Рішення № 138583214, 29.07.2026, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/13258/24

№ 2/183/1646/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 липня 2026 року м. Самар Дніпропетровської області

Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Дубовенко І.Г., за участі секретаря судового засідання Чабаненка Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Перша Новомосковська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, про визнання права власності в порядку спадкування, суд

у с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулась до Самарівського міськрайонного суду з вищезазначеним позовом, у якому, з урахуванням уточнень, просить визнати за нею право власності на 7/12 частин житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , який в цілому складається з: житлового будинку літ. «А», загальною площею 37,9 кв.м., житловою площею 19,5 кв.м., сараїв, літ. «Б» та «В», убиральні літ. «Д», споруд № 1-5, в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер її батько ОСОБА_4 , а ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_5 . Після смерті батьків відкрилась спадщина на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Також позивач зазначає, що у неї є брат ОСОБА_2 , який є громадянином Російської Федерації і постійно там проживає. За життя, батьки позивача залишили заповіти на користь відповідача ОСОБА_2 : 24.10.1994 року мати ОСОБА_5 залишила заповіт згідно якого заповіла свою частину спадкового житлового будинку ОСОБА_2 ; 20.07.2000 року батько ОСОБА_4 залишив заповіт згідно якого свою частину спадкового будинку він залишає ОСОБА_2 .

Позивач зазначає, що з братом не спілкується, тому після смерті батька, вона не знала про існування заповіту на користь її брата. Після смерті батька вона не зверталась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, оскільки це був будинок батьків і мати проживала у ньому у той час як позивач проживала за іншою адресою. Таким чином після смерті батька позивача, у будинку залишилась проживати її мати і вона фактично прийняла спадщину за законом після смерті свого чоловіка тому як продовжила користуватись спадковим будинком та майном, яке у ньому знаходилось. Мати позивача проживала у спадковому будинку до дня смерті. Як зазначає позивач, її мати померла ІНФОРМАЦІЯ_3 . Позивач до дня смерті матері проживала разом з нею у вказаному будинку, а після смерті матері постійно користується зазначеним будинком та проживає у ньому. Незадовго до смерті матері позивач від неї дізналась про існування заповітів. Знаючи про те, що батьки заповіли будинок брату, вона не стала писати заяву про прийняття спадщини після смерті матері, лише повідомила брата про смерть матері. Після смерті матері позивач ОСОБА_1 доглядала за спадковим будинком, оскільки розуміла, що її брат ОСОБА_2 не може приїхати на територію України після подій 2014 року. Однак через декілька років вона, за допомогою соціальних мереж повідомила брата про те, що він несе відповідальність за залишене йому у спадок майно і позивач, враховуючи бойові дії на території сусідньої області, несе фінансові втрати через підтримання спадкового будинку у належному стані. На що відповідач ОСОБА_2 повідомив позивача про те, що він відмовляється від прийняття спадщини після батьків. Після чого позивач звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті батьків та отримала постанову про відмову у вчиненні нотаріальних дій від 15 серпня 2024 року.

Відповідачем ОСОБА_2 відзиву на позов не подано.

Ухвалою суду від 21 січня 2025 року відкрите провадження у справі, визначено розглядати справу у загальному позовному проваджені, призначене підготовче провадження у справі.

25 лютого 2025 року ухвалою суду витребувані докази зобов`язано Першу Самарівську державну нотаріальну контору Дніпропетровської області надати суду копії спадкових справ, що відкриті після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 червня 2025 року було прийнято уточнений позов.

29 вересня 2025 року ухвалою прийнятий уточнений позов із залученням належного відповідача у справі.

28 жовтня 2025 року у справі закрите підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду.

У судове засіданні особи, що беруть участь у справі не з`явилися, про час та місце розгляду справи належним чином повідомлені судом.

Представник позивача подав заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить їх задовольнити, не заперечує проти заочного розгляду справи.

Відповідач в судове засідання повторно не з`явився, про дату та час слухання справи був повідомлений належним чином, про причини неявки не повідомив.

Згідно ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). За згодою представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

У зв`язку з неявкою осіб, які приймають участь у справі, суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, дослідивши підстави позову, докази з точки зору належності та допустимості, а у своїй сукупності з точки зору достатності встановив такі факти і відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що будинок за адресою: АДРЕСА_1 , належав на праві приватної власності ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності від 10 березня 1989 року, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Новомосковської міської ради народних депутатів № 63/3 від 17.02.1989р.

З копії свідоцтва про одруження від 29 червня 1961 року серії НОМЕР_1 ОСОБА_4 та ОСОБА_5 вбачається, що вони уклали шлюб 29 червня 1961 року.

Судом також встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть від 28 серпня 2012 року серії НОМЕР_2 .

Відповідно до довідки від 26.11.2024 року №3, виданої головою квартального комітету №13 В.С. Головань, ОСОБА_5 проживала разом з ОСОБА_4 до дня його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Як вбачається з копії спадкової справи, наданої суду Першою Самарівською державною нотаріальною конторою, після його смерті ОСОБА_4 з заявою про прийняття спадщини звернулися діти спадкодавця: ОСОБА_2 у встановлений ст.. 1270 ЦК України строк; ОСОБА_1 понад встановлений ст.. 1270 ЦК України строк. Крім того, у будинку за адресою АДРЕСА_1 постійно була зареєстрована та мешкала зі спадкодавцем його дружина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , якій на час смерті чоловіка виповнилося 71 рік.

Із заяви, посвідченої нотаріусом м. Москва, Російської Федерації за р. № 77/13-н/77-2019-4-1423 від 25 червня 2019 року, відповідач ОСОБА_2 відмовляється від прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 на користь позивача ОСОБА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим 14 травня 2019 року серії НОМЕР_3 .

Як убачається з копії спадкової справи, наданої суду Першою Самарівською державною нотаріальною конторою, ОСОБА_3 залишила заповіт від 24 жовтня 1994 року, згідно якого вона заповіла належну їй 1/2 частину будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який не звертався із заявою про прийняття спадщини після смерті матері. До нотаріуса із заявою про прийняття спадщини звернулась позивач ОСОБА_1 , якій постановою нотаріуса від 15 серпня 2024 року відмовлено у вчиненні нотаріальної дії через те, що заява про прийняття спадщини не подавалась у строк, встановлений законодавством та відповідно до відомостей щодо реєстрації місця проживання ОСОБА_1 вона не була зареєстрована разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

З акту про проживання за адресою: АДРЕСА_1 , вбачається, що на момент відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у вказаному будинку разом з нею проживала без реєстрації її дочка ОСОБА_1 .

Відповідно до ч. 1 ст. 22 КПШС України, який діяв на момент виникнення правовідносин між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , а саме на час набуття права власності на будинок, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Отже, заповіт від 24 жовтня 1994 року, складений ОСОБА_3 , у якому вона заповідає 1/2 частину будинку за адресою: АДРЕСА_1 , вказує на те, що подружжя спадкодавців вважало вказаний будинок своєю спільною власністю, а частки вони вважали рівними.

На момент смерті ОСОБА_4 , його дружині ОСОБА_3 виповнилось 71 рік, отже вона перебувала на пенсії за віком.

Відповідно до ч.1 ст. 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).

Відповідно до ч. 4 ст. 1268 ЦК України малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Таким чином ОСОБА_5 прийняла після смерті свого чоловіка ОСОБА_4 , обов?язкову частку спадкового майна, яка становить 1/12 частину будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Отже після смерті ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , з урахуванням обов?язкової частки спадщини, стала власником 7/12 часток будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач ОСОБА_1 доглядала за матір?ю ОСОБА_6 до дня її смерті та фактично вступила у володіння спадковим будинком.

Відповідач ОСОБА_2 не звертався із заявою про прийняття спадщини після смерті матері, постійно проживає та є громадянином Російської Федерації. Надіслав заяву від 25 червня 2019 року у якій повідомив про відмову від прийняття спадщини на користь ОСОБА_1 .

Відповідно до вимог ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як встановлено вимогами ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.ст. 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За правилами ч. 1, 3 ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Ст. 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Як зазначає позивач у позові та підтверджується матеріалами справи, з 29 червня 1961 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3 уклали шлюб та проживали разом до смерті ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_5 . 10 березня 1989 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3 набули право власності на будинок за адресою: АДРЕСА_1 . На момент смерті ОСОБА_4 , його дружині ОСОБА_3 виповнилось 71 рік. Отже, в судовому засіданні знайшло своє підтвердження те, що ОСОБА_5 постійно проживала разом зі своїм чоловіком ОСОБА_4 на час відкриття спадщини, а отже вважається такою, що прийняла свою обов`язкову долю спадкового майна. Факт відмови від прийняття спадщини відповідачем ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_4 у строк, встановлений статтею 1270 ЦК України не встановлений. Направлена ОСОБА_2 нотаріально посвідчена заява про відмову від прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_4 на користь сестри ОСОБА_1 за спливом встановленого ст. 1270 ЦК України строку.

Судом також встановлено неприйняття відповідачем ОСОБА_2 спадщини після смерті ОСОБА_3 . А також те, що ОСОБА_1 , яка проживала разом із ОСОБА_6 на час відкриття спадщини і після смерті спадкодавця вступила у володіння спадковим майном, тобто прийняла спадщину після смерті своєї матері.

У відповідності до ст. 392 ЦК України, яку суд вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин, як норму права, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності, а спадкоємець, який прийняв спадщину, в розумінні ч.1 ст. 1218 ЦК України, має право вимагати визнання за ним права власності на спадкове майно в судовому порядку.

Пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» передбачено, що у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Аналіз зазначених норм закону, з урахуванням встановленого в судовому засіданні факту постійного проживання позивача зі спадкодавцем ОСОБА_6 на час відкриття спадщини, суд приходить до висновку, що позов обґрунтований та підлягає задоволенню, оскільки ОСОБА_5 на законних підставах набула право власності на 7/12 частин вищевказаного будинку, тому до позивача, який являється спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_3 на зазначене майно, відповідно до ст.1216 ЦК України, перейшло таке ж право власності, у повному обсязі, яке набула спадкодавець.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 76-81, 89, 258-259, 263-268 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Перша Новомосковська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області про визнання права власності в порядку спадкування - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ), право власності на 7/12 частин житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , який в цілому складається з: житлового будинку літ. «А», загальною площею 37,9 кв.м., житловою площею 19,5 кв.м., сараїв літ. «Б» та «В», вбиральні літ. «Д», споруд № 1-5, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з моменту отримання ним копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 ).

Відповідач: ОСОБА_2 (РНОКПП відсутній, адреса проживання: АДРЕСА_3 ).

Суддя І.Г.Дубовенко