Рішення № 138586139, 28.07.2026, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2026 р. м. Чернівці Справа № 600/1386/26-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Анісімова О.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Херсонській області про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

I. РУХ СПРАВИ

1.1. ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Управління Служби безпеки України в Херсонській області (далі відповідач, Управління), в якому просить:

- визнати протиправною відмову Управління Служби безпеки України в Херсонській області (лист №71-1372 від 27.02.2026) у внесенні змін до Контракту від 01 березня 2022 року про проходження військової служби у Службі безпеки України осіб офіцерського складу, який укладений між підполковником запасу СБУ ОСОБА_1 та Службою безпеки України в особі начальника Управління Служби безпеки України в Херсонській області шляхом укладання додаткової угоди, встановивши конкретний (чіткий) строк дії даного Контракту 4 роки (до 28 лютого 2026 року);

- зобов`язати Управління Служби безпеки України в Херсонській області вчинити дії щодо негайного внесення змін до Контракту від 01 березня 2022 року про проходження військової служби у Службі безпеки України осіб офіцерського складу, який укладений між підполковником запасу СБУ ОСОБА_1 та Службою безпеки України в особі начальника Управління Служби безпеки України в Херсонській області шляхом укладання додаткової угоди, встановивши конкретний (чіткий) строк дії даного Контракту 4 роки (до 28 лютого 2026 року).1.2. Ухвалою суду від 27.03.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи. У задоволенні клопотання позивача про витребування від відповідача оригіналів особової справи та матеріалів розгляду рапорту відмовлено.

1.3. Ухвалою суду від 07.07.2026 відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА АРГУМЕНТИ СТОРІН

Позиція позивача

2.1. В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що у період з 20.02.2002 по 06.10.2021 проходив військову службу за контрактами осіб сержантського і старшинського складу та офіцерського складу в УСБУ в Херсонській області та ГУ СБУ в АР Крим (з дислокацією в м. Херсон), а з 01.03.2022 проходить військову службу за контрактом осіб офіцерського складу в УСБУ в Херсонській області, укладеним ним добровільно зі Службою безпеки України в особі начальника Управління на строк - до оголошення демобілізації.

2.2. Позивач зазначає, що станом на дату подання рапорту (13.02.2026) його вислуга років становила: календарна - 25 років 1 місяць 25 днів, у тому числі строкова служба в Збройних Силах України - 1 рік 6 місяців 26 днів, що, на його думку, підтверджує наявність права на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

2.3. 13.02.2026 позивачем подано письмовий рапорт на ім`я начальника УСБУ в Херсонській області з проханням внести зміни до контракту (укласти додаткову угоду), встановивши чіткий термін його дії - на 4 роки (до 28.02.2026), копію якого також надіслано до Центрального управління СБУ.

2.4. Обґрунтовуючи право на задоволення рапорту, позивач одночасно посилається на: а) пункти 13, 14 Положення №1262 (в редакції Указу Президента №733/2024), відповідно до яких особи офіцерського складу, які мають право на пенсію за вислугу років, за їх бажанням можуть продовжити проходження військової служби за новим контрактом на строк від 1 до 10 років; б) пп. "ж" п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону №2232-ХІІ (в редакції Закону №3633-ІХ від 11.04.2024, набрав чинності 18.05.2024), яким передбачено звільнення військовослужбовця у зв`язку із закінченням строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану, якщо він не висловив бажання продовжувати військову службу.

Водночас у позовній заяві позивач прямо зазначає, що, подаючи рапорт від 13.02.2026, він висловив саме небажання укладати новий контракт з Управлінням у зв`язку із (майбутнім) закінченням строку дії контракту.

2.5. Позивач також вважає, що умови Контракту від 01.03.2022 не відповідають вимогам Положення №1262 та Закону "Про військовий обов`язок і військову службу", оскільки пункт 5 Контракту не містить конкретних строків служби, числа, місяця та року, до якого діє Контракт.

2.6. Крім того, позивач у позовній заяві вказує, що: а) в діях керівництва Управління наявні, на його думку, ознаки дискримінації у військовому колективі (мобінгу), пов`язані, за твердженням позивача, з переслідуванням його за критику керівництва; б) в порушення, на його думку, вимог п. 48 Положення №1262 з часу зарахування у розпорядження (30.05.2024) йому не визначено конкретних функціональних обов`язків (завдань) та не забезпечено робочого місця; в) із наказом від 30.05.2024 №187-ос/дск про зарахування у розпорядження позивача ознайомлено 20.06.2024 в адміністративній будівлі УСБУ в Чернівецькій області; г) рішеннями Чернівецького окружного адміністративного суду від 15.04.2025 у справі №600/472/25-а, від 17.06.2025 у справі №600/1978/25-а, від 16.09.2025 у справі №600/3489/25-а, від 31.01.2025 у справі №600/5471/24-а, від 03.10.2025 у справі №600/3052/25-а та від 03.11.2025 у справі №600/4082/25-а частково задоволено позовні вимоги позивача до Управління щодо бездіяльності у питаннях виплати грошового забезпечення та надання відпустки за 2024-2025 роки.

2.7. Листом №71-1372 від 27.02.2026 за підписом т.в.о. начальника ОСОБА_2 у задоволенні рапорту позивачу відмовлено з підстав перебування позивача у розпорядженні начальника Управління на підставі пп. "в" п. 48 Положення №1262 у зв`язку зі здійсненням стосовно нього кримінального провадження за ч. 4 ст. 402 КК України. Не погоджуючись із цією відмовою, позивач звернувся до суду.

Позиція відповідача

2.8. Представник Управління подав до суду відзив на позовну заяву, у якому не погодився з позовом у повному обсязі та просив відмовити у його задоволенні.

2.9. Відповідач вказує, що у зв`язку з оголошенням загальної мобілізації відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 65/2022, підполковник запасу ОСОБА_1 (Б-005336) з 01.03.2022 мобілізований та прийнятий на військову службу у СБУ за контрактом, з 01.03.2022 призначений на посаду оперуповноваженого Каховського районного відділу Управління.

2.10. Контракт добровільно укладений позивачем зі Службою безпеки України на строк - до оголошення демобілізації, на підставі абз. 3 ч. 3 ст. 23 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу", яким передбачено, що під час дії воєнного стану для осіб, які приймаються на військову службу за контрактом, та військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період строк військової служби може встановлюватися на час до оголошення рішення про демобілізацію.

2.11. Відповідач зазначає, що згідно з наказом Голови Служби безпеки України від 14.04.2022 № 261/дск, на період дії воєнного стану частина особового складу Управління підлягала передислокації до інших областей, а начальнику Управління (особі, яка виконує його обов`язки) у разі службової необхідності або загрози життю та здоров`ю дозволено здійснювати передислокацію особового складу до інших населених пунктів у межах території України; саме на цій підставі видавалися відповідні накази про тимчасову дислокацію позивача.

2.12. Наказом начальника Управління від 02.01.2024 № 1-ОС/дск підполковник ОСОБА_1 мав вибути в термін до 15.01.2024 із пункту тимчасової дислокації - м. Чернівці, до АДРЕСА_1 , з метою організації службової діяльності. З наказом позивач ознайомлений особисто під підпис. Наказ позивачем виконано не було.

2.13. За невиконання зазначеного наказу 30.05.2024 позивачу п`ятим слідчим відділом (з дислокацією у м. Чернівці) Територіального управління Державного бюро розслідувань у рамках кримінального провадження № 62024080200000199 від 13.02.2024 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України.

2.14. Наказом начальника Управління від 30.05.2024 №187-ос/дск позивач зарахований у розпорядження за пп. "в" п. 48 Положення №1262 (у разі здійснення стосовно військовослужбовця кримінального провадження - до закриття кримінального провадження чи постановлення вироку судом). Листом від 13.09.2024 № 71/22/1/248-992 позивача повідомлено про необхідність прибуття до місця дислокації регіонального органу, однак до цього часу ОСОБА_1 на службу не з`явився та обов`язків військової служби не виконує.

2.15. З урахуванням наведеного відповідач вважає, що правові підстави для задоволення рапорту позивача про внесення змін до контракту відсутні, а вимоги позивача є безпідставними та необґрунтованими.

III. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

3.1. Наведені нижче обставини встановлені судом на підставі матеріалів справи та не є спірними між сторонами, за винятком обставин, щодо яких прямо зазначено, що вони наводяться як доводи однієї зі сторін.

3.2. ОСОБА_1 у період з 20 лютого 2002 року по 06 жовтня 2021 року проходив військову службу за контрактами осіб сержантського і старшинського складу та осіб офіцерського складу у регіональних органах Служби безпеки України: УСБУ в Херсонській області та ГУ СБУ в АР Крим (з дислокацією в м. Херсон).

3.3. Позивач, маючи військове звання "підполковник", звільнений з військової служби за підпунктом "а" пункту 61, підпунктом "г" пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у запас Служби безпеки України та виключений зі списків особового складу ГУ СБУ в АР Крим з 06.10.2021, на військовий облік направлений в запас Управління Служби безпеки України в Херсонській області (наказ ГУ СБУ в АР Крим від 06.10.2021 № 362-ОС).

3.4. Відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 65/2022, підполковник запасу ОСОБА_1 з 01.03.2022 мобілізований та прийнятий на військову службу у СБУ за контрактом, з 01.03.2022 призначений на посаду оперуповноваженого Каховського районного відділу Управління.

3.5. Контракт від 01.03.2022 добровільно укладений позивачем зі Службою безпеки України в особі начальника регіонального органу. Пункт 5 Контракту визначає строк його дії як такий, що триває до оголошення демобілізації, без зазначення конкретної календарної дати. Судом встановлено, що таке формулювання пункту 5 Контракту повністю відповідало абз. 3 ч. 3 ст. 23 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у редакції, чинній на момент укладення контракту (01.03.2022), яка прямо допускала встановлення строку військової служби на час до оголошення рішення про демобілізацію. Відповідних змін до форми чи змісту контракту після 01.03.2022 сторонами не вносилося.

3.6. Згідно з наказом Голови Служби безпеки України від 14.04.2022 № 261/дск, начальнику Управління дозволялося у разі службової необхідності або загрози життю та здоров`ю здійснювати передислокацію особового складу Управління до інших населених пунктів у межах території України. На виконання зазначеного, а також відповідних розпоряджень Центрального управління СБУ, позивач послідовно передислоковувався та переміщувався по службі (з 03.05.2022 - спеціаліст сектору мобілізації та територіальної оборони Управління; з 08.05.2022 - місце тимчасової дислокації м. Чернівці).

3.7. Наказом начальника Управління від 02.01.2024 № 1-ОС/дск позивач мав вибути до 15.01.2024 з м. Чернівці до м. Херсон. З наказом позивач ознайомлений особисто під підпис; наказ позивачем виконано не було, у зв`язку з чим 30.05.2024 йому повідомлено про підозру за ч. 4 ст. 402 КК України в рамках кримінального провадження № 62024080200000199.

3.8. Судом враховується, що диспозиція непокори як кримінального правопорушення визначена частиною першою статті 402 КК України відкрита відмова виконати наказ начальника, а також інше умисне невиконання наказу; частина четверта цієї статті встановлює кваліфікуючу ознаку - вчинення такого діяння в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за що передбачено більш суворе покарання.

Суд наголошує, що встановлення факту вчинення позивачем кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, не є і не може бути предметом цього рішення: питання винуватості особи вирішується виключно в порядку кримінального провадження, а в цій справі судом оцінюється лише те, чи мав відповідач право враховувати факт існування такого провадження при вирішенні рапорту позивача.

3.9. Наказом начальника Управління від 30.05.2024 №187-ос/дск позивач зарахований у розпорядження за пп. "в" п. 48 Положення №1262. Позивач стверджує, що з цим наказом його ознайомлено 20.06.2024 в адміністративній будівлі УСБУ в Чернівецькій області; ця обставина відповідачем у відзиві не спростована і не заперечена, проте, як зазначено в п. 5.12 цього рішення, самостійного значення для вирішення цього спору не має. Листом від 13.09.2024 № 71/22/1/248-992 позивача повідомлено про необхідність прибуття до місця дислокації регіонального органу; станом на час розгляду справи позивач до служби не приступив.

3.10. 13.02.2026 позивач подав рапорт про внесення змін до контракту (укладення додаткової угоди) з визначенням строку його дії - 4 роки, до 28.02.2026, обґрунтовуючи це наявною вислугою років (25 років 1 місяць 25 днів) та змінами законодавства, водночас висловивши небажання укладати новий контракт з Управлінням.

3.11. Листом №71-1372 від 27.02.2026 у задоволенні рапорту відмовлено з посиланням на перебування позивача у розпорядженні начальника Управління на підставі пп. "в" п. 48 Положення №1262 у зв`язку зі здійсненням кримінального провадження № 62024080200000199 за ч. 4 ст. 402 КК України, а також з посиланням на невиконання позивачем вимоги листа від 13.09.2024 про прибуття до місця дислокації. Інших мотивів відмови лист №71-1372 не містить.

3.12. Кримінальне провадження № 62024080200000199 станом на час ухвалення цього рішення не закрито, вирок суду не постановлено; доказів протилежного учасниками справи не надано.

3.13. Судом взято до відома посилання позивача на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду у справах №600/472/25-а, №600/1978/25-а, №600/3489/25-а, №600/5471/24-а, №600/3052/25-а та №600/4082/25-а (п. 2.6 "г"). Предметом зазначених справ, за твердженням самого позивача, була бездіяльність Управління щодо звернення з рапортом про виплату грошового забезпечення та щодо розгляду рапортів про надання відпустки, тобто предмет, відмінний від предмета цього спору (правомірність відмови у внесенні змін до умов Контракту).

IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА

4.1. Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

4.2. Частиною першою статті 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

4.3. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 в Україні введено воєнний стан, дію якого на момент розгляду справи продовжено в установленому законом порядку.

4.4. Абзацом 3 частини 3 статті 23 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" визначено, що під час дії воєнного стану для осіб, які приймаються на військову службу за контрактом, та військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період строк військової служби може встановлюватися на час до оголошення рішення про демобілізацію.

4.5. Пунктами 13, 14 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженого Указом Президента України від 27 грудня 2007 року № 1262 (далі - Положення № 1262), у редакції Указу Президента України № 733/2024 від 22.10.2024, визначено, що строк контракту обчислюється повними роками. Для осіб офіцерського складу, які мають право на пенсію за вислугу років, за їх бажанням строк проходження військової служби за новим контрактом може бути продовжено на строк від 2 до 10 років до досягнення граничного віку перебування на військовій службі. Під час дії особливого періоду для військовослужбовців за їх бажанням строк продовження військової служби за новим контрактом може бути продовжений на строк від 1 до 10 років, але не більше ніж до досягнення граничного віку перебування на військовій службі.

4.6. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку" №3633-ІХ від 11.04.2024 (набрав чинності 18.05.2024) статтю 26 Закону №2232-ХІІ викладено у новій редакції; зокрема, частину п`яту статті 26 доповнено підставою (пункт 3, підпункт "ж"): контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці звільняються з військової служби у зв`язку з закінченням строку служби (якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.

4.7. Відповідно до пп. "в" п. 48 розділу IV Положення №1262 зарахування військовослужбовців Служби безпеки України у розпорядження прямих начальників допускається у разі здійснення стосовно військовослужбовця кримінального провадження - до закриття кримінального провадження чи постановлення вироку судом. Абзацом 2 п. 48 визначено, що військовослужбовці, зараховані в розпорядження, продовжують проходити військову службу та виконують обов`язки військової служби (завдання) у межах, визначених тією посадовою особою, у розпорядженні якої вони перебувають; за ними зберігається матеріальне та грошове забезпечення. Пункт 48 Положення №1262 за своїм текстом не містить норми, яка б прямо забороняла внесення змін до контракту, укладення додаткової угоди або встановлення строку контракту стосовно військовослужбовця, зарахованого у розпорядження; ця норма регулює порядок проходження служби та забезпечення такої особи.

4.8. Відповідно до пунктів 1, 2 розділу І Інструкції про організацію виконання Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженої наказом Центрального управління Служби безпеки України від 20 листопада 2025 року № 452, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05 січня 2026 року за № 6/45400 (набрав чинності 26.01.2026, далі - Інструкція №452), реалізація вимог Положення оформлюється наказами по особовому складу, якими, зокрема, оформлюються укладання та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку. За своїм предметом регулювання Інструкція №452 визначає порядок документального оформлення (процедуру) кадрових рішень, які вже прийняті уповноваженою посадовою особою відповідно до Положення №1262 та законодавства про військовий обов`язок і військову службу; сама по собі Інструкція №452 не встановлює підстав виникнення суб`єктивного права військовослужбовця на зміну умов контракту чи кореспондуючого обов`язку командира задовольнити відповідне звернення.

4.9. Постановою Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №825/602/17 визначено, що дискреційним є повноваження суб`єкта владних повноважень, яке надає йому можливість обирати з кількох варіантів рішення той, який він вважає найкращим за конкретних обставин, за відсутності законодавчо визначеного єдиного правомірного варіанта поведінки.

4.10. Постановами Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №1640/2594/18 та від 15.11.2021 у справі №1840/2970/18 визначено, що суб`єкт владних повноважень не наділений дискреційними повноваженнями (тобто не має права діяти на власний розсуд) лише тоді, коли відповідно до закону правомірним є один-єдиний варіант поведінки; за наявності законодавчо визначених умов такий суб`єкт зобов`язаний вчинити конкретні дії, і в разі невчинення може бути зобов`язаний до цього судом. Із наведеного вбачається, що, навпаки, у випадку, коли закон не визначає єдиного правомірного варіанта поведінки, повноваження суб`єкта владних повноважень є дискреційним.

4.11. Частиною другою статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом; пропорційно; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно.

4.12. Постановою Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 22.12.2018 у справі №804/1469/17 визначено, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача є належним способом захисту лише тоді, коли прийняття такого рішення не передбачає права цього суб`єкта діяти на власний розсуд (не є реалізацією дискреційного повноваження); якщо ж повноваження є дискреційним, належним способом захисту може бути зобов`язання повторно розглянути звернення особи, а не зобов`язання прийняти конкретне рішення.

4.13. Постановою Верховного Суду (Об`єднана палата Касаційного адміністративного суду) від 20.12.2024 у справі № 400/1117/19 визначено, що обов`язковою умовою надання судового захисту є об`єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду; позивач повинен конкретизувати, які саме негативні наслідки він зазнав внаслідок оскаржуваного рішення, а суд встановити факт порушення його прав.

4.14. Частиною першою статті 9 КАС України визначено принцип диспозитивності адміністративного судочинства, відповідно до якого суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

V. ПОЗИЦІЯ СУДУ

5.1. Позовні вимоги охоплюють два самостійні питання, які підлягають окремому дослідженню:

- чи є протиправною сама відмова відповідача, викладена у листі №71-1372 від 27.02.2026;

- чи є належним та можливим за встановлених обставин обраний позивачем спосіб захисту - зобов`язання відповідача укласти додаткову угоду з конкретним формулюванням умов. Предметом спору при цьому не є кримінальне провадження стосовно позивача як таке.

Щодо доводів позивача про невідповідність Контракту законодавству

5.2. Судом встановлено (п. 3.5), що формулювання пункту 5 Контракту від 01.03.2022 - строк дії до оголошення демобілізації - повністю відповідало абз. 3 ч. 3 ст. 23 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", чинному на момент укладення контракту. Тому Контракт у своїй первісній редакції жодним нормативним вимогам не суперечив, а доводи позивача про його невідповідність законодавству з причини відсутності конкретної календарної дати є необґрунтованими: закон під час дії воєнного стану прямо допускав саме таке (безстрокове до демобілізації) формулювання.

Щодо внутрішньої непослідовності правового обґрунтування позовних вимог

5.3. Суд звертає увагу на внутрішню непослідовність правової позиції позивача. Із змісту позовної заяви вбачається, що позивач обґрунтовує рапорт одночасно пунктами 13, 14 Положення №1262, які регулюють право на продовження військової служби за новим контрактом на строк від 1 до 10 років, і водночас прямо зазначає про своє небажання укладати новий контракт з Управлінням, посилаючись на підставу для звільнення, передбачену пп. "ж" п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону №2232-ХІІ.

Суд оцінює таке одночасне посилання на дві підстави, розраховані на протилежний за змістом волевиявлення військовослужбовця (намір продовжувати службу - у першому випадку, відсутність такого наміру - у другому), як внутрішньо непослідовне обґрунтування позовних вимог, що само по собі послаблює переконливість доводів позивача про наявність у нього чітко визначеного суб`єктивного права, кореспондуючого обов`язку відповідача.

Щодо права позивача на зміну строку контракту у зв`язку із Законом №3633-ІХ

5.4. Норма пп. "ж" п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону №2232-ХІІ, введена Законом №3633-ІХ, за своїм предметом регулювання встановлює додаткову підставу для звільнення військовослужбовця - закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.

Ця норма регулює порядок припинення контрактів, які вже мають визначений строк дії; вона не регулює порядок чи підстави зміни умов контрактів, укладених на інших умовах (до оголошення демобілізації) відповідно до спеціальної норми ч. 3 ст. 23 Закону, і не змінює автоматично умови контрактів, укладених до набрання нею чинності. Ключове значення для вирішення цього спору має не так відсутність у Закону №3633-ІХ зворотної дії в часі (частина перша статті 58 Конституції України), як відсутність у цьому Законі, у Положенні №1262 чи в іншому нормативно-правовому акті прямої норми, яка б встановлювала право військовослужбовця вимагати переоформлення вже укладеного безстрокового контракту в контракт з визначеним строком за його односторонньою заявою, та відповідний обов`язок командира таку заяву задовольнити. За відсутності такої норми Закон №3633-ІХ сам по собі не породжує у позивача суб`єктивного права вимагати переоформлення умов Контракту від 01.03.2022 у судовому порядку.

Щодо права позивача, пов`язаного з вислугою років

5.5. Пункт 13 Положення №1262 надає особам офіцерського складу, які мають право на пенсію за вислугою років, право звернутися із клопотанням про строк подальшого проходження служби за новим контрактом. Ця норма стосується укладення нового контракту за ініціативою військовослужбовця, який має намір продовжувати службу, а не механізму односторонньої чи судового переоформлення строку вже чинного контракту, укладеного на інших умовах (до демобілізації) відповідно до спеціальної воєнної норми ч. 3 ст. 23 Закону.

З огляду на висновок, викладений у п. 5.3 цього рішення, щодо внутрішньої непослідовності обґрунтування рапорту позивача, наявність у позивача права на пенсію за вислугою років не покладає на відповідача обов`язку задовольнити рапорт саме у заявленій редакції.

Щодо предмета регулювання Інструкції №452

5.6. Суд враховує, що Інструкція №452 визначає порядок документального оформлення кадрових рішень (наказами по особовому складу), тобто має процедурний характер. Вона не встановлює ні підстав виникнення права військовослужбовця вимагати зміни умов контракту, ні відповідного обов`язку командира. Тому посилання сторін на Інструкцію №452 має значення лише для визначення форми, в якій має бути оформлене відповідне кадрове рішення, якщо воно буде прийняте, але не визначає змісту самого рішення чи меж розсуду командира при його прийнятті.

Щодо характеру повноважень відповідача: трискладовий тест дискреції

5.7. Вирішуючи питання про правомірність відмови, суд застосовує послідовний аналіз:

- чи існує у відповідача повноваження вирішувати питання, порушене в рапорті;

- чи є це повноваження дискреційним;

- чи не вийшов відповідач за межі наданої йому дискреції.

5.8. Щодо існування повноваження: питання про внесення змін до умов контракту про проходження військової служби вирішується начальником регіонального органу СБУ як стороною контракту та посадовою особою, уповноваженою на прийняття кадрових рішень, що прямо випливає з пунктів 1, 2 розділу І Інструкції №452 у системному зв`язку з Положенням №1262. Отже, відповідне повноваження існує.

5.9. Щодо дискреційного характеру повноваження: як встановлено в п. 5.45.6 цього рішення, жодна норма Закону №2232-ХІІ, Положення №1262 чи Інструкції №452 не встановлює єдиного правомірного варіанта поведінки командира у відповідь на рапорт військовослужбовця про переоформлення безстрокового (до демобілізації) контракту в контракт з визначеним строком за його односторонньою ініціативою. Відповідно до правових висновків Верховного Суду (п. 4.94.10), за відсутності законодавчо визначеного єдиного правомірного варіанта поведінки повноваження суб`єкта владних повноважень є дискреційним.

Отже, вирішення рапорту позивача належало до дискреційних управлінських повноважень начальника Управління.

5.10. Щодо меж реалізації дискреції: відповідно до частини другої статті 2 КАС України, судовий контроль за реалізацією дискреційного повноваження зводиться до перевірки того, чи діяв суб`єкт владних повноважень обґрунтовано, добросовісно, розсудливо, безсторонньо та пропорційно, а не до переоцінки судом доцільності самого управлінського рішення. Перевіряючи оскаржувану відмову за цими критеріями, суд оцінює саме ті мотиви, які наведені відповідачем у листі №71-1372 від 27.02.2026, а саме: перебування позивача у розпорядженні начальника Управління на підставі пп. "в" п. 48 Положення №1262 у зв`язку зі здійсненням стосовно нього кримінального провадження за ч. 4 ст. 402 КК України, та невиконання позивачем вимоги листа від 13.09.2024 про прибуття до місця дислокації.

Перебування у розпорядженні саме по собі не виключає внесення змін до контракту, однак за конкретних обставин справи відповідач міг обґрунтовано врахувати цей статус у сукупності з іншими обставинами при реалізації дискреційного повноваження.

5.11. Суд наголошує, що йдеться про оцінку правомірності врахування відповідачем факту існування кримінального провадження та відповідного статусу позивача як релевантних обставин при вирішенні кадрового питання, а не про оцінку доведеності вини позивача у вчиненні кримінального правопорушення: питання вини вирішується виключно в межах кримінального провадження і цим рішенням не встановлюється і не може встановлюватися. Із цим застереженням суд визнає, що відповідач мав право врахувати факт здійснення стосовно позивача кримінального провадження, предметом якого, за матеріалами справи, є саме невиконання наказу про переміщення по службі, та факт тривалого фактичного неприбуття позивача до місця служби, як обставини, що безпосередньо стосуються питання, порушеного у рапорті. За таких умов оскаржувана відмова не має ознак свавільності, упередженості чи непропорційності і відповідає критеріям обґрунтованості, добросовісності та розсудливості, встановленим частиною другою статті 2 КАС України.

Щодо доводів, які виходять за межі предмета спору

5.12. Суд відхиляє доводи позивача про наявність ознак дискримінації та мобінгу як необґрунтовані та недоведені: жодних доказів на підтвердження цього твердження позивачем відповідно до вимог статті 77 КАС України не надано, а саме твердження має декларативний характер.

5.13. Доводи позивача про невизначення йому функціональних обов`язків та незабезпечення робочого місця під час перебування у розпорядженні, а також обставина ознайомлення з наказом №187-ос/дск поза межами дислокації Управління, не є предметом цього спору.

Предметом заявлених позовних вимог є виключно правомірність відмови у внесенні змін до умов Контракту, а не законність чи порядок реалізації наказу про зарахування позивача у розпорядження. Відповідно до частини першої статті 9 КАС України суд вирішує справи в межах заявлених позовних вимог, а тому наведені доводи, навіть якщо вони відповідають дійсності, не можуть бути підставою для задоволення позову в цій справі.

5.14. Аналогічно, посилання позивача на рішення суду у справах №600/472/25-а, №600/1978/25-а, №600/3489/25-а, №600/5471/24-а, №600/3052/25-а та №600/4082/25-а не спростовує правомірності оскаржуваної в цій справі відмови, оскільки предметом зазначених справ була бездіяльність відповідача щодо виплати грошового забезпечення та надання відпустки тобто інші фактичні та правові підстави, ніж ті, що складають предмет цього спору.

Щодо належного способу захисту (друга позовна вимога)

5.15. Окремо суд оцінює можливість задоволення другої позовної вимоги про зобов`язання відповідача укласти додаткову угоду з конкретним, визначеним самим позивачем формулюванням умов. Оскільки, як встановлено в п. 5.9 цього рішення, вирішення питання про зміну умов контракту належить до дискреційних повноважень відповідача, зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти наперед визначене судом (чи позивачем) рішення суперечило б межам судового контролю за дискреційними повноваженнями, визначеним у постанові Верховного Суду від 22.12.2018 у справі №804/1469/17 (п. 4.12): за таких умов належним способом захисту, якби відмову було визнано протиправною, могло б бути лише зобов`язання повторно розглянути рапорт позивача, а не зобов`язання укласти додаткову угоду на умовах, викладених у позовній заяві. Оскільки ж суд дійшов висновку про правомірність самої відмови (п. 5.11), ця обставина не змінює висновку по суті, а лише додатково підтверджує, що обраний позивачем спосіб захисту не відповідав би характеру спірних правовідносин навіть за іншого висновку щодо першої вимоги.

Щодо збереження позивачем правового інтересу в задоволенні позовних вимог у заявленому формулюванні

5.16. Суд додатково звертає увагу, що позивач просив встановити строк дії Контракту тривалістю 4 роки до 28 лютого 2026 року. На час ухвалення цього рішення (28 липня 2026 року) зазначена дата вже настала та минула. Відповідно до правової позиції Верховного Суду, обов`язковою умовою судового захисту є об`єктивна наявність порушення права на момент звернення до суду і збереження практичного значення такого захисту. Задоволення вимоги про встановлення певної календарної дати закінчення строку контракту, яка вже минула, не здатне відновити або захистити право позивача у спосіб, який би мав практичний ефект, що є додатковим (допоміжним) аргументом на користь відмови у задоволенні позову в заявленій редакції позовних вимог, не применшуючи наведених вище висновків по суті спору.

VI. ВИСНОВКИ СУДУ

6.1. Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а згідно з частиною 2 цієї статті в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.

6.2. Відповідачем доведено правомірність прийняття оскаржуваного рішення про відмову у задоволенні рапорту позивача про внесення змін до контракту про проходження військової служби: контракт у первісній редакції відповідав чинному на момент його укладення законодавству (п. 5.2); правова позиція позивача щодо підстав для зміни контракту є внутрішньо непослідовною (п. 5.3); Закон №3633-ІХ не породжує права на переоформлення раніше укладеного контракту (п. 5.4); Інструкція №452 має виключно процедурний характер (п. 5.6); питання про внесення змін до контракту належить до дискреційних повноважень відповідача, що встановлено за результатами трискладового тесту дискреції (п. 5.75.10), реалізованих у межах, встановлених частиною другою статті 2 КАС України, без вирішення питання про винуватість позивача у кримінальному провадженні (п. 5.11); доводи, що виходять за межі предмета спору, не спростовують правомірності оскаржуваного рішення (п. 5.125.14); обраний позивачем спосіб захисту за другою вимогою не відповідав би межам судового контролю за дискреційними повноваженнями (п. 5.15). Тому позовні вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню у повному обсязі.

6.3. Інші доводи сторін, наведені у заявах по суті справи, вищезазначених висновків суду не спростовують.

6.4. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, зокрема рішенням у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року (заява № 4909/04), пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, однак це не можна тлумачити як вимогу детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

VII. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

7.1. Згідно з частиною 1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні. Статтею 139 КАС України визначені правила розподілу судових витрат.

7.2. Оскільки у цій справі судом відмовлено у задоволенні позову повністю, судові витрати на користь будь-якої із сторін не присуджуються та не стягуються.

Керуючись статтями 73-77, 90, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Херсонській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, відмовити повністю.

Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).

Повне найменування учасників процесу:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач - Управління Служби безпеки України в Херсонській області (вул.Лютеранська, 1, м. Херсон, 73003 код ЄДРПОУ 20001728).

Суддя О.В. Анісімов