Ухвала суду № 138600343, 28.07.2026, Томаківський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 195/719/26

1-кп/195/88/26

У Х В А Л А

іменем України

28.07.2026 року с-ще Томаківка Дніпропетровської області

Томаківський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 ,

за участю прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченої ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт.Томаківка матеріали кримінальних проваджень, внесених до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42026042100000011 від 11.02.2026 стосовно обвинуваченої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с.Мирове Томаківського району Дніпропетровської області, громадянки України, з середньою спеціальною освітою, працюючої УСЗН Нікопольської РДА, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , раніше несудимої,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 197-1 КК України,

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Статтею 14 Конституції України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Земельного кодексу України встановлено, що категорії земель України мають особливий правовий режим.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Земельного кодексу України встановлено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:

а) землі сільськогосподарського призначення;

б) землі житлової та громадської забудови;

в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

г) землі оздоровчого призначення;

ґ) землі рекреаційного призначення;

д) землі історико-культурного призначення;

е) землі лісогосподарського призначення;

є) землі водного фонду;

ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення.

Відповідно до ч. 1 ст. 53 Земельного кодексу України встановлено, шо до земель історико-культурного призначення належать земельні ділянки, призначені для збереження та обслуговування пам`яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів), охоронюваних археологічних територій.

Відповідно до ч.2 ст. 54 Земельного кодексу України, навколо історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, об`єктів культурної всесвітньої спадщини, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб, які надані та використовуються для потреб охорони культурної спадщини, пам`яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів) встановлюються зони охорони пам`яток із забороною діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 54-1 Земельного кодексу України встановлено, що з метою охорони культурної спадщини на використання земель у межах території пам`ятки культурної спадщини, історико-культурного заповідника, історико-культурної заповідної території, охоронюваної археологічної території, музею просто неба, меморіального музею-садиби, зон охорони, буферної зони, історичного ареалу населеного місця, території об`єкта культурної всесвітньої спадщини встановлюються обмеження відповідно до Закону України "Про охорону культурної спадщини".

Обмеження у використанні земель у межах території пам`ятки культурної спадщини, історико-культурного заповідника, історико-культурної заповідної території, охоронюваної археологічної території, музею просто неба, меморіального музею-садиби, зон охорони, історичного ареалу населеного місця, буферної зони, території об`єкта культурної всесвітньої спадщини поширюються на усі розташовані в межах цих територій та об`єктів землі незалежно від їх цільового призначення. Межі території, на яку поширюються такі обмеження, визначаються відповідно до Закону України "Про охорону культурної спадщини" і зазначаються в документації із землеустрою, містобудівній документації, науково-проектній документації у сфері охорони культурної спадщини. Відомості про зазначені обмеження у використанні земель вносяться до Державного земельного кадастру.

Режим використання земель у межах території пам`ятки культурної спадщини, історико-культурного заповідника, історико-культурної заповідної території, охоронюваної археологічної території, музею просто неба, меморіального музею-садиби, зон охорони, історичного ареалу населеного місця, буферної зони, території об`єкта культурної всесвітньої спадщини визначається науково-проектною документацією у сфері охорони культурної спадщини, а до затвердження такої документації Законом України "Про охорону культурної спадщини".

Відповідно до частини 1 статті 79 Земельного кодексу України, земельна ділянка це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до ч.2 ст. 79 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об`єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб.

Відповідно до частини 3 статті 79 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Відповідно до частини 1 статті 110 Земельного кодексу України встановлено, що на використання власником земельної ділянки або її частини може бути встановлено обмеження.

Відповідно до пункту а частини 1 статті 112 Земельного кодексу України встановлено, що охоронні зони створюються: навколо особливо цінних природних об`єктів, об`єктів культурної спадщини, гідрометеорологічних станцій тощо з метою охорони і захисту їх від несприятливих антропогенних впливів.

Відповідно до пункту «г» частини 1 статті 150 Земельного кодексу України, до особливо цінних земель відносяться землі історико-культурного призначення.

Відповідно до частини 1 статті 211 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи несуть кримінальну відповідальність за самовільне зайняття земельних ділянок.

Відповідно до ч.2 та ч.6 ст. 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини», усі пам`ятки археології є державною власністю. Землі, на яких розташовані пам`ятки археології, перебувають у державній власності.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», самовільне зайняття земельної ділянки - це будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо земельної ділянки.

Згідно ст. 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини», пам`ятка культурної спадщини (далі - пам`ятка), це об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (не включення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Об`єкт культурної спадщини визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти під водної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.

Згідно ч.2 ст.2 Закону України «Про охорону культурної спадщини», курган є археологічним об`єктом культурної спадщини.

Відповідно до ч.1 ст.3 Закону України «Про охорону культурної спадщини», до спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини належать, центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини; орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим; обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; виконавчий орган сільської, селищної, міської ради.

Відповідно до ч.6 ст.3 Закону України «Про охорону культурної спадщини», рішення (розпорядження, дозволи, приписи, постанови) органів охорони культурної спадщини, прийняті в межах їхньої компетенції, є обов`язковими для виконання юридичними і фізичними особами.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про охорону культурної спадщини», об`єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категоріями національного та місцевого значення пам`ятки. Порядок визначення категорій пам`яток встановлюється Кабінетом Міністрів України, а із занесенням до Реєстру на об`єкт культурної спадщини, на всі його складові елементи, що становлять предмет його охорони, поширюється правовий статус пам`ятки.

Відповідно до ч.2 ст.14 «Про охорону культурної спадщини», об`єкт культурної спадщини до вирішення питання про його реєстрацію як пам`ятки вноситься до Переліку об`єктів культурної спадщини і набуває правового статусу щойно виявленого об`єкта культурної спадщини, про що відповідний орган охорони культурної спадщини в письмовій формі повідомляє власника цього об`єкта або уповноважений ним орган (особу), переліки об`єктів культурної спадщини затверджуються рішеннями відповідних органів охорони культурної спадщини.

Відповідно до пункту 4 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про охорону культурної спадщини» від 16 грудня 2004 року № 2245-ІV, об`єкти, включені до списків (переліків) пам`яток історії та культури республіканського чи місцевого значення відповідно до Закону Української РСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури», до вирішення питання про їх включення (не включення) до Реєстру вважаються пам`ятками відповідно національного чи місцевого значення.

Відповідно до ч.4 ст.23 Закону України «Про охорону культурної спадщини», відсутність охоронного договору не звільняє особу від обов`язків, що випливають із цього Закону.

Відповідно до статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини», на охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам`яток, забороняються зокрема, ландшафтні перетворення, меліоративні, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.

Відповідно до стаття 43 Закону України «Про охорону культурної спадщини», за незаконне проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних чи підводних робіт на об`єкті археологічної спадщини, а також за умисне незаконне знищення, руйнування або пошкодження об`єктів культурної спадщини чи їх частин винні особи притягаються до кримінальної відповідальності відповідно до закону.

Розпорядженням голови районної державної адміністрації від 13.05.2013 року №110-р «Про oxopoнy пам`яток археології Томаківського району» визначено, що земельні ділянки, на яких розташовані пам`ятки археології, належать до земель історико-культурного призначення, в межах зон охорони пам`яток забороняються в тому числі земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини, за незаконне проведення у тому числі земляних робіт на об`єкті археологічної спадщини, а також за умисне незаконне знищення, руйнування або пошкодження об`єктів культурної спадщини винні особи притягаються до кримінальної відповідальності відповідно до закону.

Відповідно до «Переліку археологічних об`єктів культурної спадщини, розташованих на території Томаківського району (нині Нікопольського району) Дніпропетровської області», за обліковим № 7122 включено могильник курганний (7 курганів), місце розташування: с. Топила Мирівської сільської ради, 5 км на захід від центру села, біля межі земель Томаківської селищної ради, розтягнуті ланцюжком з півдня до півночі протягом 1 км, датований ІІ тис. до н.е., розмірами: курган № 7122-1 Н 2 м, Д 50 м, охоронна зона 70х70 м; курган № 7122-2 Н 1,7 м, Д 60 м, охоронна зона 80х80 м, курган № 7122-3 Н 1,7 м, Д 60 м, охоронна зона 80х80 м; курган № 7122-4, Н 1,5 м, Д 60 м, охоронна зона 80х80 м; курган № 7122-5, Н 1,5 м, Д 50 м, охоронна зона 70х70м; курган № 7122-6, Н 0,5 м, Д 26 м, охоронна зона 46х46м; курган № 7122-7, Н 0,4 м, Д 24 м, охоронна зона 44х44м, виявлені в 2006 році археологом ОСОБА_5 .

Згідно технічної документації «По визначенню меж територій пам`яток археології на землях Мирівської сільської ради Томаківського району Дніпропетровської області», в межах земельної ділянки з кадастровим номером 1225485500:01:001:0526, знаходиться частина об`єкту культурної спадщини, нерухомої пам`ятки археології, могильника курганного за обліковим № 7122, а саме: кургани №7122-3, №7122-4, №7122-5, разом з охоронними зонами площами 0,0878 га, 0,1217 га, 0,1714 га відповідно.

Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянка сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 1225485500:01:001:0526 площею 5.5609 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Мирівської сільської ради Томаківського району Дніпропетровської області, на праві приватної власності належить ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії II-ДП № 090649 від 20.10.2000 р.

Користування та сільськогосподарський обробіток зазначеної земельної ділянки з кадастровим номером 1225485500:01:001:0526 здійснює одноособово власник ОСОБА_4 .

Згідно технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1225485500:01:001:0526, затвердженої 29.11.2016 року відділом Держгеокадастру у Томаківському районі Дніпропетровської області, за участю землевласника ОСОБА_4 було складено акт встановлення та узгодження меж земельної ділянки в натурі, при цьому останній роз`яснено права та обов`язки щодо користування земельною ділянкою, зокрема обов`язок дотримуватися вимог ст.91 Земельного кодексу України, серед яких - дотримуватися обмежень, пов`язаних з встановленням охоронних зон.

Землевласнику ОСОБА_4 актом приймання-передачі пред`явлено та передано межові знаки, якими закріплено в натурі межі земельної ділянки при цьому, описано межі земель державної власності (кургани) із зазначенням зон дії обмежень, згідно додатку кадастрового плану меж земельної ділянки.

Землевласнику ОСОБА_4 під розпис вручено перелік обмежень у використанні земельної ділянки, в т.ч. наявність охоронної зони навколо об`єктів культурної спадщини загальною площею 0,4921 га, при цьому остання письмово повідомлена про знаходження земель істерико-культурного призначення на належній їй земельній ділянці з кадастровим номером 1225485500:01:001:0526.

Крім того, згідно відомостей витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером 1225485500:01:001:0526 встановлено, що її землевласником є ОСОБА_4 , та на використання вказаної земельної ділянки наведено обмеження із безстроковим строком дії про встановлення охоронних зон навколо об`єктів культурної спадщини курганів.

Таким чином, землевласник земельної ділянки з кадастровим номером 1225485500:01:001:0526 ОСОБА_4 , була достовірно обізнана про наявність на даній земельній ділянці об`єктів культурної спадщини, нерухомих пам`яток археології, а саме: курганів №7122-3, №7122-4, №7122-5, які є особливо цінними землями та їх охоронних зон площами 0,0878 га, 0,1217 га, 0,1714 га відповідно, а також про обмеження у вигляді заборони діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель.

В порушення вищенаведених вимог діючого законодавства України, землевласник ОСОБА_4 , в період другої половини вересня 2025 року (точної дати та часу досудовим розслідуванням не встановлено), в денний час доби, достовірно знаючи, що земельна ділянка з кадастровим номером 1225485500:01:001:0526 у власних межах має земельні ділянки державної форми власності, які мають статус земель історико-культурного призначення та відносяться до особливо цінних земель із встановленими охоронними зонами, оскільки на них розташовані нерухомі археологічні об`єкти культурної спадщини кургани №7122-3, №7122-4, №7122-5, а також про заборону ведення земельних (сільськогосподарських) робіт в межах охоронних зон та насипів курганів, діючи умисно, із корисливих мотивів, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді порушення цілісності курганів, і бажаючи їх настання, з метою швидшого і безперешкодного виконання сільськогосподарських робіт з оранки в більших обсягах та подальшого засівання, вирощення та збору зернової культури в більших об`ємах для власних цілей, особисто залучила шляхом найму невстановлену особу, яку не поставила до відома про свої умисні злочинні дії, а також не довела відомості про відомі їй наявні обмеження із використання належній їй земельної ділянки (паю), разом із невстановленою сільськогосподарською технікою, оснащеною для культиваційних та посівних робіт, і таким чином, використовуючи найману працю та техніку, шляхом надання вказівок, послідовно виконуючи необхідний цикл сільськогосподарських робіт, здійснила оранку та засівання зерновою культурою озимою пшеницею земельних ділянок особливо цінних земель та земель в охоронних зонах, а саме: охоронну зону та курган №7122-3 площею 0,0803 га; охоронну зону та курган №7122-4 площею 0,1790 га; охоронну зону та курган №7122-5 площею 0,0839 га, тим самим, самовільно зайняла вказані земельні ділянки історико-культурного призначення державної форми власності, загальною площею 0,3432 га.

Суд кваліфікує дії обвинуваченої ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 197-1 КК України, а саме: самовільне зайняття земельної ділянки, вчинене особою щодо земельних ділянок особливо цінних земель та земель в охоронних зонах.

В судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_4 заявила клопотання про звільнення її від кримінальної відповідальності на підставі ст. 48 КК України у зв`язку з тим, що вчинене нею діяння втратило суспільну небезпеку, у звязку з чим площа курганів № 7122-3, №7122-4, №7122-5 та їх охоронні зони залишаються задернованими, мають огородження у вигляді стовбців зі стрічкою та сільськогосподарські роботи на них не проводяться. Крім того, після подій за яких вона вчинила кримінальне правопорушення більше обробітком землі не займається. Обвинувачена у скоєному розкаюється.

Прокурор не заперечував проти закриття кримінального провадження, погодившись, що внаслідок зміни обстановки вчинене обвинуваченою діяння втратило суспільну небезпечність.

Представник Нікопольської районної державної адміністрації Дніпропетровської області ОСОБА_6 подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності тане заперечує проти закриття кримінального провадження стосовно ОСОБА_4 . Претензій матеріального характеру до обвинуваченої не має.

Заслухавши думку учасників процесу щодо звільнення обвинуваченої від кримінальної відповідальності у зв`язку із зміною обстановки, суд вважає, що клопотання слід задовольнити з наступних обставин.

Суд вважає, що дії обвинуваченої правильно кваліфіковані за ч.2 ст. 197-1 КК України.

Відповідно до п.1 ч. 2 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається судом у зв`язку із звільненням особи від кримінальної відповідальності.

Частиною 8 ст. 284 КПК України передбачено, що закриття кримінального провадження або ухвалення вироку з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої цієї статті, не допускається, якщо підозрюваний, обвинувачений проти цього заперечує.

Відповідно до ч.1 ст. 285 КПК України особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.

Згідно до ч. 4 ст. 286 КПК України, якщо під час здійснення судового провадження щодо провадження, яке надійшло до суду з обвинувальним актом, сторона кримінального провадження звернеться до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, суд має невідкладно розглянути таке клопотання.

Відповідно до ч. 3 ст. 288 КПК України суд своєю ухвалою закриває кримінальне провадження та звільняє підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності у випадку встановлення підстав, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.

Згідно ст.48 КК України особу, яка вперше вчинила кримінальний проступок або нетяжкий злочин, крім корупційних кримінальних правопорушень, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо буде визнано, що на час розгляду кримінального провадження внаслідок зміни обстановки вчинене нею діяння втратило суспільну небезпечність або ця особа перестала бути суспільно небезпечною.

Вирішуючи питання щодо можливості звільнення обвинуваченої від кримінальної відповідальності з підстав, передбачених ст.48 КК України, суд має переконатися, що діяння, яке поставлено особі у провину дійсно мало місце, що воно містить склад злочину і особа винна в його вчиненні, а також у наявності підстав для звільнення від кримінальної відповідальності.

Судом встановлено, що обвинувачена дійсно, при викладених в обвинувальному акті обставинах вчинила кримінальне правопорушення, за ознаками ч.2 ст. 197-1 КК України, а саме: самовільне зайняття земельної ділянки вчинене щодо земель в охоронних зонах.

Відповідно до ст. 12 КК України, кримінальні правопорушення, вчинені обвинуваченим відносяться до категорії правопорушень невеликої тяжкості.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що обвинувачена раніше несудима, правопорушення вчинила вперше, за місцем проживання характеризується з позитивної сторони, повністю визнала свою провину, щиросердно покаялася, обвинувачена як особа, яка вчинила правопорушення такої небезпеки вже не несе, оскільки усвідомила встановлені охоронні норми, правила їх додержання і обмеження у використанні, що підтверджується також доданим актом візуального обстеження земельної ділянки з кадастровим номером 1225485500:01:001:0526 від 24.07.2026 (фото), яким встановлено, що площа вказаних 3 курганів № 7122-3, №7122-4, №7122-5, які входять до обєкту культурної спадщини могильника курганного № 7122 та їх охоронні зони наразі залишаються задернованими, мають огородження у вигляді дерев`яних стовбців, слідів проведення будь-яких сільськогосподарських робіт не виявлено, у зв`язку з чим порушень вимог ст. 54-1 Земельного кодексу України та ст. 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» не встановлено.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що ОСОБА_4 вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, будучи раніше несудимою, має постійне місце проживання, на обліку у лікаря психіатра та нарколога не перебуває, після вчинення кримінального правопорушення щиро покаялася в своїх діях, крім того, заподіяну шкоду усунула, а також заявила клопотання про звільнення її від кримінальної відповідальності у зв`язку зі зміною обстановки, суд вважає, що обвинувачену на підставі ст. 48 КК України слід звільнити від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст. 197-1 КК України у зв`язку зі зміною обстановки.

Керуючись ч.2 ст. 284, ст. 285, 288, 376 КПК України, на підставі ст. 48 КК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Клопотання обвинуваченої ОСОБА_4 про звільнення від кримінальної відповідальності за ч.2 ст. 197-1 КК України у зв`язку з тим, що вчинене нею діяння втратило суспільну небезпечність по кримінальному провадженню № 42026042100000011 від 11.02.2026 - задовольнити.

ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності за ч.2 ст. 197-1 КК України звільнити у зв`язку з тим, що внаслідок зміни обстановки вчинене останньою діяння втратило суспільну небезпечність.

Кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42026042100000011 від 11.02.2026 стосовно обвинуваченої ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого за ч.2 ст. 197-1 КК України - закрити.

Апеляційна скарга на ухвалу може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом семи днів з дня її оголошення.

Суддя: ОСОБА_1

28.07.2026