Рішення № 138583148, 28.07.2026, Магдалинівський районний суд Дніпропетровської області

179/141/26

2/179/450/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 липня 2026 року с-ще Магдалинівка

Магдалинівський районний суд Дніпропетровської області

в складі головуючого судді Кравченко О.Ю.,

за участі секретаря судового засідання Чабаненко К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

30 січня 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 08.05.2020 між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 був укладений Договір про надання споживчого кредиту №2369276, за умовами якого відповідачу було надано грошові кошти у розмірі 5050 грн. на умовах, визначених кредитним договором, а відповідач зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені кредитним договором.

ТОВ «Авентус Україна» умови кредитного договору виконав в повному обсязі, надав відповідачеві кошти в обсязі та у строк, визначені умовами кредитного договору. Відповідач, зі свого боку не виконав умов кредитного договору, внаслідок чого утворилася заборгованість.

Станом на дату звернення до суду, заборгованість відповідача становить 16564 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту 5050 грн., заборгованість за процентами 11514 грн.

26.02.2021 ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» уклали договір факторингу № ККАУ-21042021.

Згідно вказаного договору та у відповідності до ст.512 ЦК України, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло статусу Нового Кредитора та отримало право грошової вимоги боржників, у тому числі і до ОСОБА_1 за кредитним договором №2369276 від 08.05.20262.

На підставі наведеного, позивач просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №2369276 від 08.05.2026 в загальному розмірі 16564 грн., а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 662,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу 8000 грн.

19.03.2026 відповідачем подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній заперечує проти задоволення позову, посилаючись на те, що кредитний договір №2369276 від 08.05.2026 він з ТОВ «Авентус Україна» не укладав та не підписував, кредитні кошти на картку не отримував. Зазначає, що кредитні кошти були перераховані на картку НОМЕР_1 , тоді як наявна у нього картка має реквізити НОМЕР_2 . Крім того, стверджуючи про наявність боргу по кредитному договору, строк дії якого закінчився 09.06.2020 року, позивачем порушено строк звернення до суду, який відповідно до ст.257 ЦК України становить 3 роки. Згідно з наданим розрахунком заборгованості, проценти за користування кредитом нараховані поза строком, на який надавався кредиту, що суперечить діючому законодавству та умовам кредитного договору. Вважає, що позивачем не надано доказів на підтвердження наявності у нього заборгованості по кредиту, позивачем нараховано проценти поза 30 денним строком, на який був укладений кредитний договір, та пропущено строк позовної давності, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Окремо відповідачем подана заява про застосування строку позовної давності.

31.03.2026 представником позивача Усенком М.І. подана відповідь на відзив, в якій останній заперечує проти доводів відповідача, посилаючись на те, що напідтвердження укладення кредитного договору позивачем до позовної заяви надано копії Паспорту споживчого кредиту (інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит), Договору про надання споживчого кредиту №2369276 від 08.05.2020 року, Додатку № 1 до договору про надання споживчого кредиту №2369276 від 08.05.2020 року, Довідки про ідентифікацію (з протоколом створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису), Розрахунку заборгованості за Договором №2369276 від 08.05.2020 року про надання коштів на умовах споживчого кредиту.

У Довідці про ідентифікацію передбачено усі персональні дані Відповідача, зокрема РНОКПП та дата народження, що дає можливість його ідентифікувати, за вказаними у Довідці про ідентифікацію відомостями можна точно встановити, кому саме було надіслано одноразовий ідентифікатор та ким підписано кредитний договір №2369276 від 08.05.2020 року.

Згідно Договору про надання споживчого кредиту №2369276 від 08.05.2020 року, даний Договір містить електронний підпис (одноразовим ідентифікатором) відповідача: Підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором А756233 08.05.2020 18:30:08 / ОСОБА_1 /

Отже, ОСОБА_1 свідомо уклав даний договір, маючи можливість розрахувати доцільність взяття на себе такого зобов`язання та оцінити усі ризики у зв`язку з їх прийняттям. Кредитодавцем у свою чергу чітко виконані усі умови за кредитним договором №2369276 від 08.05.2020 року.

Зазначає, що Кредитор не отримує повні реквізити Банківської картки, які необхідні для здійснення операцій по карті через Інтернет. Для платіжних операцій по картах Товариством використовуються відповідні сертифіковані платіжними системами сервіси. Захист реквізитів карт у базах даних таких сервісів відповідає міжнародному стандарту PCI DSS. У зв`язку з чим повідомлення про переказ грошових коштів не містить повних реквізитів Банківської картки.

Надані Товариством докази є належними та достатніми і в сукупності доводять те, що на картковий рахунок ОСОБА_1 було здійснено перерахунок кредитних коштів в розмірі 5 050,00 грн.

Також зазначає, що позивачем не пропущений строк звернення до суду, з огляду на те, що зазначений строк було продовжено під час дії на території України карантину з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19). Дію карантину неодноразово було продовжено на всій території України, востаннє постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 № 383 до 30 червня 2023 року. До 04.09.2025 року, тобто до набрання чинності ЗУ «Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» де було виключено п.19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №№ 40-44, ст. 356) згідно зазначеного пункту у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжувались на строк його дії.

В судове засідання представник позивача не з`явився, подав заяву про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити.

Відповідач у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, посилаючись на те, що кредитний договір він не укладав, грошові кошти не отримував. Додатково пояснив, що у 2020 році він загубив паспорт та кредитну картку. Документи пізніше він знайшов, а картку заблокував і йому видали нову банківську картку з іншим номером. Просив відмовити у задоволенні позову.

Вислухав пояснення відповідача, дослідивши письмові докази, повно та об`єктивно з`ясувавши обставини справи, суд дійшов наступних висновків.

Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Судом встановлено, що 08 травня 2020 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту №2369276 (далі кредитний договір), який позичальником підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором А756233.

У відповідності до п.п. 1.1., 1.2. вказаного кредитного договору, укладення цього Договору здійснюється Сторонами за допомогою ІТС Товариства, доступ до якої забезпечується Споживачу через Веб-сайт або мобільний додаток. Електронна ідентифікація Споживача здійснюється при вході Споживача в Особистий кабінет, в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», в тому числі шляхом перевірки Товариством правильності введення коду, направленого Товариством на номер мобільного телефону Споживача, вказаний при вході, та/або шляхом перевірки правильності введення Пароля входу до Особистого кабінету. При цьому, споживач самостійно і за свій рахунок забезпечує і оплачує технічні, програмні і комунікаційні ресурси, необхідні для організації каналів доступу і підключення до Веб-сайту/ІТС Товариства.

На умовах, встановлених Договором, Товариство надає Споживачу кредит у гривні, а Споживач зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені Договором.

Відповідно до п.1.3 кредитного договору сума кредиту (загальний розмір) складає 5050 грн. Тип кредиту кредит.

Відповідно до п.1.4 кредитного договору строк кредиту 30 днів. Дата повернення кредиту вказується в Графіку платежів, що є Додатком №1 до цього договору. Строк кредиту може бути продовжено у порядку та на умовах, визначених в Розділі 4 цього договору.

Відповідно до п.1.5 кредитного договору тип процентної ставки фіксована. Процентна ставка залежить від фактичного виконання споживачем умов договору та становить:

1.5.1. Знижена процентна ставка 1,81% в день від суми кредиту, застосовується в межах строку надання кредиту, зазначеного в пункті 1.4 цього Договору, якщо в цей строк споживач здійснить повне погашення кредитної заборгованості або здійснить таке погашення протягом трьох календарних днів, що слідують за датою закінчення такого строку.

1.5.2. Стандартна процентна ставка 1,90% в день від суми кредиту, застосовується: у межах строк у надання кредиту, зазначеного в пункті 1.4 цього Договору, якщо споживач не виконав умови, зазначені в п.п.1.5.1 Договору для застосування зниженої процентної ставки; та у межах нового строку, якщо відбулося продовження строку користування кредитом, відповідно до п.4.1.-4.6 цього Договору та у межах період прострочення, але не більше 90-та календарних днів поспіль з моменту виникнення прострочення, що застосовується відповідно до абз.2 част.1 статті 1048 Цивільного кодексу України.

Відповідно до п.2.1 кредитного договору кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_3 або іншої платіжної картки, реквізити якої надані споживачем Товариству з метою отримання кредиту.

Відповідно до п.4.1 кредитного договору строк кредиту може бути продовжено на кількість днів, зазначених в п.1.4 Договору, якщо між Сторонами досягнута домовленість про таке продовження у порядку, визначеному п.п.4.2.-4.5 Договору.

Відповідно до п.4.2 кредитного договору, споживач, у випадку, якщо заборгованість за кредитом складає не менше 400 гривень (включно) може ініціювати продовження строку користування кредитом відповідно до п.4.3 договору.

Відповідно до п.4.3 кредитного договору пропозиція (оферта) Споживача щодо продовження строку користування кредитом вчиняється шляхом здійснення платежу на користь Товариства у розмірі не менше суми нарахованих та несплачених на дату платежу процентів, відповідь на яку Товариство може надати протягом 24 годин з моменту вчинення вказаних платежів.

Відповідачем електронним цифровим підписом одноразовим ідентифікатором А456233 також було підписано паспорт споживчого кредиту, яким визначено інформацію щодо умов кредитування.

Договір був вчинений в електронній формі, яка відповідно до ст.207 ЦК України та Закону України «Про електронну комерцію» прирівнюється до письмової форми.

Виконання ТОВ «Авентус Україна» обов`язку щодо надання грошових коштів у розмірі 5050 грн. відповідачеві підтверджується довідкою ТОВ «ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» вих.№6515-ВП від 16.12.2025, відповідно до якої від ТОВ «Авентус Україна» 08.05.2020 грошові кошти у розмірі 5050 грн. перераховані на картку НОМЕР_4 (номер транзакції в системі WayForPay creditplus 7400170).

Згідно інформації АТ КБ «Приват Банк» від 15.07.2026 наданої на виконання ухвали суду про витребування доказів, вбачається, що на ім`я відповідача ОСОБА_1 в банку емітовано карту НОМЕР_5 , на яку 08.05.2020 здійснено зарахування коштів у розмірі 5050 грн.

Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором №2369276 від 08.05.2020, заборгованість ОСОБА_1 станом на 25.05.2021 становить 16564 грн., з яких: 5050 грн. заборгованість за тілом кредиту, 11514 грн. заборгованість за відсотками.

26 лютого 2021 року між ТОВ «Авентус Україна» (Кредитор) та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (Новий кредитор) було укладено договір про відступлення прав вимоги №ККАУ-26022021, відповідно до якого на умовах, встановлених цим договором Кредитор передає (відступає) Новому кредиторові за плату, а Новий Кредитор приймає належні Кредиторові права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, вказаними у реєстрі боржників, укладеними між Кредитором і боржниками (портфель заборгованості).

Відповідно до витягу з реєстру боржників до Договору про відступлення прав вимоги №ККАУ-26022021 від 26.02.2021, до ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» перейшло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором №2369276 від 08.05.2020 в загальному розмірі 16564 грн.

Відповідно до досудової вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» від 08.01.2026, направленої на адресу відповідача, зазначену у кредитному договорі, останній повідомлений про відступлення права вимоги за кредитним договором №2369276, з вимогою погашення заборгованості у розмірі 16564 грн. на рахунок позивача.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України Про електронну комерцію).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України Про електронну комерцію електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України Про електронну комерцію).

Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України Про електронну комерцію відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України Про електронну комерцію у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно- телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України Про електронну комерцію визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного підпису відповідно до Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 5 частини першої статті 3 Закону України Про електронну комерцію).

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «Авентус Україна» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №2369276 від 08.05.2020, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 5050 грн., зі сплатою відсотків за користування кредитом.

Для підписання кредитного договору ОСОБА_1 було використано електронний підпис одноразовим ідентифікатором, відповідно до вимог частини 6 та 8 статті 11 і 12 Закону України «Про електронну комерцію», що свідчить про те, що сторони досягли усіх істотних умов договору.

При цьому за змістом кредитного договору вбачається, що при укладенні кредитного договору ОСОБА_1 надано персональні дані паспорта, реєстраційного номеру облікової картки платника податків, зареєстрованого місця проживання, номерів телефону, електронної адреси, а також зазначений номер платіжного засобу для перерахування грошових коштів.

В матеріалах справи відсутні докази того, що зазначені персональні дані надані не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Верховний суд у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19 провадження № 61-9071св20 зазначив, що електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (вебсайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Без отримання листа на адресу електронної пошти та смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.

Також Верховний Суд у постанові від 04 грудня 2023 року у справі № 212/10457/21 провадження № 61-6066 св 23 погодився з тим, що без введення особою логіна і паролю в інтернет-банкінгу (де він обслуговується), які відомі виключно останньому, здійснення його верифікації, передання ним та отримання відповідачами персональних даних від позивача з метою укладення договору, є неможливим. А в матеріалах справи відсутні докази протиправності дій третіх осіб стосовно позивача, як і незаконності заволодінням його персональними даними.

Отже, кредитний договір №2369276 від 08.05.2020 підписано ОСОБА_1 за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами правочину.

Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір не був би укладений.

Доказів протилежного матеріали справи не містять, відповідачем ОСОБА_1 таких не надано, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком.

ТОВ «Авентус Україна» свої зобов`язання перед ОСОБА_1 за кредитним договором виконало та надало кредит в сумі 5050 грн шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідача № НОМЕР_3 , зазначену при укладенні кредитного договору.

Доводи відповідача про неотримання кредитних коштів суд відхиляє, оскільки вони спростовуються довідкою ТОВ «ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» вих.№6515-ВП від 16.12.2025, з якої вбачається, що 08.05.2020 ТОВ «Авентус Україна» перерахувало на платіжну картку № НОМЕР_4 кошти у сумі 5050 грн., а також інформацією АТ КБ «Приват Банк» від 15.07.2026, якою підтверджується факт надходження 08.05.2020 грошових коштів у сумі 5050 грн. на банківську картку відповідача № НОМЕР_5 , яка емітована у АТ КБ «Приват Банк».

За умовами кредитного договору відповідач зобов`язався прийняти грошові кошти та повернути їх у визначений договором строк, а також сплатити відповідні проценти у погодженому сторонами розмірі за користування такими кредитними коштами.

В порушення умов укладеного кредитного договору, відповідач не сплатив своєчасно та в повному обсязі грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, внаслідок чого утворилася заборгованість.

Відповідно до положень ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно з положеннями ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до положень статей 1077, 1078 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

З матеріалів справи вбачається, що позивач отримав права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №2369276 від 08.05.2020 відповідно до договору відступлення прав вимоги №ККАУ-26022021 від 26.02.2021, укладеним з ТОВ «Авентус Україна», а тому з дати відступлення прав вимоги, а саме з 26.02.2021 ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» стало кредитором за вказаним кредитним договором.

Відповідно до розрахунку заборгованості, ОСОБА_1 має заборгованість за кредитним договором №2369276 від 08.05.2020 у розмірі 16564 грн., у тому числі: 5050 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 11514 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитом.

Відповідач не надав суду доказів належного виконання кредитного договору. Доказів того, що відповідач виконав свій обов`язок позичальника первісному кредитору, відповідачем суду також не надано.

Враховуючи відсутність підтвердження погашення заборгованості за кредитним договором, розмір основного боргу (тіла кредиту) у сумі 5050 грн. підтверджений матеріалами справи та підлягає стягненню з відповідача.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача непогашених процентів за кредитним договором у розмірі 11 514 грн. суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до п.3.1 кредитного договору №2369276 від 08.05.2020 нарахування процентів за договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом, але не більше 90-та календарних днів поспіль з моменту виникнення прострочення, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод «факт/факт».

Пунктом 1.5.1 договору передбачено знижену проценту ставку в розмірі 1,81 % в день, яка застосовується: у межах строку кредиту, вказаного в п.1.4. цього договору.

Відповідно до п. 1.5.2. Кредитного договору Стандартна процентна ставка 1,90% в день від суми кредиту, застосовується: у межах строку надання кредиту, зазначеного в пункті 1.4 цього Договору, якщо споживач не виконав умови, зазначені в п.п.1.5.1 Договору для застосування зниженої процентної ставки; та у межах нового строку, якщо відбулося продовження строку користування кредитом, відповідно до п.4.1.-4.6 цього Договору та у межах періоду прострочення, але не більше 90-та календарних днів поспіль з моменту виникнення прострочення, що застосовується відповідно до абз.2 част.1 статті 1048 Цивільного кодексу України.

Як вбачається з розрахунку заборгованості за кредитним договором №2369276 від 08.05.2020, складеного первісним кредитором ТОВ «Авентус Україна» станом на 25.02.2021, у період з 08.05.2020 року по 30.11.2020 первісним кредитором було нараховано проценти загальною сумою 19727,32 грн.

У період з 08.05.2020 по 02.08.2020 відповідачем було здійснено оплати на рахунок первісного кредитора (04.06.2020 у розмірі 2552,27 грн., 05.07.2020 у розмірі 2974,45 грн., 02.08.2020 у розмірі 2686,60 грн.), які спрямовані на оплату процентів за користування грошовими у загальному розмірі 8213,32 грн.

З 03.08.2020 відповідачем не здійснено оплати на рахунок первісного кредитора, у зв`язку з чим станом на 25.02.2021 сума заборгованості за кредитним договором №2369276 від 08.05.2020 року становить 16564 грн., у тому числі: 5050 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 11514 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитом.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У Рішенні від 11 липня 2013 року №7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі №132/1006/19.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Як зазначено вище, з розрахунку заборгованості вбачається, що за весь період кредитування (з 08.05.2020 по 30.11.2020) первісним кредитором було нараховано відсотків у загальному розмірі 19727,32 грн., відповідачем сплачено 8213,32 грн, які спрямовані на оплату процентів за користування грошовими коштами.

Починаючи з 03.08.2020 відповідачем не здійснено оплати на рахунок первісного кредитора, у зв`язку з чим сума заборгованості за кредитним договором становить 16 564 грн., з яких: 5050 грн - тіло кредиту та 11514 грн - нараховані проценти.

Таким чином, розмір нарахованих процентів за весь період кредитування значно перевищує розмір основної заборгованості, що суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно завищеної суми процентів у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором.

Вищевказані висновки відповідають правовим висновкам Верховного Суду, які викладені в постановах №132/1006/19 від 07.10.2020 року, 910/719/19 від 19.05.2020 року, №363/1834/17 від 13.07.2022 року, №910/12876/19 від 01.06.2021 року та №679/1103/23 від 12.02.2025 року.

Врахувавши вищевикладене, суд вважає за можливе зменшити розмір процентів до 8213,32 грн, який вже був сплачений відповідачем, що підтверджується наданим розрахунком, у зв`язку з чим суд дійшов до висновку про відсутність підстав для стягнення заборгованості за процентами.

Таким чином, розмір заборгованості за кредитним договором №2369276 від 08.05.2026, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 5050 грн - тіло кредиту.

Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне.

Статтею 256 ЦК України унормовано, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За приписами ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята ст.261 ЦК України).

Аналіз змісту статей 256, 257 та 261 ЦК України в їх сукупності і взаємозв`язку дозволяє зробити висновок, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених ст.625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки.

Установлення часових меж судового захисту порушеного права забезпечує правову стабільність та сприяє усуненню правової невизначеності. Позовна давність спонукає учасників правовідносин до вчинення дій, спрямованих на захист порушених прав, у чітко визначені строки, які мають бути розумними.

За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду.

Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 ЦК України.

Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.

Законом України від 30 березня 2020 року №540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) (далі - Закон № 540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначенні ст.ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом №540-ІХ.

Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22).

Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.

Поряд із цим, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.

Законом України від 15 березня 2022 року №2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон №2102-ІХ набрав чинності 17 березня 2022 року.

Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30 січня 2024 року.

Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився.

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.

Вказаний правовий висновок викладено в постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 року у справі № 903/602/24 провадження № 12-19гс25.

Законом України № 4434-ІХ «Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» виключено пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України. Даний Закон набрав чинності 04.09.2025.

Таким чином, перебіг позовної давності поновлюється з 04.09.2025.

Враховуючи викладене, позивач звернувся до суду з позовом 30.01.2026, тобто в межах строку позовної давності.

За наведених обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню та з відповідача на користь позивача необхідно стягнути заборгованість за кредитним договором №2369276 від 08.05.2020 у розмірі 5050 грн. (тіло кредиту).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд виходить з наступного.

Судовий збір, відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, згідно з ч.2 ст. 141 ЦПК України, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч.1. п.1 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.1 ст.134 ЦПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Відповідно до ч.1 ст.137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до п.1, 2 ч.2 ст.137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Верховний Суд у постанові від 03.02.2021 року (справа № 554/2586/16-ц) констатує, що при обчисленні гонорару слід керуватися зокрема умовами укладеного між замовником і адвокатом договору про надання правової допомоги (частина друга статті 137 ЦПК України, частина друга статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

При цьому розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (ВП ВС у постанові від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц).

На підтвердження надання правової допомоги позивачем надано копію договору про надання правничої допомоги №0107 від 01.07.2025, укладений між ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» та адвокатським об`єднанням «Апологет» в особі адвоката Усенка М.І.; Акт наданих послуг №296 від 12.01.2026 на суму 8000 грн.; детальний опис наданих послуг до акту №296 за договором про надання правової допомоги №0107 від 01.07.2025.

Отже, наявні в матеріалах справи докази підтверджують витрати позивача на правничу допомогу.

Разом з тим, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Суд враховує, що справа є малозначною, предмет позову про стягнення заборгованості не є складним, не потребує складних правових досліджень, вивчення великого обсягу фактичних даних та аналізу первинних документів, в даній категорії справ наявна узгоджена та усталена судова практика, через що позовні заяви у таких справах є майже типовими, а обсяг наданих доказів є невеликим.

Беручи до уваги характер правовідносин у цій справі, проаналізувавши обсяг наданих адвокатом Усенком М.І. послуг, суд дійшов до висновку про необхідність зменшення суми стягуваних з відповідача витрат на професійну правничу допомогу до 2000 грн. Зазначений розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, та необхідних процесуальних дій сторони.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача пропорційно до задоволеної частини позовних вимог також підлягає стягненню судовий збір у розмірі 811,50 грн.

Керуючись ст. ст. 12,13, 76-78, 81, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України,

У Х В А Л И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором №2369276 від 08.05.2020 у загальному розмірі 5050 (п`ять тисяч п`ятдесят) гривень 00 коп.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» судовий збір у розмірі 811,50 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 2000 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», ЄДРПОУ 35234236, адреса місцезнаходження: 79018, м.Львів, вул.Смаль-Стоцького, буд.1, 28 корпус, 4-й поверх.

Відповідач - ОСОБА_1 , РНОКПП ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_6 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення складений 28 липня 2026 року.

Суддя О.Ю.Кравченко