Рішення № 138598557, 29.07.2026, Зарічний районний суд м. Суми

Справа № 591/12328/25

Провадження № 2/591/3153/25

РІШЕННЯ

Іменем України

29 липня 2026 року м. Суми

Зарічний районний суд м. Суми у складі судді Зері Ю.О., за участю секретаря судового засідання Горб А.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу

за позовом ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ,

до відповідача: Департаменту патрульної поліції, вул. Федора Ернста, буд. 3 м. Київ, код ЄРДПОУ 40108646,

до відповідача: Головного управління Державної казначейської служби України в Сумській області, вул. Воскресенська, буд. 7 м. Суми, код ЄРДПОУ 37970404,

про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності,

установив:

30.10.2025 позивач звернувся до суду з позовною заявою, у якій просить суд стягнути з Держави Україна за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції на скою користь моральну шкоду у сумі 50000,00 грн, завдану внаслідок незаконного притягнення до адміністративної відповідальності.

Ухвалою суду від 04.11.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати у порядку загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 04.12.2025.

11.11.2025 від позивача надійшла заява за вх. № 44007, у якій останній просить суд розглядати дану справу без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

21.11.2025 від представника першого відповідача засобами підсистеми «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву, позовні вимоги даний учасник не визнає, вважає їх безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, так як визначальною та обов`язковою ознакою для відшкодування шкоди має бути встановлення факту незаконності рішення, дій чи бездіяльності посадової особи. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у виді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1174 Цивільного кодексу України. Сам факт скасування постанови серії ЕАТ № 8051847 від 31.10.2023 в адміністративному порядку та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення з підстав недоведеності вини особи не є в подальшому безумовною підставою для відшкодування моральної та матеріальної шкоди та не вказує жодним чином на неправомірність дій посадових чи службових осіб органів державної влади.

Другий відповідач відзиву на позов не подавав.

Протокольною ухвалою, постановленою 04.12.225, продовжено строк підготовчого провадження, запропоновано позивачу подати відповідь на відзив, відповідачам заперечення, відкладено підготовче засідання до 28.01.2026.

Судовою ухвалою від 28.01.2026 закрито підготовче провадження у справі № 591/12328/25 та призначено справу до розгляду по суті, судове засідання призначено на 24.04.2026, яке у подальшому було відкладено до 29.07.2026.

У судове засідання сторони, їх представники не прибули, що не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до положень статті 247 ЦПК України суд не здійснював фіксування судового процесу за допомогою технічних засобів.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши за своїм внутрішнім переконанням наявні у справі докази, суд встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.

Відповідно до рішення Зарічного районного суду м. Суми від 25.03.2024 у справі № 591/10380/23 задоволено позов ОСОБА_1 (позивача і у даній справі) до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності; скасовано постанову серії ЄАТ №8051847 від 31.10.2023, якою ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн та закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Із змісту рішення вбачається, що постановою серії ЕАТ №8051847 від 31.10.2023 позивача визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн. Відповідно до змісту постанови 31.10.2023 у м. Суми позивач, керуючи транспортним засобом, здійснив зупинку транспортного засобу на перехресті пл. Незалежності та просп. Шевченка, чим порушив п. 15.9. ґ Правил дорожнього руху. До постанови додається відеозапис. Відповідно до складеної відповідачем 08.12.2023 довідки відеофіксація за 31.10.2023 видалена у зв`язку із обмеженими строками зберігання відеозапису. Таким чином, на момент відкриття провадження та отримання відповідачем інформації про обов`язок надати відеозаписи, які є додатком до оскаржуваної постанови, строк зберігання цих доказів сплинув. Вказане свідчить про об`єктивну неможливість надати витребувані докази відповідачем.

Рішення суду мотивоване тим, що процесуальний обов`язок доказування правомірності винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до положень процесуального законодавства покладено на відповідача як на суб`єкта владних повноважень. Відповідачем таких доказів не надано. У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 31.03.2025 у справі № 591/1290/25 позов ОСОБА_1 до Зарічного відділу Державної виконавчої служби у м. Суми Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, Головного управління Державної казначейської служби України в Сумській області про стягнення безпідставно набутих грошових коштів задоволено, стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті грошові кошти в сумі 1073,90 грн.

Із змісту судового рішення вбачається, що вказані грошові кошти були стягнуті з позивача у ході примусового виконання постанови №8051847 від 31.10.2023, яку скасовано рішенням суду від 25.03.2024.

Як вбачається з листка непрацездатності № 9583446-2018019496-1, ОСОБА_1 з 06.11.2023 по 10.11.2023 перебував на лікарняному захворювання або травма загального характеру.

З відповідей, наданих позивачу Департаментом патрульної поліції 20.05.2024, 30.07.2024, 02.05.2025, вбачається, що ОСОБА_1 неодноразово звертався із скаргами на дії окремих працівників поліції.

Позивач вважає, що внаслідок незаконного притягнення його до відповідальності за правопорушення, якого він не вчиняв, він відчуває почуття образи, підвищене нервове навантаження, хвилювання, незручності, а також недовіру і розчарування у протиправних діях державного органу, що завдало відчутних негативних змін у його психологічному стані. Позивач зазначає, що у нього загострились серцево-судинні захворювання, у зв`язку з чим він проходив стаціонарне лікування у лікарні, дотепер вимушений постійно перебувати під наглядом лікаря-кардіолога та систематично проходити додаткові обстеження.

Вказані обставини змусили позивача звернутись до суду з даним позовом з метою відшкодування завданої йому працівниками поліції моральної шкоди.

Розглянувши позовні вимоги, суд зазначає, що відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової шкоди).

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини.

Пунктом 4 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття справи про адміністративне правопорушення.

Тобто, здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, затримання особи, отримання пояснень та інше). Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесені особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 569/1799/16-ц (провадження № 61-19000сво18) викладено правовий висновок про те, що на підставі пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» в особи виникає право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного накладення штрафу. Тобто, здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, отримання пояснень та інше). У справі, яка переглядається, підставою для відшкодування шкоди є закриття справи про адміністративне правопорушення у зв`язку із відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. Разом із тим, це не спростовує того, що такими діями позивачу завдано моральної шкоди, оскільки закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, а, крім того, відшкодування здійснюється незалежно від вини. Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувалися з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом. За викладених обставин колегія суддів Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду не вбачає підстав для відступлення від правового висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду про те, що закриття справи про адміністративне правопорушення дає підстави для відшкодування моральної шкоди відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України та статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» і не є у залежності від того, чи застосувалися з боку держави будь-які заходи примусу та чи понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом.

У постанові Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 640/16169/17 (провадження № 61-15393св18), зазначено, що здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, затримання особи, отримання пояснень та інше). Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувалися з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, суди попередніх інстанцій не врахували, що дії працівників поліції щодо затримання позивача та складання відносно нього протоколів про адміністративне правопорушення, відповідно до положень пункту 4 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» є підставою для відшкодування позивачеві моральної шкоди, оскільки закриття судом справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, відшкодування такої шкоди здійснюється незалежно від вини. Зважаючи на наведене, висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, про відсутність вини у діях працівників поліції при складанні протоколів про адміністративні правопорушення, передбачених статтями 173, 185 КУпАП, є помилковими.

Аналогічні правові висновки щодо застосування норм права в подібних правовідносинах викладені, зокрема в постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 686/16847/17 (провадження № 61-11590св18), від 01 липня 2020 року у справі № 347/1977/17 (провадження № 61-10582св18), від 22 липня 2020 року у справі № 303/7352/18 (провадження № 61-20524св19), від 02 вересня 2020 року у справі № 591/1001/17 (провадження № 61-39927св18), від 09 червня 2021 року у справі № 726/837/20 (провадження № 61-2647св21), від 29 вересня 2021 року у справі № 166/1222/20 (провадження № 61-9003св21), від 26 січня 2022 року у справі № 953/6561/20 (провадження № 61-922св21), від 07 вересня 2022 року у справі № 289/2110/21 (провадження № 61-5136св22), від 14 грудня 2022 року у справі № 201/7848/21 (провадження № 61-5118св22) та інших.

Відтак суд доходить висновку, що у даній справі наявні правові підстави для відшкодування позивачеві моральної шкоди, завданої неправомірними діями працівників органу поліції, які безпідставно склали постанову про накладення на позивача адміністративного стягнення. На думку суду позивачем доведений факт спричинення йому моральних страждань внаслідок складання відносно нього постанови, яка була скасована судом, оскільки матеріали справи не містили доказів наявності складу та події адміністративного правопорушення, позивач був змушений доводити свою невинуватість перед судом, нести додаткові витрати на оскарження постанови та у подальшому на повернення стягнутих з нього коштів на виконання скасованої судом постанови.

Разом з тим суд не приймає до уваги наданий позивачем листок непрацездатності, оскільки він не доводить факту спричинення йому моральної шкоди внаслідок безпідставного притягнення до адміністративної відповідальності.

Щодо розміру заявленої до стягнення моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Як вбачається із змісту позову, позивач просить суд стягнути на свою користь 50000,00 грн моральної шкоди.

Відповідно до статей 2, 4 Закону України «Про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених Законом, виникає у випадках, зокрема закриття справи про адміністративне правопорушення, незаконного проведення у ході кримінального провадження обшуку, виїмки.

На підставі пунктів 1, 2 частини першої статті 1 цього Закону в особи виникає право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного накладення штрафу, незаконного проведення у ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення штрафу.

Разом з тим, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Моральна шкода - це негативні наслідки (втрати) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких фізична особа зазнала у зв`язку з посяганням на її права та інтереси.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

При оцінці обґрунтованості вимог позивачів у справах про відшкодування моральної шкоди необхідно керуватися принципом розумності, тобто виходити з об`єктивно передбачуваних за обставин конкретної справи втілень моральної шкоди. Відповідно, як основний доказ заподіяння моральної шкоди слід розглядати достатньо переконливі з погляду розумності пояснення потерпілої сторони щодо характеру завданих їй немайнових втрат.

Моральну шкоду неможна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді.

Разом з тим, з огляду на моральну зумовленість виникнення інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.

Врахувавши встановлені у даній справі обставини, суд дійшов висновку, що здійснення провадження у справі про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, яке в подальшому закрито за рішенням суду, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали вказане провадження.

Відповідно до частин другої та третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Слід зазначити, що у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10.08.2022 у справі № 521/8508/18 (провадження № 61-8995св21) вказано, що «законодавець визначив мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01.06.2022 у справі № 607/11828/17 (провадження № 61-17142св19) зазначено, що «Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати. Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування».

У постанові Верховного Суду від 10.11.2021 у справі № 346/5428/17 зазначено, що «у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування».

Вказане узгоджується з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), де зазначено, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так

і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Аналогічний висновок також викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.04.2019 у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), постановах Верховного Суду від 21.10.2020 у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 03.03.2021 у справі № 638/509/19 (провадження № 61-7643св20), від 08.05.2024 у справі № 607/1009/23 (провадження № 61-12809ск23).

Відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» установлено з 1 січня 2026 року мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 8647,00 грн.

Відтак враховуючи, що на момент розгляду справи судом розмір мінімальної заробітної плати становить 8647,00 грн, суд доходить висновку, що позивачеві підлягає компенсації 34588,00 грн моральної шкоди, завданої внаслідок незаконних дій працівників поліції. На думку суду такий розмір компенсації моральної шкоди відповідає загальним засадам розумності, справедливості, пропорційності, а також ураховує тривалість провадження у справі про оскарження постанови про накладення на відповідача адміністративного стягнення.

Щодо порядку компенсації моральної шкоди позивачеві суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до положень статті 48 ЦПК України сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

У цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, зокрема представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11 (пункт 6.22); від 26.02.2019 у справі № 915/478/18 (пункт 4.20); від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18 (пункт 33), від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 26), від 18.12.2019 у справі № 688/2479/16-ц (пункт 22), від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18 (пункт 35)).

У справах про відшкодування шкоди державою остання бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого заподіяно шкоду. Хоча наявність такого органу для того, щоби заявити відповідний позов до держави України, не є обов`язковою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.112019 у справі № 242/4741/16-ц (пункт 30)).

Участь у вказаних справах Державної казначейської служби України чи її територіальних органів не є необхідною (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц (пункт 44), від 25.03.2020 у справі № 641/8857/17 (пункт 64), від 11.11.2020 у справі № 9901/845/18 (пункт 38), від 09.12.2020 у справі № 9901/613/18 (пункт 79)).

Враховуючи, що заміна відповідача чи виключення особи зі складу відповідачів у справі здійснюється судом лише на підставі відповідного клопотання позивача, а позивач такого клопотання не заявляв, у суду відсутні підстави за власною ініціативою виключати другого відповідача із складу учасників справи.

Разом з тим суд вважає за доцільне зазначити, що у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10.11.2021 у справі № 346/5428/17 (провадження № 61-8102св21) зазначено, що «кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання. Тобто кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів. Проте суди на це уваги не звернули та зробили помилковий висновок про стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди безпосередньо з Державної казначейської служби України шляхом їх списання з єдиного казначейського рахунку».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13.07.2022 у справі № 757/24363/20 (провадження № 61-20822св21) зазначено, що: «у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року в справі 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18) вказано, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання. […] ухваливши правильне по суті судове рішення про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди на користь позивача, суди не звернули увагу, що кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів. Тому резолютивну частину рішення суду першої та апеляційної інстанцій в частині стягнення на користь ОСОБА_1 грошової компенсації моральної шкоди належить змінити».

Відтак компенсація моральної шкоди, завдана позивачеві незаконним діями працівників поліції підлягає відшкодуванню шляхом стягнення на користь позивача відповідних коштів з Державного бюджету України.

З урахуванням наведеного вище, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог шляхом стягнення з Державного бюджету України на користь позивача 34588,00 грн у рахунок компенсації моральної шкоди, завданої позивачеві працівниками правоохоронних органів, що цілком відповідає принципам добросовісності, розумності та справедливості та враховує обставини справи, характер і обсяг завданих позивачеві моральних страждань.

Керуючись статтями 12, 13, 76, 81, 82, 247, 255, 259, 263-266, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 , до відповідача: Департаменту патрульної поліції, до відповідача: Головного управління Державної казначейської служби України в Сумській області, про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності, задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , 345588,00 грн компенсації моральної шкоди.

Видати виконавчий лист після набрання рішенням законної сили.

В іншому відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Сумського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Департамент патрульної поліції, вул. Федора Ернста, буд. 3 м. Київ, код ЄРДПОУ 40108646.

Відповідач: Головне управління Державної казначейської служби України в Сумській області, вул. Воскресенська, буд. 7 м. Суми, код ЄРДПОУ 37970404.

Суддя Ю.О. Зеря