Рішення № 138579431, 28.07.2026, Болградський районний суд Одеської області

БОЛГРАДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

28.07.2026

Справа № 497/2550/25

Провадження № 2/497/999/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2026 року м. Болград

Болградський районний суд Одеської області у складі:

головуючого - судді Кодінцевої С.В.,

за участю секретаря судового засідання - Мунтянової В.Р.,

відповідача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - ОСОБА_2.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Болград цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Позивач 20.09.2026 року звернувся до суду з зазначеним позовом та просить постановити рішення, яким стягнути на його користь з відповідача заборгованість в розмірі 88 000 гривень. Крім того стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 2422.40 гривень та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 гривень.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 21.06.2021 року за власного волевиявлення, з повним розумінням умов кредитування та усвідомленням рівня відповідальності, в Особистому кабінеті на офіційному веб-сайті Товариства з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН» ОСОБА_1 (далі Відповідач) подано Заявку на отримання кредиту № 100545919.

Оскільки ТОВ «Мілоан» направило відповідачу електронним повідомленням (SMS) одноразовий ідентифікатор, при введенні якого відповідач підтверджує прийняття умов договору про споживчий кредит №100545919 від 21.06.2021 року, який знаходиться у власному кабінеті відповідача на офіційному веб-сайті Товариства.

Відповідно до умов Кредитного договору, до укладення Договору відповідач отримала проект цього кредитного Договору разом з додатками (в електронному вигляді в особистому кабінеті), ознайомилася з усіма його умовами та Правилами, що розміщені на веб сайті Товариства та є невід`ємною частиною цього Договору. Правила надання фінансових кредитів Товариства з обмеженою відповідальністю «Мілоан» (далі - Правила) розміщені для ознайомлення на офіційному веб-сайті Кредитодавця.

Таким чином, відповідач уклала договір про споживчий кредит №100545919 від 21.06.2021 року із ТОВ «Мілоан» та на підставі платіжного документа відповідачу перераховані кредитні кошти на картковий рахунок в сумі 20 000.00 гривень.

30.09.2021р. згідно умов Договору відступлення права вимоги №09Т ТОВ «Мілоан» відступлено право вимоги за Кредитним Договором № 100545919 від 21.06.2021р. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», а відповідно ТОВ «Діджи Фінанс» набуто права вимоги до Відповідача.

Згідно Договору відступлення сума боргу перед Новим кредитором ТОВ «Діджи Фінанс» є обґрунтованою та документально підтвердженою, яка становить 88 000.00 гривень, з яких:

-заборгованість за тілом кредиту становить 20000 грн.;

-заборгованість за відсотками становить 66000грн.;

-заборгованість за комісійними винагородами становить 2000 грн.;

-заборгованість за пенею становить 0 грн.

Оскільки дотепер відповідач грошові кошти не повернула, позивач з цих підстав звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Заочним рішенням суду від 06.11.2025 року (а.с.66-69) позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - були задовольнені в повному обсязі.

Стягнуто з ОСОБА_1 … на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» … заборгованість за кредитним договором № 100545919 від 21.06.2021 у розмірі 88 000.00 гривень (вісімдесят вісім тисяч гривень) станом на 27.09.2025 року, яка складається з наступного: - 20000 гривень -заборгованість за тілом кредиту; - 66000 гривень - заборгованість за відсотками; - 2000 гривень - заборгованість за комісійними винагородами та 2422,40 гривень (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 копійок ) судового збору; - 5 000 гривень (п`ять тисяч гривень) витрати на професійну правничу допомогу (а.с.66-69).

10.12.2025 року на виконання вказаного рішення на підставі заяви представника позивача від 09.12.2025 року (а.с.72) було видано виконавчий лист (а.с.71).

23.01.2026 року відповідач звернулася до суду з заявою про ознайомлення з матеріалами справи та отримання рішення суду (а.с.74)-75.

Ухвалою суду від 12.03.2026 року від 12.03.2026 року поновити заявнику (відповідачу) ОСОБА_1 строк на подання зави про перегляд заочного рішення суду.

Заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення - задоволено.

Заочне рішення Болградського районного суду Одеської області від 06.11.2025 року по цивільній справі № 497/2550/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - скасовано.

Призначено судове засідання в спрощеному позовному провадженні на 23.04.2026 року о 09:00 годині в залі судового засідання №4 в приміщенні Болградського районного суду Одеської області за адресою: вул.25 Серпня, №192, м. Болград, Одеська область.

Визнано обов`язковою участь відповідача ОСОБА_1 в судовому засіданні.

Зобов`язано відповідача надати докази щодо актуальної адреси місця проживання, місця роботи та розміру заробітної плати за останні 6 місяців (а.с.80-83), про що повідомлено сторін по справі (а.с.84-85, 87).

23.03.2026 року представником відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подано відзив на позовну заяву (а.с.88-103).

В обґрунтування заперечень представник зазначив, що:

1) згідно розрахунку заборгованості, позивачем нараховано відсотки за весь період включно до моменту звернення до суду. Проте, згідно п.1.3 Кредитний договір укладено 21.06.2021 року терміном на 30 днів. Згідно п.1.4 Кредитного договору, строк кредитування сплив 21.07.2021 року.

2) щодо сум нарахованих за комісійними винагородами вважає, що банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо).

З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов`язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21).

3) щодо обґрунтування позивачем наявної заборгованості зазначає, що належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

В той же час, розрахунок заборгованості не є документом первинного бухгалтерського обліку, а є одностороннім арифметичним розрахунком стягуваних сум, який відповідно повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку).

Такий висновок щодо оцінки односторонніх документів банку кореспондує висновку Великої Палати Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 у справі №342/180/17 та Верховного Суду України в постанові від 11.03.2015 № 6-16цс15.

Отже, в даному випадку неможливо перевірити заявлені товариством вимоги в частині обґрунтованості та правильності наданого позивачем розрахунку заборгованості.

4) матеріали справи не містять жодного доказу надання/отримання кредитних коштів, а документ яким позивач підтверджує факт перерахування кредитних коштів (а.с.39) не є первинним документом проте, чч.1,2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства.

5) звернуто увагу на умови кредитування. Так, згідно п.1.5.2- Проценти за користування кредитом: 6 000,00 грн., які нараховуються за ставкою 1% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

Згідно п.1.2.6 - Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

Згідно п.1.5.7 - Тип процентної ставки за Договором: фіксована. Особливості нарахування процентів визначені пп.2.2, 2.3 цього Договору.

При цьому, пп.2.2, 2.3, визначають порядок нарахування процентів за умови пролонгації кредиту, а в паспорті кредиту реальну річну процентну ставку визначено - 5,896,00 річних.

Однак, застосування суперечливих складових зазначених в Договорі та Паспорті кредиту з наданого позивачем розрахунку заборгованості - не уявляється за можливе.

Заявлені до стягнення відсотки є надмірними.

6) наявний в матеріалах справи Паспорт споживчого кредиту (а.с.26 зворотна сторінка, 27), підпису (одноразового ідентифікатора) позичальника не містить.

Крім того, зважаючи на те, що ЗУ «Про електронно-цифровий підпис» 07.11.2018 року втратив чинність, не уявляється за можливе взагалі визначити порядок та підстави підтвердження виникнення правовідносин між сторонами оскільки, в даному випадку на підтвердження отримання відповідачем оферти, не підлягає застосуванню і ЗУ «Про електронну комерцію» адже, згідно ч.2 ст. 1 зазначеного закону - дія цього Закону не поширюється на правочини, якщо однією із сторін є фізична особа, яка не зареєстрована як фізична особа - підприємець та реалізує або пропонує до реалізації товари, виконує роботи, надає послуги з використанням інформаційно- комунікаційних систем, крім випадків, коли сторони прямо домовилися про застосування положень цього Закону до правочину.»

На підтвердження факту укладення кредитного договору між ТОВ «Діджи Фінанс» та ОСОБА_1 , позивачем до матеріалів справи додано роздрукований примірник договору, в якому у розділі відомостей про позичальника вказано прізвище, ім`я, по батькові відповідача, адреса його проживання та ідентифікаційний код. При цьому, кредитний договір як і Паспорт кредиту, не містять відомостей про одноразовий ідентифікатор, який згенерований при підписанні відповідачем цього договору (а.с.26, зворотна сторінка)

При цьому, доказів проведення ідентифікації відповідача при вході в особистий кабінет в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», в тому числі шляхом перевірки товариством правильності введення коду, направленого товариством на номер мобільного телефону споживача, вказаний при вході, та/або шляхом перевірки правильності введення пароля входу до особистого кабінету ТОВ «Діджи Фінанс» суду не надано.

Зазначення у тексті договору особистих даних ОСОБА_1 (прізвище, ім`я, по батькові відповідача, адреса його проживання та ідентифікаційний код) не підтверджує підписання останньою кредитного договору в електронній формі.

7) позивач звернувся до суду з позовною заявою в 2025 року, поза межами строку позовної давності.

На думку представника відповідача позовні вимоги не підлягають задоволенню як з підстав необґрунтованості так і за сплином строків позовної давності (а.с.88-103).

26.03.2026 року представник позивача через систему «Електронний суд» надіслав відповідь на відзив на позовну заяву (а.с.104-122).

Щодо доводів представника відповідача про те, що позовні вимоги TОB «ДІДЖИ ФІНАНС» є недоведеними у зв`язку з нібито відсутністю належних, допустимих та достатніх доказів підписання відповідачем договору про надання коштів у позику з відповідними додатками, представник позивача зазначає, що хронологія вчинення дій щодо укладення договору у формі електронного правочину, інформація з інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «МІЛОАН» про надсилання SMS на номер відповідача та інформацією з електронного файлу (LogFile застосування коду) щодо підтвердження підписання позичальником електронним підписом одноразовим ідентифікатором електронного повідомлення про прийнятгя пропозиції укласти кредитний договір у формі електронного правочину містяться у ч. 6. Договору «Порядок укладення договору».

Щодо зазначення одноразового ідентифікатора (далі - ЕПОІ) на договорі, файл із зашифрованим підписом було завантажено разом із позовом через особистий кабінет підсистеми «Електронний суд», проте, ані при відкритті/завантаженні в особистому кабінеті підсистеми «Електронний суд» у форматі для перегляду, ані при друкуванні файлу - він не відображається з питань збереження конфіденційності інформації.

Представник позивача звертає увагу, що представник відповідача, заперечуючи проти укладення договору у спосіб, визначений п. п. 6.1 та 6.3, не надав жодних доказів, які б підтверджували, що мобільний номер телефону та ІР-адреса, з яких було подано заяву на отримання кредиту, не належать відповідачу.

Поряд з цим, наданий позивачем скріншот першої сторінки договору із фіксацією підпису сторін за допомогою одноразового ідентифікатора дає підстави вважати доведеним належними доказами факт, що договір про споживчий кредит № 100545919 від 21.06.2021 був дійсно підписаний з первісним кредитором саме відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора У36108.

Наявна в матеріалах справи копія платіжного доручення № 29013585 від 21.06.2021 є належним та допустимим доказом на підтвердження перерахування первісним кредитором кредитних коштів відповідачу на умовах визначених договором про споживчий кредит № 100545919 від 21.06.2021.

Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право кредитодавцю встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21).

Поряд з цим, відповідно до п. 1.5.2. Договору проценти за користування кредитом: 6000.00 грн., які нараховуються за ставкою 1.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

Також, згідно п. 1.6. Договору базова процентна ставка за користування кредитом становить 5.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

При цьому право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

На підтвердження законності нарахування розміру заборгованості, позивачем до позовної заяви було долучено відомість про щоденні нарахування та погашення за договором про споживчий кредит № 100545919 від 21.06.2021, яка сформована, підписана та надана первісним кредитором.

Поряд з цим, представник позивача вважає безпідставними доводи представника відповідача про застосування строку позовної давності оскільки за загальним правилом строк позовної давності за договором про споживчий кредит № 100545919 від 21.06.2021 не сплинув, оскільки його перебіг був призупинений на період дії карантину та воєнного стану.

Відповідно до Закону України № 4434-ІХ перебіг позовної давності відновлюється з 04.09.2025 року, тобто саме з цієї дати продовжується (а не завершується) її відлік.

Трирічний строк позовної давності за вказаним договором почне обчислюватися (продовжиться) з 04.09.2025, і спливе лише після спливу цього трирічного періоду - тобто 04.09.2028, якщо не буде інших підстав для його переривання чи зупинений.

Таким чином, з урахуванням наведених вище правових норм, строк позовної давності позивачем не пропущено.

22.04.2026 року представник позивача через систему «Електронний суд» з метою забезпечення повного та всебічного розгляду справи подав клопотання про долучення доказів до справи, що підтверджують підписання кредитного договору №100545919 від 21.06.2021 року за допомогою одноразового ідентифікатора, право вимоги за яким відступлено від ТО «Мілоан» до ТОВ «Діджи Фінанс» в межах укладеного вище договору відступлення прав вимоги (а.с.123-138).

В судове засідання 23.04.2026 року:

- представник позивача не прибув, про час та місце проведення розгляду повідомлений згідно вимог чинного законодавства (а.с.85). У клопотанні від 21.04.2026 року просив розгляд справи здійснювати у відсутність представника позивача (а.с.126);

- відповідач позовні вимоги визнала частково. Пояснила, що кредитний договір укладала, суму кредиту в розмірі 20000.00 гривень отримувала. Тіло кредиту визнає в повному обсязі. Категорично не погоджується суму нарахованих відсотків, вважає їх завищеними і не справедливими. Офіційно працює з 2022 року, мала інші кредитні зобов?язання, які сплачувала, вважала, що і цей кредит нею закритий, протягом всього часу їй ніхто не телефонував і не повідомляв про наявність заборгованості.

Не отримувала відповідь банку на її відзив та з нею не ознайомлена;

- представник відповідача підтримав позицію своєї довірительниці, надав пояснення з підстав зазначених у відзиві. Також просив надати час для ознайомлення з відповіддю представника позивача на відзив відповідача на позовну заяву.

Протокольною ухвалою суду від 23.04.2026 року клопотання відповідача ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2. - задоволено. Надано можливість відповідача та її представнику ознайомитись з відповіддю на відзив представника позивача. Проголошено перерву в судовому розгляді до 13:00 години 21.05.2026 року (а.с.143), про що повідомлено сторін по справі (а.с.144-146).

23.04.2026 року представник відповідача у приміщенні суду ознайомився з відповіддю представника позивача на відзив відповідача (а.с.147).

05.05.2026 року представник відповідача подав заперечення на відповідь на відзив (а.с.148-154), в яких зазначає, що позивач у відповіді на відзив обґрунтовує факт належного укладання кредитного договору та видачи/отримання відповідачем кредитних коштів проте, відповідач в судовому засіданні таких фактів не заперечувала.

Відповідач фактично погодилась на часткове задоволення позову а саме, повернути кредитні кошти виходячи з наступного розрахунку:

Згідно п.1.3 - договір укладено 21.06.2021 року терміном на 30 днів.

Згідно п.1.4 - договору, строк кредитування (строк дії договору) 21.07.2021 року.

Згідно п.1.5 - договору, сума, що підлягає поверненню 28 000,00 грн.

Згідно п.1.5.2 - проценти за користування кредитом нараховуються за ставкою 1% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

Представник відповідача посилається на висновок ВП-ВС від 28 березня 2018 року по справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18, яким крім розмежування судом понять «строк договору», «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» (пп.29-35) зокрема зазначено, що «Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором стооку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду відхиляє аргументи позивача про те, що на підставі статті 599 та частини четвертої статті 631 ЦК України він мав право нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості за кредитом.» (пп. 54, 55).

З урахуванням обставин конкретної справи, вбачається можливість нарахування та стягнення відсотків за межами строку дії договору лише за умови узгодження в договорі такої можливості.

В даному випадку, як і зазначає позивач із посиланням на п.2.3.1.2 договору, загальний термін пролонгації не може перевищувати 60 днів.

Таким чином, з урахуванням закінчення строку дії договору 21.07.2021 року, та розміру послуги у вигляді надання кредитних коштів 20 000,00 грн. а також, відсоткової ставки 1% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом, позивач мав заявити до стягнення з урахуванням строку пролонгації договору відсотки в загальному розмірі 90%.

В такому випадку заявлені позивачем до стягнення відсотки є надмірними.

Окрім іншого зазначає представник, що під час виконання заочного рішення по справі, що розглядається і до його скасування, у ВП 80016822 від 16.01.2026 року було утримано з заробітної плати відповідача за лютий 2026 року - 4 230,11 грн, за березень 2026 року - 4 230,31 грн. та за квітень 2026 року - 4 230,31 грн. на загальну суму - 12 690,93 грн.

Таким чином, з урахуванням правових висновків Верховного Суду зазначених вище, вважає за можливе позовні вимоги задовольнити частково за наступним розрахунком:

20 000,00 грн. (тіло кредиту) х 50% (ВС-КЦС № 487/7824/15-ц) = ЗО 000 грн. - 12 690,93 грн. (утримання у ВП 80016822) - 2 000,00 грн. (комісія) = 15 309,07 грн.

На думку представника відповідача згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21), було обґрунтовано неправомірність комісії в розмірі 2 000,00 грн.

На підставі зазначеного в цих запереченнях, вважають за можливе стягнути з відповідача залишок заборгованості за кредитом в розмірі - 15 309,07 грн.

В судовому засіданні 21.05.2026 року:

-представник позивача, будучи належним чином повідомленим (а.с.144-145) не прибув. Раніше надсилав клопотання про розгляд справи у його відсутність (а.с.123-128).

-відповідач наполягала на частковому задоволенні позовних вимог, в тій частині, що нею визнаються;

-представник відповідача - просив відзив не враховувати. Зважити на подані заперечення, оскільки позиція сторони відповідача зводиться до того, що відповідач позовні вимоги визнає частково в розмірі 15 309.07 гривень.

Протокольною ухвалою суду проголошено перерву в судовому розгляді до 15:00 години 22.06.2026 року (а.с.157), про що повідомлено сторін по справі (а.с.158-160).

22.05.2026 року представником відповідача подано клопотання про долучення доказів у вигляді роздруківки з АСВП постанови від 16.01.2026 року у ВП 80016822 про відкриття виконавчого провадження на виконання виконавчого листа №497/2550/25 виданого 10.12.2025 року Болградським районним судом Одеської області; - роздруківку з АСВП постанови від 26.02.2026 року у ВП 80016822 про звернення стягнення на заробітку плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника (а.с.161-165).

19.06.2026 року представником відповідача подано уточнення до заперечень на відповідь позивача на відзив відповідача (а.с.166-170).

В цих уточненнях представник відповідача зазначає, що відповідачем було з?ясовано, що приватним виконавцем у ВП 80016822, гроші утримані за квітень та травень було повернуто на інший рахунок відповідача відкритий в АТ «Ощадбанк», яким вона тривалий час не користувалася.

А тому, з урахуванням зазначеного, сторона відповідача визнає позовні вимоги в розмірі 19539.38 гривень.

В судовому засіданні 22.06.2026 року:

-представник позивача, будучи належним чином повідомленим (а.с.159) не прибув. Надіслав клопотання про відкладення розгляду справи (а.с.171-174);

-відповідач наполягала на частковому задоволенні позовних вимог, в тій частині, що нею визнаються;

-представник відповідача надав пояснення з приводу уточнень до заперечень.

Протокольною ухвалою суду від 22.06.2026 року проголошено перерву в розгляді справи до 15:00 години 28.07.2026 року (а.с.176), про що сповіщено сторін по справі (а.с.177-179).

10.07.2026 року представником позивача надіслано додаткові пояснення у справі (а.с.180-186) з яких слідує, що представник позивача підтримує позовні вимоги у повному обсязі, при цьому звертає увагу, що в ході проведення виконавчих дій на підставі виконавчого листа, виданого на виконання заочного рішення суду по цій справі, з відповідача було стягнуто 8985.96 гривень, з яких:

-650.00 гривень - компенсація витрат виконавчого провадження;

-7578.15 гривень - часткове стягнення заборгованості за виконавчим документом на користь стягувача;

-757.81 гривень - основна винагорода приватного виконавця.

З цих підстав сторона позивача вважає, що відповідачем та представником невірно зазначено їх розрахунок стягнення та погашення заборгованості перед стягувачем.

10.07.2026 року представником відповідача подано клопотання про долучення до матеріалів справи доказів у вигляді довідки приватного виконавця (а.с.187-190).

З урахуванням отриманої інформації від приватного виконавця, відповідачем визнається заборгованість за кредитним договором в розмірі 22 421.19 гривень з розрахунку:

20 000.00 грн. (тіло кредиту) х 50% (ВС-КЦС №487/7824/15-ц) = 30 000.00 грн. - 7578.81 грн. (утримання у ВП 80016822) - 2 000.00 грн. (комісія) = 22 421.19 гривень.

В судовому засіданні 28.07.2026 року:

-представник позивача, будучи належним чином повідомленим (а.с.177-178) не прибув. В додаткових поясненнях від 10.07.2026 року зазначив клопотання про розгляд справи у відсутність представника, на позовних вимогам наполягав та просив задовольнити у повному обсязі (а.с.182):

-відповідач наполягала на частковому задоволенні позовних вимог, в тій частині, що нею визнаються;

-представник відповідача надав пояснення з приводу уточнень до заперечень та здійсненого розрахунку.

Розглянувши подані позивачем документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог за наступних підстав.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Частиною 1 ст.2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до норм пунктів 1, 2, 3 частини 1 статті 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Судом встановлено, що 21.06.2021 року за власного волевиявлення, з повним розумінням умов кредитування та усвідомленням рівня відповідальності, в Особистому кабінеті на офіційному веб-сайті Товариства з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН» ОСОБА_1 подала Заявку на отримання кредиту № 100545919 (а.с.17).

Відповідно до умов Кредитного договору, до укладення Договору відповідач отримала проект цього кредитного Договору разом з додатками (в електронному вигляді в особистому кабінеті), ознайомилася з усіма його умовами та Правилами, що розміщені на веб сайті Товариства та є невід`ємною частиною цього Договору. Правила надання фінансових кредитів Товариства з обмеженою відповідальністю «Мілоан» (далі - Правила) розміщені для ознайомлення на офіційному веб-сайті Кредитодавця.

Відповідно до пункту 1.1. Договору надати Позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі визначеній у п.1.2. Договору (далі - кредит), а Позичальник зобов`язується повернути Кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (далі - плата) у встановлений п.1.4. Договору термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені Договором. Кредит надається з метою задоволення потреб Позичальника не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю та виконанням обов`язків найманого працівника. Типом кредиту є кредит.

Сума (загальний розмір) кредиту становить 20 000.00 грн. у валюті: українські гривні.

Кредит надається строком на 30 днів з 21.06.2021 (строк кредитування).

Термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом (дата платежу): 21.07.2021.

Сума до повернення 28000.00 гривень.

Складові частини сукупної вартості кредиту:

-комісія за надання кредиту - 2000 гривень. Нараховується одноразово за ставкою 10.00 відсотків від суми кредиту за договором;

-проценти за користування кредитом - 6000 гривень. Нараховуються за ставкою 1.00 відсоток від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

Загальні витрати Позичальника за кредитом, орієнтовна реальна річна процентна ставка, орієнтовна загальна вартість кредиту для Позичальника, а також строк кредиту розраховані виходячи з припущення, що Позичальник отримає кредитні кошти в день укладення цього договору, а строк кредитування залишиться не змінним та що Кредитодавець і Позичальник виконають свої обов`язки на умовах та у строки, визначені в цьому Договорі, зокрема Позичальник здійснить повне погашення заборгованості в термін, вказаний в п.1.4 Договору. Позичальник розуміє та погоджується, що наведені в цьому пункті показники не підлягають оновленню у випадку продовження Позичальником строку кредитування, часткового дострокового погашення заборгованості чи прострочення виконання ним зобов`язань.

Таким чином, Відповідач уклала Договір про споживчий кредит № 100545919 від 21.06.2021 р. із ТОВ «Мілоан» (ЄДРПОУ: 40484607) та на підставі платіжного документа Відповідачу перераховані кредитні кошти на картковий рахунок в сумі 20 000.00 грн (а.с.22-25).

Під час судового розгляду відповідач цілком і беззаперечно визнала факт укладення вказаного кредитного договору та отримання суми кредиту 20000.00 гривень.

30.09.2021р. згідно умов Договору відступлення права вимоги №09Т ТОВ «Мілоан» відступлено право вимоги за Кредитним Договором № 100545919 від 21.06.2021р. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», а відповідно ТОВ «Діджи Фінанс» набуто права вимоги до Відповідача (а.с.28-30).

Згідно Договору відступлення сума боргу перед Новим кредитором (ТОВ «Діджи Фінанс») є обґрунтованою та документально підтвердженою, становить 88000грн., із яких:

заборгованість за тілом кредиту становить 20000 грн.;

заборгованість за відсотками становить 66000грн.;

заборгованість за комісійними винагородами становить 2000 грн.;

заборгованість за пенею становить 0 грн.

Відповідно до статей 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк, відповідно до умов договору та вимог закону. Згідно з частиною 1 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

У статті 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст. 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Частина 5 статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; - електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію»).

За статтею 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Згідно з ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (частина 1 статті 1078 ЦК України).

Відповідно до статті 1082 ЦК України, боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

Отже, з огляду на встановлені судом обставини, позивач набув право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором.

Вказаного факту відповідач також не спростовувала, і не заперечувала.

З урахуванням позиції відповідача, відсутність доказів на підтвердження погашення заборгованості за тілом кредиту, визнання в цій частині цілком і беззаперечно вимог, сума тіла кредиту 20000.00 гривень підлягає стягненню з відповідача а користь позивача.

Щодо вимог в частині стягнення відсотків в розмірі 66000.00 гривень, суд зазначає наступне.

Так, представник відповідача у відповіді на відзив на позовну заяву, посилається на те, що вимоги щодо нарахування відсотків за даними договорами є несправедливими і значно перевищують розмір за тілом кредиту.

Суд погоджується з такими доводами відповідача з огляду на таке.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У Рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Вказані правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі №679/1103/23.

Суд зазначає, що заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №100545919 від 21.06.2021 року станом на 30.09.2021 року (дата переходу права вимоги до Позивача) становить 88000.00гривень, яка складається з:

- 20000.00 грн. - заборгованість за кредитом;

- 66000.00 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками;

- 2000.00 грн. - заборгованість за комісійними винагородами.

Суд стверджує, що дійсно розмір відсотків є завищеним відносно тіла кредиту, непропорційними і нерозумними, що є за своєю суттю несправедливим, оскільки порушують права споживачів кредитних послуг.

Разом з цим суд звертає увагу на умови договору (а.с.22-27), якими визначено:

-згідно п.1.3 Кредитний договір укладено 21.06.2021 року терміном на 30 днів.

-згідно п.1.4 Кредитного договору, строк кредитування сплинув 21.07.2021 року.

-згідно п.1.5 Кредитного договору загальна вартість кредиту для позичальника становить - 28000.00 гривень.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28 березня 2018 року по справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18 зазначила, щодо розмежування судом понять «строк договору», «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» (пп.29-35), а саме: право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду відхиляє аргументи позивача про те, що на підставі статті 599 та частини четвертої статті 631 ЦК України він мав право нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості за кредитом (пп. 54, 55).

Визначаючи розмір відсотків, який підлягає стягненню з відповідача за вказаним кредитним договором, суд бере до уваги позицію Одеського апеляційного суду викладену в постанові від 19.01.2026 року у справі №497/2952/24.

Враховуючи зазначене, суд застосовує положення п.5 ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» в частині обмеження компенсаційних заходів (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) і вважає за необхідне визначити суму заборгованості за відсотками, яка підлягає стягненню з відповідача - 10 000.00 гривень.

За час розгляду справи судом, на виконання заочного рішення суду від 06.11.2025 року (а.с.66-69), 10.12.2025 року було видано виконавчий лист (а.с.71), на підставі якого приватним виконавцем Серебрійською Ю.О. було відкрито виконавче провадження ВП №80016822.

В ході проведення виконавчих дій, з боржника, тобто відповідача ОСОБА_1 було стягнуто 8985.96 гривень, які розподілені у порядку, передбаченому статтею 45 Закону України «Про виконавче провадження» наступним чином:

-650.00 гривень - компенсація витрат виконавчого провадження;

-7578.15 гривень - часткове стягнення заборгованості за виконавчим документом на користь стягувача;

-757.81 гривень - основна винагорода приватного виконавця.

Зазначене підтверджується повідомленням приватного виконавця як на адресу позивача (а.с.185), так і на адресу відповідача (а.с.189).

З огляду на встановлено, приймаючи до уваги, що з відповідача вже утримано суму 7578.15 гривень на погашення заборгованості за вказаним договором, то з суми нарахованих відсотків 10 000.00 гривень, слід відняти суму 7578.15 гривень, яка сплачена на їх погашення.

Залишок суми не сплачених відсотків становить: 2421.85 гривень, яка підлягає стягненню з відповідача за цим договором.

Разом з тим, розглядаючи позовні вимоги в частині стягнення комісії за кредитним договором, суд виходить з такого.

Щодо позовних вимог про стягнення комісії за користування кредитом слід зазначити, що п. 1.1, 1.5, 2.2.1 кредитного договору передбачено, що позичальник сплачує Кредитодавцю комісію за надання кредиту 2000.00 гривень, яка розраховуються за ставкою 10.00 відсотків від суми кредиту одноразово (а.с.22).

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуття чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

Згідно з абзацами другим та третім частини четвертої статті 11 Закону України Про захист прав споживачів (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки, комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.

Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Крім того, відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України Про захист прав споживачів у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України Про захист прав споживачів з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору), банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Згідно з висновком ВС (справа № 524/5152/15-ц), видача коштів є виконанням зобов`язань банку, і ці дії не можуть обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою (комісією) з боку клієнта. Будь-які одноразові платежі за «видачу» або «оформлення» кредиту є незаконними.

Таким чином, враховуючи викладене, відсутні підстави стягнення з відповідача на користь позивача комісії за видачу кредиту за кредитним договором від 21.06.2021 у розмірі 2000.00 гривень.

У зв`язку із викладеним, аналізуючи зібрані у справі докази та вимоги чинного законодавства, враховуючи обставини справи, суд вважає за можливе позов задовольнити частково.

При вирішенні питання щодо судових витрат в частині витрат на правничу допомогу суд виходить із наступного.

Відповідно до частин першої, третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

У відповідності до ч. 1-4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України).

Відповідно до вимог частини 2 статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача у разі задоволення справи.

На підтвердження понесених витрат суду надано копії укладеного між ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» та адвокатом Кубрак О.О. договору про надання правової допомоги від 05 травня 2025 року №01-05/05; додаткової угоди від 31.07.2025 року № 362 до договору про надання правової допомоги; детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом Кубрак О.О. необхідних для надання правничої (правової) допомоги за позовом ТОВ "Діджи Фінанс" щодо стягнення кредитної заборгованості, за яким загальна вартість наданих послуг складає 5 000.00 гривень; акту про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг) від 31.07.2025 року на загальну суму 5000.00 грн; свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю Кубрак О.О.

Акт про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги від 31.07.2025 року містить положення проте, що оплата професійної правничої допомоги адвоката здійснюється клієнтом у повному обсязі при підписанні відповідного акту. Отже, зазначене підтверджує здійснення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, надану адвокатом у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції.

Присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Європейський суд з прав людини застосовує такі критерії - заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим та мати мають розумний розмір.

Верховний Суд неодноразово зауважував, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування, суд також виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Суд враховує, що адвокат участі у розгляді справи не брав, справа не представляє великої складності, тому неминучість витрат на правничу допомогу в заявленому розмірі викликає сумнів. Тому, справедливим і співмірним буде розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді - 5000 гривень.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, що складаються із суми судового збору, сплаченого позивачем при зверненні до суду, слід виходити з такого.

Відповідно до ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно ч. 1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як роз`яснено в абз. 1 п. 36 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» №10 від 17 жовтня 2014 року вимога пропорційності присудження судових витрат при частковому задоволенні позову (частина перша статті 88 ЦПК України) застосовується незалежно від того, за якою ставкою сплачено судовий збір, (наприклад, його сплачено за мінімальною ставкою, визначеною Законом України «Про судовий збір»).

Здійснюючи розрахунок судового збору суд приймає до уваги постанову ВС від 27.08.2020 року у справі №188/1815/17.

Оскільки позовні вимоги ТОВ «Бізнес позика» підлягають задоволенню частково, то розмір сплаченого ним судового збору при зверненні до суду з цим позовом підлягає стягненню з відповідача на його користь пропорційно задоволеним вимогам, а саме в розмірі 617.21 гривень виходячи з наступного: розмір заявлених вимог - 88000.00 гривень (100 %), розмір вимог, що підлягають задоволенню 22 421.85 гривень, розмір судового збору, що підлягав сплаті при зверненні до суду з цим позовом - 617.21 гривень (2422.40 грн х 22421.85 грн : 88000.00 грн.).

Відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені позивачем судові витрати в розмірі 617.21 гривень судового збору.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 4, 10, 12, 13, 76-83, 89, 95,133, 141, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 354, 355 ЦПК України суд -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 , паспорт НОМЕР_1 виданий 07.02.2014 року Болградським РС ГУ ДМС України в Одеській області, РНОКПП НОМЕР_2

на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс»: вул. Симона Петлюри, буд.21/1, м.Бровари, Київська область, 07406, код ЄДРПОУ 42649746, р/р НОМЕР_3 відкритий в АТ «ПУМБ»

заборгованість за кредитним договором № 100545919 від 21.06.2021 у розмірі 22 421.85 гривень (двадцять дві тисячі чотириста двадцять одна гривень вісімдесят п`ять копійок) станом на 27.09.2025 року, яка складається з наступного:

- 20 000 гривень - заборгованість за тілом кредиту;

- 2 421.85 гривень - заборгованість за відсотками;

та

- 617.21 гривень (шістсот сімнадцять гривень двадцять одна копійка) судового збору.

- 5 000 гривень (п`ять тисяч гривень) витрати на професійну правничу допомогу.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення бде виготовлено 29.07.2026 року

Інформація про сторін:

Позивач ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ДІДЖИ ФІНАНС": 04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8, ел. пошта: info@dgfinance.com.ua, тел. 380674280050

Представники позивача:

- Романенко Михайло Едуардович,: 04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8, ел. пошта: ІНФОРМАЦІЯ_2 , тел. НОМЕР_4

- Пількевич Тетяна Анатоліївна: АДРЕСА_3 , ел.пошта: ІНФОРМАЦІЯ_3 тел. НОМЕР_5

Відповідач ОСОБА_1 : АДРЕСА_4 , тел. НОМЕР_6 ; - АДРЕСА_2 , ел.пошта: ІНФОРМАЦІЯ_4

Представник відповідача ОСОБА_2 : АДРЕСА_5 , телефон НОМЕР_7 , ел.пошта: ІНФОРМАЦІЯ_5

Суддя С.В.Кодінцева