Рішення № 138593229, 29.07.2026, Олевський районний суд Житомирської області

Справа № 287/617/23

провадження 2/287/37/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 липня 2026 року м. Олевськ

Олевський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого судді Нижника Г.П.,

з участю секретаря судового засідання Вернигорової К.М.,

представника позивача Товт С.С.,

представника відповідача Яценко І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів у порядку регресу, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Страхова група «ТАС» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів у порядку регресу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 02.07.2019 приблизно о 21 год 15 хв відповідач, керуючи автомобілем марки «ВАЗ-21013», реєстраційний номер НОМЕР_1 , допустив порушення вимог Правил дорожнього руху України, внаслідок чого сталася дорожньо-транспортна пригода, під час якої автомобіль «SkodaOctavia», що після зіткнення виїхав за межі проїзної частини, здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_2 , який від отриманих тілесних ушкоджень загинув.

Позивач зазначає, що вироком Святошинського районного суду м. Києва від 02.11.2020 відповідача визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, при цьому встановлено, що дорожньо-транспортна пригода перебувала у прямому причинному зв`язку з порушенням відповідачем вимог Правил дорожнього руху України та експлуатацією технічно несправного транспортного засобу.

На момент настання дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність відповідача як власника транспортного засобу була застрахована у ПрАТ «Страхова група «ТАС» за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АО № 5452136, яким страхова сума за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю потерпілих, становила 200 000 грн.

У зв`язку з настанням страхового випадку позивач здійснив виплату страхового відшкодування особам, які мали право на його отримання, у загальному розмірі 200 000 грн, що підтверджується страховими актами та платіжними документами.

Посилаючись на положення ч. 1 ст. 1191 ЦК України та підпункту «г» підпункту 38.1.1 пункту 38.1 ст. 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», позивач вважає, що після виплати страхового відшкодування до нього перейшло право зворотної вимоги (регресу) до відповідача, оскільки дорожньо-транспортна пригода була безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану транспортного засобу вимогам Правил дорожнього руху України.

З цих підстав позивач просить стягнути з відповідача на свою користь 200 000 грн у порядку регресу, а також понесені судові витрати.

У поданому відзиві відповідач позов не визнав та просив відмовити у його задоволенні. Зазначив, що позивач не довів належними та допустимими доказами наявності передбачених підпунктом «г» підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону № 1961-IV підстав для виникнення права регресної вимоги, оскільки не надав доказів того, що дорожньо-транспортна пригода була безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану транспортного засобу вимогам Правил дорожнього руху. На думку відповідача, вирок суду сам по собі не підтверджує зазначених обставин, а встановлення причинного зв`язку між технічною несправністю транспортного засобу та виникненням дорожньо-транспортної пригоди можливе лише на підставі висновку відповідної автотехнічної експертизи. Крім того, відповідач посилався на те, що укладення договору обов`язкового страхування свідчило про проходження транспортним засобом обов`язкового технічного контролю та визнання його технічно справним, а тому вважав позовні вимоги недоведеними та безпідставними.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано до провадження судді Нижнику Г.П.

Ухвалою суду від 27.10.2025 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 19.12.2025.

Ухвалою суду від 19.12.2025 закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду.

Представник позивача за довіреністю Товт С.С. у судовому засіданні позов підтримав та просив його задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Пояснив, що вироком Подільського районного суду м. Києва від 30.09.2020 у справі № 758/15048/19, який набрав законної сили 02.11.2020, відповідача визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України. Вказував, що зазначеним вироком встановлено, що відповідач керував технічно несправним транспортним засобом та допустив порушення вимог пунктів 1.5, 2.3 підпункту «б», 10.1, 16.6, 31.4.5 підпункту «а» Правил дорожнього руху України, які перебували у прямому причинному зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди та її наслідками. З огляду на приписи ч. 6 ст. 82 ЦПК України вважав зазначені обставини встановленими та такими, що не підлягають повторному доказуванню при розгляді цієї справи. Зазначав, що дорожньо-транспортна пригода у встановленому законом порядку визначена безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану транспортного засобу вимогам Правил дорожнього руху України, а тому після виплати страхового відшкодування у позивача виникло право регресної вимоги до відповідача, передбачене підпунктом «г» підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Представник відповідача Яценко І.В. проти задоволення позову заперечувала. Зазначила, що положення ч. 6 ст. 82 ЦПК України не звільняють позивача від обов`язку довести всі обставини, необхідні для виникнення права регресної вимоги, оскільки вирок суду є обов`язковим лише щодо факту вчинення відповідних дій та особи, яка їх вчинила. Посилалася на висновок комплексної судової фототехнічної та автотехнічної експертизи № 12-1/2068-23-3/231 від 28.10.2019, відповідно до якого з технічної точки зору причиною виникнення дорожньо-транспортної пригоди є невідповідність дій водія автомобіля «ВАЗ-21013» д.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_1 вимогам 10.1 та 16.6 Правил дорожнього руху України. Натомість порушення вимог пункту 31.4.5 підпункту «а» Правил дорожнього руху України щодо технічного стану транспортного засобу, на її думку, не перебувало у причинному зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди. У зв`язку з цим вважала, що у позивача відсутнє право регресної вимоги, передбачене підпунктом «г» підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», та просила у задоволенні позову відмовити.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.

Вироком Подільського районного суду м. Києва від 30.09.2020 у справі № 758/15048/19 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначено йому покарання у виді 4 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 2 роки. Згідно ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням із встановленням іспитового строку 2 року (т. 1, а.с. 18-22).

Згідно мотивувальної частини судового рішення «В ході досудового розслідування в діях водія ОСОБА_1 встановлено порушення вимог пунктів 1.5, 2.3 підпункт «б», 10.1, 16.6 та 31.4.5 підпункт «а» Правил дорожнього руху України. Порушення вимог пунктів 1.5, 2.3 підпункт «б», 10.1, 16.6 та 31.4.5 підпункт «а» Правил дорожнього руху України водієм ОСОБА_1 знаходяться в прямому причинному зв`язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди та її наслідками» (т. 1, а.с. 20).

За наслідками дорожньо-транспортної пригоди помер ОСОБА_2 (т.1, а.с. 42).

У зв`язку з настанням страхового випадку ПрАТ «Страхова група «ТАС» здійснило страхове відшкодування особам, які відповідно до Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» мали право на його отримання, а саме: ОСОБА_3 у розмірі 114 458 грн (т.1, а.с. 64-66) та ОСОБА_4 у розмірі 85542 грн (т.1, а.с. 83-85).

Згідно з висновком комплексної судової фототехнічної та автотехнічної експертизи від 28.10.2019 № 12-1/2068-23-3/231, проведеної у кримінальному провадженні № 12019100000000782, причиною виникнення дорожньо-транспортної пригоди, з технічної точки зору, є невідповідність дій водія автомобіля «ВАЗ-21013», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_1 вимогам пунктів: 10.1 та 16.6 Правил дорожнього руху України (т.2, а.с. 42-63).

Таким чином, між сторонами виникли цивільні правовідносини щодо реалізації страховиком права зворотної вимоги (регресу) до особи, яка, на думку позивача, є відповідальною за заподіяння шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частини перша статей 15, 16 ЦК України).

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

За приписами ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справу не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За правилами ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні, а також оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо і достатність та взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оскільки дорожньо-транспортна пригода, з якою позивач пов`язує виникнення права регресної вимоги, сталася 02.07.2019, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 1961-IV у редакції, чинній на момент настання страхової події. Суд враховує, що зазначений Закон втратив чинність у зв`язку з набранням чинності Законом України від 21.05.2024 № 3720-IX «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», однак відповідно до пункту 2 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону він застосовується до страхових випадків, що настали до набрання чинності новим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Згідно з підпунктом «г» підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону України № 1961-IV страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо дорожньо-транспортна пригода визначена в установленому порядку безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу вимогам Правил дорожнього руху.

Отже, для вирішення цього спору суду необхідно встановити, чи доведено позивачем наявність передбачених законом умов для виникнення права регресної вимоги, зокрема чи визначена дорожньо-транспортна пригода в установленому порядку безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану транспортного засобу вимогам Правил дорожнього руху України.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

У постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 753/11000/14-ц зазначено, що преюдиціальність означає обов`язковість для суду фактів, установлених судовим рішенням, яке набрало законної сили, та полягає у неприпустимості повторного розгляду одного й того самого питання. Водночас преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом.

Подібні правові висновки висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17 (провадження № 12-144гс18).

Крім того, Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що преюдиціальні факти необхідно відрізняти від правової оцінки таких фактів. Преюдиціальне значення мають лише фактичні обставини, тоді як мотиви судового рішення, правова кваліфікація правовідносин та юридична оцінка встановлених обставин не є преюдиційними (постанови Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 820/17548/14 та від 11.12.2019 у справі № 320/4938/15-ц).

Частинами п`ятою та шостою ст. 82 ЦПК України законодавець передбачив різний обсяг преюдиційності судових рішень.

Так, відповідно до ч. 5 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи за участю тих самих осіб або особи, стосовно якої такі обставини встановлено.

Натомість згідно з ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду у кримінальному провадженні, який набрав законної сили, є обов`язковим для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій особи, лише в питанні, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Використання законодавцем слова «лише» свідчить про те, що обсяг преюдиційності вироку є значно вужчим, ніж обсяг преюдиційності судового рішення, ухваленого в порядку цивільного, господарського чи адміністративного судочинства.

Згідно з ч. 1 ст. 11 КК України кримінальним правопорушенням є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб`єктом кримінального правопорушення.

Отже, у цій справі вирок Подільського районного суду м. Києва від 30.09.2020 є обов`язковим для суду лише в частині встановлення того, що відповідні дії мали місце та були вчинені саме ОСОБА_1 .

Разом з тим предметом доказування у цій справі є не лише факт вчинення відповідачем кримінального правопорушення, а й наявність спеціальної підстави виникнення права регресної вимоги страховика, визначеної підпунктом «г» підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а саме чи була дорожньо-транспортна пригода у встановленому порядку безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану транспортного засобу вимогам Правил дорожнього руху України.

Зазначена обставина входить до предмета доказування саме у цій цивільній справі та підлягає самостійному встановленню судом на підставі оцінки всіх наявних у справі доказів відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України.

Як убачається зі змісту підпункту «г» підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», право страховика на пред`явлення регресної вимоги виникає не в кожному випадку виплати страхового відшкодування, а лише за сукупності визначених законом умов, однією з яких є те, що дорожньо-транспортна пригода визначена в установленому порядку безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу вимогам Правил дорожнього руху України.

Отже, для задоволення позову позивач повинен довести не лише факт виплати страхового відшкодування та винуватість відповідача у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, а й існування зазначеної спеціальної підстави виникнення права регресної вимоги.

На підтвердження своїх вимог позивач посилається, зокрема, на вирок Подільського районного суду м. Києва від 30.09.2020, яким відповідача визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Разом із тим, як уже зазначалося судом, відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України преюдиціальне значення такого вироку обмежується лише питанням, чи мали місце відповідні дії та чи вчинені вони саме цією особою. Натомість питання про наявність спеціальної підстави для виникнення права регресної вимоги страховика, визначеної підпунктом «г» підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону України № 1961-IV, підлягає самостійному встановленню судом шляхом оцінки всіх наявних у справі доказів.

Суд звертає увагу, що законодавець пов`язує виникнення права регресної вимоги саме з тим, щоб дорожньо-транспортна пригода була визначена в установленому порядку безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану транспортного засобу вимогам Правил дорожнього руху України. Отже, для виникнення права регресу недостатньо самого факту засудження особи за порушення правил безпеки дорожнього руху чи зазначення у вироку про порушення вимог пункту 31.4.5 підпункту «а» Правил дорожнього руху України. Вирішальним є встановлення у передбаченому законом порядку того, що саме технічна несправність транспортного засобу перебувала у безпосередньому причинному зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди.

Як установлено судом, у ході розслідування кримінального провадження отримано висновок комплексної судової фототехнічної та автотехнічної експертизи від 28.10.2019 № 12-1/2068-23-3/231, проведеної саме з метою встановлення механізму виникнення дорожньо-транспортної пригоди та причинного зв`язку між діями водія, технічним станом транспортного засобу і наслідками дорожньо-транспортної пригоди.

Відповідно до зазначеного висновку експерта, з технічної точки зору причиною виникнення дорожньо-транспортної пригоди є невідповідність дій водія автомобіля «ВАЗ-21013» вимогам пунктів 10.1 та 16.6 Правил дорожнього руху України.

Таким чином, висновок комплексної судової фототехнічної та автотехнічної експертизи, який відповідно до предмета дослідження мав встановити технічний механізм виникнення дорожньо-транспортної пригоди та її причини, не містить висновку про те, що дорожньо-транспортна пригода була безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану транспортного засобу вимогам Правил дорожнього руху України.

Посилання позивача на те, що у вироку суду серед порушень Правил дорожнього руху України зазначено також порушення відповідачем вимог пункту 31.4.5 підпункту «а» Правил дорожнього руху України, саме по собі не є достатньою підставою для виникнення права регресної вимоги.

Крім того, суд звертає увагу, що у ході судового розгляду кримінального провадження за обвинувачення ОСОБА_1 не досліджувались докази щодо тих обставин, які ніким не оспорювались. Суд обмежився лише допитом обвинуваченого та дослідженням матеріалів справ, що його характеризують. При цьому, у мотивувальній частині вироку зазначено, що порушення вимог пунктів 1.5, 2.3 підпункт «б», 10.1, 16.6 та 31.4.5 підпункт «а» Правил дорожнього руху України водієм ОСОБА_1 встановлено в ході досудового розслідування, а не судового розгляду.

Більше того, диспозиція підпункту «г» підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» пов`язує виникнення права регресу не з самим фактом керування технічно несправним транспортним засобом чи порушенням вимог пункту 31.4.5 підпункту «а» Правил дорожнього руху України, а виключно з тим, що дорожньо-транспортна пригода визначена в установленому порядку безпосереднім наслідком такої невідповідності технічного стану транспортного засобу вимогам Правил дорожнього руху України.

Отже, наявність у вироку суду посилання на порушення відповідачем вимог пункту 31.4.5 підпункту «а» Правил дорожнього руху України не є тотожною встановленню тієї обставини, що саме технічна несправність транспортного засобу була безпосередньою причиною дорожньо-транспортної пригоди.

Фактично доводи позивача зводяться до ототожнення двох різних юридичних фактів: порушення вимог щодо технічного стану транспортного засобу та визначення дорожньо-транспортної пригоди безпосереднім наслідком такого порушення. Водночас спеціальна норма підпункту «г» підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону України № 1961-IV вимагає встановлення саме другого юридичного факту.

Із дослідженого судом висновку комплексної судової фототехнічної та автотехнічної експертизи вбачається, що безпосередній причинний зв`язок із виникненням дорожньо-транспортної пригоди експертом встановлено щодо порушень відповідачем вимог пунктів 10.1 та 16.6 Правил дорожнього руху України. Водночас висновок експерта не містить висновку про те, що безпосередньою причиною дорожньо-транспортної пригоди була невідповідність технічного стану транспортного засобу вимогам пункту 31.4.5 підпункту «а» Правил дорожнього руху України.

Тлумачення наведеної норми у спосіб, запропонований позивачем, фактично призвело б до розширення передбачених законом підстав виникнення права регресної вимоги страховика, оскільки достатнім було б будь-яке встановлення у вироку факту експлуатації технічно несправного транспортного засобу незалежно від того, чи перебувала така несправність у безпосередньому причинному зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди. Такий підхід суперечив би буквальному змісту підпункту «г» підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону України № 1961-IV та не відповідав би принципу правової визначеності як складовій верховенства права.

Таким чином, оцінивши зібрані у справі докази у їх сукупності відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено наявності передбаченої підпунктом «г» підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов`язкової умови виникнення права регресної вимоги, а саме того, що дорожньо-транспортна пригода була визначена в установленому порядку безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану транспортного засобу вимогам Правил дорожнього руху України. За таких обставин позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

На підставі статей 15, 16, 1191 Цивільного кодексу України, підпункту «г» підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (у редакції, чинній на момент настання страхової події), керуючись статтями 12, 13, 76-81, 82, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» до ОСОБА_1 про стягнення коштів в порядку регресу відмовити.

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Житомирського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: Приватне акціонерне товариство «Страхова група «ТАС», код ЄДРПОУ 30115243, індекс 03117, м. Київ, проспект Перемоги, 65

Представник позивача: Товт Сергій Степанович, РНОКПП НОМЕР_2 , м. Луцьк.

Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1

Представник відповідача: ОСОБА_5 , РНОКПП НОМЕР_4 , індекс 08031, Київська область, Бориспільський район, м. Бориспіль, а/с 9.

Суддя: Г. П. Нижник