Ухвала суду № 138582610, 28.07.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/22940/26

УХВАЛА

28 липня 2026 року м.Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Вікторія ХОМ`ЯКОВА, розглянувши в письмовому провадженні заяву про забезпечення позову у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства Державної міграційної служби України та Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 (далі позивач), громадянин Азербайджану, звернувся до суду з адміністративним позовом до Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства Державної міграційної служби України (відповідач-1) та Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі - відповідач-2) про визнання протиправним та скасування рішення Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства ДМС України № 008053000285450 від 20 липня 2026 року про відмову у продовженні строку перебування в Україні на підставі підпункту 3 пункту 25 Порядку продовження строку перебування чи тимчасового проживання іноземців та осіб без громадянства на території України або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою КМУ від 15.02.2012 № 150, оскільки позивачем не подано відповідного підтвердження підстав для подальшого перебування на території України. Рішення отримано позивачем 14.07.2026. В позові зазначено, що вказаний у рішенні строк перевищення перебування позивача в Україні обумовлений виключно форс-мажорними обставинами - тяжким станом вагітності його цивільної дружини, загрозою переривання вагітності та медичними протипоказаннями щодо її пересування. Спроба позивача виїхати 28.10.2025 та негайне повернення були здійснені з метою дотримання закону, проте через правила розрахунку строків виникло порушення. 01.07.2026 позивач добровільно з`явився до органів ДМС, був притягнутий до адміністративної відповідальності за порушення міграційних правил та сплатив штраф. Позивач є батьком малолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в Україні, та є громадянином України на підставі ч.1 ст. 7 Закону України "Про громадянство України". Примусовий виїзд розлучить позивача з немовлям, що прямо порушує ст. 3 Конвенції ООН про права дитини щодо забезпечення найкращих інтересів дитини.

Одночасно із позовом була подана заява про забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення Департаменту з прав іноземців та осіб без громадянства ДМС України № 008053000285450 від 10.07.2026 до набрання законності судовим рішенням у цій справі . В обґрунтування заяви позивач зазначає, що депортація або затримання позивача органами ДМС чи ДПСУ до вирішення справи по суті повністю нівелює судовий захист.

Відповідно до частин 1-3 статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

Оцінивши зміст заяви про забезпечення позову та наведені в обґрунтування для вжиття відповідних заходів підстави в їх сукупності, суд не вбачає необхідності для повідомлення учасників справи про виклик у судове засідання, отже розгляд такої заяви здійснюється судом без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження.

Відповідно до частини першої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Відповідно до частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

За правилами частин першої, другої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Таким чином, процесуальний закон наділяє суд повноваженнями на вжиття заходів забезпечення позову шляхом, зокрема й шляхом зупинення дії індивідуального акта.

Однак, передумовою для вжиття таких заходів з урахуванням положень частини другої статті 151 КАС України є існування та встановлення судом обставин, визначених частиною другою статті 150 КАС України.

Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, визначених Кодексом адміністративного судочинства України, заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

При цьому суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 21.11.2018 у справі №826/8556/17.

Факт наявності порушення прав заявника потребують доведення та встановлення судом шляхом повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх зібраних доказів лише під час розгляду справи по суті, а не шляхом подачі заяви про забезпечення позову.

Також суд зазначає, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, перевіряє чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду в майбутньому. Основним завданням процесуальних норм, які регламентують вжиття судом заходів забезпечення позову, є досягнення балансу між правом позивача на захист свого порушеного права та правом відповідача заперечувати проти адресованих йому вимог у будь-який дозволений законом спосіб.

Забезпечення адміністративного позову є крайнім заходом, вжиття якого можливе виключно за наявності підстав вважати, що рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень є очевидно протиправними.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 у справі №800/521/17 зазначила, що позов не може бути забезпечено таким способом, що фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті.

Суд звертає увагу, що обставини правомірності (протиправності) дій та прийнятих рішень можуть бути встановлені лише за результатами розгляду справи по суті та дослідження усіх доказів.

Таким чином, наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності відповідача у справі може бути виявлена судом тільки на підставі з`ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості та достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв`язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності під час розгляду адміністративної справи по суті.

При цьому, суд звертає увагу, що заява про забезпечення позову не містить посилання на беззаперечні мотиви та докази, з яких можливо встановити порушення прав, свобод та інтересів позивача, а також, що захист прав, свобод та інтересів заявника буде неможливим без вжиття відповідних заходів і для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

Посилання заявника на випадок можливого настання негативних наслідків чи порушення прав в майбутньому не може визнаватись достатнім для вжиття заходів забезпечення позову.

Крім того, суд зазначає, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), або територіальний його орган не приймали рішення про примусове повернення, що свідчить про відсутність можливості настання для позивача тих негативних наслідків, про які він стверджує у заяві про забезпечення позову.

Враховуючи вищевикладене, суд зауважує, що заявником не наведено жодних обґрунтованих мотивів, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам саме до ухвалення рішення в адміністративній справі, для відновлення яких необхідно буде докласти значних зусиль, зокрема не містить доказів вчинення відповідачем будь-яких дій щодо застосування до заявника заходів адміністративного впливу, які порушують його права.

Доказів того, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду матеріали справи не містять, позивачем не надано будь-яких підтверджень наявності обставин.

У свою чергу, судом не встановлено, а позивачем у заяві не доведено існування жодної з обставин, передбачених частиною 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, за наявності яких суд може вжити заявлені позивачем заходи забезпечення позову. З огляду на викладене заява про забезпечення позову не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 150, 151, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити.

Відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала набирає законної сили та може бути оскаржена у порядку статей 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Вікторія ХОМ`ЯКОВА