Рішення № 138597606, 29.07.2026, Гайсинський районний суд Вінницької області

Справа № 129/1254/26

Провадження по справі № 2/129/1549/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" липня 2026 р. Гайсинський районний суд Вінницької області

в складі головуючого судді Капуша І.С., розглянувши без участі сторін та їх представників в місті Гайсині в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії,

В С Т А Н О В И В:

31.03.2026 через підсистему «Електронний суд» до Гайсинського районного суду Вінницької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», у якій позивач просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії №1394-7559 від 13.05.2024 у розмірі 35 000 грн, яка складається із 7 000 грн заборгованості за основною сумою кредиту та 28 000 грн заборгованості за процентами за користування кредитом, а також понесені судові витрати.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що 13.05.2024 між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та відповідачем в електронній формі було укладено договір про відкриття кредитної лінії №1394-7559, відповідно до умов якого відповідачу надано кредитні кошти у розмірі 7 000 грн строком на 365 календарних днів. Договір був укладений шляхом використання відповідачем одноразового ідентифікатора відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію». На виконання умов договору позивач перерахував кредитні кошти на платіжну картку відповідача, однак останній належним чином взяті на себе зобов`язання не виконав, кредит та проценти у встановлені договором строки не повернув, у зв`язку із чим утворилась заборгованість. При цьому позивач зазначив, що загальний розмір заборгованості за договором становить 45 097 грн 50 коп., однак з урахуванням застосованої програми лояльності просив стягнути лише 35 000 грн.

Ухвалою судді Гайсинського районного суду Вінницької області Капуша І.С. від 02.04.2026 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, подав клопотання про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав у повному обсязі та не заперечував проти ухвалення заочного рішення у разі наявності передбачених законом підстав.

15.07.2026 через підсистему «Електронний суд» від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів, у якому останній зазначив, що є учасником бойових дій, проходив військову службу з 01.08.2014 по 18.06.2025, є особою з інвалідністю II групи, у зв`язку з чим просив застосувати до спірних правовідносин положення частини п`ятнадцятої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», визнати незаконним та скасувати розрахунок заборгованості, визначити кінцевою сумою заборгованості лише основну суму кредиту та звільнити його від сплати судового збору. До клопотання додано копії посвідчення учасника бойових дій, військового квитка, документів щодо проходження військової служби та документів, які підтверджують встановлення інвалідності II групи.

Зважаючи на неявку у судове засідання сторін та їх представників, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, а також враховуючи подане представником позивача клопотання про розгляд справи за його відсутності, суд, керуючись положеннями статей 223, 247, 279 ЦПК України, визнав можливим провести розгляд справи за наявними у ній матеріалами без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши матеріали цивільної справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення відповідача, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що 13.05.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 було укладено договір про відкриття кредитної лінії №1394-7559 в електронній формі шляхом використання відповідачем одноразового ідентифікатора С0372, що підтверджується наданою позивачем копією договору, паспортом споживчого кредиту, Правилами відкриття кредитної лінії та іншими письмовими доказами. Умовами договору передбачено надання відповідачу кредитних коштів у сумі 7 000 грн строком на 365 календарних днів зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 1,45 % за кожний день користування кредитом, а також комісії за видачу кредиту у розмірі 15 % від суми кредиту.

Відповідно до статей 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями та підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором, прирівнюється за своїми правовими наслідками до договору, укладеного у письмовій формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором є належним способом підтвердження волевиявлення сторони при укладенні електронного договору.

Дослідивши зміст договору, суд дійшов висновку, що він містить усі істотні умови кредитного договору, передбачені цивільним законодавством, а тому є належною правовою підставою виникнення між сторонами цивільних прав та обов`язків.

На підтвердження виконання свого обов`язку щодо надання кредитних коштів позивачем надано квитанцію про проведення платіжної операції через систему LiqPay та довідку про перерахування суми кредиту, з яких вбачається, що 13.05.2024 на платіжну картку відповідача № НОМЕР_1 було перераховано кредитні кошти у сумі 7 000 грн за договором №1394-7559.

Зазначені письмові докази узгоджуються між собою, містять однакові реквізити договору, дату здійснення операції, суму перерахованих коштів та маскований номер платіжної картки отримувача, а тому суд визнає їх належними, допустимими та достатніми доказами фактичного надання відповідачу кредитних коштів.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач належним чином виконав свій обов`язок за договором, надавши відповідачу кредит у погодженому сторонами розмірі, тоді як у відповідача виник обов`язок повернути отримані кредитні кошти та виконувати інші умови договору відповідно до вимог статей 525, 526, 530, 629, 1049, 1054 ЦК України.

Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, а одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

За змістом статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернути кредит та сплатити проценти.

Таким чином, встановивши факт укладення між сторонами кредитного договору та фактичного отримання відповідачем кредитних коштів у сумі 7 000 грн, суд дійшов висновку, що у відповідача виник обов`язок повернути отримані грошові кошти у порядку та строки, визначені договором.

Разом із тим, вирішуючи спір, суд враховує доводи відповідача, викладені у клопотанні про долучення доказів, відповідно до яких він просив визнати незаконним та скасувати розрахунок заборгованості, визначити кінцевою сумою заборгованості лише суму основного боргу, посилаючись на проходження військової служби, наявність статусу учасника бойових дій та встановлення йому інвалідності II групи.

Надаючи оцінку зазначеним доводам, суд виходить із того, що розрахунок заборгованості сам по собі не є рішенням чи індивідуальним актом, який породжує для сторін самостійні юридичні наслідки, а є письмовим доказом, поданим позивачем на підтвердження розміру заявлених позовних вимог. Такий розрахунок відповідно до положень ЦПК України підлягає оцінці судом поряд з іншими доказами у справі.

Чинне цивільне процесуальне законодавство не передбачає можливості визнання незаконним чи скасування розрахунку заборгованості як окремого документа в межах розгляду позову про стягнення заборгованості, оскільки суд вирішує питання не про правомірність самого розрахунку, а про обґрунтованість заявлених до стягнення сум.

Отже, вимога відповідача про визнання незаконним та скасування розрахунку заборгованості задоволенню не підлягає, однак наведені ним доводи щодо безпідставності нарахування процентів підлягають перевірці судом під час вирішення спору по суті.

Як убачається з матеріалів справи, відповідачем на підтвердження своїх заперечень подано копію посвідчення учасника бойових дій, військового квитка, витяг із наказу про проходження військової служби та інші документи, з яких вбачається, що він проходив військову службу з 01.08.2014 по 18.06.2025.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що проценти за користування кредитом були нараховані саме за період, який охоплює час проходження відповідачем військової служби, а станом на 17.02.2026 їх розмір склав 37 047 грн 50 коп., однак до стягнення позивач просить 28 000 грн у межах програми лояльності.

Відповідно до частини п`ятнадцятої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов`язаним - з моменту призову під час мобілізації до закінчення особливого періоду, штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.

Зазначена норма є спеціальною щодо загальних положень цивільного законодавства, які регулюють кредитні правовідносини, та встановлює додаткові державні гарантії соціального захисту військовослужбовців під час проходження ними військової служби. Отже, у разі встановлення судом факту проходження особою військової служби саме положення спеціального закону підлягають застосуванню при вирішенні спору щодо нарахування та стягнення процентів за користування кредитом.

Позивач не спростував достовірності зазначених доказів та не навів обставин, які б свідчили про відсутність у відповідача права на передбачені законом гарантії.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що до складу заявленої до стягнення суми включено 28 000 грн процентів за користування кредитом. Водночас будь-яких доказів того, що зазначені проценти нараховані за період, протягом якого на відповідача не поширювалися гарантії, передбачені частиною п`ятнадцятою статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», матеріали справи не містять.

За змістом статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Отже, саме на позивача покладався обов`язок довести правомірність нарахування процентів у заявленому до стягнення розмірі та відсутність законодавчих обмежень щодо їх нарахування.

Оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позивач не довів наявності правових підстав для стягнення з відповідача процентів за користування кредитом у розмірі 28 000 грн, а тому в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Разом із тим суд не погоджується з доводами відповідача щодо необхідності визнання незаконним та скасування розрахунку заборгованості.

Розрахунок заборгованості є письмовим доказом, поданим позивачем на підтвердження розміру заявлених позовних вимог, а не рішенням чи іншим актом, який породжує самостійні права та обов`язки сторін. Цивільне процесуальне законодавство не передбачає можливості визнання незаконним або скасування такого документа під час розгляду спору про стягнення заборгованості. Суд лише надає оцінку наведеному розрахунку разом з іншими доказами та визначає, які зі складових заявленої до стягнення заборгованості є доведеними та підлягають задоволенню.

Таким чином, доводи відповідача щодо незаконності нарахування процентів є обґрунтованими та враховуються судом при вирішенні спору, тоді як вимога про скасування розрахунку заборгованості як окремого документа задоволенню не підлягає.

При цьому дія частини п`ятнадцятої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не звільняє військовослужбовця від обов`язку повернути фактично отримані кредитні кошти, а лише встановлює заборону на нарахування та стягнення процентів і штрафних санкцій протягом періоду дії визначених законом гарантій.

Оскільки судом встановлено факт отримання відповідачем кредитних коштів у сумі 7 000 грн, доказів їх повернення матеріали справи не містять, а відповідач не заперечував обов`язку щодо повернення основної суми кредиту, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основної суми боргу є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Таким чином, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» підлягає частковому задоволенню шляхом стягнення з відповідача 7 000 грн заборгованості за основною сумою кредиту, тоді як у задоволенні вимог про стягнення 28 000 грн процентів за користування кредитом слід відмовити.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до частин першої та другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 662 грн 40 коп.

Оскільки позовні вимоги задоволено частково - на суму 7 000 грн із заявлених 35 000 грн, тобто у розмірі 20 відсотків від ціни позову, пропорційний розмір судового збору, який підлягав би стягненню з відповідача на користь позивача, становить 532 грн 48 коп.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач є особою з інвалідністю II групи, а тому відповідно до пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору.

Відповідно до частини шостої статті 141 ЦПК України, якщо сторону, з якої належить стягнути судовий збір, звільнено від його сплати, судовий збір компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За таких обставин судовий збір у розмірі 532 грн 48 коп., який відповідає пропорційно задоволеним позовним вимогам, підлягає компенсації позивачу за рахунок держави, а решта судового збору покладається на позивача.

Керуючись статтями 12, 13, 76-81, 89, 141, 223, 247, 258, 259, 263-265, 268, 273, 279 ЦПК України, статтями 11, 509, 525, 526, 530, 610, 611, 626, 627, 628, 629, 638, 1048, 1049, 1054 ЦК України, статтями 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», частиною п`ятнадцятою статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», пунктом 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» (код ЄДРПОУ 38548598) заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії № 1394-7559 від 13.05.2024 у розмірі 7 000 (сім тисяч) гривень 00 копійок, яка складається із заборгованості за основною сумою кредиту.

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» про стягнення процентів за користування кредитом у розмірі 28 000 (двадцять вісім тисяч) гривень 00 копійок - відмовити.

Компенсувати Товариству з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судовий збір у розмірі 532 (п`ятсот тридцять дві) гривні 48 копійок.

У решті судові витрати покласти на позивача.

Рішення суду може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Гайсинський районний суд Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу подано протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: