Рішення № 138582050, 29.07.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 липня 2026 року м. Київ справа №640/4961/22

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши в м. Києві у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом р. ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, щомісячної надбавки та моральної шкоди,

в с т а н о в и в :

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулася гр. ОСОБА_1 з позовом, у якому просить:

- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.01.2021 у справі 640/20305/20 за період з 19.01.2021 по 28.07.2022 у розмірі 953227,18 грн.;

- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 суму щомісячної надбавки у розмірі 20 відсотків від посадового окладу за період з 19.01.2021 по 28.07.2022 у розмірі 24276,00 грн.;

- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 28716,00 грн.

- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 витрати, понесені на правничу допомогу, в розмірі 16000,00 грн.

- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1992,40 грн.

Позов мотивовано тим, що рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.01.2021 у справі № 640/20305/20 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо залишення без розгляду заяви ОСОБА_1 від 11 жовтня 2019 року щодо переведення на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора.

Визнано протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо залишення без розгляду звернення ОСОБА_1 від 11 січня 2020 року про надання відповіді на заяву ОСОБА_1 від 11 жовтня 2020 року щодо переведення на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора.

Зобов`язати Офіс Генерального прокурора призначити ОСОБА_1 в Офіс Генерального прокурора на посаду, рівнозначну посаді, яку ОСОБА_1 обіймала згідно наказу Генерального прокурора від 21 березня 2019 року №182ц.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.04.2021 апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора залишено без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Змінено резолютивну частину рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.01.2021, виклавши абзац четвертий резолютивної частини наступного змісту:

«Зобов`язати Офіс Генерального прокурора призначити з 02.01.2020 ОСОБА_1 в Офіс Генерального прокурора на посаду, рівнозначну посаді, яку ОСОБА_1 обіймала згідно наказу Генерального прокурора від 21.03.2019 № 182ц».

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.01.2021 скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 02.01.2020 по дату фактичного призначення на посаді та стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 завданої моральної шкоди в розмірі 350 000, 00 грн. та прийнято в цій частині нове рішення, яким дані позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Офісу Генерального прокурора (код ЄДРПОУ 00034051, адреса: 01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 02.01.2020 по 18.01.2021 у розмірі 564 395, 39 грн.

Стягнуто з Офісу Генерального прокурора (код ЄДРПОУ 00034051, адреса: 01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15) на користь ОСОБА_1 завдану моральну шкоду в розмірі 25 224, 00 грн.

В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.01.2021 залишено без змін.

Однак попри те, що рішення суду у справі №640/20305/20 набрало законної сили, позивачку на посаді поновлено не було.

Згодом Верховний Суд постановою від 28.07.2022 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 січня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2021 року у справі №640/20305/20 в частині задоволення позовних вимог про визнання бездіяльності Офісу Генерального прокурора щодо залишення без розгляду звернення ОСОБА_1 від 11 січня 2020 року про надання відповіді на заяву від 11 жовтня 2019 року, зобов`язання Офісу Генерального прокурора перевести та призначити ОСОБА_1 на посаду прокурора Офісу Генерального прокурора, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди скасовано, а справу в цій частині позовних вимог направлено на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 січня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2021 року у справі №640/20305/20 залишено без змін.

На думку позивачки, внаслідок протиправної бездіяльності Офісу генерального прокурора, що виразилися у невиконанні судового рішення, яке підлягало виконанню, вона набула право на стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду за період часу з 19.01.2021 (наступний робочий день після проголошення рішення суду у справі №640/20305/20) по 28.07.2022 (28.07.2022 зазначене рішення скасовано судом касаційної інстанції).

Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує та просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.02.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №640/4961/22 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи та проведення судового засідання.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13.12.2022 №2825-IX Окружним адміністративним судом міста Києва справу №640/4961/22 скеровано за належністю до Київського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.05.2023 справу прийнято до провадження за правилами спрощеного позовного провадження .

Відповідно до розпорядження керівника апарату суду та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №640/4961/22 передано для розгляду судді Донцю В.А.

У зв`язку із звільненням головуючого судді у справі проведено повторний автоматизований розподіл справи.

За результатами повторного автоматизованого розподілу справу передано на розгляд судді Лапію С.М.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.02.2025 справу прийнято до провадження за правилами спрощеного позовного провадження.

Судом встановлено, що рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.01.2021 у справі № 640/20305/20 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо залишення без розгляду заяви ОСОБА_1 від 11 жовтня 2019 року щодо переведення на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора.

Визнано протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо залишення без розгляду звернення ОСОБА_1 від 11 січня 2020 року про надання відповіді на заяву ОСОБА_1 від 11 жовтня 2020 року щодо переведення на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора.

Зобов`язати Офіс Генерального прокурора призначити ОСОБА_1 в Офіс Генерального прокурора на посаду, рівнозначну посаді, яку ОСОБА_1 обіймала згідно наказу Генерального прокурора від 21 березня 2019 року №182ц.

В задоволенні решти позову відмовлено.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.04.2021 апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Змінено резолютивну частину рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.01.2021, виклавши абзац четвертий резолютивної частини наступного змісту:

«Зобов`язати Офіс Генерального прокурора призначити з 02.01.2020 ОСОБА_1 в Офіс Генерального прокурора на посаду, рівнозначну посаді, яку ОСОБА_1 обіймала згідно наказу Генерального прокурора від 21.03.2019 № 182ц».

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.01.2021 скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 02.01.2020 по дату фактичного призначення на посаді та стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 завданої моральної шкоди в розмірі 350 000, 00 грн та прийнято в цій частині нове рішення, яким дані позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Офісу Генерального прокурора (код ЄДРПОУ 00034051, адреса: 01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 02.01.2020 по 18.01.2021 у розмірі 564 395, 39 грн.

Стягнуто з Офісу Генерального прокурора (код ЄДРПОУ 00034051, адреса: 01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15) на користь ОСОБА_1 завдану моральну шкоду в розмірі 25 224, 00 грн.

В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.01.2021 залишено без змін.

Позивачка 27.04.2021 отримала виконавчі листи у справі 640/20305/20 та направила їх відповідачу для добровільного виконання рішення суду.

Разом з цим, судом встановлено, що рішення суду в частині призначення з 02.01.2020 позивачки в Офісі Генерального прокурора на посаду рівнозначну посаді, яку вона обіймала в Генеральній прокуратурі Україні, Офісом Генерального прокурора не було виконано.

У подальшому постановою Верховного Суду від 28.07.2022 частково задоволено касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.01.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.04.2021 у справі № 640/20305/20 у частині задоволення позовних вимог про визнання бездіяльності Офісу Генерального прокурора щодо залишення без розгляду звернення ОСОБА_1 від 11 січня 2020 року про надання відповіді на заяву від 11 жовтня 2019 року, зобов`язання Офісу Генерального прокурора перевести та призначити ОСОБА_1 на посаду прокурора Офісу Генерального прокурора, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди скасовано, а справу в цій частині позовних вимог направлено на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 січня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2021 року у справі № 640/20305/20 залишено без змін.

Вважаючи, що має право на отримання середнього заробітку за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.01.2021 у справі №640/20305/20, про призначення в Офіс Генерального прокурора на посаду, рівнозначну посаді, яку вона обіймала в Генеральній прокуратурі Україні, за період з 19.01.2021 по 28.07.2022, позивачка звернулася до суду із вказаним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам, що склалися, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров`я роботах забороняється. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Усталеною є судова практика субсидіарного застосування приписів Кодексу законів про працю України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, з приводу яких виник спір, у значенні різновиду аналогії закону як засобу подолання прогалин спеціального законодавства.

Згідно з ч.1 ст.235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Відповідно до ч.2 ст.235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно з ч.8 ст.235 Кодексу законів про працю України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Таким чином, положеннями статті 235 Кодексу законів про працю України, законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення, або переведеного на іншу роботу. Цей обов`язок полягає у тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів особи, що звернулася за захистом цього права.

Відповідно до положень ст.236 Кодексу законів про працю України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Суд наголошує, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ (розпорядження) про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника.

При цьому, працівник повинен бути обізнаним про наявність наказу про його поновлення на роботі і йому повинно бути фактично забезпечено доступ до роботи і можливості виконання своїх обов`язків.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 06.12.2018 у справі №465/4679/16 (провадження № 61-29024св18), від 26.02.2020 у справі №702/725/17 (провадження № 61-12857св18) від 17.06.2020 у справі № 521/1892/18 (провадження № 61-39740св18).

Суд зазначає, що обов`язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства, а тому судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов`язковими для виконання, зокрема, органами та посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням із часу його оголошення в судовому засіданні.

Так, відповідно до ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з ч.3 ст.14 КАС України невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до ч.ч.1-2 ст.370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно з п.3 ч.1 ст.371 КАС України негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Відповідно до ч.2 ст.372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Верховний Суд у постанові від 21.10.2021 у справі № 640/19103/19 зазначив, що негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов`язковості та підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно із часу його проголошення у судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист прав та інтересів громадян і держави.

Належним виконанням рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання роботодавцем (власником або уповноваженим ним органом) про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

Верховний Суд у цій справі підкреслив, що невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Водночас така відповідальність не поставлена в залежність від дій чи ініціативи працівника.

Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов`язує цю виплату виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Верховний Суд наголосив, що наведені приписи Кодексу законів про працю України не містять застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткових дій, які б вказували на його бажання поновитися на роботі.

У підсумку Суд констатував, що для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 Кодексу законів про працю України суду потрібно встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення; у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після ухвалення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Ця правова позиція щодо застосування приписів статті 236 Кодексу законів про працю України неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 16.02.2018 у справі № 807/2713/13-а, від 27.06.2019 у справі № 821/1678/16, від 31.07.2019 у справі №813/593/17, від 25.09.2019 у справі №813/4668/16, від 27.11.2019 у справі №802/1183/16-а, від 19.12.2019 у справі №2а-7683/12/1370, від 05.02.2020 у справі №815/1676/18, від 05.03.2020 у справі № 280/360/19, від 26.11.2020 у справі №500/2501/19, від 19.04.2021 у справі №826/11861/17, від 24.06.2021 у справі № 640/15058/19, від 20.07.2021 у справі № 826/3465/18, від 21.10.2021 у справі № 280/5260/19, від 27.01.2022 у справі №580/5185/20, від 09.11.2022 у справі № 460/600/22 та від 23.03.2023 у справі №420/8539/21.

Суд зазначає, що відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 Кодексу законів про працю України, згідно з якою проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 07.10.2020 у справі № 480/69/19.

Разом з цим, суд не може погодитися з доводами відповідача стосовно того, що скасування рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 січня 2021 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2021 року у справі №640/20305/20 в частині переведення та призначення ОСОБА_1 на посаду прокурора Офісу Генерального прокурора виключає можливість застосування статті 236 КЗпП до спірних правовідносин.

Так, з дня, наступного за днем ухвалення постанови у справі 640/20305/20, у відповідача виник обов`язок негайно виконати рішення суду в частині призначення ОСОБА_1 на посаду прокурора Офісу Генерального прокурора. Проте, рішення суду виконане не було.

Отже, початком періоду затримки виконання рішення про призначення позивачки на посаді прокурора Офісу Генерального прокурора є наступний день після набрання законної сили рішення суду про призначення позивачки на посаді, тобто 08.04.2021 та тривав по день, який передував ухвалення постанови Верховного Суду від 28.07.2022 у справі №640/20305/20, якою рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 січня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2021 року у справі №640/20305/20 в частині задоволення позовних вимог про визнання бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо залишення без розгляду звернення ОСОБА_1 від 11 січня 2020 року про надання відповіді на заяву від 11 жовтня 2019 року, зобов`язання Офісу Генерального прокурора перевести та призначити ОСОБА_1 на посаду прокурора Офісу Генерального прокурора, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди скасовано, а справу в цій частині позовних вимог направлено на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва, - тобто по 28.07.2022.

Отже, період затримки виконання рішення суду про призначення позивачки на посаді тривав з 08.04.2021 по 28.07.2022 та з урахуванням положень частини 6 статті 6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2136-IX (щодо незастосування під час воєнного стану статей 71-73 КЗпП України щодо святкових і неробочих днів), який набрав чинності з 24.03.2022, становить 330 робочих дня (квітень 2021 року - 17 дні; травень 2021 року -18 днів; червень 2021 року - 20 днів; липень 2021 року - 22 дні; серпень 2021 року - 21 день; вересень 2021 року - 22 дні; жовтень 2021 року - 20 днів; листопад 2021 року - 22 дні; грудень 2021 року - 22 дні; січень 2022 року -19 днів; лютий 2022 року - 20 днів; березень 2022 року - 22; квітень 2022 року - 21 день; травень 2022 року - 22 днів; червень 2022 року - 22 дні; липень 2022року - 20 днів.

Суд зазначає, що приписи ч.8 ст.235 Кодексу законів про працю України і приписи п.3 ч.1 ст.371 КАС України достатньо чітко і однозначно встановлюють, що рішення про поновлення на роботі/посаді підлягають негайному виконанню й цей імператив адресований передовсім роботодавцю. Невчинення позивачем як працівником дій, спрямованих на виконання рішення суду щодо його поновлення на посаді (неподання заяви про поновлення чи незвернення до відділу кадрів) ніяким чином не впливає на обов`язок роботодавця самостійно виконати рішення суду.

Посилання відповідача на те, що позивач був працевлаштований в органах Генеральної прокуратури України, отримувала заробітну плату, через що стягнення середнього заробітку за цей період буде суперечити вимогам ст.236 Кодексу законів про працю України, оскільки позивачка увесь спірний період була забезпечений роботою, суд вважає такими, які здійсненні з невірним тлумаченням норм законодавства.

З огляду на викладені приписи законодавчих норм, суд звертає увагу на те, що ними не передбачено будь-яких підстав для зменшення розміру за певних обставин середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення.

Висновки аналогічного змісту наведені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 20.06.2018 у справі № 826/808/16 та від 24.09.2019 у справі №826/16191/17 та у постанові КАС ВС від 10.04.2025 у справі 280/5280/23.

Що стосується розміру суми, що підлягає стягненню, суд звертає увагу на таке.

Частиною першою статті 27 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 №108/95-ВР визначено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100).

Згідно з пунктом 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Пунктом 8 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

За змістом постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.04.2021 у справі № 640/20305/20 середньоденна заробітна плата позивачки становить 2 495, 49 грн.

Таким чином, сума середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду за період з 08.04.2021 по 28.07.2022 становить 823350,00 грн. (2495,49 грн. х 330 днів) та належить до стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь позивачки.

З урахуванням зазначеного суд вважає за необхідне стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь позивачки середній заробіток за час затримки виконання рішення суду за період з 08.04.2021 по 28.07.2022 у розмірі 823350,00 грн., у зв`язку з чим позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню частково.

Водночас, стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов`язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов`язкових платежів. Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь позивачки суму щомісячної надбавки у розмірі 20 відсотків від посадового окладу за період з 19.01.2021 по 28.07.2022 у розмірі 24276,00 грн, то суд зазначає таке.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1090 затверджено Порядок виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури.

Пунктом 3 цього Порядку передбачено, що надбавка за вислугу років прокурорам виплачується щомісяця залежно від періоду проходження служби в розмірах, зазначених у частині сьомій статті 81 Закону України «Про прокуратуру».

Позивачці з 14.04.2016 (дати призначення на посаду в Генеральній прокуратурі України) нараховувалась надбавка за вислугу років у розмірі, передбаченому статтею 81 Закону України «Про прокуратуру».

Пунктом 3 розділу III Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

Пункт 4 Порядку вимог неврахування при обчисленні середньої заробітної плати надбавки за вислугу років не містить.

Отже, розрахована судом у справі № 640/20305/20 середньоденна заробітна плата у сімі 2495,49 грн уже містить надбавку за вислугу років, яку отримувала ОСОБА_1 у розмірі, передбаченому статтею 81 Закону України «Про прокуратуру».

Суд зауважує, що в межах спірних правовідносин вирішується питання стягнення середнього заробітку за час невиконання рішення суду, а не нарахування щомісячної надбавки у розмірі 20 відсотків від посадового окладу у період невиконання рішення суду.

Враховуючи викладене, позовна вимога в цій частині задоволенню не підлягає.

Щодо стягнення з Офісу Генерального прокурора моральної шкоди у розмірі 28 716, 00 грн, суд зазначає таке.

На обґрунтування позовних вимог у цій частині позивачка зазначає, що моральна шкода полягає у душевних стражданнях, перенесених нею внаслідок відкритого, зухвалого та грубого порушення відповідачем Конституції України та Законів України.

Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частини статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Вимога ефективності судового захисту перегукується з міжнародними зобов`язаннями України. Зокрема, стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява N 40450/04, пункт 64, від 15 жовтня 2009 року) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.

Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема, й моральної за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Сама лише констатація у судовому рішення порушення прав позивача не завжди може бути достатньою для того, щоб захист міг вважатися ефективним. Особливо якщо позивач вважає, що шкоду йому заподіяно.

Відповідно до частини 1 статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів (пункт 2 частини 2 названої статті); приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (пункт 4 частини 2 названої статті).

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (пункт 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (пункт 52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (пункт 56).

Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.

У практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (див. наприклад, Рисовський проти України, № 29979, п. 86, 89, від 20 жовтня 2011, Антоненков та інші проти України, № 14183/02, п. 71, 22 листопада 2005).

Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.

Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

При цьому, слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам і завжди викликає у людини негативні емоції. Однак, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити, чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу статті 1173 Цивільного кодексу України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (частина 2 статті 77 КАС України).

З огляду на характер правовідносин між людиною і державою, з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб`єкта владних повноважень - відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем.

У справі, що розглядається, Офіс генерального прокурора не довів, що його дії/бездіяльність не викликали у позивача психологічних страждань, розчарувань та незручностей.

В той же час, негативні емоції позивача внаслідок тривалого та умисного не розгляду його заяв перебувають у причинно-наслідковому зв`язку із діями відповідача, а відтак завдали їй моральної шкоди.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 750/6330/17, від 18.12.2019 у справі № 826/18484/16, від 24.03.2020 у справі № 818/607/17.

Що стосується її розміру, то відповідно до частини 3 статті 23 Цивільного кодексу України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

З огляду на те, що «розумність» і «справедливість» є оціночними поняттями, суди, насамперед першої та апеляційної інстанції, які заслуховують сторін та встановлюють фактичні обставини справи, мають широкий діапазон розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди.

Наведені позивачем обставини, за оцінкою суду, спричинили їй душевні страждання, переживання, стрес та відчуття невизначеності, тобто заподіяли їй моральну шкоду. При цьому, враховуючи практику Європейського Суду з прав людини, об`єктивно оцінюючи ситуацію, виходячи із принципів справедливості та справедливої сатисфакції, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що з відповідача слід стягнути на користь позивача моральну шкоду у розмірі 5000,00 грн, оскільки дії відповідача, призвели до душевних страждань позивачки, у зв`язку із чим дані позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На виконання цих вимог відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду належних і достатніх доказів, які спростовували б твердження позивача, а отже не довів правомірності своїх дій та рішень.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню частково.

Частиною 1 ст. 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду позивачкою сплачено судовий збір у розмірі 992,40 грн, отже, такі понесені витрати підлягають присудженню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Згідно ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до їх розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

На підтвердження витрат на правничу допомогу у розмірі 16000,00 грн позивачка надала ордер, свідоцтво про прав на заняття адвокатською діяльністю, договір про надання правової допомоги №1 від 01.02.2022, детальний опис робіт.

Як слідує з детального опису робіт, адвокатом на підготовку позовної заяви всього витрачено 8 годин (аналіз наявних документів та вивчення обставин справи - 2 год, написання позовної заяви - 4 год, підготовка позовної заяви для відправлення до суду - 2 год), вартість однієї години роботи становить 2000,00 грн.

Враховуючи передбачені вказаною статтею критерії, зокрема: складність справи (розгляд справи №640/4961/22) здійснювався в порядку спрощеного провадження без виклику сторін, оскільки спір з огляду на предмет доказування та ціну позову є незначної складності); обсяг наданих адвокатом послуг; ціну позову; значення справи для позивача у порівнянні з розміром судових витрат, які позивач просить стягнути з відповідача (16000, 00 грн), суд, виходячи з критерію реальності адвокатських послуг та розумності їх розміру, та за конкретних обставин справи вважає, що справедливою та реальною сумою, яка підлягає компенсації позивачу на професійну правничу допомогу, є 8000,00 грн.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 242 - 246, 250, 255, 262, 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.01.2021 у справі 640/20305/20 за період з 08.04.2021 по 28.07.2022 у розмірі 823 350 (вісімсот двадцять три тисячі триста п`ятдесят) грн 00 коп.

Стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 5000 (п`ять тисяч ) грн 00 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Офісу Генерального прокурора за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 8000 (вісім тисяч) грн 00 коп.

Стягнути з Офісу Генерального прокурора за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 992 (дев`ятсот дев`яносто дві ) грн 40 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лапій С.М.