Рішення № 138599266, 28.07.2026, Уманський міськрайонний суд Черкаської області

Справа №705/2874/25

2/705/523/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2026 року м.Умань Уманський міськрайонний суд Черкаської області у складі:

головуючого судді Єщенко О.І.,

за участю:

секретаря судового засідання Остропольської О.В.,

розглянувши у судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом заступника керівника Черкаської обласної прокуратури, поданим в інтересах держави в особі Уманської міської ради, до ОСОБА_1 , треті особи без самостійних вимог на стороні відповідача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Черкаської обласної прокуратури Станіслав Торопчин звернувся до суду з позовом, в інтересах держави в особі Уманської міської ради, до ОСОБА_1 , треті особи без самостійних вимог на стороні відповідача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння та просив: витребувати від ОСОБА_1 на користь Уманської міської ради земельну ділянку за кадастровим номером 7110800000:02:005:0841, площею 0,0154 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

В обгрунтування позову зазначено, що за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державним реєстратором виконавчого комітету Родниківської сільської ради Данилюк Л.А. 26.09.2018 за ОСОБА_2 зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку площею 0,0154 га, за кадастровим номером 7110800000:02:005:0841, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Згідно з договором дарування земельної ділянки від 01.11.2018 ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_3 . Договір зареєстровано того ж дня в реєстрі за № 321. У договорі вказано, що відчужувана земельна ділянка є власністю дарувальника. У наступному, вже через 3 дні, відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14.11.2018 ОСОБА_3 продав вказану земельну ділянку громадянину США ОСОБА_1 . У п. 2 Договору вказано, що відчужувана земельна ділянка є власністю продавця.

Черкаською обласною прокуратурою під час здійснення процесуального керівництва у кримінальному провадженні № 12023250000000225 від 20.06.2023 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч.ч. 3,4 ст. 358, ч.ч. 2,5 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч.ч. 2,3 ст. 365-2 КК України, встановлено, що на підставі Рішення № 5.51-49/7 в Реєстрі на нерухоме майно за № 28097786 здійснено державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку за кадастровим номером 7110800000:02:005:0841, площею 0,0154 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з цим, за даними досудового та судового слідства вищевказаній особі земельна ділянка у власність у передбаченому законом порядку не передавалась, оскільки Уманською міською радою відповідне рішення не приймалось, а право власності на неї зареєстровано на підставі підробленого, тобто незаконного Рішення № 5.51-49/7, що підтверджується висновком судової експертизи від 08.05.2024 № СЕ-19/124-24/5049-ПЧ. Також ОСОБА_2 до міської ради із заявою на отримання земельної ділянки не зверталась.

Досудовим розслідуванням достовірно встановлено, що ОСОБА_2 земельна ділянка у власність у встановленому законом порядку Уманською міською радою, як власником, не передавалась. Таким чином, з наведених обставин, підтверджених доказами, встановлено факт незаконності вибуття спірної земельної ділянки із володіння власника територіальної громади м. Умань поза її волею, відновлення якого можливо лише шляхом витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Оскільки держава Україна в особі уповноваженого нею органу Уманської міської ради не висловила своєї волі, не була учасником правовідносин з надання земельної ділянки за кадастровим номером 7110800000:02:005:0841 у приватну власність ОСОБА_2 , її відчуження у послідуючому ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , ця земельна ділянка може бути витребувана у ОСОБА_1 як така, що вибула з володіння належного власника поза його волею.

Уманська міська рада визначена позивачем у справі, як особа, яка наділена повноваженнями щодо розпорядження землями територіальної громади в межах, визначених Земельним кодексом України, здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного законодавства, тобто є уповноваженим на захист інтересів держави органом у спірних правовідносинах. Необхідність реагування органів прокуратури з метою захисту інтересів держави виникла у зв`язку з бездіяльністю Уманської міської ради в частині повернення у власність територіальної громади землі, яка вибула з її власності незаконно, поза її волею. Таким чином, звернення прокурора до суду з цим позовом спрямовано на захист конкретного державного, майнового інтересу у сфері охорони від незаконного вибуття та використання землі, як національного багатства. Згідно з листом Уманської міської ради від 18.04.2025 інформація щодо самостійного вжиття заходів захисту інтересів територіальної громади чи про намір вжиття таких заходів відсутня. Ураховуючи, що на цей час позов Уманською міською радою до відповідача самостійно не пред`явлено, що є підставою вважати її бездіяльність, як уповноваженого органу, очевидною, а наявність підстав для вжиття заходів представницького характеру органами прокуратури належно обґрунтованими.

Представник позивача прокурор Уманської окружної прокуратури Бурлака В.П. у судове засідання не з`явилася, 28.07.2026 подала до суду заяву, в якій вказала, що позов підтримує у повному обсязі, просила його задовольнити та проводити розгляд справи без її участі.

Представник позивача Уманської міської ради у судове засідання не з`явилася, 28.07.2026 представником Проценко М.Т. у системі «Електронний суд» сформовано заяву, в якій вона зазначила, що Уманська міська рада підтримує позовні вимоги у повному обсязі та просила розглянути справу без участі представника Уманської міської ради.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, 28.07.2026 подав до суду заяву, в якій просив суд розглядати справу без його участі. Зазначив, що позов визнає у повному обсязі та не заперечує проти його задоволення.

Представник відповідача ОСОБА_4 у судове засідання не з`явився, про дату та час розгляду справи повідомлений належним чином.

Треті особи без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у судове засідання не з`явилися, про розгляд справи повідомлені у визначеному порядку, про причини неявки суд не повідомляли.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 49 ЦПК України відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.

Згідно з ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи, що визнання відповідачем позову закону не суперечить, прав, свобод чи інтересів інших осіб не порушує, суд вважає можливим ухвалити рішення про задоволення позову з таких підстав.

Відповідно до п. 3 ч. 1, ч. 2 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює: представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

Згідно з ч. 1 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Суд під час розгляду справи дійшов висновку, що звертаючись до суду з позовом, прокурор відповідно до вимог ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру» належним чином обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави в суді, визнав у чому полягає порушення інтересів держави та правильно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. З огляду на вищевикладене, суд вважає, що прокурор правомірно звернувся з цим позовом в інтересах держави в особі Уманської міської ради.

Відповідно до приписів ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Вимоги ст. 264 ЦПК України зобов`язують суд під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. Звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту і, діючи на засадах змагальності, повинен переконливими, належними та припустимими доказами довести правову та фактичну підставу заявлених ним вимог. Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно з положеннями ст. 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Відповідно до ч. 2 ст. 83 Земельного кодексу України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності.

Згідно з ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених законом.

Положеннями ст. 17 Земельного кодексу України визначені повноваження місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин, до яких зокрема належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться зокрема у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок визначений положеннями ст. 118 Земельного кодексу України.

Згідно зі ст. 118 Земельного кодексу України визначено порядок безоплатної приватизації земельних ділянок, а саме громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства) .

Зазначеними нормами права встановлені підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у власність громадян та органи, уповноважені розглядати ці питання. Вони передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у власність, за результатами розгляду яких визначені в статті 118 ЗК України органи приймають одне з відповідних рішень.

Судом встановлено, що за даними державного реєстру речових прав на нерухоме майно державним реєстратором виконавчого комітету Родниківської сільської ради Данилюк Л.А. 26.09.2018 за ОСОБА_2 зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку площею 0,0154 га за кадастровим номером 7110800000:02:005:0841, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , за цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Підставою для державної реєстрації вказаного речового права зазначено рішення Уманської міської ради від 15.06.2018 № 5.51-49/7 «Про розгляд звернень з питань затвердження матеріалів із землеустрою та надання у власність земельних ділянок».

У наступному, згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки від 01.11.2018 б/н (далі за текстом - Договір № 1) ОСОБА_2 продала ОСОБА_3 вказану земельну ділянку площею 0,0154 га за кадастровим номером 7110800000:02:005:0841, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказаний Договір № 1 посвідчено приватним нотаріусом Жашківського районного нотаріального округу Черкаської області Шелудько В.П. за № 3157.

У Реєстрі на нерухоме майно речове право ОСОБА_3 зареєстровано за № 28750369.

У п. 1.5 Договору № 1 вказано, що відчужувана земельна ділянка є власністю Продавця.

У наступному, відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14.11.2018 б/н (далі за текстом - Договір № 2) ОСОБА_3 продав вказану земельну ділянку за кадастровим номером 7110800000:02:005:0841 громадянину Сполучених Штатів Америки ОСОБА_1 .

У п. 2 Договору № 2 вказано, що відчужувана земельна ділянка є власністю Продавця та належить йому на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Жашківського районного нотаріального округу Черкаської області Шелудько В.П. за № 3310.

У Реєстрі на нерухоме майно речове право ОСОБА_1 зареєстровано за № 28919682.

Водночас, у ході досудового розслідування кримінального провадження № 12023250000000225 від 20.06.2023, установлено, що Рішення № 5.51-49/7 у частині надання ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, площею 0, 0154 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , є підробним та вказаній громадянці земельна ділянка справжнім рішенням органу місцевого самоврядування № 5.51-49/7 не надавалася.

Тобто, ОСОБА_2 для державної реєстрації права власності на земельну ділянку за кадастровим номером 7110800000:02:005:0841 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно подала підроблене Рішення № 5.51- 49/7.

Крім того, земельна ділянка за кадастровим номером 7110800000:02:005:0841, що розташована по АДРЕСА_1 , знаходиться неподалік, близько 155 м, від об`єкту культурної спадщини «Визначне місце « ІНФОРМАЦІЯ_1 »», що підтверджується скріншотом з програмного забезпечення «Google Earth Pro», який включає в себе 3D графічне зображення та широкополосне з`єднання між земельною ділянкою, що розташована за вказаною адресою, та кладовищем, на якій розміщена могила цадика Нахмана.

Могила цадика Нахмана є об`єктом культурної спадщини та має особливе історико-культурне та релігійне значення, є місцем масового паломництва представників хасидської громади з різних країн світу.

Указом Президента України від 07.06.1994 № 283/94 створено історико-культурний центр на місці поховання духовного лідера брацлавських хасидів Цадика Нахмана у місті Умань Черкаської області.

Рішенням виконкому Черкаської обласної ради від 07.02.1995 № 23 Могила цадика Нахмана 1811 року внесена до Списку пам`яток історії та культури області та присвоєно охоронний номер 3940.

Могила цадика Нахмана внесена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, згідно з наказом Міністерства культури та інформаційної політики України від 13.09.2022 № 326 (охоронний номер пам`ятки 4606-Чк).

З огляду на це, земельні ділянки, розташовані в безпосередній близькості до вказаного об`єкта, мають підвищену інвестиційну та соціокультурну цінність. Саме цей фактор зумовлює значний інтерес до набуття прав на такі земельні ділянки з боку фізичних осіб, у тому числі іноземних громадян, які є послідовниками хасидизму.

До часу придбання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки за кадастровим номером 7110800000:02:005:0841, вона перебувала у нього у користуванні на підставі договору оренди землі від 13.06.2017 б/н з Уманською міською радою.

Строк дії Договору оренди був визначений до 02.06.2027 (п. 6).

Також на указаній земельній ділянці розташований об`єкт нерухомого майна, що належить орендарю на праві власності (п.п. 3, 4 Договору оренди).

За даними Реєстру на нерухоме майно з 04.11.2015 ОСОБА_1 , на підставі договору дарування частки у приватній власності на житловий будинок від 04.11.2015, є власником частини житлового будинку (розмір частки 6/25), що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , зокрема її його складової частини будівлі 5а.

Згідно з вищевказаним договором дарування, 04.11.2016 ОСОБА_5 подарував ОСОБА_1 6/25 частки зазначеного житлового будинку, який розташований на земельній ділянці комунальної власності за кадастровим номером 7110800000:02:005:0841 (п.п. 1, 2 вказаного договору дарування) та який є придатним для його використання за цільовим призначенням (п. 7 договору дарування).

Тобто, на спірній земельній ділянці розташований житловий будинок ОСОБА_1 .

Натомість, 17.08.2018, незадовго до вибуття вказаної земельної ділянки з комунальної власності Уманської міської ради, 26.09.2018 ОСОБА_1 припинив дію договору оренди землі, що підтверджується даними з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Факт того, що ОСОБА_1 , будучи орендарем спірної земельної ділянки, припинив договірні відносини з органом місцевого самоврядування незадовго до її незаконного вибуття з комунальної власності, а невдовзі після цього набув її у приватну власність на підставі ланцюга правочинів, що розпочинається з підробленого Рішення № 5.51-49/7, свідчить про його обізнаність із незаконною схемою вибуття земельної ділянки.

Така поведінка є свідченням недобросовісності набувача, який усвідомлював або повинен був усвідомлювати неправомірність підстав первинного набуття права власності, та не вжив жодних заходів для перевірки законності походження права на спірне майно правопопередників, не відмовився від оформлення земельної ділянки у приватну власність.

Черкаською обласною прокуратурою під час здійснення процесуального керівництва у кримінальному провадженні № 12023250000000225 від 20.06.2023 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч.ч. 3, 4 ст. 358, ч.ч. 2, 5 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч.ч. 2, 3 ст. 365-2 КК України, установлено, що на підставі Рішення № 5.51-49/7 в Реєстрі на нерухоме майно за № 28097786 здійснено державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку за кадастровим номером 7110800000:02:005:0841, площею 0,0154 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Разом з цим, за даними досудового та судового слідства вищевказаній особі земельна ділянка у власність у передбаченому законом порядку не передавалась, оскільки Уманською міською радою відповідне рішення не приймалось, а право власності на неї зареєстровано на підставі підробленого, тобто незаконного Рішення № 5.51-49/7, що підтверджується оригіналом Рішення № 5.51-49/7. СУ ГУНП 10.05.2024 на підставі ухвали Придніпровського районного суду м. Черкаси від 12.04.2024 у справі № 711/2968/24 про надання тимчасового доступу до речей і документів Уманської міської ради вилучено оригінал Рішення № 5.51-49/7. Вивченням його змісту встановлено, що у переліку осіб, яким справді надано цим рішенням у власність земельні ділянки, ОСОБА_2 відсутня.

Аналогічного змісту Рішення № 5.51-49/7 розміщено у відкритому доступі на офіційному сайті Уманської міської ради та також його копія 18.04.2025 Уманською міською радою надана листом за № 01/01-20/3738/01/01-20/2668 обласній прокуратурі.

Також зазначене підтверджується висновком судової почеркознавчої експертизи від 08.05.2024 № СЕ-19/124-24/5049-ПЧ.

Відповідно до вказаного висновку установлено, що підпис ОСОБА_2 у заяві про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо права власності) від 26.09.2018 № 30316475 та у квитанції від 26.09.2018 виконаний не нею, а іншою особою з наслідуванням її підпису (ст. 26 висновку від 08.05.2024).

Встановлений факт того, що особа не зверталася до державного реєстратора із заявою про реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку, у поєднанні з висновком судової почеркознавчої експертизи про те, що підпис у відповідній заяві виконано не нею, є належним доказом того, що державна реєстрація права власності відбулася без волевиявлення ОСОБА_2 .

За таких обставин вибуття земельної ділянки з комунальної власності було здійснено незаконно, на підставі підроблених документів, що виключає правомірність наступного набуття права власності на спірну земельну ділянку іншими особами.

Доказів на спростування зазначених обставин відповідачем та його представником суду не надано. Таким чином, з наведених обставин, підтверджених доказами, встановлено факт незаконності вибуття спірної земельної ділянки із володіння власника територіальної громади м. Умань поза її волею, відновлення якого можливо лише шляхом витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

У постанові від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що необхідною передумовою виникнення права приватної власності на земельну ділянку державної чи комунальної власності має бути рішення про передання у приватну власність цієї ділянки, прийняте відповідним органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування, які діють від імені власника.

Таким чином, оскільки рішення про передачу у власність земельної ділянки третій особі ОСОБА_2 місцевим органом виконавчої влади фактично не приймалося, а було підроблено, тому є достатні підстави вважати, що зазначена спірна земельна ділянка вибула з володіння власника, яким є Уманська міська рада, поза його волею та вказана особа, відповідно до ст. 387 ЦК України, є незаконним володільцем спірної земельної ділянки і, як наслідок, не мала права розпоряджатися цією земельною ділянкою. З урахуванням зазначеного, третя особа ОСОБА_3 , а в подальшому відповідач ОСОБА_1 також безпідставно набули право власності на вищевказану земельну ділянку і кінцевий власник є її незаконним володільцем.

Відповідно до пункту 7 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» № 5245, який набув чинності з 01.01.2013, землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими. При цьому з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються: а) земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади; які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій; б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах «а» і «б» пункту 4 цього розділу (пункт 3 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 5245).

Відповідно до положень п. б ст. 80 ЗК України суб`єктом права власності на землю є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Відповідно до п. в ч. 2 ст. 83 ЗК України у комунальній власності перебувають землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Спірна земельна ділянка, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , перебувала у комунальній власності та належала до земель Уманської міської ради.

Частина перша статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Положення цієї статті базуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов`язок держави забезпечувати захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання та захист прав і свобод людини і громадянина судом.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено перелік основних способів захисту цивільних прав і інтересів; суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Згідно із частиною третьою статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Разом з тим, особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором, та є ефективним.

При цьому під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам і така позиція міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц.

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно в установленому законом порядку. Факт володіння нерухомим майном може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно в установленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння). Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181 цс 18, пункти 43, 89) і в подальшому системно впроваджені у практику Верховного Суду (див. ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18.12.2019 у справі № 372/1684/14-ц).

Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20).

З огляду на викладене, володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння як складова права власності неправомірним (незаконним) бути не може. Право володіння як складова права власності на нерухоме майно завжди належить власникові майна.

Набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

Відповідно до вимог ст. 387 ЦК України, якщо земельною ділянкою неправомірно заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Власник із дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Такі висновки викладені, зокрема, у постанові Верховного Суду від 31.08.2022 у справі № 372/770/19.

Відповідно до ст. 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Згідно з частиною першою статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконно володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з його волі. Власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України.

Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.

Отже, заявлені вимоги про витребування спірної земельної ділянки є ефективним способом захисту у цій справі.

Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

З наведених вище обставин вбачається порушення права комунальної власності на землю, відновлення якого можливо шляхом витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Враховуючи викладене вище та беручи до уваги визнання позову відповідачем, суд вважає, що позовні вимоги про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння ґрунтуються на вимогах закону і підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно з вимогами ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.

Водночас відповідно до вимог ч. 1 ст. 142 ЦПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Зважаючи на те, що відповідач визнав позов до початку розгляду справи по суті, позивачу з державного бюджету слід повернути 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, відповідно до вимог ч. 1 ст. 142 ЦПК України та ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір, що становить 1 211 грн 20 коп. (2 422 грн 40 коп./2).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 13, 18, 43, 49, 76-81, 82, 84, 89, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити.

Витребувати від ОСОБА_1 на користь Уманської міської ради земельну ділянку площею 0,0154 га, кадастровий номер 7110800000:02:005:0841, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Повернути Черкаській обласній прокуратурі з державного бюджету 50 (п`ятдесят) відсотків судових витрат, понесених на сплату судового збору, в сумі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок, відповідно до платіжної інструкції № 888 від 15 травня 2025 року.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Черкаської обласної прокуратури (18015, м. Черкаси, бульв. Шевченка, 286, код ЄДРПОУ 02911119, р/р UA138201720343160001000003751 в Державній казначейській службі України у м. Київ), судовий збір у розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: Черкаська обласна прокуратура; м. Черкаси, бульвар Шевченка, 286, код ЄДРПОУ 02911119.

Позивач: Уманська міська рада; Черкаська область, м. Умань, пл. Соборності, 1, код ЄДРПОУ 26535796.

Відповідач: ОСОБА_1 ; АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача: ОСОБА_2 ; АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача: ОСОБА_3 ; АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3

Суддя О.І.Єщенко