Рішення № 138603828, 28.07.2026, Тарутинський районний суд Одеської області

Тарутинський районний суд Одеської області

Справа № 514/1834/25

Провадження по справі № 2/514/129/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2026 року с-ще Бессарабське

Тарутинський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Кравченко П.А.,

за участю секретаря судового засідання Аронєт Л.С.

розглянувши в порядку ч. 2 ст. 247 ЦПК України у відкритому судовому засіданні в залі суду с-ще Бессарабське в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача ТОВ «Українські фінансові операції» Дідух Є.О. через систему «Електронний суд» звернувся 09.12.2025 до суду з указаним позовом та просив стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь ТОВ «Українські фінансові операції» заборгованість у загальному розмірі 20000,00 грн, понесені позивачем судові витрати та в порядку ч.ч. 10, 11 ст. 265 ЦПК України, при примусовому виконанні рішення, нараховувати інфляційні втрати та 3% річних.

В обґрунтування пред`явлених вимог вказав, що 24.11.2023 між товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» (далі по тексту ТОВ «Лінеура Україна») та ОСОБА_1 укладено договір № 4381860 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, за яким товариство надає грошові кошти в гривнях на умовах строковості, зворотності, а відповідач зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором. За умовами договору відповідачеві перераховано кредитні кошти на його картковий рахунок НОМЕР_1 , емітовану АТ «ТАСКОМБАНК», у розмірі 2000,00 грн, строком на 360 днів, з 12.02.2024 по 06.02.2025 року. Періодичність платежів зі сплати відсотків кожні 30 днів. На пільговий строк 20 днів з позичальником погоджено умови пільгового кредитування (пониженої відсоткової ставки) на умовах 2,5% у день. Проте, відповідачем не виконано зазначених умов договору, а тому товариством застосовано стандартну відсоткову ставку в розмірі 2,5% в день. Товариство перерахувало відповідачу кредитні кошти, чим зі свого боку умови договору виконало. Оскільки відповідач оплату на погашення заборгованості за договором не здійснював, ТОВ «Лінеура Україна» у період із 12.02.2024 по 23.09.2024 нараховані відсотки за користування кредитними коштами у розмірі 11250,00 грн. Між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Українські фінансові операції» 23.09.2024 укладено договір факторингу № 23/09/2024, за яким ТОВ «Лінеура Україна» передав в розпорядження ТОВ «Українські фінансові операції» право грошової вимоги за договорами. Таким чином, позивач набув права грошової вимоги до відповідача за договором від 12.02.2024 № 4381860, строк виконання якого не сплинув, а тому позивачем здійснено нарахування процентів за користування кредитом за період із 12.02.2024 по 23.09.2024, у зв`язку з чим, за даним договором у ОСОБА_1 утворилася заборгованість у загальному розмірі 20000,00 грн, із яких: 2000,00 грн заборгованість за кредитом, 11250,00 грн заборгованість за відсотками, нарахованими первісним кредитором, 6750,00 грн. заборгованість за відсотками, нарахованими позивачем за 135 календарних днів. Оскільки відповідач не здійснює платежів для погашення існуючої заборгованості, продовжує ухилятися від виконання своїх зобов`язань, чим порушує законні права та інтереси ТОВ «Українські фінансові операції», позивач звернувся до суду з даним позовом. Крім того просить в порядку частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання цього рішення, нараховувати інфляційні втрати і 3% річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України за формулою: Розрахунок інфляційних втрат: І = ((si * s): 100) s, де І - сума інфляційних втрат; si - індекс інфляції за певний період; s сума заборгованості; 100 - переведення відсотків, Розрахунок 3 % річних: С* 3: 100: 365 * Дн., де С сума основного боргу; 3 3% річних; 100 - переведення відсотків; 365 кількість днів у році; Дн. кількість днів прострочення, починаючи з дати набрання рішення суду законної сили до моменту виконання рішення в частині задоволеної суми заборгованості і стягнути отриману суму інфляційних втрат і 3 % річних з ОСОБА_1 (дата народження - ІНФОРМАЦІЯ_1 ), на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ». Роз`яснити органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, що у разі часткової сплати основного боргу, інфляційні втрати і 3% річних нараховуються на залишок заборгованості, що залишився, при цьому день часткової оплати не включається до періоду часу, за який може здійснюватися таке нарахування.

Ухвалою судді Тарутинського районного суду Одеської області від 17 грудня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

В судове засідання представник позивача не з`явився. В позовній заяві зазначив, що підтримує позовні вимоги позивача та просить розглянути справу за відсутністю представника позивача. Не заперечує щодо розгляду справи у заочному порядку.

Відповідач у судові засідання не з`явився, про час і місце розгляду справи був належним чином повідомлений, причин неявки суду не повідомив.

При викладених обставинах суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності відповідача, який сповіщений про розгляд справи належним чином, від якого не надійшло повідомлення про причини неявки, ухваливши заочне рішення у справі, зі згодою представника позивача, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України, так як надані матеріали є повними і достатніми для розгляду справи у відсутності відповідача.

Оскільки сторони в судове засідання не з`явились, то відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що 24.11.2023 між товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» (далі по тексту ТОВ «Лінеура Україна») та ОСОБА_1 укладено договір № 4381860 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, за яким товариство надає грошові кошти в гривнях на умовах строковості, зворотності, а відповідач зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором. За умовами договору відповідачеві перераховано кредитні кошти на його картковий рахунок НОМЕР_1 , емітовану АТ «ТАСКОМБАНК», у розмірі 2000,00 грн, строком на 360 днів, з 12.02.2024 по 06.02.2025 року. Періодичність платежів зі сплати відсотків кожні 30 днів. На пільговий строк 20 днів з позичальником погоджено умови пільгового кредитування (пониженої відсоткової ставки) на умовах 2,5% у день. Проте, відповідачем не виконано зазначених умов договору, а тому товариством застосовано стандартну відсоткову ставку в розмірі 2,5% в день. Товариство перерахувало відповідачу кредитні кошти, чим зі свого боку умови договору виконало. Оскільки відповідач оплату на погашення заборгованості за договором не здійснював, ТОВ «Лінеура Україна» у період із 12.02.2024 по 23.09.2024 нараховані відсотки за користування кредитними коштами у розмірі 11250,00 грн. Між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Українські фінансові операції» 23.09.2024 укладено договір факторингу № 23/09/2024, за яким ТОВ «Лінеура Україна» передав в розпорядження ТОВ «Українські фінансові операції» право грошової вимоги за договорами. Таким чином, позивач набув права грошової вимоги до відповідача за договором від 12.02.2024 № 4381860, строк виконання якого не сплинув, а тому позивачем здійснено нарахування процентів за користування кредитом за період із 12.02.2024 по 23.09.2024, у зв`язку з чим, за даним договором у ОСОБА_1 утворилася заборгованість у загальному розмірі 20000,00 грн, із яких: 2000,00 грн заборгованість за кредитом, 11250,00 грн заборгованість за відсотками, нарахованими первісним кредитором, 6750,00 грн. заборгованість за відсотками, нарахованими позивачем за 135 календарних днів.

У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Викладене відповідає практиці ВС (постанова по справі №524/5556/19). До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449 св 19); від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203 св 20).

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Положеннями статей 1077, 1078 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Відповідно до ст. 1081 ЦК України, клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Враховуючи, що відповідач взяті на себе зобов`язання за кредитним договором не виконує внаслідок чого утворилась заборгованість.

Суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині тіла кредиту обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Щодо вимог представника позивача стосовно стягнення заборгованості за відсотками за невиконання кредитного договору № 4381860 від 12.02.2024 року суд зазначає.

Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором. Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у ч. 3 ст.509, ч. 1,2 ст.627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукала у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Необхідно зазначити, що з огляду на ч. 4 ст. 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09.04.1985 № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09.04.1985 № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17.05.1973 № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11.05.2005 (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23.04.2008 про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11.05.2005 розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 № 15-рп/2011у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У Рішенні від 11.07.2013 № 7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

З наданого позивачем розрахунку вбачається, що заборгованість по тілу кредиту за кредитним договором № 4381860 від 12.02.2024 року становить 2000 грн., натомість відсотки за користування даними грошовими коштами становлять 11250 грн. 00 коп., тому з огляду на вищевикладене та з метою забезпечення відповідності заявленого позивачем до стягнення розмір заборгованості засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд вважає за необхідне розмір процентів за користування кредитом зменшити з 11250 грн. 00 коп. до 2000 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача неустойки, суд зазначає наступне.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану» від 15.03.2022 року № 2120-IX, серед іншого, внесено зміни до розділу Прикінцеві та перехідні положення ЦК та доповнено його пунктом 18 наступного змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем)».

Здійснюючи тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК, Верховний Суд в постанові від 12.06.2024 року у справі № 910/10901/23 виснував, в період існування особливих правових наслідків - протягом дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування, до позичальника застосовуються особливі наслідки - звільнення від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від сплати неустойки (штрафу, пені) за прострочення повернення коштів. Аналогічна позиція Верховного Суду викладена в постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 706/68/23.

Отже, на період дії воєнного стану позичальники звільняються від сплати пені.

З врахуванням викладеного, суд вважає, що ОСОБА_1 було неправомірно нараховано неустойку у розмірі 1000 грн. за кредитним договором № 4381860 від 12.02.2024 року, а тому слід відмовити у задоволенні цієї позовної вимоги.

Щодо вимог позивача в порядку частин десятої, одинадцятої 265 ЦПК України органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання цього рішення, нараховувати інфляційні втрати і 3% річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України за формулою: Розрахунок інфляційних втрат: І = ((si * s): 100) s, де І - сума інфляційних втрат; si - індекс інфляції за певний період; s сума заборгованості; 100 - переведення відсотків, Розрахунок 3 % річних: С* 3: 100: 365 * Дн., де С сума основного боргу; 3 3% річних; 100 - переведення відсотків; 365 кількість днів у році; Дн. кількість днів прострочення, починаючи з дати набрання рішення суду законної сили до моменту виконання рішення в частині задоволеної суми заборгованості і стягнути отриману суму інфляційних втрат і 3 % річних з ОСОБА_1 (дата народження - ІНФОРМАЦІЯ_1 ), на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ». Роз`яснити органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, що у разі часткової сплати основного боргу, інфляційні втрати і 3% річних нараховуються на залишок заборгованості, що залишився, при цьому день часткової оплати не включається до періоду часу, за який може здійснюватися таке нарахування, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. ч. 10, 11 ст. 265 ЦПК України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), який здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VII цього Кодексу.

Тобто, при прийнятті рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, суд може вирішити питання нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення. Однак, це є правом суду, а не обов`язком, та має вирішуватись з урахуванням обставин конкретної справи.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до ЗУ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15 березня 2022 року, а також п. 18 Перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Кредитні відносини між сторонами у справі виникли 12.02.2024, тобто у період дії в Україні воєнного стану, який діє і на даний час а тому не вбачає підстав для застосування ч.10,11 ст.265 ЦПК України.

Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку ТОВ " УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ" не повернуті, позивачем доведено належними та допустимими доказами факт наявності заборгованості відповідача за кредитним договором, тому суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги ТОВ " УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ" підлягають частковому задоволенню у розмірі заборгованості 4000 грн., які складаються з : 2000 грн. тіло кредиту, 2000 заборгованість за відсотками.

Щодо розподілу судового збору.

Відповідно до ч. 1, п. п. 1 - 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням ч. 1 ст. 141 ЦПК України, слід стягнути на користь позивача з відповідача 484 грн. 48 коп. (4000 х 2 422, 40 /20000) сплаченого судового збору, тобто пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Щодо витрат на правничу допомогу, суд зазначає, що право на професійну правничу допомогу гарантовано ст. 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16.11.2000 № 13-рп/2000, від 30.09.2009 № 23-рп/2009.

У рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат повинен бути співмірним зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами (послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг), обсягом наданих послуг та виконаних робіт, ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

В обґрунтування витрат на правову допомогу стороною позивача було подано договір про надання юридичних послуг від 01.08.2024 № 01/08/2024-А, укладений між ТОВ «Українські фінансові операції» та адвокатом Дідухом Є.О., свідоцтво Дідуха Є.О. про право зайняття адвокатською діяльністю серії КС № 5972/10, довіреність від 01.08.2024, якою ТОВ «Українські фінансові операції» уповноважило адвоката Дідуха Є.О. представляти інтереси товариства в судах, детальний опис робіт (наданих послуг) від 25.11.2025 № 4381860, де зазначено види виконаних адвокатом робіт, витрачений час та їх вартість, що загалом становить 10000,00 грн, акт №4381860 прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) згідно Договору №01/08/2024-А від 01.08.2024 року, детальний опис робіт №4381860 від 25.11.2025 р., заявка №4381860 на виконання доручення до Договору №01/08/2024-А від 01.08.2024 року.

Суд, розглянувши вказані докази, оцінивши розмір витрат на правничу допомогу з точки зору реальності, обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, враховуючи ціну позову, приходить до висновку, що заявлені до відшкодування витрат на правничу допомогу не є реальними та пропорційними сумі заявлених позовних вимог. Так, суд звертає увагу на те, що такі витрати, як підготовка декількох позицій у справі, письмова юридична консультація, консультативний висновок, адвокатські запити, інші заяви по суті справи (відповіді на відзив та інші), представництво інтересів клієнта в судових засіданнях, не підтверджені належними доказами. Справа розглянута в спрощеному провадженні з повідомленням сторін. Однак, сторони безпосередньої участі в судових засіданнях з розгляду вказаної справи не брали, позивачем, окрім позову з додатками, будь-яких інших документів не подано. Сам обсяг доказів у справі є незначним, а справа не вирізняється підвищеною складністю.

Із огляду на викладене, суд приходить до висновку, що обґрунтованою та реальною є сума витрат на правничу допомогу в розмірі 4000,00 грн, що відповідає реальним витратам на надання правничої допомоги в даній справі, є співмірним з ціною позову, не призведе до надмірного, невиправданого збагачення позивача та надмірного тягаря на відповідача.

Керуючись ст.ст. 4-5, 13, 19, 76-81, 89, 95, 133, 141, ч. 2 ст. 247, 258-259, 263-265, 280-284, 287, 354, 355 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» заборгованість загальною сумою 4000 (чотири тисячі) гривень 00 копійок, яка складається:

тіла кредиту у розмірі 2000 (дві тисячі ) грн. 00 коп.

заборгованості за процентами у розмірі 2000 (дві тисячі) грн. 00 коп.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» суму судового збору в розмірі 484 грн. 48 коп. та витрати понесені на професійну правничу допомогу в розмірі 4000,00 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення складено 28.07.2026 року

Суддя П.А. Кравченко