Рішення № 138585083, 29.07.2026, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 303/3761/26

2/303/1728/26

РІШЕННЯ (Заочне)

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 року м. Мукачево

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

у складі головуючого судді Заболотного А.М.

секретар судового засідання Желізняк К.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань в м. Мукачево в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В :

ТзОВ «Факторинг Партнерс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 020/00835/01/21 від 27.01.2021 року на загальну суму 24565,58 грн. В обґрунтування своїх вимог вказує про те, 27.01.2021 року між ТзОВ «ПРОСТО ПОЗИКА» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 020/00835/01/21. В подальшому, 30.09.2021 року було укладено договір № 24-ФП-ПП-202109 відповідно до умов якого ТзОВ «ПРОСТО ПОЗИКА» відступило на користь ТзОВ «ФАКТОР П» права вимоги за кредитними договорами, в тому числі і за договором № 020/00835/01/21 від 27.01.2021 року. В подальшому, 30.01.2026 року, між ТзОВ «ФАКТОР П» та ТзОВ «Факторинг Партнерс» укладено договір № 30-01/26, за умовами якого ТзОВ «ФАКТОР П» відступило на користь ТзОВ «Факторинг Партнерс» права вимоги за кредитними договорами, в тому числі і за договором № 020/00835/01/21 від 27.01.2021 року. Таким чином, ТзОВ «Факторинг Партнерс» набуло право вимоги до відповідача за вищевказаним кредитним договором. Враховуючи те, що ОСОБА_1 не виконав умови кредитного договору, ТзОВ «Факторинг Партнерс» просить стягнути з нього заборгованість, що становить 24565,58 грн. Також позивач просить стягнути з відповідача понесені судові витрати, а саме судовий збір у розмірі 2662,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 13000,00 грн.

Ухвалою від 08.05.2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Судове засідання призначено на 04.06.2026 року та відкладено на 29.07.2026 року.

У судове засідання представник позивача не з`явився, подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутності. Позовні вимоги підтримує в повному обсязі, проти ухвалення судом заочного рішення не заперечує.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання з розгляду справи не з`явився, хоча про дату та час розгляду справи був повідомлений належним чином. У зв`язку із неявкою відповідача, який був належним чином повідомлений про дату та час розгляду справи, без поважних причин в судове засідання, оскільки про поважність причин неявки суд не повідомив, відзиву на позовну заяву не подав, то зі згоди позивача суд вважає за можливе ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування умов, передбачених ст. 280 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень ЦПК України розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши та перевіривши наявні у справі докази, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 27.01.2021 року між ТзОВ «ПРОСТО ПОЗИКА» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 020/00835/01/21 у письмовій формі.

Згідно з п. 2.1 кредитного договору, Кредитодавець надає Позичальнику кредит у грошовій формі в сумі 10500,00 грн. (десять тисяч п`ятсот гривень 00 копійок), а Позичальник зобов`язується повернути отримані кошти та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов цього договору.

Відповідно до п. 2.2 договору, сума кредиту надається Позичальнику у готівковій формі в національній валюті України.

Згідно з п. 2.3 договору, кредит є строковим, поворотним та платним.

Відповідно до п. 4.1.1 договору, строк кредитування розпочинається з моменту підписання цього договору та становить 270 календарних днів.

Пунктом 2.4 договору визначено, що повернення кредиту та сплата процентів здійснюються Позичальником шляхом внесення платежів кожні 15 (п`ятнадцять) календарних днів у національній валюті України відповідно до графіка платежів.

Згідно з п. 4.1.2 договору, процентна ставка за користування кредитом є фіксованою.

Відповідно до п. 4.1.4 договору, сума щомісячного платежу (платежу за графіком платежів) визначається з урахуванням суми кредиту, процентів за користування кредитом та строку кредитування. Позичальник сплачує Кредитодавцю проценти за користування кредитом у розмірах та строки, визначені графіком платежів.

Згідно з п. 4.1.7 договору, загальна сума платежів за договором з урахуванням процентів становить 27522,00 грн., а реальна річна процентна ставка за кредитом становить 315,1167 %.

Відповідно до п. 4.1.8 договору, сплата суми кредиту та процентів здійснюється Позичальником шляхом внесення платежів у готівковій формі до каси Кредитодавця або шляхом безготівкового перерахування коштів на рахунок Кредитодавця відповідно до графіка платежів.

Згідно з п.п. 3.3.1-3.3.2 договору, Позичальник зобов`язаний повернути Кредитодавцю суму кредиту, сплатити проценти за користування кредитом та дотримуватися умов здійснення кожного платежу відповідно до договору і графіка платежів.

Відповідно до п. 3.3.5 договору, у разі порушення Позичальником своїх зобов`язань за договором він зобов`язаний сплатити Кредитодавцю неустойку (штраф та/або пеню) у порядку та розмірі, визначених договором.

Згідно з розділом V договору, у випадку несвоєчасного виконання Позичальником зобов`язань щодо повернення кредиту та сплати платежів Кредитодавець має право застосувати передбачені договором заходи відповідальності.

Відповідно до п. 2.5 договору, днем надання кредиту вважається день отримання Позичальником грошових коштів від Кредитодавця.

Таким чином, за умовами кредитного договору № 020/00835/01/21 від 27.01.2021 року Позичальнику було надано кредит у розмірі 10500,00 грн., зі строком користування кредитними коштами 270 календарних днів, із встановленою фіксованою процентною ставкою, а Позичальник взяв на себе зобов`язання повернути кредитні кошти, сплатити проценти та виконувати інші умови договору у строки та порядку, визначені договором і графіком платежів.

Додаток 4 до кредитного договору містить письмову заяву позичальника, якою він підтверджує, що до підписання кредитного договору отримав усю необхідну інформацію про умови споживчого кредиту. Зокрема, позичальник підтверджує, що був ознайомлений із: інформацією, розміщеною на офіційному сайті кредитодавця щодо умов кредитування; Паспортом споживчого кредиту, який містить основні характеристики кредиту; інформацією про необхідність укладення договорів щодо додаткових або супутніх послуг (за наявності), їх вартість та перелік осіб, які їх надають; внутрішніми правилами кредитодавця; інформацією про кредитодавця; орієнтовною загальною вартістю кредиту, процентною ставкою, платежами та іншими витратами.

Отримання коштів ОСОБА_1 у розмірі 10500,00 грн. за кредитним договором № 020/00835/01/21 від 27.01.2021 року підтверджується наявним в матеріалах справи видатковим касовим ордером від 27.01.2021 року.

Також судом встановлено, що 30.09.2021 року було укладено договір факторингу № 24-ФП-ПП-202109 відповідно до умов якого ТзОВ «ПРОСТО ПОЗИКА» відступило на користь ТзОВ «ФАКТОР П» права вимоги за кредитними договорами, в тому числі і за договором № 020/00835/01/21 від 27.01.2021 року.

Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу № 24-ФП-ПП-202109 від 30.09.2021 року до ТзОВ «ФАКТОР П» перейшло право вимоги за кредитним договором № 020/00835/01/21 від 27.01.2021 року до боржника ОСОБА_1 на загальну суму 24565,58 грн.

В подальшому, 30.01.2026 року, між ТзОВ «ФАКТОР П» та ТзОВ «Факторинг Партнерс» укладено договір факторингу №30-01/26, за умовами якого ТзОВ «ФАКТОР П» відступило на користь ТзОВ «Факторинг Партнерс» права вимоги за кредитними договорами, в тому числі і за договором № 020/00835/01/21 від 27.01.2021 року.

Відповідно до реєстру боржників до договору факторингу № 30-01/26 від 30.01.2026 року до ТзОВ «Факторинг Партнерс» перейшло право вимоги за кредитним договором № 020/00835/01/21 від 27.01.2021 року до боржника ОСОБА_1 на загальну суму 24565,58 грн.

Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором № 020/00835/01/21 від 27.01.2021 року станом на 24.04.2026 року загальний розмір заборгованості становить 24565,58 грн., з яких: 10004,26 грн. заборгованість по тілу кредиту; 14561,32 грн. заборгованість за відсотками.

Із врахуванням встановленого вище суд вважає, що в першу чергу слід вирішити питання наявності у позивача права грошової вимоги за кредитним договором № 020/00835/01/21 від 27.01.2021 року до відповідача ОСОБА_1 .

За приписами ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Тлумачення ч. 1 ст. 512 ЦК України дозволяє стверджувати, що відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (ч. 3 ст. 656 ЦК України); (б) дарування (ч. 2 ст. 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Згідно з ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Тлумачення ст. 516, ч. 2 ст. 517 ЦК свідчить, що боржник, який не отримав повідомлення про відступлення права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення боргу, а лише має право на сплату боргу первісному кредитору і таке виконання є належним.

Аналогічний висновок зроблено Верховним Судом України в постанові від 23.09.2015 року у справі № 6-979цс15.

Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину.

Частиною 1 ст. 1077 ЦК визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно з ст. 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

З наведених вище договорів факторингу слід прийти до однозначного висновку про те, що до ТзОВ «Факторинг Партнерс» перейшли всі права кредитора за кредитним договором № 020/00835/01/21 від 27.01.2021 року до відповідача ОСОБА_1 .

З приводу наявності підстав для стягнення заборгованості за кредитним договором суд зазначає про таке.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог Закону. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України). Визначення поняття зобов`язання міститься у ч. 1 ст. 509 ЦК України. Відповідно до цієї норми зобов`язання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Таке визначення розкриває сутність зобов`язання як правового зв`язку між двома суб`єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов`язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов`язання надано право, що кореспондує обов`язку першої. Обов`язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов`язання (ст. 510 ЦК України).

В силу ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. В силу ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Згідно з ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася.

Так, одним із видів порушення зобов`язання є прострочення невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Згідно з ст.ст. 610, 611, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 2-383/2010 зроблено висновок, що ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ст. 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ст. 77 ЦПК України).

Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У ст. 80 ЦПК України зазначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч.ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина може вважатися доведеною, якщо інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Відповідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 3 ст. 13 ЦПК України передбачено, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Як вже було згадано вище, заборгованість за кредитним договором № 020/00835/01/21 від 27.01.2021 року становить 24565,58 грн., з яких : 10004,26 грн. заборгованість по тілу кредиту; 14561,32 грн. заборгованість за відсотками.

Відтак встановлено, що заявлений до стягнення розмір заборгованості складається з суми заборгованості за основною сумою боргу та суми заборгованості за відсотками.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог та визначеного позивачем предмета спору, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити та стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 020/00835/01/21 від 27.01.2021 року у загальному розмірі 24565,58 грн., з яких: 10004,26 грн. заборгованість по тілу кредиту; 14561,32 грн. заборгованість за відсотками.

Щодо вимоги представника позивача про стягнення витрат на правничу допомогу, суд вважає за доцільне зазначити таке.

Так, позивач просить суд стягнути на свою користь 13000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з розглядом цієї справи.

Положеннями ст. 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача; у разі відмови в позові на позивача; у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу суду надано такі докази: договір № 02-07/2024 про надання правничої допомоги від 02.07.2024 року; заявка на надання юридичної допомоги № 1897 від 02.03.2026 року; витяг з Акту № 31 про надання юридичної допомоги від 31.03.2026 року; прайс-лист АО «Лігал Ассістанс».

Так, відповідно до договору № 02-07/2024 від 02.07.2024 року про надання правової допомоги, що укладений між АО «Лігал Ассістанс» та ТзОВ «Факторинг Партнерс», сторони договору домовилися про надання правничої (правової) допомоги з погодинною формою визначення гонорару, що відображено у розділі 4 договору та прайс-листі АО «Лігал Ассістанс».

Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі фіксованого розміру, погодинної оплати. Вказані форми відрізняються порядком обчислення: при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і, навпаки, підставою для виплати гонорару, визначеного у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин, помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката залежно від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (див. пункти 130, 131 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року у справі № 922/1964/21).

Отже, погодинна форма обчислення гонорару адвоката базується на погодинній ставці надання послуг адвокатом, помноженій на кількість часу, витраченого адвокатом на надання послуг.

Обов`язком сторін у цивільному процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Сторона, яка претендує на відшкодування витрат на правничу допомогу, зобов`язана надати належні та допустимі докази, що підтверджують фактично виконані роботи (надані послуги). При погодинній формі обчислення гонорару обсяг виконаних робіт та наданих послуг повинен включати детальний опис робіт (наданих послуг) та розрахунок часу, витраченого адвокатом.

Водночас у наданих позивачем до суду документах (заявка на надання юридичної допомоги № 1897 від 02.03.2026 року та витяг з акту № 31 про надання юридичної допомоги від 31.03.2026 року) не міститься інформації про те, хто з адвокатів від імені Адвокатського об`єднання та в якому обсязі надав правничу допомогу, а саме надання усної консультації - 2 год. та складання позовної заяви - 3 год. У справі, що розглядається, розмір витрат на професійну правничу допомогу не може бути визначений судом на підставі доказів, наданих позивачем. Тобто розмір витрат на професійну правничу допомогу не є доведеним.

З огляду на викладене, позивач не довів належними та допустимими доказами своїх вимог про відшкодування витрат, понесених на професійну правничу допомогу.

Ураховуючи наведене вище, суд дійшов висновку про відмову у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу.

Зазначене узгоджується із позицією Великої Палати Верховного Суду, що відображена у додатковій постанові від 04.03.2026 року (справ № 359/8573/20).

При цьому, відповідно ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2662,40 грн.

Суд ухвалюючи рішення також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів сторін), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені сторонами у заявах по суті справи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 10, 12, 13, 18, 76-81, 263-265, 279, 280, 354-355 ЦПК України, ст.ст. 512-517, 526, 527, 530, 610, 629, 1048-1050, 1054, 1077, 1078, 1081 ЦК України, суд,-

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» заборгованість за кредитним договором № 020/00835/01/21 від 27.01.2021 року у розмірі 24565,58 (двадцять чотири тисячі п`ятсот шістдесят п`ять гривень 58 копійок) гривень, що складається із 10004,26 гривень заборгованість по тілу кредиту; 14561,32 гривень заборгованість за відсотками.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» 2662,40 гривень судових витрат на оплату судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» (вул. Гедройця Єжи, 6/521, м. Київ, код ЄДРПОУ: 42640371).

Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).

Суддя А.М.Заболотний