Рішення № 138583506, 29.07.2026, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 року м. ПолтаваСправа № 440/9108/26

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Алєксєєвої Н.Ю., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування розпорядження, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про:

- визнання протиправним та скасування розпорядження Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 25.05.2026 року № 05/1600-0207-10 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії в разі втрати годувальника;

- зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25.02.2026 року про призначення пенсії в разі втрати годувальника за померлого ОСОБА_2 , з урахуванням висновків, що будуть зроблені судом.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка має статус особи з інвалідністю, отримує мінімальну пенсію (2361,00 грн), за яку самостійно лікуватися та забезпечувати життєдіяльність не має змоги. Натомість її померлий вітчим ОСОБА_2 , маючи статус ветерана військової служби, отримував високу пенсію, за рахунок якої повністю утримував позивачку та забезпечував її лікування. Оскільки позивачка є непрацездатною особою (особою з інвалідністю ІІ групи безстроково) та судовим рішенням підтверджено, що вона перебувала на утриманні померлого військовослужбовця, звужене тлумачення відповідача щодо обмеження її прав виключно віком настання інвалідності (до 18 років) суперечить статті 46 Конституції України, звужує зміст права на соціальний захист та є проявом надмірного формалізму, що недопустимо в правовій державі.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 09.07.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, а також призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач своїм правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався, у визначений судом строк такого відзиву до суду не подав.

Справа розглядається у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, суд дійшов наступних висновків.

Рішенням Карлівського районного суду Полтавської області від 08.01.2026 у справі №531/3044/25 встановлено факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , була членом сім`ї ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживала разом з ним однією сім`єю та перебувала на його утриманні.

Так, судом встановлено, що матір`ю ОСОБА_1 у свідоцтві про народження заявниці зазначено ОСОБА_3 , яка 29.08.2000 зареєструвала шлюб з ОСОБА_2 , змінивши прізвище на « ОСОБА_4 ».

ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 .

ІНФОРМАЦІЯ_5 помер ОСОБА_2 .

Згідно Витягу з реєстру територіальної громади, ОСОБА_1 з 18.11.2021 зареєстрована в АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 на день смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ) був зареєстрований в АДРЕСА_1 , разом з ОСОБА_1 , що вбачається з довідки ВК Карлівської міської ради №6714 від 14.10.2025.

ОСОБА_1 має статус особи з інвалідністю з 2019 року, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 19.03.2019р. та довідкою МСЕК від 10.04.2024 серії НОМЕР_2 .

ОСОБА_2 , маючи статус ветерана військової служби з квітня 2013 року, отримував високу пенсію, за рахунок якої утримував заявницю.

ОСОБА_1 звернулася до ГУ ПФУ з заявою про призначення пенсії у разі втрати годувальника відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (надалі по тексту Закону № 2262-ХІІ) за померлого вітчима ОСОБА_2 .

ГУ ПФУ у Полтавській області розпорядженням від 25.05.2026 №05/1600-0207-10 відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії в разі втрати годувальника. Вказано, що в результаті розгляду документів, поданих для призначення пенсії в разі втрати годувальника ОСОБА_1 встановлено, що згідно копії довідки до акта огляду МСЕК (видається інваліду) серії 12ААГ №538348 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , у віці 52 роки, була повторно визнана особою з інвалідністю другої групи внаслідок загального захворювання з 01.04.2024 безстроково. Заявниця була повідомлена про подання додаткового документу - висновку лікарської комісії про час настання інвалідності до виповнення їй 18 років в термін до 25.05.2026, про що свідчить розписка у прийомі документів. До вказаного терміну необхідний документ до Головного управління не був поданий. Крім того, в наданих документах відсутня інформація про отримання (неотримання) аліментів від батька.

Не погоджуючись з таким рішенням, ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію, визначає Закон № 2262-XII.

Частиною третьою статті 1 Закону № 2262-XII встановлено, що члени сімей військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти, мають право на пенсію в разі втрати годувальника.

Відповідно до статті 30 Закону № 2262-XII право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31). Незалежно від перебування на утриманні годувальника пенсія призначається: непрацездатним дітям; непрацездатним батькам і дружині (чоловікові), якщо вони після смерті годувальника втратили джерело засобів до існування, а також непрацездатним батькам і дружині (чоловікові) військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти в період проходження служби або пізніше внаслідок поранення, контузії, каліцтва чи захворювання, що мали місце під час служби.

Непрацездатними членами сім`ї вважаються, зокрема діти, брати, сестри та онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років. При цьому братам, сестрам та онукам право на пенсію надається у тих випадках, якщо у них немає працездатних батьків.

Згідно зі статтею 31 Закону № 2262-XII члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім`ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які самі одержували будь-яку пенсію, мають право перейти на нову пенсію.

Питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону № 2262-XII регулює Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 № 3-1 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 15.02.2007 за № 135/13402 (далі також - Порядок № 3-1).

Відповідно до абзацу другого пункту 2 розділу І Порядку № 3-1 заява про призначення пенсії в разі втрати годувальника подається членом сім`ї військовослужбовця, особи, яка має право на пенсію згідно із Законом, якому на дату смерті не було призначено пенсію, до органів, що призначають пенсії, через уповноважений орган (структурний підрозділ). У такому самому порядку подається заява про призначення пенсії в разі втрати годувальника членом сім`ї померлого годувальника, який має право на пенсійне забезпечення відповідно до міжнародних договорів у галузі пенсійного забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей, а також у разі відсутності в органах, що призначають пенсії, пенсійної справи померлого годувальника.

Згідно з абзацом першим пункту 11 розділу І Порядку № 3-1 днем звернення за призначенням пенсії є день подання до органу, що призначає пенсію, заяви про призначення пенсії з усіма необхідними для вирішення цього питання документами, а в разі пересилання заяви і документів поштою - дата їх відправлення уповноваженим органом (структурним підрозділом).

Пунктом 3 розділу ІІ Порядку № 3-1 визначено, що до заяви про призначення пенсії в разі втрати годувальника додаються такі документи: 1) подання про призначення пенсії, підготовлене уповноваженим органом (структурним підрозділом) (якщо пенсія померлому годувальнику органом, що призначає пенсію, не призначалась); 2) витяг з наказу про виключення годувальника зі списків особового складу у зв`язку зі смертю/ з визнанням судом безвісно відсутнім (якщо годувальник помер (загинув) / пропав безвісти у період проходження служби) або його копія; 3) свідоцтво про смерть годувальника або рішення суду про визнання його безвісно відсутнім чи оголошення його померлим; 4) документи, що засвідчують родинні відносини непрацездатних членів сім`ї з померлим годувальником, які передбачені пунктом 12 цього розділу; 5) документи про перебування непрацездатних членів сім`ї на утриманні померлого (загиблого) годувальника (крім непрацездатних дітей; непрацездатних батьків і дружини (чоловіка) військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти в період проходження служби або пізніше внаслідок поранення, контузії, каліцтва чи захворювання, що мали місце під час служби), які передбачені пунктом 13 цього розділу; 6) документи померлого годувальника, які передбачені підпунктом 4 пункту 2 цього розділу; 7) документи, що підтверджують право на призначення пенсії незалежно від віку відповідно до частини третьої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», на дострокову пенсію за віком, пенсію за віком на пільгових умовах чи пенсію із зменшенням пенсійного віку відповідно до закону, які передбачені підпунктами 5-7 пункту 2.1 розділу II Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (для призначення пенсії непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у пункті «в» статті 30 Закону); 8) документи про обставини загибелі чи смерті годувальника внаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних під час проходження служби при виконанні службових обов`язків (обов`язків військової служби) (висновок військово-лікарської комісії, витяг з наказу про виключення годувальника зі списків особового складу у зв`язку зі смертю / визнанням судом безвісно відсутнім або його копія) (для призначення пенсії непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у пункті «в» статті 30 Закону); 9) документи, що підтверджують право на встановлення надбавок, підвищень та інших доплат (за наявності), які передбачені пунктом 4 цього розділу.

Орган, що призначає пенсію, додає до заяви одержані ним від МСЕК виписки з актів огляду МСЕК непрацездатних членів сім`ї, які досягли 18-річного віку та яким право на пенсію в разі втрати годувальника надається внаслідок їх інвалідності.

Для призначення пенсії в разі втрати годувальника непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у пункті «а» статті 30 Закону № 2262-XII, додатково подаються такі документи: висновок МСЕК про час настання інвалідності (для призначення пенсії дитині годувальника, яка досягла 18-річного віку та якій право на пенсію в разі втрати годувальника надається внаслідок її інвалідності); свідоцтво про смерть батьків або інші документи, що підтверджують відсутність батьків (для призначення пенсії братам, сестрам, онукам); довідка про те, що пасинок або падчерка не одержують аліментів від батьків; довідки закладів освіти про навчання, в тому числі за кордоном, членів сім`ї за денною формою (для призначення пенсії особам, зазначеним у частині шостій статті 30 Закону); довідка закладу освіти про перебування на повному державному утриманні (якщо в закладі освіти передбачено таке утримання).

Відповідно до пунктів 12, 13 розділу ІІ Порядку № 3-1 за документи про родинні відносини приймаються: 1) паспорт громадянина України; 2) свідоцтво про народження; 3) свідоцтво про шлюб; 4) рішення суду. За документи про перебування на утриманні непрацездатних членів сім`ї приймаються: 1) відомості про проживання (разом з годувальником за однією адресою), або інші документи, видані відповідно до чинного законодавства за місцем проживання особи, зокрема органом місцевого самоврядування, що підтверджують такий факт; 2) рішення суду про встановлення факту перебування непрацездатного члена сім`ї на утриманні померлого годувальника.

За змістом частини третьої статті 1 Закону України від 16 листопада 2000 року № 2109-III «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам» причина, група інвалідності, строк, на який встановлюється інвалідність, визначаються органом медико-соціальної експертизи згідно із законодавством України з одночасним роз`ясненням інвалідам з дитинства їх права на державну соціальну допомогу.

Тобто право на призначення пенсії по втраті годувальника особа, якій призначається пенсія, набуває лише за умови надання виписки з акта огляду в МСЕК та висновку МСЕК про те, що вона могла бути визнана інвалідом до досягнення 18 років. Отже, є два випадки для призначення пенсії такого виду пенсії: як встановлення особі інвалідності до досягнення нею 18 річного віку, так і настання інвалідності у віці до 18 років.

При цьому, формулювання «стали інвалідами до досягнення 18 років» не є тотожнім «отримали статус інваліда до досягнення 18 років» (в формалізованому розумінні), натомість їх слід тлумачити також таким чином, що стан здоров`я вказаних осіб фактично відповідав та/або мав передумови відповідати статусу інвалідності.

Таким чином, правовий статус інвалід з дитинства встановлюється в день надходження до комісії документів виключно після 18 років особи.

Водночас, суд звертає увагу на те, що встановлення категорії «інвалідність з дитинства» МСЕК особам ще до їх повноліття чинним законодавством не передбачено.

Наведене узгоджується з правовою позицією, що викладена Верховним Судом у постанові від 27.10.2021 (справа № 759/6651/16-а).

Єдиною підставою для відмови зазначено те, що в наданих документах для призначення пенсії в разі втрати годувальника ОСОБА_1 наявний акта огляду МСЕК серії 12ААГ №538348 про повторний огляд інваліда та встановлення ІІ групи інвалідності безстроково з 01.04.2024 внаслідок загального захворювання, тобто у віці 52 роки.

Водночас, як зазначено судом вище, згідно рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 08.01.2026 у справі №531/3044/25 встановлено, що ОСОБА_1 має статус особи з інвалідністю з 2019 року, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 19.03.2019р. та довідкою МСЕК від 10.04.2024 серії 12 ААГ №538348.

Суд зазначає, що документи, які мають бути подані для отримання відповідного виду пенсії, повинні зокрема підтверджувати час настання інвалідності (для призначення пенсії дитині годувальника, яка досягла 18-річного віку та якій право на пенсію в разі втрати годувальника надається внаслідок її інвалідності) за висновком МСЕК.

Відповідно до абз.3ст. 1 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю» № 2961-ІV дитина-інвалід - особа віком до 18 років (повноліття) зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, унаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Суд наголошує на тому, що визначення терміну «інвалід дитинства» не міститься ані в Законі № 875-ХІІ, ані в Законі України від 16 листопада 2000 року № 2109-III «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю». При цьому за змістом абз. 2 п. 26 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1317(далі - Положення № 1317), інвалідність з дитинства розглядається як причина інвалідності. Згідно з п. 14 цього Положення причинний зв`язок інвалідності з хворобами, перенесеними у дитинстві, установлюється за наявності документів лікувально-профілактичних закладів, що свідчать про початок захворювання або травму, перенесену до вісімнадцятирічного віку.

Відповідно до ч. 12 ст. 7 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю» положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів затверджується Кабінетом Міністрів України. Серед повноважень лікарсько-консультативних комісій, визначених Положенням про лікарсько-консультативну комісію, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2013 року № 917, визначено надання висновку, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом.

Згідно з п. 2.18 Порядку № 22-1 визнання особи інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладів охорони здоров`я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. У разі, якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення шестирічного віку або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії, що така дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцяти років (висновок про час настання інвалідності).

Тобто, такий висновок дає можливість опосередковано підтвердити отримання статусу інваліда з дитинства або дитини-інваліда.

Водночас, оскільки причини інвалідності можуть бути різними (загальні захворювання, каліцтво, наслідки травм, вади психічного або фізичного розвитку тощо), визнання дитини особою з інвалідністю, яка досягла 18-річного віку, ще не свідчить про те, що були медичні показання для визнання такої особи дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку. Тому ця обставина повинна бути підтверджена відповідним висновком лікарсько-консультативної комісії - колегіального органу, що призначається для вирішення складних і відповідальних питань експертизи тимчасової непрацездатності.

При цьому, суд зазначає, що в наданій разом із заявою про призначення пенсії у разі втрати годувальника довідці серії серії 12ААГ №538348 відсутні відомості, які підтверджують факт настання інвалідності до досягнення позивачем 18-ти років.

Крім того, під час розгляду справи позивачем не надано жодних медичних документів, які б дали можливість встановити факт інвалідності в період до досягнення нею 18 років.

Отже, встановлені вище обставини свідчать про те, що станом на момент прийняття оскаржуваного рішення у Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області були відсутні будь-які документи, які б підтверджували, що ОСОБА_1 стала особою з інвалідністю до досягнення нею 18 років.

Додатково суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до пункту 3 розділу ІІ Порядку №3-1 для призначення пенсії в разі втрати годувальника непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у пункті «а» статті 30 Закону, додатково подається, зокрема, довідка про те, що пасинок або падчерка не одержують аліментів від батьків.

Позивачем як до заяви про призначення пенсії в разі втрати годувальника так і під час розгляду справи не надано інформації про отримання (неотримання) аліментів від батька.

Підсумовуючи, суд зазначає, що навіть якщо окремі положення чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, не можуть вважатися однозначними, то згідно з висновками ЄСПЛ, наданими у справі «Сєрков проти України»(№ 39766/05, рішення від 7 липня 2011 року, п. 35), сам факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що вона не відповідає вимозі «передбачуваності» у контексті Конвенції. Завдання здійснення правосуддя, що є повноваженням судів, полягає саме у розсіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які залишаються враховуючи зміни у повсякденній практиці (див. рішення у справі «Горжелік та інші проти Польщі» (Gorzelik and Others v. Poland) [ВП], заява № 44158/98, п. 65, від 17 лютого 2004 року).

З огляду на викладене та суд вважає правомірною відмову відповідача у призначенні позивачу пенсії по втраті годувальника, оскільки звертаючись до пенсійного органу за призначенням такого виду пенсії позивач належними документами не підтвердив свого права на її отримання та не надала обов`язкового у цьому випадку висновку лікарсько-консультативної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її інвалідом дитинства.

При цьому, суд звертає увагу на те, що позивач вправі звернутися до відповідача із заявою про призначення йому пенсії у разі втрати годувальника за померлим вітчимом відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" у разі надання нею медичних документів, які б підтвердили, що вона отримала інвалідність до 18 років.

Відповідно до п. 30 рішення ЄСПЛ у справі«Hirvisaari v. Finland»від 27 вересня 2001 року рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно з п. 29 рішення ЄСПЛ у справі«Ruiz Torija v. Spain»від 9 грудня 1994 року статтю 6 пункт 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

За змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відтак, перевіривши обґрунтованість ключових доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що у задоволенні адміністративного позову належить відмовити повністю.

З урахуванням положень ст. 139 КАС України підстав для відшкодування позивачці витрат зі сплати судового збору немає.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Гоголя, 34, м. Полтава, Полтавська область, 36000, код ЄДРПОУ 13967927) про визнання протиправним та скасування розпорядження, зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н.Ю. Алєксєєва