Рішення № 138604424, 24.07.2026, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 755/21748/25 2/335/2262/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2026 року м.Запоріжжя Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя у складі: головуючого судді Воробйова А.В., за участю секретаря судового засідання Колесник Д.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжя в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КОШЕЛЬОК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

До Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя за підсудністю надійшла цивільна справа за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КОШЕЛЬОК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 04.10.2021 року між ТОВ «КОШЕЛЬОК» та ОСОБА_1 укладено договір № 3457704516-482569 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, на умовах строковості, зворотності, платності, за яким відповідачка зобов`язалась повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов та правил, зазначених у договорі.

Відповідно до умов кредитного договору, ТОВ «КОШЕЛЬОК» взяло на себе зобов`язання надати ОСОБА_1 кредит для задоволення особистих потреб на наступних умовах: - сума кредиту, становить 6 750,00 грн. ( п. 1.1. договору, р. 3., паспорту кредиту); початковий строк кредитування, становить 10 днів, ( п. 2.1. договору, р. 3., р. 4 паспорту кредиту, п. 1. графіку розрахунків); дисконтна відсоткова ставка, становить 1,65% на добу за початковий строк кредитування (лояльний період) визначений п. 3.6. п. 3.7. п. 3.7. договору (р. 4. паспорту кредиту, п. 1. п. 2. графіку розрахунків); базова процентна ставка, становить 2.2% на добу за продовжений строк користування кредитом, визначений п. 3.5., п. 3.6., п. 3.7., п. 3.8. договору (р. 4. паспорту кредиту, п. 4. графіку розрахунків).

Кредитодавець, виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, надавши відповідачу кредит відповідно до умов укладеного кредитного договору та перерахував грошові кошти на банківську картку № НОМЕР_1 , яку ОСОБА_1 вказав в особистому кабінеті як банківська картка на яку кредитодавець повинен перерахувати кошти згідно договору № 3457704516-482569 від 04.10.2021 року.

Відповідач ОСОБА_1 підтвердив виникнення своїх зобов`язань, відповідно до умов укладеного кредитного договору шляхом прийняття виконання зобов`язання кредитодавця, а саме отримавши кредитні кошти відповідач не скористався своїм правом протягом 14 календарних днів з дня укладення кредитного договору відмовитися від договору без пояснення причин, у тому числі у разі отримання ним грошових коштів (розділ 7 Паспорту кредиту).

Пунктом 3.6. кредитного договору, за яким позичальник був попередньо ознайомлений та погодився, встановлено, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення початкового періоду користування кредитом є відкладальною обставино, в розумінні ст.212 ЦК України, що має наслідком подовження строку користування кредитом на умовах визначених п.3.7 та п.3.8.

Згідно п. 3.6. та п. 3.7. кредитного договору, строк користування кредитними коштами було продовжено на 90 днів, тобто з 14.10.2021 року до 11.01.2022 року, за ставкою 2,2% на добу.

У зв`язку з порушеннями зобов`язань за кредитним договором, заборгованість відповідача станом на дату подання позову до суду становить 21 228,75 грн., з яких: 6 750,00 грн. - заборгованість за сумою кредиту; 14 478,75 грн.- заборгованість за відсотками за користування позикою.

На підставі викладеного, представник позивача просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь ТОВ «КОШЕЛЬОК» заборгованість за кредитним договором в розмірі 21 228,75 грн., судовий збір у розмірі 2 422,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн.

Ухвалою суду від 30.03.2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін та сторонам надано строк для подання заяв по суті справи.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, в позовній заяві зазначив про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечував.

Відповідач в судове засідання не з`явився, представник відповідача надала відзив на позовну заяву, в якому зазначила, щоматеріалах справи відсутні належні, достатні докази, які підтверджують, що кредитні кошти було переказано на рахунок саме ОСОБА_1 . В порушення норм ст.207 ЦК України в наданому суду кредитному договорі відсутній підпис позивача як позичальника, а тому договір є нікчемним. Матеріали справи не містять належних доказів, підтверджуючих виконання первісними кредиторами умов договору, щодо здійснення безготівкового переказу грошової суми на банківський рахунок позичальника шляхом використання вказаних позичальником реквізитів електронного платіжного засобу. Крім того, матеріали справи не містять даних, підтверджуючих належність електронного платіжного засобу, реквізити якого неповно зазначені у тексті Договору, саме відповідачеві. Відтак, неможливо ідентифікувати належність електронного платіжного засобу відповідачу, оскільки повної інформації щодо номеру банківської картки або ж номеру банківського рахунку відповідача матеріали справи не містять. Позивачем на обґрунтування позовних вимог до матеріалів справи не надано виписки по рахунку, інших первинних документів, які б свідчили про виникнення у відповідача за кредитним договором заборгованості. У матеріалах справи відсутній розрахунок заборгованості, який дозволив би перевірити правильність нарахування відсотків, а також, зробити висновок, що заборгованість виникла саме внаслідок порушення відповідачем умов кредитного договору, та неможливо встановити, які саме умови спірного договору порушені відповідачем. Розрахунок заборгованості за кредитним договором, який не відповідає вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, а отже не є належним доказом, який би підтверджував розмір заборгованості за кредитним договором. До того ж, наданий позивачем розрахунок заборгованості за кредитними договорами складений самим кредитором, і не містить жодного підтвердження реальності господарської операції. Розрахунки заборгованості, на які посилається позивач, не є первинними документами, які підтверджують отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані позивачем в позовній заяві, а отже не є належними доказами існування боргу. Наявність роздрукованого розрахунку заборгованості за договором є неналежним та недостатнім доказом для задоволення позовних вимог, оскільки сам розрахунок, умови кредитування тощо, є внутрішніми документами установи та не містять відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи видавалися кредитні кошти, на який строк, правильність нарахування відсотків позивачем. Також сума заборгованості по відсотках у розмірі 14 478,75 гривень, нарахована з порушенням вимог Закону, оскільки, відповідно до ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право стягнути заборгованість по нарахованим та несплаченим процентах за користування кредитними коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування. Відтак, у межах строку кредитування до 14.10.2021 року відповідач мав, зокрема, повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти за користування кредитними коштами. Тобто, сторони погодили порядок і строки повернення кредиту, загальну вартість кредиту. Доказів того, що в подальшому сторонами пролонговано вказаний договір матеріали справи не містять Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Крім того, відповідач є особою із інвалідністю, багато хворіє, що значно погіршує його матеріальний стан, у зв`язку із постійними витратами на ліки, тому сума коштів у розмірі 10 000 гривень буде для нього надмірним тягарем. При цьому беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, ціну позову, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду документів, їх значення для вирішення спору, приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 6 статті 19 ЦПК України, та розгляд справи в спрощеному провадженні відповідно до вимог ч. 4 статті 19 ЦПК України вважає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 10 000 гривень є неспівмірним зі складністю справи, ціною позову, наданим адвокатом обсягом послуг, не відповідає критерію розумності та їх стягнення у повному обсязі становить надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу таких витрат. На підставі викладеного, представник відповідача просить відмовити у задоволені позовних вимог ТОВ «КОШЕЛЬОК» та зменшити розмір витрат на професійну правничу (правову) допомогу до розміру 2 000 гривень.

Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України.

Вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Як закріплено у ч. 4 ст. 10 ЦПК України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка є невід`ємною частиною національного законодавства держави Україна, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. Принцип справедливості судового розгляду в окремих рішеннях Європейського Суду з прав людини трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право у порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У свою чергу, критерії належності, допустимості, достовірності та достатності доказі регламентовані статтями 77-80 ЦПК України.

Згідно частин 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно з положеннями ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

За змістом ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, з-поміж іншого, договори та інші правочини.

Судом встановлено, що 04.10.2021 між ТОВ «Кошельок» та відповідачем ОСОБА_1 укладено 3457704516-482569 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту у формі електронного документа з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Так, відповідач за допомогою мережі Інтернет, перейшов на офіційний сайт товариства, пройшов належну перевірку (верифікацію), ознайомився з Правилами надання коштів у позику та паспортом споживчого кредиту, які є невід`ємною частиною кредитного договору, та підписав кредитний договір 04.10.2021 шляхом введення одноразового ідентифікатора -1468-, який було надіслано на її номер телефону НОМЕР_2 . Про вказане свідчить візуальна форма послідовності дій клієнта в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства.

Відповідно до п.1.1. договору кредитодавець зобов`язується надати позичальнику кредит в сумі 6 750,00 грн на засадах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, визначених цим договором.

Згідно з п. 1.2. договору тип кредиту - споживчий кредит.

Пунктом 2.1. договору передбачено, що кредит надається строком на 10 днів (далі - Лояльний період), початком якого є дата підписання договору, а закінченням є дата зарахування на поточний рахунок кредитодавця. Сторони погодили, що встановлений у п. 2.1. Договору строк Лояльного періоду може бути продовжено позичальником шляхом оплати ним протягом Лояльного періоду всіх процентів, Фактично нарахованих за користування кредитом (п. 2.2. договору).

Проценти за користування кредитом: 1221 грн, які нараховуються за ставкою 1,65 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом (п. 1.3.2. договору).

Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 2,20 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом (п. 1.3.3. договору).

Дисконтна процентна ставка за користування кредитом становить 0,01 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом на строк Лояльного періоду (п. 1.3.3.1. договору).

Тип процентної ставки за цим договором: фіксована. Особливості нарахування процентів визначені п.п. 3.4., 3.5., 3.6. цього договору (п. 1.4. договору).

За п. 3.4. договору відповідно до вимог ч. 4 ст. 11 Закону Украйни «Про захист прав споживачів» сукупна вартість кредиту для позичальника (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової (процентної) ставки за кредитом та вартості всіх послуг, пов`язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням цього договору за умови дотримання позичальником графіку розрахунків, що є додатком цього договору, становить 7971 грн, або 118 % від суми отриманого кредиту та включає в себе проценти за користування кредитом 1221 грн, або 18 % від суми кредиту.

Згідно з п. 3.5. сторони погоджуються, що у випадку користування кредитом з боку позичальника більше за визначений лояльним періодом, встановлений п. 2.1. договору або додатковими угодами між сторонами, зобов`язання позичальника за цим договором продовжуються на весь період користування кредитом, при цьому у випадку, якщо встановлена п.3.4 цього договору процентна ставка менша ніж 2 (два) відсотки від суми кредиту за кожен день користування кредитом, то правила нарахування процентів за процентною ставкою визначеною п.3.4 договору скасовуються з моменту початку їх застосування і до взаємовідносин між сторонами застосовуються правила нарахування процентів за понадстрокове користування кредитом, а саме 2.2% (два цілих два десятка процента) за кожен день користування кредитом, починаючи з дати укладення договору і до дня повного повернення кредиту. Таким чином, зобов`язання позичальника по сплаті процентів за користування кредитом в розмірі 1,85 розповсюджуються на весь період користування кредитом з моменту укладення цього договору, при умові врахування в таких зобов`язаннях суми процентів, які були фактично сплачені позичальником до моменту завершення строку, встановленого п.2.1. договору.

У п.п. 3.6, 3.7 сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення лояльного періоду користування кредитом є відкладальною обставиною, в розумінні ст. 212 ЦК, що має наслідком подовження строку користування кредитом на наступних умовах: зобов`язання щодо повернення основної суми переносяться на наступний день після закінчення лояльного періоду, але не більше ніж на 90 днів після закінчення лояльного періоду.

Згідно з п. 3.9 договору з наступного дня після закінчення Лояльного періоду у відповідності до положень ч. 2 ст. 625 ЦК України позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3 проценти річних від простроченої суми.

Позивач виконав домовленості за договором перерахувавши грошові кошти на банківську картку № НОМЕР_3 , яку ОСОБА_1 вказав в особистому кабінеті, як банківську картку на яку кредитодавець повинен перерахувати кошти згідно договору № 3457704516-482569 від 04.10.2021 року, що підтверджується повідомленням TASLink про успішне зарахування на карту клієнта 04.10.2021 року о 00:22:13 коштів в сумі 6 750,00 грн. на карту номер НОМЕР_3 , order ID транзакції 1ab83ba8-a7d0-4e8e-ae92-615a1f02c245, опис замовлення - видача кредитних коштів, договір займа № НОМЕР_4 .

Зобов`язання виникають з підстав, передбачених ст. 11 ЦК України, зокрема із договорів.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст.530 ЦК України).

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст.1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

При цьому, в ч.1 ст.207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон України)

Згідно із п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п.12 ч.1 ст.3 Закону України).

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч.4 ст.11 Закону України).

Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом ч. 8 ст. 11 Закону України у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Інформаційна система суб`єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону України, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Зокрема, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище наведеного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладення в електронному вигляді через інформаційно-телекомунікаційну систему позичальника можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, суд вважає, що сторони договору узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, розмір процентів за користування кредитними коштами, що свідчить про наявність волі відповідача на укладення такого електронного договору шляхом його підписання за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Разом із тим, відповідачем обов`язки по своєчасному поверненню передбачених кредитним договором платежів виконувались неналежним чином.

Відповідач доказів погашення вказаної заборгованості, а також доказів, які підтверджують повернення позичальником кредиту у розмірі та строки, передбачені кредитним договором, не надав. Відповідачем укладений кредитний договір не оспорюваний ні в цілому, ні в будь-якій окремій його частині.

За таких обставин вимоги в цій частині позову є обґрунтованими, підлягають задоволенню та з відповідача на користь позивача слід стягнути заборгованість за тілом кредиту в розмірі 6 750,00 грн.

Щодо нарахованих відсотків за користування кредитом суд зазначає наступне.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Відповідачем не виконано зобов`язань, визначених Договором, порушено умови щодо погашення кредиту та нарахованих відсотків за його користування.

Відповідно до частини другої статті 1048 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до статей 1049, 1054 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути кредитору надані грошові кошти (кредит) та сплатити проценти у строки та на умовах, встановлених договором.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов`язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, у якій припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Як наслідок, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, оскільки в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 цього Кодексу, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Велика Палата розмежувала поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання».

Надаючи правову оцінку вказаним поняттям у частині нарахування штрафних санкцій за кредитним договором, Верховний Суд зазначив, що строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього. Відрізняються терміни в тому випадку, коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання. Указаний висновок міститься у п. 35 Постанови.

Окрім того, в п. 54 постанови Верховний Суд вказує, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року (справа № 910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від вказаного правового висновку. Одночасно Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (частина перша статті 599 ЦК України).

Відповідно до умов п. 1.3.1 Договору кредитодавець і позичальник виконують свої обов`язки на умовах та у строки, визначені в цьому договорі, зокрема, позичальник здійснить повне погашення заборгованості в термін, визначений в п. 2.1 договору. Позичальник розуміє та погоджується, що наведені в цьому пункті показники не підлягають оновленню у випадках продовження позичальнику строку кредитування, часткового дострокового погашення заборгованості чи прострочення виконання ним зобов`язань.

Відповідно до умов п.п. 1.3.3.1 дисконтна процентна ставка за користування кредитом становить 0,01 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом на строк Лояльного періоду.

Тип процентної ставки за цим договором: фіксована. Особливості нарахування процентів визначені п.п. 3.4, 3.5, 3.6. ( п. 1.4 Договору).

Відповідно до п. 2.1 договору кредит надається строком на 10 днів, початком якого є дата підписання договору, а закінченням є дата зарахування на поточний рахунок кредитодавця.

Пунктом 3.6 договору сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення Лояльного періоду користування кредитом є відкладальною обставиною, в розумінні ст. 212 ЦК України, що має наслідком продовження строку кредитування Кредитом на наступних умовах: зобов`язання, щодо повернення основної суми переноситься на наступний день після закінчення Лояльного періоду, але не більше ніж на 90 днів після закінчення такого періоду (п. 3.7 Договору).

З наступного дня після закінчення Лояльного періоду позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 803 процента річних, що становить 2.2 проценти в день від суми кредиту за кожен день користування ним. ( п. 3.8 Договору).

Відповідно до статті 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Як встановлено з матеріалів справи, строк кредитування за договором про споживчий кредит був погоджений сторонами та становив 10 днів.

Після того сторони не укладали договір про продовження строку дії договору і не погоджували строк кредитування.

Доказів того, що позичальник ініціював продовження строку користування кредитом та зміну дати повернення всієї суми кредиту матеріали справи не містять.

Нарахування та стягнення процентів за користування позикою та кредитом поза визначеним кредитним договором строком суперечить вимогам ЦК України та висновкам Верховного Суду.

Твердження позивача про погодження продовження строку кредитування на 90 днів, тобто з 14.10.2021 по 11.01.2022 за ставкою 2,2% на добу, суд відхиляє з огляду на таке.

Згідно з п. 3.6 договору сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення лояльного періоду користування кредитом є відкладальною обставиною, в розумінні ст. 212 ЦК України, що має наслідком подовження строку користування кредитом на наступних умовах: зобов`язання щодо повернення основної суми переносяться на наступний день після закінчення лояльного періоду, але не більше ніж на 90 днів після закінчення лояльного періоду; з наступного дня після закінчення лояльного періоду позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 803 % річних, що становить 2,2 % в день від суми кредиту за кожен день користування ним.

Як вбачається з матеріалів справи, станом на 13 жовтня 2021 року відповідач свої зобов`язання перед кредитором щодо повернення кредиту не виконав.

Отже, заявляючи вимоги про стягнення з відповідача відсотків, нарахованих за межами 10 днів кредитування, що визначено договором, позивач посилався на факт продовження строку користування кредитними коштами.

При цьому позивач не звернув уваги, що неповернення кредиту у визначений договором строк, в даному випадку після спливу 10 днів кредитування, свідчить не про продовження строку договору, як це зазначено в п. 3.6 договору, а про неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань.

Як наслідок, п. 3.8 договору визначено відповідну процентну ставку 2,20 % в день від фактичного залишку користування кредитом у межах нового строку кредиту, якщо після закінчення лояльного періоду позичальник продовжує користуватися кредитними коштами.

Крім того, згідно з п. 3.9 договору з наступного дня після закінчення лояльного періоду у відповідності до положень ч. 2 ст. 625 ЦК України позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3 % річних від простроченої суми.

Зі змісту вказаних положень договору вбачається, що зазначені проценти договір пов`язує з неповерненням у встановлений договором строк кредитних коштів, а відтак по суті це є санкцією для позичальника.

Нарахування та стягнення процентів за користування позикою та кредитом поза визначеним кредитним договором строком суперечить вимогам ЦК України та висновкам Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 27 липня 2021 року за № 910/18943/20 зроблено висновок, що оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч. 1 ст. 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Враховуючи споживчий характер правовідносин, суд виходить з того, що за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з фінансовою установою фактично не є рівними.

За таких обставин суд доходить висновку про відсутність підстав до стягнення на користь позивача відсотків, нарахованих за межами строку кредитування, що визначений в п. 2.1 договору, оскільки підставою до їх нарахування фактично є неналежне виконання позичальником умов договору, а саме, неповернення кредитних коштів у встановлений п. 2.1 договору строк, що має наслідком відповідальність, визначену ст. 625 ЦК України, а не право нараховувати відсотки на підставі ст. 1048 ЦК України.

Відтак, зазначений позивачем у позові розрахунок заборгованості не може вважатися належним доказом на підтвердження наявності заборгованості по відсоткам за договором споживчого кредиту в сумі 14 478,75 грн.

Оскільки відповідно до умов договору кредит був наданий позивачу у розмірі 6 750,00 грн на 10 днів за процентною ставкою 0,01% від суми кредиту, то за зазначений строк кредитування відповідач має сплатити позивачу 6,75 грн за таким розрахунком: 6750,00 грн х 0,01% х 10 днів.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, позивачем був сплачений судовий збір у сумі 2 422,40 грн. З урахуванням часткового задоволення позову(31,83%) з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір у розмірі 771,01 грн.

Позивачем заявлені до відшкодування витрати на правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн.

Представник відповідача зазначила, що розмір витрат на правову допомогу є значно завищеним та не відповідає критеріям реальності наданих адвокатських послуг та розумності їх вартості.

Статтею 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт(наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

Частиною 8 ст. 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Отже, аналізуючи норми ЦПК України щодо визначення розміру судових витрат та їх розподілу між сторонами можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічні висновки містяться у додатковій постанові Верховного Суду від 24.01.2019 року по справі № 910/15944/17.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 23.01.2014 у справі «East/WestAllianceLimited» проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (пункт 269).

Пунктом 12 частини третьої статті 2 ЦПК України передбачено, що однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі №826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».

Отже, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

У постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по-новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

У додатковій постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі №206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

Крім того, згідно з пунктом пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

У постановах Верховного Суду від 18.03.2021 у справі № 910/15621/19 та від 28.04.2021 у справі № 910/12591/18 вказано, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, визначеними частинами третьою п`ятою, дев`ятою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами третьою п`ятою, дев`ятою статті 141 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні здійснених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

12.02.2025 між Адвокатським бюро «Герман Гурський та партнери» та ТОВ «Кошельок» укладено договір про надання правової допомоги. Відповідно до умов договору Клієнт доручає, а Адвокатське бюро бере на себе зобов`язання надавати необхідну Клієнту правничу (правову) допомогу, зокрема, але не виключно представляти та захищати інтереси Клієнта в місцевих та апеляційних (цивільних, господарських, адміністративних) судах, у справах позовного, окремого та наказного провадження, тощо (п. 1.1 Договору).

У Додатку до вищевказаного договору вказано, що Замовник доручає Виконавцю стягнути з боржника ОСОБА_1 в судовому порядку суму боргу за кредитним договором 3457704516-482569 від 04.10.2021, а також суму будь-яких витрат, що будуть понесені Замовником та/або Виконавцем і які є необхідними з метою стягнення Суми боргу з Боржника в примусовому порядку, для чого Виконавець зобов`язується надати Замовнику наступну правову (правничу) допомогу: 1. Оформлення документів щодо надання правничої (правової) допомоги (додаток до договору про надання правової допомоги) 30 хвилин 1000 грн.; 2. Збір та аналіз доказів, формування правової позиції, визначення підсудності справи та платіжних реквізитів для сплати судового збору 1 година 2 000 грн.; 3. Складання позовної заяви 2 години 4 000 грн.; 4. Формування додатків (доказів) до позовної заяви 1 година 2 000 грн.; 5. Відправка позову стороні, до суду, формування матеріалів адвокатського досьє по справі 30 хвилин 1 000 грн. Всього: 10 000 грн. Розмір гонорару (винагороди) Виконавця підлягає сплаті Замовником Виконавцю не пізніше 10 (десяти) банківських днів від дати винесення судом рішення, але не раніше повідомлення адвокатом про даний факт.

Суд, не оцінюючи рівня кваліфікації адвоката, з огляду на визначені сторонами тарифи визначає, що об`єктивна тривалість та складність роботи по складенню подібної типової позовної заяви про стягнення кредитної заборгованості за одним договором, виходячи з погоджених сторонами тарифів, а також виходячи з ціни позову та значення справи для сторін, має складати 3 000 грн. При цьому ця ціна, з огляду на невисоку складність справи та невеликий обсяг документів, має включати і оформлення документів щодо надання правничої (правової) допомоги, і збір та аналіз доказів, формування правової позиції, визначення підсудності справи та платіжних реквізитів для сплати судового збору, і формування додатків (доказів) до позовної заяви, і відправку позову стороні, до суду, формування матеріалів адвокатського досьє.

Ураховуючи дотримання принципів обґрунтованості, пропорційності (співмірності) витрат на оплату послуг адвоката, предмет спору, складність справи, значення справи для сторін, встановлений обсяг наданих адвокатським об`єднанням послуг та виконаних робіт, в порядку ч. 3 ст. 141 ЦПК України вартість правової допомоги позивачу у цій справі оцінюється судом в загальному розмірі 3 000 грн.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, з врахуванням часткового задоволення позову (на 31,83%) з відповідача на користь позивача слід стягнути витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 954,90 грн. (3 000 грн х 31.83%)

На підставі наведеного та керуючись ст.ст.11,509,526,611,625,1048-1050,1054 ЦК України, ст.ст.12, 13, 81, 141, 258-259, 263-265 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КОШЕЛЬОК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КОШЕЛЬОК» заборгованість за договором № 3457704516-482569 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту від 04.10.2021 року у розмірі 6 756 гривень 75 копійок, з яких 6 750 гривень 00 копійок - заборгованість за тілом кредиту, 6 гривень 75 копійок - заборгованість за відсотками за користування позикою.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КОШЕЛЬОК» судовий збір у розмірі 771 гривню 01 копійку та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 954 гривні 90 копійок.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 24 липня 2026 року.

Інформація про учасників справи відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 Цивільного процесуального кодексу України:

Позивач: ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КОШЕЛЬОК», код ЄДРПОУ 40842831, адреса: 08135, Київська область, Києво-Святошинський район, с. Чайки, вул. Антонова, 8А;

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя А.В.Воробйов