Рішення № 138607764, 30.07.2026, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 183/12551/25

№ 2/183/6310/26

30 липня 2026 року м.Самар

Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Оладенко О.С.

за участю секретаря судового засідання Павлюк А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 (надалі за текстом - відповідач, позичальник) про стягнення заборгованості, в якому просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №22.02.2025-100002501 від 22.02.2025.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем укладено кредитний договір №22.02.2025-100002501 від 22.02.2025, у формі електронного документа з використанням електронного підпису, за умовами якого кредитодавець надав позичальнику кредит у розмірі 6000 грн., на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов, зазначених у цьому договорі та додатках до нього. У зв`язку із невиконанням позичальником взятих на себе зобов`язань, у останнього утворилась заборгованість у розмірі 17520 грн., яка складається з наступного: 6000 грн. заборгованість по кредиту; 7440 грн. заборгованість по процентам; 1080 грн - додаткова комісія (за обслуговування кредитної заборгованості); 3000 грн - заборгованість по неустойці. Тому позивач просить стягнути з відповідача вказану заборгованість та судові витрати.

Заочним рішенням Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20.04.2026 позов задоволено частково, стягнуто з відповідачки на користь позивача заборгованість за кредитним договором №22.02.2025-100002501 від 22.02.2025 у розмірі 13440 грн.

Відповідачка, в інтересах якої діє представник адвокат Карлаш І.А., подала відзив на позов у якому просить у позові відмовити. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що позивачем безпідставно нараховано штрафні санкції у період дії воєнного стану; нарахування комісії за надання кредиту є незаконним. Крім того, відсутні докази надання кредиту відповідачці.

Позивач подав відповідь на відзив, у якій висловив незгоду з доводами відповідачки, наведеними у відзиві.

У судове засідання представник позивача не з`явився, у позовній заяві просив розглядати дану справу за його відсутності, не заперечував проти заочного розгляду справи.

Відповідачка та її представник у судове засідання не з`явилася, у поданому відзиві просять розглянути справу без участі відповідачки та її представника.

Враховуючи, що у судове засідання не з`явились всі учасники справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини, що виникли між сторонами.

Судом встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» та ОСОБА_1 шляхом підписання пропозиції про укладення кредитного договору (оферта), заявки від 22.02.2025, які підписано відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором «Е138», надісланим смс-повідомленням на належний відповідачу номер телефону, та за допомогою електронного підпису, укладено кредитний договір №22.02.2025-100002501 від 22.02.2025.

Відповідно до умов кредитного договору кредитодавець зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти, комісію (п. 3.1 Пропозиції).

Кредитодавець надає позичальнику кредит на наступних умовах:

Сума кредиту 6000 грн. Строк на який надається кредит 217 днів з дати його надання. Дата повернення (виплати) кредиту 26.09.2025.

Процентна ставка «Стандарт» - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1 % за один день користування кредитом, яка застосовується протягом перших 3 чергових періодів користування кредитом, зазначених у графіку платежів. (п. 6 Заявки).

Процентна ставка «Економ» - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 0,5 % за один день користування кредитом, яка застосовується протягом чергових періодів, наступних за черговими періодами, в яких застосовується процентна ставка «Стандарт» (п.7.Заявки).

Відповідно до п.8 Договору, комісія, пов`язана з наданням кредиту (надалі - «Комісія») - 9% від суми кредиту та дорівнює 540 грн. Розраховується шляхом множення суми кредиту (база розрахунку) на розмір комісії у відсотковому значенні. Нараховується кредитором та обліковується в день видачі кредиту, сплачується згідно графіку платежів.

Згідно з п.9 Договору, комісія за обслуговування кредитної заборгованості - 540 грн у кожному з 2 чергових періодів, наступним за першим черговим періодом.

Позивач ТОВ «Споживчий центр» виконав свої зобов`язання, надавши відповідачу кредитні кошти у сумі обумовленій Договором, що підтверджується повідомленням ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» вих.№ 1-1811 від 18.11.2025 (а.с.16).

До правовідносин, що виникли між сторонами, підлягають застосуванню такі норми права.

Згідно п.1 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до положень ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частиною першою статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч.1 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст.628 ЦК України).

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до положень ст.639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі (п.5 ч.1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону (ч.ч.4, 6 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до ч.ч.12, 13 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

Згідно ч.8 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію», у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Згідно з п.2 ч.1 ст.12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Відповідно до ч.1 ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Таким чином, судом встановлено, що між відповідачем та ТОВ «Споживчий центр» укладено кредитний договір №22.02.2025-100002501 від 22.02.2025 в електронній формі, який підписаний за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором (одноразовим паролем).

У підписаному відповідачем кредитному договорі №22.02.2025-100002501 від 22.02.2025 визначена сума кредиту, проценти за користування кредитними коштами, строк повернення коштів, отже між сторонами було досягнуто згоди щодо істотних умов кредитного договору, такий правочин, згідно з вимогами ст.204 ЦК України, створює презумпцію правомірності правочину, у зв`язку з чим договір, згідно зі ст.629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним, відповідно до приписів ст.526 ЦК України, мають виконуватися належним чином відповідно до закону та умов договору.

Згідно із наданою ТОВ «Споживчий центр» довідкою-розрахунком про стан заборгованості за кредитним договором №22.02.2025-100002501 від 22.02.2025, заборгованість відповідача становить 17520 грн., яка складається з наступного: 6000 грн. заборгованість по кредиту; 7440 грн. заборгованість по процентам; 1080 грн - додаткова комісія (за обслуговування кредитної заборгованості); 3000 грн - заборгованість по неустойці (а.с.17).

ТОВ «Споживчий центр» належним чином виконало взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, надавши відповідачу грошові кошти у розмірі 6000 грн., водночас відповідач, отримавши кредит, зобов`язання за договором №22.02.2025-100002501 від 22.02.2025 не виконав.

Суд не погоджується з доводами відповідачки про відсутність доказів надання кредитних коштів позичальнику.

Велика Палата Верховного Суду, наголошуючи на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування, зазначила, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

У такій категорії справ встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що відповідач не отримував кредитних коштів. І якщо такі кошти кредитодавцями мали бути перераховані на визначений у договорі картковий рахунок, то єдиним безспірним доказом може бути виписка по картковому рахунку, з якої можливо встановити відсутність або наявність певної банківської операції. І якщо сторона заперечує отримання коштів і має можливість подати такі докази, то тягар доказування таких обставин покладається саме на цю сторону.

Відповідач, заперечуючи обставини перерахування на картковий рахунок кредитних коштів, не подав суду жодних доказів на спростування позиції позивача.

Так, відповідачем не подано обґрунтування про те, за яких обставин позикодавець мав можливість отримати його персональні дані або що ці персональні дані належать не йому. Фактично заперечуючи отримання кредитних коштів, відповідач не подав суду жодних доказів, що такі кошти на зазначену у заявці платіжну картку № НОМЕР_1 не надходили або що ця картка йому не належить. Такими доказами могли бути відповідні довідки банків про відсутність рахунків у відповідача або все ж якщо зазначена платіжна картка йому належала, то виписки про рух коштів за вказані банківські дні про фінансові операції, зазначені позивачем.

При цьому суд звертає увагу, що такі докази, з огляду на інститут банківської таємниці, могли бути надані лише власником банківської карти, тобто відповідачем ОСОБА_1 .

Крім того, що ТОВ «Споживчий центр» є не банківською, а фінансовою установою, а тому укладаючи кредитний договір та заповнюючи заявку на отримання кредитних коштів, позичальник, вказуючи номер карткового рахунку, на який бажає отримати кредитні кошти, діє за власною волею, а фінансова установа, в свою чергу, не має повноважень на встановлення власника такого рахунку, оскільки така інформація є банківською таємницею.

З таких підстав слід вважати, що первісним кредитором на виконання умов кредитного договору відповідачеві були перераховані кредитні кошти.

Таким чином, зважаючи на презумпцію правомірності правочину, та те, що відповідач отриманий кредит не повернув, будь-яких доказів повернення коштів суду не надав, суд приходить до висновку, що вимоги позову в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованості у сумі 13440 грн., яка складається з наступного: 6000 грн. заборгованість по кредиту; 7440 грн. заборгованість по процентам, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідачки комісії за обслуговування у розмірі 1080 грн, суд зазначає наступне.

Пунктом 9 Договору передбачено комісію за обслуговування кредитної заборгованості - 540 грн у кожному з 2 чергових періодів, наступним за першим черговим періодом.

Відповідно до ч. ч. 1 ст.11 Закону України «Про споживче кредитування», після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Отже, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

ТОВ «Споживчий центр» фактично встановлено сплату комісії, не зазначивши за які саме послуги ця комісія сплачується позичальником. Жодних доказів вчинення будь-яких дій, за які позикодавцем нараховувалася комісія, позивачем не надано.

Отже, умови договору про нарахування позивачем комісії за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемними, а відтак, у задоволенні вимог позивача щодо стягнення з відповідача комісії за обслуговування кредитної заборгованості належить відмовити.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача неустойки у розмірі 3000 грн, суд зазначає наступне.

Умовами заявки та підтвердження укладення кредитного договору №22.02.2025-100002501 від 22.02.2025 передбачено сплату неустойки: 90 грн за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов`язання.

Поряд із цим, відповідно до п. 18 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

А відтак, у задоволенні вимог позивача щодо стягнення з відповідача неустойки за невиконання зобов`язань належить відмовити.

Згідно з платіжною інструкцією при пред`явленні позову до суду позивачем були понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422,40 грн. (із застосуванням пониженої ставки судового збору за подання позовної заяви в електронній формі).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат між сторонами суд виходить із положень ч.1 ст.141 ЦПК України, де зазначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позивачем заявлено позовні вимоги на суму 17520 грн., з яких задоволено вимоги на суму 13440 грн., тому з відповідача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору у сумі 1858,28 грн., пропорційно до задоволеної частини позовних вимог.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст.12,13,76-82,89,141,223,263,265,280-282 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором №22.02.2025-100002501 від 22.02.2025 у розмірі 13440 грн, яка складається з наступного: 6000 грн. заборгованість по кредиту; 7440 грн. заборгованість по процентам.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» витрати по сплаті судового збору у розмірі 1858,28 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення скороченого (вступної та резолютивної частини) рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», код ЄДРПОУ 37356833, місцезнаходження: 01032, м.Київ, вул.Саксаганського,133А;

відповідач ОСОБА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_1 .

Повне судове рішення складено і підписано 30 липня 2026 року .

Суддя Оладенко О.С.