Рішення № 138579286, 28.07.2026, Балтський районний суд Одеської області

-Справа № 523/5927/26

Провадження № 2/493/788/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2026 року м. Балта Одеської області

Балтський районний суд Одеської області в складі:

головуючого - судді Волошина І.С.

секретаря судового засідання Доскоч А.О.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в м. Балта цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПОЗИКА» (надалі - ТОВ «ФК «ПОЗИКА») до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

23.03.2026 року ТОВ «ФК «ПОЗИКА» звернулося через електронний кабінет підсистеми «Електронний суд» до Пересипського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Ухвалою судді Пересипського районного суду м. Одеси від 24.03.2026 року справу передано до Балтського районного суду Одеської області для розгляду за підсудністю.

28.04.2026 року вказана цивільна справа надійшла до Балтського районного суду.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 16.01.2022 року між ТОВ «ФК «ІБРІС» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір № 87302037. Кредитодавець передає Одноразовий ідентифікатор Клієнту засобом зв?язку, вказаним під час реєстрації у його Інформаційно-телекомунікаційній системі (вказаний в Особистому кабінеті Клієнта), в тому числі, але не виключно, шляхом направлення йому СМС-повідомлення за номером телефону, вказаним Клієнтом під час заповнення Заявки.

За даним кредитним договором Кредитодавець зобов?язується надати Позичальникові Кредит, в розмірі визначеному кредитним договором, на умовах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов?язується повернути Кредит та сплатити проценти за користування Кредитом, відповідно до умов, зазначених у кредитному договорі, додатках до нього та в Правилах надання грошових коштів у позику, що розміщені на офіційному веб-сайті Кредитодавця.

Таким чином, Відповідач уклав Кредитний договір № 87302037 від 16.01.2022 року із ТОВ «ФК «ІРБІС» та Відповідачу перераховані кредитні кошти на картковий рахунок в сумі 5000 грн.

Відповідачем не виконані належним чином кредитні зобов?язання, внаслідок чого, 01.09.2025 року між ТОВ «ФК «ІРБІС» та ТОВ «ФК «ПОЗИКА» укладений Договір факторингу №01092025/1. Згідно даного Договору факторингу 01.09.2025 року відбулося відступлення права вимоги за Кредитним договором № 87302037 від 16.01.2022 року.

Відповідно до Договору факторингу сума боргу перед Новим кредитором становить 17000 грн., із яких: заборгованість за тілом кредиту становить 5000 грн.; заборгованість за відсотками становить 12000 грн.

Посилаючись на зазначене, ТОВ «ФК «ПОЗИКА» просить суд стягнути з ОСОБА_1 загальну суму заборгованості за Кредитним договором № 87302037 від 16.01.2022 року в розмірі 17000 грн, що складається з:суми прострочених платежів по тілу кредиту 5000 грн;суми прострочених платежів по процентах 12000 грн.

Ухвалою судді від 08.05.2026 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.

22.05.2026 року від представника позивача надійшла заява про виправлення недоліків з додатками.

Ухвалою судді від 28.05.2026 року провадження по даній цивільній справі відкрите, постановлено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Представник позивача в судові засідання не з`явився, але в позовній заяві просив суд розгляд справи здійснювати за його відсутності, зазначивши, що не заперечує проти заочного розгляду справи.

Відповідач ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи шляхом направлення судової повістки засобами поштового зв`язку, в судове засідання не з`явилася, відзиву на позовну заяву та будь-яких заяв чи клопотань до суду не подавала, про поважність причин своєї неявки в судове засідання суду не повідомила.

На підставі ч.2 ст.247 ЦПК України, у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши докази, надані позивачем, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що 16.01.2022 року ОСОБА_1 уклала з ТОВ «ФК «ІРБІС» договір про надання фінансового кредиту № 87302037, відповідно до якого відповідач отримала кредит в розмірі 5 000,00 грн.

Згідно Договору строк кредитування - 90 днів, процентна ставка - 3,00% в день (фіксована). Крім того, відповідно до п.3.2.1 клієнт може скористатись пільговим періодом та отримати пільгову процентну ставку у розмірі 2%.

Згідно додатку №1 до Договору про надання фінансового кредиту №87302037 від 16.01.2022 - загальна вартість кредиту складає 5000,00 грн., орієнтована реальна річна процентна ставка за кредитом складає 18066.82%.

Згідно довідки про ідентифікацію даний договір підписано електронним підписом - одноразовим ідентифікатором 797155.

Відповідно до п. 4.1 договору видача кредиту проводилася протягом трьох операційних банківських днів з моменту укладення цього договору шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок відповідача з використанням платіжної картки, вказаної в особистому кабінеті.

Відповідно до п. 4.2. договору, клієнт зобов`язується повністю повернути кредит та сплатити відсотки, що були нараховані за кредитом до 16.04.2022 року шляхом перерахування відповідної суми на поточний рахунок товариства.

20.02.2022 між відповідачем та ТОВ «ФК «Ірбіс» укладено додатковий договір № 1 до Договору про надання фінансового кредиту № 87302037 від 16.01.2022 року, згідно з умовами якого строк наступного пільгового періоду за договором складає: 30 календарних днів, який обчислюється з 20.02.2022 по 22.03.2022.; стандартного періоду за Договором складає - 60 календарних днів, який обчислюється з 23.03.2022 по 16.04.2022.

Ст. 3 ЗУ «Про електронну комерцію» від 03 вересня 2015 року № 675-VIII визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно ч. 3 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідно до ч. 6 ЗУ «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства (ч. 7 ЗУ «Про електронну комерцію»).

Частиною 12 ст.11 ЗУ «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

На підставі ч.13 ст.11 ЗУ «Про електронну комерцію» електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із ст. 64 ЦПК України.

Зі змісту абз.3 ч.1 ст.12 ЗУ «Про електронну комерцію» вбачається, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.3 ЗУ «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 12 ч. 1 ЗУ «Про електронну комерцію»).

Зі змісту ч. 1 ст. 205 ЦК України вбачається, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Положеннями ч. 1 ст. 639 ЦК України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору (ч. 3 цієї статті).

Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

В абз. 2 ч. 1 ст. 638 ЦК України зазначено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Як передбачено ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Ст. 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

ТОВ «ІРБІС» свої зобов`язання за Договором виконало в повному обсязі, перерахувавши 16.01.2022 року відповідачу на рахунок № НОМЕР_1 кошти в сумі 5000,00 грн., номер транзакції системі iPay.ua 131565774, що підтверджується копією листа Директора ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 21.10.2025 року.

01.09.2025 р. між ТОВ «ФК «ПОЗИКА» та ТОВ «ФК «ІРБІС» укладено договір факторингу №01092025/01, у відповідності до умов якого, ТОВ «ФК «ІРБІС» передає (відступає) ТОВ «ФК «ПОЗИКА» за плату, а ТОВ «ФК «ПОЗИКА» приймає належні ТОВ «ФК «ІРБІС» права вимоги до боржників вказаними у реєстрі боржників.

Відповідно до реєстру права вимоги до Договору факторингу №01092025/1 від 01.09.2025 р. ТОВ «ФК «ПОЗИКА» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі: 17 000,00 грн., з яких: 5 000,00 грн.. заборгованість за тілом кредиту; 12 000,00 грн. заборгованість за відсотками.

Згідно ч.1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

Всупереч умовам Кредитного договору, незважаючи на повідомлення, відповідач не виконала свого зобов`язання. Після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідача, остання не здійснив жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ні на рахунки ТОВ «ФК «ПОЗИКА», ні на рахунки попереднього кредитора.

Відповідач свої зобов`язання за Кредитним договором № 87302037 належним чином не виконала, чим порушила свої зобов`язання, встановлені договором.

Ст. 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором чи законом, які передбачені ч. 1 ст. 611 ЦК України.

Згідно ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

На підставі абз.1 ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Як вбачається з копії розрахунку заборгованості за договором №87302037 від 16.01.2022 року, станом на 01.09.2025 року загальний розмір заборгованості відповідача за кредитним договором становить 17000 грн, з яких: 5000 грн - сума прострочених платежів по тілу кредиту; 12000 грн - сума прострочених платежів по процентах.

Отже судом встановлено, що Кредитний договір №87302037 від 16.01.2022 року та між ТОВ «ФК «ПОЗИКА» та ОСОБА_1 укладені в електронній формі, так як містять електронні підписи відповідача та представника позивача, зі змісту яких вбачається, що в них визначено основні істотні умови, характерні для кредитних договорів, зазначено суму кредиту, дату його видачі, строк надання коштів, розмір процентів, умови кредитування, з якими позичальник в свою чергу погодилася на укладення договору саме такого змісту, про що свідчить підписання зазначених документів, тому кредитний договір має силу договору, який вважається таким, що вчинений у письмовій формі, що відповідає вимогам ч.1 ст.205 та ст.207 ЦК України.

В порушення зазначених норм ЦК України та умов Кредитного договору №87302037 від 16.01.2022 року відповідач не надала позивачу своєчасно грошові кошти для погашення заборгованості за договором у зв`язку з чим, згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості, у ОСОБА_1 існує заборгованість за кредитом 5000,00 грн, прострочена заборгованість за нарахованими процентами 12000,00грн.

З матеріалів справи вбачається, що позивач свої зобов`язання за Кредитним договором №87302037 від 16.01.2022 року виконав у повному обсязі, надавши відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених зазначеним Договором. В порушення вимог Закону, ОСОБА_1 в односторонньому порядку відмовилася від виконання договірних зобов`язань, в установлені строки заборговану суму не повернула.

Таким чином, заборгованість відповідача за тілом кредиту в розмірі 5000,00 грн. по вказаному вище договору є доведеною, а тому вимоги позивача у цій частині підлягають задоволенню.

Щодо заборгованості за нараховані відсотки у розмірі 12000,00грн. слід зазначити наступне.

Згідно з наданого позивачем розрахунку заборгованості первісного кредитора, у ОСОБА_1 існує заборгованість за кредитом 5000,00 грн, прострочена заборгованість за нарахованими процентами 12000,00грн., однак суд не погоджується із даним розрахунком в частині заборгованості по відсотках за користування кредитом з наступних підстав.

20.02.2022 між відповідачем та ТОВ «ФК «Ірбіс» було укладено додатковий договір № 1 до Договору про надання фінансового кредиту № 87302037 від 16.01.2022 року,

В п.2.1. додаткового договору №1 до даного Договору зазначено, що враховуючи запит Клієнта, щодо обрання наступного Пільгового періоду, враховуючи те, що Клієнт сплатив проценти за користування Кредитом, Сторони дійшли згоди внести зміни до Договору про надання фінансового кредиту № 87302037 від 16.01.2022 року (далі за текстом «Договір»), тобто підписуючи даний договір первісний кредитор визнав, що відповідач сплатила проценти за користування кредитом, однак це не відображено в розрахунку заборгованості первісного кредитора.

Тому суд здійснює власний розрахунок заборгованості процентів за користування кредитом, враховуючи умови договору №87302037, зокрема пунктів 3.2 та 4.2. даного договору, 12000,00 грн. 3000,00грн. (5000,00 грн. х 2,00% : 100 % х 30дн.) сплачені відповідачем = 9000,00грн.

Враховуючи, що відповідач не виконав свої зобов`язання за кредитним договором №87302037 про надання кредиту від 16.01.2022 року, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення та з відповідача на користь позивача слід стягнути суму заборгованості в розмірі 14000 грн., яка складається з тіла кредиту в розмірі 5000грн. та відсотків в розмірі 9000,00 грн.

Позивач також у своєму позові просить стягнути з ОСОБА_1 понесених ним судових витрат на сплату судового збору в сумі 2662,4 грн.

Зі змісту ч.1 ст.133 ЦПК України вбачається, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача (п. 1 ч. 2 ст.141 ЦПК України).

Як вбачається з наданої платіжної інструкції № 87302037 від 03.03.2026 року, за подання даного позову до суду, позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 2662,40 грн.

Оскільки ціна позову становила 17000,00 грн., а позов задоволено частково на суму 14000,00 грн., тобто на 82,35% (14000,00 х 100% : 17000,00), а тому з відповідача на користь позивача слід стягнути 2192,48 грн. (2662,40 х 82,35% : 100) судового збору.

Крім того, у позовній заяві представник позивача просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ПОЗИКА» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5500,00 грн.

Згідно ч.ч.1, 3 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі договору про надання правової допомоги № 39493634/03 від 02.01.2026, додатковою угодою №87302037 від 16.02.2026 до договору про надання правової допомоги № 39493634/03 від 02.01.2026, актом надання послуг на підтвердження факту надання правової допомоги від 16.02.2026 з детальним описом наданих послугрозмір заявлених позивачем до стягнення витрат з відповідача складає 5500,00 грн.

Водночас заявлені позивачем витрати не повною мірою відповідають критеріям реальності, неминучості, розумності, пропорційності, визначеним положеннями статті 141 ЦПК України, з огляду на таке.

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).

У рішенні від 18 лютого 2022 року у справі "Чоліч проти Хорватії" (COLIC v. Croatia), заява № 49083/18, ЄСПЛ зазначив, що згідно з практикою ЄСПЛ скаржник має право на відшкодування витрат у випадку, якщо такі витрати були дійсними, необхідними а також були розумними у своєму розмірі (пункт 77).

ЄСПЛ наголошує на необхідності об`єднання об`єктивного критерію (дійсність витрат) та суб`єктивного критерію, розподіляючи суб`єктивний критерій на якісні показники (необхідність витрат для цілей конкретної справи) та кількісні (їх розумність).

Водночас не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінюючи їх необхідність. Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18(на яку посилається заявник), від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21.

Під час визначення суми відшкодування суд має керуватись критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, враховуючи конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц,постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

- має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 137 ЦПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21);

- з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені у частинах третій-п`ятій, дев`ятій статті 141 ЦПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами) (близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21).

Подібні висновки викладено також у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2024 року у справі №910/615/14(№910/5042/22), від 26 вересня 2024 року у справі №910/11903/23, від 25 січня 2025 року у справі № 369/849/18.

Отже, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені у частині третій статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23, провадження № 14-50цс24).

Суд керується тим, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, оскільки цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи.

Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23, провадження № 14-50цс24.

Отже, суд з власної ініціативи перевіряє, чи є судові витрати, зокрема, неминучими, реальними, розумними, пов`язаними з розглядом справи, фактично понесеними, пропорційними.

Водночас заявлені позивачем витрати не повною мірою відповідають критеріям реальності, неминучості, розумності, пропорційності, визначеним положеннями статті 141 ЦПК України, з огляду на таке.

При цьому, суд зауважує, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова Верховного Суду від 24 січня 2022 року у справі №911/2737/17).

З огляду на викладене, з урахуванням критеріїв розумності, реальності, неминучості таких витрат, зважаючи на те, що ця справа є малозначною в силу вимог закону, розглядалася у порядку спрощеного позовного провадження, суд відповідно положень статті 141 ЦПК України дійшов висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача понесених судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.205, 207, 526, 610-612, 626, 628, 629, 638, 639, 1048, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 81, 89, 141, 247, 258, 259, 263-265, 274, 279 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПОЗИКА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПОЗИКА» (код ЄДРПОУ 39493634, місцезнаходження: вул.С.Петлюри, 21/1, м. Бровари Київська область, 07406) заборгованість за Договором №87302037 від 16.01.2022 року в сумі 14000,00 грн, судовий збір в сумі 2192,48 грн., а також витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2000,00 грн., а всього 18192 (вісімнадцять тисяч сто дев`яносто дві) грн. 48 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 28.07.2026 року.

Відомості про учасників справи:

Позивач: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПОЗИКА» (код ЄДРПОУ 39493634, місцезнаходження: вул.С.Петлюри, 21/1, м. Бровари Київська область, 07406);

Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ).

СУДДЯ