360,09 євро. Загальна сума виручки ліцензіата за звітній період 4 795 733,90 євро.

31.03.2026 між Акціонерним товариством "Київмедпрепарат", як ліцензіаром, та Marifarm, як ліцензіатом, підписано акт розрахунку роялті до ліцензійного договору № 070325 від 03.07.2025, за звітній період з 01.01.2026 по 31.03.2026. Даним актом сторони підтверджують, що сума роялті становить 381 278,54 євро. Загальна сума виручки ліцензіата за звітній період 2 541 856,01 євро.

Розрахунки роялті проведені на підставі митних декларацій за 2025-2026 роки.

Сплата роялті підтверджується Swift-повідомленнями від 01.04.2026 та від 20.05.2026.

Еквівалент роялті у гривні становить 35 864 776,33 грн за 2025 рік та 19 183 000,29 грн. за перший квартал 2026 року, за курсом Національного банку України на дату підписання актів розрахунку роялті.

При цьому, у 2023 році Акціонерним товариством "Київмедпрепарат" самостійно було виготовлено та реалізовано лікарський засіб Габана загальною вартістю 255 519 739,10 грн, у 2024 році - 334 345 850,85 грн., що підтверджується товарно транспортними накладними, доданими до позову разом із реєстром товарно транспортних накладних.

Також судом установлено, що укладанню оспорюваного ліцензійного договору № 070325 від 03.07.2025 передували інші договори, укладені між Marifarm та Акціонерним товариством "Київмедпрепарат".

Так, 03.01.2018 між Marifarm та Акціонерним товариством "Київмедпрепарат" укладено договір про довгострокове ділове співробітництво, яким сторони визнають, що 01.08.2016 був підписаний лист про наміри, у якому сторони висловили однозначний інтерес до довгострокового ділового співробітництва, задля чого і було підписано цей договір (стаття 1). Сторони безперечно визнають, що для досягнення поставлених та узгоджених цілей, викладених в листі про наміри від 01.08.2016, Маріфарм перед підписанням здійсним кроки (стаття 2). За умовами цього договору сторони домовляються, що на основі цього договору вони встановлюють довгострокове ділове співробітництво і тим саме визначають наступні цілі своєї співпраці: - виробництво продукції за договором; - виробництво та реалізація продукції на основі ліцензійної угоди. Договір є безстроковим; - розробка та дослідження і тестування в галузі контролю якості (стаття 3, у редакції доповнення № 1 від 01.03.2019).

Копія листа про наміри від 01.08.2016 учасниками справи не надано.

У додатку № 1 від 03.01.2018 та від 01.03.2019 до договору про довгострокове ділове співробітництво від 03.01.2018 наведено список препаратів, серед яких Габана відсутній, відповідно на нього не розповсюджується його дія.

Аналогічні договори були укладені Marifarm з АТ «Галичфарм», ТОВ «Артеріум ЛТД» та Корпорацією «Артеріум», учасниками якої є АТ «Галичфарм», ТОВ «Артеріум ЛТД» та АТ «Київмедпрепарат».

Матеріалами справи підтверджується, що протягом 2016-2019 власником Marifarm було Arterium International B.V. (Нідерланди), відповідно у цей період між відповідачами існували корпоративні зв`язки.

Документів, які містять відомості про кінцевого бенефіціарного власника Marifarm станом на дату укладання оспорюваного договору учасниками справи не надано.

Разом із цим, матеріали свідчать про те, що зміна у 2019 власника Marifarm не вплинула на його правовідносини з Акціонерним товариством "Київмедпрепарат".

Так, між Marifarm та Акціонерним товариством "Київмедпрепарат" укладено договір на виконання послуг з виробництва продукції №1/2021 від 11.07.2021, у додатках до якого наведено список препаратів, серед яких Габана відсутній.

29.11.2022 між Marifarm, як ліцензіатом, та Акціонерним товариством "Київмедпрепарат", як ліцензіаром, укладено ліцензійний договір №112922, предметом якого не є Габана.

30.10.2023 між Marifarm та Акціонерним товариством "Київмедпрепарат", як замовником, укладено договір на виконання послуг №01/2023, у додатках до якого наведено список препаратів, серед яких є Габана. Відповідно до пункту 1.1. замовник замовляє, а Маріфарм зобов`язується надати послуги (роботи) з проведення сертифікаційних випробувань технології виробництва продукції на виробничих потужностях Маріфарм та підтвердження відповідності продукції нормам та стандартам.

Разом із цим, матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували виконання сторонами договору на виконання послуг №01/2023 від 30.10.2023, зокрема актів наданих послуг та доказів їх оплати.

30.10.2023 між Marifarm та Акціонерним товариством "Київмедпрепарат", як замовником, укладено договір на виконання послуг №02/2023, у додатках до якого наведено список препаратів, серед яких є Габана відсутній.

21.12.2023 між Marifarm та Акціонерним товариством "Київмедпрепарат", як замовником, укладено договір на виконання послуг №03/2023, у додатках до якого наведено список препаратів, серед яких є Габана відсутній.

01.04.2024 між Marifarm, як ліцензіатом, та Акціонерним товариством "Київмедпрепарат", як ліцензіаром, укладено ліцензійний договір №040124, предметом якого не є Габана.

29.02.2024 між Marifarm та Акціонерним товариством "Київмедпрепарат", як замовником, укладено договір на виконання послуг №01/2024, у додатках до якого наведено список препаратів, серед яких Габана відсутній.

12.12.2024 між Marifarm та Акціонерним товариством "Київмедпрепарат", як замовником, укладено договір на виконання послуг №02/2024, у додатках до якого наведено список препаратів, серед яких Габана відсутній.

29.11.2024 між Marifarm, як продавцем, та Акціонерним товариством "Київмедпрепарат", як замовником, укладено контракт № 127/2024, у додатках до якого наведено список препаратів, серед яких є Габана.

Відповідно до пункту 1.1. продавець продає, а покупець купує готові лікарські засоби, далі - товар, за найменуванням, кількістю та ціною, що вказані в специфікації до даного контракту, що є невід`ємною частиною контракту, на умовах постачання згідно з п.3.1. даного контракту.

Згідно із пунктом 12.4. сторони погоджуються, що виконання цього договору пов`язане з положеннями договору про надання послуг № 01/2023 від 30.10.2023.

Пунктом 13.1. передбачено, що цей контракт набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками продавця та покупця, зазначеної у преамбулі контракту (дата підписання), та діє до 31.12.2027, а в частині платежів - до повного виконання сторонами зобов`язань.

Marifarm у відзиві на позов зазначив, що поставки за контрактом № 127/2024 від 29.11.2024 відбулись у січні та березні 2025 року, проте їх було припинено, у зв`язку з відсутністю оплати, на підтвердження чого надав лист від 28.03.2025 та повідомив про існування ще одного листа, датованого травнем 2025 року.

Разом із цим, матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували виконання сторонами зобов`язань за контрактом № 127/2024 від 29.11.2024, зокрема актів наданих послуг та доказів оплати, розміру заборгованості, а також документів, які б підтверджували надсилання та отримання листа від 28.03.2025.

Проте, Позивачем у відповіді на відзив визнається виконання Акціонерним товариством "Київмедпрепарат" контракту № 127/2024 від 29.11.2024.

Отже, більшість договорів, укладених між Marifarm та Акціонерним товариством "Київмедпрепарат" не стосується лікарського засобу Габана, який є предметом оспорюваного ліцензійного договору № 070325 від 03.07.2025.

При цьому, як установлено судом, умови оспорюваного ліцензійного договору № 070325 від 03.07.2025 суттєво відрізняється від умов ліцензійних договорів № 112922 від 29.11.2022 та № 040124 від 01.04.2024, зокрема щодо умов їх дострокового розірвання.

Так, пунктом 5.4. ліцензійних договорів № 112922 від 29.11.2022 та № 040124 від 01.04.2024 передбачено, що ліцензіар разом з випадками припинення договору згідно із відповідними пунктами цього договору, ліцензіар може розірвати договір в односторонньому порядку і за іншими причинами, зокрема: - в разі порушення ліцензіатом умов використання комерційної таємниці, наданого йому за ліцензійним договором; в разі невиконання ліцензіатом зобов`язань щодо сплати роялті за даним договором; в разі порушення умов угоди про забезпечення якості, що буде укладена між сторонами цього ліцензійного договору.

Виходячи зі змісту ліцензійних договорів №112922 від 29.11.2022 та №040124 від 01.04.2024, ними не передбачено складної процедури їх розірвання та несприятливих наслідків (штрафних санкцій) від їх розірвання для ліцензіара, на відміну від оспорюваного ліцензійного договору № 070325 від 03.07.2025.

Виходячи зі змісту заяв про суті спору, учасниками справи визнається, що після укладання оспорюваного ліцензійного договору № 070325 від 03.07.2025 Акціонерне товариство "Київмедпрепарат" припинило самостійне виробництво та реалізацію лікарського засобу Габана.

Таким чином, суд враховує час укладання оспорюваного ліцензійного договору № 070325 від 03.07.2025, який укладений менше, ніж за п`ять місяців до відкриття провадження у справі про банкрутство, при цьому після того, як вже було прийнято до розгляду заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Скай-Девелопмент" про відкриття провадження у справі № 910/5245/25 про банкрутство Акціонерного товариства "Київмедпрепарат", та тривало підготовче засідання.

З наданих Marifarm договорів не вбачається наявність у відповідачів намірів укласти ліцензійний договір щодо лікарського засобу Габана задовго до відкриття провадження у справі про банкрутство. Виходячи зі строку дії контракту № 127/2024 від 29.11.2024 (до 31.12.2027) у відповідачів наміру укласти ліцензійний договір не було.

Також суд враховує суб`єктний склад оспорюваного ліцензійного договору № 070325 від 03.07.2025. Як зазначалось Позивачем та підтверджується Marifarm протягом 2016-2109 року між ними та Корпорацією Артеріум, Arterium International B.V. (Нідерланди), АТ «Галичфарм», ТОВ «Артеріум ЛТД» існували корпоративні відносини, після чого продовжились відносини співробітництва та сталих договірних відносин до цього часу. Надані Marifarm договори, укладені між відповідачами протягом 2018-2024 років, підтверджують тривалі бізнес-зв`язки між ними, що свідчить про пов`язаність відповідачів та про наявність узгоджених дій на укладання спірного правочину.

Судом не встановлені жодні обставини, які б свідчили про будь-яку економічну доцільності в укладанні оспорюваного ліцензійного договору № 070325 від 03.07.2025. Дії Акціонерного товариства "Київмедпрепарат" протирічили меті підприємницької діяльності, суперечили як його власним майновим інтересам, так і інтересам всіх його кредиторів.

Матеріали справи не містять доказів, що Акціонерне товариство "Київмедпрепарат" не мало можливості продовжувати самостійне виробництво та реалізацію лікарського засобу Габана, що Акціонерне товариство "Київмедпрепарат" потребувало послуг Marifarm.

Матеріали справи не містять доказів, що Marifarm понесло витрати та інвестиції від співробітництва з Акціонерним товариством "Київмедпрепарат".

Умови оспорюваного договору сформульовані таким чином, що його майже неможливо достроково швидко розірвати навіть за наявності порушень з боку ліцензіата та без значних збитків для ліцензіара. Умови оспорюваного договору свідчать про нерівність його сторін та неспівмірність штрафних санкцій. Попередні договори, укладені між відповідачами, не лише не містили подібних умов, але й допускали їх розірвання у разі порушення провадження про банкрутство його сторін.

Укладаючи оспорюваний ліцензійний договір від 03.07.2025, Акціонерне товариство "Київмедпрепарат" мало багатомільйонну заборгованість перед власними кредиторами, зокрема перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Скай-Девелопмент" у розмірі 110 110 654,63 грн., яка виникла з кредитних договорів №1253м-08 від 13.06.2008, №1267м-08 від 01.09.2008, №1276м-08 від 16.12.2008, заборгованість за якими стягнута судовими рішеннями у справах №910/15808/19, №910/6178/20, №910/6180/20, які набрали законної сили.

За даними бухгалтерського обліку Акціонерного товариства "Київмедпрепарат" станом на 02.12.2025, його загальний розмір кредиторської заборгованість перед своїми контрагентами складав 1 339 210 244,59 грн та 9 389 947,72 EUR. У межах справи про банкрутство до боржника заявлено кредиторські вимоги у загальному розмірі 1 417 149 957,54 грн.

Виходячи з пояснень Marifarm, йому було відомо про незадовільний фінансовий стан Акціонерного товариства "Київмедпрепарат", який не міг виконувати зобов`язання за контрактом № 127/2024 від 29.11.2024, що й зумовило укладання спірного правочину.

Суд враховує, що Акціонерне товариство "Київмедпрепарат" до укладання оспорюваного ліцензійного договору № 070325 від 03.07.2025 було єдиним виробником та продавцем лікарського засобу Габана, починаючи з 2015 року. Оскільки розмір доходу від реалізації продукції залежить від конкуренції на ринку, то перетворення Marifarm на конкурента за наслідками укладання оспорюваного ліцензійного договору № 070325 від 03.07.2025 безпосередньо впливає на розмір доходу боржника, який буде меншим, ніж той, який він отримував, коли одноособово виробляв та реалізовував лікарський засіб Габана.

Метою таких економічно нерозумної, недобросовісної поведінки боржника АТ "Київмедпрепарат" вбачається перерозподіл грошових потоків, які зумовлені наявністю прав інтелектуальної власності на комерційну таємницю щодо ЛЗ Габана, - на іншу, визначену Боржником юридичну особу. Для цього узгодженими між Київмедпрепарат і Маріфарм діями і було реалізовано механізм уникнення оплати боржником грошових зобов`язань перед кредиторами.

Дохід АТ "Київмедпрепарат", коли він самостійно виробляв та реалізовував лікарський засіб Габана, багаторазово перевищував його дохід, коли він став отримувати роялті від Marifarm на підставі оспорюваного ліцензійного договору № 070325 від 03.07.2025. Оскільки погашення заборгованості боржника залежить від доходу, який він отримує, то зменшення його доходу за наслідками укладання оспорюваного ліцензійного договору № 070325 від 03.07.2025 безпосередньо впливає на його можливість погашати заборгованість перед своїми контрагентами.

Різниця між прибутком від виробництва та реалізації лікарського засобу та розміром роялті, які АТ «Київмедпрепарат» отримує відповідно до оспорюваного договору, становить шкоду, завдану кредиторам боржника.

Враховуючи зазначене, оспорювані правочини мають ознаки фраудаторних.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду по справі № 905/2030/19 (905/2445/19), викладеній у постанові від 24.11.2021, Верховним Судом було визначено поняття «фраудаторний правочин», та охарактеризовано критерії фраудаторності правочину.

Фраудаторний правочин - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.

Фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.

Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог. Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути:

- момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі);

- контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи);

- щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.

Аналогічна правова позиція підтримана Верховним Судом у постанові від 27.01.2022 по справі № 904/5693/20 (904/4523/21).

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).

Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (аналогічний правовий висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено наступний висновок, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним. Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили. Боржник (дарувальник), проти якого ухвалено вирок про стягнення коштів та відкрито виконавче провадження, та його сини (обдаровувані), які укладають договір дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05 липня 2018 у справі № 922/2878/17 зазначено, що «цивільно-правовий договір (в тому числі й договір купівлі-продажу) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення боргу, що набрало законної сили. Укладення боржником, проти якого розпочате судове провадження про стягнення боргу, договору купівлі-продажу, і в першу чергу, з тривалою відстрочкою платежу, може свідчити про його недобросовісність та зловживання правами стосовно кредитора, оскільки такий договір купівлі-продажу може порушити майнові інтереси кредитора і бути направлений саме на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які можуть хоч і не порушувати конкретних імперативних норм, але бути недобросовісними та зводитися до зловживання правом».

Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісне виконання усіх своїх зобов`язань, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора.

Наведені висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 28.11.2019 від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18 та від 20.05.2020 у справі № 922/1903/18.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 02.02.2021 по справі № 910/12809/16, особа, яка є боржником перед своїми контрагентами повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. У період протягом року, що передував відкриттю процедури банкрутства або після порушення справи про банкрутство дії щодо будь-якого вилучення (відчуження) боржником своїх майнових активів є підозрілими і можуть становити втручання у право власності кредиторів, відтак відчуження майна боржником повинно здійснюватися з огляду на права кредиторів щодо забезпечення їх вимог активами боржника, а неврахування інтересів кредиторів у такому випадку є зловживанням з боку боржника своїми правами щодо розпорядження майном як власника, за умови, що відчуження майна призводить завідомо до зменшення обсягу платоспроможності боржника і наносить шкоду кредиторам.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 11.11.2021 по справі № 910/8482/18 (910/4866/21), будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину - правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам. Позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання такого договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України).

В постанові Верховного Суду від 02.06.2021 по справі № 904/7905/16 суд вказав, що укладення боржником правочинів поза межами «підозрілого періоду», визначеного статтею 20 Закону про банкрутство, та відсутність підстав для застосування статті 42 КУзПБ з огляду на непоширення її дії на правовідносини, що склалися до вступу в дію КУзПБ, не виключає можливості визнання недійсним правочину боржника, спрямованого на уникнення звернення стягнення на його майно, на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом за умови доведеності відповідних обставин заявником.

У постанові Верховного Суду від 11.11.2021 по справі № 910/8482/18 (910/4866/21) суд вказав на те, що формулювання «зловживання правом» необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:

- особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»;

- наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають);

- враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

Таким чином, враховуючи зазначені вище правові позиції Верховного Суду, норми матеріального права та фактичні обставини справи, оспорюваний Договір має ознаки фраудаторного, що являється підставою для визнання його недійсним.

Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частинами 1, 3 статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з частиною 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01.07.2021 у справі № 917/549/20, стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить про те, що ця стаття покладає на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у пункті 7.44. постанови від 16 лютого 2021 року у справі № 927/645/19.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 4 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Беручи до уваги зазначені вище правові позиції Верховного Суду, встановлені обставини справи, можна дійти наступного висновку: зміст оспорюваного ліцензійного договору № 070325 від 03.07.2025 не відповідає критеріям розумності та добросовісності, є фраудаторним, оскільки боржник в період входження в процедуру банкрутства взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим, за відсутності економічно обґрунтованої мети та за наявності скрутного фінансового становища поряд з невиконаними зобов`язаннями перед іншими кредиторами, на шкоду яким було вчинено правочин, що суперечить вимогам статті 42 КУзПБ, пункту 6 частини 1 статті 3, частин 2-3 статті 13, частини 1, 5 статті 203 ЦК України та є підставою для визнання його недійсними у відповідності до частини 1 статті 215, 234 ЦК України та статті 42 КУзПБ.

При цьому, чинне законодавство та усталена судова практика не встановлюють, що для застосування статті 42 КУзПБ вимагається, щоб оспорюваний правочин був єдиним, який призвів до неплатоспроможності боржника. Також виконання сторонами оспорюваного правочину не перешкоджає застосуванню статті 42 КузПБ.

Щодо вимоги Позивача про стягнення коштів суд зазначає наступне.

Реституція - це спеціальна форма відновлення становища, що існувало до порушення, сутність якої полягає в поверненні сторін правовідносин у стан, який передував вчиненню певної протиправної дії. Виділяють реституцію володіння (повернення кожною зі сторін недійсного правочину того, що така сторона за ним отримала) або компенсаційну реституцію відшкодування (в грошовій чи негрошовій формі) вартості одержаного в разі неможливості його повернення в натурі.

У постановах Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №916/1952/17 від 12.09.2019 у справі №915/1868/18, від 14.05.2020 у справі №916/1952/17, міститься висновок про те, що одностороння реституція чинним законодавством не передбачена. Однак, цей висновок не можна застосовувати у відриві від контексту та обставин справи. У цих постановах Верховний Суд звертав увагу на те, що правила абз. 1 ч. 1 ст. 216 ЦК України (двостороння реституція) застосовуються тоді, коли обидві сторони здійснили виконання недійсного договору. У тому разі, коли тільки одна із сторін недійсного правочину здійснила його виконання, то для повернення виконаного підлягають застосуванню положення глави 83 ЦК України, зокрема ст. 1212 ЦК України.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, сформульованими у постанові від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц (пункт 154), якщо на виконання спірного правочину товариство сплатило кошти або передало інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспореного правочину недійсним не приводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини першої статті 216, статті 387, частин першої, третьої статті 1212 ЦК України).

Виходячи зі змісту спірних правовідносин, суд також враховує правові позиції щодо застосування статті 1212 ЦК України, викладені у постановах Верховного Суду від 09.04.2026 № 914/466/23 (914/893/25), від 27.02.2024 у справі № 910/15043/21 (910/13122/22), від 30.06.2025 № 904/1143/21 (904/5094/22).

У межах цієї справи встановлено обставини реального виконання оспорюваного ліцензійного договору № 070325 від 03.07.2025, за результатом якого Marifarm отримало виручку ліцензіата за 2025 рік у розмірі 4 795 733,90 євро та за перший квартал 2026 року у розмірі 2 541 856,01 євро., з яких сплатило Акціонерному товариству "Київмедпрепарат" 719 360,09 євро та 381 278,54 євро відповідно.

Розмір виручки ліцензіата та розмір роялті зазначено в актах розрахунку роялті від 31.12.2025 та від 31.03.2026, які підписані сторонами без зауважень. Розрахунки роялті проведені на підставі митних декларацій за 2025-2026 роки, сформованих Marifarm. Сплата роялті підтверджується Swift-повідомленнями від 01.04.2026 та від 20.05.2026.

Розпорядник майна Акціонерного товариства "Київмедпрепарат" арбітражний керуючий Комлик Ілля Сергійович навів у позовній заяві розрахунок, за яким просить стягнути з Marifarm отримані останнім у 2025-2026 роках доходи у розмірі у сумі 311 937 397,98 грн., які зумовлені безпідставним набуттям майна Акціонерного товариства "Київмедпрепарат" (майнові права інтелектуальної власності - права на використання комерційної таємниці), за вирахуванням сум отриманого за цей період роялті: 239 098 507,19 грн (дохід Marifarm у 2025 році) + 127 886 667,41 грн. (дохід Marifarm за перший квартал 2026 року) - 35 864 776,33 грн (роялті за 2025 рік) - 19 183 000,29 грн (роялті за перший квартал 2026 року).

Marifarm контррозрахунку не надало та на підставі належних та допустимих доказів не підтвердило суми, які підлягають відрахуванню від отриманої виручки ліцензіата.

За приписами частини 1-4 статті 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Таким чином, з урахуванням специфіки провадження у справі про банкрутство (відсутності окремого позовного провадження за для концентрації всіх справ в межах однієї), оскільки вказана вимога про стягнення коштів є похідною від визнання договору недійсним, суд дійшов висновку, що з метою забезпечення ефективного поновлення порушеного права, вимога позивача щодо стягнення коштів підлягає задоволенню.

Згідно із пунктом 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

На підставі статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За наведених обставин у їх сукупності, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до приписів статті 129 ГПК України судовий збір покладається на відповідачів.

Разом з тим, якщо пропорції задоволення позовних вимог точно визначити неможливо, то судові витрати розподіляються між сторонами порівну. У разі коли позов немайнового характеру задоволено повністю стосовно двох і більше відповідачів або якщо позов майнового характеру задоволено солідарно за рахунок двох і більше відповідачів, то судові витрати також розподіляються між відповідачами порівну. Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено (пункт 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21.02.2013).

З огляду на вказане, враховуючи, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.06.2026 відстрочено позивачу сплату судового збору до прийняття рішення, то суд дійшов висновку про покладення на відповідачів судових витрат у розмірі 931 840,00 грн. порівну та його стягненню в дохід Державного бюджету України.

Керуючись Кодексом України з процедур банкрутства України, ст. 74, ст.ст. 76-79, ст. 86, ст. 123, ст. 129, ст.ст. 232-233, ст. 238, ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги розпорядника майна Акціонерного товариства "Київмедпрепарат" арбітражного керуючого Комлика Іллі Сергійовича задовольнити в повному обсязі.

2. Визнати недійсним укладений між Акціонерним товариством «Київмедпрепарат» (код ЄДРПОУ 00480862, адреса: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 139) і Товариством з обмеженою відповідальністю «Маріфарм» (MARIFARM, proizvodnja in storitve d.o.o.), реєстраційний номер №3441121000, 2000, Марібор, Словенія, вул. Мінарікова, 8 (Minarikova ulica 8, SI-2000 Maribor, Slovenia), Ліцензійний договір №070325 від 03.07.2025.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Маріфарм» (MARIFARM, proizvodnja in storitve d.o.o.), реєстраційний номер №3441121000, 2000, Марібор, Словенія, вул. Мінарікова, 8 (Minarikova ulica 8, SI-2000 Maribor, Slovenia) на користь Акціонерного товариства «Київмедпрепарат» (код ЄДРПОУ 00480862, адреса: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 139) грошові кошти у розмірі 311 937 397,98 грн. (триста одинадцять мільйонів дев?ятсот тридцять сім тисяч триста дев?яносто сім гривень 98 коп.). Видати наказ.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Маріфарм» (MARIFARM, proizvodnja in storitve d.o.o.), реєстраційний номер №3441121000, 2000, Марібор, Словенія, вул. Мінарікова, 8 (Minarikova ulica 8, SI-2000 Maribor, Slovenia) в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 465 920,00 грн. (чотириста шістдесят п`ять тисяч дев`ятсот двадцять гривень 00 копійок) судового збору. Видати наказ.

5. Стягнути з Акціонерного товариства «Київмедпрепарат» (код ЄДРПОУ 00480862, адреса: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 139) в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 465 920,00 грн. (чотириста шістдесят п`ять тисяч дев`ятсот двадцять гривень 00 копійок) судового збору. Видати наказ.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 29.07.2026

Суддя А.В. Яковенко