Рішення № 138583919, 28.07.2026, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №500/1225/26

28 липня 2026 рокум. ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Мартиць О.І. розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 через представника адвоката Сідорова Віталія Михайловича звернулася до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, в якій просить:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №192450009134 від 27.02.2026 про відмову ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у призначенні пенсії за вислугою років (як працівнику освіти) відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»,

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (код ЄДРПОУ: 14035769) зарахувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , до спеціального (педагогічного) стажу періоди: 15.02.1995 - 09.05.2000 рр.; 01.09.2003 - 04.04.2004; 05.04.2004 - 31.10.2005 рр.; 01.11.2005 - 18.10.2007 рр.; 19.10.2007 - 31.12.2007 рр.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (код ЄДРПОУ: 14035769) зарахувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , до страхового стажу повністю період роботи з 15.07.1993 р. по 09.05.2000 р., а саме: 01.01.1994 - 14.07.1996 рр.; 16.08.1998 - 14.10.1998 рр.; 01.11.1998 - 14.12.1998; 16.01.1999 - 14.03.1999 рр.; 01.04.1999 - 14.06.1999 рр.; 01.07.1999 - 14.08.1999 рр.; 16.12.1999 - 09.05.2000 рр., а також 01.01.2004 - 04.04.2004 рр.; 05.04.2004 - 31.12.2004 рр. (період догляду за дитиною, до досягнення нею 3-річного віку); 15.06.2007 - 18.10.2007 рр.; 19.10.2007 - 13.12.2007 рр. (період догляду за дитиною, до досягнення нею 3-річного віку).

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (код ЄДРПОУ: 14035769) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , та призначити пенсію за вислугою років (як працівнику освіти) відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 17.12.2025 (дати звернення до Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області).

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 17.12.2025 позивач по справі - ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років як працівнику освіти відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». За результатами розгляду поданих документів, рішенням ГУ ПФУ у Тернопільській області №192450009134 від 27.02.2026 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років через недостатність спеціального стажу

З такою відмовою у призначенні пенсії за вислугу років позивач не погоджується та вважає її протиправною, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Ухвалою суду від 06.03.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи визначено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до статей 162-164 КАС України встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.

Представник відповідача у поданих до суду письмових поясненнях просить відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

В заперечення вказує, що позивач 17.12.2025 звернулась до органів Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за вислугу років, за наслідками розгляду якої, рішенням Головного управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 27.02.2026 №192450009134, відмовлено у призначенні пенсійної виплати, у зв`язку із відсутністю необхідного (спеціального) стажу за вислугу років.

З посиланням на норми чинного пенсійного законодавства вказує, що Пенсійним органом позивачу не зараховано згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 до спеціального стажу період роботи з 15.07.1993 по 09.05.2000, у зв`язку з неточними записами про періоди роботи, оскільки у трудовій книжці серії НОМЕР_2 позивача містяться неточності, а саме, дата заповнення цієї трудової книжки "25.05.1998", не відповідає даті початку трудової діяльності позивача з "15.07.1993", та окрім того, перша сторінка засвідчена печаткою, де назва підприємства не відповідає назві зазначеній в історичній довідці про перейменування товариства.

При цьому, позивачем до органів Пенсійного фонду не було надано документів визначених пунктом 3 Порядку №637, які підтверджують спірний період роботи з 15.07.1993 по 09.05.2000 згідно цієї трудової книжки.

Також, відсутні підстави зарахування до спеціального стажу позивача періоду роботи з 15.07.1993 по 09.05.2000 враховуючи, що товариства у яких працювала позивач, не передбачені переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсії за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909.

Разом з тим, посада завуча, згідно запису трудової книжки серії НОМЕР_2 , в КНП "Кременецький обласний дитячий психоневрологічний санаторій" про період роботи позивача з 11.07.2003 по 01.01.2008, не передбачена переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсії за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909, тому відсутні підстави врахування цієї посади до спеціального стажу.

Страховий стаж позивача на дату звернення до органів Пенсійного фонду становить 26 роки 00 місяці 21 день. Стаж роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років (спеціальний стаж) становить - 12 років 00 місяців 12 днів, тому підстав для призначення їй пенсії за вислугу років, не вбачається.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Суд зазначає, що розгляд даної справи здійснено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін з урахуванням строку перебування головуючого судді у відпустці, в порядку черговості.

Дослідивши письмові докази та перевіривши доводи, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.

17.12.2025 ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років як працівнику освіти відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

За результатами розгляду поданих документів, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №192450009134 від 27.02.2026 (на заміну рішення №192450009134 від 24.12.2025) позивачу відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років у зв`язку з відсутністю необхідного спеціального стажу.

Зі змісту спірного рішення видно, що відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсії за вислугу років призначається працівникам освіти, охорони здоров`я та соціального захисту за умови наявності станом на 01.04.2015 спеціального стажу не менше 25 років, станом на 01.01.2016- не менше 25 років 6 місяців, станом на 11.10.2017- не менше 26 років 6 місяців.

Страховий стаж позивача становить 26 років 00 місяців 21 день.

Спеціальний стаж, що дає право на призначення пенсії за вислугу років становить 12 років 00 місяців 12 днів

За доданими документами до страхового стажу позивача не враховано згідно записів трудової книжки НОМЕР_2 період роботи з 15.07.1993 по 09.05.2000, оскільки перша сторінка трудової книжки заповнена із порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме дата заповнення "25.05.1998" не відповідає даті початку трудової діяльності "15.07.1993", окрім того перша сторінка засвідчена печаткою, де назва підприємства не відповідає назві зазначеній в історичній довідці про перейменування товариства (частково враховано період роботи згідно довідки про заробітну плату №03-01/948 від 29.10.2025 та з урахуванням акту зустрічної перевірки від 28.11.2025 №1900-1003-1/5112). До спеціального стажу, згаданий вище період роботи, врахувати теж підстави відсутні, оскільки заявниця працювала в товариствах, які переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсії за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 не передбачені.

Період роботи з 01.01.1994 по 14.02.1995, оскільки в архівній довідці №03- 01/950 від 23.10.2025 відсутні дані за зазначений період.

До спеціального стажу роботи не враховано період роботи з 11.07.2003 по 01.01.2008 на посаді «завуча» в КНП «Кременецький обласний дитячий психоневрологічний санаторій», оскільки дана посада не передбачена переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсії за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909.

У зв`язку із відсутністю необхідного спеціального стажу право на призначення пенсії за вислугу років відсутнє

Не погоджуючись із вказаними рішенням, позивач звернулася до суду з цим адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII), за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.

Згідно зі статтею 7 Закону №1788-XII, звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію. При цьому пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується. Пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.

Отже, особливістю пенсій за вислугу років є зменшення пенсійного віку, необхідного для призначення, а умовою для призначення - наявність, як правило, відповідного стажу роботи за спеціальністю. Окрім того така пенсія (за вислугу років) призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.

Згідно положень статті 51 Закону №1788-ХІІ пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Положеннями статті 52 Закону №1788-ХІІ визначено, що право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров`я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту «е» статті 55.

Пунктом «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ (в редакції, чинній до 01.04.2015) було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Законом України від 02.03.2015 №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі Закон №213-VIII), який набув чинності з 01.04.2015 пункт е» статті 55 Закону №1788-ХІІ було викладено в іншій редакції, згідно якої право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

У подальшому, згідно з Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 №911-VIII (далі Закон №911-VIII) до статті 55 Закону №1788-ХІІ з 01.01.2016 також було внесено зміни, відповідно до якого пункт «е» вказаної статті має наступний зміст: право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки - які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року.

Отже, Закон №911-VIII встановив раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років при наявному спеціальному стажі діяльності не менше 25 років.

Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 №911-VIII.

Конституційний Суд України приймаючи вказане рішення, виходив з того, що встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення певного віку (для працівників, зазначених у пунктах «е», «ж» статті 55 Закону №1788-ХІІ 55 років), нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.

Ці норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, тобто з 04.06.2019.

Враховуючи викладене, суд звертає увагу, що з 04.06.2019 при вирішенні питання про призначенні пенсії за вислугою років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону №1788-XII необхідно керуватися вказаною нормою у редакції до внесення змін Законом №213-VIII та Законом №911-VIII.

Тобто, з 04.06.2019 при визначенні права на отримання пенсії за вислугу років необхідно виходити з наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон №1058-IV.

03.10.2017 прийнято Закон України №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (далі - Закон №2148-VIII), яким з 11.10.2017 розділ XV Прикінцеві положення Закону №1058-IV доповнено пунктом 2-1.

Згідно з пунктом 2-1 Розділу ХV Прикінцеві положення Закону №1058-IV особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».

Також, Законом №2148-VІІІ були внесені зміни до пункту 16 розділу ХV Прикінцеві положення Закону №1058-XII, після внесених яких вказаний пункт викладений у наступній редакції: До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.

Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №2-р/2019, з одного боку, та Законом №1058-ІV, з іншого, в частині обмеження права на пільговий стаж, здобутий після 11.10.2017.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя статті 22 Конституції України).

У Рішенні від 22.05.2018 №5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що "положення частини третьої статті 22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності" (абзац десятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

Конституційний Суд України вказав, що до основних обов`язків держави належить забезпечення реалізації громадянами соціальних, культурних та економічних прав; гарантування державою конституційного права на соціальний захист є однією з необхідних умов існування особи і суспільства; рівень соціального забезпечення в державі має відповідати потребам громадян, що сприятиме соціальній стабільності, забезпечуватиме соціальну справедливість та довіру до держави. Гарантування державою цих прав, у тому числі права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист, має здійснюватися на основі Конституції України та у спосіб, що відповідає їй.

Одним із елементів конституційного принципу верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної" (абзац шостий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 27.02.2018 №1-р/2018).

Юридична визначеність є ключовою у питанні розуміння верховенства права; держава зобов`язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин; юридична визначеність означає також, що необхідно у цілому дотримуватися зобов`язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми (поняття "легітимні очікування") (Доповідь "Верховенство права", схвалена Європейською Комісією "За демократію через право" (Венеційською Комісією) на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 року).

Принцип юридичної визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2017 №2-р/2017).

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що обмеження пунктом 2.1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV врахування спеціального стажу, здобутого після 11.10.2017 для набуття права на призначення пенсії за вислугу років, є порушенням принципу юридичної визначеності та верховенства права.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 06.11.2023 у справі №240/24/21.

У цьому ж рішенні суд касаційної інстанції звернувся до позиції Великої Палати Верховного Суду, сформованою в постанові від 03.11.2021 у зразковій справі №360/3611/20 за подібних правовідносин:

«Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України").

Велика Палата Верховного Суду також не погоджується з посиланням скаржника на абзац другий пункту 16 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV, відповідно до якого положення Закону №1788-ХІІ застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом №2148-VІІІ мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. На думку скаржника, це положення свідчить про обмеження сфери застосування Закону №1788-ХІІ відносинами, про які йдеться в цьому пункті. Велика Палата Верховного Суду вважає, що якби таким був намір законодавця, то він мав би виключити із Закону №1788-ХІІ всі інші положення, чого зроблено не було.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV».

Щодо не зарахування до страхового стажу позивача згідно записів трудової книжки НОМЕР_2 період роботи з 15.07.1993 по 09.05.2000, оскільки перша сторінка трудової книжки заповнена із порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме дата заповнення "25.05.1998" не відповідає даті початку трудової діяльності "15.07.1993", окрім того перша сторінка засвідчена печаткою, де назва підприємства не відповідає назві зазначеній в історичній довідці про перейменування товариства, то суд враховує таке.

На момент внесення записів до трудової книжки позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20 липня 1974 року №162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02 серпня 1985 року №252, зі змінами, внесеними постановою Держкомпраці СРСР від 19 жовтня 1990 року №412 (далі - Інструкція №162), та Інструкція про ведення трудових книжок, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за №110 (далі - Інструкція №58), які містять аналогічні положення про те, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника; трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Відповідно до пунктів 2.3, 2.4, 2.8 глави 2 Інструкції №58 записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. Якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму. Аналогічні за змістом положення містила також Інструкція №162.

Пунктами 2.11, 2.12, 2.13 глави 2 Інструкції №58 передбачено занесення відомостей про працівника, а саме відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження. Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка. Зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім`я, по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім`я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів. Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім`я, по батькові, дата народження і записуються нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів.

Аналіз вказаних вище норм свідчить, що законодавством визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку. Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством. Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.

Отже, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган.

Також слід зазначити, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.08.2019 по справі №654/890/17 (провадження №К/9901/22832/18), яка в силу положень частини п`ятої статті 242 КАС України враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

В постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 (провадження №К/9901/110/17) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача її конституційного права на соціальний захист.

Отже, з вищенаведеного слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у її трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, установи, організації, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача.

Такий правовий висновок щодо застосування норм права наведений у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №677/277/17.

За висновком Верховного Суду у постанові від 06.03.2018 у справі №754/14989/15-а не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є виключно підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність чи відсутність виправлень у записах в трудовій книжці.

З огляду на наведене зазначений недолік трудової книжки не може бути підставою для неврахування трудової діяльності при обчисленні стажу роботи, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та, у свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист.

Таким чином, наявність недоліку у заповненні трудової книжки позивача як підставу для незарахування згідно із записами цієї трудової книжки до страхового стажу спірних періодів, суд вважає необґрунтованим та безпідставним

Згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_2 позивач ОСОБА_1 у спірний період з 15.07.1993 по 09.05.2000 працювала

- 11.02.2003 - 30.05.2003 - вчителем початкових класів Кременецького обласного комунального дитячого психоневрологічного санаторію за строковим договором (записи № 12, 13);

- 11.07.2003 - прийнята на посаду завуча Кременецького обласного комунального дитячого психоневрологічного санаторію (запис №14);

- 01.09.2003 - дозволено сумісництво вчителя (запис №15);

- 01.01.2008 - 31.08.2015 - позивач переведена на посаду вчителя та дозволено сумісництво завуча 0.5 ставки (запис №16);

- 01.09.2015 - знято сумісництво 0,5 ставки завуча (запис №17);

- 03.01.2017 - звільнено з посади вчителя згідно ст.40 п.1 КЗпП України (в зв`язку із скороченням штату) (запис №18);

- 04.01.2017 - прийнята на посаду вихователя 0.75 ставки (запис №19);

- 22.01.2018 - довантажена до повного посадового окладу 0.25 ставки посади «керівник структурного (підсобного) підрозділу» постійно (запис №20);

- 15.01.2020 - звільнена з роботи згідно ст.40 п.1 КЗпП України (ліквідація підприємства) (запис №22).

Також у рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №192450009134 від 27.02.2026 вказано, що до спеціального стажу, згаданий вище період роботи, врахувати теж підстави відсутні, оскільки заявниця працювала в товариствах, які переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсії за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 не передбачені.

Період роботи з 01.01.1994 по 14.02.1995, оскільки в архівній довідці №03- 01/950 від 23.10.2025 відсутні дані за зазначений період.

До спеціального стажу роботи не враховано період роботи з 11.07.2003 по 01.01.2008 на посаді «завуча» в КНП «Кременецький обласний дитячий психоневрологічний санаторій», оскільки дана посада не передбачена переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсії за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909.

Так постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 затверджено "Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років" (Перелік №909), яким установлено заклади освіти і посади, робота на яких дає право на пенсію за вислугою років: у загальноосвітніх навчальних закладах, військових загальноосвітніх навчальних закладах, музичних і художніх школах - учителі, логопеди, вчителі-логопеди, вчителі-дефектологи, викладачі, сурдопедагоги, тифлопедагоги, вихователі, завідуючі та інструктори слухових кабінетів, директори, завідуючі, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної), навчально-виробничої частини або роботи з виробничого навчання, завідуючі навчальною і навчально-виховною частиною, завідувачі філіями, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної) роботи, соціальні педагоги (організатори позакласної та позашкільної виховної роботи з дітьми), практичні психологи, педагоги-організатори, майстри виробничого навчання, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи; - у позашкільних навчальних закладах: директори, їх заступники з навчально-виховної, навчальної, виховної роботи, завідуючі відділами (лабораторіями, кабінетами), художні керівники, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи.

Разом з тим, відповідно до Переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.06.2000 №963, до посад педагогічних працівників відносяться, зокрема, вчителі, викладачі всіх спеціальностей, асистент вчителя, асистент вчителя-реабілітолога, старший викладач вищого навчального закладу I і II рівня акредитації, майстер виробничого навчання, педагог професійного навчання, старший вихователь, вихователь, асистент вихователя, соціальний педагог по роботі з дітьми з інвалідністю, логопед закладу охорони здоров`я та соціального забезпечення, методист, педагог-організатор, практичний психолог, соціальний педагог, керівник гуртка, секції, студії, інших форм гурткової роботи; концертмейстер, художній керівник, культорганізатор, акомпаніатор, екскурсовод, інструктор з туризму закладів освіти; старший вожатий, вожатий, вихователь-методист, музичний керівник, інструктор з фізкультури, інструктор з праці, інструктор слухового кабінету, фахівець (консультант) інклюзивно-ресурсного центру, старший керівник та керівник туристських груп (походу, екскурсії, експедиції) у позашкільних закладах; старший майстер у професійно-технічному навчальному закладі, перекладач-дактилолог; помічник директора з режиму, старший черговий з режиму, черговий з режиму у закладах освіти для громадян, які потребують соціальної допомоги і реабілітації.

Отже, посада педагогічного працівника з врахуванням постанов Kабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 та положень постанови Kабінету Міністрів України від 14.06.2000 №963 поширюється і на посаду "завуч".

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі №442/456/17 звернула увагу, що сумісництвом є виконання працівником, крім основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємстві, в установі, організації.

Загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не повинна перевищувати половини місячної норми робочого часу (пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 03.04.1993 №245). Тобто, працівник може працювати за сумісництвом не більше, ніж на 0,5 ставки.

Відповідно до пункту 4 Порядку виплати надбавок за вислугу років педагогічним та науково-педагогічним працівникам навчальних закладів і установ освіти, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2001 №78 "Про реалізацію окремих положень частини 1 статті 57 Закону України "Про освіту", частини 1 статті 25 Закону України "Про загальну середню освіту", частини 2 статті 18 і частини 1 статті 22 Закону України "Про позашкільну освіту", визначено, що працівникам підприємств, установ, організацій, які крім основної роботи займалися викладацькою роботою у навчальних закладах обсягом не менше ніж 180 годин на навчальний рік, до стажу педагогічної роботи для виплати надбавки за вислугу років зараховуються місяці, протягом яких проводилася викладацька робота.

Працівникам підприємств, установ, організацій, які крім основної роботи працювали за сумісництвом на посадах науково-педагогічних або педагогічних працівників з обсягом роботи не менше ніж на 0,25 посадового окладу (ставки заробітної плати), до стажу педагогічної роботи для виплати надбавки за вислугу років зараховується період роботи на цих посадах.

Таким чином, зарахування роботи на посаді викладача до спеціального педагогічного стажу не ставиться в залежність від того, було це основним місцем роботи особи чи за сумісництвом, за умови, якщо викладацька робота за сумісництвом займає не менше ніж 180 годин на навчальний рік, а також якщо працівникам підприємств, установ, організацій, які крім основної роботи працювали за сумісництвом на посадах науково-педагогічних або педагогічних працівників з обсягом роботи не менше ніж на 0,25 посадового окладу (ставки заробітної плати).

Таким чином, відповідачем протиправно не зараховано до спеціального стажу позивача період її роботи з 11.07.2003 по 01.01.2008.

Таким чином за встановлених обставин позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про відмову у призначенні позивачу пенсії за вислугу років №192450009134 від 27.02.2026.

Також з метою належного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_3 спірні періоди роботи позивача з 15.07.1993 по 09.05.2000 і з 11.07.2003 по 01.01.2008 з врахуванням вже зарахованого страхового і спеціального стажу та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.12.2025 про призначення пенсії за вислугу років.

Суд зазначає, що обрахунок стажу, що враховується при призначенні пенсії, є дискреційним повноваженням пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду в Тернопільській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років (як працівнику освіти) відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 17.12.2025 (дати звернення до Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області), суд зазначає наступне.

Відповідно до Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно статті 58 Закону №1058-IV Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовлює документи для її виплати, тобто Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.

Відтак, позов в цій частині позовних вимог задоволенню не підлягає.

Завданням адміністративного суду є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень та їх відповідності правовим актам вищої юридичної сили. Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Тому завданням адміністративного суду є саме контроль за легітимністю прийняття рішень.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд наголошує на тому, що в силу вимог частини другої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У контексті зазначених положень КАС України, суд звертає увагу позивача на те, що закріплені у частині другій статті 77 КАС України норми права щодо обов`язку суб`єкта владних повноважень доведення правомірності прийняття оспорюваного рішення, не звільняє позивача від обов`язку доведення заявлених позовних вимог належними та допустимими доказами.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд приходить до переконання, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Оскільки позов підлягає задоволенню частково, то відповідно до частин першої, третьої статті 139 КАС України позивачу слід відшкодувати за рахунок бюджетних асигнувань відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, рішенням якого було відмовлено позивачу у призначенні пенсії за вислугу років, що і стало підставою звернення до суду з цим позовом, судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 532,48 грн.

Також представником позивача заявлено вимогу про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн.

При вирішенні питання щодо стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з наступного.

Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно із частинами третьою - п`ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За положеннями частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат.

Вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Разом з цим при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 28.04.2021, від 08.02.2022 у справах №640/3098/20 та №160/6762/21, від 18.08.2022 у справі №540/2307/21.

Таким чином, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним чи необґрунтованим щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 26.08.2022 у справі №520/6658/21).

Судом встановлено, що 18.02.2026 між адвокатом ОСОБА_2 , адвокатом Гурник Віктором Олександровичем та ОСОБА_1 було укладено договір №18/02 про надання правової допомоги, вартість якої за умовами пункту 2 становить 10000 грн.

При вирішенні питання обґрунтованості розміру витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу цієї справи, суд виходить із того, що ця справа належить до справ незначної складності та її розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, позов задоволено частково.

Зважаючи на наведене, а також значення справи для сторін, час, який об`єктивно витрачений адвокатом на надання правової допомоги підготовки позовної заяви, судової практики Верховного Суду, суд, виходячи із принципів співмірності витрат, обґрунтованості та пропорційності їх розміру, дійшов висновку про те, що на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути 4000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Розмір правничої допомоги, заявлений представником позивача, є завищений та не відповідає обсягу наданих адвокатом юридичних послуг.

Отже, до стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на користь позивача підлягають судові витрати у вигляді витрат на правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №192450009134 від 27.02.2026 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати ОСОБА_1 згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_3 періоди роботи з 15.07.1993 по 09.05.2000, з 11.07.2003 по 01.01.2008, з врахуванням вже зарахованого, до страхового і спеціального стажу.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.12.2025 про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 532,48 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складено 28 липня 2026 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 );

відповідач:

- Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження: майдан Волі, 3, м. Тернопіль, Тернопільський р-н, Тернопільська обл., 46001, код ЄДРПОУ: 14035769).

Головуючий суддя Мартиць О.І.