Рішення № 138587161, 27.07.2026, Заводський районний суд м. Запоріжжя

Заводський районний суд м. Запоріжжя

Справа № 332/2505/26

Провадження №: 2/332/2866/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 липня 2026 р. м. Запоріжжя

Заводський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Марченко Н.В., при секретарі судового засідання Волкова Д.І., розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі судових засідань м. Запоріжжя цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в особі представника адвоката Богач Алли Олександрівни до Гуляйпільської міської військової адміністрації Пологівського району Запорізької області про визнання договору купівлі-продажу дійсним,-

ВСТАНОВИВ:

До Заводського районного суду м. Запоріжжя надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в особі представника адвоката Богач Алли Олександрівни до Гуляйпільської міської військової адміністрації Пологівського району Запорізької області про визнання договору купівлі-продажу дійсним.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 25 травня 1998 року, між членами Пологівської товарної біржі «Агропром- Інвест», ОСОБА_2 , що діяв від імені ОСОБА_3 , на підставі довіреності виданої Успенівською сільською радою 02.12.1997 р., реєстр ном. 9, що мешкає с. Успенівка Гуляйпільського району, названий надалі Продавець і ОСОБА_1 , що мешкає с. Успенівка Гуляйпільського району, названа надалі Покупець, було укладено Договір купівлі-продажу за реєстраційним номером ГН-67 (далі Договір). Згідно п.1 вказаного Договору, Продавець продав, а Покупець купив житловий будинок з усіма побутовими та господарчими спорудами, який знаходиться АДРЕСА_1 . На земельній ділянці розташовані: А - житловий будинок саманний, житловою площею 23,9 квм., а сіни шлакоблок, Б сарай саманний, В сарай саманний, погріб, Д сарай саманний, Ж уборна, Г басейн. Згідно п.3 Договору, продаж цей вчинено за 1 000 гривень, які Покупець сплатив Продавцю повністю до підписання цього договору. Згідно п.5 Договору, Покупець має право власності на вказаний житловий будинок з моменту підписання цього договору. Договір подальшому нотаріальному посвідченню не підлягає. Відповідно до п.8 Договору, згідно з вимогами ст.227 Цивільного Кодексу України цей договір підлягає реєстрації у Пологівському ДКП «Імпульс». Відповідно до п.10 Договору, від дійсної інвентаризаційної оцінки в установленому законодавством розмірі сплачено державне мито. На підставі ст.15 Закону України «Про товару біржу», наведений Договір зареєстровано на Пологівській товарній біржі «Агропром-Інвест» про що записано в журналі реєстрації біржових угод, реєстраційний номер ГН-67. 25.07.1998 року, на підставі укладеного Договору купівлі-продажу, Пологівським ДКП «Імпульс» було видано Реєстраційне посвідчення, у відповідності до якого жилий будинок, розташований в АДРЕСА_1 , зареєстрований за громадянкою ОСОБА_1 на праві особистої власності на підставі Договору купівлі-продажу від 25.05.1998 р., зареєстрованого Пологівською товарною біржею «Агропром-Інвест» за реєстраційним номером ГН-67, і записаний в реєстрову книгу № 2, реєстровий номер 109. У зв`язку з набуттям ОСОБА_1 права власності на попередньо наведений жилий будинок, відомості про неї як про нового власника були внесені до Технічного паспорту від 22.05.1989 р. на жилий будинок індивідуального фонду по АДРЕСА_1 (інвентарний номер 108, реєстровий номер 2-109). Крім того, до Будинкової книги № 9, в.о. адміністратора управління ЦНАП виконавчого комітету Гуляйпільської міської ради були внесені відомості про ОСОБА_1 , як власника буд. АДРЕСА_1 згідно Договору купівлі-продажу від 25.05.1998 р., реєстраційний № ГН-67. У відповідності до відомостей Будинкової книги, ОСОБА_1 є зареєстрованою у набутому нею будинку, з 18.04.1996 року. Оскільки, на момент укладення даного Договору діяли норми ЦК УРСР та ЗУ «Про товарну біржу», які по різному визначали питання щодо необхідності нотаріального посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна, тобто, за положеннями ЦК УРСР такі договори підлягали нотаріальному посвідченню у будь якому випадку, а положення ЗУ «Про товарну біржу» такого посвідчення не вимагали, то нині при вчиненні правочинів щодо спірного майна за таким Договором, Позивачці як його власнику, необхідно підтвердити правомірність такого правовстановлюючого документу, що є можливим, шляхом визнання Договору купівлі-продажу від 25.05.1998 р. за реєстраційним № ГН-67 дійсним у судовому порядку.

Ухвалою судді Заводського районного суду м. Запоріжжя від 27.04.2026 відкрито провадження у справі та справу призначено до розгляду в судовому засіданні в порядку загального позовного провадження , призначене підготовче судове засідання.

Позивач та його представник у підготовче засідання не з`явились. Від представника позивача надійшла заява про розгляд підготовчого засідання за його відсутності та відсутності позивача, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Представник відповідача у підготовче засідання не з`явився, подав заяву, в якій останній просить розгляд справи проводити за його відсутності, не заперечує проти задоволення позовних вимог.

У зв`язку з неявкою у судове засідання сторін на підставі ч. 2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

Відповідно до ч.1 ст.206 ЦПК України позивач може відмовитись від позову, а відповідач визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Відповідно до ч.3 ст.200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем. В підготовчому судовому засіданні відповідач позов про визнає у повному обсязі. За таких підстав суд, у відповідності з вимогами ч.3 ст.200 ЦПК України, вважає за можливе ухвалити рішення за результатами підготовчого провадження у зв`язку із визнанням позову відповідачем.

Дослідивши докази у справі, встановивши обставини справи та перевіривши їх доказами, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, у зв`язку з наступним.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 3 статті 12 ЦПК України та частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Відповідно до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема визнання права.

Пунктом 2 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 р. регламентовано, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Судом встановлено, що 25 травня 1998 року, між членами Пологівської товарної біржі «Агропром- Інвест», ОСОБА_2 , що діяв від імені ОСОБА_3 , на підставі довіреності виданої Успенівською сільською радою 02.12.1997 р., реєстр ном. 9, що мешкає с. Успенівка Гуляйпільського району, названий надалі Продавець і ОСОБА_1 , що мешкає с. Успенівка Гуляйпільського району, названа надалі Покупець, було укладено Договір купівлі-продажу за реєстраційним номером ГН-67 (далі Договір).

Згідно п.1 вказаного Договору, Продавець продав, а Покупець купив житловий будинок з усіма побутовими та господарчими спорудами, який знаходиться АДРЕСА_1 .

На земельній ділянці розташовані: А - житловий будинок саманний, житловою площею 23,9 квм., а сіни шлакоблок, Б сарай саманний, В сарай саманний, погріб, Д сарай саманний, Ж уборна, Г басейн. Згідно п.3 Договору, продаж цей вчинено за 1 000 гривень, які Покупець сплатив Продавцю повністю до підписання цього договору.

Згідно п.5 Договору, Покупець має право власності на вказаний житловий будинок з моменту підписання цього договору. Договір подальшому нотаріальному посвідченню не підлягає.

Відповідно до п.8 Договору, згідно з вимогами ст.227 Цивільного Кодексу України цей договір підлягає реєстрації у Пологівському ДКП «Імпульс».

Відповідно до п.10 Договору, від дійсної інвентаризаційної оцінки в установленому законодавством розмірі сплачено державне мито.

На підставі ст.15 Закону України «Про товару біржу», наведений Договір зареєстровано на Пологівській товарній біржі «Агропром-Інвест» про що записано в журналі реєстрації біржових угод, реєстраційний номер ГН-67. 25.07.1998 року, на підставі укладеного Договору купівлі-продажу, Пологівським ДКП «Імпульс» було видано Реєстраційне посвідчення, у відповідності до якого жилий будинок, розташований в АДРЕСА_1 , зареєстрований за громадянкою ОСОБА_1 на праві особистої власності на підставі Договору купівлі-продажу від 25.05.1998 р., зареєстрованого Пологівською товарною біржею «Агропром-Інвест» за реєстраційним номером ГН-67, і записаний в реєстрову книгу № 2, реєстровий номер 109.

У зв`язку з набуттям ОСОБА_1 права власності на попередньо наведений жилий будинок, відомості про неї як про нового власника були внесені до Технічного паспорту від 22.05.1989 р. на жилий будинок індивідуального фонду по АДРЕСА_1 (інвентарний номер 108, реєстровий номер 2-109).

Крім того, до Будинкової книги № 9, в.о. адміністратора управління ЦНАП виконавчого комітету Гуляйпільської міської ради були внесені відомості про ОСОБА_1 , як власника буд. АДРЕСА_1 згідно Договору купівлі-продажу від 25.05.1998 р., реєстраційний № ГН-67. У відповідності до відомостей Будинкової книги, ОСОБА_1 є зареєстрованою у набутому нею будинку, з 18.04.1996 року.

На даний час позивач не може реалізовувати свої права власника.

Відповідно до діючого на той час законодавства договір купівлі-продажу мав бути нотаріально посвідчений. Однак, положення Закону України «Про товарну біржу», який діяв на час укладення договору купівлі-продажу не вимагали нотаріального посвідчення договорів, які укладалися та реєструвалися на товарних біржах.

Так відповідно до Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України 09.06.98 N 121, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 26 червня 1998 р. за N 399/2839 передбачено, що інструкція визначає порядок здійснення державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна в Україні.

Відповідно до п. 1.4, 1.5 Інструкції - державній реєстрації в бюро технічної інвентаризації підлягають об`єкти нерухомості, розташовані на всій території України (населених пунктах, військових містечках, військових частинах, аеропортах, річкових і морських портах, заповідниках, заказниках, на дорогах, полігонах і т. п.).

Державну реєстрацію права власності на об`єкти нерухомого майна здійснюють комунальні підприємства - бюро технічної інвентаризації.

Згідно з п. 1.6, 1.7, 1.8 Інструкції - державна реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна в бюро технічної інвентаризації є обов`язковою для власників, незалежно від форми власності.

Реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна провадиться на підставі правовстановлювальних документів, за рахунок коштів власників нерухомого майна.

Державній реєстрації підлягають тільки ті об`єкти нерухомості, будівництво яких закінчено, та прийняті в експлуатацію у встановленому порядку незалежно від форм їхньої власності та при наявності матеріалів технічної інвентаризації, підготовлених тим бюро технічної інвентаризації, яке проводить державну реєстрацію права власності на ці об`єкти.

Згідно з п. 1.9 Інструкції до об`єктів нерухомого майна, що підлягають державній реєстрації, відносяться: а) житлові і нежитлові будинки, садові будинки, дачі, гаражі, будівлі виробничого, господарського, соціально-побутового та іншого призначення, розташовані на окремих земельних ділянках вулиць, площ і провулків під окремими порядковими номерами; б) вбудовані в житлові будинки нежитлові приміщення (як частини цих будинків); в) квартири багатоквартирних будинків.

Належні до вказаних об`єктів допоміжні будівлі та споруди реєструються у складі цих об`єктів.

Додатком № 1 до Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб визначений перелік правовстановлювальних документів, на підставі яких провадиться державна реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна.

Відповідно до п. 9 Переліку зазначено: «Договори купівлі-продажу, міни, зареєстровані біржею».

Так, Інструкція про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб передбачала в якості правовстановлюючого документу зареєстровані на біржі правочини.

Відповідно до ч. 5 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 01.07.2004 р. за N 1952-IV право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою. На підставі цього Закону реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень здійснюється лише в разі вчинення правочинів щодо нерухомого майна, а також за заявою власника (володільця) нерухомого майна.

Відповідно до реєстраційного посвідчення житловий будинок розташований в АДРЕСА_1 , в цілому зареєстровано за ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу зареєстрованого Пологівською товарною біржею «Агропром-Інвест» 25.05.1998 року за реєстраційний номером ГН-67, така реєстрація на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого біржею, станом на травень 1998 року не суперечила чинному законодавству.

Описані правовідносини є цивільно-правовими, тому, враховуючи час їх виникнення, слід застосувати Цивільний Кодекс Української РСР в редакції 1963 року.

Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень до ЦК України від 16 січня 2003 р. ЦК України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

В даному випадку до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме норми Цивільного кодексу 1963 року, оскільки договір купівлі-продажу житлового будинку було укладено та підписано сторонами 25.05.1998 року, тобто у період дії Цивільного кодексу 1963 року.

Відповідно до ст. 4 Цивільного кодексу 1963 року, цивільні права і обов`язки виникають з підстав, передбачених законодавством, в тому числі і з угод.

Згідно зі статтею 41 Цивільного кодексу 1963 року, угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов`язків.

Відповідно до статті 224 Цивільного кодексу 1963 року, за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до статті 225 Цивільного кодексу 1963 року, право продажу майна належить власникові.

За загальним правилом, визначеним у статті 227 Цивільного кодексу 1963 року, договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією зі сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу).

За змістом ст. ст. 128, 153 ЦК УРСР, право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Договір вважається укладеним, коли між сторонами в повній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

За договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 224 ЦК Української РСР в редакції 1963 року). Статтею 227 ЦК УРСР передбачалася обов`язкова нотаріальна форма договору купівлі-продажу житлового будинку (квартири) і його реєстрація органами місцевого самоврядування.

На час укладення договору купівлі-продажу житлового будинку, чинним був Закон України «Про товарну біржу».

Згідно зі ст. 15 Закону України «Про товарні біржі» (в редакції чинній на час виникнення правовідносин) не підлягали нотаріальному посвідченню угоди, які зареєстровані на біржі, якщо вони являють собою купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі.

Проаналізувавши вказані норми права, слідує, що законодавець на час виникнення спірних правовідносин не вимагав нотаріального посвідчення договору відчуження нерухомості у разі укладання такого договору на товарній біржі.

При вчиненні договору купівлі-продажу житлового будинку дії сторін (покупця та продавця) були спрямовані на встановлення цивільних прав та обов`язків, перехід права власності відбувся, сторони договору мали необхідний обсяг цивільної дієздатності та вільне волевиявлення, що відповідало внутрішній волі на досягнення наслідків, а саме купівлі-продажу житлового будинку.

Даний правочин був реальним і вчинений у формі, дозволенній чинним законодавством України на момент його вчинення.

Згідно п.5 Договору, Покупець має право власності на вказаний житловий будинок з моменту підписання цього договору. Договір подальшому нотаріальному посвідченню не підлягає.

Угоди, зареєстровані на товарній біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню, що передбачено положеннями ч. 2 ст.15 Закону України «Про товарну біржу» (в редакції чинній на час виникнення правовідносин).

В даному випадку сторони виконали суттєві умови угоди купівлі-продажу житлового будинку, а саме: продавець передав у власність покупця житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , покупець ОСОБА_1 прийняла житловий будинок та сплатила за нього зазначену в договорі суму.

Факт сплати вартості будинку ОСОБА_1 підтверджується записом про це у п. 3 договору купівлі-продажу, зокрема що продаж вчинено за 1000,00 грн., які покупець оплатила продавцю повністю до підписання договору.

Вказана угода не містить протизаконних умов.

Після оформлення предмет угоди фактично перейшов в користування позивача.

За положеннями ст. 47 ЦК УРСР 1963 року нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.

Якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.

На підставі ч. 2 ст. 47 ЦК суд може визнати дійсною угоду, що потребує нотаріального оформлення, коли сторони досягли згоди за всіма її істотними умовами і одна зі сторін повністю або частково виконала її, а друга ухиляється від нотаріального оформлення останньої за відсутності передбачених законодавством перешкод для цього, в тому числі шляхом укладення щодо предмета зобов`язань нотаріально оформленої угоди з іншою особою.

Відповідно до ст. 227 ЦК УРСР договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу).

В п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року № 3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» (згідно із змінами внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 1998 року № 15), в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, Пленум Верховного Суду України роз`яснив, що з підстав недодержання нотаріальної форми визнаються недійсними тільки угоди, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов`язковому нотаріальному посвідченню, зокрема, договори довічного утримання; застави, купівлі-продажу, в тому числі при придбанні на біржових торгах) міни або дарування жилого будинку (квартири) чи його (її) частини; дарування іншого майна на суму понад 500 крб. і валютних цінностей на суму понад 50 крб.

Якщо така угода виконана повністю або частково однією з сторін, а друга сторона ухиляється від її нотаріального оформлення, суд на підставі ч. 2 ст. 47 ЦК за вимогою сторони, яка виконала угоду, її правонаступників або прокурора вправі визнати угоду дійсною. Однак це правило не може бути застосовано, якщо сторонами не було досягнуто згоди з істотних умов угоди або для укладення її були в наявності передбачені законом обмеження (наприклад, статтями 105, 114 ЦК).

Щоб не допустити неправильного визнання дійсними угод на підставі ч. 2 ст. 47 ЦК, суд повинен перевірити, чи підлягала виконана угода нотаріальному посвідченню, чому вона не була нотаріально посвідчена і чи не містить вона протизаконних умов.

Судом встановлено, що між продавцем та покупцем було досягнуто згоди з усіх істотних умов, що підтверджується змістом договору купівлі-продажу нерухомості (біржової угоди), в якій зазначено предмет продажу, його характеристика, порядок передачі предмета продажу у власність покупця, визначена ціна продажу. Сторони виконали умови договору, у сторін за договором жодних заперечень щодо переходу права власності до ОСОБА_1 не виникло. Будь-яких суперечок, між сторонами угоди, судом не встановлено. Вказана угода не містить протизаконних умов та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Відповідно до ст. 153 ЦК Української РСР 1963 року договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах.

Відповідно до ст. 224 ЦК Української РСР (в редакції 1963 р., який діяв на час укладення угоди), за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 227 ЦК Української РСР (в редакції 1963 р.) передбачено, що договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин.

Згідно з ч. 2 ст. 47 ЦК Української РСР (в редакції 1963 р.), якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.

Згідно з ч. 2 ст. 9 ЖК України громадяни мають право придбати житло на біржових торгах.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до п. 4 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України 2003 року, що набрав чинності 1 січня 2004 року, цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Згідно ч. 2 ст. 12 Закону України «Про власність» (Закон № 697 XII) від 07. 02.1991 року, чинного на час виникнення спірних правовідносин, передбачалися підстави виникнення права приватної власності, зокрема: громадянин набував право власності на майно, одержане внаслідок укладання угод, не заборонених законом.

При цьому ч. 1 ст. 13 Закону № 697 XII жилі будинки відносилась до об`єкта власності, ч. 4 цієї ж статті визначалось, що законодавчими актами України може бути встановлено спеціальний порядок набуття права власності громадянами на окремі види майна, а також види майна, що не може перебувати у власності громадян, а відповідно до вимог статті 49 цього ж закону щодо правомірності володіння майном передбачалось, що володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом.

Таким чином, спірні правовідносини на момент їх виникнення були врегульовані різним чином одночасно нормами ЦК України (в редакції від 1963 року) та Законом України «Про товарну біржу», тобто існувала колізія норм права.

Згідно зі ст. 15 Закону України «Про товарні біржі» не підлягали нотаріальному посвідченню угоди, які зареєстровані на біржі, якщо вони являють собою купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі.

Угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі. Біржовий договір з моменту його реєстрації на біржі є вчиненим правочином.

Реєстрація бюро технічної інвентаризації за позивачем права власності на житловий будинок на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого біржею, а не нотаріусом, станом на жовтень 2001 року не суперечила чинному законодавству.

Інструкція про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затверджена наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України 09.06.98 N 121, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 26 червня 1998 р. за N 399/2839 передбачала підставу для державної реєстрації договорів купівлі-продажу, міни зареєстрованих біржею.

Відповідно до п. 5 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 01.07.2004 р. за № 1952-1 право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою. На підставі цього Закону реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень здійснюється лише в разі вчинення правочинів щодо нерухомого майна, а також за заявою власника (володільця) нерухомого майна.

Відповідно ст. 41 Конституції України гарантує право володіти і користуватися своєю власністю, а також вказує на те, що право приватної власності є непорушним.

Враховуючи п. 4 Правових позицій щодо розгляду судами окремих категорій цивільних справ (Зобов`язання, що виникають з угод) Верховного Суду України від 04.08.2001 року слідує, що на підставі ч. 2 ст. 47 ЦК суд може визнати дійсною угоду, що потребує нотаріального оформлення, коли сторони досягли згоди за всіма її істотними умовами і одна із сторін повністю або частково виконала її, а друга ухиляється від нотаріального оформлення останньої за відсутності передбачених законодавством перешкод для цього, у тому числі шляхом укладення щодо предмета зобов`язань нотаріально оформленої угоди з іншою особою.

Сторони за договором домовились щодо усіх істотних умов договору та відбулося повне виконання договору, зазначене в даному конкретному випадку, виходячи з принципу розумності та справедливості, є підставою для визнання дійсним договору купівлі-продажу будинку.

Питання про відшкодування судових витрат позивачем не заявлено, тому судом не вирішується.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 7, 10-13, 76-82, 89, 223, 247, 258-259, 263-265, 268, 273, 354-355 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , в особі представника адвоката Богач Алли Олександрівни до Гуляйпільської міської військової адміністрації Пологівського району Запорізької області про визнання договору купівлі-продажу дійсним - задовольнити.

Визнати дійсним Договір купівлі-продажу від 25.05.1998 р., укладений між ОСОБА_3 , від імені якої діяв Зіпір Володимир Ілліч на підставі довіреності виданої Успенівською сільською радою 02.12.1997 р., реєстр ном. 9, як продавцем і ОСОБА_1 , що мешкає с. Успенівка Гуляйпільського району, як покупцем, зареєстрований Пологівською товарною біржею «Агропром-Інвест» за реєстраційним номером ГН-67.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Запорізького апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 27.07.2026.

Суддя Н.В. Марченко