Ухвала суду № 138582441, 29.07.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 380/9076/26

У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без руху

29 липня 2026 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді Мричко Н.І.,

за участю:

секретаря судового засідання Лютої В.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові заяву представника позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду у справі за позовом ОСОБА_1 до Миколаївського відділу державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання до вчинення дій

встановив:

на розгляді Львівського окружного адміністративного суду знаходиться адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі за текстом позивач, ОСОБА_1 ) до Миколаївського відділу державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції код ЄДРПОУ 35048088, місцезнаходження: 81600, Стрийський р-н, Львівська обл., м. Миколаїв, вул. Шептицького, 9 (далі за текстом відповідач), в якому позивач просить суд:

- визнати бездіяльність державного виконавця Миколаївського відділу державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Війтович Марту Андріївну щодо відмови у знятті арешту, накладеного постановою державного виконавця в межах виконавчого провадження № 79138713, з коштів, які знаходяться на банківському рахунку ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) НОМЕР_2 відкритого в АТ «Кредобанк, що використовується для отримання заробітної плати неправомірною;

- зобов`язати державного виконавця Миколаївського відділу державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Війтович Марту Андріївну в межах виконавчого провадження № 79138713 негайно зняти арешт з грошових коштів, що знаходяться на банківському рахунку ФОП ОСОБА_1 НОМЕР_2 відкритого в АТ «Кредобанк», який використовується для отримання заробітної плати.Ухвалою від 16.04.2021 суддя прийняла позовну заяву до розгляду й відкрила провадження у справі, а також залучила до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (далі треті особи).

Cуд, ухвалою від 22.07.2026 залишив позовну заяву без руху з підстав пропуску позивачем строку на звернення до суду та встановив позивачу строк протягом п`яти днів з дня вручення ухвали для усунення недоліків позовної заяви, зазначених у мотивувальній частині ухвали шляхом скерування на адресу суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду з цим позовом з наданням відповідних доказів.

27.07.2026 до суду надійшла заява за підписом представника позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду.

Заява обгрунтована тим, що відповідно до обставин справи, 17.09.2025 державним виконавцем накладено арешт на грошові кошти/електронні гроші, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, а також на кошти/електронні гроші на рахунках/електронних гаманцях, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів, крім коштів/електронних грошей, що містяться на рахунках/електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать ОСОБА_1 . В тому числі накладено арешт на рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_2 в АТ «Кредобанк».

З метою усунення порушень ОСОБА_1 , 14.04.2026 на адресу відповідача скеровану заяву із вимогою про зняття арешту з вищезазначеного банківського рахунку.

Відповідь на вказану заяву одержано стороною позивача 20.04.2026. Однак, порушення прав ОСОБА_1 з вказаного моменту не припинилося.

Представник позивача у заяві продовжує, що постанова державного виконавця Миколаївського відділу державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 17.09.2025 про арешт коштів боржника зумовлює безперервне порушення прав позивачки. Таке порушення розпочалося з 17.09.2025 та триває досі. ОСОБА_1 позбавлена можливості розпоряджатися належними їй грошовими коштами у вигляді заробітної плати, що зумовлює складне матеріальне становище позивачки, оскільки вона фактично не здатна задовольняти власні базові потреби, що зумовлено рішення суб`єкта владних повноважень. Крім того, із заробітної плати ОСОБА_1 вже здійснюється відрахування 20%, а накладення арешту на грошові кошти, які знаходяться на банківському рахунку, що використовується, в тому числі, для одержання заробітної плати покладає на скаржницю необґрунтований тягар та фактично позбавляє джерел доходів, а також засобів на існування. У зв`язку з вказаним, таке порушення прав слід визнати триваючим та поновити ОСОБА_1 строк для звернення до суду.

18.09.2026 до суду через «Електронний суд» надійшли заперечення представника відповідача на заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду.

Заперечення обгрунтовані тим, що 14.04.2026 позивач звернулася до відповідача із заявою, якою просила зняти арешт з банківського рахунку ОСОБА_1 , накладеного постановою державного виконавця від 17.09.2025.

20.04.2026 позивач отримала відповідь органу державної виконавчої служби про відмову у зняття арешту.

Таким чином, з 20.04.2026 позивачу було достеменно відомо як про існування арешту, так і про відсутність підстав для його зняття, що свідчить про обізнаність із можливим порушенням свого права саме з цієї дати. Попри це позивач звернулася до суду лише 07.05.2026, тобто після спливу встановленого законом строку. Жодних доказів існування об`єктивних обставин, які перешкоджали своєчасному зверненню до суду протягом цього часу, позивачем не подано. За таких обставин просить суд відмовити у задоволенні заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду та застосувати наслідки пропуску строку звернення до адміністративного суду, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України.

У судове засідання представник позивача не з`явилась. Подала клопотання про розгляд справи без її участі.

Відповідач не забезпечив явку представника, був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Вирішуючи заяву представника позивача про поновлення строку звернення до суду, суд виходив з такого.

Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом КАС України), позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого вказаним Кодексом або іншими законами.

Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 зазначеного Кодексу.

Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця визначені статтею 287 КАС України.

Відповідно до частини першої статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 287 КАС України позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.

Отже, строк звернення до суду у справах щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів та становить десять днів.

Суд звертає увагу, що предметом оскарження у цій справі є бездіяльність державного виконавця Миколаївського відділу державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо відмови у знятті арешту, накладеного постановою державного виконавця в межах виконавчого провадження № 79138713, з коштів, які знаходяться на банківському рахунку ОСОБА_1 , НОМЕР_2 відкритого в АТ «Кредобанк, що використовується для отримання заробітної плати неправомірною.

Суд встановив, що 14.04.2026 представник позивача Змисла Марта Русланівна зверталася до відповідача із заявою якою просила зняти арешт коштів з банківського рахунку ОСОБА_1 (арк. справи 99-100).

20.04.2026 Миколаївський відділ державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції розглянув заяву від 14.04.2026 про зняття арешту з коштів на рахунку у АТ «Кредобанк та повідомив адвоката Змислу Марту Русланівну про відсутність підстав для зняття арешту (лист від 20.04.2026 за №20.14-23/19579, арк. справи 116-118).

У заяві про поновлення пропущеного строку звернення до суду від 27.07.2026 представник позивача не заперечує щодо отримання позивачем відповіді Миколаївського відділу державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції 20.04.2026.

Таким чином, підстави для пред`явлення позову Даниляк Н.П. щодо визнання бездіяльності державного виконавця Миколаївського відділу державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у знятті арешту, накладеного постановою державного виконавця в межах виконавчого провадження №79138713, з коштів, які знаходяться на банківському рахунку ОСОБА_1 , НОМЕР_2 відкритого в АТ «Кредобанк, що використовується для отримання заробітної плати, виникли 20.04.2026.

Відтак десятиденний строк звернення до суду із цим позовом, розпочав почав свій відлік з 20.04.202026

Натомість позивач звернулася до суду із цим позовом лише 07.05.2026, чим не дотрималася десятиденного строку звернення до суду, встановленого пунктом 1 частини другої статті 287 КАС України.

Обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку звернення до суду, представник позивач посилається на триваючий характер правопорушення у вигляді незняття державним виконавцем арешту коштів боржника, накладеного постановою державного виконавця 17.09.2025 в межах виконавчого провадження.

З приводу цього суд зазначає таке.

Суд повторює, що 17.09.2025 головним державним виконавцем Миколаївського відділу державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції відкрито виконавче провадження №791387713 щодо примусового виконання виконавчого листа №380/7039/25 виданого 22.05.2025 Львівським окружним адміністративним судом про стягнення з ФОП ОСОБА_1 до бюджету податкового боргу у розмірі 1609000, 00 грн.

17.09.2025 в межах виконавчого провадження №79138714, головним державним виконавцем Миколаївського відділу державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції винесено постанову про арешт коштів боржника.

Суд зауважує, що в межах цієї справи позивач не оскаржує постанову про арешт коштів боржника від 17.09.2025 у ВП №79138713.

Предметом оскарження у цій справі є бездіяльність державного виконавця щодо відмови у знятті арешту, накладеного постановою державного виконавця від 17.09.2025 в межах виконавчого провадження № 79138713.

Як зазначалося вище, 20.04.2026 Миколаївський відділ державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції розглянув заяву від 14.04.2026 про зняття арешту з коштів на рахунку у АТ «Кредобанк», та повідомив представника позивача - адвоката Змислу Марту Русланівну про відсутність підстав для зняття такого арешту (лист від 20.04.2026 за №20.14-23/19579, арк. справи 116-118).

Таким чином, з 20.04.2026 позивач повідомлена про відмову відповідача у знятті накладеного постановою від 17.09.2025 арешту з коштів боржника.

Верховним Судом неодноразово, зокрема у постановах від 11.07.2019 у справі №0940/1181/18, від 31.10.2019 у справі № 823/1915/18, від 22.01.2020 у справі №826/4464/17, від 16.07.2020 у справі №487/3042/16-а тощо, була висловлена позиція, згідно з якою пропуск відповідного строку на звернення до суду через необізнаність щодо прийнятих актів законодавства або байдужість до своїх прав чи небажання скористатися цим правом не є поважними причинами пропуску строку та, відповідно, підставою для поновлення строку звернення до суду з адміністративним позовом.

Також за численними висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема у постанові від 18.07.2024 у справі № 480/6083/23, реалізація особою права на звернення до суду з позовною заявою в межаї строку звернення до суду залежить виключно від неї самої, а не від дій чи бездіяльності інших осіб.

Тож, надаючи оцінку доводу представника позивача стосовно того, що предметом оскарження є триваюча бездіяльність відповідача, а відтак строк звернення до суду не має обмежень, суд зазначає, що оскарження особою бездіяльності суб`єкта владних повноважень не дає такій особі підстав порушувати встановлений кодексом строк звернення до суду та подавати позов через декілька років після закінчення такого строку, оскільки строк звернення до суду обчислюється з дати, коли особа дізналася або повинна була дізнатися (мала таку можливість) про допущення бездіяльності суб`єктом владних повноважень, а не з дати, коли особа виявила зацікавленість до стану своїх прав та забажала звернутися до суду з позовом.

Відповідно суд висновує, що підстави, які зазначає представник позивача як причину пропуску строку звернення до суду, а саме: щодо правової природи оскарженої бездіяльності, її дії в просторі та часі, суд відхиляє, оскільки такі не перебувають у правовому зв`язку з обставинами, які впливають на перебіг строку звернення до суду та на поважність причин його пропуску.

Отже, суд визнає неповажними причини пропуску звернення до суду з цим позовому, викладеними у заяві представника позивача про поновлення пропущеного строку від 27.07.2026.

Суд при розгляді питання строку звернення до суду також враховує і те, що одним з визначальних критеріїв для прийняття рішення про недопуск особи до правосуддя та залишення позовної заяви без розгляду, зокрема, у зв`язку з пропуском строку звернення до суду, є досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, з обов`язковим врахуванням того, що одним з основних елементів принципу верховенства права є принцип правової визначеності.

Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29.08.2012 № 16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об`єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (рішення Конституційного Суду України від 02.11.2011 №13-рп/2011).

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 48 рішення Європейського суду з прав людини «Пономарьов проти України» (заява № 3236/03) зазначено, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте, навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані («Affaire prez de Rada Cavanilles c. Espagne», заява №116/1997/900/1112).

У справі «Дія 97» проти України» (заява № 19164/04, пункт 47) суд також постановляв, що процесуальні правила призначені для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, а також, що учасники судового провадження повинні мати право розраховувати на те, що ці правила застосовуватимуться. Цей принцип застосовується до усіх - не лише до сторін провадження, але й до національних судів (рішення у справах: «Каньєте де Хоньї проти Іспанії» («Kanye de Honji v. Spain») заява № 55782/00, пункт 36; «Гору проти Греції» (№ 3) («Gorou v. Greece» (no. 3), заява №21845/03, пункт 27; «Михолапа проти Латвії» («Miholapa v. Latvia»), заява № 61655/00, пункт 24 та «Андрєєва проти Латвії» («Andrejeva v. Latvia»), заява № 55707/00, пункт 99).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Ілхан проти Туреччини» зазначено, що правило встановлення обмежень звернення до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи («Ilhan v. Turkey», заява № 22277/93).

Відтак, з метою забезпечення принципу правової визначеності та запобігання порушенню принципу верховенства права суди повинні досліджувати дотримання строку звернення до суду, причини його пропуску та послідовно застосовувати відповідні правові наслідки його спливу.

Одним з основних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, вимагає дотримання норм, які регламентують строки подання скарг. У той же час, такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби правового захисту (рішення у справі «Мельник проти України» № 23436/03).

У рішенні «Стагно проти Бельгії» Європейський Суд з прав людини дійшов висновку, що строки позовної давності мають декілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу («Stagno v. Belgium», заява № 1062/07). Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Наслідки пропуску строку звернення визначені у статті 123 КАС України, зокрема, в частині третій вказаної статті передбачено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Вказані правила процесуального закону щодо надання можливості позивачу подати заяву про поновлення пропущеного строку або вказати інші причини поважності пропущеного строку, слід застосовувати як на стадії відкриття провадження у справі, так і на стадії розгляду справи після відкриття провадження у справі (частини третя та четверта статті 123 КАС України).

Суд при розгляді вказаного питання враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 11.02.2021 у справі №140/2046/19.

Зважаючи на викладене, суд визнає неповажними причини пропуску строку звернення до суду та відмовляє у задоволенні заяви представника позивача про поновлення пропущеного строку від 27.07.2026. Відтак, суд вважає за необхідне залишити позовну заяву ОСОБА_1 без руху та надає позивачу строк для подання заяви про поновлення строку звернення до суду, в якій слід вказати інші підстави для поновлення такого строку.

Керуючись статтями 123, 161, 169, 171, 248, 256, 294 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

визнати неповажними причини пропуску строку звернення до суду та відмовити у задоволенні заяви представника позивача про поновлення пропущеного строку від 27.07.2026.

Позовну заяву ОСОБА_1 до Миколаївського відділу державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання до вчинення дій залишити без руху.

Позивачу необхідно усунути недоліки позовної заяви у строк до 03.08.2026 скерувати на адресу Львівського окружного адміністративного суду:

- заяву про поновлення строку звернення до суду, в якій вказати інші підстави для поновлення такого строку.

Ухвала суду про залишення позовної заяви без руху набуває чинності негайно після її підписання та оремо не оскаржується. Заперечення на ухвалу суду може бути включено до апеляційної скарги на рішення суду.

Повна ухвала суду складена 29.07.2026.

Суддя Мричко Н.І.